Світовий досвід управління умовами та охороною праці

Вступ.

1. Загальна ситуація стану охорони праці в Україні та залучення світового досвіду.

2. Служба охорони праці підприємства.

3. Забезпечення ефективності навчання з питань охорони праці.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Державна політика у галузі охорони праці спрямована на створення безпечних та здорових умов трудової діяльності, запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням. Одним із ключових завдань соціального страхування від нещасних випадків є реалізація профілактичних заходів, що мають на меті ліквідацію шкідливих і небезпечних виробничих факторів та уникнення ситуацій, які загрожують життю і здоров'ю застрахованих осіб через умови праці.

Світова практика переконливо демонструє, що безпека праці є фундаментальною запорукою стабільності та якості будь-якого виробництва. Відсутність травм та аварій позитивно впливає на професійну активність персоналу, морально-психологічний клімат у колективі, а відтак і на загальну ефективність та продуктивність, дозволяючи скоротити витрати на пільги та компенсації за роботу у шкідливих умовах.

Охорона праці, безсумнівно, є питанням багатоаспектним, складним і надзвичайно відповідальним, адже за нею стоять життя та здоров'я людей, які своєю працею створюють матеріальні блага для держави та нації. Саме тому безпека на виробництві має стати пріоритетом як для керівників підприємств, так і для самих працівників. Сьогодні значно вигідніше інвестувати кошти у створення безпечних умов, аніж згодом зазнавати колосальних збитків через штрафи, виплати сім'ям постраждалих, відновлення зруйнованих об'єктів та ремонт пошкодженого обладнання.

Отже, своєчасно проведені профілактичні заходи не лише дозволяють страхувальникам заощадити значні фінансові ресурси, але й, що найголовніше, убезпечують працівників від травм та каліцтв, зберігаючи їхнє здоров'я та життя.

1. Загальна ситуація стану охорони праці в Україні та залучення світового досвіду

Згідно зі статистичними даними, в Україні щодня на виробництві отримують травми 80-85 осіб, з яких близько 10% стають інвалідами, а до 2% гинуть.

Американські дослідники підрахували, що вартість вирощування, навчання та підготовки людини до самостійної праці становить у середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця сума є меншою, проте також досить відчутною: 56-200 тисяч гривень (за приблизними оцінками авторів). Саме стільки втрачає суспільство, коли людина втрачає працездатність у найбільш активному віці (18-40 років), при цьому додатково витрачаючи кошти на її лікування та утримання. Окрім того, така людина не приносить матеріальної користі, яку важко підрахувати, якби вона продовжувала працювати та віддавати свої знання і сили.

Як свідчать дані Національного науково-дослідного інституту охорони праці, за останнє десятиліття в Україні спостерігається тенденція до зменшення кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. За період з 1991 по 2005 роки кількість травмованих скоротилася на 76,8%, а смертельних випадків – на 48,6%. Втім, у 2005 році, порівняно з 2004-м, зафіксовано зростання смертельного травматизму з 1325 до 1378 осіб, тобто на 53 особи.

В роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції – на 48,9%, а сільського господарства – на 51,5%. Найбільших втрат економіка зазнала у 1990-1994 роках, коли ВВП зменшився на 45,6%, промислове виробництво – на 40,4%, а сільське господарство – на 32,5%. Лише у 1994 році падіння ВВП становило 22,9%, промислового виробництва – 27,3% (у т.ч. непродовольчих товарів – 37,5%), сільськогосподарського – 16,5%.

Саме на цей період припадає найбільше скорочення випадків травматизму. Подальша стабілізація економічної ситуації (1994-1999 рр.) супроводжувалася прискоренням темпів зниження як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці у 2000-2005 роках, на жаль, супроводжувалися зростанням у 2005 році кількості смертельних випадків на виробництві.

Аналіз розподілу смертельних випадків за галузями (табл. 1) показує, що найбільше зростання допущено в хімічній промисловості (+25), транспорті (+19), невиробничій сфері (+31), будівництві (+12), машинобудуванні (+9) та агропромисловому комплексі (+8).

Основними причинами нещасних випадків є організаційні (64%), технічні (27%) та психофізіологічні (9%).

Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається у восьми галузях економіки, на які припадає 86% всіх смертельних випадків на виробництвах України.

Розподіл нещасних випадків загального і смертельного травматизму серед областей України наведено в таблицях 2 і 3. Зростання кількості травмованих у 2005 році порівняно з 2000 роком зареєстровано в АР Крим, Івано-Франківській, Київській та Рівненській областях (по 10% у кожному регіоні).

Зростання випадків смертельного травматизму допущено в Черкаській області – на 77%, Запорізькій – 72%, Миколаївській – 58%, Донецькій – 37%, Київській – 36%, Дніпропетровській – 18%, Сумській – 11% та АР Крим – 15%.

Значна кількість працівників травмується або гине внаслідок групових нещасних випадків. Лише за 1995-2005 роки сталося 1586 таких випадків (рис. 2), в яких постраждало 4965 осіб, з них 1643 загинуло.

Порівняно з 2000 роком, кількість групових нещасних випадків у 2005 році збільшилась на 32%, а кількість потерпілих і загиблих зросла відповідно на 205 та 28 осіб.

В Україні також спостерігається високий рівень травматизму зі смертельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз оперативних даних за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб – це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди там, де відсутні шкідливі та важкі умови праці, складні механізми? Адже законодавство України встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності. Як показує практика, ці вимоги часто не виконуються. Існує хибна думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, які негативно впливають на стан здоров'я та працездатність.

У більшості таких установ керівники та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, служби з охорони праці не створюються навіть при чисельності понад 100-500 осіб. Обов'язки з охорони праці покладаються на сумісників без відповідної кваліфікації, інструктажі та навчання не проводяться або проводяться на неналежному рівні. Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку. Штатними працівниками таких установ є обслуговуючий персонал, робота якого безпосередньо пов'язана з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з охорони праці.

В Україні, окрім виробничого травматизму, залишається високим рівень професійної захворюваності. За статистикою, на підприємствах щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналіз виявив, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників. Ситуація, що склалася, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

За даними Міжнародної асоціації «Пожежна безпека України», в Україні щорічно виникає близько 60 000 пожеж, в яких гине понад 3 500 осіб. Так, у 2002 році внаслідок пожеж загинуло 3 616 осіб, у т.ч. 133 дитини. Порівняно з серединою 80-х років, річна кількість пожеж сьогодні майже втричі вища.

Щодня в Україні виникає близько 150 пожеж, в яких гине 7-10 осіб і 5-6 отримують травми. Збитки від пожеж складають понад 2 млрд грн на рік.

Найпоширенішими причинами пожеж є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення (11%); пустощі дітей з вогнем (7%); підпали (2%); невстановлені та інші (1%). Слід підкреслити, що кількість пожеж, які виникають з вини людей внаслідок необережного поводження з вогнем та недотримання вимог пожежної безпеки при виконанні зварювальних робіт, неухильно зростає. Наведені дані свідчать, що стан пожежної безпеки в Україні значною мірою зумовлений складним соціально-економічним становищем, слабкою профілактичною роботою та недостатньою участю місцевих органів самоврядування і громадських об'єднань, що потребує негайного та суттєвого покращення. Тому, поряд із збільшенням фінансування та підвищенням організаційного рівня, необхідний постійний пошук нових, ефективніших шляхів вирішення цієї проблеми.

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні, безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2005-2005 рр., затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2005 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2005 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці указом Президента України від 18 вересня 2002 року № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. – керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають.

2. Служба охорони праці підприємства

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.

Використовуючи світовий досвід, для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:

а) здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

б) забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

в) забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці;

г) забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

д) вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт.

Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до типового положення про службу охорони праці. Працівники служби охорони праці повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику.

Система управління охороною праці підприємства (СУОП) включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці.

Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є:

1. Створення ефективної системи управління (СУОП), яка б сприяла удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи.

2. Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці.

3. Розробка разом із структурними підрозділами заходів по забезпеченню норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища або їх підвищення (якщо вони досягнуті), а також підготовка розділу "Охорона праці" колективного договору.

4. Розробка змісту та методики проведення інструктажу з питань охорони праці.

5. Забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами.

6. Проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам безпеки.

7. Здійснення оперативного та поточного контролю за станом охорони праці на підприємстві.

8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.

9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці.

10. Розробка перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці.

11. Планування та контроль витрат коштів на охорону праці.

12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці.

13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.

14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій.

15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту.

16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних із важкими і шкідливими умовами праці.

17. Контроль за дотриманням вимог трудового законодавства щодо використання праці неповнолітніх, інвалідів та жінок, проходженням попередніх, періодичних, щорічних обов'язкових та інших, передбачених відповідними документами, медичних оглядів працівниками підприємства.

18. Контроль за дотриманням чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконанням посадових інструкцій, проведенням інструктажів на робочому місці, виконанням приписів органів державного нагляду, наказів, розпоряджень, а також заходів по усуненню причин нещасних випадків і аварій, відзначених в актах розслідувань.

19. Контроль за відповідністю нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засобів протиаварійного колективного та індивідуального захисту працюючих, наявністю технологічної документації на робочих місцях.

Для виконання перелічених вище функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв'язку, сучасну оргтехніку, комп'ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається Положенням про службу охорони праці.

Так, працівники служби охорони праці мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги з охорони праці.

Окрім адміністративних заходів, рекомендується принцип матеріального заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов'язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.

Положення про матеріальне заохочення розробляється службою охорони праці, погоджується з профспілкою (колективом найманих працівників) і затверджується власником.

3. Забезпечення ефективності навчання з питань охорони праці

Велике значення для підвищення якості та ефективності навчання з питань охорони праці на підприємстві має методичне і науково-технічне забезпечення. Сюди належать, в першу чергу, підбір та підготовка кваліфікованих кадрів, що проводять навчання, наявність сучасної навчальної виробничої бази, а також методичне забезпечення, створене на науковій основі. Це вже давно доведено світовим досвідом по навчанню персоналу з питань охорони праці.

Навчально-виробничою базою повинні бути кабінети охорони праці, які обладнані технічними засобами навчання, наочними навчальними матеріалами, підручниками, нормативною документацією тощо. В кабінетах охорони праці проводяться вступний та інші інструктажі, які супроводжуються відеофільмами, діафільмами та іншими видами наочної інформації. Найбільш ефективним видом навчання та контролю знань після спілкування викладач-учень є комп'ютерне забезпечення. Наявність персональних комп'ютерів дає змогу подавати знання в різній методичній формі (динаміці та статичному режимі), викладати матеріали у вигляді текстів, мультфільмів або фільмів, знятих за реальними виробничими ситуаціями, здійснювати машинний контроль знань в діалоговому режимі.

Важливим напрямком діяльності кабінетів охорони праці і керівних працівників підприємств є пропаганда передового досвіду, сучасних досягнень науки і техніки у створенні безпечних умов праці. Основними формами цієї пропаганди є бесіди, лекції, виставки, а також проведення конкурсів зі створення нешкідливих і безпечних методів праці з матеріальним і моральним заохоченням працюючих.

Цікавий метод підвищення ефективності безпеки і навчання з питань охорони праці при бригадній організації праці діє на деяких підприємствах різних галузей промисловості України. Він полягає в тому, що за станом безпеки і умовами праці на кожному робочому місці слідкують всі члени бригади та несуть колективну матеріальну відповідальність за порушення методів праці кожним членом бригади.

При цьому кожний член бригади зацікавлений у виконанні вимог безпеки на своєму робочому місці й на всій дільниці, де працює бригада протягом всього робочого дня. Це дозволяє досягти того, що всі члени бригади з відповідальністю ставляться до навчання і до виконання вимог інструкцій по охороні праці. Метод діє особливо ефективно, коли обов'язки відповідального за стан охорони праці в бригаді доручаються почергово кожному члену бригади. Перед початком зміни відповідальний за стан безпеки праці разом із бригадиром і громадським інспектором з охорони праці оцінює стан безпеки всіх робочих місць бригади, їх підготовленість до виконання робіт. Результати реєструють в журналі трьохступеневого контролю з конкретним описом виявлених недоліків і заходів по їх усуненню. Упродовж робочої зміни відповідальний періодично контролює стан охорони праці в бригаді. Цей метод дає змогу кожному члену бригади на практиці опанувати вимоги охорони праці до різних робочих місць, що обслуговує бригада. За успішне виконання трудових показників і успіхи в виконанні вимог охорони праці бригада матеріально і морально стимулюється.

Висновки

Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління охороною праці є її складовою частиною, або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці.

Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.

Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик. -К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.
2. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. "Безпека життєдіяльності". Л. 2005 – ст. 34.
3. Лапін В.М. "Безпека життєдіяльності". Л. 1999 – ст. 80-88.
4. Лехман С. Охорона праці і пожежна безпека: [Навч. посібник]/ Степан Лехман. -К.: Вища шк.: Голов. вид-во, 1983. -167 с.
5. Охорона праці : Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. -К., 1998. -320 с.
6. Охорона праці: європейські і міжнародні стандарти та законодавство України (порівняльний аналіз): Науково-практичний посібник: У 2-т./ Упор.: В. С. Венедіктов, В. П. Грохольский, М. І. Іншин та ін.; За ред. В. С. Венедіктова; М-во юстиції України, Державний департамент з питань адаптації законодавства, Українська асоціація фахівців трудового права. -Харків-Київ, 2006 - Т. 1. -2006. -713 с.
7. Охорона праці в Україні: Нормативні документи/ Упоряд. О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. -К.: КНТ, 2006. -418 с.
8. Пістун І. Охорона праці: Практикум/ Ігор Пістун, Юрій Кіт, Андрій Березовецький. -Суми: Університетська книга, 2000. -205 с.
9. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. "Безпека життєдіяльності". К. 2003 – ст. 29-30, 85-89.
10. Ткачук К.Н. "Охорона праці". К. 1998 – ст. 23-25.