Вступ.

1. Суб’єкти ринкових відносин.

2. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку.

3. Становлення економічної свободи. Економічна свобода як основна передумова розвитку підприємництва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Щоб зрозуміти ринок як економічну категорію, необхідно детально вивчити його будову, тобто складові елементи та характер їхньої взаємодії. Для цього потрібно обрати певний критерій, який дозволить розмежувати ці елементи. Оскільки ринок є складним і багатогранним явищем економічного життя, таких критеріїв може існувати безліч. Найчастіше структуру ринку розглядають крізь призму економічного призначення об'єктів ринкових відносин:

- товарний ринок: ринок споживчих товарів та послуг, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок;

- фінансовий ринок: ринок інвестицій, ринок цінних паперів, валютний ринок;

- ринок праці.

Кожен із цих ринків є надзвичайно різноманітним і, своєю чергою, поділяється на дрібніші сегменти. Наприклад, у межах ринку предметів споживання існують ринки взуття, косметики тощо, а ринок засобів виробництва охоплює ринки машин, верстатів та іншого обладнання. Ринкова економіка — це сукупність численних окремих ринків, адже кожен товар чи послуга має власний ринок.

Іншим критерієм для класифікації ринку може бути ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок, ринок, що формується, а також ринки з різним рівнем обмеження конкуренції — монопольний та олігопольний.

Ринок також можна характеризувати відповідно до чинного законодавства: легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий, чорний). За адміністративно-територіальною ознакою структуру ринку поділяють на місцевий, ринок окремих територій, внутрішній (країни) та зовнішній (світовий). Кожен вид ринку має свої унікальні особливості, проте всі вони тісно пов'язані між собою та органічно взаємодіють. Порушення в роботі одного ринку неминуче призводить до збоїв у функціонуванні інших та всієї системи загалом.

1. Суб’єкти ринкових відносин

Суб'єктами ринкової економіки можуть виступати: будь-який індивідуум як фізична особа, яка не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Світова практика напрацювала безліч різноманітних форм господарювання, які є господарськими суб'єктами. Серед них можна виділити такі організаційно-господарські форми: індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

На ринку зазвичай діють дві ключові фігури: продавці та покупці. Саме між ними виникають відносини купівлі-продажу. Розглянемо продавців і покупців на прикладі трьох головних суб'єктів економіки — держави, підприємств (фірм) та населення (домашніх господарств). Їхні товарно-грошові відносини реалізуються через ринок, де вони можуть виступати як у ролі продавця, так і в ролі покупця.

Кожен із трьох суб'єктів товарно-грошових відносин виходить на ринок із товарами, що є їхньою власністю. Підприємства продають насамперед вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони також реалізують споживчі товари та послуги, якими переважно користується населення.

Держава може постачати на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що перебувають у її розпорядженні, а також надає платні державні послуги (наприклад, оренду землі) та реалізує державне майно (через аукціони під час приватизації).

Головним товаром, який населення продає на ринку праці, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати й іншими товарами, що йому належать.

Усі три суб'єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери: акції, облігації, векселі. І держава, і підприємства, і населення використовують гроші як засіб оплати за придбані товари та отримують їх як платіж за реалізований товар. Різниця полягає лише у формі розрахунків: готівковій чи безготівковій.

Держава як покупець придбаває на ринку робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона закуповує замовлені товари та послуги, необхідні для задоволення загальнодержавних потреб.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства та корпорації. Узагальнюючим поняттям для всіх цих форм є фірма, тобто всі вони є юридичними особами та суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття роль окремих суб'єктів господарського життя суттєво змінилася. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили переваги та можливості великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Натомість рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, значно зросла. У результаті в країнах із розвинутою ринковою економікою частка суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко збільшується.

У США, наприклад, функціонує понад 15 мільйонів малих фірм, що становить близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотків, а в загальній чисельності найманої робочої сили — 58 відсотків.

Основні переваги малих фірм такі:

• незалежність дій, самостійність і свобода при виборі та здійсненні господарського маневру;
• індивідуалізована мотивація розумового ризику та високого кінцевого результату;
• чітко персоніфікована відповідальність за свої рішення, дії та результати роботи;
• гнучка й оперативна адаптація до ситуацій, що постійно змінюються;
• нижчі управлінські витрати;
• націленість на перспективу, що зумовлено активною інноваційною політикою фірми.

Це не означає, що малий бізнес позбавлений недоліків. Вони існують, і їх не менше, ніж переваг. Однак у цих формах постать власника, підприємця нероздільно пов'язана з функціями виробника. Звідси його працелюбність, діловитість, турбота про завтрашній день.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних товаровиробників, які відповідають не лише своїми поточними доходами, а й майновою власністю. Вони повинні мати свободу для господарського маневру, включаючи право займатися на свій ризик і під свою відповідальність будь-якою діяльністю, не забороненою законодавством, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників і споживачів, установлювати ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, розпоряджатися доходами, що залишилися після сплати податків та інших обов'язкових платежів, наймати і звільняти працівників відповідно до чинного законодавства, визначати форми та розміри заробітної плати понад прожитковий мінімум, встановлювати винагороди та матеріальні стимули до ефективної праці.

Вирішальним кроком до ринкового господарства є якнайшвидше зростання самостійних товаровиробників — власників індивідуальних, колективних, кооперативних підприємств, без яких ринкова економіка неможлива. Зародження й подальший розвиток прошарку господарів як основних суб'єктів ринкової економіки здатне запустити механізм товарно-ринкової саморегуляції, розпочати інтенсивну самоорганізацію всієї економічної системи за активної регулюючої та цілеспрямованої підтримки держави. Економічна система, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальній дійсності є формою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному: ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.

Приватна власність породжує економічну обособленість суб'єктів ринку та їхню економічну незалежність. Незалежність суб'єктів ринкових відносин проявляється у здатності самостійно приймати господарські рішення. Діапазон таких рішень дуже широкий. Виробник вирішує, що виробляти і в якому обсязі, які ресурси використовувати і за якою ціною їх закуповувати, за якою ціною реалізовувати свою продукцію, як реагувати на поведінку інших суб'єктів ринку. Покупець вирішує, що купувати, в якому обсязі, за якою ціною та у якого продавця.

Господарські рішення приймаються без будь-якого зовнішнього адміністративного тиску, на добровільній основі. Мотив поведінки суб'єктів ринку в умовах приватної власності один — особиста економічна вигода. Наслідки прийняття того чи іншого господарського рішення повністю лягають на плечі економічного суб'єкта ринку.

Для системи ринкових відносин, що базуються на приватній власності, характерна наявність прямих зв'язків як між продавцями та покупцями, так і між виробниками. Це виявляється у відсутності будь-яких адміністративних органів, які визначали б, хто і кому поставляє готові види продукції. Для ринкових відносин, одним із суб'єктів яких є держава, характерне те, що держава може встановлювати зв'язки між продавцем і покупцем.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так і в широкому розумінні. У першому випадку — це форма економічного обміну, у другому — система відносин господарювання, здатна вирішувати життєво важливі завдання у сферах суспільного виробництва, обміну, розподілу та споживання.

Ринок виступає як сукупність форм і організації співробітництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом із комерційною метою продавців та покупців, а також надати можливість першим продати, другим — купити товар. Тобто це місце добровільних угод, де продаж товарів відбувається лише тоді, коли обидві сторони — продавець і покупець — знаходять компроміс, який проявляється в ціні.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років тому як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Це відбувалося через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку.

2. Об'єкти ринкових відносин та структура ринку

Сучасний ринок є складною системою господарювання, у якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) та масова свідомість. У промислово розвинутих країнах цивілізований характер ринку визнається насамперед широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою та компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформативністю керівників господарських структур на всіх рівнях та правовою свободою економічної діяльності людини.

Ринок як складне полісистемне утворення має, відповідно, і складну та надзвичайно багату структуру, від якої значною мірою залежить ефективність і вдосконалення національної економіки в цілому. У сучасній економічній літературі структура ринку визначається як сукупність різних видів і типів ринкових утворень, які тісно взаємопов'язані та постійно взаємодіють між собою.

За об'єктами обміну розрізняють ринки товарів, послуг, капіталів, цінних паперів, праці, валютний, ринок інформації та науково-технічних розробок. В умовах дедалі більшого залучення у виробничий процес науково-технічних досягнень зростає значення ринку інформації та науково-технічних розробок. Його складові — ринок інновацій, винаходів; ринок інформаційного продукту (сфера інформаційних послуг); ринок продукту творчої праці (книги, кінофільми тощо).

Деякі економісти залежно від об'єкта ринкових відносин виділяють три групи ринків: товарні, фінансові та ринки праці. У кожній із них виокремлюють відповідні спеціалізовані ринки. До першої групи належать споживчий ринок, ринок матеріальних ресурсів, ринок виробничих товарів, інформаційний ринок та ринок науково-технічних розробок; до другої — інноваційний, короткострокових позик, цінних паперів і валютний ринки; до третьої — ринки робочої сили різного рівня кваліфікації та ринки за окремими спеціальностями.

У просторовому розрізі виділяються місцевий (локальний) ринок, який обмежується одним або кількома районами країни; національний ринок, що охоплює всю національну територію; регіональний ринок по групі країн; всесвітній, або світовий ринок, що включає всі країни світу.

За механізмом функціонування розрізняють:

- вільний ринок, що діє на основі вільної конкуренції незалежних товаровиробників;

- монополізований ринок, де умови виробництва та обігу визначає група монополій, між якими зберігається монополістична конкуренція;

- державно-регульований ринок, де важлива роль належить державі, яка використовує економічні інструменти впливу.

Іноді виділяють планово-регульований ринок, де провідна роль у забезпеченні основних пропорцій виробництва та обміну належить плану, існує централізоване планування та регулювання ціноутворення, фінансово-кредитного та грошового обігу.

За механізмом функціонування розрізняють ринки досконалої та недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції є саморегульованою системою ринкових відносин. До ринків недосконалої конкуренції належать монополізовані та регульовані ринки.

Відповідно до чинного законодавства розрізняють легальний, або офіційний ринок, і нелегальний, тіньовий ринок.

За ступенем насичення виділяють рівноважний ринок, на якому попит та пропозиція приблизно збігаються; дефіцитний ринок, де попит перевищує пропозицію; надмірний ринок, коли пропозиція перевищує попит.

Кожен із перелічених складових елементів структури ринку здатний функціонувати в так званому автономному режимі, а всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою у становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'язку стає серйозною перешкодою для існування повноцінного ринкового середовища.

Сучасний ринок не може обійтися без інфраструктури — системи установ та організацій, що забезпечують рух товарів і послуг на ринку. Зустрічаються й інші визначення ринкової інфраструктури, зокрема: як комплекс елементів, інститутів та видів діяльності, що створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринку; як сукупність установ, організацій, державних і комерційних підприємств і служб, що забезпечують нормальне функціонування ринку; як сукупність інститутів ринку, які обслуговують і забезпечують рух товарів і послуг, капіталів і робочої сили.

3. Становлення економічної свободи. Економічна свобода як основна передумова розвитку підприємництва

Важливою передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода суб'єктів господарювання. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, співробітництва тощо. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості та сприяє реалізації підприємницької ініціативи. Що ж таке економічна свобода? Які основні принципи свободи господарювання та рушійні сили підприємництва? У чому сутність принципів підприємництва? Які умови потрібні для здійснення підприємницької діяльності?

Свобода економічного вибору — це прояв свободи в економічній сфері, можливість та здатність самостійно приймати рішення про види і засоби економічної діяльності. Економічна свобода слугує фундаментом розвитку ринку та розвитку особистості. В основі економічної свободи лежать економічні відносини. Економічна культура як форма ціннісного освоєння економічної дійсності передбачає вибір економічної ролі та вироблення моделей економічної поведінки, що здійснюють економічну свободу в конкретній економічній ситуації.

Головними суб'єктами ринку є виробники та споживачі, продавці та покупці. Кожен із цих суб'єктів має в умовах ринку реальну економічну свободу. А це означає, що вони мають певні права:

- без обмежень формулювати та виражати свої потреби (як для того, щоб про них знали виробники, так і інші споживачі, а відповідно, продавці та інші покупці);

- вільно виробляти товар, що користується попитом;

- право вибирати із запропонованих товарів ті, що найповніше задовольняють потреби споживача чи покупця;

- здійснювати посередницьку діяльність у відносинах виробник-споживач.

Ці прояви економічної свободи є загальними як для виробників, так і для споживачів. Вибір кожною окремою людиною своєї ролі найбільшою мірою залежить від неї самої. Кожна з економічних ролей має конкретний прояв економічної свободи.

Економічна свобода виробника — це право економічного суб'єкта на самостійний вибір у всьому, що стосується господарської діяльності. Свобода дій виробника передбачає:

- свободу вибору партнерів, покупців, постачальників;

- свободу у виборі форм розпорядження своєю продукцією, вільну реалізацію своїх товарів на будь-якому ринку, вільне встановлення ціни на свою продукцію, вільне розпорядження отриманим доходом.

Економічна свобода виробника полягає у наданні йому можливостей діяти відповідно до власних інтересів, орієнтуючись на ринкову кон'юнктуру. Ринкові механізми працюють тільки за умови економічної свободи виробника. Виробник вибирає тільки ту сферу діяльності, що відповідає його здібностям, досвіду, рівню знань та відповідає (або не суперечить) його системі ціннісних орієнтацій.

В умовах ринку з економічною свободою виробника пов'язані фундаментальні проблеми ринкової економіки: "що виробляти?", "як виробляти?" та "для кого виробляти?". Ці проблеми, які щоденно та повсякчас стоять перед кожним виробником, є проявом економічної свободи виробника. Від того, як вирішуються ці проблеми в ринковій економіці, залежить стан економічної культури.

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію та пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Слід розуміти, що ці права-свободи не гарантують успіху для кожного підприємця. Він може виробляти будь-яку продукцію та встановлювати на неї будь-яку ціну. Проте немає гарантії, що хтось її купить, оскільки споживачі також користуються економічною свободою, тобто свободою особистого вибору, яка не менш важлива, ніж свобода підприємництва. Кожен споживач має право вільно купувати будь-який товар або послугу, пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи, відмовлятися від будь-якої роботи, використовувати власні ресурси за умови, що не порушує прав інших людей. Ці права-свободи також не дають жодних гарантій, тобто підприємець має право запропонувати свої послуги, але нікого не можна змусити прийняти їх.

Економічні свободи підприємців тісно взаємопов'язані. Коли підприємство перебуває у приватному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва — це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи. Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб'єкт. Свобода господарської діяльності (економічна свобода) неможлива без ринку так само, як ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної самостійності підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об'єктивно передбачає свободу господарювання.

Складовими економічної свободи є: економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність. Економічна самостійність полягає у наявності у підприємців права на власність, права на самостійний вибір форми власності та форми господарювання, на самостійне планування своєї фінансово-господарської діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем і, головне, розмірів оплати праці.

Економічна відповідальність полягає у відповідальності підприємця своїм майном за результати господарювання: продукцією (послугами), які підлягають реалізації на ринку, та прибутком, який залишається у розпорядженні підприємця після внесення платежів, встановлених законодавством. Невиконання договірних зобов'язань за строками та якістю повинне покриватися штрафними санкціями, які включатимуть не лише прямі збитки, а й упущену вигоду. За завдані шкоду та збиток підприємець несе майнову та інші види відповідальності, встановлені законом.

Економічна рівноправність. Йдеться про рівні (однакові) економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання. Під рівними економічними умовами маються на увазі однакові для всіх ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика, держконтракт тощо. Держава повинна гарантувати всім підприємцям, незалежно від обраних форм підприємницької діяльності, рівні права та створювати рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Слід зазначити, що деякі сфери діяльності або організаційні форми мають (або можуть мати) певні пільги. Так, певні пільги в оподаткуванні мають суб'єкти малого підприємництва або підприємства, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, та ін.

Саме через ці основні принципи (економічна самостійність, економічна відповідальність та економічна рівноправність) реалізується в певному обсязі свобода господарської діяльності, яка є основною передумовою розвитку підприємницької діяльності.

Висновки

Таким чином, сучасна розвинута економіка будується на ґрунті різноманітності форм організації виробництва. Ця різноманітність спрямована на збільшення кількості організаційних форм, що можуть ефективно використовуватися у різних сферах і галузях виробництва. Можливості цієї різноманітності зумовлені постійним розвитком поділу праці, спеціалізації, кооперації, концентрації, централізації, комбінування, диверсифікації виробництва, які забезпечують різні комбінації їх сполучення, що в поєднанні із сучасною науково-технічною революцією створює організаційно-економічні підвалини існування індивідуального підприємства, дрібних підприємств, кооперативних, середніх і великих підприємств (фабрика, завод), акціонерних (корпоративних) підприємств, компаній, концернів та інших форм господарських об'єднань та комбінацій.

Функціонування ринку неможливе без здійснення підприємницької діяльності, без підприємств. Саме підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, складають основу ринку. Види та організаційні форми підприємств, правила їх створення, реорганізація та ліквідація встановлені законодавством. При цьому держава створює рівні правові та економічні умови для діяльності підприємств незалежно від виду власності та організаційно-правової форми підприємства.

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі та продажу товарів і послуг.

Об'єктивними умовами існування та функціонування ринку є товарне виробництво — основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової та грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню та постійному відновленню відповідного ринкового середовища та психологічного клімату.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Макроекономіка : Підручник/ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич, Лариса Баластрик,; За ред. Віктора Базелевича,. -3-тє вид., випр. . -К.: Знання , 2006. -622 с.

2. Бобров В. Основи ринкової економіки і підприємництва : Підручник для учнів і студентів професійно-технічних навчальних закладів/ Віталій Бобров,; Ред. В. В. Півень. -К.: Вища шк., 2003. -719 с.

3. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Го-робець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Ковальчук В. Загальні основи ринкової економіки : Навчальний посібник/ В'ячеслав Ковальчук,. -Тернопіль: Астон, 1994. -228 с.

6. Політична економія : Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -508 с.

7. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки : Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2005. -254 с.