Страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень

Вступ.

1. Методологічні засади страхування врожаю сільськогосподарських культур

2. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

3. Проблеми та перспективи страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

Сільськогосподарське виробництво за своєю природою є ризикованим, тому його страхування породжує грошові перерозподільні відносини, що виникають через наявність страхового ризику — ймовірності настання події, здатної завдати матеріальної чи іншої шкоди. Оскільки страховий ризик не є сталою величиною, страхова компанія змушена постійно відстежувати його динаміку: вести облік, аналізувати та обробляти отримані дані. На основі зібраної інформації про можливий розвиток ризику страховик проводить його оцінку, яка передбачає аналіз усіх ризикових зобов'язань та їхніх параметрів. Кожна група об'єднує об'єкти страхування зі схожими характеристиками. Результати такої оцінки стають підставою для визначення, до якої ризикової групи віднести конкретний об'єкт і за якою тарифною ставкою здійснювати страхування.

Серед усіх галузей сільського господарства рослинництво найбільше потерпає від впливу природно-кліматичних умов, що зумовлено специфікою виробничого процесу. Несприятливі природні фактори, які впливають на кінцеві результати, поділяються на дві категорії. До першої належать постійні, типові для певної місцевості чинники: короткий вегетаційний період, низькі середньорічні температури, бідні ґрунти тощо. Другу групу складають випадкові відхилення від норми: ранні заморозки, посуха, град. Вплив першої групи можна нівелювати через впровадження скоростиглих сортів, підвищення родючості ґрунтів, застосування цінових надбавок та інших фінансових заходів. Для нейтралізації другої групи чинників використовується система страхових фондів.

1. Методологічні засади страхування врожаю сільськогосподарських культур

Сільськогосподарське виробництво є органічним поєднанням людини і природи, і цей процес внутрішньо суперечливий. Впливаючи на природу, людина залежить від результатів своєї діяльності. Через неповне розуміння закономірностей довкілля воно часто діє як неконтрольована сила, що порушує виробничий процес і спричиняє непередбачувані наслідки. Це зумовлює потребу в економічних механізмах, які б дозволили відновити пошкоджені об'єкти, компенсувати збитки підприємства та створити умови для продовження виробництва. Залежно від готовності суб'єкта взяти на себе відповідальність за відшкодування збитків, ризики поділяють на страхові та нестрахові.

Страховий ризик — це подія, при настанні якої здійснюється страхування. Вона характеризується вірогідністю та випадковістю. Страхуванню підлягає лише той ризик, для якого можна оцінити ймовірність настання страхового випадку, визначити обсяг збитків, вартість страхової послуги та можливу суму відшкодування. Нестраховий ризик — це подія, що призводить до втрат, але не може бути застрахована, зазвичай через відсутність охочих компенсувати завдану шкоду. До нестрахових належать ризики, для яких неможливо оцінити ймовірність настання випадку, розмір збитків та ціну послуги.

Страхувальниками можуть виступати сільськогосподарські підприємства, орендарі та фермерські господарства, що діють на території України. Страхування охоплює всі види культур та насаджень. Об'єктом страхування є майновий інтерес страхувальника, пов'язаний із відшкодуванням фактичних витрат на сівбу та вирощування культур у разі повної загибелі рослин на всій або частині площі, незалежно від фази розвитку (рис. 1).

Страхова сума, в межах якої страхуються культури, визначається на основі планових або фактичних витрат на сівбу та вирощування, згідно з даними бізнес-плану чи бухгалтерських документів. Вона не може перевищувати загальних витрат, передбачених технологією вирощування, але й не може бути меншою за фактично понесені витрати на момент укладення договору. Розмір страхових платежів залежить від тарифної ставки (табл. 1). [4, c.94-96]

Таблиця 1. Тарифні ставки у добровільному страхуванні сільськогосподарських культур

Сільськогосподарські культури	Страхова подія			Загальний тариф
	вимерзання	град, злива, буря, затоплення	пожежа
Озимі культури	4,0	-2,5	0,5	7,0
Ярі культури	—	4,5	0,5	5,0
Зернобобові	—	5,0	0,3	5,3
Кукурудза	—	4,5	0,2	4,7
Цукрові буряки	—	5,0	—	5,0
Соняшник	—	4,5	0,5	5,0
Інші технічні культури	—	5,0	0,3	5,3
Картопля	—	5,0	—	5,0
Овочеві та баштанні	—	5,5	—	5,5
Насінники овочевих та інших культур	—	5,5	0,5	6,0
Однорічні сіяні трави	—	4,0	—	4,0
Багаторічні сіяні трави	3,5	2,5	—	6,0

* У кожному конкретному випадку при встановленні тарифів залежно від ступеня ризику та обставин укладання договору страхування можуть застосовуватися підвищувальні (від 1 до 5) коефіцієнти. Норматив витрат на проведення страхування — 46% від розміру навантаження.

Договір страхування витрат на посів може бути укладений як загальний (на вирощування всіх культур чи групи, що дає однорідну продукцію, з відшкодуванням прямого збитку за кожну культуру окремо), так і на окрему культуру. Договір набуває чинності з наступного дня після надходження на рахунок страховика страхових платежів у повному обсязі або не менше 50% суми. Перша частина платежу сплачується за згодою сторін, але не пізніше 10 днів з моменту підписання. Решта платежів може вноситися у два строки, але не пізніше трьох місяців після початку дії договору.

Страхові платежі на випадок вимерзання сплачуються одноразово протягом 10 днів від дня підписання договору. Дія договору припиняється за згодою сторін у разі закінчення терміну дії; виконання страховиком зобов'язань у повному обсязі; несплати або неповної сплати страхових платежів; визнання договору недійсним за рішенням суду; за вимогою однієї зі сторін, якщо це передбачено умовами; в інших випадках, передбачених законодавством. Права та обов'язки сторін наведені в табл. 2.

Страховик має право перевіряти достовірність відомостей страхувальника щодо суми витрат на сівбу та вирощування. Він може відмовити у виплаті відшкодування або зменшити його до 50%, якщо страхувальник не виконав обов'язків, порушив агротехнічні вимоги чи правила пожежної безпеки, а також: якщо загибель сталася з вини страхувальника; якщо до складання страхового акта він заорав пошкоджені посіви, провів пересівання або допустив випасання худоби; якщо стихійне лихо сталося в період, коли урожай мав бути вже зібраним. Страховик може подати регресний позов для компенсації збитків, якщо після виплати відшкодування виявиться, що страхувальник надав неправдиві відомості, які вплинули на оцінку ризику.

При складанні акта про загибель посівів важливо встановити дійсну причину. Якщо загибель сталася з причин, за які страховик не відповідає, складається акт довільної форми із зазначенням фактичної причини, площі посіву та загибелі, місця знаходження. При повній загибелі внаслідок страхових подій розмір збитку визначається по кожній культурі окремо на основі акта та необхідних документів.

Із суми страхового відшкодування вираховується безумовна франшиза, черговий платіж та зайво виплачені суми. Після виплати до страховика переходить право вимоги до особи, з вини якої заподіяно збиток. Спори щодо умов договору розглядаються згідно з чинним законодавством. Таким чином, відшкодування збитку страховою компанією сприяє стабілізації фінансового стану сільськогосподарських підприємств та процесу відтворення в аграрній сфері. [4, c. 96-98]

2. Порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень

Порядок і правила обов'язкового страхування визначили основні засади взаємовідносин страхових компаній із сільськогосподарськими товаровиробниками, але зовсім не передбачають участі держави у формуванні страхових відносин в аграрному секторі. Можливо, саме тому страхування сільськогосподарських культур в Україні не розвивається.

Окрім постанови Кабінету Міністрів, в Україні існують різні підходи до страхування, які використовують страхові компанії для надання добровільного захисту. Застосовують методику, що існувала ще за часів Радянського Союзу, розробляють методики визначення страхових сум через планово-нормативні витрати, створюють страхові продукти для банківських кредитних програм. Усі ці продукти мають спільні негативні аспекти та класичні проблеми.

Один із головних негативних аспектів — великі витрати страхових компаній на проведення експертиз і процедур визначення розмірів збитків після настання страхових подій, що впливає на вартість послуг для підприємств. Крім того, відсутні єдині стандарти для розрахунку страхових сум і визначення збитків, що відкриває можливості для шахрайства як з боку страхувальників, так і страховиків.

Другий негативний аспект — непрозора для всіх учасників процедура розрахунків вартості врожаю, обсягу витрат на вирощування, а звідси й розрахунок страхових сум і відшкодувань.

Крім того, сільськогосподарським підприємствам дуже важко страхувати врожай без масових державних субсидій.

До класичних проблем належить асиметричність інформації, яка обмежує обсяг схем страхування врожаю.

Такий стан речей породжує ще одну проблему — проблему перестрахування прийнятих на страхування ризиків. [2, c.94-97]

Програми страхування повинні передбачати наявність адекватної симетричної інформації про ризики, які підлягають перестрахуванню. Виявляється, що це складна процедура для страхування врожаю на рівні одного підприємства.

Підприємства завжди знатимуть більше про свої потенційні врожаї, ніж будь-який страховик. Крім того, дорого і важко визначати кількість зібраного врожаю та прямі втрати від страхових подій. Ця асиметрична інформація є головною проблемою під час страхування врожаю. Страховик не може належно класифікувати ризик і не може надати адекватний захист. Проблему можна вирішити лише тоді, коли страховик зможе отримати достовірну інформацію для належної оцінки ризиків та визначення страхових премій.

За останні кілька років у світовій практиці надання страхового захисту сільськогосподарським підприємствам поширився метод індексного страхування. Розроблені та втілені в практику методики страхування за індексом опадів та індексом температури — так звані погодні індекси.

Таке страхування має очевидні переваги.

По-перше, обсяг інформації, необхідної для прийняття рішення про страхування, значно менший, ніж при страхуванні за традиційними методиками.

По-друге, відсутність асиметричної інформації. Учасники страхових відносин використовують одну й ту ж інформацію з відкритих джерел, завдяки чому невірний вибір стає неможливим.

По-третє, незначні витрати на ведення справи страховими компаніями через стандартизацію процесу страхування та зняття проблеми контролю за кожним окремим договором. Зниження адміністративних витрат дає змогу підприємствам придбати страхову послугу за значно нижчою вартістю.

Оскільки сільськогосподарські підприємства залежать не тільки від погодних ризиків, а й від ризиків, що виникають з інших джерел (виробничі, ринкові), є необхідність розглянути принципи страхування за індексом врожайності в Україні.

Вивчення світової практики страхування врожаю на основі погодного індексу дає можливість сформулювати основні визначення для страхування на основі індексу врожайності та страхової врожайності.

Середній індекс урожайності — середнє значення відношень середньої врожайності культури в районі області України за останні п'ять (десять, двадцять) років до середньої врожайності в районі в кожному з цих років.

Страхова врожайність — розрахований страховиком кількісний показник врожайності культури з одного гектара посівної площі в районі області України.

Страхова врожайність розраховується страховиком для кожного району до початку посівної і визначається на основі середньої врожайності за останні п'ять (десять, п'ятнадцять, двадцять) років на основі даних, опублікованих Державним комітетом статистики України, та на основі середнього індексу врожайності.

Страховим компаніям при розрахунку страхової врожайності та рівнів страхового покриття необхідно враховувати актуарну результативність страхування. Завищена страхова врожайність може призвести до надмірних виплат. Низька страхова врожайність зробить страхування для підприємств нецікавим.

Договір страхування повинен передбачати рівень страхового покриття, який обирається страхувальником. Покриття встановлюється за узгодженням і може становити від 50% до 90% від страхової врожайності. Вартість послуги залежатиме від обраного рівня покриття.

Наступна складова договору (Додаток 1) — страхова сума або страхове зобов'язання.

Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний зробити виплату страхового відшкодування в разі настання страхового випадку. Загальна відповідальність страховика обмежується страховим покриттям.

Для забезпечення прозорості розрахунків і виключення шахрайства необхідна єдина методика розрахунків усіх складових договору страхування.

Наступна складова договору — ціна відшкодування.

Ціна відшкодування — вартість одиниці продукції, яка дорівнює заставній вартості, затвердженій Кабінетом Міністрів України. Ціна встановлюється до посіву одночасно зі страховою врожайністю району.

Заставна вартість — гарантована державою ціна на продукцію, яка відшкодовує середньогалузеві нормативи витрат на виробництво та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відновлення виробництва.

Заставні ціни затверджуються Кабінетом Міністрів України до 31 березня поточного року. У разі коливання біржових цін на зерно заставні ціни можуть бути переглянуті та 15 червня затверджені Кабінетом Міністрів України.

Наступний термін, який використовується в договорі, — застрахована площа.

Застрахована площа — площа посівів, за яку страхувальником згідно з договором сплачено страховий внесок.

Через те, що для більшості страхових продуктів розрахунок внесків базується на статистичному аналізі збитків, страхові компанії виділяють окремі погодні ризики: град, сильні морози, зливи, посуху. Виплати здійснюються тільки після встановлення прямих збитків, які сталися внаслідок страхових подій. При використанні методики на базі індексу врожайності виплати здійснюються не на основі низьких врожаїв окремого підприємства, а на основі опублікованих Державним комітетом статистики даних про фактичну середню врожайність у районі.

Договір страхування на основі індексу врожайності дає можливість сформулювати страхові ризики наступним чином:

Страхові ризики — всі стихійні явища, передбачені "Переліком стихійних метеорологічних та агрометеорологічних явищ" Українського гідрометеорологічного центру Міністерства екології та природних ресурсів України. При врегулюванні збитків усі явища мають бути підтверджені документально.

Наступна складова договору — страховий випадок.

Страховий випадок — зниження рівня середньої врожайності в районі області України внаслідок прямої дії страхових ризиків нижче рівня страхової врожайності, розрахованої страховиком.

Що можна віднести до труднощів впровадження страхування на основі середнього індексу врожайності?

Сільськогосподарське підприємство може не отримати страхового відшкодування за наявності збитків і так само отримати його, не маючи жодних збитків. Наявність таких випадків залежатиме від визначення складових договору. Складові договору корелюють "базисний ризик". Уважне ставлення до рівня покриття, періоду покриття, страхової врожайності району дає змогу зменшити "базисний ризик".

Впровадження страхування на основі індексу врожайності залежить від об'єктивного точного вимірювання "базисного ризику". Середній індекс врожайності, страхова врожайність та ціна відшкодування повинні вчасно публікуватись і бути широко доступними.

При страхуванні врожаю страховики повинні розуміти статистичні властивості середнього індексу врожайності, які формуються історичними даними та актуарною моделлю, передбачувану вірогідність середньої індексної величини.

Страхування на основі індексу врожайності відрізняється від традиційних продуктів, але такі договори набагато простіші. Ця відмінність потребує надання деякої освіти, щоб допомогти потенційним страхувальникам оцінити, чи зможе страховий захист на основі індексу врожайності забезпечити їх ефективним управлінням ризиками.

Крім всього цього, потрібно здійснити певні організаційні заходи серед українських страховиків та міжнародних перестраховиків з метою забезпечення ефективного перестрахування. [5, c.28-30]

3. Проблеми та перспективи страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні

Сучасний стан ринку страхових послуг в аграрному секторі не дає підстав для оптимізму: послуги аграріям надає лише незначна кількість компаній, інформація про умови страхування неповна та важкодоступна, перелік ризиків часто не відповідає потребам страхувальників.

Поштовхом для розвитку аграрного страхування мало стати запровадження обов'язкового страхування врожаю державними сільгосппідприємствами, а також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків підприємствами всіх форм власності. Аби пом'якшити тягар такого страхування, було вирішено, що воно здійснюватиметься лише за умови державної підтримки у формі часткового відшкодування страхових внесків. Проте, оскільки Державним бюджетом України на 2006 рік кошти на програму підтримки не були передбачені, де-факто обов'язкове страхування врожаю в Україні не здійснюється.

Щодо добровільного страхування, то його розвиток відбувається вкрай повільно. На думку спеціалістів, аграрне страхування є ризикованішим та затратнішим порівняно з іншими видами. Підвищена ризикованість полягає в тому, що в разі стихійного лиха втрат можуть зазнати не лише окремі страхувальники, а й цілі території. Отже, розмір відшкодування може бути надто великим і згубно позначитися на фінансовому стані страхової компанії.

Спеціальної підготовки персоналу та додаткових транспортних витрат потребує діяльність страхової компанії, пов'язана з моніторингом дотримання сільгосппідприємствами умов страхування, зокрема агротехнології.

З огляду на це, наявні нині страхові тарифи страховики вважають заниженими. З іншого боку, ці тарифи є надто високими для сільгоспвиробників. Як результат, страхування врожаю здійснюється нині здебільшого у формі страхування застави з метою отримання кредиту.

Отже, варто ще раз переглянути принципи розвитку ринку страхових послуг у сільському господарстві та сформулювати підходи до вирішення наявних проблем. [3, c.28-29]

Передусім слід відповісти на питання щодо доцільності надання державної підтримки у страхуванні ризиків аграрного виробництва. Міжнародний досвід та особливості розвитку аграрного сектора України дають підстави для позитивної відповіді. Державна підтримка видається цілком обґрунтованою з огляду на такі чинники:

страхування покликане запобігти різким коливанням доходу сільгоспвиробників. Оскільки процес аграрного виробництва значною мірою пов'язаний з природними ризиками, доходи виробників можуть зазнавати різких коливань, що негативно позначається на розвиткові бізнесу та соціальному становищі сільського населення. Міжнародний досвід засвідчує, що державна підтримка страхування, яка переважно надається у формі компенсації частини страхових платежів, є ефективнішою формою стабілізації доходів, аніж державна фінансова допомога у вигляді субсидій, заліків, списань боргу, відстрочок платежів та прямих грошових компенсацій;

страхування спрощує доступ сільгоспвиробників до кредитних ресурсів. Цей чинник є чи не найвагомішим у сучасних умовах, коли аграрії мають обмежений доступ до кредитів через відсутність кредитної історії, ліквідної застави тощо;

розвиток страхування сільгоспвиробництва може мати позитивні соціальні наслідки. Коли виробник знатиме, що у разі часткової чи повної втрати врожаю він може розраховувати на достойну компенсацію, то впевнено продовжуватиме займатися своїм бізнесом. Це сприятиме збереженню робочих місць, зменшенню міграції населення та покращанню соціальної структури суспільства;

страхування є стимулом для виробника використовувати у своїй діяльності сучасні технічні та технологічні досягнення. Отже, стимулюючи розвиток страхування, держава одночасно сприяє підвищенню ефективності виробництва в аграрному секторі.

Друге питання є логічним продовженням першого і досі широко дискутується (незважаючи на формальне його вирішення в Законі "Про страхування"). Йдеться про доцільність запровадження обов'язкового страхування певних культур. Головний аргумент на користь такого страхування полягає у тому, що обов'язковість є необхідною умовою для отримання державної підтримки. Проте, спираючись на світовий досвід, слід зауважити, що різноманітні програми державної підтримки страхування агровиробництва працюють і тоді, коли страхування є добровільним. Такі програми спрямовані на стимулювання участі сільгоспвиробників у страхуванні і не використовуються як інструмент їх примусового залучення.

Звісно, обов'язкове страхування має певні переваги з погляду функціонування страхової системи. Зокрема, всеохоплюючий характер обов'язкової системи дав би змогу нівелювати ризики у межах території України, оскільки культури вирощуються у різних природно-кліматичних умовах. Однак ця перевага є водночас і недоліком з погляду забезпечення прав суб'єктів господарювання у ринковій економіці. Оскільки існують райони, де виробництво не зазнає серйозних коливань та втрат через природні катаклізми, то вимога до всіх господарств страхувати своє виробництво означає примусовий перерозподіл коштів, тобто є прихованим субсидуванням одних підприємств іншими. Отже, досягати ширшого покриття території України потрібно не шляхом запровадження обов'язкового страхування, а створенням привабливих умов страхування для сільгоспвиробників та розвитком конкуренції між страховими компаніями.

Третє важливе питання стосується головних функцій держави у процесі сприяння страхуванню аграрного виробництва за умови добровільності страхування. На нашу думку, державі належить виконувати такі функції:

узагальнення досвіду страхування сільгоспвиробництва, розробка способів удосконалення цієї діяльності та стимулювання сільгоспвиробників до участі у страхуванні;

розробка основних принципів та правил державної підтримки страхування, зокрема, правил, яких слід дотримуватися сільгоспвиробникам та страховим компаніям, аби держава компенсувала частину страхових внесків. На нашу думку, правила, що їх сьогодні розробляє уряд з метою запровадження в життя обов'язкового страхування, надалі можуть стати основою для розробки правил надання державної підтримки за умов добровільного страхування;

забезпечення дотримання правил надання державної підтримки, зокрема, контроль за розподілом бюджетних коштів;

розробка та доведення до відома аграріїв типових форм договорів страхування та інших потрібних нормативно-правових документів. Це дасть змогу краще захищати інтереси страхувальників перед страховими компаніями і у такий спосіб сприятиме активнішій участі виробників у страхуванні своїх ризиків.

Для здійснення страхування врожаю потрібна ефективна система моніторингу, яку має запровадити страхова компанія. Така система є вигідною і для страховика, і для страхувальника, оскільки допомагає у разі настання страхового випадку забезпечити правильне визначення розміру збитку, своєчасну та повну виплату відшкодування.

Слід також зазначити, що розвиток ринку страхових послуг неможливий без системи партнерства у прийнятті ризиків на страхування. Саме завдяки партнерству між страховими компаніями, банками та органами влади мінімізуються виробничі ризики в різних країнах світу. В Україні ж, де ці ризики є набагато вищими, коло партнерів може бути ще ширшим: з огляду на безпеку ведення бізнесу до схем розподілу ризиків можуть залучитися сільгоспвиробники, переробні підприємства, банки, страхові компанії та держава.

Умови страхування сільськогосподарських ризиків в Україні

Страхові компанії в Україні надають послуги зі страхування тварин, сільгоспкультур та багаторічних насаджень. Умови страхування різняться залежно від об'єкта страхування, бази визначення збитків, типу ризику тощо. Зокрема, тарифи на страхування тварин нижчі від тарифів страхування сільгоспкультур, тарифи на страхування овочів перевищують тарифи на страхування зернових.

Умови страхування залежать також від того, чи використовує підприємство інтенсивні технології та запобіжні заходи, що допомагають знизити ризик настання страхового випадку або пом'якшити його негативні наслідки. У разі використання підприємством таких технологій та заходів умови страхування є більш сприятливими для страхувальника.

Загалом нинішні тарифи на страхування сільськогосподарських ризиків перебувають у межах від 0,2 до 10%. Щоб оцінити, наскільки дорогим для страхувальника є певний вид страхування, розмір страхового тарифу слід розглядати не окремо, а з урахуванням розміру безумовної франшизи. Якщо розмір безумовної франшизи сягає, скажімо, 90%, то страхування навіть за дуже низьким тарифом не можна вважати дешевим.

Якщо страхуються витрати виробництва, то страховий тариф становить від 0,2 до 3%, що набагато менше, ніж коли страхується ринкова вартість майбутнього врожаю. Така різниця в умовах страхування є виправданою, адже відшкодування виробничих витрат не є повноцінною компенсацією збитків виробника, який через страховий випадок не отримав запланованого прибутку.

За інформацією страхових компаній, нинішні тарифи не повністю адекватні частоті виникнення страхових випадків в аграрному виробництві. Тому, аби захистити свої інтереси, страхові компанії встановлюють вищий рівень безумовної франшизи.

За оцінками представників українських страхових компаній, реальне страхування (за відсутності безумовної франшизи) може відбуватися за рівня тарифів від 10 до 15 відсотків (10% — для зернових і 15 — для овочевих культур). Водночас більшість фермерів вважають, що максимально прийнятний страховий тариф становить 5%. Цей розрив дає приблизне уявлення про потребу у державній підтримці страхування сільгоспвиробництва.

У нормативно-правовій базі України відсутній документ, який би встановлював єдині підходи та методику визначення розміру майбутнього врожаю сільгоспкультур. Через це ускладнюється визначення страхових сум та розміру збитків, що виникли внаслідок настання страхового випадку, а також розміру страхового відшкодування таких збитків. А от, наприклад, у США існує понад 150 затверджених на державному рівні документів, що регламентують порядок, способи та методи визначення розмірів збитків при страхуванні врожаю.

Беручи до уваги викладене вище, можна зробити висновок, що страховий ринок в аграрній сфері України залишається нерозвинутим, що зумовлено низкою об'єктивних і суб'єктивних причин і, насамперед, станом економіки сільськогосподарського виробництва, недостатнім фінансовим потенціалом страхових компаній, відсутністю конкуренції страхових послуг, ризикованістю й малою вигідністю страхового бізнесу в сільському господарстві порівняно з іншими видами страхової діяльності, а також відставанням у розвитку нормативно-правової бази страхування. [5, c.28-30]

Висновки

Страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності району області є новим підходом в страхуванні для України. Особливістю такого страхування є те, що багато сільськогосподарських підприємств несуть один і той же ризик в одному місці. А звідси і можливість зробити таке страхування значно дешевшим. Крім цього, є всі передумови для встановлення меж відшкодування для усіх господарств, а не для одного сільськогосподарського підприємства.

Страхування врожаю на основі індексу врожайності району області дає можливість створити досконалі інформаційні бази і системи вимірювання подій для більш точного індексування, що буде прийнято міжнародними перестрахувальними компаніями.

Методика страхування врожаю на основі індексу врожайності району дає можливість для створення регіональних товариств співстрахування за участю сільськогосподарських підприємств регіону.

Укладений на основі індексу врожайності договір страхування дає можливість для визначення розміру збитків використовувати необхідну інформацію, опубліковану у відкритих джерелах, що робить страхування врожаю на основі індексу врожайності прозорим для страховика, страхувальника, перестраховика та держави.

Всесвітній Банк зробив наступний висновок з дослідження: в країнах, що розвиваються, існує попит на страхування на основі погодного індексу в сільських господарствах, що покладаються на зрошення дощем.

Список використаної літератури

1. Ващенко О. Формування системи страхування у бурякоцукровому підкомплексі України // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 11. - C. 14 - 18.

2. Клюй С. Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур на основі індексу врожайності // Страхова справа. - 2003. - № 3. - C. 94-99

3. Ничипорук О. Перспективи розвитку страхування врожаю сільгоспкультур // Пропозиція. - 2001. - № 4. - C. 28-29

4. Огаренко О. Методологічні засади страхування врожаю сільськогосподарських культур // Економіка АПК. - 2002. - № 4. - С.94-98

5. Проблеми та перспективи страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні // Пропозиція. - 2003. - № 5. - C. 28-30

6. Типовий договір обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності // Офіційний вісник України. - 2002. - № 29. - C. 95-100