Система освіти козацької держави

Козацька педагогіка є унікальним явищем, що органічно входить до складу української етнопедагогіки. Вона стала своєрідним усним скарбом, який крізь віки передавав найцінніші духовні надбання народу, практичний досвід виховання та навчання особистості. Цей пласт знань, що не мав письмової фіксації, охоплював ефективні методи допологового виховання, батьківського піклування про немовлят та дітей дошкільного віку, роботу з отроками, підлітками та юнаками, а також принципи взаємин між дорослими. Саме так сформувався неписаний кодекс лицарської честі, який передбачав:

• шанобливе ставлення до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі та побратимстві, відданість Україні;
• готовність стати на захист слабших і молодших, зокрема дітей;
• шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;
• непохитну відданість ідеям народної моралі та духовності, що включає правдивість, справедливість, скромність і працьовитість;
• відстоювання свободи та незалежності особистості, народу й держави;
• турботу про збереження національних традицій, звичаїв та обрядів, дбайливе ставлення до рідної природи й землі;
• прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;
• цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі та можливостей організму;
• уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти.

Як невід'ємна частина української етнопедагогіки, козацька педагогіка увібрала в себе багатовікові та перевірені часом традиції фізичного виховання молоді.

Освітньо-виховна система шкіл Запорозької Січі (козацьких, січових, полкових, паланкових, парафіяльних та інших) ставила за мету формування у молоді не лише якостей лицарської честі, а й певної системи доблесті та звитяги, а саме:

• готовності боротися до загину за волю, честь і славу України;
• нехтування небезпекою, коли йшлося про нещастя рідних, друзів чи побратимів;
• ненависті до ворогів та прагнення визволити рідний край від чужинців-завойовників;
• здатності відстоювати рідну мову, культуру та право бути господарем на власній землі;
• героїзму й подвижництва у праці та в бою в ім'я свободи і незалежності України.

У козацькому середовищі зародилися, закріпилися та поширилися в слов'янському стилі кілька специфічних систем фізичних і психофізичних вправ, спрямованих на тіловиховання та самовдосконалення особистості. Насамперед це система фізичного виховання й військового вишколу учнів різних типів шкіл, що включала володіння луком, списом, шаблею та арканом, майстерність їзди на бойовому коні, управління й догляд за ним.

Система ведення наступальних і захисних боїв з позиції духовності, створення «кругової неприступної оборони» (за такими ж принципами зводилися й військові табори), системи козацького єдиноборства — усе це підпорядковувалося головній меті: вихованню незборимого воїна-захисника, богатиря, красивого тілом і духом, інтелектуально багатого.

Козацька служба вимагала високого рівня духовності й загартованості, витривалості до голоду та спеки, дощу й снігу, до відсутності харчів і питної води. Це зумовлювало побудову єдиноборств у поєднанні з високим рівнем моральності та лицарської честі.

«Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахідливість, точність. Традиційними були змагання на конях (перегони та ін.).

А в непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під наглядом найбільш досвідчених запорожців у постійній праці загартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полювання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

Найбільш відповідальним випробуванням для молоді було подолання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання «істинного» запорозького козака».

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різноманітні системи єдиноборств. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак, що формує інтелектуальне, духовне, фізичне та естетичне багатство юності.

Окремі козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (у такому разі больові удари противника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні й східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тибетських ченців катода і «школі залізної сорочки» в кунг-фу та карате.

Отже, високий рівень розвитку психофізичної і духовної культури козацтва, досягнення української етнопедагогіки з питань тіловиховання молоді та інтелектуального розвитку визнані й апробовані у світі. Вони мають природне право на відновлення кращих своїх здобутків у практиці тіловиховання і духовності сучасної молоді. Успіх буде гарантовано за умови творчого підходу до практичної реалізації теоретичних узагальнень потреби відновлення на високому рівні козацького гарту, тіловиховання і гармонійного розвитку молоді в процесі відновлення національної системи освіти.

Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:

• не шкодь своїми діями іншим;
• візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання;
• без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх.

Відомо, що запорожці були глибоковіруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими.

Виховання в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рухливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполегливість, уміння доводити справу до кінця, до перемоги. Спортивно-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на формування інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток особистості.

В умовах боротьби за збереження українського етносу і виживання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності.

Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий унікум державотворення, громадського дива Європи, в якому кожен козак — це мудрець.

У Запорозькій Січі, як і у Стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Фізично недосконала людина відчувала свою нерівність і тому щиро прагнула підвищити свій фізичний вишкіл. Як свідчать літописи, слабку людину січове товариство ніколи не обирало в старшини.

Населення України проводило виховання підростаючого покоління на прикладах визначних козаків, козацьких традиціях і законах, тому вся педагогіка носила назву козацької. Її дійовими засобами ставали народні козацькі думи й історичні пісні, легенди і народні перекази, сміховини та величезна кількість влучних афористичних творів, які потім одержать назву приказок та прислів'їв.

Історію переробити і відродити не можна, перенести старовину в сьогодення без творчого підходу теж практично не можливо, бо з'явились нові умови, обставини, нарешті, люди стали іншими, не такими, якими були в період формування традицій, обрядів, ритуалів, звичок, основ культурних характеристик епохи. Навіть унікальний випадок відродження в державі Ізраїль давньоєврейської мови івриту як державної уже несе зовсім інші функції, ніж тоді, коли іврит обслуговував давньоєвропейське суспільство.

Аналогічно і зі здобутками козацької педагогіки у формуванні інтелектуальної козацької духовності й тіловиховання молоді, що теж потребують творчого підходу при практичному перенесенні досягнень минувшини на ґрунт сьогодення. Тільки в конкретних справах, активній інтелектуальній і практичній діяльності учні зможуть успішно розвивати в собі козацьку кмітливість, винахідливість, підприємливість, творчу ініціативність, — зазначають провідні теоретики козацької педагогіки.

Список використаних джерел

1. Антонович В.Б. Коротка історія Козаччини : З іл. і картою України/ Володимир Антонович. -К.: Україна, 1991. -156,[1] с.: іл, портр, карти. -(Сер. "Книжковий архів")
2. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні/ Володимир Антонович; Вступ. ст. М.Кордуби; Післямова М.Ф.Слабошпицького; Комент. О.Д.Василюк, І.Б.Гирича. -К.: Дніпро, 1991. -237,[1] с.: іл., портр.
3. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків/ Олена Апанович. -К.: Дніпро, 1991. -333,[2] с.
4. Болотенко О. Козацтво і Україна/ О.Болотенко. -Торонто: Друк. "Народнього вид-ва", 1950. -94 с.
5. Українське козацтво : Мала енциклопедія/ Редкол.: Ф.Г.Турченко, С.Р.Лях, С.Ф. Плецький та ін.; НДІ козацтва при Запоріз. держ. ун-ті. -К.: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. -567 с.: іл.
6. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків : В 3 т./ Дмитро Іванович Яворницький; Пер. з рос. І.Сваника. -Львів : Світ. -1990-. Т.1. -1990. -316,[3] с.