Суть та функції контролінгу

1. Передумови появи контролінгу. Головна ціль та завдання контролінгу.
2. Основні методи управлінського обліку: облік за нормативною та фактичною собівартістю.
3. Методи розподілу витрат на постійні та змінні залежно від обсягів виробництва: метод вищої та нижчої точок, інженерний, графічний метод, метод найменших квадратів.
Список використаної літератури.

1. Передумови появи контролінгу. Головна ціль та завдання контролінгу

Контролінг як наука є комплексним інтегрованим утворенням. Його концепція (від лат. "conceptus" — поняття) являє собою формулювання, абстрактний образ, загальну ідею щодо побудови інформаційної системи для стратегічного розвитку підприємства.

Контролінг трактується як концепція ефективного управління економічним суб'єктом, спрямована на забезпечення його стабільного та довготривалого існування в умовах мінливого середовища.

В основі системи контролінгу лежить комплекс стратегічних наукових дисциплін, таких як прогнозування, планування, маркетинг, облік, статистика, аналіз та менеджмент. Реалізація функцій контролінгу відбувається через створення спеціалізованої служби, яка займається збором, обробкою, аналізом даних та забезпечує інформацією вище керівництво для розробки прогнозів стратегічного розвитку підприємства.

Контролінг спрямований на виявлення слабких місць у діяльності підприємства, усунення "вузьких" та "проблемних" зон у виробничій і фінансовій сферах, а також на формування стратегічного плану розвитку.

Якщо традиційні системи контролю базуються на аналізі минулих подій (фінансовий облік) або подій у реальному часі (управлінський облік), то контролінг зосереджений на майбутніх подіях. Для контролінгу ключове значення мають відхилення від прогнозованих показників на перспективу з горизонтом планування понад 3 роки, а не від поточних планів, як це зазвичай практикується на вітчизняних підприємствах. Порівняння відбувається між майбутніми прогнозованими показниками та фактично досягнутими значеннями.

Фінансовий облік відіграє важливу роль у системі контролінгу, оскільки він забезпечує підготовку звітів про використання ресурсів, перебіг господарських процесів, формування собівартості продукції, ефективність витрат на маркетинг та збут, формування прибутку, ефективність інвестицій тощо. Дані фінансового обліку дозволяють виявити тенденції явищ та процесів за певний період і спрогнозувати їх подальший розвиток у системі контролінгу.

Важливо підкреслити, що система прогнозування розвитку підприємства передбачає планування економічних показників, а облік організовує збір та обробку даних у розрізі, визначеному системою планування. Дані обліку та планів використовуються для аналізу відхилень. Відділ контролінгу готує інформацію про відхилення фактичних показників від запланованих із деталізацією факторів, що вплинули на ці відхилення. Інформація надається у формі інформаційних бюлетенів для зацікавлених служб та посадових осіб.

Служба контролінгу має забезпечувати наступні види робіт:

• планування (програма розвитку, складання бюджетів у розрізі структурних підрозділів та підприємства в цілому);
• розробку системи звітів про роботу підрозділів;
• аналіз даних про виконання планів;
• формування необхідної для менеджерів інформації (перелік показників);
• розробку альтернативних варіантів вирішення проблемних питань;
• оцінку ефективності нових проектів.

У системі контролінгу обов'язковим елементом є визначення мети підприємства та окремих структурних підрозділів, управління цілями, своєчасне реагування на зміни середовища та відповідне уточнення мети, що дозволяє адаптуватися до змін і забезпечити існування об'єкта.

Система контролінгу функціонує на основі певних принципів (лат. "principium" — початок, основа, те, що лежить в основі певної теорії науки).

До принципів контролінгу належать:

• визначення мети (цілей);
• управління цілями;
• досягнення цілей;
• принцип руху і стійкості;

Метою контролінгу є діагностування фактичного техніко-економічного та фінансового стану, порівняння його з прогнозованим, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку економіки підприємств відповідно до головної мети, попередження негативного впливу внутрішніх та зовнішніх факторів на фінансовий результат і позиції на ринку. Іншими словами, контролінг — це система спостереження та вивчення поведінки економічного механізму конкретного підприємства та розробки шляхів для досягнення поставленої мети.

Стан контрольованих об'єктів визначається кількісними, якісними, структурними, часовими та просторовими характеристиками.

Ключовим поняттям у визначенні мети контролінгу є тенденції та закономірності економіки підприємства, його техніко-економічного та фінансового стану. Говорячи про економіку підприємства, слід мати на увазі насамперед використання його активів, капіталу та зобов'язань, а також потенціалу з метою отримання максимально можливого результату. На основі даних контролінгу визначають тенденції та закономірності розвитку бізнесу. Діагностування техніко-економічного та фінансового стану можливе за умови забезпечення фактичною обліковою та іншими видами інформації про об'єкти та порівняння її з плановими показниками.

Важливою тенденцією підприємства в сучасних умовах господарювання є зростання ролі інформаційних ресурсів. Ця тенденція обумовлена ускладненням технології, диверсифікацією виробництва, збільшенням числа змінних для вирішення складних виробничих та управлінських проблем. Зростання інформаційних ресурсів відбувається не лише за обсягом, але й за змістом інформації (нові явища, процеси, події), що є закономірністю в умовах переходу від планової моделі господарювання до ринкової.

Комунікаційні зв'язки та процедури прийняття рішень стають складнішими, що вимагає додаткової інформації, яка відсутня у традиційній системі фінансового обліку.

Управління інформаційним процесом висуває дедалі більші вимоги до менеджерів щодо розуміння ролі інформації та знань керівника в галузі створення інформаційних систем. Керівник повинен стати творцем інформаційної системи.

Інформаційні системи, які обслуговують менеджерів, повинні надавати дані про тенденції, ефективність технології, показники діяльності конкурентів, попит на продукцію, діяльність із забезпечення рентабельності та інші показники. Проте існуючі системи обліку не дають можливості визначити ефективність теорій і стратегій розвитку, політичних та соціальних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства.

Необхідність розширення системи інформації пов'язана не лише з виробничою, комерційною та фінансовою діяльністю підприємства, але й з відображенням соціально-політичних факторів, які є зовнішніми факторами функціонування підприємства. Їх потрібно перевести на мову підприємницької діяльності, щоб активно впливати на соціальні групи, стосунки у колективі, інститути поза і всередині підприємства. Функції управління постійно ускладнюються. Так, звичне планування трансформується у проблемно-орієнтоване планування, збут продукції — в маркетингову діяльність, фінансовий та управлінський облік доповнюється інтегрованою системою контролінгу.

Хоча бухгалтерам важко змиритися з тенденцією диференціації єдиної системи бухгалтерського обліку на підсистеми фінансового і управлінського обліку та контролінгу, вона є закономірним процесом.

Облік втрачає свою незалежність і набуває функцій сервісного забезпечення менеджменту в інформації, необхідній для прийняття рішень.

Контролінг виконує функції створення, обробки, аналізу та передачі системної управлінської інформації.

Функції контролінгу визначаються метою створення цієї системи. Вони поділяються на основні та спеціальні.

До основних функцій належить:

• планування процесів господарської діяльності (логістика, виробництво, збут, інвестування). Для процесу планування створюється нормативно-довідкова база, визначаються обсяг і структура необхідної інформації, розробляються методики складання планів за часом та змістом;
• облік показників контролінгу на основі методів і критеріїв оцінки діяльності підприємства та його структурних підрозділів. Для цього визначаються потреби системи управління в необхідній інформації, розробляється система показників контролінгу та звітні форми для збору та обробки даних;
• аналіз тенденцій, відхилень від прогнозованих показників. Для аналізу визначаються контрольовані показники за часом та змістом, знаходяться відхилення методом порівняння фактичних та прогнозованих даних, фактори впливу на відхилення, дається оцінка та інтерпретація відхилень, систематизуються дані з метою виявлення позитивних і негативних тенденцій у роботі підприємства.

До спеціальних функцій належать:

• інформаційно-аналітичне забезпечення, метою якого є розробка інформаційної системи, стандартизація документів і регістрів обліку, комунікаційних зв'язків, організація збору і обробки даних контролінгу. Розробка інструментарію для планування, контролю, аналізу та прийняття рішень, забезпечення менеджерів інформацією (обсяг, зміст, форми, строки, час подання);
• моніторинг зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство. До цієї функції входить збір і аналіз даних про ринки (сировини, праці, капіталу, товару), кон'юнктура ринку, конкурентів, ціни, формування досьє на конкурентів, огляди розвитку галузей, участь у виставках та ярмарках тощо.

Функції контролінгу реалізуються завжди в реальних умовах діяльності підприємства, тому ступінь їх прояву та ефективність використання залежить від таких факторів, як:

• масштаб організації;
• фінансовий стан;
• розуміння керівництвом важливості та корисності функцій контролінгу;
• рівень диверсифікації виробництва;
• види діяльності;
• кваліфікація управлінського персоналу;
• рівень економічної роботи;
• місії, філософії бізнесу;
• загальної культури персоналу;
• інших факторів.

Інтегральною функцією контролінгу є координація зусиль кожного підрозділу підприємства і відділу управлінської системи на досягнення цілей, які ставить перед собою підприємство у виробничій, фінансовій та управлінській діяльності. Для цього потрібні:

• координація зусиль менеджерів різних рівнів на досягнення загальної мети;
• інформаційна та консультативна підтримка прийняття управлінських рішень;
• створення і забезпечення функціонування загальної інформаційної системи для управління підприємством.

Необхідність створення системи контролінгу обумовлена підвищенням нестабільності зовнішнього середовища, що в свою чергу вимагає:

• посилення уваги до прогнозування майбутнього стану об'єктів;
• прискорення реакції суб'єктів управління на зміни у діяльності підприємства, що досягається на основі відстеження відхилень від довгострокових планів за допомогою певного набору показників і виявлення тенденцій;
• розробки та постійного коригування стратегічних прогнозів і планів розвитку підприємства.

Основні завдання контролінгу полягають у тому, щоб реалізувати головну мету, принципи та функції на практиці.

2. Основні методи управлінського обліку: облік за нормативною та фактичною собівартістю

У сучасний період у вітчизняному обліку відсутнє визначення методу управлінського обліку. Єдині визначення дано у підручнику Т.П. Карлової "Управлінський облік": "Методом управлінського обліку є сукупність різноманітних прийомів, способів, за допомогою яких відображається об'єкт управлінського обліку в інформаційній системі підприємства". До основних елементів методу управлінського обліку автором віднесено: документацію, оцінку, групування і узагальнення, контрольні рахунки, нормування, планування і лімінування, контроль і аналіз.

Основні критерії класифікації сучасних методів обліку і калькулювання собівартості продукції можливо класифікувати на основі двох критеріїв:

• за ступенем нормування затрат;
• за повнотою відображення затрат;

За ступенем нормування розрізняють фактичні, нормально обґрунтовані і нормативні відображення системи поділяють на повні (включають всі затрати) і часткові (включають частину затрат).

Система обліку повних фактичних затрат характерна для традиційного бухгалтерського обліку та передбачає відображення абсолютно всіх затрат. У вказаній системі затрати групуються за системами, центром відповідальності, готовими виробами. Непрямі затрати розподіляються за центром відповідальності і готовим виробом за заздалегідь вибраними базами та згідно встановлених коефіцієнтів. При цьому розподіл не залежить від ступеня використання виробничих потужностей, а визначається обсягом виробництва і його поділом (завжди умовним) на завершене і незавершене. Розподіл накладних затрат також умовний, бо вибираючи базу, ми наперед визначаємо і результат розподілу накладних затрат. Ставка накладних витрат може бути неоднаковою для різних видів продукції.

За базу розподілу часто використовують:

1. Прямі затрати праці (людино-години);

2. Прямі затрати на робочу силу (заробітна плата);

3. Час роботи обладнання (машино-години);

4. Кількість виготовленої продукції. Подвійний запис приводить до фальсифікації результатів виробництва, оскільки при цій системі дохід від виробництва і реалізації залежить не від виробу як такого, не від ринкового попиту на виріб, а від того, які дані зафіксовані в акті про величину незавершеного виробництва і які маніпуляції здійснювались з розподільчими коефіцієнтами.

Система обліку нормальних затрат є більш прогресивною у порівнянні з попередньою. У цій системі непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються за заздалегідь встановленими ставками (коефіцієнтами), значення яких або відповідає досягнутому у попередньому періоді рівню затрат.

Система обліку нормативних затрат дозволяє відображати ступінь використання ресурсів підприємства в процесі господарської діяльності, що в свою чергу значно полегшує прийняття управлінських рішень. При цьому загальні відхилення розкладаються на складові за рахунок різних чинників:

∆заг. = ∆А + ∆В + ∆С;

де ∆заг. — загальні відхилення;

∆А — відхилення цін;

∆В — відхилення продуктивності праці;

∆С — відхилення використання виробничих потужностей;

Система обліку нормативних затрат організовувалась, перш за все, з метою технологічного контролю. Сучасні варіанти цієї системи мають широку сферу використання. Система обліку нормативних затрат передбачає виявлення неповної (обмеженої) собівартості, тобто собівартості без непрямих затрат.

Суть цієї системи зводиться до того, що лише прямі затрати розподіляються між готовими виробами, непрямі цілком відносять на загальні фінансові результати того звітного періоду, в якому вони виникли. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат сприяв формуванню нових варіантів обліку в економічно розвинутих країнах.

Нормативний метод є похідним від методу управління за відхиленнями. Застосовується у двох аспектах:

1. У поєднанні з позамовним та попередільним методами обліку витрат для оцінки і контролю за використанням виробничих ресурсів підприємства в цілому та його структурних підрозділів.

2. Нормативний метод може бути визначений обліковою політикою підприємства щодо оцінки готової продукції та незавершеного виробництва. При цьому в основу оцінки готової продукції та незавершеного виробництва покладена планова (нормативна) калькуляція. Оцінка готової продукції та незавершеного виробництва проводиться за плановою собівартістю з наступним врахуванням відхилень.

Послідовність планування та обліку за нормативного методу:

1. Попереднє складання нормативних (планових) калькуляцій собівартості кожного виду продукції та напівфабрикатів.

2. Поточний облік зміни норм для коригування нормативної (планової) калькуляції.

3. Поточний облік фактичних витрат виробництва з відокремленим обліком витрат за нормами та обліком відхилень від норм.

4. Групування відхилень від норм за місцями їх виникнення та аналіз причин, що викликали ці відхилення.

5. Визначення виробничої собівартості окремих видів продукції на підставі нормативної (планової) калькуляції.

Відхилення фіксують в окремих відомостях за місцями їх виникнення. Складається відомість відхилень. Фактична собівартість готової продукції визначається з урахуванням індексу відхилень від норм.

Індекс відхилень = сума відхилення / витрати за нормами

Залежно від галузі промисловості в практиці можна виділити 3 варіанти організації нормативного методу:

1. Облік ведеться за нормативними витратами:

Нормативні витрати + Відхилення = Фактичні витрати

2. Ведеться паралельний облік фактичних і нормативних витрат.

Фактичні витрати — Нормативні витрати = Відхилення

3. Облік ведеться змішаним способом:

Нормативна собівартість незавершеного виробництва на кінець місяця визначається як різниця між нормативною сумою витрат на виробництво та нормативною собівартістю готової продукції. В результаті всі відхилення осідають в залишках незавершеного виробництва.

Спрямований на дотримання норм основних витрат. Суми відхилень від норм визначають по групі однорідних виробів шляхом співставлення фактичних та нормативних витрат. Незавершене виробництво оцінюється за нормативною собівартістю витрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

3. Методи розподілу витрат на постійні та змінні залежно від обсягів виробництва: метод вищої та нижчої точок, інженерний, графічний метод, метод найменших квадратів

Калькулювання собівартості продукції за цими методами відбувається на рівні прямих (змінних) витрат, а постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не відносяться на конкретний вид продукції, а включаються до фінансового результату в період їх виникнення. Відповідно залишки незавершеного виробництва оцінюються лише за змінними витратами. Порівняльна характеристика калькулювання собівартості продукції за повними і змінними витратами наведена на рис. 3.1.

Регресійний аналіз (Regression Analysis) — статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних величин.

Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції витрат загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина.

Лінійний взаємозв'язок між залежною та незалежною змінними величинами можна описати графічно як лінію регресії або за допомогою формули (рівняння регресії).

Модель, яка використовує тільки одну незалежну змінну величину для визначення зміни залежної змінної величини, називають простим регресійним аналізом. Вона має вигляд:

Y = a + bx.

Модель, що використовує кілька незалежних змінних величин для визначення зміни залежної змінної величини, має назву множинний регресійний аналіз і може бути описана так:

Y = a + b1x1 + b2x2 + … + bnxn.

На відміну від методу вищої — нижчої точки, регресійний аналіз враховує всі дані спостереження для визначення функції витрат.

Поряд із цим регресійний аналіз уможливлює уникнення вад візуального підходу, оскільки передбачає застосування методу найменших квадратів.

Метод найменших квадратів (Least - Square Method) — це статистичний метод, який дає змогу розрахувати елементи функції витрат a і b так, що сума квадратів відстані від усіх точок сукупності, що вивчається, до лінії регресії є найменшою.

Сутність цього методу можна проілюструвати за допомогою графіка (рис. 3.2):

Список використаної літератури

1. Голов С.Ф. Управлінський облік. — К.: Лібра, 2004
2. Манн Р., Майер Э. Контроллинг для начинающих / Пер. с нем. — М.: Финансы и статистика, 1995.
3. Пушкар М. Контролінг — інформаційна підсистема стратегічного менеджменту: Монографія / Михайло Пушкар, Роман Пушкар; М-во освіти і науки України, Терноп. академія народ. господ. — Тернопіль: Карт-бланш, 2004. — 370 с.
4. Пушкарь М. Управлінський облік: Навч. посіб. для студ. вуз. / Михайло Семенович Пушкарь; Михайло Пушкар. — 3-є вид., стер. — Тернопіль: Карт-бланш, 1997. — 163 с.
5. Смолякова Г.А. Фінансовий аналіз підприємства. — К.: МІМ-Київ, 2001
6. Хан. Д. Планирование и контроль: концепция контроллинга: пер. с нем. / Ред. Турчак А.А. — Финансы и статистика, 1997. — 800 с.
7. Цигилик І. І. Контролінг: Навчальний посібник у схемах і таблицях / І. І. Цигилик; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 74 с.