Суб’єкти господарювання в Україні

Вступ.

1. Поняття суб'єкта господарювання.

2. Види суб'єктів господарювання. Групи суб’єктів господарювання.

3. Поняття та підстави припинення суб'єктів господарювання.

4. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Уявлення про суб'єкта господарювання базується на теоретичних засадах господарювання, згідно з якими до цієї категорії належать учасники господарських відносин — організації та їх відокремлені підрозділи. Окремі громадяни, які займаються підприємництвом без утворення юридичної особи, також повинні розглядатися як суб'єкти господарювання, а не лише як суб'єкти цивільного права, хоча їхній правовий статус потребує подальшого вивчення.

Серед організацій, що виступають суб'єктами господарювання, вирізняють: а) організації, які професійно виробляють та реалізують продукцію, виконують роботи чи надають послуги для суспільних потреб; б) організації-споживачі результатів такої діяльності; в) організації, що виконують управлінські функції в економіці.

Суб'єкти господарювання можуть діяти як власники засобів виробництва (кооперативи, господарські товариства) або як суб'єкти, засновані власниками (державні, приватні підприємства). Управлінські структури, такі як міністерства чи відомства, визнаються органами, уповноваженими власниками (ст. 33 Закону України "Про власність", ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні").

Господарське законодавство закріплює низку ознак правосуб'єктності для цих учасників.

1. Поняття суб'єкта господарювання

Суб'єкти господарювання наділені ознаками правосуб'єктності, що визначені господарським законодавством.

По-перше, вони функціонують у певній організаційно-правовій формі, яка є передбаченою або санкціонованою правом структурою для ведення господарської чи управлінської діяльності. Це може бути форма підприємства, установа (міністерство) або організація (об'єднання громадян), що бере участь у господарських відносинах.

Зазвичай, процедури створення, діяльності, реорганізації та ліквідації різних організаційних форм визначаються законодавством України. Водночас підприємець може самостійно обирати організаційно-правову форму, керуючись Законом України "Про підприємництво" та власним статутом, навіть якщо вона не передбачена національним правом [3, c. 34-36].

Друга ознака полягає в наявності юридично відокремленого майна, закріпленого за суб'єктом (основні фонди, оборотні кошти, інші цінності). Це забезпечує майнову самостійність і незалежність у прийнятті рішень від засновників. Відокремлення майна оформлюється установчими документами (статут, засновницький договір, положення), наявністю самостійного або зведеного балансу та банківських рахунків.

Правовий титул, на якому майно належить суб'єкту, визначається правом власності або господарським законодавством. Це може бути право власності, повного господарського відання (для державних підприємств), оперативного управління (для міністерств, казенних підприємств) або право оренди.

Третьою ознакою є господарська правосуб'єктність — здатність набувати прав та обов'язків, вступати в зобов'язання та виступати в суді. Ця компетенція є сукупністю прав та обов'язків, встановлених законом. Суб'єкти господарювання, за винятком підрозділів та громадян-підприємців, є юридичними особами.

Отже, суб'єкти господарювання — це організації, які на основі відокремленого майна в межах своєї компетенції здійснюють господарську або управлінську діяльність [8, c. 54-57].

2. Види суб'єктів господарювання. Групи суб’єктів господарювання

Господарське право регулює діяльність різних видів суб'єктів, кожен з яких має законодавчо визначений статус.

Класифікація суб'єктів здійснюється за змістом їх діяльності або функціями в економічній системі.

Виділяють такі групи: 1) підприємства та їх структурні підрозділи; 2) об'єднання підприємств; 3) фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органи державної виконавчої влади в економіці.

Підприємства є основною ланкою народного господарства. Вони створюються для господарської діяльності з метою отримання прибутку та реєструються як комерційні юридичні особи. У зарубіжному праві їм відповідають поняття "компанія" або "корпорація".

Структурні підрозділи підприємств (ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні") створюються для певної діяльності, їх функції визначаються положеннями, що затверджуються органами управління. Вони не є юридичними особами.

Об'єднання підприємств — це господарські організації, створені двома або більше підприємствами для спільного виконання делегованих функцій. До них належать асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, а також промислово-фінансові групи. Створення об'єднань не повинно суперечити антимонопольному законодавству.

Фінансові та посередницькі інститути обслуговують ринок. Вони створюються у формі акціонерних товариств та забезпечують функціонування ринків товарів і капіталів [1, c. 66-67]. До них належать банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, біржі, довірчі товариства.

Громадяни-підприємці (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) мають право займатися підприємницькою діяльністю у будь-яких організаційних формах (ст. 6 Закону України "Про підприємництво"). Якщо діяльність здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Органи влади та адміністративно-господарського управління і контролю — це міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи влади, а також суб'єкти, яким делеговано функції управління чи контролю. Вищим органом є Кабінет Міністрів України, який координує роботу міністерств та інших органів. Центральні органи можуть мати територіальні підрозділи [9, c. 74-76].

3. Поняття та підстави припинення суб'єктів господарювання

Припинення діяльності суб'єкта господарювання є природним процесом, як і його створення.

Цей процес регулюється ЦК України, ГК України, законами України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", "Про господарські товариства", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими актами.

У законодавстві відсутнє чітке визначення припинення, однак у доктрині під цим розуміють втрату суб'єктом права на господарську діяльність з моменту внесення запису до Реєстру.

З прийняттям нових кодексів поняття суб'єкта господарювання було розширено. Відповідно до ст. 55 ГК України, це: 1) господарські організації — юридичні особи; 2) громадяни, які зареєстровані як підприємці; 3) філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Припинення здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ст. 59 ГК України, ст. 104 ЦК України).

Основна відмінність між цими способами полягає в наявності правонаступництва: при реорганізації права та обов'язки переходять до правонаступника, при ліквідації — ні.

Скасування державної реєстрації є підставою для виключення суб'єкта з реєстру. Запис про припинення вноситься після затвердження ліквідаційного балансу. Реєстр ведеться відповідно до Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

У нових кодексах вживається термін "скасування державної реєстрації", хоча Закон про реєстрацію використовує поняття "державна реєстрація припинення".

Державна реєстрація припинення позбавляє юридичну особу статусу та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, який ведеться на основі установчих та ліквідаційних документів [2, c. 141-144].

Новим Законом визначено державну реєстрацію як засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, набуття або позбавлення статусу підприємця шляхом внесення записів до Єдиного державного реєстру.

Підстави припинення визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. Виділяють добровільний та примусовий порядок.

Добровільне припинення юридичної особи здійснюється за:

• рішенням власника або уповноваженого ним органу;
• досягненням цілей, закріплених в установчих документах;
• закінченням строку, на який була розрахована діяльність.

Примусове припинення здійснюється за рішенням суду у разі:

• визнання недійсним запису про державну реєстрацію через порушення закону;
• провадження діяльності, що суперечить установчим документам або заборонена законом;
• невідповідності розміру статутного фонду вимогам закону;
• відсутності юридичної особи за вказаним місцезнаходженням;
• визнання недійсними установчих документів;
• визнання суб'єкта банкрутом;
• неподання податкової звітності протягом року.

Припинення підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється у випадку:

• прийняття рішення самою особою;
• смерті фізичної особи;
• визнання особи померлою або безвісно відсутньою;
• визнання особи недієздатною;
• постановлення судового рішення про припинення діяльності (банкрутство, заборонена діяльність, неподання звітності).

Таким чином, припинення може бути добровільним або примусовим [6, c. 211-213].

Рішення про припинення приймають уповноважені органи: для державних підприємств — міністерства, для казенних — Кабінет Міністрів, для колективних — загальні збори, для приватних — власник.

Позов про припинення може бути подано контролюючими органами у разі систематичних або грубих порушень законодавства (ст. 91 ГК України, ст. 19 Закону "Про господарські товариства").

Податкові органи мають право звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації (п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону "Про державну податкову службу в Україні").

Господарський суд, приймаючи рішення про ліквідацію, зобов'язує власника здійснити ліквідацію в установленому порядку [11, c. 216-218].

4. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права

Кожен вид суб'єкта має свої завдання: підприємство — виробничо-господарську діяльність, банк — кредитну, органи влади — управлінську. Правовою формою, що регулює ці завдання, є установчі документи.

Підприємства мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності. Всі вони є комерційними організаціями, метою яких є отримання прибутку (статті 1 і 18 Закону "Про підприємства в Україні").

Право визначати цілі діяльності належить засновникам, які можуть вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Права суб'єктів визначаються залежно від їх виду та класифікуються за змістом.

Засновницькі права ґрунтуються на праві власності (ст. 4 Закону "Про власність") та включають право на вибір видів діяльності, організаційно-правової форми, право на створення підприємства [10, c. 46-48].

Права в галузі управління. Суб'єкти самостійно управляють своєю діяльністю. Основним є принцип поєднання прав власника з самоуправлінням трудового колективу. До управлінських прав належать:

• самостійно визначати структуру підприємства;
• приймати і змінювати статут;
• затверджувати положення про підрозділи;
• формувати органи управління.

Склад органів залежить від форми власності. Наприклад, у колективних підприємствах вищим органом є загальні збори, виконавчим — правління. Керівники державних підприємств призначаються за контрактом.

Трудові колективи також мають управлінські повноваження (ст. 15 Закону "Про підприємства в Україні"), які реалізуються через загальні збори або раду трудового колективу.

Майнові права поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права (статті 20-30 і 37 Закону "Про власність") включають:

• право мати основні фонди, обігові кошти на певному правовому титулі;
• право вести господарську діяльність та бути позивачем і відповідачем у суді;
• право розпоряджатися майном (продавати, здавати в оренду, заставляти);
• право набувати майно на законних підставах.

Договірно-майнові права включають право укладати договори, видавати зобов'язання, позичати гроші, інвестувати кошти.

Спеціальні майнові права стосуються випуску та обігу цінних паперів (акцій, облігацій, векселів). Підприємства можуть випускати лише ті види цінних паперів, які визначені законом [7, c. 134-137].

Обов'язки підприємств систематизуються аналогічно.

При заснуванні підприємства зобов'язані затверджувати установчі документи, реєструватися, отримувати ліцензії.

У процесі господарювання підприємства зобов'язані:

• виконувати господарські зобов'язання;
• забезпечувати якість продукції;
• вести бухгалтерський облік та надавати звітність;
• подавати фінансову звітність;
• сплачувати податки;
• не допускати недобросовісної конкуренції.

Природоохоронне законодавство (ст. 4 Закону "Про підприємництво", ст. 31 Закону "Про підприємства в Україні") зобов'язує:

• раціонально використовувати природні ресурси;
• охороняти довкілля;
• відшкодовувати витрати на відновлення природних ресурсів.

За порушення обов'язків підприємство несе відповідальність [7, c. 158-159].

Висновки

Проведений аналіз суб'єктів господарювання та їх співвідношення з господарською діяльністю дозволяє зробити наступні висновки:

Суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно та несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями.

До них належать господарські організації — юридичні особи, підприємства, а також інші юридичні особи, зареєстровані в установленому порядку.

Для участі в господарській діяльності суб'єкт повинен бути наділений правами та обов'язками. Суб'єктом господарського права є майново-відособлена організація або громадянин, які легітимовані у відповідній організаційно-правовій формі.

Законодавство надає власникові право використовувати майно для підприємницької діяльності або для створення суб'єкта господарювання. Це дозволяє обмежити ризик власника та реалізувати принцип роздільної відповідальності.

Припинення діяльності суб'єктів господарювання може здійснюватися шляхом реорганізації або ліквідації. При реорганізації майно переходить до правонаступника, на відміну від ліквідації, де правонаступництво відсутнє.

Список використаної літератури

1. Булгакова І. Господарське законодавство України: Посібник/ Ірина Булгакова,; Академія адвокатури України, Школа адвокатської підготовки. - К.: Прецедент, 2006. - 141 с.

2. Вінник О. Господарське право : Курс лекцій/ Оксана Вінник,. - К.: Атіка, 2005. - 622 с.

3. Голяк Л. Господарське право: Навчально-методичний посібник/ Людмила Голяк,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 194 с.

4. Господарське законодавство України: Станом на 1 червня 2005 року: Збірник нормативно-правових актів. - К.: Істина, 2005. - 352 с.

5. Господарське законодавство України: правове регулювання господарських відносин: Збірник нормативних актів: Станом на 1 січня 2002 р./ Укл. Микола Камлик,. - К.: Атіка, 2002. - 815 с.

6. Господарське право: Навчальний посібник у схемах і таблицях/ М. Л. Шелухін та ін.; За заг. ред. М. Л. Шелухіна; М-во освіти і науки України, Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. університеті внутрішніх справ. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 611 с.

7. Жук Л. Господарське право: Навчальний посібник/ Леонід Жук, Інеса Жук, Олена Неживець,. - К.: Кондор, 2003. - 398с.

8. Крупка Ю. Господарське право України: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Юрій Крупка,; Ред. Н. Р. Малишева; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 341 с.

9. Пилипенко А. Господарське право: Курс лекцій: Для студ. вуз./ А.Я.Пилипенко, В.С.Щербина,; Відп. ред. І.Д.Борис. - К.: Вентурі, 1996. - 288 с.

10. Сіненко В. Господарське право:Навчальний посібник/ Василь Сіненко,; Кіровоград. держ. тех. ун-т. - Кіровоград, 1999. - 105 с.

11. Щербина В. Господарське право : Підручник/ Валентин Щербина,; Шеф-ред. В. С. Ковальський; М-во освіти і науки України. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 591 с.