Суспільні блага: теорія та практика застосування на Україні

Вступ

Питання економіки суспільного сектору є надзвичайно важливими для сучасної України, особливо з огляду на необхідність докорінного реформування систем фінансування суспільних благ. Під суспільними благами зазвичай розуміють ті, що споживаються спільно багатьма економічними суб'єктами. Визначальним для статусу блага є характер його споживання — індивідуальний чи колективний. Втім, джерело та спосіб фінансування також є важливим індикатором приналежності блага до певної категорії. Серед суспільних благ прийнято виокремлювати: чисті, колективні, змішані, локальні, а також блага приватного користування, що мають зовнішні ефекти. Ці категорії відрізняються, зокрема, за джерелами фінансування їхнього виробництва.

Створення чистих суспільних благ має фінансуватися виключно з бюджетних надходжень, передусім податкових. Це зумовлено неможливістю нормування таких благ та обмеження їх споживання залежно від оплати. В Україні до цієї категорії належать: національна оборона, охорона навколишнього середовища та ядерна безпека, державне управління, громадський порядок, безпека та судова влада1.

Суспільні блага становлять значну частину всього обсягу благ, що споживаються економічними суб'єктами. На відміну від індивідуальних, вони споживаються спільно: всіма громадянами (національні), мешканцями окремих територій (локальні) або певними групами (колективні).

1. Суспільні блага та економічна політика

Першою ключовою ознакою чистого суспільного блага є відсутність суперництва у споживанні (nonrivalry in consumption): використання блага одним суб'єктом не зменшує його доступності чи якості для інших. Наприклад, законодавчі акти, що регулюють освіту, охорону здоров'я чи соціально-трудові відносини, є спільним надбанням. Кількість споживачів може зростати без зниження рівня забезпеченості кожного. Не потрібно ухвалювати новий закон про страхування на випадок безробіття, якщо він уже існує, навіть якщо кількість безробітних збільшується.

Другою ознакою є невиключність у споживанні (nonexcludability of benefits), тобто неможливість усунути окремих осіб від користування благом. Послуги ефективної Державної служби зайнятості не можуть бути надані лише тим, хто сплачує внески, оскільки уникнути їх споживання неплатниками неможливо. Постачальник таких послуг не може індивідуалізувати відносини з кожним споживачем або нормувати їх.

Ступінь прояву цих двох ознак у різних суспільних благ неоднаковий. Якщо споживання блага додатковим користувачем погіршує його якість для інших через ефекти витіснення (crowding) або переповнення (congestion), таке благо називають змішаним. Ці ефекти найпомітніші у сфері відтворення робочої сили: масові заходи, послуги публічних лікарень, бібліотек, басейнів, навчальних закладів. Переповнені класи знижують якість освіти, а черги до державних стоматологічних кабінетів є звичною практикою в Україні. Державна політика у таких випадках може бути спрямована на розширення мережі закладів або на впровадження оплати за користування.

Споживачами окремих суспільних благ є мешканці конкретних міст. Прикладом можуть бути послуги місцевої служби зайнятості чи акти місцевої влади щодо громадських робіт. Якість такого локального блага, як міський транспорт, безпосередньо впливає на мобільність робочої сили, а отже, на рівень безробіття, задоволеність працею та здоров'я населення.

Усі суспільні блага утворюють взаємопов'язану систему. Існує тісний зв'язок між благами проміжного та кінцевого споживання. Для досягнення таких кінцевих благ, як соціальна стабільність і спокій, необхідно обмежувати безробіття та протидіяти надмірній диференціації доходів, що є проміжними суспільними благами[4, c. 29-30].

2. Забезпечення країною суспільних благ

У кожній країні формується певна структура попиту та пропозиції благ залежно від характеру їх споживання. Частина з них є чистими суспільними благами, інші стають колективними чи індивідуальними завдяки державній політиці. Зміна статусу блага зазвичай відбувається при кардинальних соціально-економічних змінах. В Україні останніми десятиліттями спостерігається перехід багатьох послуг освіти та медицини зі змішаних суспільних благ в індивідуальні, а також із загальнонаціональних у локальні.

Одне з теоретичних питань полягає в тому, чи сприяє комерціалізація та елітаризація освіти її переходу з категорії суспільних благ у розряд індивідуальних. Відповідь потребує врахування двох аспектів:

• Впровадження принципу "турбуйся про свою освіту сам" призводить до того, що структуру освітніх послуг визначають самі люди, а не держава. Це знижує суспільну корисність освіти, і вона меншою мірою відповідає характеристикам суспільного блага. Крім того, ринкові засади надають переваги в доступі до якісної освіти не найобдарованішим, а найзаможнішим.
• Спостерігається тенденція до деінтелектуалізації праці: зростає частка низькокваліфікованої роботи у торгівлі та сфері послуг. Збільшується зайнятість за професіями, що не потребують високої кваліфікації (секретарі, касири, охоронці). Це, разом із бурхливим розвитком вищої освіти, поглиблює розрив між потребами економіки та створенням такого суспільного блага, як освіта.

Зміна статусу блага часто супроводжується змінами в структурі його пропозиції. Медичні послуги, наприклад, продовжують надаватися як суспільні, колективні та індивідуальні, але їх співвідношення змінюється. Базовий рівень медичної допомоги для всіх громадян залишається суспільним благом, тоді як додаткові послуги надаються на індивідуальній основі. Базова середня освіта також є суспільним благом, але навчання на робочому місці, на відміну від радянських часів, дедалі частіше стає предметом купівлі-продажу. Роботодавець надає робоче місце, а працівник отримує навички протягом тривалого часу. Подібні відносини існували між майстром та учнем у феодальній Європі та Японії[2, c. 13-15].

Держава повинна впливати на оптимальний розподіл ресурсів між виробництвом суспільних, колективних та приватних благ. Існують два підходи. Перший: виходити з обмеженої можливості акумулювати кошти через бюджет, що визначає максимальний рівень державних витрат на суспільні блага. Решта ресурсів спрямовується на створення колективних та індивідуальних благ. В умовах ринкової економіки через центральний бюджет перерозподіляється менше ресурсів, що призводить до скорочення виробництва суспільних благ. Проте держава за будь-яких умов має забезпечувати протидію психічним та інфекційним захворюванням, що є чистим суспільним благом. Масштаби ж фінансування лікування серцево-судинних хвороб залежать від стану бюджету.

Другий підхід: держава не повинна втручатися в процес диференціації потреб населення в умовах зростання доходів. Забезпечення суспільними благами спрямоване на задоволення першочергових потреб без урахування індивідуальних смаків. Задоволення більш розвинутих потреб відбувається через клуби та коаліції споживачів, що виникають на основі зростання доходів. Саме тому в Україні спостерігається зростання кількості платних клінік, масажних кабінетів, приватних ліцеїв.

У сучасній літературі значна увага приділяється процесам розподілу та перерозподілу доходів. Важливо зазначити, що ці процеси тісно пов'язані з виробництвом і споживанням суспільних благ[3, c. 549-550].

У будь-якому суспільстві існує нерівномірність у розподілі доходів, влади, власності. Якщо вона не перевищує певної межі, це природне явище. Але надмірна нерівність та бідність значної частини населення перешкоджають соціально-економічній стабілізації. Тому свободу від крайньої бідності та усунення надмірної нерівності можна вважати суспільними благами.

Існує також нерівномірність у територіальному розподілі таких благ, як медичні та освітні послуги, соціальний спокій. Держава має впливати на усунення цієї нерівномірності між регіонами, використовуючи систему бюджетних трансфертів для перерозподілу коштів на користь менш забезпечених регіонів.

На регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами чутливо реагують інвестиції. З одного боку, низький рівень соціального спокою не сприяє залученню капіталовкладень. З іншого — низький рівень забезпеченості може знижувати вимоги місцевого населення до оплати праці, що робить регіон привабливішим для інвесторів.

Від розподілу суспільних благ залежать і міграційні потоки. Відомий економіст стверджував, що люди залишають місця, де їх не задовольняє стан забезпечення благами суспільного користування. Однак в Україні ця теза не підтверджується, ймовірно, через значні витрати на переїзд.

Оплата та споживання колективних благ, участь у клубах споживачів є складовою процесів розподілу. Одним із завдань соціальної політики є вирівнювання забезпеченості соціально значущими благами. Національна програма "Сільський автобус" має на меті довести рівень забезпеченості сільського населення транспортними послугами до певного рівня[6, c. 68-69].

Водночас немає сенсу намагатися уникнути нерівності, пов'язаної з участю в клубах, що надають послуги платних шкіл, лікарень, курортів. З розвитком ринкової економіки зростатиме значення клубів, доступ до яких можливий лише за умови роботи на конкретному підприємстві (наприклад, відомчий оздоровчий комплекс). Участь у таких клубах є додатковим стимулом для продуктивної праці.

Необхідно розрізняти доступ до споживання суспільного блага та реальне споживання. Усі громадяни мають рівний доступ до безкоштовної освіти та медицини, але споживання відрізняється: хвора людина потребує більше медичних послуг, здібний учень — більше освітніх. Таким чином, нерівномірність розподілу суспільних благ може бути пов'язана з нерівномірністю їх реального споживання.

Збільшення державних витрат на блага, що неоднаково споживаються різними групами, може посилювати соціальну нерівність. Оскільки у вищих навчальних закладах навчаються переважно представники заможніших верств, державна підтримка вищої освіти спрямовуватиметься на користь багатших. Доцільніше підтримувати не лише пропозицію освітніх послуг, а й попит — надаючи кошти здібній молоді з бідних сімей.

Господарський механізм створення суспільних благ — це система інструментів, що узгоджує інтереси виробників і споживачів. Він включає механізми виборів, ціноутворення, податки.

У кожній країні здійснюється суспільний вибір найважливіших благ з урахуванням обмеженості бюджетних ресурсів. Голосування за бюджет — це, зокрема, голосування за напрями витрачання коштів на суспільні блага.

У демократичному суспільстві голоси віддаються за політиків, які обіцяють обстоювати інтереси виборців у певних суспільних благах. В Україні ще не сформувалися політичні групи, що цілеспрямовано захищали б інтереси громадян у споживанні якісних суспільних благ. Виборці часто не усвідомлюють, які блага створюються на локальному, а які на центральному рівні, тому можуть неправильно оцінювати роботу депутатів. Для ефективного суспільного вибору необхідна структуризація інтересів населення в таких благах, як соціальна безпека, освіта, охорона здоров'я.

Інструментом активізації споживання послуг освіти, охорони здоров'я та інвестицій у житло є податковий кредит. З 2004 року кошти, витрачені на ці цілі, звільнені від 13% податку. Для навчання у ВНЗ використовується практика пільгових кредитів, але акцент на пряме кредитування з бюджету не є виправданим в умовах обмеженості коштів[1, c. 115-116].

Суспільним благом можна вважати невисоке безробіття, що не загрожує соціальній стабільності. Генеральна Угода між Кабміном, роботодавцями та профспілками на 2004-2005 рр. передбачала зменшення середньої тривалості безробіття. Існують різні ідеї щодо механізмів досягнення цієї мети: скорочення допомоги по безробіттю, підвищення мінімальної зарплати, видача спеціальних трансфертів (participation income) не лише безробітним, а й зайнятим. При цьому інші форми соціальних трансфертів припиняють дію5.

Перевагами цього підходу є:

• усунення "пастки безробіття" (unemployment trap), коли стимули до праці підриваються через перспективу втрати виплат;
• спрощення системи соціального захисту.

Основне навантаження переміщується на ставки оплати, які можуть гнучко реагувати на попит і пропозицію. Зниження оплати можливе, оскільки соціальні трансферти частково беруть на себе функцію відтворення робочої сили.

Для створення такого блага, як соціальна безпека, відбувається інституціональне втручання: системи соціального захисту, законодавство про мінімальну зарплату, вплив профспілок. Але, на думку багатьох західних економістів, це втручання у другій половині XX ст. сприяло зростанню безробіття в розвинутих країнах.

Існує протиріччя між механізмом створення блага "соціальна безпека" та механізмом відтворення блага "невисоке безробіття". Це протиріччя може бути розв'язане через пошук компромісу між регулюванням і дерегулюванням ринку праці, який намагаються знайти в Україні роботодавці, профспілки та уряд.

Не менш важливим є компроміс між створенням таких благ, як "помірна інфляція" та "невисоке безробіття". Неокейнсіанці вважають, що утримання безробіття в природних межах зменшує інфляцію. Природне безробіття — це рівень, за якого ставки оплати зростають так само, як і продуктивність праці, а інфляція дорівнює нулю або підтримується на постійному рівні. Саме такий рівень інфляції спостерігається останніми роками в Україні. Спроби знизити безробіття нижче природного рівня, зокрема через підвищення сукупного попиту, спричиняють інфляційні процеси через додаткові бюджетні витрати[5, c. 76-78].

Висновки

Отже, створення суспільних благ є і передумовою, і наслідком нормального функціонування ринку праці та ефективного відтворення робочої сили. Держава має визначати найактуальніші для соціальної сфери блага та забезпечувати їх створення.

В Україні створюються такі категорії суспільних благ, що мають безпосереднє відношення до ринку праці, відтворення робочої сили, розподілу доходів та соціальної політики:

• чисті суспільні блага (pure public goods), або блага Самуельсона: закони, що регулюють соціально-трудові відносини; фінансова стабільність; свобода від крайньої нерівномірності розподілу доходів; соціальна безпека і спокій;
• змішані суспільні блага (impure public goods): послуги закладів охорони здоров'я, освіти; житлово-комунальні послуги.

В Україні відбувається переведення благ суспільного споживання на фінансування за рахунок окремих споживачів. Перехід на приватне або змішане фінансування не завжди означає зміну статусу блага. Однак невиправдане звуження фінансової основи важливої для суспільства продукції може призвести до її зменшення або ліквідації. Для запобігання цьому необхідно чітко окреслити коло суспільних благ, життєво необхідних Україні.

Список використаної літератури

1. Буздуган Я. Охорона здоров'я та медичні послуги в системі суспільних благ //Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - C. 115-116.

2. Зятковський І. В. Фінансове забезпечення бюджетних установ в умовах реорганізації сфери виробництва суспільних благ //Фінанси України. - 2006. - № 1. - С.13-23

3. Мікроекономіка : підручник / Катерина Базилевич, Анжела Ігнатюк, Сергій Слухай ; ред. : Віктор Базилеч. - К. : Знання, 2007. - 677 с.

4. Мортіков В. Суспільні блага та економічна політика //Україна: аспекти праці. - 2005. - № 2. - C. 29-32

5. Мортіков В. В. Фінансування створення суспільних благ //Фінанси України. - 2005. - № 10. - С.76-82.

6. Мортіков В. До питання про сутність локальних суспільних благ //Економіка України. - 2007. - № 3. - C. 68-73