Система конституційних прав, свобод та обов’язків громадянина України

Система конституційних прав, свобод та обов’язків громадянина України

1. Права людини в Конституції України

Кожна людина наділена правами від моменту народження. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини (далі — Декларація), у якій зафіксовано всі невід’ємні права особи. Україна як держава-член ООН взяла на себе зобов’язання дотримуватися положень цього документа.

У статтях 1 і 2 Декларації зазначено: «Усі люди народжуються вільними та рівними у гідності та правах. Кожному надаються всі права і свободи, викладені у цій Декларації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої ознаки». Рівність усіх осіб у правах закріплена також у статтях 21 та 24 Конституції України (далі — Конституція).

Стаття 3 Декларації проголошує право на життя, свободу та особисту недоторканність. Відповідні положення містяться у статтях 27 і 29 Конституції.

Рабство забороняється статтею 4 Декларації. Стаття 43 Конституції, своєю чергою, забороняє застосування примусової праці.

Стаття 5 Декларації гарантує право на повагу до гідності, а також забороняє катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Це право відображено у статті 28 Конституції.

Статті 6, 8 і 10 Декларації закріплюють право захищати свої права через незалежні та безсторонні суди на засадах рівності всіх перед законом. Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав, а стаття 129 проголошує незалежність суддів.

Рівність перед законом, закріплена у статті 7 Декларації, знаходить своє відображення у статті 24 Конституції.

Стаття 9 Декларації проголошує: «Ніхто не може бути підданий свавільному арешту, триманню під вартою або вигнанню». Стаття 29 Конституції унеможливлює свавільний арешт і тримання під вартою, а стаття 25 — вигнання.

Стаття 11 Декларації встановлює презумпцію невинності при розгляді справ і закріплює принцип незворотності дії закону. Презумпція невинності зафіксована у статті 62 Конституції, а незворотність дії права — у статті 58.

Стаття 12 Декларації захищає особисте життя, житло, кореспонденцію, честь і репутацію від свавільного втручання. Стаття 32 Конституції гарантує недоторканність особистого життя, честі та репутації, стаття 30 — недоторканність житла, а стаття 31 — таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції.

Право на вільне пересування та вибір місця проживання, проголошене статтею 13 Декларації, підтверджується статтею 33 Конституції.

Стаття 14 Декларації гарантує право шукати політичний притулок. Варто зазначити, що це положення не має прямого відповідника в Конституції України.

Стаття 15 Декларації закріплює право на громадянство та можливість його зміни. Це право підтверджується статтею 25 Конституції.

Стаття 16 Декларації гарантує право вступати в шлюб без обмежень за расовою, національною чи релігійною ознакою, а також рівність прав і обов’язків подружжя при укладенні шлюбу та його розірванні. Ці положення закріплені у статті 51 Конституції.

Право вільно володіти майном і заборона свавільного його відчуження, передбачені статтею 17 Декларації, знайшли відображення у статті 41 Конституції.

Стаття 18 Декларації закріплює свободу думки, совісті, релігії та право на її зміну. Відповідні гарантії містяться у статтях 34 і 35 Конституції.

Стаття 19 Декларації визнає право на свободу переконань, їх вираження та поширення будь-якими засобами незалежно від кордонів. Це право закріплене у статті 34 Конституції, однак може бути обмежене за певних обставин, визначених цією ж статтею.

Стаття 20 Декларації проголошує: «Кожен має право на свободу мирних зборів та об’єднань. Ніхто не може бути примушений належати до будь-якого об’єднання». Стаття 36 Конституції гарантує громадянам України свободу об’єднань і зазначає: «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій». Стаття 39 Конституції закріплює право мирно збиратися без зброї, попередньо повідомивши органи виконавчої влади.

Стаття 21 Декларації містить три ключові положення: 1) право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників; 2) право на рівний доступ до державної служби; 3) воля народу як основа влади уряду, що виражається через періодичні та нефальсифіковані вибори на основі загального й рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Права, зазначені в пунктах 1 і 2, закріплені у статті 38 Конституції. Право обирати гарантується статтею 70, право бути обраним депутатом Верховної Ради — статтею 76, право бути обраним Президентом України — статтею 103. Крім того, згідно зі статтею 148 Конституції, громадянин може бути обраним членом Конституційного Суду України. Воля народу як основа влади закріплена у статтях 5, 69 та 71.

Стаття 22 Декларації проголошує: «Кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних та культурних прав». Право на соціальне забезпечення закріплене у статті 46 Конституції, право на вільний розвиток — у статті 23, а право на працю та підприємницьку діяльність — у статтях 43 і 42 відповідно.

Стаття 23 Декларації гарантує право на працю, вільний вибір зайнятості, справедливі умови праці та захист від безробіття, а також право на рівну оплату за однакову працю без дискримінації. Ця стаття також закріплює право на належну винагороду та право об’єднуватися в профспілки. Право на працю, сприятливі умови та справедливу заробітну плату не нижче визначеного рівня закріплене у статті 43 Конституції, право на соціальний захист, зокрема від безробіття, — у статті 46, а право на об’єднання в профспілки — у статті 36.

Стаття 24 Декларації закріплює право на відпочинок для кожного, хто працює. Це право гарантується статтею 45 Конституції.

Стаття 25 Декларації проголошує право на належний життєвий рівень, соціальний захист і рівність прав дітей, народжених у шлюбі та поза ним. Право на належний життєвий рівень закріплене у статті 48 Конституції, право на соціальний захист — у статті 46, а рівність прав дітей — у статті 52.

Стаття 26 Декларації гарантує право на освіту, обов’язкову початкову та загальну освіту, а також рівність цих прав. Відповідне положення міститься у статті 53 Конституції.

Стаття 27 Декларації проголошує: «Кожен має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватися здобутками мистецтва, брати участь у науковому прогресі та користуватися його благами. Кожен має право на захист моральних і матеріальних інтересів, які виникають як результат будь-яких наукових, літературних або художніх творів, автором яких він є». Це право закріплене у статті 54 Конституції.

Стаття 28 Декларації закріплює право кожного на такий суспільний і міжнародний порядок, за якого права і свободи можуть бути повністю реалізовані. Конституція України передбачає саме такий суспільний лад, що забезпечує виконання зазначених умов.

2. Обов’язки громадянина України

Громадянин України зобов’язаний:

1. Захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи та проходити військову службу відповідно до закону (стаття 65 Конституції України).
2. Не заподіювати шкоду природі та культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (стаття 66 Конституції України).
3. Сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67 Конституції України).
4. Неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Крім того, існують обов’язки для власників майна: «Власність не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству» (стаття 13 Конституції України), а також «Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі» (стаття 41 Конституції України).