Технічний аналіз проекту

Вступ

Економічне зростання незалежної України та сучасні ринкові реалії зумовлюють потребу в оновлених підходах до управління підприємствами та аналізу їхньої роботи. Звичні фінансово-технологічні інструменти часто виявляються недостатніми для оцінки ринкової ситуації та прогнозування розвитку бізнесу, що функціонує в умовах значної невизначеності та ризиків. Тому виникає необхідність доповнювати традиційні методи новітніми підходами, які б забезпечували обґрунтоване залучення та ефективне використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів. Одним із дієвих способів удосконалення управління є застосування методів проектного менеджменту та інструментарію проектного аналізу.

Кожен проект можна розглядати у трьох ключових вимірах: кінцевий продукт, бюджет та розклад виконання робіт.

Будь-яку діяльність підприємства можна представити як сукупність окремих проектів, які потребують кваліфікованого та фінансово обґрунтованого управління для досягнення поставлених цілей і виправдання очікувань зацікавлених сторін. При цьому, що складнішою є діяльність, то досконалішими мають бути інструменти управління. Саме це зумовлює постійний розвиток теорії та практики проектного менеджменту.

1. Загальна характеристика технічного аналізу проекту

Метою технічного аналізу є демонстрація техніко-технологічної обґрунтованості проектних рішень. Через різноманітність технологій у різних проектах неможливо створити єдиний стандарт для технічного обґрунтування, тому важливо дотримуватися певної процедури аналізу, розглядаючи його складові елементи та послідовність їхнього опрацювання.

Під час технічного аналізу проектів досліджуються:

• можливі техніко-технологічні альтернативи;
• потенційні місця розташування;
• масштаб (розмір, обсяг) проекту;
• терміни реалізації як усього проекту, так і окремих його фаз;
• наявність та достатність сировинних, трудових та інших необхідних ресурсів;
• ємність ринку для продукції, що вироблятиметься;
• аналіз необхідної інфраструктури;
• виробничі схеми організації підприємств;
• організація підготовки та реалізації проекту;
• витрати на проект, враховуючи можливі непередбачувані фактори;
• графік реалізації проекту.

Ці завдання вирішуються з поступовим підвищенням точності на етапах передінвестиційних досліджень, розробки ТЕО та створення робочої документації.

У ході поетапного технічного аналізу відбувається уточнення кошторису та бюджету проекту. Зокрема, уточнюються фізичні та цінові непередбачені фактори, які можуть спричинити додаткові витрати.

У деяких країнах встановлюються орієнтовні рівні таких витрат. Наприклад, у США вони коливаються від 5% для стандартних простих проектів до 15% для складних та унікальних.

Усі питання, що стосуються технічного аналізу, можна об'єднати в 13 груп:

1. Місце розташування (місце реалізації проекту).
2. Масштаб проекту, можливість збільшення масштабу виробництва.
3. Технологія.
4. Обладнання, організація його експлуатації та ремонту.
5. Інфраструктура.
6. Схема підприємства.
7. Організація підготовки і здійснення проекту.
8. Графік виконання проекту.
9. Підготовка та освоєння виробництва.
10. Забезпечення якості.
11. Розрахунок витрат на виконання проекту.
12. Матеріально-технічне постачання.
13. Поточні витрати виробництва та збуту.

Технічний аналіз дає змогу визначити обсяг інвестиційних та поточних витрат на виробництво продукції. Це, своєю чергою, дозволяє порівняти їх із прогнозованими обсягами продажів та зробити висновок про доцільність реалізації проекту в конкретних умовах.

Усі експертні оцінки проводяться з урахуванням аналізу можливих альтернативних рішень на кожному етапі. Відбір варіантів здійснюється на основі юридичних обмежень, екологічних можливостей та соціальної доцільності.

2. Технічний або виробничий план

Цей розділ має детально описувати способи, за допомогою яких виконавець планує здійснити технічну реалізацію проекту. Важливо надати опис виробничого процесу, вказавши на технологічно вразливі місця та методи їх усунення.

Виробничий план включає інформацію про:

• виробничий процес;
• виробничі приміщення;
• устаткування;
• джерела постачання матеріалів, сировини, устаткування та кадрів;
• субпідрядників.

У цьому розділі необхідно описати всі виробничі та робочі процеси, а також розглянути питання, пов'язані з приміщеннями, їхнім розташуванням, обладнанням та персоналом. Якщо підприємство є виробничим, потрібен повний опис процесу випуску продукції (послуг), системи контролю за виробничими процесами, способів контролю основних елементів вартості (наприклад, витрат праці та матеріалів) та розміщення обладнання.

Виробнича інформація визначає потреби підприємства, які залежать від виду продукції, що планується випускати. Значну частину інформації можна отримати від виробників аналогічної продукції. Під час збору інформації слід звернути увагу на такі аспекти:

• виробничі операції: встановити перелік усіх базових операцій з обробки та збірки, визначити можливість передачі деяких з них субпідрядникам;
• устаткування: скласти специфікацію всього необхідного обладнання та з'ясувати, чи можна його взяти в оренду, чи потрібно купувати;
• приміщення: визначити потреби у виробничих площах, можливості оренди чи покупки;
• сировина і матеріали: скласти список усіх видів сировини та матеріалів, встановити фірми-постачальники, їхні адреси та орієнтовні ціни;
• трудові ресурси: скласти перелік спеціальностей із зазначенням кількості працівників, їхньої заробітної плати та можливостей підготовки фахівців;
• накладні витрати: витрати на інструменти, спецодяг, канцелярію, оплату комунальних послуг, заробітну плату управлінського персоналу тощо.

Якщо частину операцій планується передати субпідрядникам, необхідно надати інформацію про них: назву, адресу, причини вибору, ціни та умови контрактів. Для операцій, що виконуватимуться власними силами, слід надати схему виробничих потоків, перелік обладнання, сировини та матеріалів із зазначенням постачальників та орієнтовної вартості, а також перелік обладнання, яке може знадобитися в майбутньому. Також у цьому розділі мають бути відображені питання щодо темпів збільшення чи скорочення випуску продукції.

Кількість років відповідає терміну тривалості проекту (у наведеному прикладі — 5 років).

1.1. Режим постачання ресурсів та умови оплати, можливість залучення інших джерел постачання.

1.2. Можливість кооперації та характеристика ймовірних партнерів.

На основі виробничого плану визначається:

1. Обсяг необхідних інвестиційних витрат за проектом.
2. Поточні витрати на випуск продукції.

3. Групи технічного аналізу проекту

Розглянемо зміст та коротко прокоментуємо кожну з груп аналізу проекту.

У класичному проектному аналізі вибір місця реалізації проекту слід здійснювати в межах великого географічного регіону, який може охоплювати кілька держав. При цьому ключовим завданням є міждержавне порівняння інвестиційного клімату.

Україна має значну територію, тому тут неминучі територіальні відмінності в умовах здійснення проектів. Вибір території є особливо важливим для проектів, чутливих до кліматичних та інших природних умов.

Після вибору географічного місця необхідно обґрунтувати вибір конкретного майданчика (земельної ділянки). Тут можуть виникнути складнощі, зумовлені:

• юридичною неможливістю придбання земельних ділянок та нерухомого майна для більшості проектів, оскільки багатьох інвесторів не влаштовує довгострокова оренда, яку пропонує українське законодавство;
• пошуком юридичних документів, що закріплюють земельну ділянку за конкретним підприємством (переважно для старих промислових підприємств);
• передачею в користування земельної ділянки та родовища, розташованого під нею, різними, не пов'язаними між собою юридичними актами;
• висновком держорганів з екології та охорони навколишнього природного середовища щодо впливу проекту на довкілля.

У цій частині технічний аналіз розглядає наступний перелік питань:

1. Карта розташування підприємства із зазначенням основних автошляхів, залізниць та водних шляхів.
2. Схеми земельних ділянок, питання власності на них.
3. Характеристика ділянок (ґрунту тощо), придатність ділянки для здійснення проекту.
4. Транспортний доступ до ділянки.
5. Найближчі порти.
6. Розташування ринків збуту та шляхи доступу до них.
7. Найближчі населені пункти.
8. Найближчі промислові об'єкти.
9. Вартість земельних ділянок та інвестиційні витрати.
10. Стан переговорів по земельних ділянках.
11. Одержання ліцензій або інших дозволів на земельні ділянки.

Вибір масштабу проекту залежить від наступних чинників:

• ризик, адже проекти, що потребують значних інвестицій, будуть надто ризиковані для інвестора;
• нинішня економічна ситуація;
• вимоги інвестора, адже проекти різного масштабу можуть фінансувати різні інвестори, а це означає, що, готуючи проект, треба врахувати, з вимогами якого інвестора доведеться зіткнутися;

а також від таких чинників:

• ринок збуту та його вплив на вибір обсягу виробництва;
• залежність капітальних і поточних витрат від обсягу виробництва;
• можливості розширення виробництва в майбутньому.

При аналізі масштабу проекту розглядаються такі проблеми:

1. Технологічна оптимальність, яка має створювати максимальний ефект при певному масштабі виробництва, тобто масштаб виробництва, більший чи менший від певного рівня, пов'язаний із зниженням рентабельності.
2. Фізичні та інші обмеження — фізичні обмеження на масштаб виробництва, наприклад, кількість доступної сировини, або обмеження ринку, наприклад платоспроможного попиту.
3. Технологічний ризик — ризик, притаманний будь-якому проекту, якщо він пов'язаний з новою технологією. Нові, недостатньо відпрацьовані на практиці технології дуже ризиковано застосовувати в проектах великого масштабу.

Як правило, новизна технології і масштаб проекту обернено пропорційні одне одному.

1. Екологія та безпека — техногенне навантаження на навколишнє середовище і гарантування безпеки, наприклад, санітарно-гігієнічна чистота виробництва.

Обґрунтування вибору технології має показати, чому зроблено вибір саме на користь пропонованої технології, а не будь-якої іншої, тобто необхідно продемонструвати альтернативність технологічних рішень і невипадковість вибору саме такого варіанта.

У разі підготовки проекту, розрахованого на залучення іноземних інвестицій, вважається доцільним робити обґрунтування вибору технології за допомогою західних експертів. При цьому по допомогу не слід звертатися до виробників або продавців технологічного обладнання. Для того, щоб вибрати технологію, треба звертатися до інженерних консалтингових фірм, які не пов'язані з виробниками технологічного обладнання і можуть виступати як незалежні експерти.

Обираючи технологію, слід також зважати на особливості економічної ситуації в Україні та в регіоні, в якому реалізовуватиметься проект. При цьому необхідно врахувати, що ймовірно можлива диспропорція у вартості сировини та обладнання робить неефективними капіталомісткі технології, розраховані на широке застосування механізації та автоматизації. Тому в таких проектах слід обирати традиційні («вчорашні») технології, щоб проект мав шанс на високу ефективність. Натомість, з огляду на вимоги ринку може виявитися, що тільки найпередовіша технологія має шанс забезпечити виробництво продукції на експорт.

Обираючи технологію, розглядають такі питання:

1. Обґрунтування вибору технології з точки зору:
   • використовуваної сировини;
   • кінцевого продукту;
   • практичної відпрацьованості технології;
   • стійкості до морального старіння.
2. Вимоги технології до інфраструктури.
3. Екологічні аспекти технології.
4. Оптимальний ступінь механізації у зв'язку з ціною робочої сили.
5. Можливості використання місцевих технологій та обладнання.
6. Можливості використання вживаного технологічного обладнання із західних країн.

Вибір обладнання значною мірою зумовлений вибором технології. Наводиться конкретний перелік обладнання із зазначенням його постачальників, обґрунтовується вибір того чи іншого постачальника і визначається форма контракту (через агента, за тендером, тощо). Необхідно передбачити, що будь-яке обладнання може вийти з ладу і його необхідно ремонтувати, а отже, треба забезпечити виробництво запасними частинами.

При виборі обладнання розглядається наступний перелік питань:

1. Номенклатура обладнання.
2. Ринок обладнання, його постачальники та виробники.
3. Розміщення замовлень та укладання контрактів на поставку обладнання.
4. Організація контролю за поставкою обладнання.
5. Забезпечення належного режиму експлуатації обладнання, необхідний рівень кваліфікації робочої сили.
6. Система ремонту і забезпечення запасними частинами.

Вимоги до інфраструктури також є похідними від обраної технології. Аналізується, які елементи необхідної інфраструктури наявні, а які доведеться створювати додатково (наприклад, під'їзні шляхи).

У разі відсутності окремих елементів інфраструктури необхідно передбачити:

• хто і як їх створюватиме;
• строки виконання робіт;
• необхідні витрати на відсутні елементи інфраструктури;
• стан переговорів з цього питання;
• посади й прізвища осіб, відповідальних за ці елементи інфраструктури;
• необхідні документи.

Інфраструктура завжди є дуже дорогим об'єктом інвестицій і має тривалі терміни окупності, тому у разі відсутності важливих елементів інфраструктури проект може стати економічно невиправданим.

Перелік можливих об'єктів інфраструктури:

1. Будинки й споруди, в тому числі:
   • виробничі;
   • адміністративні;
   • складські;
   • допоміжні (гаражі тощо);
   • соціально-побутові.
2. Торговельні підприємства.
3. Транспорт.
4. Лінії електропередачі.
5. Водопостачання і каналізація.
6. Житло та об'єкти соціальної інфраструктури (лікарні, кінотеатри, клуби, спортивні споруди тощо).

Графічне подання інформації є зручним і наочним інструментом для осіб, які приймають рішення про здійснення проекту. Тому в технічному розділі проекту рекомендується мати схеми підприємства (виробничі схеми):

• генеральне планування підприємства;
• схема виробничих потоків (з описом виробничого процесу).

У схемі відображають:

• обсяги сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції;
• площі складських приміщень;
• транспортні потоки, взаємозв'язок різних видів транспорту;
• взаємозв'язок між складами та цехами;
• зв'язки між цехами;
• утилізацію відходів.

Організація підготовки та здійснення проекту. Будь-який крупний проект, особливо пов'язаний із зведенням будівель і споруд та монтажем обладнання, завжди готується спеціалізованою організацією, наприклад проектним інститутом, недержавною проектною організацією. Певні частини проекту слід доручати спеціалізованим проектним, консультаційним та інженерним фірмам. Це такі види робіт, як розробка робочої документації, вибір підрядників (включаючи проведення тендера серед підрядників, якщо це необхідно), вибір обладнання, його постачальників, організація закупівлі та перевірки обладнання, нагляд за будівництвом, монтаж обладнання.

Розглядаються такі основні питання:

1. Проектна документація.
2. Організації, які виконуватимуть окремі частини проекту.
3. Організація нагляду за проектуванням.
4. Будівництво і поставка обладнання.
5. Організації, які здійснюватимуть ці роботи.
6. Створення спеціального відділу обладнання.
7. Організація контролю за поставками обладнання.
8. Порядок приймання імпортного обладнання.
9. Досвід роботи та репутація будівельних компаній.
10. Терміни завершення будівництва.
11. Управління проектом.
12. Застосування методів сіткового планування й управління та інших для управління випуском робочої документації і будівництвом.
13. Графік будівельної частини проекту.

Бажано підготувати графік виконання проекту, який охоплює всі роботи від прийняття рішення про фінансування проекту до запуску виробництва. Графік може бути сітковий або лінійний. Роботи по проекту треба розпочинати тільки з графіком. Якщо графік не складений, у цьому випадку строки виконання проекту можуть бути зірвані, а витрати на нього виявляться вищими, ніж передбачалося спочатку.

Важливим елементом підготовки та освоєння виробництва в проектах в Україні можна вважати підготовку робочої сили (це стосується проектів, спрямованих на створення нового виробництва, а не на розширення чи модернізацію існуючого виробництва). Проблема в тому, що нове виробництво часто створюється в місцях, де раніше не було подібних виробництв, а відтак і немає підготовленої робочої сили.

Підготовка робочої сили включає розрахунок кількості персоналу та його якісного складу, перевірку наявності робочої сили на місці реалізації проекту, навчання та перекваліфікацію персоналу, залучення потрібних фахівців. Звичайно при цьому треба обрахувати необхідні витрати на підготовку.

Перелік питань, які необхідно передбачити при підготовці виробництва, може мати такий вигляд:

1. Забезпечення виробництва робочою силою.
2. Забезпечення сировиною, матеріалами та запасними частинами.
3. Підготовка технічної документації по запуску виробництва.
4. Плани дій в разі нерегламентної роботи обладнання.
5. Плани дій в разі необхідності ремонту.

Інформацію про контроль якості з метою забезпечення якості рекомендується відобразити на схемі виробничих потоків. На всіх стадіях виробничого процесу необхідно передбачити використання певних стандартів.

Розрахунок витрат на виконання проекту. До витрат на здійснення проекту (інвестиційних витрат) входять такі елементи:

• земля, якщо земельна ділянка переходить у власність, і підготовка майданчика;
• виробничі будівлі й споруди;
• машини та обладнання;
• витрати на ліцензії, права користування та інші нематеріальні активи;
• витрати на підготовку виробництва;
• оборотний капітал.

Детально про інвестиційні витрати проекту буде розглянуто у розділі «Фінансовий аналіз».

У разі окремої оцінки витрат, які здійснюються в національній валюті і витрат у конвертованих валютах, можна привести всі витрати до єдиного часу й оцінити сумарний обсяг витрат. А у разі затримки в платежах по проекту необхідно збільшити оборотний капітал, але це призведе до загального подорожчання проекту.

Розраховуючи витрати, врахувати такі елементи:

• витрати на обладнання (до розрахунку витрат слід включати ціну за прейскурантом, яка зазначається на умовах EXW, FOB або CIF, транспортні, страхові, портові й митні витрати);
• витрати на монтаж обладнання;
• витрати на запуск виробництва;
• виплата процентів по кредитах за час будівництва;
• витрати на оплату ліцензій, ноу-хау тощо;
• необхідний оборотний капітал.

Матеріально-технічне постачання. Головне питання сьогодні полягає, як забезпечити стабільність і надійність поставок, а не в тому, де дістати той чи інший матеріал або комплектуючий виріб. Аналізуючи організацію матеріально-технічного постачання, необхідно в першу чергу оцінити ступінь ризику кожного джерела поставок і передбачити заходи для зниження цього ризику (страхові запаси, альтернативні постачальники, організація власного виробництва, особливо критичних видів матеріалів, тощо). Розглядаються:

• номенклатура й кількість матеріалів і комплектуючих виробів на одиницю продукції та на програму виробництва;
• ринок сировини і матеріалів, постачальники, їх надійність, альтернативні варіанти поставок;
• розміщення замовлень і форми контрактів;
• організація контролю за поставками сировини, матеріалів і комплектуючих виробів;
• спеціальний аналіз особливо критичних видів сировини і матеріалів: енергоносіїв та електроенергії (потреби, джерела, можливі зриви поставок, тарифи, необхідні документи тощо) та води (потреби, резервуари, захист від забруднення, стан водогонів і каналізації, оформлення дозволів).

Розрахунок поточних витрат виробництва та збуту має визначити прибутковість запланованого проекту. В ньому концентрується вся та інформація, яку було викладено в попередніх групах.

До поточних витрат виробництва відносять витрати на купівлю сировини, матеріалів, комплектуючих, оплату праці працівників, виробничі та невиробничі витрати. Як правило, вони поєднані наступним чином:

• основні матеріали;
• вироби, що купуються;
• основна зарплата; соціальне страхування;
• технологічна електроенергія;
• транспортні витрати;
• амортизація устаткування;
• допоміжні матеріали;
• енергія та вода;
• технічне обслуговування;
• зарплата адміністративного та обслуговуючого персоналу;
• витрати на маркетинг та збут.

Головну складність для проектного аналізу створює нерівномірність інфляції по елементах витрат. За таких умов розрахунок витрат не можна проводити на основі якогось середнього рівня інфляції. Витрати зростатимуть по-різному, залежно від їх матеріальної структури, і, звичайно ж, цілком неприпустимо вести розрахунки в постійних цінах. У практиці проектування тепер здебільшого намагаються боротися з цим через розрахунок усіх витрат у доларах США. З методичної точки зору це рівноцінно розрахунку за усередненим індексом інфляції, який дорівнює індексу зростання курсу долара щодо української валюти. Проте такий прийом не може забезпечити необхідної достовірності розрахунків з двох причин. Перша — зростання цін на внутрішньому ринку України не є синхронним зростанню курсу долара. Друга — не береться до уваги нерівномірність інфляції по елементах витрат виробництва.

Висновки

Проектний аналіз дозволяє комплексно описати всі аспекти діяльності по проекту, виявити потенційні проблеми, з якими може зіткнутися підприємство під час ініціалізації, розробки чи завершення проекту, та визначити шляхи їх подолання. Саме завдяки проектному аналізу можна з'ясувати, чи доцільно вкладати кошти в проект, чи переважатимуть вигоди від його реалізації неминучі витрати, та чи буде досягнуто прогнозованого результату. Завдання ускладнюється за наявності кількох джерел фінансування, оскільки кожен інвестор має побачити у проекті власну вигоду.

У сучасних компаніях управління проектами здійснюється на кількох рівнях. Верхній рівень — управління портфелем проектів, тобто набором проектів, що підтримують ключову стратегію організації. Наступний рівень — управління проектами в рамках програм. Далі — управління сукупністю невеликих проектів чи контрактів. І останній рівень — управління окремими великими проектами. Для кожного з цих рівнів розроблені власні методи управління та розстановки пріоритетів, що потребує високої професійної майстерності.

Сьогодні в Україні активно розвиваються механізми стимулювання інноваційних підприємств та залучення інвестицій як в економіку країни загалом, так і в окремі підприємства з метою розширення їхньої діяльності. Передумовою успішного функціонування цих механізмів є проектне управління та грамотне написання проектів для їх подальшої ефективної реалізації.

Незалежно від того, в якому секторі «працюватиме» проект — у секторі влади, бізнесу чи громадських організацій — він має забезпечити надання соціального ефекту або отримання доходу.

Проектний аналіз є методологією та інструментарієм аналізу проектних рішень. Він виступає вершиною уміння економіста побачити та відчути наслідки діяльності підприємства у ситуаціях «з проектом» та «без проекту», відокремити та, водночас, узагальнити необхідну інформацію. Уміле використання знань, процедур та навичок з методології проектного аналізу дозволить грамотно порівнювати та обґрунтовувати вибір конкретного проекту, виходячи з показників маркетингового, технічного, організаційного, фінансового, економічного, екологічного та соціального аналізів.

Список використаної літератури

1. Богоявленська Ю. Проектний аналіз : Навч. посібник/ Юлія Богоявленська, Олександр Загородніх,; Мін-во освіти України, Європейський ун-т фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу. -К.: Кондор, 2006. -335 с.
2. Верба В. Проектний аналіз : Навч. посібник/ Вероніка Верба,, Олександр Загородніх,; М-во освіти України; Київський нац. економічний ун-т. -К.: КНЕУ, 2005. -322 с.
3. Волков И. Проектный анализ: Учебник для вузов/ Игорь Волков, Марина Грачева. -М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 2002. -421 с.
4. Проектний аналіз : Навч. посібник/ Міжнар. фонд "Відродження", Програма "Трансформація гуманіт. освіти в Україні"; Відп. ред. С.О. Москвін. -К.: Лібра, 2003. -366 с.
5. Яковлев А. Проектный анализ инвестиций и инноваций/ Анатолий Яковлев,. -Харьков: Бизнес Информ, 2004. -113 с.