Страхування життя

1. Економічна необхідність та значення страхового захисту життя громадян

Уже понад сім років Україна є незалежною державою і поступово переорієнтовує економіку на ринкові засади. Відбувається роздержавлення власності та формування нових структур, адекватних сучасним умовам. У зв'язку з цим змінюється й підхід до захисту юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійними лихами, нещасними випадками чи іншими ризикованими обставинами. Принципово іншою має стати система накопичення коштів для належної матеріальної підтримки громадян у разі втрати працездатності, місця роботи або виходу на пенсію за віком.

Сьогодні в Україні діє понад 240 страхових компаній, а також чимало посередницьких та інших організацій, дотичних до страхової діяльності. Державний контроль за дотриманням законодавства на страховому ринку здійснює спеціальний орган — Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Вітчизняний страховий ринок є ще досить молодим, однак навіть у період затяжної економічної кризи обсяги страхових послуг помітно зростають. Про це свідчать суми надходжень страхових премій: у 1997 році страхові платежі зросли порівняно з попереднім роком на 29%, що майже в 5 разів перевищує середньорічний світовий темп приросту цього показника.

Людині властиво прагнути захисту від небезпек, що загрожують її життю, здоров'ю, житлу, харчам тощо. Потреба в безпеці тісно пов'язана з первинними (фізіологічними) потребами та інтересами. З розширенням інтересів людини ускладнюються й засоби її захисту.

Упродовж усієї історії людське суспільство в кожній сфері діяльності стикається із суперечностями між природою та людиною, а також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності породжують несприятливі події — ризики, серед яких виокремлюють стихійні лиха та нещасні випадки.

Страхування життя — це запобігання, захист і безпека для вас і вашої родини. Це не даремна витрата коштів, а вкладення в нову якість життя, у впевненість, що накопичені ресурси принесуть достаток у майбутньому.

Страхування життя дає відчуття впевненості у реалізації планів щодо себе, своєї родини чи дітей, навіть якщо трапиться непередбачуване. Ця впевненість додає сьогоднішньому життю додаткової цінності.

Це не просто захист доходу, а можливість зберігати спокій за будь-яких несприятливих обставин.

Головна мета страхування життя — накопичення коштів для фінансової стабільності, тому його ще називають накопичувальним. Цей вид страхування принципово відрізняється від інших ризикових видів тим, що кошти повертаються людині — як у разі смерті застрахованої особи, так і в разі її дожиття до дати, визначеної договором.

Україна пережила найбільшу у світі техногенну катастрофу — аварію на Чорнобильській АЕС, збитки від якої перевищили 140 млрд доларів. Якщо така аварія є винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті та в побуті, забруднення довкілля та інші локальні події трапляються в країні практично щодня.

Значні ризики пов'язані також із новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві та в побуті. Не можна ігнорувати й ризики для юридичних та фізичних осіб, які посилюються зі зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків не зменшується, що змушує світову спільноту активно шукати способи послаблення їхнього негативного впливу на життя людей.

З огляду на ризикований характер функціонування будь-якого підприємства та життєдіяльності кожної людини виникає нагальна потреба попереджати й відшкодовувати збитки, завдані ризикованими обставинами. Без цього неможливо забезпечити безперервність виробництва матеріальних благ і підтримувати належний рівень життя. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і у своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

Специфіка цієї категорії визначається такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків небажаної події та відшкодування завданих збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів із попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних із ними втрат.

Щоб система заходів із попередження, подолання та відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Слід зазначити, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чи звітного оформлення, яке характеризувало б його розмір. Не існує й спеціального органу управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями, — самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, що використовуються для страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це теоретичні концепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

Людям природно притаманне бажання захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Суспільне виробництво в цілому, кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єктивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків.

Однією з галузей страхування є особисте страхування, яке здійснюється з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я».

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості життя для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми фінансового забезпечення в похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку. Крім того, в договорі страхування додатково може бути обумовлена відповідальність страховика і при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад одруження, народження дитини, а також у разі втрати нею здоров'я від нещасного випадку.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя сприяє полегшенню передачі майна, створенню грошових фондів для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

2. Види страхування життя та їх характеристика. Організація роботи страхової компанії щодо укладення і обслуговування страхової угоди із страхування життя

Згідно з класифікацією страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Воно має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між ними є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному — кошти підприємств, установ, організацій.

Класифікація страхування передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Дуже популярним як у колишньому СРСР загалом, так і в Україні зокрема було змішане страхування життя, що, як і інші види страхування, давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і в разі настання інших обумовлених у договорі подій.

Страхування дітей можна назвати різновидом змішаного страхування життя. Страхувальниками з цього виду страхування є батьки та родичі дитини, які укладають договори страхування і сплачують страхові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника взагалі не має значення при укладанні договору страхування, але страхові компанії їх можуть оговорити. Крім того, договори страхування дітей можуть бути укладені й юридичними особами — підприємствами, установами, організаціями.

При укладанні договору страхування враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити й інші вікові межі). Стан здоров'я дитини при укладанні договору не має значення. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Укладаючи договір страхування, страхувальник насамперед цікавиться можливістю накопичити до закінчення договору страхування певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. При укладанні договору страхування за домовленістю сторін визначається розмір страхової суми. При цьому страхова компанія може обумовити й мінімальний її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, своєю чергою, залежить від віку застрахованого, а також від строку страхування. Страховий внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівково.

Договір страхування вступає в силу після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії чи після сплати першого (або одноразового) внеску готівкою працівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування дорівнює, як правило, 18 рокам (якщо вік дитини на момент укладання договору страхування до 6 місяців). В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору. Мінімальний строк дії договору становить 3 роки.

Застрахована дитина або страхувальник має право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору або протягом 3 років після його закінчення. Розмір суми, яку страхова компанія виплачує за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня розладу здоров'я. При цьому враховується, що стійкий розлад здоров'я спостерігається лише протягом одного року від настання нещасного випадку. Наслідки загальних захворювань не передбачають обов'язку страхової компанії здійснити виплату (за деякими винятками). Умови договору страхування передбачають виплату страхової суми в разі смерті застрахованого. Якщо сталася смерть страхувальника (фізичної особи), який уклав договір страхування, то права і обов'язки його може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо постає потреба розірвати договір страхування, то інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору страхування, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахований. Але все це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз. У цьому випадку заміна страхувальника може не проводитись.

Інколи страхова компанія може й відмовляти у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований віком від 14 років одержав травму або помер у зв'язку зі скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину, або якщо застрахований зазнав травми або загинув у той час, коли керував будь-яким самохідним засобом, що має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, катером чи моторним човном у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або передав керування особі, котра перебувала в такому стані. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, настання яких не тягне за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання тощо). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готівкою або безготівково перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає, що договір може бути укладений із батьками (усиновителями) та іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також з юридичними особами — підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія оговорює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більше як 75 років) і стан здоров'я. Так, договори страхування не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори страхування можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування і вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Період вступу в шлюб обмежується дожиттям застрахованого до 21 року. Договір страхування до вступу в шлюб може передбачати й відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку з нещасним випадком.

У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладання договору страхування. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним періодом. Протягом цього періоду діє тільки страхування на дожиття до обумовленої події, на відміну від періоду між вступом договору в силу і закінченням строку страхування, коли має місце більш широкий обсяг відповідальності страховика.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору страхування не припиняється, він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування і дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття.

При укладанні договору страхування страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але страхова компанія може встановити її мінімальний розмір. Загалом робота страховика з укладання і обслуговування договору страхування до вступу в шлюб така сама, як і за іншими видами страхування життя. Договір страхування може передбачати відповідальність страхової компанії в разі настання смерті застрахованого, але страхова сума виплачується за винятком таких випадків: застрахований помер до закінчення 6 місяців з дня набуття чинності договору страхування від природженого або тяжкого хронічного захворювання (захворювання крові, онкологічні та деякі інші); застрахований помер у віці від 14 років у зв'язку зі скоєнням ним дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину; застрахований помер під час керування будь-яким самохідним засобом, що має двигун внутрішнього згоряння чи електродвигун, катером або моторним човном у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або у зв'язку з передачею керування ним особі, яка перебувала в такому стані; деякі інші випадки за умовами договору страхування. У цьому разі страхувальникові повертаються сплачені внески.

Довічне страхування. Договори довічного страхування поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад у віці від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І групи.

Основою для укладання договору страхування є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правила страхування можуть встановлювати мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір місячного внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування, страхової суми і встановлюється окремо для чоловіків і жінок за таблицею, яка додається до правил страхування. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви про страхування і кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право і період дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами страхування рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника йому повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважаються ті випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку вступу договору в силу, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть страхувальника настала у зв'язку зі здійсненням дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину.

У разі відмови у виплаті страхової суми страхувальникові повертається обумовлена частина сплачених внесків.

Як уже зазначалося, страхування життя може бути поділене на страхування капіталів і страхування рент. Відмінність між цими двома групами страхування життя полягає в тому, що при страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у ручні ренти.

При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

Страхування ренти передбачає, що страхувальник вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

Договір страхування ренти може бути укладений як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна вимога до фізичних осіб — це їх дієздатність. Стан здоров'я не має значення, і медичне засвідчення при укладанні договору страхування не проводиться.

Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов'язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить всю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов'язок почати виплату певних сум може бути пов'язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

До основних видів страхування рент відноситься пенсійне страхування, яке призначене для охорони матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня життя.

Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в більшості країн здійснюється за рахунок державних пенсійних систем (в межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.

Пенсійне страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов'язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Страхова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров'я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути як пов'язаний із настанням пенсійного віку, так і визначений за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладанні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи).

3. Стан страхування життя в Україні та напрями його поліпшення

Страхування життя є одним із центральних видів страхування та має велике соціально-політичне значення. Майже в усіх промислово-розвинутих країнах воно є випробуваним та популярним інструментом для індивідуального забезпечення в старості та для сім'ї померлого. Таким чином, добровільне страхування життя, безперечно, є найважливішим механізмом добровільного забезпечення в старості. Також і в більшості країн Центральної та Східної Європи, які реформуються, страхування життя набуває все більшого значення.

Страхування життя в усьому світі — один із найбільш ефективних інструментів вирішення соціальних проблем. У багатьох країнах склалася система взаємодоповнюючого соціального захисту населення: державне соціальне забезпечення, групове страхування співробітників підприємств, індивідуальне страхування. Страхові виплати за договорами страхування життя й пенсійного страхування становлять основну частину валового доходу населення пенсійного віку в багатьох країнах світу. Крім вирішення соціальних проблем, довгострокове страхування життя є потужним джерелом інвестицій в економіку, оскільки воно дозволяє акумулювати значні фінансові ресурси населення, які, на відміну від банківських ресурсів, носять довгостроковий характер. Вирішення проблеми соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом і стимулюється державою, оскільки зменшує кількість людей, які залежать від підтримки держави.

Таким чином, держава може зосередитися на соціальному забезпеченні найменш захищених верств суспільства, а працюючі громадяни, в основному, піклуються про себе самі. Накопичені страховими компаніями активи забезпечують одне з основних джерел довгострокового інвестування й служать важливим ресурсом для стабілізації економіки й зниження інфляції.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування» під страхуванням життя варто розуміти вид особистого страхування, що передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату відповідно до договору страхування у випадку смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у випадку дожиття застрахованої особи до витікання терміну дії договору страхування й (або) досягнення застрахованою особою певного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у випадку нещасного випадку, що трапився із застрахованою особою, і (або) хвороби застрахованої особи.

Сучасний період розвитку української держави, починаючи з 1991 року, характеризується зародженням, формуванням та розвитком незалежного страхового ринку в Україні. Це період інтенсивної появи страхових компаній, період поділу страхового ринку, який раніше монопольно належав Держстраху. Зрозуміло, що для успішного розвитку страхової діяльності потрібні не лише самі страхові компанії, а, як у розвинених суспільствах, нормативно-правова база, управлінські інститути, досвід і навички роботи в умовах цивілізованої конкуренції, професійна освіта, довіра страхувальників до страховика (позитивна страхова психологія). На жаль, ці чинники в Україні були майже відсутні: законодавство часів Держстраху, управлінська вертикаль постійно переходила від одних структур до інших, недотримання певних правил та норм роботи на страховому ринку, недостатній рівень професійної освіти працівників новостворених компаній, а інколи й відсутність навіть глибокого розуміння самої суті страхування. Як наслідок, з'являлись страхові компанії, що працювали лише на відмиванні брудних грошей, на схематичних принципах, компанії-одноденки, що працювали без відповідальності й можливості надати страховий захист тим, хто вкладав гроші в страхові поліси. Ускладнювала ці процеси ще й фінансова нестабільність, яка доповнила негативне ставлення до страхування громадян, тобто ще більше доповнила негативом страхову психологію, яка формувалась у суспільстві після знецінення коштів, що були вкладені в страхові поліси Держстраху. Тому можна з упевненістю сказати, що негативна страхова психологія процвітає нині в українському суспільстві, процвітає недовіра до страхових компаній, небажання, а часто й економічна неможливість громадян забезпечити собі соціальні гарантії. Це є ті головні стримуючі фактори, що не дають і не створюють нормальних умов для розвитку важливого економічного механізму — страхування.

Як бути в такій ситуації? Відповідь чомусь бачиться в Законі створення-руйнації, а саме. Зміст цього закону зводиться до того, що всяка система, яка здатна розвиватися, щоб бути життєздатною, пристосовує свої якості до середовища, в якому існує. Але це середовище час від часу піддається певним незгодам, тобто необхідності різких змін тих чи інших умов, це, відповідно, потребує від системи вироблення нових якостей. Цей процес називають процесом створення. Якщо незгоди будуть часті та сильні, а процес створення, або вироблення нових умов, інтенсивний, то життєздатність системи збільшується. Якщо в таких умовах з'являються нові незгоди, а ймовірність вироблення нових якостей висока, система живе, розвивається. Навпаки, коли незгоди дуже рідкі та слабкі, раніше вироблені, але не використані якості руйнуються, вони слабнуть — наступає депривація: початок кінця. При цьому система настільки слабне, що може ще деякий час існувати, але вкінці гине навіть від дуже слабкого незадоволення.

Відслідкувати ці процеси можна і на страховій системі України. При існуючій нині негативній страховій психології і виникаючих незгодах щодо страхування, страхова система повинна виробити нові підходи, принципи, нові умови, виробити нові якості, що дадуть можливість створити справжній страховий ринок із покладеними на нього соціальними, економічними і навіть суспільно-політичними функціями. Якщо будуть вироблені названі нові якості, то можна стверджувати, що відбувся процес створення страхової системи України. Як не прикро сьогодні констатувати про негаразди страхового ринку, але є позитивна річ — вони можуть і повинні спонукати до життя страхову систему, до вироблення нових якостей, до формування позитивної страхової психології в суспільстві. Я впевнена, що початок позитивних процесів є.

Так, прийнято нову редакцію Закону України «Про страхування»; триває процес реорганізації виконавської структури, до компетенції якої віднесено страхування; активно працює Ліга страхових організацій України, що стала справжнім авторитетним захисником інтересів страховиків; спостерігається позитивна тенденція у забезпеченні страхового ринку кадрами: введено дисципліну страхування в економічних вузах; з'явились науковці в галузі страхування; створено інститут страхових брокерів; з'явились нові страхові продукти; роботу страхового ринку висвітлюють науково-практичні журнали «Страхова справа» та «Фінансові послуги», а також щотижневе електронне видання e-дайджест «Insurance online», газета «Україна-бізнес»; за сприяння та ініціативою ЛСОУ в Інтернеті створено Український сервер страхування «Insurance online», який висвітлює життя страхових компаній та страхового ринку в цілому, а також цілий ряд позитивних факторів, які підтверджують, що український страховий ринок виробляє нові якості для своєї реорганізації і свого ствердження. Звичайно, ці та інші позитивні процеси в розвитку страхування направлені як на формування цивілізованого страхового ринку в Україні, так і на формування позитивної страхової психології в суспільстві. Бо саме через неї, через її формування, через її позитивні тенденції можна донести до громадян ті цілі і завдання, які передбачені Законом України «Про страхування» та закладені у функції страхування.

Український страховий ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Тому дуже важливо з'ясувати, яке місце посідає страховий ринок у країнах із розвиненою економікою, де страхову галузь визнано однією з найважливіших. Вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу. Так, 2000 року 6 страхових компаній входили до списку 50 найбільших компаній світу. Щорічний світовий обсяг страхових послуг наближається до 2,5 трлн дол. США.

Акумульовані страховими компаніями ресурси згідно з їх характером переважно використовуються для довготермінових виробничих капіталовкладень через ринок цінних паперів. Слід наголосити, що більшість банків, які опираються здебільшого на порівняно короткотермінові залучені кошти, таких можливостей не мають. Тому поступово страхові компанії починають домінувати на світових і національних ринках капіталів. Оскільки приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і доходів від активних операцій, як правило, набагато перевищує суму щорічних виплат держателям полісів, це дає змогу страховим компаніям із року в рік збільшувати інвестиції в довготермінові цінні папери з фіксованими термінами погашення, насамперед в облігації промислових корпорацій, акції підприємств та закладні під нерухомість. Завдяки величезним інвестиційним ресурсам страхові компанії перетворюються на дієві зовнішні центри фінансового впливу щодо промислових корпорацій.

За умов позитивного загальноекономічного розвитку в Україні та посилення інтересу до приватного забезпечення в старості, здається, прийшов час, коли необхідно прискорити також і розвиток страхування життя шляхом покращення рамкових умов. Завдяки новим рамковим умовам у сфері страхового права та новій організації контролю на правовому та організаційному рівнях уже були зроблені перші важливі кроки, які сприяли розвитку та посиленню ринку страхування життя.

Однак і в цій сфері має бути ще багато зроблено, оскільки страхова справа загалом і страхування життя зокрема тісно пов'язані з усіма важливими секторами економіки та соціальної політики. Тому необхідно ретельно узгоджувати заходи щодо посилення приватного пенсійного забезпечення через страхування життя з усіма важливими аспектами та діючими особами.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур'єр. — 2001. — 7 листопада.
2. Законодавство України про страхування // Збірник нормативних актів. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.
3. Базилевич В. Д. Страховий ринок України. — К.: Знання, 1998. — 374 с.
4. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 216 с.
5. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001. — 256 с.
6. Заруба О. Д. Страхова справа: Підручник. — К., 1998.
7. Кашенко О. Л., Борисова В. А. Соціально-економічні основи страхування. Навчальний посібник. — Суми: Університетська книга, 1999. — 252 с.
8. Кудрявцев А. А. Демографические основы страхования жизни. — СПб., 1996. — 237 с.
9. Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні: Яким йому бути? // Фінанси України. — 1996. — № 8. — С. 99–101.
10. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 1999. — 776 с.
11. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 400 с.
12. Саркисов С. Э. Личное страхование. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 94 с.
13. Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М.: Рост, 2002. — 530 с.
14. Страхові послуги: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Т. М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с.
15. Страхування. Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О. О. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000. — 120 с.
16. Шахов В. В. Страхование. Учебник для вузов. — М.: Страховой полис: ЮНИТИ, 1997. — 311 с.
17. Шелехов К. В., Бігдаш В. Д. Страхування. Страхові послуги. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.
18. Янишен В. Система личного страхования в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1997. — № 10. — С. 24–30.