Структура собівартості продукції

1. Загальна характеристика кошторису витрат.

2. Розподіл витрат згідно з калькуляційними статтями.

3. Виробничі витрати та собівартість продукції.

Висновки.

Перелік використаної літератури.

Вступ

Під собівартістю розуміють грошовий вираз витрат, що формують частину вартості продукту праці та спрямовуються на відшкодування спожитих засобів виробництва й оплату праці.

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) — це поточні витрати підприємства у грошовій формі, пов'язані з її виробництвом та реалізацією. Склад цих витрат регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Собівартість товарної продукції відображає витрати, понесені безпосередньо на її виготовлення.

Собівартість реалізованої продукції охоплює витрати на виробництво та збут, які здійснило підприємство-виробник.

Собівартість валової продукції акумулює витрати підприємства за певний період (рік, квартал, місяць) на виробництво та реалізацію продукції на всіх етапах виробничого циклу, включно з реалізованою, готовою до продажу продукцією та незавершеним виробництвом. Тобто, підсумовуються витрати на виготовлення і збут як уже проданої, так і готової до реалізації чи ще не завершеної продукції.

Основними завданнями обліку собівартості є: а) точне, повне та своєчасне відображення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом; б) обчислення фактичної собівартості як окремих видів, так і всієї продукції; в) контроль за ефективним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Оскільки спожиті засоби виробництва характеризуються різноманітністю витрат, а оплата праці поділяється на основну та додаткову, структуру собівартості доцільно розглядати через призму калькуляції витрат на одиницю продукції. [1, 230]

Виділяють виробничу собівартість, яка охоплює витрати на виготовлення, та повну собівартість, що додатково включає позавиробничі витрати (здебільшого пов'язані зі збутом).

Види собівартості

Класифікація собівартості є досить широкою. Її можна здійснювати за місцем виникнення витрат, економічним змістом (виробнича чи збутова), а також за часом визначення (планова чи фактична).

Галузеві особливості зумовлюють появу специфічних форм собівартості. Наприклад, в аграрному секторі, окрім індивідуальної, розраховують зональну собівартість, що допомагає визначити оптимальну спеціалізацію сільськогосподарських зон.

Аналіз собівартості одиниці продукції дозволяє відстежувати її динаміку та визначати шляхи зниження.

Зменшення собівартості є критично важливим для розвитку виробництва і досягається через економію як живої, так і уречевленої праці.

Проте не кожне зниження собівартості є виправданим. Якщо воно супроводжується погіршенням якості, то такий підхід є економічно недоцільним.

Прикладом може слугувати використання дешевшої тканини для оббивки меблів. Це знижує собівартість, але скорочує термін служби виробу, тому такий метод економії не можна вважати раціональним.

Сфери застосування показника собівартості:

• оцінка та аналіз планових показників;
• визначення ефективності роботи як окремих підрозділів, так і всього підприємства;
• оцінювання результативності організаційно-технічних заходів, спрямованих на вдосконалення виробництва;
• проведення планово-економічних та аналітичних розрахунків. [1, 230-231]

1. Характеристика кошторису витрат

Кошторис витрат являє собою узагальнений план усіх витрат на виробництво та реалізацію продукції, згрупованих за економічно однорідними елементами.

До основних елементів кошторису належать:

1. матеріальні витрати;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація;
5. інші операційні витрати.

Це групування є уніфікованим для всієї промисловості.

Детальніший склад елементів кошторису (у скороченому вигляді):

1. «Матеріальні витрати»

• сировина та матеріали, придбані у сторонніх постачальників, що входять до складу готової продукції, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами для її виготовлення;
• покупні матеріали, що використовуються у виробничому процесі, включаючи запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, приладів, інвентарю та інших предметів праці, що не належать до основних фондів, а також знос спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, миючі та знешкоджувальні засоби, молоко та лікувально-профілактичне харчування;
• покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, що потребують монтажу або додаткової обробки на підприємстві;
• роботи та послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми організаціями або підрозділами підприємства, не пов'язаними з основним видом діяльності. Сюди відносять: виконання окремих технологічних операцій, обробку сировини, проведення випробувань для контролю якості, транспортні послуги з переміщення вантажів у межах підприємства;
• витрати, пов'язані з використанням природних ресурсів, зокрема відрахування на геологорозвідку, рекультивацію земель, плата за лісові та водні ресурси в межах лімітів, відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва;
• паливо зі сторони;
• енергія зі сторони;
• втрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного убутку;
• тара;
• зворотні відходи (вираховуються).

Вартість матеріальних ресурсів визначається на основі цін придбання (без ПДВ), з урахуванням націнок, комісійних винагород постачальницьких та зовнішньоторговельних організацій, брокерських послуг та витрат на зберігання. [2]

2. «Витрати на оплату праці»:

• основна та додаткова заробітна плата;
• витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;
• виплати вихідної допомоги при звільненні.

3. «Відрахування на соціальні заходи»:

• відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування, включаючи медичне та страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
• відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду);
• відрахування до Фонду сприяння зайнятості.

4. «Амортизація основних фондів та нематеріальних активів»:

• амортизаційні відрахування на основні виробничі фонди;
• амортизаційні відрахування на основні фонди, передані в оренду;
• витрати на знос нематеріальних активів.

5. «Інші операційні витрати»:

• витрати на управління виробництвом;
• службові відрядження в межах законодавчо встановлених норм;
• оплата консультаційних та інформаційних послуг, пов'язаних із забезпеченням виробництва та збуту, включаючи обов'язкові аудиторські перевірки;
• оплата робіт із сертифікації продукції;
• оплата послуг інших підприємств з управління виробництвом, якщо ці функції не передбачені штатним розписом;
• плата за обслуговування технічних засобів управління, обчислювальних центрів, засобів зв'язку та сигналізації;
• оплата ліцензій та інших дозволів для провадження господарської діяльності;
• збір за реєстрацію підприємства;
• витрати на транспортування працівників до місця роботи;
• платежі з обов'язкового страхування майна;
• витрати на сплату відсотків за фінансовими кредитами;
• оплата послуг комерційних банків;
• витрати на виготовлення та придбання бланків цінних паперів та інші витрати, пов'язані з їх емісією;
• витрати на гарантійний ремонт та обслуговування продукції (не більше 2% її вартості);
• витрати на реалізацію продукції;
• нарахування на заробітну плату та авторські винагороди, що перераховуються до фондів творчих спілок;
• податки, за винятком передбачених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
• витрати від технічного браку, операцій зі скляною тарою, відшкодування збитків за шкоду здоров'ю працівника;
• оплата концесійних платежів за користування природними копалинами;
• витрати на публікацію річного звіту;
• платежі за забруднення навколишнього середовища в межах лімітів;
• сума відсотків (винагороди), сплачених орендарем за користування основними фондами, наданими в оперативну чи фінансову оренду. [2]

2. Групування витрат за статтями калькуляції

Калькуляція (від лат. calculatio — підрахунок) — це розрахунок витрат на виробництво та збут одиниці продукції (або групи однорідних виробів), представлений у табличній формі. Як і кошторис, калькуляція складається у грошовому вимірі. Однак, на відміну від кошторису, де витрати групуються за економічними елементами, у калькуляції вони розподіляються за сферами виробничої діяльності. Тому одна калькуляційна стаття може об'єднувати кілька економічно однорідних витрат (наприклад, матеріали, зарплату, амортизацію).

Калькуляція є основою для визначення середніх витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції, на підставі яких формується базова ціна підприємства для кожного виду продукції. [3, 134]

Виробнича калькуляція включає такі статті витрат:

1. сировина та матеріали;
2. купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;
3. зворотні відходи (вираховуються);
4. попутна продукція (вираховується);
5. паливо та енергія на технологічні цілі;
6. основна заробітна плата основних виробничих робітників;
7. додаткова заробітна плата основних виробничих робітників;
8. відрахування на соціальні заходи;
9. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
10. загальновиробничі витрати;
11. втрати від технічно неминучого браку;
12. інші виробничі витрати.

Окрім виробничих витрат, при формуванні ціни необхідно враховувати:

• адміністративні витрати;
• витрати на збут;
• інші операційні витрати.

Типова номенклатура статей калькуляції може коригуватися залежно від галузевих особливостей техніки, технології та організації виробництва, питомої ваги окремих витрат. Допускається об'єднання кількох типових статей в одну або, навпаки, виділення з однієї статті кількох.

Розрізняють такі види калькуляції:

1. планову, що визначає середню собівартість на наступний період (рік, квартал) і слугує основою для встановлення оптових цін на базі прогресивних норм витрат;
2. нормативну, яка є різновидом планової та розраховується на всі види продукції виробничої програми, виходячи з найбільш прогресивних норм і нормативів, сучасних технологій та матеріалів. Вона використовується як еталон для порівняння та виявлення відхилень;
3. звітну, що складається на основі фактичних даних бухгалтерського обліку;
4. кошторисну, що розробляється на нові види продукції. [4, 175]

Відповідно до методичних рекомендацій з формування собівартості у промисловості, до калькуляційних статей включаються такі витрати (у скороченому вигляді):

1. Стаття «Сировина та матеріали» охоплює вартість:

• сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції або є необхідними компонентами для її виготовлення;
• допоміжних матеріалів, що використовуються у виробничому процесі та для пакування продукції;
• малоцінних та швидкозношуваних предметів з терміном служби менше одного року (або операційного циклу, якщо він довший).

2. Стаття «Купівельні комплектуючі вироби…» включає вартість:

• купівельних комплектуючих та напівфабрикатів, що потребують монтажу або додаткової обробки;
• робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами.

3. «Зворотні відходи» відображають вартість відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат.

4. «Попутна продукція» (вираховується) — це вартість супутньої продукції, отриманої в єдиному технологічному процесі з основною, що відповідає стандартам і призначена для подальшого перероблення або продажу. [5, 16]

3. Витрати виробництва та собівартість продукції

Деякі витрати не включаються у виробничу собівартість, але враховуються при формуванні ціни. До них належать адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

а) «Адміністративні витрати» включають:

• витрати на управління підприємством;
• витрати на службові відрядження в межах законодавчих норм;
• витрати на пожежну та сторожову охорону;
• поточні витрати на утримання природоохоронних фондів, платежі за забруднення навколишнього середовища в межах лімітів;
• витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;
• витрати на транспортування працівників до місця роботи;
• витрати на сплату відсотків за фінансові, товарні та комерційні кредити, а також за оренду (лізинг);
• витрати на оплату послуг банків та інших фінансових установ;
• податки та відрахування.

б) «Витрати на збут» охоплюють витрати на реалізацію продукції, зокрема:

• компенсацію складських, вантажно-розвантажувальних, пакувальних, транспортних та страхових витрат постачальника, що включаються в ціну згідно з базисом постачання;
• оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та посередницьких організацій;
• сплату експортного мита та митних зборів;
• витрати на рекламу та передпродажну підготовку товарів.

в) «Інші витрати операційної діяльності» включають (Положення, 2001):

• витрати на наукові дослідження;
• суму безнадійної дебіторської заборгованості;
• собівартість реалізованих виробничих запасів;
• штрафи, пені, недоутримки тощо. [6, 15]

Сукупність виробничої собівартості, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат можна умовно вважати повною собівартістю.

5. «Паливо й енергія на технологічні цілі» — це витрати на всі види палива та енергії (як придбані, так і власного виробництва), що безпосередньо використовуються у технологічному процесі.

6. «Основна заробітна плата…» — витрати на виплату основної зарплати, обчисленої згідно з прийнятими системами оплати праці (тарифні ставки, оклади, відрядні розцінки) для працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом.

7. «Додаткова заробітна плата…» — витрати на виплату додаткової зарплати за роботу понад норми, трудові досягнення, особливі умови праці. Включаються доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії за виконання виробничих завдань.

8. «Відрахування на соціальні заходи» — відрахування від суми основної та додаткової зарплати за встановленими ставками:

• на обов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (2,9%) (Закон, 2002); [7, 45]
• на державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Тарифи коливаються від 0,2 до 13,8% залежно від класу професійного ризику (наприклад, машинобудування — 15-й клас, тариф 2,55%; харчова промисловість — 10-й клас, тариф 1,3%);
• на обов'язкове державне пенсійне страхування (32%);
• на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (1,9%).

9. «Витрати на утримання і експлуатацію устаткування» включають:

• амортизаційні відрахування на повне відновлення основних фондів та капітальний ремонт;
• відсотки (винагороду) за використання основних фондів технологічного призначення, наданих в оперативну чи фінансову оренду;
• витрати на поточний ремонт, технічний огляд та обслуговування устаткування, включаючи орендоване;
• витрати на утримання цехових транспортних засобів;
• знос малоцінних необоротних матеріальних активів;
• інші витрати (зарплата допоміжного персоналу, електроенергія тощо).

10. «Загальновиробничі витрати» включають:

• витрати на управління цехом;
• витрати на службові відрядження в межах норм;
• амортизаційні відрахування від вартості основних фондів загальноцехового призначення;
• відсотки за оренду основних фондів загальновиробничого призначення;
• витрати некапітального характеру на вдосконалення технологій та організації виробництва;
• витрати допоміжного характеру на обслуговування виробничого процесу;
• податки та збори, пов'язані з виробничим процесом;
• комунальні витрати цеху;
• витрати на підготовку та перепідготовку працівників.

11. «Втрати внаслідок технічно неминучого браку» включають:

• вартість остаточно забракованої продукції з технологічних причин;
• вартість матеріалів та напівфабрикатів, зіпсованих під час налагодження, зупинки або простоїв обладнання;
• вартість скляних, керамічних та пластмасових виробів, розбитих при транспортуванні;
• витрати на усунення технічно неминучого браку.

12. «Інші виробничі витрати» — витрати, пов'язані з випробуванням якості виробів на відповідність стандартам та нормативній документації. [8, 46]

Отже, з переходом України до ринкових відносин змінюється підхід до планування витрат та результатів виробництва. Якщо в умовах планової економіки існували єдині обов'язкові норми та нормативи, що дозволяли складати планову калькуляцію та контролювати їх дотримання, то в ринкових умовах визначальною рисою стає конкуренція виробників, а отже, і конкуренція витрат.

Висновок

Розвиток ринку нерозривно пов'язаний із вдосконаленням планування собівартості продукції, що має сприяти формуванню гнучкого ринку промислових товарів. З цього випливають такі висновки:

1. Собівартість продукції відображає економічну ефективність роботи виробничих підрозділів, а її визначення слугує засобом контролю за базовим рівнем витрат. Планування собівартості дозволяє достовірніше формувати результативні показники діяльності машинобудівних підприємств та визначати стратегію розвитку. Це забезпечує успішне функціонування в ринковій системі. Необхідність планування собівартості зумовлена тим, що вона є основою ціноутворення, особливо в ринкових умовах.
2. Функціонування машинобудівних підприємств неможливе без належного планування складу витрат. Включення до собівартості відрахувань на соціальні потреби зумовлено тим, що вони перетворилися з джерела забезпечення потреб підприємства на джерело покриття державних витрат на соціальні програми (пенсії, допомоги, інновації), що значно обтяжує собівартість.
3. Розроблено методику відмежування суми амортизації основних засобів, які не беруть участі у виробництві. Її визначення через кошторисно-розрахункові базові параметри допомагає встановити економічно обґрунтовану суму амортизаційних відрахувань. [9, 79]
4. Для уникнення викривлень у собівартості необхідно правильно планувати собівартість одиниці продукції на рівні підприємства. Зокрема, йдеться про віднесення непрямих витрат на певні види продукції. Враховуючи зарубіжний досвід, необхідно створити регламентацію для вибору методичних прийомів, що мають базуватися на принципах: а) зрозумілості; б) доречності; в) достовірності; г) безперервності; д) обачності.
5. Для вибору економічно обґрунтованого методу розподілу непрямих витрат запропоновано нормативний метод розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат для масового типу виробництва. Пропонується нормативний метод розподілу витрат на утримання й експлуатацію устаткування, що базується на подетально-поопераційному нормуванні витрат за елементами. Одним із шляхів вдосконалення розрахунків базових параметрів є схема кошторисних ставок, сформована на матрично-векторній основі. Введення в калькуляційні розрахунки коефіцієнта машиноємності дозволяє застосувати принципи нормативного методу та суттєво підвищити обґрунтованість частки вказаних витрат. [10, 159]

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим ефективніше працює підприємство (інтенсивніше використовує ресурси, успішніше вдосконалює техніку та технологію), тим нижчою є собівартість його продукції. Тому собівартість є одним із найважливіших показників ефективності виробництва. Вона тісно пов'язана з ціною, оскільки є її основою та водночас обмежувачем для виробництва. Важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості належить аналізу, головна мета якого — виявлення можливостей раціональнішого використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво та реалізацію і забезпечення зростання прибутку. Аналіз собівартості є важливим інструментом управління затратами.

Список використаних джерел

1. Калькулювання собівартості.- Х.: Фактор, 2006.- 72с. Визначення собівартості і ціноутворення в клінічній медицині.- Дніпропетровськ:2001;

2. Корнієнко, Юлія Юріївна Удосконалення обліку витрат та калькулювання собівартості продукції у комплексних виробництвах: Спец.08.06.04. Автореф. Дис. На здоб. Наук. Ступ. Канд. Економ. Наук.- Луганськ, 2002;

3. Голиков А.П., Казакова Н.А., Шуба О.А. Економіка України: фактори виробництва, галузева структура, розміщення, тенденції розвитку.- Харків: 2005;

4. Гулько Л.Г. Аналіз впливу освоєння нової продукції на виробничі витрати та прибуток підприємства // Стратегія економічного розвитку України. – 2002. - №4 (11). – С. 175 – 182;

5. Класифікація витрат за статтями калькуляції: непрямі та інші // Бухгалтерия. – 2001. – С. 45 – 55;

6. Маковеєв А.П. Собівартість продукції в контексті технологічного розвитку промислового виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. - №10. – С. 15 – 18;

7. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 року №47 // Бізнес. – 2002. - №3/1 від 21.01.2002 року. – С. 16-51;

8. Філінков О.М. Розміри підприємств і собівартість продукції // Економіка України. – 2003. - №9. – С. 42 – 46;

9. Юрченко К. Облік витрат та калькулювання собівартості продукції за новими П(С)БО // Вісник КНТЕУ. – 2001. - №1. – С. 79 – 88;

10. Гадзевич О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. — Луцьк, 1997. — 159с.