Суспільство як соціальна система. Його соціальна структура

Вступ.

1. Суспільство як соціальна система.

2. Сутність та основні елементи соціальної структури.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У соціологічному вимірі суспільство постає як унікальний і надзвичайно складний спосіб організації соціального життя. Воно вбирає в себе всю різноманітність усталених соціальних взаємодій, усі інституції та спільноти, що перебувають у межах конкретних державно-територіальних кордонів. Суспільству притаманні механізми саморегуляції, які дають йому змогу зберігати власну цілісність, упорядковувати стосунки між інститутами та спільнотами, інтегрувати нові соціальні утворення та підпорядковувати своїй логіці поведінку більшості населення, спонукаючи людей, що мешкають на відповідній території, відтворювати у своїх діях єдину мережу численних соціальних взаємодій. Серед основних ознак суспільства (тобто сталих характеристик, які дозволяють вирізняти його як цілісне соціальне утворення серед інших — соціальної реальності, соціальних відносин, інститутів, спільнот, культури) варто назвати:

• територію, на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків;
• універсальність, тобто багатоаспектний характер, що передбачає включення всього розмаїття соціальних зв'язків, відносин, усіх соціальних інститутів та спільнот у межах певного територіального простору;
• автономність, тобто здатність до самостійного існування, що досягається завдяки високому рівню внутрішньої саморегуляції, яка забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин;
• інтегративність, тобто цілісність і єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів, правил тощо), яку прийнято називати культурою.

1. Суспільство як соціальна система

Поняття "суспільство" є звичним для повсякденного вжитку, і більшість людей рідко замислюються над його точним визначенням. Воно постійно присутнє навколо нас. Інтуїтивне розуміння суспільства зазвичай зводиться до трьох узагальнених уявлень:

1) суспільство — це люди (тобто це не одна людина);

2) ці люди певним чином об'єднані, що дозволяє відрізняти "своїх" від "чужих";

3) для людини суспільство є необхідним (і корисним).

Суспільство зазвичай сприймають:

• як організоване ціле, правила якого краще не порушувати, якщо хочеш залишатися його частиною;
• як силу, протистояння якій може призвести до покарання;
• як природне середовище, яке не обирають, але в якому доводиться існувати.

Відомо, що Арістотель і Платон ототожнювали поняття суспільства та держави. У Середньовіччі панувала думка, що суспільство виникло за Божественною волею. У Новий час походження суспільства пояснювали суспільним договором між людьми. О. Конт вважав суспільство функціонуючою системою, що базується на поділі праці. Г. Спенсер розумів суспільство як сукупність ідей, вірувань і почуттів, що реалізуються через індивідів. Е. Дюркгейм вбачав у суспільстві надіндивідуальну реальність, засновану на колективних уявленнях. М. Вебер трактував суспільство як взаємодію людей, що є результатом соціальних дій.

Сукупність усіх суспільних відносин, об'єднаних певними чинниками, називають суспільною або соціальною системою. [2, c. 47-49]

Суспільство як цілісна система має внутрішню структуру, що складається з підсистем, які взаємодіють між собою. До них належать: правова; демографічна; економічна — відносини у процесі матеріального виробництва; соціальна — взаємодія класів, соціальних груп, верств; політична — діяльність державних організацій, політичних інститутів, партій та об'єднань; духовна — розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, мистецтва, освіти, релігії тощо. Кожна підсистема, своєю чергою, складається з власних блоків та елементів, які виконують певні функції в цілісному соціальному організмі.

Людські суспільства надзвичайно різноманітні. Людина, яку раптово перенести з Канади до племені в джунглях Амазонки (або навпаки), була б розгублена новим соціальним оточенням і не змогла б діяти адекватно. Тому кожне людське суспільство є специфічним викликом для соціологічного розуміння.

Водночас соціологічне розуміння вимагає порівняння різних суспільств у різних аспектах, що дозволяє виявити спільні риси між ними.

Якщо стиснути всю історію життя на планеті в один рік, то перші живі організми сучасного типу умовно з'являються лише о 23.53 31 грудня, а перші цивілізації — лише за хвилину до кінця року. Попри такий короткий відтинок часу, культурні та соціальні зміни вражають:

• 15 тисяч років тому наші предки почали практикувати релігійні ритуали та створювати наскельні малюнки;
• 11 тисяч років тому деякі з них почали одомашнювати тварин і рослини;
• 6 тисяч років тому люди почали жити в містах, поділятися на класи за типами занять, створювати економічні та політичні інститути;
• близько 250 років тому розпочалася індустріальна революція, яка перетворила світ навколо нас на світ фабрик, літаків, ядерних реакторів, глобальних комунікацій тощо. [4, c. 76-78]

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільств. Наукове порівняння передбачає виокремлення основних параметрів, на основі яких створюється класифікація конкретних виявів досліджуваного феномена. Оскільки суспільство є складним, багаторівневим утворенням, жодна універсальна класифікація не може його повністю охопити. Соціологи змушені обирати лише окремі ознаки з-поміж багатьох, на підставі яких будують свою типологію.

Іноді за головну ознаку обирають наявність писемності, і тоді всі суспільства поділяють на дописьменні та письменні, які володіють абеткою та фіксацією на матеріальних носіях: клинописних табличках, берестяних грамотах, газетах, комп'ютерах.

Інша типологія поділяє всі суспільства на два класи — прості та складні. Критерієм тут є кількість рівнів управління та ступінь соціальної диференціації. Прості суспільства — це ті, де немає керівників і підлеглих, багатих і бідних (первісні племена); складні суспільства — це ті, де існує кілька рівнів управління та кілька соціальних верств населення, розташованих зверху вниз за зменшенням доходів.

З появою складного суспільства у світі формуються окремі країни та держави. "Суспільство", "держава" і "країна" — поняття близькі, але не тотожні. За обсягом вони можуть збігатися, але обов'язково різняться за змістом, оскільки відображають різні сторони одного й того ж явища.

Для соціології характерним є поділ суспільства на традиційне та індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування. Найдавніший з них — полювання та збирання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та збирачів. Цей період в історії людства також називають протосуспільством або періодом людського стада. Протосуспільство має лише кілька статусів, що базуються на віці, статі та родинних зв'язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не передбачає віри у всемогутнє божество, яке втручається в людські справи; людина вважає, що навколишній світ населений духами, яких слід брати до уваги, але не обов'язково задобрювати. Соціальна структура цих суспільств є простою, а культура — недиверсифікованою.

Поширеним є стереотип, що життя в первісному суспільстві дуже тяжке та складне. Ймовірно, це не так. Потреби цих людей доволі прості, і людині потрібно небагато часу для підтримки свого життєвого циклу. На думку соціологів, це найбільш "лінивий" тип суспільства.

Людина завжди покладалася на полювання та збирання певних культур для виживання. Усі суспільства користувалися цією технологією кілька тисяч років тому, але й сьогодні існують ізольовані суспільства (наприклад, деякі племена в Центральноавстралійській пустелі), які активно практикують саме цей спосіб життя. Таке суспільство складається з маленьких груп (ймовірно, тому що навколишнє середовище не може підтримувати великі скупчення людей, які покладаються лише на збирання їжі або полювання). Ці первинні групи рідко перевищують 40 членів. Контактів між групами майже немає. Група є однією сім'єю. Сім'я фактично є єдиним інститутом цього суспільства. Вона виконує багато функцій, які пізніше беруть на себе інші інститути: виробництво, навчання, захист групи. Політичних інститутів немає: статуси в таких суспільствах переважно рівні, хоча іноді індивід із великим авторитетом бере на себе функцію управління суспільними справами, але більшість рішень приймається общиною. Ці суспільства постійно рухаються, оскільки завжди повинні збирати та полювати на нових територіях. Тому власність їх обтяжує. Вони беруть із собою в мандрівки обмежену кількість речей. Немає статусу власника, немає власності. Знайшовши їжу, людина завжди ділиться нею з родичами. Військові конфлікти в таких суспільствах є рідкісним явищем, ймовірно, через те, що їм нема за що боротися. [6, c. 29-31]

На зміну протосуспільству приходить традиційне, або доіндустріальне, аграрне суспільство. Виникненню сільськогосподарського виробництва сприяє розвиток перетворюючих функцій людини.

Завдяки становленню та розгортанню виробництва з'явилася можливість за допомогою знарядь праці, створених людиною, отримувати продукти, яких не було в природі. Поступово з полювання виникає тваринництво, коли люди впевнилися, що приручення тварин є економічно вигіднішим, ніж здобування їх на полюванні. Із збирання виростає городництво, а з нього — землеробство, тобто інтенсивне та систематичне вирощування сільськогосподарських культур.

Із хліборобством пов'язують зародження держави, міста, класів, писемності — перехідних ознак цивілізації. Вони стали можливими за умов переходу від кочового до осілого способу життя. Значна частина людей уже може не працювати на землі, спеціалізуючись на виконанні інших соціальних ролей, які за домовленістю визнаються необхідними в суспільстві. З'являються міста. Вони, як правило, складаються з людей, які безпосередньо або опосередковано обмінюють свої спеціалізовані послуги на продукти сільського господарства. Набувають сили політичні інститути, влада зосереджується в руках одного індивіда, виникають спадкові монархії. Влада монарха, як правило, абсолютна. Від нього залежить життя і смерть підданих. У найбільш розвинутих аграрних суспільствах з'являються інститути суду та урядової бюрократії. Багатство в таких суспільствах розподілене нерівномірно, виникають класи. Релігія набуває рис окремого соціального інституту, в межах якого діють люди, що виконують спеціалізовані соціальні ролі та часто мають значний політичний вплив. Релігії аграрних суспільств зазвичай включають віру в "сім'ю" надприродних істот, серед яких обов'язково є найстарша та найважливіша. Ця віра зумовлена земним досвідом політично-ієрархізованого суспільства абсолютної монархії. З'являються та поступово еволюціонують економічні інститути, зокрема торгівля. Гроші використовуються як еквівалент обміну. Аграрні суспільства фактично постійно перебувають у стані війни, а це вимагає ефективної воєнної організації. Вперше з'являються регулярні армії. Потреба в транспортуванні та комунікаціях у цих великих суспільствах веде до розвитку мережі доріг та судноплавства. Таким чином, первинно ізольовані суспільства, які розвиваються на базі аграрного виробництва, мають складнішу соціальну структуру та культуру, ніж попередні. Кількість статусів у суспільстві збільшується, зростає кількість населення, виникають міста, формуються нові інститути, політична та економічна нерівність дедалі більше стають невід'ємною рисою соціальної структури. Культура стає більш диверсифікованою. Характерною рисою аграрного суспільства є інерційність, неприйняття новацій. Поведінка індивіда жорстко контролюється та регламентується звичаями, нормами та соціальними інститутами. Усі соціальні утворення освячені традицією та вважаються незмінними. Крамольною є сама думка про можливі перетворення чи зміни.

Отже, традиційне аграрне суспільство — це суспільство з малорухомими соціальними структурами та таким способом соціокультурної регуляції, який базується на традиції.

Індустріалізм як спосіб виробництва з'явився в Англії приблизно 250 років тому і відтоді поширився на всі країни світу, абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств.

Індустріалізм ґрунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях. Він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам виконувати ту роботу, яку раніше покладали на людей і тварин. Це високоефективна стратегія виживання, яка дає змогу невеликій частині населення годувати більшість. Оскільки винаходи та відкриття ґрунтуються одне на одному, рівень впровадження технологічних новацій у процес виробництва швидко зростає. Нові технології: парова машина, двигун внутрішнього згоряння, атомна енергія — стимулюють зміни в економіці та інших інститутах.

У 70-х роках XX ст., на думку спеціалістів (Д. Белл, З. Бжезинський та ін.), на зміну індустріальному суспільству приходить постіндустріальне, щоправда, не в усіх країнах, а лише в найрозвинутіших. У постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика, інформаційно-комп'ютерні технології та сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космічні станції — ознаки постіндустріального суспільства, яке ще часто називають інформаційним. Глобальні якісні зміни відбуваються в усьому соціокультурному комплексі.

Для постіндустріального (інформаційного або технотронного) суспільства характерно:

• висування на перший план (після сільського господарства і промисловості) теоретичної сфери економічної діяльності — сфери послуг;
• індивідуалізація виробництва і споживання, визначення провідної ролі науки, знань, отримання і розповсюдження інформації, а також університетів, науковців, менеджерів;
• комп'ютеризація і відкритість суспільства, безперервна освіта і різке зростання творчого начала в праці, професіоналізму, відповідальності. Різницю стартових умов соціального просування визначають уже не расові, статеві або вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини. [7, c. 62-65]

2. Сутність та основні елементи соціальної структури

Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси та ранги. Важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі — динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті, своєю чергою, — із сукупності прав та обов'язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права та обов'язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус "студент" людьми, то одержимо велику соціальну групу — "студентство".

Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому статусів. У сучасному суспільстві лише професійних статусів близько 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних.

Соціальні статуси взаємопов'язані один з одним, але не взаємодіють між собою. Взаємодіють між собою тільки суб'єкти (володарі, носії статусів, тобто люди). У соціальні відносини вступають не статуси, а їх носії.

Соціальні відносини зв'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей — носіїв статусів.

Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередковано — через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

У громадській думці з часом виробляється, з вуст в уста передається, але, як правило, ні в яких документах не фіксується ієрархія статусів і соціальних груп, де одні цінуються та поважаються більше за інших. Місце в такій незримій ієрархії називається рангом. [3, c. 35-36]

Як уже зазначалося, ролі, на відміну від статусів, надають динамічності соціальній структурі суспільства, роблять її рухливою. Соціальна роль є динамічною характеристикою статусу, це модель поведінки, орієнтованої на даний статус, на виконання прав і обов'язків, які приписані конкретному статусу. Але приписані правила поведінки — соціальні норми — характеризують не статус, а саме роль. Роль має справу не з соціальними відносинами (як статус), а з соціальною взаємодією.

Між статусом і роллю є проміжна ланка — очікування людей (експектації). Скажімо, від професора студенти очікують досить визначеної поведінки — поведінки професора, а не поведінки прокурора на судовому процесі. Роль індивідуальна відповідно до статусу. Тільки така поведінка, яка відповідає очікуванням тих, хто функціонально зв'язаний із даним статусом, називається роллю.

Отже, соціальна роль неможлива без таких умов, як очікування членів групи, функціонально зв'язаних із даним статусом, і соціальні норми, які фіксують коло вимог до виконання цієї ролі. Статус віддзеркалює схожість людей, а роль — їх відмінність.

Кожний індивід може успішно утвердитися, самореалізуватися, зайняти той чи інший соціальний статус (статуси) і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи та підсистеми. Як вихідна підсистема в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство — група — особистість".

Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні та соціальні ознаки й об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними та неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Нестійкі групи відрізняються переважно випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі тощо; групи середньої усталеності — трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників тощо; усталені групи — такі, як нації або класи.

Великі соціальні групи — групи, які існують у масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання тощо); середні соціальні групи — це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції тощо; малі соціальні групи — об'єднання людей, у яких усі члени перебувають у безпосередньому контакті один з одним, і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод тощо). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Ознака групи полягає, перш за все, у тому, що зміна однієї частини групи змінює стан усіх інших частин. [5, c. 67]

Основоположником вчення про малі групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група". Його концепція досі є класичною теоретичною основою для аналізу малих груп. Останні він класифікував як первинні групи, розуміючи під ними такі, які характеризуються тісними взаємними контактами "обличчя до обличчя" та інтимними зв'язками індивідів.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа, юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності та перебувають в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда тощо).

Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на підставі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей у більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя тощо). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними та залежними один від одного.

За змістом соціальні групи можна поділити ще на п'ять груп:

соціально-класові (верстви, стани, касти, класи);

соціально-етнічні (роди, племена, народності, нації);

соціально-демографічні (молодь, діти, батьки, жінки, чоловіки тощо);

соціально-професійні, або корпоративні (вчителі, лікарі, шахтарі та ін.);

соціально-територіальні (мешканці Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст тощо).

Соціальні спільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об'єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто такими, що знову виникають у результаті об'єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам. Наприклад, у товаристві можуть бути люди з дуже низьким рівнем освіти або взагалі неосвічені. [1, c. 54-56]

Висновки

Суспільство — це складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю та багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови віддзеркалюється в її соціальній структурі.

Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними.

Отже:

• соціальні ролі та соціальні норми відносяться до соціальної взаємодії;
• соціальні статуси, права та обов'язки, функціональний взаємозв'язок статусів відносяться до соціальних відносин;
• соціальна взаємодія характеризує динаміку суспільства, а соціальні відносини — його статику.

Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:

• умови соціальної реальності, які вимагають об'єднання людей (наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
• спільні інтереси значної кількості індивідів;
• розвиток державності та виникаючі разом із нею форми організації людей, а також різні соціальні інститути (наприклад, інститут права і законодавства);
• спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих та опосередкованих) контактів.

Список використаної літератури

1. Герасимчук А. Соціологія : Навчальний посібник / Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян ; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. — 3-є вид., вип. й доп. — К. : Вид-во Європейського ун-ту, 2003. — 245 с.

2. Лукашевич М. Соціологія : Загальний курс : Підручник / Микола Лукашевич, Микола Туленков. — 2-е вид. — К. : Каравела, 2006. — 407 с.

3. Пшеничнюк О. Соціологія : Посібник для підготовки до іспитів / Олена Пшеничнюк, Олена Романовська. — 2-е вид., доп. та переробл. — К. : Вид. Паливода А. В., 2005. — 169 с.

4. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник / Людмила Сасіна, Наталя Мажник ; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. — Харків : ВД "ІНЖЕК", 2005. — 206 с.

5. Соціологія : Словник термінів і понять / Є. А. Біленький, М. А. Козловець, І. В. Саух, В. О. Федоренко та ін. ; За ред. Є. А. Біленького, М. А. Козловця. — К. : Кондор, 2006. — 370 с.

6. Соціологія : Підручник / Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін. ; За ред. Н. П. Осипової ; М-во освіти і науки України. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 335 с.

7. Соціологія : Підручник / За ред. Володимира Пічі. — 3-тє вид., стереотип. — Львів : Новий Світ-2000, 2006. — 277 с.