Вступ

Розділ 1. Методи та особливості нетарифного регулювання експортно-імпортних операцій. 5

1.1. Поняття й класифікація інструментів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 5

1.2. Світова практика використання нетарифних інструментів митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. 13

Розділ 2. Міжнародна нормативно-правова основа регулювання митної діяльності держави. 16

2.1. Вимоги ГАТТ/СОТ щодо застосування інструментів регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). 16

2.2. Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур. 19

Розділ 3. Митні режими та умови їх застосування. 27

3.1. Поняття, сутність, види і значення митних режимів. 27

3.2. Характеристика митних режимів. 30

Висновки. 36

Список використаних джерел. 38

Вступ

На сучасному етапі розвитку багатополярного світу жодна країна не здатна розвиватися ізольовано. Посилення інтеграційних процесів на макро- та мікрорівні пояснюється зростаючою взаємозалежністю економік окремих країн і має прояв в укладанні двох- та багатосторонніх угод щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Однак пріоритетним принципом формування та розвитку зовнішньої політики України є суверенітет та дотримання національних інтересів.

Митна справа - це відносини, що складаються в системі зовнішньоекономічних відносин, важлива ланка в міжнародному співробітництві на регіональному та національному рівнях. Вона складається з митної політики, міжнародних правил, зовнішньо торгівельних угод, порядку та умов переміщення через митні кордони товарних, транспортних, фінансових та інформаційних потоків, а також із загально прийнятних заходів тарифного та нетарифного регулювання, експортного контролю тощо.

Актуальність. У нових умовах митна справа виступає не лише як інструмент та провідник зовнішньоекономічної діяльності, а й має важливіше значення, стаючи регулятором і засобом формування нових економічних відносин та зв’язків. Вивчення митної справи набуває особливої актуальності в сучасних умовах, оскільки її об’єктивно зростаюча роль у внутрішньо економічних процесах та розширення діапазону її впливу на зовнішньоекономічну діяльність зумовили, в свою чергу, необхідність підходу до регулювання всього складного та неоднорідного комплексу відносин, пов’язаних безпосередньо з реалізацією митної справи. Врахування цих обставин є необхідною умовою проведення ефективної митної політики. Кількісне зростання зовнішньоекономічних зв’язків, суттєві якісні зміни вимагають активного втручання держав у процес регулювання цієї діяльності з метою оптимізації, підвищення ефективності засобів, форм та інструментів.

Мета: показати систему регулювання митної діяльності в зарубіжних країнах.

Завдання роботи:

- розкрити методи та особливості нетарифного регулювання експортно-імпортних операцій;

- показати міжнародну нормативно-правову основу регулювання митної діяльності держави;

- охарактеризувати митні режими та умови їх застосування.

Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, адміністративні за своєю основою, припускають, насамперед, наявність оперативної й достовірної інформації щодо стану зовнішньої торгівлі. Обґрунтування і гнучке використання інструмента нетарифних методів регулювання, а також даних митної статистики дозволяють визначити і встановити торговий баланс та фіскальні цілі держави.

Наприкінці 70-х років найбільші країни Заходу підписали угоду, яка передбачає зниження мита й використання переважно нетарифних методів регулювання як засобу впливу державних структур на зовнішньоекономічну діяльність. Ці засоби вплинули як на зниження мита, так і на звуження сфери застосування кількісних обмежень імпорту. Разом з тим ширшого застосування набули такі методи, як гнучка система податків та митних зборів з метою захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Використання митних тарифів обмежує надходження іноземних товарів до внутрішнього ринку лише побічно - шляхом подорожчання імпорту в результаті митного обкладення. В свою чергу, нетарифні обмеження, зберігаючи ефект подорожчання, доповнюють його ще й встановленням прямих перешкод у вигляді абсолютних чи близьких до абсолютних лімітів за кількістю або ціною чи технічними характеристиками товару.

Найбільш жорсткий кількісний захід нетарифного характеру, який взагалі виключає звичайний комерційний імпорт товарів, визначених категорій, це ембарго. Цей засіб зустрічається в практиці майже всіх країн. Часто ембарго вводиться з чисто політичних мотивів, але в більшості випадків застосовується як останній з заходів з метою економії валюти або захисту вітчизняної промисловості.

Фахівці в галузі міжнародних економічних відносин, як свідчить спеціальна література, нараховують від 50 до 800 різних інструментів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності держави. В деяких працях наводяться такі групи класифікації цих інструментів: паратарифні інструменти; заходи контролю за цінами; фінансові заходи; заходи автоматичного ліцензування; інструменти кількісного контролю; монополістичні заходи; технічні заходи. Аналізуючи наведені групи нетарифних інструментів, можна дійти висновку, що даний перелік неповний, бо за ознаками наведених груп можна додати й інші (наприклад, біологічні, радіологічні, хімічні інструменти та ін.) [3, с.7].

За суттєвими ознаками всі нетарифні інструменти можна поділити на дві великі групи: економічні та адміністративні.

До економічних інструментів належать: різні немитні податки і збори, імпортні депозити; заходи (інструменти) валютного регулювання.

Вони діють через механізми ринку, підвищуючи ціну відповідних імпортних та експортних товарів і тим обмежуючи їх конкурентоспроможність. Адміністративні інструменти характеризуються тим, що діють частіше безпосередньо і відповідно до поставленої перед ними мети - обмежують надходження імпортних товарів на вітчизняний ринок, а експортних - за кордон. Характерною особливістю цих інструментів є те, що їх застосування залишає споживачеві свободу вибору та прийняття рішення відносно доцільності придбання вітчизняних або імпортних товар.

До адміністративних нетарифних інструментів можна віднести: 1) ембарго; 2) квотування та ліцензування; 3) добровільне обмеження експорту; 4) стандарти і технічні норми та умови; 5) використання додаткових митних документів і процедур та ін.

При застосуванні цих інструментів (обмеження експортно-імпортних поставок або заборона окремих їх видів) держава практично сама визначає товарну структуру внутрішнього ринку. Вона захищає його як від імпортних товарів, так і від надмірного експорту вітчизняних виробів, не допускаючи дефіциту на внутрішньому ринку. І споживач у даному разі має обмежені можливості вибору.

До числа найбільш розповсюджених інструментів нетарифного адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять ліцензії та квоти.

Ліцензування та квотування експорту й імпорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме:

- збільшення зовнішньої заборгованості країни;

- порушення рівноваги за окремими товарами на внутрішніх ринках;

- необхідності забезпечення визначених пропорцій між імпортною і вітчизняною продукцією;

- у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

- відповідно до міжнародних угод [3, с.10].

Паратарифні інструменти (заходи) - це платежі і збори з товару, що перетинає митний кордон, за винятком митного податку. Ці збори і платежі є оплатою праці митників, компенсацією витрат митниці у процесі митної очистки імпорту. Крім того, і держава намагається дедалі більшою мірою використовувати ці платежі і збори для поповнення казни, збільшуючи їх розміри. Дані платежі і збори оплачує імпортер. Але понесені ним збитки враховуються обома партнерами ще під час підписання контракту купівлі-продажу.

Взагалі заходи контролю за цінами необхідні і можуть впроваджуватись з метою стабілізації внутрішніх цін, попередження і відвернення збитків, які можуть бути заподіяні нечесною конкуренцією іноземних постачальників імпорту.

До цих заходів належать:

1. Впровадження мінімальних імпортних цін. Цей захід полягає в тому, що уряд країни-імпортера встановлює, як правило, нижню межу ціни імпортного товару. Це зобов'язує імпортера сплачувати митні податки з ціни товару не нижче за офіційно встановлену мінімальну ціну імпорту. В той же час вітчизняна продукція, аналогічна імпортній, може продаватися дешевше. Таким способом створюються сприятливі умови для вітчизняного товару отримати конкурентні переваги над імпортом.

2. «Добровільне» обмеження експортних цін - це добровільне зобов'язання експортера не знижувати ціну експортного товару нижче за певний узгоджений рівень.

3. Сезонні збори - це додаткові платежі, завданням яких є вирівнювання ринкових цін імпортних сільгосппродуктів і продуктів харчування з цінами на аналогічні вітчизняні товари.

4. Антидемпінгові заходи. Аналогічні митному тарифу збори, які збираються із закордонного експортера шляхом накладання на його продукцію, імпортовану в країну, певного розміру платежу, який надходить до казни держави і компенсує збитки вітчизняним виробникам аналогічної продукції. Ці платежі застосовуються за підсумками спеціальних розслідувань відповідним органом практики дій закордонного експортера, якщо встановлені факт демпінгу та матеріальна шкода від нього. Антидемпінгові платежі (мита) застосовуються до тих товарів, які були поставлені закордонним експортером за невиправдано низькими цінами. Ініціатором антидемпінгових розслідувань виступають, як правило, національні виробники продукції, аналогічної імпортній.

5. Компенсаційні заходи. Ці додаткові доплати застосовуються у випадках, якщо розслідування доведе, що імпортні товари при виробництві їх за кордоном отримували субсидії і внаслідок цього завдяки штучно підвищеній конкуренції імпортний товар наносить збитки вітчизняним виробникам аналогічного товару. У такому разі компенсаційні заходи можуть мати форму компенсаційного імпортного мита, а також певних зобов'язань закордонних експортерів або влади країни-експортера припинити практику надання субсидій. Іноді такі компенсаційні заходи, по суті, стають забороняючими певний імпорт [11, с.15].

До фінансових інструментів деякі спеціалісти відносять заходи, що регулюють доступ вітчизняних імпортерів до іноземної валюти, ціну валюти для імпортерів та умови платежу. Ці заходи можуть підвищувати ціну імпорту. До фінансових інструментів нетарифного регулювання експортно-імпортних операцій належать:

1. Вимоги попередньої оплати вартості імпорту та сплати імпортних податків, у тому числі шляхом відкриття попередніх імпортних депозитів, оплати готівкою, попередньої оплати митних податків.

2. Множинність валютних курсів. Це механізм державного регулювання, за допомогою якого встановлюються різні валютні курси для оплати різних категорій товарів. Офіційний же курс використовується для придбання найнеобхідніших товарів. Для оплати інших товарів застосовуються комерційні курси валют або закуповується іноземна валюта через аукціон.

3. Офіційні обмеження розміру накопичення іноземної валюти передбачають необхідність отримання імпортером різних дозволів, віз, узгоджень і т. п. для проведення валютних операцій у середині держави.

4. Терміни і перенесення платежів - це такі заходи, коли держава застосовує мінімально можливі терміни віддати доставки товару в державу до завершення розрахунків за імпорт. Самі терміни можуть бути різними: 90, 180 або 360 днів - для споживчих товарів і промислової сировини; від 2 до 5 років - для інвестиційних товарів [11, с.].

До цієї групи належать заходи моніторингу імпорту, тобто регулярного спостереження за імпортними операціями, яке застосовується державою, щоб продемонструвати стурбованість зростанням імпорту. Моніторинг може використовуватись для накопичення інформації, яка допоможе переконати закордонних партнерів обмежити свій експорт.

Серцевиною засобів кількісного контролю є квотування і ліцензування імпортно-експортних операцій, які є найбільш традиційними нетарифними методами регулювання імпорту та експорту.

Ліцензування зовнішньоторгових операцій може бути у формі:

- дозволу на ведення будь-якого виду зовнішньоекономічної діяльності;

- дозволу на проведення будь-якої експортно-імпортної операції.

Ліцензування експортно-імпортних операцій полягає в необхідності отримання дозволу, виданого державними органами, на здійснення зовнішньоторгових операцій, експортних чи імпортних, з певними товарами, включеними до списків ліцензованих за імпортом або експортом.

Ліцензія експортна (імпортна) - це відповідним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого часу певних товарів або валютних засобів з метою інвестицій та кредитування.

Врахування виданих квот ведеться шляхом надання ліцензії.

Складовою частиною ліцензування є контингентування - встановлення державою централізованого контролю за експортом та імпортом товарів шляхом обмеження номенклатури товарів у межах, визначених державою кількісних і вартісних квот протягом фіксованого періоду. Контингентування завжди заборонялось ГАТТ/СОТ. Але й ця організація, як виняток, дозволяє застосовувати контингентування з метою подолання дефіциту платіжного балансу або важкого фінансового стану - наявності значної зовнішньої заборгованості [11, с. 19].

Тому, посилаючись на якісь особливі, непередбачувані ситуації, контингентуванням користуються навіть високорозвинені країни. І хоча в таких випадках контингентування охоплює незначну кількість товарів (частіше це чорні метали, медичні препарати, продовольчі товари, текстиль, деякі особливо важливі види сировини), все ж таки вони відчутно впливають на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі.

Заборона імпорту певного товару може використовуватись з метою повної заборони імпорту без будь-яких винятків. Повна заборона може застосовуватись з метою економії валютних резервів держави або захисту вітчизняного виробника від конкуренції іноземних товарів. Інколи застосовується заборона імпорту з конкретних країн, в торгівлі з якими ця держава має значний дефіцит.

Угода про обмеження експорту є результатом компромісу, коли експортер «добровільно» погоджується обмежити свій експорт з метою уникнення примусових заходів з боку країни-імпортера. Такі угоди можуть укладатись як між державами, так і на галузевому рівні. Вони бувають дво- і багатосторонніми.

Монополістичні заходи.

До цієї групи нетарифних методів обмеження експортно-імпортних поставок належать такі регулюючі заходи, які надають виключні права певній групі суб'єктів господарської діяльності. Ці суб'єкти або їх підприємства стають монополістами. Подібна монополія дозволяє вирішувати ряд проблем, наприклад, врівноваження платіжного балансу шляхом контролю за імпортом. Основною формою таких заходів є державна монополія на імпорт певних товарів. Іноді аналогічна монополія може надаватися і підприємствам приватного сектора.

Ще одним важливим інструментом даної групи нетарифного регулювання можна вважати примусове обслуговування вітчизняними підприємствами. За такої ситуації вітчизняні виробники зобов'язані користуватися послугами тільки національних транспортних, страхових та інших компаній. Державна монополія широко застосовувалась не тільки в Радянському Союзі, але й, наприклад, у Німеччині напередодні Другої світової війни. В післявоєнний період ця система поширювалась на всі соціалістичні країни. Щодо індустріальне розвинутих країн, то і тут державна монополія має місце. Наприклад, у Великобританії після приходу до влади лейбористського уряду в 70-х роках більше половини імпорту країни контролювалось державою [3, с.14].

Державне регулювання зовнішньої торгівлі охоплює, як правило, імпортні операції. Щодо експорту, то державне регулювання тут поширюється, як правило, на ті товари, на які держава має вирішальний вплив. Це – рис у Мьянмі, джут - у Пакистані або продукція військово-промислового комплексу, ядерне пальне і т. п.

Технічні заходи. До технічних заходів належать такі нетарифні інструменти впливу на експортно-імпортні операції, як контроль якості, безпеки або характеристик товару та вимоги до упаковки, маркування і етикеток:

1. Технічне регулювання. Це насамперед норми, які безпосередньо або опосередковано визначають технічні вимоги до товару. Наприклад, санітарне регулювання, мета якого захищати життя і здоров'я людей та тварин; фітосанітарний контроль, що здійснюється в інтересах захисту рослин; контроль за станом навколишнього середовища; заходи по захисту безпеки людей; заходи по забезпеченню національної безпеки та ін [11, с. 22].

Ці заходи реалізуються шляхом випуску інструкцій, в яких детально розписані дії митних органів у процесі здійснення відповідного контролю.

До технічних заходів належать технічні умови, яким повинна відповідати виготовлена продукція: вимоги до маркування, тобто до інформації, яку надає маркування (країна походження, вага, спеціальні позначення для шкідливих речовин і т.п.); вимоги контролю, інспекції в митних лабораторіях та карантину стосовно тварин і рослин; вимоги до інформації про продукти (товари), яка повинна повідомляти склад компонентів, поради щодо використання та зберігання.

Одним зі специфічних методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є сертифікація товару.

"Сертифікація відповідності" являє собою дію, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що вироби чи послуги відповідають визначеним стандартам або іншій науково-технічній документації (НТД) При цьому під "сертифікатом відповідності" розуміють документ, а під "знаком відповідності" - знак, який знаходиться під охороною закону, видані відповідно до правил системи сертифікації. Вироби відповідають стандарту, якщо вони задовольняють всім передбаченим щодо цих виробів вимогам. До стандарту звичайно включаються характеристики, які можуть бути об'єктивно перевірені [24, с. 56].

Світова практика в сфері міжнародної торгівлі свідчить, що основними інструментами регулювання експортно-імпортних операцій з початку 30-х років XX століття стають нетарифні методи, кількісні обмеження експорту та імпорту. В перші післявоєнні роки, як і раніше, центральне місце в регулюванні ЗЕД займають кількісні а також валютні обмеження. Вони домінували в сфері економічних відносин країн несоціалістинного світу. Проте інтереси розвитку економіки, консолідації спільних зусиль країн капіталістичного світу в умовах холодної війни вимагали лібералізації їх експортно-імпортних відносин. З 1948 р. починає працювати міжнародна організація, покликана забезпечити зменшення бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі - ГАТТ. Завдяки її функціонуванню, поступово, починаючи з 50-х років, промислове розвинуті країни стали скорочувати сферу застосування обмежень у зовнішній торгівлі. В рамках ГАТТ відбувалися постійні переговори з метою встановлення спільних принципів застосування обмежень на експортно-імпортні операції [18, с. 44].

У кінці 50-х років значно звузилась сфера застосування кількісних обмежень імпорту. До того ж у процесі поступового послаблення митно-тарифного тиску було повністю скасовано валютні обмеження в сфері ЗЕД. Домінанта митного регулювання промислово розвинутих країн поступово стала переміщуватись у сферу тарифних методів.

ГАТТ вимагав подальшого зниження рівня митних тарифів і відмови від застосування нетарифних інструментів. Безумовно, хоча й не дуже швидко, але ГАТТ за час свого існування досяг значних успіхів. Митні тарифи країн - членів ГАТТ у середньому за 40 років зменшились у 10 разів, досягнувши на початку 90-х років середнього рівня в 4 % замість 40 % на початку 50-х років [18, с. 52]. Поступова, але неухильна тенденція згортання кількісних методів і зниження рівня митних тарифів стимулювала пошук нових, незаборонених міжнародними угодами, інструментів обмеження імпорту. Дедалі ширше залучаються такі засоби, як внутрішня податкова система, субсидування окремих галузей (виробництв) у промисловості і сільському господарстві, різні адміністративні норми і формальності та ін. У результаті досить жорсткої позиції ГАТТ щодо необхідності невпинного зниження рівня митних тарифів країнами - членами ГАТТ з середини 60-х років намітилась тенденція активізації використання захисних інструментів нетарифного характеру. І вже на початку 70-х років нетарифні інструменти знову посіли провідне місце в арсеналі торговельно-політичних засобів капіталістичних країн.

Фінансові інструменти за сучасних умов регулювання зовнішньоторговельних відносин в економічно розвинутих країнах уже не відіграють такої значної ролі, як раніше. Дедалі більше країн відмовляється від практики обов'язкового продажу іноземної валюти державі. До початку 90-х років подібне спостерігалось тільки в деяких країнах ЄС: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Данії, Бельгії, Люксембурзі.

Досить широко застосовується в світовій практиці автоматичне ліцензування і моніторинг.

Практика квотування стала найпоширенішим методом нетарифного регулювання ЗЕД майже в усіх країн світу, в тому числі і країнах-членах ГАТТ. Навіть після створення Світової організації торгівлі (СОТ) перелік товарів, імпорт яких квотується на постійній основі, залишається значним. Особливо широко вживаються квоти до сільськогосподарських продуктів.

Практика неавтоматичного ліцензування застосовується різними країнами не тільки щодо товарів, які квотуються. Як засіб захисту національного ринку поширені спеціальні дозволи на імпорт певного товару. Навіть така економічна супердержава, як США, а також Канада ліцензують імпорт природного газу. Основним об'єктом їх ліцензування залишається продукція сільського господарства і харчової промисловості.

Як метод зовнішньоекономічного нетарифного регулювання застосовується і встановлення державної монополії на імпорт окремих товарів. Японія, наприклад, впровадила державну монополію на імпорт солі, рису, пшениці, ячменю, масла, молочного порошку, простокваші, молочних концентратів, етилового спирту, що має концентрацію понад 90 %, шовку-сирцю. Франція застосовує державну монополію на імпорт сірників, що надходять з-за меж ЄС. Греція робить те саме стосовно імпорту сірників з держав, що не входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Різними країнами застосовуються і технічні бар'єри щодо імпорту. ГАТТ/СОТ та інші міжнародні угоди вимагають спрощення технічних вимог та їх уніфікації з метою мінімізації негативного впливу на міжнародну торгівлю.

Всесвітня торговельна організація (ВТО) стала правонаступницею ГАТТ у 1995 p., після чого її часто називають ГАТТ/СОТ. В основу її діяльності покладені принципи вільної торгівлі і національного режиму [16, с. 71].

Метою своєї діяльності COT проголосила сприяння зниженню торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Політика, яку постійно проводить ця організація, спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. У той же час COT дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки.

Провідну роль у COT, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни. Вони несуть і головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій. Користуючись своїм положенням та опираючись на могутній економічний, науково-технологічний, інформаційний потенціал, вони диктують вигідні для них умови іншим країнам - слаборозвинутим країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою.

Високорозвинені країни, які створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії. Дійсно, після Другої світової війни ключовою тенденцією світогосподарського розвитку став послідовний перехід багатьох країн від замкнутості національних господарств до економіки відкритого типу, відкритої зовнішньому ринку. Але відстоювання «свободи торгівлі», «відкритості економіки», а часто і примусове нав'язування цих правил поведінки на світовому ринку, перш за все з боку США - наймогутнішої торговельної держави світу, було насамперед в інтересах таких економічно потужних держав.

Максимальна відкритість національних ринків різних країн значно полегшує експансію на ці ринки фірм і корпорацій розвинутих країн, які мають конкурентоспроможну економіку, що не потребує захисту з боку держави від іноземної конкуренції. Така відкритість економік полегшує доступ до їх природних ресурсів підприємствам розвинутих країн, забезпечує останнім значно вигідніші умови інвестування своїх капіталів в економіку цих країн. Світова організація торгівлі фактично від імені високорозвинених країн постійно ініціює зниження імпортних митних тарифів, виступає взагалі за відмову від застосування експортних мит, за обмеження і повне скасування державного регулювання процесів міжнародного інвестування.

Щодо економік країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, то у них зовсім інші проблеми. Значно менш конкурентоспроможна економіка цих країн об'єктивно потребує допомоги і захисту з боку держави. Таким захистом від іноземної конкуренції і є більш високі імпортні митні тарифи, державне субсидування національних товаровиробників, надання їм пільгових кредитів і податкових пільг. Тільки за умови зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності економіки країн, що не стали ще економічно розвинутими, може бути корисним зменшення імпортних обмежень. Тому проблема вступу країни до COT є неоднозначною. Цей крок може надати країні певні вигоди, але одночасно створити і додаткові труднощі.

Навколо доцільності вступу України до ГАТТ/СОТ не один рік точаться дискусії. Дійсно, відповідно до положень статутних документів вступ України до COT юридичне відкриє перед українськими виробами ринки країн - членів Світової організації торгівлі, що сприятиме українському експорту. Будуть усунуті деякі дискримінаційні заходи, що застосовуються до українських товарів. Але, з іншого боку, виникнуть проблеми, які можуть перекреслити всі переваги від вступу України до COT. Прибічники вступу в цю організацію звертають увагу тільки на переваги для України і майже замовчують вагомі негативні наслідки. А вони мають два аспекти: імпортний та експортний.

Надії на розширення українського експорту можуть бути значно перебільшеними. Юридично Україна отримає такі широкі можливості, але фактично позитивні результати лише очікуються. Перша проблема полягає в тому, що отримати право вийти на закордонний ринок ще не означає, що на цьому ринку вдасться продати привезений товар. Для того, щоб реалізувати свій товар, останній повинен бути конкурентоспроможним. Але. на жаль, і цього не досить.

Щодо імпортного аспекту, то тут наслідки від вступу України до COT можуть бути значно негативнійшими. Якщо у сфері власного експорту Україна може не отримати очікуваного позитиву, то у сфері імпорту Україні можуть бути завдані великі економічні збитки. Адже прихильники вступу до COT говорять тільки про додаткові ринки, які відкриваються перед Україною, але замовчують те. що Україна зобов'язана буде відкрити і свій національний ринок перед товарами з інших країн. В Україні з'явиться безліч імпортної, конкурентоспроможної продукції з різних країн, яка витіснятиме з національного ринку українські товари, що призведе до скорочення вітчизняного виробництва, знищення окремих підприємств і видів виробництва. Це може поставити Україну в таку залежність від інших країн, яка загрожуватиме її національній безпеці.

Тому здається доцільним відкласти вступ України до COT до того часу, коли очевидним і відчутним стане економічне зростання України, підвищиться рівень добробуту населення і буде ліквідована зовнішня заборгованість держави. А тим часом було б доцільно підписати з Світовою організацією торгівлі спеціальну угоду про співробітництво в перехідний період до вступу в члени COT. Такий перехідний період сприяв би поступовій лібералізації зовнішньоекономічної діяльності України з урахуванням її національних інтересів. Це зумовило б підвищення ефективності її економіки і конкурентоспроможності товарів, забезпечення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі, зменшення потреб в іноземних кредитах. Саме досягнення таких якісних критеріїв економічного стану України повинно бути умовою рівноправного членства у ГАТТ/СОТ. Інакше примусова лібералізація зовнішньоекономічних відносин, яку змушена буде проводити Україна після вступу до COT, значно ускладнить і надовго загальмує її вихід з соціально-економічної кризи, що і так занадто затяглася.

Одним з суттєвих здобутків України в цей перехідний період було б придбання нею статусу країни з ринковою економікою, що відкрило б перед нею додаткові можливості у відносинах з іншими, перш за все високорозвиненими країнами. Відповідними угодами на цей перехідний період можна було б передбачити можливість для України експортувати на ринки високорозвинених країн окремі види своєї продукції за вигідними для України цінами без застосування до України антидемпінгових заходів. Це сприяло б адаптації української економіки до умов міждержавних відносин, що склалися в рамках COT, і забезпечило б менш болісний процес вступу до цієї організації.

Гармонізація митних процедур здійснюється в рамках Ради митного співробітництва, або Світової митної організації. Ця організація, зокрема, дає такі рекомендації, як:

- визначення митною службою своїх цілей і засобів їх досягнення;

- ревізія митних процедур з метою скасування неефективних або зайвих;

- широке використання інформаційних технологій, включаючи перехід до представлення митної документації на електронних носіях;

- виокремлення збору митної статистики від випуску товарів;

- впровадження вибіркового контролю шляхом розробки технологій визначення ризикових вантажів;

- об'єднання на двосторонній основі експортного та імпортного митного контролю;

- поступове розширення практики міжнародного визначення технічних стандартів.

Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (конвенція МДП) була прийнята в 1975 р. МДП - це міжнародні дорожні перевезення (Transports Internationarex Routiers - TIR) [11, с.35].

Метою створення конвенції МДП було:

1. полегшення міжнародних перевезень вантажів дорожніми транспортними засобами;

2. спрощення і гармонізація прикордонних та імпортних процедур, формальностей;

3. створення міжнародної системи митного контролю.

Зона дії конвенції МДП поширюється на всю Європу, Північну Америку, частину Північної Африки, Чілі, Уругвай, Близький та Середній Схід [11, с. 35].

Положення Конвенції МДП стосуються перевезень автомобільним і змішаним транспортом. У ній містяться вимоги до засобів і технології перевезення.

Елементи системи МДП

Система МДП базується на таких основних чотирьох принципах:

1. Вантажі повинні перевозитись у безпечних транспортних засобах або контейнерах.

2. Оплата митних тарифів і податків, якщо існує ризик їх несплати, повинна бути забезпечена міжнародною гарантією.

3. Вантажі повинні супроводжуватися визнаною всіма країнами — учасницями Конвенції книжкою, яка використовується в країні відправлення і виконує роль контрольного документа в державах відправлення, транзиту і призначення.

4. Заходи митного контролю в країні відправлення вантажу повинні бути такими, щоб були визнані достатніми в країнах транзиту і призначення.

Принцип дії системи МДП:

Усі необхідні митні процедури (формальності), що стосуються вивезення вантажів, виконує митниця країни відправника. Тут оглядаються та оформлюються вантажі на підставі інформації, яка заявлена перевізником у книжці МДП, накладаються митні ц пломби, про що робиться позначка в книжці. Після цього відокремлюється один відривний аркуш та заповнюється відповідний корінець у книжці, яка повертається перевізнику, що може розпочинати транспортну операцію.

Коли перевізник опиняється на митному кордоні, прикордонна митниця країни відправлення перевіряє цілісність митних пломб, відриває другий аркуш книжки МДП і заповнює відповідний корінець. Після цього може бути надано дозвіл на вивезення вантажу за кордон. Обидва корінці у книжці МДП підтверджують, що перевезення по території країни відправлення повністю завершено.

Прикордонна митниця відсилає свій відривний аркуш книжки МДП у митницю, що оформляла відправлення вантажу, де отриманий аркуш порівнюється з першим відривним аркушем. Якщо прикордонна митниця не помітила порушень і не зробила будь-яких поміток у своєму відривному аркуші, тобто він ідентичний з першим відривним аркушем, то книжка МДП вважається оформленою без застережень.

Якщо відривний аркуш прикордонної митниці містить інформацію про порушення митних правил або якщо цей аркуш не отримано в митниці відправлення вантажу, то прикордонна митниця робить запит у національне гарантійне об'єднання та інформує його, що книжка МДП оформлена із застереженнями або не оформлена зовсім. Якщо митні органи не отримають задовільне пояснення, то вони визначають розміри мит і податків, що підлягають сплаті. Якщо ж такі платежі не вдається отримати безпосередньо від порушника або особи, відповідальної за порушення, митні органи отримують визначену суму від національного гарантійного об’єднання.

У кожній наступній державі транзиту відбувається така сама процедура, як і в державі відправлення. Митниця, через яку вантажі ввозяться на територію транзиту, перевіряє цілісність митних пломб і відриває один аркуш у книжці МДП. Подібним чином діє митниця, через яку вантажі вивозяться з території країни транзиту. Ці два аркуші звіряються, і транспортна операція завершується Якщо ж помічені якісь порушення, застосовуються згадані процедури з відшкодування.

Митниця, через яку вантажі ввозяться на територію держави призначення, до того ж, якщо вона одночасно є і митницею призначення вантажу, відриває в книжці МДП обидва аркуші і несе відповідальність за розміщення цих вантажів під інший митний режим, наприклад, розмішує вантаж у митному складі, випускає його у вільний обіг, або інше. У разі, коли отримувач вантажу знаходиться всередині країни, прикордонна митниця діє за схемою дії прикордонної митниці країни відправлення [11, с. 40].

Виписана схема передбачає можливість застосовувати право органів будь-якої країни на огляд вантажу, якщо є підстави вважати, що вантаж перевозиться з порушеннями митних правил, наприклад, використані фальшиві печатки, митні пломби, невідповідність складу вантажу дорожнім документам, подробна книжка МДП.

Митні органи мають право визначати терміни і маршрут переміщення вантажу. У такому разі перевізник повинен подати задовільне пояснення, якщо він порушив маршрут або змінив термін перебування в дорозі.

Якщо на маршруті були зіпсовані митні пломби, здійснена перевалка вантажу, повне або часткове його знищення, перевізник повинен отримати офіційне підтвердження цього факту в будь-якій офіційній установі, що знаходиться якомога ближче до місця скоєння порушення або злочину. На підставі цієї інформації митні органи розслідують обставини справи з метою підтвердження наведених фактів.

Основні положення про порядок застосування Конвенції МДП

1. Загальні положення.

Конвенція МДП стосується перевезень вантажів без їх проміжного перевантаження на маршруті в дорожніх транспортних засобах (контейнерах) від митниці однієї із сторін, що домовляється, до митниці призначення другої сторони за умови, що хоча б якась частина операції МДП між її початком і завершенням виконується автомобільним транспортом.

Відповідно до Конвенції МДП товари, що переміщуються з дотриманням процедур МДП у запломбованих транспортних засобах, звільняються, як правило, від сплати (або депозиту) ввізних або вивізних мит і податків у проміжних митницях.

Платежі за митне оформлення книжок МДП у цих митницях не здійснюються. Також ці вантажі, що переміщуються відповідно до вимог правил МДП, звільняються від митного огляду в пунктах проміжних митниць. Митний огляд у проміжних митницях може здійснюватись тільки у виняткових випадках, якщо є вагомі підстави вважати, що в транспортних засобах під митними пломбами знаходяться товари, не зазначені в маніфесті книжки МДП.

Положення Конвенції МДП дозволяють застосування країна-ми-членами обмежень, що продиктовані необхідністю дотримання громадської моралі, безпеки, охорони здоров'я та гігієни населення, ветеринарного та фітосанітарного контролю.

2. Умови застосування процедури МДП.

Процедура МДП застосовується, якщо товари супроводжуються книжкою МДП, оформленою відповідно до Конвенції МДП і забезпечуються гарантією об'єднання, яка гарантує ці вантажоперевезення за умови, що ці товари перевозяться на транспортних засобах, попередньо допущених для перевезень під митними печатками і пломбами, крім випадків перевезення важковагових або великогабаритних вантажів, при транспортуванні яких на обкладинці і всіх аркушах книжки МДП повинен бути зроблений напис «важковагові або великогабаритні товари англійською або французькою мовами. На транспортних засобах обов'язково повинні бути прикріплені голубого кольору прямокутні таблички з написом «TIR». При цьому одна табличка розміщується спереду, а друга така ж табличка - позаду порожнього транспортного засобу або складу транспортних засобів таким чином, щоб вони були добре помітні (ці таблички повинні бути зйомними).

Умови застосування процедур МДП передбачають, що митниці відправлення повинні знаходитися тільки в одній країні, а митниці призначення можуть знаходитись не більш як у двох країнах. Загальна кількість митниць відправлення і призначення не повинна перевищувати чотирьох. Якщо частина маршруту транспортування вантажу із застосуванням книжки МДП проходить по території країни, яка не підписувала Конвенцію МДП, або якщо процедура МДП припиняється через більш пільгові транзитні системи, то операція МДП призупиняється на цій частині маршруту. У даному разі перевезення з дотриманням процедур МДП може поновитися за умови, що митні печатки і пломби не пошкоджені, як і інші засоби митної ідентифікації.

3. Книжка МДП.

Книжка МДП складається з чотирьох сторінок, обкладинки, невідривного аркуша та його корінця (обидві частини однакового розміру жовтого кольору), відривних аркуша № 1 і корінця № 1 білого кольору (вони призначені для використання в митницях відправлення і ввезення), відривних аркуша № 2 і корінця № 2 зеленого кольору (вони призначені для використання в митницях вивезення і призначення) та протоколу про дорожньо-транспортні пригоди (жовтого кольору).

Щодо призначення обкладинок книжки МДП, то на сторінці 1 усі п'ять граф заповнюються гарантійним об'єднанням, що видало книжку МДП (в графі 1 зазначається дата, до якої ця книжка може бути пред'явлена митниці відправлення). На сторінці 2 надруковані французькою мовою правила користування книжкою МДП. На сторінці 3 надруковані ті самі правила, тільки англійською мовою. І на сторінці чотири у верхньому правому куті знаходиться відривний купон з номером книжки МДП, який повертається володарю у разі вилучення книжки з відмітками митного органу, що зробив це:

Книжки, що використовуються останнім часом, складаються з 14 або 20 аркушів (листків) (тобто, 7 або 14 комплектів призначені відповідно для перевезення вантажів по території 7 або 10 країн).

Гарантійні об'єднання

Усі перевезення мають міжнародну гарантію. Заінтересовані національні гарантійні об'єднання створюють чітку систему гарантій, яка керується і фінансується Міжнародним союзом по автомобільному транспорту (МСАТ), що розміщується в Женеві (Швейцарія). Коли виникає необхідність використати гарантії, митні органи пред'являють позов гарантійному об'єднанню країни, на території якої відбулося порушення, щоб врегулювати питання в рамках цієї країни. Уже в майбутньому національне гарантійне об'єднання зможе через посередництво МСАТ повернути свої втрати із міжнародного страхового фонду.

Дорожньо-транспортні пригоди (ДТП)

Дорожньо-транспортними пригодами вважаються випадкові обставини, що спричинили пошкодження вантажних відділень транспортних засобів або митних печаток і пломб. Про скоєння дорожньо-транспортної пригоди необхідно повідомляти письмово в межах однієї доби ввезення або відправлення будь-якими доступними оперативними каналами зв'язку. Будь-які дії після ДТП повинні проводитись тільки під контролем митниці. У разі пошкодження відділень транспортного засобу або засобів ідентифікації в результаті ДТП складається протокол про порушення митних правил, робиться відповідний запис у відривних аркушах та їх корінцях книжки МДП [8, с. 91-93].

Якщо перевізник звернеться до митниці, в зоні дії якої сталося ДТП. митниця зобов'язана:

- отримати від цього перевізника письмове пояснення про обставини ДТП;

- прийняти рішення про можливість подальшого перевезення вантажів з дотриманням процедури МДП;

- заповнити протокол про ДТП або засвідчити протокол, складений органами дорожньо-транспортних служб (інспекцій).

Після ДТП вантажі можуть бути перевантажені на інший дорожньо-транспортний засіб і відправлені за призначенням з дотриманням процедури МДП. У разі, коли процедура МДП неможлива, вантажі можуть бути відправлені в митницю призначення за процедурою доставки товарів під митним контролем. Трапляються випадки видачі без дозволу митного органу, втрати або недоставлення в митницю призначення вантажів. За цієї ситуації митний орган, в зоні дії якого скоєно таке правопорушення, оформляє в установленому порядку справу про порушення митних правил і після її розгляду виносить постанову про накладання відповідного стягнення.

Справу про порушення вказаних вище митних правил відкривають, як правило, такі митниці:

1. митниця призначення - при ввезенні товару в країну призначення;

2. митниця вивезення - при транзиті товарів по території інших країн;

3. митниця відправлення - при вивезенні товарів з країн відправлення.

У кожному випадку, коли необхідно стягнути митні платежі і податки, складається акт на безспірне стягнення з перевізника митних платежів і пені. Якщо протягом одного місяця після вимоги платежів неможливо стягнути з перевізника відповідні кошти, про це укладається акт. Цей акт разом з копіями протоколу і постанова з відривним аркушем книжки МДП направляється у відповідне управління організації митного контролю. У протоколі про порушення митних правил та в постанові про накладення стягнення зазначаються, що перевезення здійснювалось у процедурі МДП, і номер книжки МДП

Товари переміщують через митний кордон з різними цілями, деякі з яких не передбачають швидке отримання комерційного прибутку. Тому у разі встановлення однакових митних правил для операцій купівлі-продажу готової продукції; призначеної для споживання, та експортно-імпортних операцій, які є складовою процесу виробництва, ефективність останніх може значно знижуватись. Отже, з метою розвитку національного виробництва товарів і послуг митне законодавство встановлює різні умови переміщення через митний кордон товарів і предметів, які реалізуються через застосування визначених митних режимів.

Зовнішньоторговельна діяльність в Україні, як визначено в законі «Про зовнішньоекономічну діяльність», здійснюється в таких формах:

1. експорт товарів:

- вивіз з країни товарів, що виготовлені або вирощені, або здобуті в країні, а також товарів, що були раніше ввезені з-за кордону і підлягали переробці,

- вивіз товарів, що були раніше ввезені та переробка яких здійснювалась під митним контролем;

2. реекспорт товарів:

- вивіз товарів, що були завезені раніше, але які не підлягали в країні експортера будь-якій переробці;

- операції, що здійснюються без завозу товарів у країну-експортер і не обчислюються в її митній статистиці,

- товари, що були реалізовані на міжнародних аукціонах, товарних біржах тощо:

3. імпорт товарів:

- ввезення в країну товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника або країни-посередника для особистого використання, промислових, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств або для переробки з метою споживання в країні-імпортері чи з метою вивозу з неї;

- ввезення товарів з «вільних зон» або «митних складів»:

- ввезення товарів для переробки під митним контролем, тобто для переробки з метою вивозу готової продукції, що містить даний товар у переробленому вигляді;

4. реімпорт товарів

- ввезення з-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, що не підлягали там переробці;

- товари, що повертаються в країну у разі їх непродажу на аукціонах, повернення з консигнаційних складів тощо;

5. транзит товарів [7, с. 112].

Митний режим - це сукупність положень, які визначають статус товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон для митних цілей. Товари і транспортні засоби переміщуються через митний кордон відповідно до їх митних режимів. Митний кодекс містить загальний перелік видів митних режимів товарів і транспортних засобів.

Митні режими можна поділити на дві основні групи. До першої групи належать режими, при розміщенні в які товари переходять у повне розпорядження особи, що переміщує їх, тобто режими даної групи мають завершений характер. Це - випуск у вільний обіг, експорт, реімпорт, реекспорт.

Митні режими, що відносяться до другої групи припускають використання товарів тільки для суворо визначених цілей і при дотриманні встановлених митними органами умов. До цієї групи належать режими: митний склад, магазин безмитної торгівлі, транзит, тимчасове ввезення (вивезення), вільна митна зона, вільний склад, переробка поза митною територією, відмова на користь держави, знищення товарів.

Більшість з перелічених режимів другої групи мають своєю метою вирішення різноманітних економічних завдань:

1. складування товарів - мета режиму «митний склад»;

2. переробка товарів - мета всіх трьох режимів переробки; » використання товарів при виконанні визначених умов - мета режимів «тимчасове ввезення (вивезення)», «вільна митна зона»;

3. перевезення товарів - мета режиму «транзит».

Отже, існують митні режими, орієнтовані на розвиток торгівлі, промисловості і міжнародних перевезень.

Роль і значення митних режимів дуже великі. Митні режими виконують такі функції:

- встановлюють порядок переміщення товару через митний кордон залежно від призначення товару;

- визначають умови перебування його на/поза митною територією;

- встановлюють рамки, яких може використовуватися товар;

- регламентують права та обов'язки особи, що переміщує товари;

- визначають вимоги до товару, що розміщується у даний конкретний режим.

Випуск товарів у вільний обіг - митний режим, за якого товари, ввезені на митну територію, залишаються постійно на цій території без зобов'язання про їх вивіз з цієї території. Даний режим передбачає сплату мит, податків і зборів і вжиття заходів економічної політики

Випущені у вільний обіг товари надходять у розпорядження будь-якої особи, що має на них майнові або немайнові права, знімаються з митного контролю і можуть бути розміщені в інший митний режим, якщо це передбачено законодавством.

Митний режим «випуск товарів у вільний обіг» в основному відповідає надходженню в країну товарів, що закуплені за кордоном згідно з контрактами.

Існує ряд особливостей застосування даного митного режиму. У деяких зовнішньоекономічних схемах, таких як безоплатна передача товарів вітчизняним особам - гуманітарна і технічна допомога, має місце режим випуску у вільний обіг зі звільненням від сплати визначених видів платежів. У той же час, у разі дарунку товарів вітчизняній особі звільнення від сплати митних платежів не провадиться.

Потрібно також відзначити ще одну особливість цього режиму. Товари, випущені у вільний обіг на території країни відповідно до митного законодавства набувають статусу вітчизняних товарів. Тому при розміщенні таких товарів під інший митний режим до них застосовуватимуться всі заходи економічної політики і митні платежі, що відповідають цьому митному режиму. Якщо під митний режим «випуск у вільний обіг» розміщуються товари вітчизняного походження, раніше вивезені з території країни у митному режимі експорту, ввізне мито по них стягується за базовою ставкою імпортного тарифу як по товарах, ввезення яких відбувається з держав, котрим країна надає режим найбільшого сприяння в торгівлі.

Експорт товарів - митний режим, за якого товари вивозяться за межі митної території країни без зобов'язання повернення їх на цю територію.

Експорт товарів здійснюється за умови сплати мита, митних платежів, вжиття заходів економічної політики і виконання інших установлених законодавством вимог.

При експорті товари звільняються від внутрішніх податків або сплачені суми податків підлягають поверненню відповідно до податкового законодавства країни. Так, при експорті товарів безпосередньо підприємствами-виробниками такі товари звільняються від сплати ПДВ та акцизів у порядку, зумовленому Державною податковою службою, а при експорті іншими підприємствами сума сплачених ПДВ і акцизів повертається податковими органами по підтвердженню митних органів.

При випуску товарів з-під митного режиму експорту товари повинні бути вивезені за межі митної території країни в тому ж стані, в якому вони були на день прийняття митної декларації, крім змін стану товарів внаслідок природного зносу або зменшення за нормальних умов транспортування і збереження.

Як правило, режим експорту використовується при виконанні контрактів на постачання вітчизняної продукції за кордон. Експорт стимулює надходження валюти в країну, розвиток конкурентоспроможних виробництв тощо.

Реімпорт товарів - митний режим, за якого вітчизняні товари, вивезені раніше з митної території країни відповідно до режиму експорту, зворотно ввозяться у встановлені терміни без стягнення мит і податків, а також без вжиття щодо них заходів економічної політики.

Товари можуть розміщуватись у митний режим реімпорту будь-якою особою, незалежно від того, хто їх вивозив. Для розміщення товарів у митний режим реімпорту вони повинні одночасно відповідати ряду умов:

- бути вивезеними з території країни відповідно до митного режиму експорту;

- бути до моменту вивезення вітчизняними товарами;

- бути завезені на митну територію країни протягом певного терміну з моменту вивезення (в Україні цей термін обмежений 10 роками);

- перебувати в тому ж стані, в якому були на момент вивезення, за винятком природного зносу або зменшення за нормальних умов транспортування або зберігання [7, с. 126].

Використання товарів у виробничих або комерційних цілях за межами країни не є перешкодою для їх розміщення у митний режим реімпорту за умови виконання вищезгаданих умов.

Зазначені товари можуть також піддаватися операціям по забезпеченню їх цілісності, дрібному ремонту, упорядкуванню за умови, що вартість їх, зумовлена на момент вивезення, не збільшилась у результаті таких операцій.

Транзит товарів - митний режим, за якого товари переміщуються під митним контролем між двома митними органами країни, в тому числі через територію іноземної держави, без стягування мит, податків, а також без вжиття щодо товарів заходів економічної політики. Даний режим забезпечує завантаження транспортних артерій країни, формування внутрішньої доданої вартості за рахунок перевезення товарів. А звільнення осіб від сплати мит і податків при його здійсненні стимулює розвиток транспорту та його інфраструктури.

Існують умови розміщення товарів у митний режим транзиту:

1. товар повинен залишатися в незмінному стані, крім змін внаслідок природного зносу або зменшення за нормальних умов транспортування і зберігання, і не використовуватися для будь-яких цілей, крім транзиту;

2. не бути товаром, забороненим до переміщення через територію країни;

3. доставлятися у митні органи у встановлений митним органом термін, враховуючи можливості транспортного засобу, маршруту та інші умови перевезення.

Митний склад - це митний режим, за якого завезені товари зберігаються під митним контролем без стягування мит і податків і без вжиття до товарів заходів економічної політики в період зберігання. Товари, призначені для вивезення відповідно до митного режиму експорту, зберігаються під митним контролем з наданням пільг, передбачених чинним митним законодавством [7, с. 127].

Магазин безмитної торгівлі - митний режим, за якого товари перебувають і реалізуються в роздріб під митним контролем на митній території країни без стягнення мит, податків і без вжиття щодо товарів заходів економічної політики [7, с. 127].

Основою економічної доцільності застосування даного митного режиму є можливість одержання прибутку фактично за рахунок імпортного товару і зовнішнього споживача. Значне зниження собівартості товару за рахунок фактичної відсутності митних витрат збільшує товарообіг магазину, створює сприятливі умови для розвитку інфраструктури аеропортів, портів і т.д. Обмеженість застосування даного режиму диктується рівнем розвитку міжнародних пасажирських сполучень.

Режими переробки товарів.

У митному законодавстві передбачені три режими переробки товарів:

1. на митній території;

2. під митним контролем;

3. поза митною територією.

Переробка товарів на митній території - митний режим, за якого іноземні товари використовуються у встановленому порядку для переробки на митній території країни без вжиття заходів економічної політики і з поверненням сум ввізного мита і податків за умови вивезення відповідно до митного режиму експорту продуктів переробки за межі митної території країни [7, с. 128].

При ввезенні товарів на переробку на митній території потрібне забезпечення сплати митних платежів у вигляді внесення належних коштів на депозит митного органу, що потім повертаються після закінчення процедури переробки і повернення продуктів переробки. Мита можуть бути повернуті за умови вивезення не пізніше двох років з дня переміщення товару через митний кордон. По закінченні цього терміну вони перераховуються до державного бюджету.

Переробка товарів на митній території держави можлива лише за наявності ліцензії. Умовами видачі ліцензії є: можливість ідентифікації в продуктах переробки ввезених товарів і сприяння переробки вивезення продуктів переробки чи використання вітчизняних виробничих потужностей.

Операції з переробки товарів включають:

- виготовлення товару, у тому числі монтаж, складання і підгонку під інші товари;

- власне переробку й обробку товарів;

- ремонт товарів, включаючи їх відновлення і впорядкування;

- використання деяких товарів, що сприяють виробництву продуктів переробки або полегшують його, навіть якщо ці товари цілком або частково споживаються в процесі переробки.

Переробка товарів під митним контролем - митний режим, за якого іноземні товари використовуються у встановленому порядку на митній території країни без стягнення мита і податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики для переробки під митним контролем з наступним випуском у вільний обіг або розміщення продуктів переробки в інший митний режим.

Вільна митна зона і вільний склад - митні режими, за яких іноземні товари розміщуються і використовуються у відповідних територіальних межах або приміщеннях (місцях) без стягування мит, податків, а також без вжиття до зазначених товарів заходів економічної політики. Вітчизняні ж товари розміщуються і використовуються на умовах, що застосовуються до вивезення відповідно до режиму експорту у порядку, обумовленому митним законодавством.

У документах ООН нараховується понад 30 різноманітних найменувань вільних зон (вільні митні зони в портах - порто-франко, вільні від митного обкладення склади, вільні транзитні території тощо), У міжнародній правовій практиці широко вживається визначення, що міститься в додатку VIII до Конвенції про гармонізацію і спрощення митних процедур 1973 р. (Кіото): «Під вільною зоною варто розуміти частину території однієї держави, на яку завезені товари звичайно розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території стосовно права імпорту і відповідних податків, і не піддаються звичайному митному контролю» [7, с. 130].

Знищення товарів - митний режим, за якого іноземні товари і транспортні засоби знищуються під митним контролем, без стягування мита, податку з доданої вартості, акцизів, інших податків, стягування яких покладено на митні органи, а також без вжиття заходів економічної політики. Знищенню підлягають тільки фактично завезені з дозволу митниці товари [7, с. 131].

Висновки

Система регулювання міжнародних митних відносин грунтується на митному економічному режимі та комерційній, виробничій і транспортній діяльності митних установ.

По-перше, митний економічний режим підтримується при здійсненні державами експортно-імпортних операцій у світовій торгівлі (комерційної діяльності).

Поняття "режим комерційної діяльності" включає режим митних складів, зберігання товарів імпорту й експорту, порядок реалізації товарів та інших предметів, не зажаданих власником, проведення митних аукціонів та інші види комерційної митної діяльності.

У країнах - членах ЄС відбувається еволюція міжнародного митного економічного режиму. Зокрема це виявляється в становленні міжнародного режиму індустріальних складів. Регламентами ЄС визначений правовий статус державних митних складів, приватних складів, звичайних приватних складів і особливих приватних складів.

У міжнародних митних відносинах економічні режими здійснюються через "деталізацію" товарів у Декларації, включення в дебет ціни товару ввозу (квитанція вкладення) і фінансову гарантію міжнародних митних операцій (принцип внесення застави, ануляція добровільних письмових зобов'язань на заставу) та ін.

Що стосується режиму складу зберігання експорту, то нині використовуються такі форми міжнародного митного економічного режиму:

митний увіз товару на склад експорту;

режим експортного маркування й упаковування товару;

порядок перебування (зберігання) товарів на складі експорту;

митні умови вивозу товару зі складу експорту;

митний режим урахування (обліку) споживання;

митний режим імпорту;

митний режим тимчасового імпорту;

митний режим тимчасового ввозу;

режим експорту без митного оподаткування.

При цьому використовуються митний режим "обміну стандартами" і режим реєстрації товарів у митній установі, режим "відкритого рахунку" і режим "свободи пересування".

По-друге, митний економічний режим застосовується при організації і здійсненні промислового співробітництва і компенсаційних операцій. Він установлюється на основі міжнародних договорів, угод і довгострокових програм.

Митний економічний режим поширюється на програми міжнародних організацій системи Об'єднаних Націй і її спеціалізованих установ. При митному економічному режимі виробничої діяльності контролю підлягають товари, що беруть участь у промислових операціях і реекспорті, що перебуває під митним контролем.

По-третє, митний економічний режим виконується й у міжнародних транспортних операціях. Цей режим здійснюється здебільшого при транзиті товарів і вантажів через митні території. У даному разі міжнародно-правовому регулюванню підлягають режим транзиту за правом ЄС і особливі режими транзиту, до яких належить міжнародний транзит автодорогами TIR, режим "прирейнського маніфесту", положення Скандинавського митного паспорта, правила митного нагляду на Дунаї і національні транзити повітрям, водою, внутрішніми залізничними коліями й автострадами.

Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП визначено порядок перевезення вантажів від митного місця відправлення до митниці місця призначення (загальна кількість митних пунктів не повинна перевищувати чотирьох), без їх проміжного перевантаження в дорожніх транспортних засобах і складах транспортних засобів або в контейнерах. Контейнери допускаються до перевезення вантажів за умови наявності митних печаток і пломб відповідно до Митної конвенції 1956 p., що стосується контейнерів, і дотримання митної процедури Міжнародних дорожніх перевезень (МДП).

Список літератури

1. Бакуменко Д. Особливості митного оформлення іноземних інвестицій // Справочник экономиста. - 2007. - № 7. - С. 10-12

2. Банківська справа та основи митного регулювання в Україні: Навчальний посібник. - Суми : Університетська книга, 2003. - 262 с.

3. Буланий О. О. Світовий досвід сучасного митно-тарифного регулювання та застосування його в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - С. 7 - 14

4. Вишневський В. П. Можливі наслідки зменшення експортного мита в рамках приєднання України до СОТ // Фінанси України. - 2007. - № 1. - С.28-35

5. Данченко В. Транспорт: що необхідно знати при організації міжнародних перевезень // Податкове планування. - 2006. - № 11. - С. 65-75

6. Дахно І. І. Міжнародне економічне право. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 270, с.

7. Експортно-імпортні операції в Україні: Збірник нормативних актів. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 445, с.

8. Жорін Ф. Л. Правові засади митної справи Україні: Навчальний посібник. - К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. - 382, с.

9. Митна політика України: науково-популярна література. - К., 1994. - 80 с.

10. Митне регулювання в ЄС та в Україні: порівняльно-правове дослідження: наукове видання. - К. : Ніка-Прінт, 2005. - 831 с.

11. Митне оформлення товарів // Все про бухгалтерський облік. - 2006. - 23 травня. - С. 5-63

12. Митний кодекс України: Від 11 липня 2002 р. - К.: Атіка, 2002. - 158, с.

13. Митний кодекс України: закони і законодавчі акти /Інформаційно-правовий центр "Ксилон"; Ред. В. М. Жилінков. - Харків: 2006. - 192 с.

14. Митний кодекс України: закони і законодавчі акти. - Харків, 2006. - 192 с.

15. Митний контроль та митне оформлення: Навчальний посібник. - К. : Знання, 2001. - 284 с.

16. Митний контроль та митне оформлення. - К.: Знання, 2005. - 327 с.

17. Науменко В. Особенности применения таможенных деклараций в странах Европы // Справочник экономиста. - 2007. - № 1. - С. 21-23

18. Науменко В. П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: Монографія. - К.: Знання , 2004. - 403, с.

19. Приймаченко Д. До питання вдосконалення провадження у справах про порушення митних правил // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 3. - С. 3-8

20. Станіславська С. Митний режим: тимчасове ввезення // Бухгалтерія. - 2006. - № 47. - С. 51-55

21. Ступак Ю. Переробка за межами митної території України // Справочник экономиста. - 2007. - № 2. - С. 11-15

22. Ступак Ю. Спеціальна митна зона // Справочник экономиста. - 2006. - № 9. - С. 21-23

23. Ступак Ю. Тимчасове ввезення (вивезення) товарів // Справочник экономиста. - 2006. - № 10. - С. 22-26

24. Терещенко С. Основи митного законодавства в Україні: Теорія та практика. - К. : АТ "Август", 1999. - 295 с.

25. Шишка Р. Б. Митне право України: Навчальний посібник. - Харків: Еспада, 2002. - 294, с.