Світовий бізнес

Вступ

Ринок, як відомо, є системою товарно-грошових відносин між виробниками та споживачами матеріальних благ, що функціонує на основі економічних законів попиту, пропозиції та конкуренції.

Поява та обіг капіталу, втіленого в цінних паперах, нерозривно пов'язані з функціонуванням ринку реальних активів, де здійснюється купівля-продаж матеріальних ресурсів. Виникнення фондових активів призводить до своєрідного роздвоєння капіталу: з одного боку, існує реальний капітал у вигляді виробничих фондів, а з іншого — його відображення у цінних паперах.

Фінансові інструменти базуються на цінних паперах — грошових документах, які підтверджують право володіння, визначають взаємовідносини між емітентом та власником і, як правило, передбачають виплату доходу у формі дивідендів або відсотків, а також можливість передачі прав іншим особам.

Цінні папери поділяються на іменні та на пред'явника. Іменні папери не підлягають передачі або передаються через повний індосамент (передавальний напис, що засвідчує перехід прав). Папери на пред'явника можуть вільно обертатися.

Усі цінні папери можуть використовуватися для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

1. Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів є складовою фінансового ринку, іншою частиною якого є ринок банківських кредитів. Банківські кредити зазвичай надаються на строк не більше року, тоді як за допомогою цінних паперів можна залучити кошти на десятиліття (облігації) або навіть на невизначений термін (акції). Такий поділ фінансового ринку відображає розподіл капіталу на оборотний та основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування та взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають кредити посередникам ринку для підписки на нові випуски, а ті, своєю чергою, продають банкам великі пакети цінних паперів. У деяких європейських країнах саме великі комерційні банки відіграють ключову посередницьку роль на цьому ринку.

Головне завдання ринку цінних паперів — забезпечити максимально повне та швидке переміщення заощаджень в інвестиції за ціною, що влаштовує обидві сторони. Це завдання вирішується через функціонування трьох підструктур фондового ринку:

цінних паперів як предмета торгівлі (визначає, ЩО САМЕ продається й купується);

учасників (суб'єктів) ринку (визначає, ХТО САМЕ купує та продає);

процесу (технології) фондової діяльності (визначає, ЯК САМЕ відбувається обіг).

Отже, предметом торгівлі виступають цінні папери. Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», вони визначаються як грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом та власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі прав іншим особам [2].

Учасниками торгівлі є: емітент (особа, що випускає цінні папери), зацікавлений у мобілізації коштів; інвестор, який має вільні ресурси та бажає їх вигідно розмістити; посередник, що забезпечує обмін зобов'язань емітентів на грошові кошти інвесторів; держава, яка через законодавчі акти та відповідні органи регулює діяльність фондового ринку для підтримання його ефективності та захисту учасників.

Сукупність інститутів фондового ринку формує його інфраструктуру, яка визначає порядок практичних дій учасників та юридичні аспекти оформлення операцій. В Україні на сьогодні функціонують 25 територіальних управлінь Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також відділення (у Севастополі та Кривому Розі), підзвітні цим управлінням.

Розвиток ринку капіталів потребує значної кількості елементів інфраструктури: фондових та валютних бірж, страхових і аудиторських компаній, брокерських фірм, комерційних банків тощо. Багато з цих елементів тісно пов'язані з державою.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний. Первинний ринок охоплює продаж нових випусків, у результаті чого емітент отримує необхідні фінансові ресурси, а папери потрапляють до перших покупців. Ці покупці мають право перепродати папери іншим особам, що формує вторинний ринок. На вторинному ринку вже не відбувається акумулювання нових коштів для емітента, а лише перерозподіл ресурсів між інвесторами. Без ефективного вторинного ринку неможливе повноцінне функціонування первинного, оскільки він створює механізм для швидкого перепродажу, підвищує довіру інвесторів та стимулює купівлю нових фондових цінностей.

За відсутності або слабкої організації вторинного ринку перепродаж був би ускладнений, що відштовхнуло б інвесторів. У результаті суспільство втратило б підтримку для багатьох нових підприємств та ініціатив.

У структурі вторинного ринку виділяють біржовий та позабіржовий обіг. Біржовий обіг — це купівля-продаж на біржі, а позабіржовий — поза біржею через пряме узгодження умов між продавцем і покупцем. На біржу допускаються лише компанії, що відповідають встановленим правилам. Котирування на біржі є престижним для фірми, тому біржа ретельно слідкує за своєю репутацією та не допускає до обороту папери другорозрядних компаній.

Кожна біржа має власні вимоги до прийому цінних паперів, тому папери можуть котируватися на одній біржі й не котируватися на іншій. У позабіржовому обороті зазвичай обертаються папери другорозрядних компаній, хоча деякі фірми можуть мати обіг і на біржі, і поза нею.

Позабіржовий ринок функціонує через телефонний зв'язок, телекс, комп'ютерні мережі, об'єднуючи тисячі інвестиційних фірм. Якщо біржовий ринок доступний лише для солідних корпорацій, то позабіржовий — практично для будь-якої компанії, за умови наявності брокерської фірми, готової підтримувати вторинний ринок для цих паперів.

Економічний зміст цінних паперів та їх види.

Будь-який цінний папір має три універсальні ознаки:

1) він є безвідкличним свідоцтвом емітента про взяті зобов'язання перед інвестором. Емітент не може в односторонньому порядку відкликати, анулювати чи обміняти папір, якщо це не передбачено договором;

2) інвестору не потрібно підтверджувати свої права іншими документами, окрім самого факту володіння;

3) для передачі прав власності достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія.

Конкретний набір майнових прав, привілеїв та обмежень визначається видом цінного паперу.

Цінний папір як інструмент правового регулювання має двоякий характер. По-перше, він оформлює певні відносини, переважно зобов'язуючі, тому можна говорити про права, що підтверджуються папером. По-друге, він є об'єктом власності та різних договорів, тому можна говорити про права на сам цінний папір.

Існує нерозривний зв'язок між правами на цінний папір та правами з паперу. Це проявляється в класичному визначенні, яке встановлює можливість здійснення прав лише при пред'явленні оригінального документа. Сучасний розвиток безготівкових паперів дещо модифікував це визначення, але зв'язок між володінням правами на папір та можливістю здійснення прав з паперу має зберігатися за будь-якої форми випуску. Це дозволяє відрізнити цінні папери від майнових прав, що виникають із договорів. Багато так званих сурогатних паперів (наприклад, купчі на акції) є лише підтвердженням договірних відносин і не мають самостійного значення. Тобто будь-який цінний папір підтверджує майнове право, але не будь-яке майнове право оформлюється цінним папером.

За економічною природою цінні папери поділяються на пайові, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності та участі у формуванні статутного фонду й розподілі прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, сертифікати, векселі). Похідні інструменти (опціони, ф'ючерси, варанти) фіксують проміжні права партнерів при укладанні угод — вони не дають права власності чи отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж інших цінних паперів.

За метою випуску цінні папери поділяються на фондові (для формування капіталу: акції, облігації) та комерційні (для опосередкування товарних відносин: векселі, акредитиви). Фондові папери зазвичай безтермінові або діють понад рік, а комерційні — короткострокові. Усі комерційні папери є борговими, випускаються недержавними емітентами без спеціального забезпечення. Вони частково виконують функцію кредитних грошей. За цільовим призначенням папери можуть бути для інвестування, кредитування та розрахунків.

Цінні папери поділяються на ринкові (можуть перепродуватися) та неринкові (продаються лише один раз — емітент продає інвестору, який стає єдиним покупцем).

Цінні папери можна не лише продавати, а й дарувати або заповідати.

Важливою ознакою є конвертованість — можливість вилучення емітентом паперів з обороту та їх обмін на папери іншого виду того самого або іншого емітента (наприклад, при реорганізації).

2. Основні види цінних паперів

Відповідно до Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року, основними формами цінних паперів є:

Бездокументарна форма — обліковий запис у зберігача, що підтверджує право власності на цінний папір.

Документарна форма — паперова форма, що містить реквізити відповідного виду паперу, дані про кількість та засвідчує сукупність прав.

Форма випуску визначається рішенням емітента, затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску. Це є підставою для обслуговування паперів Національною депозитарною системою як іменних у документарній формі, на пред'явника у документарній формі або бездокументарних, ідентифікація власників яких здійснюється через обліковий реєстр рахунків у зберігача.

Документарний випуск здійснюється шляхом виготовлення сертифікатів з урахуванням вимог Державної комісії. При бездокументарній емісії емітент оформлює глобальний сертифікат1, що відповідає загальному обсягу випуску, та передає його на зберігання в депозитарій [2].

Згідно з чинним законодавством України, на фондовому ринку можуть випускатися та обертатися такі види цінних паперів:

1. Основні (боргові та права власності):

• акції;

• облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

• облігації місцевих позик;

• облігації підприємств;

• казначейські зобов'язання республіки;

• ощадні сертифікати;

• інвестиційні сертифікати;

• векселі.

2. Похідні цінні папери (деривативи):

• форвардні (ф'ючерсні) контракти;

• опціони (варанти);

• депозитарні розписки (свідоцтва).

Розглянемо детальніше кожен вид.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує частку в статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство та право на участь в управлінні, дає право на дивіденди та участь у розподілі майна при ліквідації. Акції бувають іменними та на пред'явника, простими та привілейованими. Громадяни зазвичай є власниками іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується в книзі реєстрації акцій, яку веде товариство. До неї вносяться відомості про кожну акцію, власника, час придбання та кількість акцій. По акціях на пред'явника реєструється лише загальна кількість.

1 Глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск у бездокументарній формі, що підтверджує право на операції з цими паперами в Національній депозитарній системі [2].

Привілейовані акції дають власнику переважне право на отримання дивідендів та пріоритетну участь у розподілі майна при ліквідації, але зазвичай не дають права голосу в управлінні, якщо інше не передбачено статутом.

Привілейовані акції можуть мати фіксований дивіденд у процентах до номінальної вартості. Виплата здійснюється незалежно від прибутку; при недостатності прибутку використовується резервний фонд. Якщо дивіденди по простих акціях перевищують дивіденди по привілейованих, власникам останніх може здійснюватися доплата.

Привілейовані акції не можуть перевищувати 10% статутного фонду. Порядок переважного права на дивіденди визначається статутом.

Власник акції має право на дивіденди, участь в управлінні (крім власників привілейованих акцій) та інші права, передбачені законодавством і статутом.

Акція є неподільною. Якщо акція належить кільком особам, вони визнаються одним власником і можуть здійснювати права через одного з них або спільного представника.

Випуск акцій здійснюється в розмірі статутного фонду або на всю вартість майна (при перетворенні державного підприємства). Додатковий випуск можливий лише після реєстрації попередніх випусків та повної оплати раніше випущених акцій за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків.

Дивіденди виплачуються раз на рік за підсумками календарного року з прибутку, що залишається після сплати податків та інших платежів.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати номінальну вартість у визначений строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації розповсюджуються добровільно.

Види облігацій:

а) внутрішніх і місцевих позик;

б) підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності, об'єднаннями, акціонерними товариствами і не дають права на участь в управлінні. Вони можуть бути іменними та на пред'явника, процентними та безпроцентними (цільовими), з вільним або обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника; у цільових облігацій обов'язково зазначається товар (послуга), під який вони випущені.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України та місцеві ради. Рішення про випуск облігацій підприємств приймає емітент і оформлює протоколом.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більше 25% статутного фонду та лише після повної оплати всіх акцій. Випуск облігацій для формування статутного фонду або покриття збитків не допускається.

Громадяни придбають облігації за особисті кошти, а підприємства — за кошти, що залишаються після сплати податків та відсотків за кредити.

Облігації оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами випуску, — в іноземній валюті. Вартість завжди виражається в гривнях.

Доход по облігаціях виплачується згідно з умовами випуску. По цільових (безпроцентних) облігаціях доход не виплачується, але власник отримує право на придбання відповідних товарів чи послуг. Якщо ціна товару змінилася, власник отримує товар за ціною, вказаною на облігації, або різницю у вартості.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються з коштів, що залишаються після розрахунків із бюджетом. При невиконанні зобов'язань стягнення проводиться примусово через суд. Порядок викупу облігацій визначається при випуску.

Кошти від облігацій внутрішніх і місцевих позик спрямовуються до відповідних бюджетів та позабюджетних фондів, а від облігацій підприємств — на цілі, визначені при випуску.

Облігації зовнішніх державних позик України — це папери, що розміщуються на міжнародних ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати номінальну вартість із виплатою доходу. Вони можуть деномінуватися в конвертованій валюті, бути процентними чи дисконтними, іменними або на пред'явника.

Оплата здійснюється виключно в конвертованій валюті. Емітентом є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти спрямовуються до Державного бюджету.

Рішення про випуск приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску в межах передбачених бюджетом джерел фінансування дефіциту. Рішення оформлюється постановою, якою затверджуються умови випуску: обсяг, номінальна вартість, валюта, строки виплати доходу та погашення.

Випуск поза межами бюджетних джерел потребує затвердження Верховною Радою України.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення здійснює Міністерство фінансів, яке може залучати банки та інвестиційні компанії. Відносини регулюються угодами згідно із законодавством.

Виплата доходів і погашення здійснюються за кошти або інші облігації державних позик за добровільною згодою сторін.

Казначейські зобов'язання України — цінні папери на пред'явника, що розміщуються добровільно серед населення, засвідчують внесення коштів до бюджету та дають право на фінансовий доход.

Види казначейських зобов'язань:

а) довгострокові — від 5 до 10 років;

б) середньострокові — від 1 до 5 років;

в) короткострокові — до одного року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових приймає Кабінет Міністрів України, короткострокових — Міністерство фінансів. У рішенні визначаються умови випуску.

Продажна вартість визначається Міністерством фінансів залежно від часу придбання.

Кошти від реалізації спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

Виплата доходу та погашення здійснюються згідно з умовами, затвердженими відповідними органами.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що засвідчує право вкладника на отримання депозиту та процентів. Сертифікати бувають строкові та до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати не підлягають обігу, їх продаж недійсний. Доход виплачується при пред'явленні до оплати. При достроковому поверненні коштів за строковим сертифікатом виплачується понижений процент, рівень якого визначається договором.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, що випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності на частку в фонді [3]. Емітентом виступає компанія з управління активами.

Вексель — цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання сплатити визначену суму у визначений строк. Правовий статус регулюється законодавством про вексельний обіг. Вексельний обіг охоплює відносини між банками та клієнтами (соло-векселі), між суспільством та державою (казначейські векселі), між фізичними та юридичними особами без посередництва банку.

За метою та характером угод розрізняють комерційні, фінансові та фіктивні векселі.

Комерційні векселі виникають на основі угод купівлі-продажу товарів у кредит. Покупець, не маючи грошей, пропонує продавцю вексель (власний або індосований). Такий вексель забезпечений сумами від продажу товарів і обмежений конкретними строками та сумами.

Фінансові векселі оформлюють позичкові угоди в грошовій формі та є способом додаткового забезпечення виконання зобов'язань.

Фіктивні векселі не пов'язані з реальним переміщенням товарних чи грошових цінностей. До них належать дружні, бронзові (дуті) та зустрічні. Дружній вексель виписує кредитоспроможне підприємство іншому, що має фінансові проблеми, для отримання грошей у банку. Зустрічний вексель виписується партнером для гарантії оплати. Бронзові (дуті) векселі видаються фіктивними або некредитоспроможними фірмами.

Векселі бувають переказні (тратти) — у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж, та прості — у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

Особливість векселя полягає в тому, що він є безумовним, безспірним, абстрактним зобов'язанням, яке не залежить від причин видачі. Він може виконувати функції платіжного засобу. Передача прав здійснюється через індосамент (передаточний напис на звороті). При неоплаті або відмові від акцепту власник повідомляє особу, від якої отримав вексель [8].

Особливу групу становлять похідні цінні папери, що мають встановлені реквізити та засвідчують зобов'язання, при виконанні яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни базового активу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 року № 632, дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати базовий актив на визначених умовах у майбутньому [6]. Форми деривативів:

• Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах із фіксацією ціни на момент укладання.
• Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент укладання або на час придбання за рішенням сторін.

• Варант — різновид опціону на купівлю, що випускається разом із привілейованими акціями чи облігаціями та дає право на придбання простих акцій емітента протягом певного періоду за певною ціною. Депозитарна розписка (свідоцтво) — похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, облік яких ведеться в іноземній депозитарній установі. Емітентами можуть бути юридичні особи-резиденти — учасники Національної депозитарної системи, за умови встановлення кореспондентських відносин між депозитарієм та іноземною установою.

Порядок випуску та обігу регулюється Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» [1]. Емітент має право на випуск акцій та облігацій підприємств із моменту реєстрації в Державній комісії. Якщо папери пропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати також інформацію про випуск.

Порядок реєстрації визначається Державною комісією. Реєстрація проводиться не пізніше ніж за 30 днів із моменту подачі заяви. Орган реєстрації перевіряє відповідність документів вимогам законодавства.

Похідні цінні папери вводяться в обіг юридичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, які зобов'язуються виконувати передбачені умови.

Похідні папери, що утворюються шляхом надання пропозицій щодо встановлення зобов'язань, можуть бути утворені лише організатором торгівлі.

Випуск від імені держави похідних паперів, базовим активом яких є державні цінні папери, здійснює Міністерство фінансів за рішенням Кабінету Міністрів. У рішенні визначаються основні умови випуску та обігу. Такий випуск не підлягає реєстрації в Державній комісії.

Для введення в обіг похідних паперів емітент чи організатор торгівлі узгоджує використання базового активу з:

• Державною комісією з цінних паперів — якщо базовий актив — цінні папери (крім державних), фондові індекси чи ставки прибутковості;

• Міністерством економіки України — якщо базовий актив — товарні ресурси;

• Національним банком України — якщо базовий актив — кошти, їх ринкові характеристики та банківські метали;

• Міністерством фінансів України — якщо базовий актив — державні цінні папери.

Міністерство економіки та Національний банк можуть встановлювати квоти на обсяги використання базового активу.

Висновки

Ринок цінних паперів — це складний механізм, що встановлює правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями, які потребують фінансових ресурсів, та організаціями й громадянами, які можуть їх надати на певних умовах.

Важливим для аналізу є поділ ринку на первинний та вторинний. Первинний ринок — це економічний простір, який цінний папір проходить від емітента до першого покупця. Він раціонально організований, виконує певне економічне завдання, і саме тут емітент може отримати необхідний капітал.

Вторинний ринок — це сфера обігу, куди папери потрапляють після продажу першим власником. Він може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим). У більшості країн на позабіржовому ринку обертається основна маса (близько 85%) цінних паперів, а на біржовому — лише 15%. Однак саме біржовий ринок, де зосереджені найякісніші та найважливіші папери, визначає кон'юнктуру та розвиток фондового ринку.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник/ Людмила Горбач, Олександр Каун,. -К.: Кондор, 2006. -435 с.

2. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003,2005. -527 с.

3. Гpиценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1996.

4. Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання: Теорія, практика, ноpмат.база/ Олексієнко М.,Ольшанський В.,Лилак Д.,Пеpшиков E.- К.:Козаки, 1996.- 143с.

5. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов. – М., 1999. – 416с.

6. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. -Кіровоград: Мавік, 2002. -238 с.

7. Основи фінансово-кредитних відносин в ринкових умовах/ Чеснакова Л.С., Боpовик H.А., Концева В.В., Головіна О.Г.- К.: УТУ, 1997.

8. Павлов В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов'язюк,; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. -2-е вид., доповнене. -К.: Кондор, 2004. -398 с.

9. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.

10. Шелудько В.Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. -К.: Знання , 2006. -535 с.