Страхування в Україні

Вступ.

Страхування автотранспортних ризиків тісно пов'язане з глибокими економічними та соціальними змінами, які відбуваються в суспільстві внаслідок масової автомобілізації, зростання парку автомобілів та інтенсивності дорожнього руху, а також значних матеріальних втрат у результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Щороку на автомобільних дорогах усіх країн світу внаслідок ДТП гине понад 300 тисяч осіб і близько 2 млн осіб отримують травми. Швидкими темпами розвиваються вантажні автотранспортні перевезення як усередині країни, так і в міжнародному сполученні. Зростають міжміські автобусні перевезення, екскурсійні та туристичні автобусні рейси, збільшується міжнародний автотуризм. Усе це сприятиме зростанню кількості ДТП, втрат при перевезенні вантажу, нещасних випадків з пасажирами та пішоходами на автомобільних дорогах і відповідно матеріальних та соціальних втрат суспільства, населення, комерційних і державних структур.

Світове суспільство, однак, виробило універсальний засіб для відшкодування особистої та майнової шкоди фізичним і юридичним особам, постраждалим на автомобільних дорогах, — автострахування, яке покриває ризики збитків не лише учасників транспортного процесу від несприятливих для них обставин, але й третіх осіб, які випадково стали жертвами ДТП. Враховуючи стан і перспективи розвитку автомобілізації в нашій країні, а також зарубіжний досвід страхової справи, можна з певністю сказати, що вже в найближчі роки автострахування займе одне з провідних місць серед інших видів страхування. Однак при його організації та проведенні виникає чимало різноманітних проблем правового, соціального, економічного та організаційного характеру.

Страховий бізнес в Україні отримав імпульс до розвитку лише в останні роки після ліквідації державної монополії «Держстраху» та прийняття Закону України «Про страхування». Численні комерційні страхові товариства, що функціонують нині на страховому ринку України та здійснюють страхування автотранспортних ризиків, часто поки що не мають належного досвіду в цьому виді страхування, про що свідчить, з одного боку, висока рентабельність у страховиків, а з іншого — низький відсоток охоплення поля автострахування.

Страхування загалом і автострахування як його складова частина є інфраструктурою, яка сприяє підвищенню ефективності всіх сфер підприємницької діяльності. Саме цим визначається значущість розвитку всіх видів страхування в Україні з урахуванням процесу інтеграції України у світове співтовариство. Розвиток страхової справи в нашій країні має базуватися на вивченні та зваженому використанні досвіду промислово розвинених країн, які мають багаторічні традиції організації страхового ринку, законодавчого регулювання діяльності страховиків і диверсифікації різноманітних видів страхування.

Однією з найважливіших проблем створення повномасштабного страхового ринку в Україні є формування сучасної законодавчої бази відповідно до західноєвропейських та американських стандартів, що забезпечує збалансованість інтересів страхувальників і страховиків при проведенні страхових операцій. Надзвичайно актуальною проблемою є заохочення до страхування державної та муніципальної власності.

Нині страховий ринок України функціонує на основі прийнятого Закону «Про страхування» та наступних нормативних актів. У його розвитку, однак, найбільш широку правову базу становлять правила й умови страхування, які передбачаються в страхових полісах різноманітних страхових товариств. Аналіз цих джерел і практика їхнього застосування вказують на недосконалість правового регулювання страхових відносин. У галузі автострахування, наприклад, не врегульовано питання про обов'язкові види страхування, про основні положення правил і умов страхування, про ліміти відповідальності страховиків, про порядок і умови страхування вантажу у внутрішньому сполученні. Усе це безпосередньо стосується інтересів державних підприємницьких структур.

Теоретичні і правові основи.

Сутність страхування полягає у формуванні певного грошового (страхового) фонду та його розподілі для відшкодування шкоди (збитків) його учасниками при нещасних випадках (ДТП), стихійних лихах та інших обставинах, передбачених умовами договору страхування.

У страхуванні беруть участь дві сторони: страховик, який формує страховий фонд, і страхувальник (юридичні та фізичні особи), які беруть участь у створенні страхового фонду, оскільки він створюється шляхом певної суми страхових внесків (страхових платежів), і між ними розподіляється сума відшкодування понесеної шкоди. У тих випадках, коли договором страхування передбачена відповідальність страхувальника за шкоду, завдану третім особам, ця шкода компенсується також зі страхового фонду.

Протягом року або будь-якого іншого проміжку часу кількість одержувачів відшкодування зі страхового фонду за понесену шкоду зазвичай менша за кількість страхувальників, тобто учасників фонду. Тому страховик має можливість відшкодовувати повністю або частково, залежно від умов страхування, збитки тим учасникам страхових відносин, що їх понесли. Отже, чим більше страхувальників залучено до даного виду страхування, тим меншими будуть суми внесків кожного страхувальника — учасника фонду, оскільки у формуванні фонду беруть участь усі страхувальники, а відшкодування збитків здійснюється лише постраждалим особам. Суми відшкодування збитків окремого страхувальника зазвичай у багато разів перевищують сплачені ним страхові внески. Однак, як показує страхова практика, майже кожен страхувальник з часом несе ті чи інші збитки від різних випадковостей, тому він у цьому випадку своєю участю гарантований від великої шкоди у страховому фонді. Економічна сутність страхування полягає в тому, що збитки розкладаються на багатьох страхувальників, а їхні внески порівняно невеликі для кожного з них. Різниця між сумою зібраних страхових внесків і сумою виплачених збитків становить дохід страховиків. Частина цього доходу використовується для превентивних заходів щодо запобігання страховим випадкам, друга частина надходить до державного бюджету, а третя частина є прибутком страхової компанії.

Страхування як засіб відшкодування матеріальних втрат від несприятливих природних і соціальних явищ виконує таким чином триєдину функцію: забезпечує економічні інтереси окремої людини, трудового колективу і суспільства загалом.

Річ у тім, що кожен індивідуальний громадянин навряд чи в умовах ринкових відносин зможе мати достатні грошові резерви на випадок великого ремонту або повного відновлення свого майна, відшкодування шкоди або шкоди здоров'ю та майну третіх осіб при настанні нещасних випадків. Такі витрати, наприклад, при дорожньо-транспортних пригодах, можуть становити для винної сторони кілька тисяч гривень. Трудовий колектив, такий як акціонерне товариство, товариство або державне підприємство, також не зацікавлений у зберіганні вільних ліквідних коштів для відшкодування можливих збитків, що виникають при загибелі або пошкодженні матеріальних цінностей, що належать йому, і виплати грошових компенсацій особам, постраждалим у результаті нещасних випадків з вини даного трудового колективу або його членів.

Зацікавлене в розвитку страхових відносин усе суспільство загалом, виразником інтересів якого виступає держава. З одного боку, суспільство зацікавлене в повному відновленні втрачених або пошкоджених матеріальних цінностей своїх громадян і трудових колективів, що є основою добробуту держави, а з іншого — у тому, що відшкодування витрат заподіяної шкоди відбувається повністю за рахунок страхових фондів, а не суспільних ресурсів, що формуються за рахунок платників податків. Ці обставини породжують соціальні потреби в страхуванні.

Формою задоволення економічної потреби в страховому покритті є, як відомо, страховий інтерес, що може бути таким чином індивідуальним, суспільним, колективним або суспільним.

Імовірнісний характер нещасних випадків — ризиків — наприклад ДТП та їхніх наслідків, породжує певний розрив між об'єктивною наявністю страхового інтересу та його усвідомленням суб'єктом страхових відносин — страхувальниками. Однак саме страховий інтерес сприяє виникненню та розвитку різних видів страхування, одним з яких є автострахування. Це страхування забезпечує відшкодування матеріальних втрат, що виникають в окремої сім'ї в результаті ДТП, або в трудових колективів, або шкоди, завданої ними третім особам. За формами страхування воно поділяється на обов'язкове та добровільне. Страхування цивільної відповідальності (а саме — відшкодування шкоди третім особам у результаті ДТП) визначене суспільними потребами і може визнаватися такими державою шляхом законодавчого введення його обов'язковості, а індивідуальний і колективний страховий інтерес зазвичай охоплюється добровільними видами страхування.

Таким чином, відмінності в рівні визнання страхових інтересів і потреб відображаються і на засобах правового регулювання страхових відносин. Обставини, що вимагають проведення обов'язкового страхування, встановлюються для страхових організацій і страхувальників законом, а пов'язані з добровільним страхуванням — договором між страхувальником і страховиком.

Сутність договірних відносин полягає в тому, що кожен з учасників договору на основі цивільного законодавства з урахуванням товарно-грошових відносин є рівноправним суб'єктом, і це дозволяє визначити не лише економічні, але й правові основи страхування. Правова рівність учасників договору страхування означає, що страхувальник і страховик несуть один перед одним певні зобов'язання продавця, що передбачаються договором страхування. Що стосується економічного аспекту, то страховик за рахунок страхових платежів страхувальників формує страховий фонд і забезпечує функціонування страхової організації на комерційній основі, страхувальникам страховий фонд потрібен для грошової компенсації шкоди або матеріальної допомоги в разі настання несприятливих подій, передбачених договором страхування.

Страхування зазвичай має еквівалентний характер і становить собою певний баланс між обсягом страхових платежів, що надходять, і обсягом страхового відшкодування, що виплачується. Це вимагає систематичного уточнення розміру платежів, які проводяться страхувальником, і обліку рівня ймовірності страхових подій. У підтриманні еквівалентності зацікавлені як страхувальники, так і страховики.

Договірні відносини між страховиком і страхувальником як рівноправними особами не порушуються як при добровільному, так і при обов'язковому страхуванні. «Обов'язковість» вступу в певне страхове відношення диктується кожному з них законом, однак умови страхування, розмір страхових премій і страхового відшкодування визначаються самостійно суб'єктами договірних відносин.

Страхування становить, таким чином, особливі договірні економічні відносини між фізичними та юридичними особами, з одного боку, а з іншого — організаційними структурами, що спеціалізуються на наданні страхових послуг.

Світова практика не виробила більш економічного та раціонального механізму захисту інтересів власників майна, ніж страхування. І, певно, що в наших умовах з розвитком ринкових відносин, приватизацією власності, розширенням підприємницької діяльності, скороченням частки державних структур у покритті збитків, пов'язаних з виробничою діяльністю або інтересами громадян, потреба в страхуванні буде зростати, а в сферу діяльності страхових відносин будуть втягуватися все нові й нові об'єкти та суб'єкти. Це своєю чергою вимагає вдосконалення організаційного та економічного механізму управління страховою справою.

Світова практика та історія нашої країни показує, що страхування в умовах ринку є суттєвою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку ринкових відносин.

Як показав хід проведення реформ в Україні та інших країнах СНД, для успішної їх реалізації важливо зберегти механізм інтеграції господарських і економічних зв'язків, які склалися до розвалу СРСР. Це більшою мірою стосується автотранспортного страхування, взаємодії в перестрахувальних операціях тощо. Для цього 25 лютого 1993 року між страховиками Росії (Росгосстрах), України («Оранта»), Казахстану (Госкомстрах) і страховими компаніями інших країн СНД було підписано угоду, яка передбачала визначені напрями спільної діяльності, що реалізуються шляхом укладення багатосторонніх угод. До напрямів спільної діяльності віднесено: уніфікацію страхового законодавства, обмін інформацією щодо страхової діяльності, здійснення посередницьких послуг зі страхування автотранспорту і вантажів та інші питання.

Види автотранспортних ризиків і умови страхування.

В автострахуванні до об'єктів страхування відносять: страхування «автокаско», страхування цивільної відповідальності; страхування від усіх ризиків; страхування експортно-імпортних вантажів; страхування вантажів при перевезеннях у внутрішньому сполученні; страхування від нещасних випадків при ДТП.

Для автострахування характерна різноманітність типів транспортних засобів як об'єктів страхування: легкові автомобілі приватних власників; автотранспортні засоби загального користування; транспортні засоби, що використовуються в сільському та лісовому господарстві; спеціальні транспортні засоби (швидка допомога, пожежні автомобілі, автомобілі з прибирання та поливання вулиць тощо); автомобілі з торгівлі товарами, а також мотоцикли, інвалідні коляски, мопеди, моторні човни тощо, а також широка різноманітність вантажів, що перевозяться, з районів транспортування та місць призначення.

Транспортні засоби можуть бути застраховані на наступних умовах:

Повне страхування (страхування від усіх ризиків). Цей вид страхування надає найбільш широке страхове покриття. Воно передбачає відшкодування страхувальнику збитків, викликаних втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей і пошкодженням майна третьої сторони. При страхуванні автомобілів приватних власників цей вид страхування, окрім вищезазначених ризиків, включає відшкодування бенефіціару в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — витрат на його лікування, а також покриття збитків, завданих багажу та іншим предметам, які знаходилися в салоні автомобіля.

Страхування тільки цивільної відповідальності. Це страхування покриває матеріальну відповідальність страхувальників за смерть або фізичні травми третім особам у результаті ДТП на автомобільних дорогах.

Страхування «Автокаско» — це страховий захист від будь-яких збитків, що можуть виникнути в результаті пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу або окремих його частин при настанні обумовлених у страховому полісі випадків. Страхування «автокаско» зазвичай проводиться у добровільній формі, і ним можуть бути охоплені всі види транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації, а саме — вантажні та спеціальні автомобілі, тягачі й автобуси, легкові автомобілі та причепи до них, трактори, мотоцикли тощо.

В автострахуванні використовується кілька різновидів договорів страхування, що передбачають різноманітні обсяги страхового покриття можливих ризиків, від повного до часткового страхування «автокаско». При повному страхуванні «автокаско» власнику транспортного засобу надається страховий захист від збитків, що виникли в результаті пошкодження застрахованого об'єкта внаслідок аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, самозаймання, вибуху, дії непереборної сили або стихійного лиха, крадіжки, інших протиправних дій третіх осіб тощо, за винятком збитків, що мають експлуатаційний характер.

При страхуванні автотранспортних засобів на умовах часткового «автокаско» страхове покриття надається зазвичай у наступних випадках: пожежа, вибух двигуна, протиправне викрадення, пошкодження транспортного засобу при викраденні, бій скла, стихійне лихо тощо.

У страховій практиці існують деякі відмінності в ступені охоплення можливих ризиків, наприклад, у покриття можуть враховуватись або не враховуватися збитки, пов'язані з пошкодженням багажу в салоні автомобіля, і багато страхових компаній не надають страхового захисту в разі використання засобу транспорту за кордоном без повідомлення страховика.

Договір на повне та часткове страхування «автокаско» може укладатися на необмежений час, а страховий поліс бути дійсним доти, доки одна зі сторін не розірве договір або він не втратить своєї сили, наприклад, через несплату страхового внеску або у випадку, коли договір дійсний на території країни, а власник автомобіля виїхав за її межі.

При страхуванні «автокаско» діє умова добровільної, а інколи й обов'язкової участі страхувальника у відшкодуванні збитків або так звана «франшиза». У цьому разі страхове відшкодування зменшується на величину власної участі страхувальника і припускає звільнення страховика від відшкодування збитків, що не перевищують певного розміру, наприклад, 5-10% страхової суми.

Франшиза може бути безумовною або умовною, що означає, у першому випадку, обов'язковий виняток із суми страхового відшкодування частки власної участі страхувальника незалежно від його вини, а в другому випадку — залежно від його вини у збитках, завданих застрахованому майну.

Застосування франшизи не знижує ефективності страхового захисту інтересів власників засобів транспорту, оскільки виняток зі страхового покриття невеликих сум не може істотно відбитися на матеріальних інтересах страхувальників. Разом з тим страхування з франшизою позбавляє страхові компанії від необхідності врегулювання незначних збитків, а також є превентивним заходом щодо зменшення кількості страхових випадків.

За умовами страхування «автокаско» зазвичай не відшкодовуються збитки, що стали наслідком умислу страхувальника, членів його родини або інших осіб, у розпорядженні яких знаходився транспортний засіб; при експлуатації зламаних автомобілів або керуванні засобами транспорту особами, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння, а також під впливом наркотиків; при використанні об'єкта страхування з метою навчання водінню або для участі в змаганнях та іспитах; при природному зносі транспортного засобу або його окремих вузлів, деталей; у результаті воєнних дій та їхніх наслідків, а також при народних заворушеннях або страйках; конфіскації, реквізиції, арешту, знищення засобів транспорту за розпорядженням тощо.

Сума страхового покриття, його умови та обмеження вказуються у страховому полісі, з яким страхувальник повинен уважно ознайомитися, бо незважаючи на збіг загальних принципів автострахування, в договорах страхування можуть бути деякі відмінності, зокрема, щодо франшизи, переліку ризиків, за якими не відшкодовуються збитки, лімітів страхового відшкодування тощо.

Транзитне страхування. Договір за цим видом страхування укладається на термін до 30 днів при купівлі транспортного засобу для забезпечення страхового захисту на час перегону автомобіля до місця призначення. Страхування автомобілів при їхньому ремонті, паркуванні та гаражному зберіганні. Власники автотранспортних майстерень, гаражів і паркувальних стоянок зазвичай несуть відповідальність за цілісність автомобілів своїх клієнтів. Для забезпечення своїх інтересів вони можуть укладати два види страхування:

На час транспортування автомобіля в майстерню, гараж або на стоянку (якщо автомобілі не доставляють безпосередньо його власники);

На час знаходження автомобіля у своєму володінні (на відповідальності) від різноманітних ризиків, у тому числі й щодо відповідальності перед третіми особами.

При страховому випадку страховики відшкодовують витрати з переміщення автомобіля до ремонтної майстерні та доставки його страховику після ремонту. При крадіжці або пошкодженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування одержує власник гаражу або стоянки.

Відшкодування збитків, завданих транспортному засобу при його ремонті після ДТП. Більшість претензій щодо ремонту автомобілів регулюється страховиками на основі наведеного страхувальником кошторису ремонтної майстерні. Страховики зазвичай для визначення вартості ремонтних робіт направляють фахівця-інженера. Однак ремонт автомобіля часто починається з такої оцінки, а після завершення робіт страхувальник подає рахунок-накладну, що надається ремонтним підприємством страховику для оплати виконаних робіт.

У практиці багатьох зарубіжних страхових компаній прийнято при ремонті надавати страховику безкоштовно автомобіль для його особистого використання.

Страхування трейлерів. Якщо в полісі немає посилання на страхове покриття трейлерів, то в практиці прийнято виходити з передумови, що страхувальник надає покриття тільки якщо трейлери жорстко прикріплені до автомобіля. Для страхового покриття збитків самому трейлеру при ДТП необхідно сплатити додаткову премію, так само як і у випадку зберігання трейлерів окремо від автомобіля. При страхуванні трейлерів вони поділяються на кілька груп:

1. Трейлери з перевезення худоби, промислових товарів, багажу або домашнього майна;

2. Зчіпки трейлерів;

3. Всі інші види трейлерів.

Сертифікація автомобілів при їхньому страхуванні. Кожен автомобіль, що подається до страхування, зазвичай підлягає огляду експертом страхової компанії на предмет його придатності до експлуатації та технічного стану. За результатами огляду та наступного укладення договору страхувальнику видається «сертифікат страхування» із зазначенням страховика, виду страхового покриття та відповідних реквізитів страховика і транспортного засобу. (Нижче наводиться зразок сертифікату страхування для легкових автомобілів, що застосовується в зарубіжній практиці).

Найменування страховика

Сертифікат

1. Марка і реєстраційний номер транспортного засобу.

2. Ім'я утримувача полісу.

3. Дата початку страхування.

4. Дата закінчення терміну страхування,

5. Особи, які мають право на водіння застрахованим автомобілем.

А) Утримувач полісу. Утримувач полісу може також керувати автомобілем (або мотоциклом), що йому не належать.

Б) Будь-яка інша особа, яка керує автомобілем за наказом утримувача полісу або з його дозволу за умови, що особа, яка керує автомобілем, має ліцензію на право водіння транспортного засобу.

6. Обмеження щодо використання (наприклад, використання тільки для побутових, домашніх цілей і подорожей між будинком і звичайним місцем роботи. Поліс покриває збитки при використанні автомобіля: для найму, гонок, змагань, ралі або іспитів або для будь-яких цілей (бізнесу).

Сертифікат підлягає поверненню страховій компанії при припиненні договору страхування.

Страхування водіїв автотранспортного засобу та пасажирів від нещасних випадків. За цим страхуванням страхувальник виплачує страхову суму, якщо внаслідок ДТП, яка спричинила поранення або каліцтво, настала тривала або постійна втрата працездатності, або смерть застрахованого.

За угодою сторін у договір страхування від нещасних випадків можуть бути також включені:

1. Додаткове страхування тимчасової непрацездатності, викликаної автоаварією;

2. Додаткове страхування медичних витрат, викликаних автоаварією.

Особливість даного виду страхування в тому, що поліс є немовби відкритим, тобто застрахованою є будь-яка особа, яка в момент аварії знаходилася в засобах автотранспорту.

Слід зазначити, що наведені вище види страхового покриття розглядаються із загальнотеоретичних позицій. На практиці ж кожен страхувальник встановлює свої правила страхування та види страхового покриття. Наведемо зразок таких правил однієї зі страхових компаній.

При розгляді правил страхування даної компанії, а також у низки інших страховиків при страхуванні «автокаско» слід зазначити, що в них не виділяється страхування трейлерів, не передбачений порядок видачі «страхового сертифікату» та деякі інші аспекти.

Об'єктом страхування тут є засіб транспорту та додаткове обладнання, а страхувальник відшкодовує в межах страхової суми збитки, що виникли в результаті пошкодження, повної загибелі або втрати застрахованого транспортного засобу в цілому або окремих його деталей, частин внаслідок: аварії (зіткнення, наїзду, перекидання, падіння); пожежі, самозаймання; стихійного лиха та дії непереборної сили; викрадення транспортного засобу, пошкодження при викраденні, крадіжки деталей, бою скла та інших протиправних дій третіх осіб; попадання каменів, падіння предметів та інших нещасних випадків.

При цьому відшкодовуються всі:

Необхідні та доцільно вироблені страхувальником витрати зі спасіння застрахованого транспортного засобу, з відвернення та/або зменшення збитків, встановлення його розміру;

Витрати з транспортування пошкодженого транспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо воно не на ходу; витрати з придбання та доставки запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням витрат з упаковки, митних мит і податків;

Витрати на відновлювальний ремонт, викликаний страховим випадком, з урахуванням застосовуваної технології, цін на запасні частини, матеріали та роботи;

Витрати, пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень і дефектів, виявлених у процесі ремонту, що викликані даним страховим випадком і підтверджені документально.

Не підлягає відшкодуванню:

1. Природний знос транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей і вузлів, втрата товарного вигляду;

2. Збитки, завдані в транспортному засобі під час страхового випадку майну страхувальника/водія та/або пасажирів, що в ньому знаходилися;

3. Побічні та інші витрати, що можуть бути викликані страховим випадком (штраф, використання транспортного засобу, що орендується, проживання в готелі під час ремонту, відряджувальні витрати, втрачена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані із закінченням гарантійного строку, моральні збитки);

4. Пошкодження покришок, викликане нерівностями або поганим станом проїзної частини, наїздом на гострі предмети, якщо їхнє пошкодження не потягло за собою збільшення збитків.

Що стосується страхування «часткового каско», то покриття надається тільки на випадок пожежі автомашини, наслідків стихійних лих, а також бою скляних частин автомобіля (у тому числі скла, фар і ліхтарів), злонавмисних дій (окрім викрадення).

Щодо страхування від нещасних випадків тут передбачені два види покриття: основне та додаткове. При основному страхуванні від нещасних випадків об'єктом страхування є життя і здоров'я пасажира/водія в транспортному засобі, а страхувальник виплачує страхову суму, якщо внаслідок нещасного випадку, тобто непередбаченої пригоди, яка потягла за собою поранення, каліцтво або інше пошкодження здоров'я, настала тривала (понад 4 місяців) або постійна втрата працездатності, або смерть застрахованого.

Страхування може бути укладене:

- за системою місць;

- за паушальною системою.

Кількість місць, що застраховані, не може перевищувати максимальної кількості місць за технічним паспортом транспортного засобу. При страхуванні за системою місць страхова сума встановлюється для кожного місця.

За паушальною системою страхова сума встановлюється для всього транспортного засобу. Кожен з пасажирів (включаючи водія), які знаходяться в транспортному засобі в момент настання страхового випадку, вважається застрахованим у частці від загальної страхової суми. При цьому передбачено, що якщо в момент страхового випадку в застрахованому транспортному засобі знаходяться 3 людини, то кожен з них вважається застрахованим у розмірі 30% від загальної страхової суми, якщо 2 людини, то в розмірі 35%, якщо 1 людина, то в розмірі 40% від загальної страхової суми.

При настанні часткової постійної або тривалої втрати працездатності страхувальник виплачує частину страхової суми відповідно до відсотка, на який знизилася працездатність застрахованого згідно з укладенням ЛТЕК, ВКК чи судово-медичної експертизи. У випадку настання повної постійної або тривалої втрати працездатності, а також у разі смерті застрахованої особи виплачується страхова сума, зумовлена договором страхування.

При додатковому страхуванні тимчасової непрацездатності страхувальник виплачує застрахованому страхову допомогу за кожен день тимчасової непрацездатності, викликаної нещасним випадком. Розмір денної допомоги зумовлюється в договорі страхування, однак зазвичай він не повинен перевищувати 1% страхової суми за основним страхуванням.

Разом з тим передбачено, що страхова допомога виплачується за весь період тимчасової непрацездатності, але не більш ніж за 4 місяці підряд з дня нещасного випадку, що послужив причиною тимчасової непрацездатності.

Однак, якщо в договорі страхування не передбачено іншого, то в тих випадках, коли після виплати страхової допомоги на тимчасову непрацездатність настала постійна або тривала втрата працездатності, або смерть, сума сплаченого страхового покриття з тимчасової непрацездатності утримується з виплати, що відповідає одноразовій страховій сумі.

Окрім того, об'єктом страхування може бути додаткове страхування медичних витрат. При додатковому страхуванні медичних витрат відшкодовуються необхідні та розумно вироблені витрати на лікарську допомогу, придбання медикаментів і протезування, викликані страховим випадком.

Максимальний розмір медичних витрат, що відшкодовуються за одним страховим випадком, зазвичай зумовлюється в договорі страхування і не повинен перевищувати 10-15% страхової суми за основним страхуванням.

Договір страхування і його особливості.

Договір страхування є угодою між страховиком і страхувальником, в силу якого страховик зобов'язується при страховому випадку зробити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладений договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встановлені терміни.

Договір страхування може містити й інші умови, що визначаються за угодою сторін, і повинен відповідати загальним умовам дійсності угоди, передбаченим цивільним законодавством України. Зокрема, до найбільш істотних умов договору страхування можна віднести:

Визначення події, що загрожує майновим інтересам особи, розглядуваної сторонами як страховий випадок. Подія, на випадок настання якої проводиться страхування, повинна мати ознаки ймовірності та випадковості. Ймовірність припускає відсутність неминучості настання певної в договорі події, а також реальність його настання, у зв'язку з чим ризик несення несприятливих наслідків буде покладений на страховика. Випадковість означає неможливість передбачати настання події, незалежність передбачуваної події від волі сторін. Незалежність виявляється не у зв'язку з походженням події, а стосовно до характеру наслідків, що породжуються, відвернути настання яких ні страховик, ні страхувальник не в стані.

Об'єктом будь-якого договору страхування є певного роду майновий інтерес, характер якого служить підставою для віднесення того чи іншого договору страхування до особистого, майнового або страхування відповідальності.

До числа істотних умов договору страхування відноситься страхова сума, що являє собою грошову суму, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати. Фактично страхова сума дозволяє виробити страхову оцінку майнового інтересу, встановлюється верхня межа відповідальності страховика при настанні страхового випадку. Страховий внесок підкреслює відшкодовний характер страхового договору і являє собою плату за передачу ризику за інтересом, розмір якої визначається ступенем небезпеки, що загрожує майновим інтересам страхувальника, і величиною страхової суми.

Термін сплати та розмір страхового внеску також відноситься до числа істотних умов договору страхування.

Термін початку дії договору страхування та його припинення. Договір страхування окрім загальних умов, які визначають його правовий захист, повинен також ґрунтуватися на сумлінності та повній довірі сторін.

Страхувальник зі свого боку повинен дотримуватися довіри до страховика, а страхувальник, зокрема, зобов'язаний повідомити страховику всі дані про збільшення ризику об'єкта, що страхується, про спеціальні мотиви страхування, приховані дефекти майна тощо.

За практикою, що склалася, страхувальник, який не виконав цих вимог, може позбавитися відшкодування збитку при настанні страхового випадку або отримати лише ту частину страхового відшкодування, що охоплюється оплаченою страховою премією, тобто страховик виплачує страхову суму пропорційно отриманій премії, бо якби він був поставлений до відома про приховані дефекти об'єкта страхування, премія розраховувалася б за іншими ставками.

Договір страхування містить зазвичай так зване «застереження про відчуження», тобто умову, що передбачає припинення чинності договору страхування у випадку зміни страхового інтересу у власника застрахованого майна. Якщо відбулася зміна юридичного ставлення власника до застрахованого майна до зумовленої в договорі страхової події, то будь-яка вимога про відшкодування виниклих збитків за даним страховим полісом не буде мати юридичної сили, за винятком випадку смерті страхувальника.

Передача прав на страховий поліс іншій особі без попереднього повідомлення про це страховій компанії вважається недійсною. Так, наприклад, при продажі застрахованого автомобіля його власник замість того, щоб анулювати договір страхування, передає страховий поліс покупцю. Якщо наступного дня після продажу автомобіль вкрадено, збитки від крадіжки страховою компанією відшкодовані бути не можуть, оскільки передача полісу недійсна, а страхувальник вже втратив свої права за договором страхування зважаючи на набрання чинності передбаченого «застереження про відчуження».

Страхова компанія може зупинити або припинити чинність страхового договору, а також застосувати інші санкції, якщо страхувальник (або вигодоотримувач) виявляється винним у наданні невірних відомостей, що мають істотне значення при визначенні страхового ризику, або порушив умови страхування.

Таким чином, договір страхування є самостійним видом цивільно-правових угод.

У практиці українських страховиків договір страхування засобів транспорту (автокаско), цивільної відповідальності та страхування від нещасних випадків пасажирів/водія здійснюється на підставі письмової заяви страхувальника або його представника на термін не більше одного року. У заяві на страхування повинні бути вказані: реквізити страхувальника (прізвище або найменування організації); країна постійного перебування; повна адреса в країні, зазначеній у договорі страхування; номери телефону, факсу, телексу.

Окрім того, страхувальник повинен надати дані, що характеризують транспортний засіб, а саме: марку, модель, кількість дверей, колір, реєстраційний номер, номер шасі, двигуна, рік випуску, потужність і об'єм двигуна, вартість транспортного засобу та додаткового обладнання. Необхідно вказати, чи здається автомашина в прокат (оренду), види страхування, за якими буде укладений договір страхування:

Автокаско, цивільна відповідальність, страхування від нещасних випадків (основне та додаткове), початок страхування, термін і місце його чинності.

Страхувальник повинен надати засіб транспорту для огляду фахівцями страховика, заява, що страхується на страхування засобу транспорту, цивільної відповідальності, пов'язаної з його експлуатацією, водіїв і пасажирів від нещасних випадків.

А. СТРАХУВАЛЬНИК

1. Прізвище, Ім'я, По-батькові/Найменування організації

2. Країна

3. Адреса

4. Номер телефону (службовий) FAX індекс (домашній)

Б. ЗАСІБ ТРАНСПОРТУ

5. Марка 6. Модель

7. Шасі # 8. Двигун #

9. Колір

10. Кількість дверей

11. Дата випуску

12. Первісна вартість

13. Дійсна вартість з урахуванням зносу

14. Тип двигуна (бензин або дизель)

15. Потужність двигуна (кВт/лс)

16. Обсяг двигуна (куб. см)

17. Для вантажних автомобілів — вантажопідйомність у тонах

18. Чи здається автомобіль у прокат, оренду (так, немає)

Слід також мати на увазі, що страхування не дійсне, доки поліс (страхове свідоцтво) не доставлений особі, що оформила поліс. Тому страхові свідоцтва не слід висилати поштою, а їх слід видавати особисто в руки страхувальнику або його представнику. Текст у полісі повинен бути викладений зрозумілим і доступним чином.

Різноманітні терміни повинні використовуватися тільки в загальноприйнятому значенні.

Страхові поліси оформлюються і складаються страховиками. Вони повинні бути складені таким чином, щоб будь-яка розумна й уважна людина могла однозначно зрозуміти всі умови страхування. Поліс повинен також містити вимоги та порядок дій щодо ліквідації збитків і виплати страхового відшкодування страхувальнику. Вони зазвичай полягають у наступному: при страховому випадку страхувальник зобов'язаний негайно надати страховику письмове сповіщення про випадок, що трапився. Слово «негайно» прийнято читати як «по можливості в розумно швидкий термін», але при цьому слід мати на увазі, що за кожним видом страхування можуть застосовуватися різноманітні обмеження щодо термінів сповіщення страховиків.

Страхувальник при страховому випадку не повинен без згоди страховика оплачувати які-небудь збитки третьої сторони або здійснювати інші витрати, якщо це не передбачене в страховому полісі, за винятком оплати робіт зі врятування майна, а отже, і зменшенню витрат страховика.

Страховик зобов'язаний оплатити страхувальнику повне страхове відшкодування при повній (тотальній) загибелі або втраті об'єкта страхування. Страхове відшкодування за угодою сторін може бути сплачене частково лише в сумі, необхідній для відновлення або ремонту об'єкта страхування.

У випадку страхування кількома страховиками одного й того ж ризику кожен страховик виплачує страхову суму пропорційно частці отриманої премії. Окрім того, в полісі також передбачається що:

Страхувальник зобов'язаний, як правило, у тижневий термін сповістити страховика про всі матеріальні зміни в об'єкті страхування і у випадку необхідності, наприклад при збільшенні вартості об'єкта, внести додаткову страхову премію;

Страховий поліс може бути анульований страхувальником з попереднім сповіщенням про це страховика і поверненні йому пропорційно терміну, що залишався, частини страхової премії;

Страхувальник зобов'язаний зробити всі розумні витрати для відвернення страхового випадку. Страховик відшкодовує ці витрати після відповідного ознайомлення з ними. Зазвичай вважається правилом, що страхувальник до об'єкта страхування повинен відноситись так, як якщо б договору страхування на даний об'єкт не існувало;

Страховик у будь-який розумний час має право на інспектування та огляд об'єкта страхування.

Зміна умов страхування, включення в страхове покриття додаткових об'єктів або збільшення страхового ризику в період чинності страхового договору здійснюється за допомогою індосаменту.

Індосамент може здійснюватися шляхом напису на обороті полісу або заповнення спеціального додатку до страхового полісу. При цьому змінюється розмір страхової суми і страхового платежу. Зупинення чинності договору страхування. Після подання сповіщення страховику про те, що автомобіль, зазначений у полісі, виходить з ладу і не використовується, чинність полісу може зупинитися (за винятком втрат або збитків такому автомобілю внаслідок пожежі, крадіжки або спроби до неї) з дати отримання страховиком сповіщення від страхувальника. При цьому зазвичай застерігається, що період зупинення експлуатації транспортного засобу складе не менше чотирьох наступних тижнів і що вихід автомобіля з ладу не є результатом втрати або збитків, що підлягають відшкодуванню за даним полісом. Страховик зазвичай віднімає з наступного внеску, що підлягає сплаті за договором страхування, суму, рівну 75% пропорційної премії за період зупинення чинності полісу.

Якщо більше одного автомобіля зазначено в полісі, то застосовується зупинення страхового покриття, якщо був виданий окремий поліс щодо кожного застрахованого автомобіля.

Припинення договору страхування. Договір страхування припиняється в наступних випадках:

А) закінчення терміну дії;

Б) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником за договором у повному обсязі;

В) несплати страхувальником страхових внесків у встановлені договором терміни;

Г) ліквідації страхувальника, що є юридичною особою, або смерті страхувальника, що є фізичною особою;

Д) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавчими актами України;

Е) прийняття судом рішення про визнання договору страхування недійсним;

Ж) в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Договір страхування може бути також припинений достроково на вимогу страхувальника або за угодою сторін. Про намір дострокового припинення договору страхування сторони зобов'язані повідомити одна одну не менше ніж за 30 днів до передбачуваної дати припинення договору страхування, якщо договором не передбачене інше.

У випадку дострокового припинення договору страхування на вимогу страхувальника страхова компанія повертає йому страхові внески за термін договору, що залишився, за винятком зазнаних витрат; якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком правил страхування, то останній повертає страхувальнику внесені ним страхові внески повністю.

При достроковому припиненні договору страхування на вимогу страховика він повертає страхувальнику внесені ним страхові внески повністю; якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником правил страхування, то він повертає страхувальнику страхові внески за термін договору, що залишився, за винятком зазнаних витрат.

Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна і страхування відповідальності розраховуються страховиками самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за угодою сторін. При втраті страхового полісу він оголошується недійсним і страховик зазвичай видає дублікат полісу.

Середньорічна величина збитковості страхової суми разом з ризиковою надбавкою складає тарифну нетто-ставку за даним видом страхування. Тарифна нетто-ставка при автострахуванні враховує зазвичай різноманітні чинники збитковості страхової суми. У зарубіжній практиці, наприклад, при страхуванні легкових автомобілів, до таких чинників відносять:

1) Виготовлення транспортного засобу. Автомобілі можуть класифікуватися за кількома категоріями залежно від виробника і досвіду страховика. Наприклад, враховується потужність двигуна, гранична швидкість руху і засоби безпеки руху, вартість можливого ремонту.

2) Район експлуатації. Ставки зазвичай ранжуються згідно з досвідом страховиків (місто, село, передмістя, міжміські сполучення тощо).

3) Види використання. У практиці часто розрізняють три види використання транспортного засобу: по-перше, для побутових, домашніх цілей, розваг і подорожей на місце роботи і назад за умови, що не будуть здійснюватися подорожі з метою ведення бізнесу; по-друге, використання автомобіля утримувачем полісу та його наймачем або партнером по бізнесу, але не для комерційних подорожей або цілей торгівлі; по-третє, комерційні подорожі та використання автомобіля з метою торгівлі.

4) Важливим чинником є район парковки, де зазвичай знаходиться стоянка автомобіля. Трапляється так, що автомобіль, який знаходиться в гаражі, розташованому в районі з низькими ставками, може використовуватися головним чином у районі з більш високими ставками, бо розмір премії залежить від пов'язаного з цим ризиком пригод і крадіжок.

При цьому вимагається визначити адресу того місця, де зазвичай міститься транспортний засіб, а не район, у якому воно використовується. При заповненні заяви страхувальник може сумніватись, як відповісти на це питання, особливо коли він можливо має дві адреси. Відповідальність вирішувати, за якою адресою знаходиться автомобіль, зазвичай лягає на страхувальника, і він не повинен вказувати адресу місця стоянки з більш низькими ставками, якщо автомобіль фактично зазвичай міститься за іншою адресою в місці стоянки, що вимагає більш високих ставок. В противному випадку поліс може вважатися недійсним.

Ставки платежів, як показує досвід, повинні встановлюватися так, щоб вони створювали зацікавленість у страхувальників укладати договори на більшу страхову суму і на більш тривалі терміни. Розмір ставки і страхового платежу повинен залежати від тривалості терміну страхування і при страхуванні за 3-6 місяців страхова ставка повинна бути вище річної.

З метою залучення постійних клієнтів українські страховики також використовують різноманітні знижки з платежів і надання пільг страхувальникам. Наприклад:

А) страхувальнику, що уклав договір страхування транспортного засобу на 2 роки, надається знижка з платежу — 5%; на 3 роки — 10%, на 4 роки — 15%, на 5 років — 20%;

Б) страхувальник, що протягом 2-х і більше попередніх років без перерви укладав договори страхування даного транспортного засобу або транспортного засобу тієї ж категорії (виду) і за цей час не вчинив аварії зі своєї вини (або у випадках заподіяння збитків невстановленим транспортним засобом), при укладенні нового договору на наступний термін має право на знижку з платежу в наступних розмірах: за наявності безперервного страхування і нескоєнні аварії зі своєї вини протягом 2-х попередніх років — 10%, 3-х років — 15%, 4-х років — 20%, 5-ти і більше років — 30%,

В) за кожен рік безперервного страхування і безаварійної їзди (тобто неотримання страхувальником страхового відшкодування) встановлюється знижка з платежу в розмірі 10% і починаючи з 12-го року передбачається здійснення безкоштовного страхування.

Зустрічаються й такі оригінальні схеми страхування як надання страхового захисту лише за окремим ризиком (наприклад викраденню, крадіжці тощо). Причому ставки, природно, знижуються порівняно з повним страхуванням.

Розширення пільг за безаварійну їзду істотно не відіб'ється на фінансових результатах добровільного страхування засобів транспорту. Якщо ж врахувати, що це страхування стане більш масовим, то пряму економічну вигоду отримають як страхувальники (власники засобів транспорту), так і страховики.

Деякими страховиками передбачений так званий привілейований поліс при автострахуванні для своїх постійних страхувальників.

Серед пільг, що надаються утримувачу привілейованого полісу, передбачене, що за першим випадком ДТП або після нього, за полісом, за яким повинен бути знижений страховий внесок, що підлягає сплаті за відновленим договором страхування на наступний рік з максимальною знижкою в 20%, зазначений внесок скорочується на 10%.

Порядок і умови здійснення страхової виплати. Страхова виплата здійснюється страховиком відповідно до договору страхування або закону на підставі заяви страхувальника і страхового акту (аварійного сертифікату).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром), при необхідності страховик запитує відомості, пов'язані зі страховим випадком, у правоохоронних органів, банків, медичних установ та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Законом України «Про страхування» передбачено, що підприємства, установи й організації зобов'язані повідомляти страховикам за їхніми запитами відомості, пов'язані зі страховим випадком, включаючи відомості, що становлять комерційну таємницю. При цьому страховики несуть відповідальність за їхнє розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Відмова в страховій виплаті. Підставою для відмови страховика зробити страхову виплату є:

А) навмисні дії застрахованої особи або вигодоотримувача, направлені на настання страхового випадку;

Б) скоєння страхувальником або особою, на користь якої укладений договір страхування, навмисного злочину, який знаходиться в прямому причинному зв'язку зі страховим випадком;

В) повідомлення страховику страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

Г) отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків з майнового страхування від особи, винної в заподіянні цих збитків;

Д) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови в страховій виплаті, якщо це не суперечить законодавству України.

Так, наприклад, у багатьох українських страховиків передбачене, що не підлягають відшкодуванню збитки, які трапились внаслідок:

· Експлуатації зламаного засобу транспорту;

· Порушення правил пожежної безпеки і правил зберігання та перевезення небезпечних речовин і предметів;

· Водіння засобу транспорту особами, які не мають водійських прав на управління транспортним засобом даної категорії, які знаходились у стані сп'яніння або під впливом наркотиків;

· Використання засобу транспорту з метою навчання водінню або для участі в змаганнях, якщо інше не обумовлене умовами страхування;

· Впливу ядерного вибуху, радіації і радіоактивного зараження; всякого роду військових і терористичних дій, їхніх наслідків, а також народних заворушень і страйків, конфіскація, реквізиції, знищення або пошкодження засобу транспорту за розпорядженням властей.

Взаємовідносини сторін при настанні страхового випадку. Оскільки автострахування охоплює широку розмаїтість ризиків, таких як втрати або збитки транспортному засобу страхувальника, відповідальність перед третьою стороною, допомога у зв'язку з нещасним випадком, медичні витрати і платежі з негайного медичного лікування та ін., порядок відшкодування збитків відносять до найскладніших проблем умов виплати страхових сум. Претензії щодо відшкодування збитків врегульовуються зазвичай за процедурою, прийнятою для страхування майна (наприклад, страхування від крадіжки зі зломом), а процедура за претензіями страхування цивільної відповідальності подібна до процедури з розгляду претензій зі страхування відповідальності.

У договорах з автострахування зазвичай передбачається, що при настанні страхового випадку страхувальник або його представник зобов'язаний:

· Заявити про випадок, що трапився, в органи МВС (ДАІ, міліцію або пожежний нагляд), а на території інших держав — відповідно до діючих у цих країнах вимог;

· Заявити про страховий випадок страховику в письмовій формі протягом 15-ти днів, а при виникненні збитків за кордоном — протягом 3-х днів після повернення із-за кордону;

· Подати пошкоджений засіб транспорту представнику страховика для огляду і погодження з ним подальших дій щодо врегулювання претензії;

· Після попереднього погодження зі страховою компанією страхувальник має право робити ремонт і придбавати необхідні для ремонту запчастини і матеріали за кордоном.

Виплата страхового відшкодування з автокаско здійснюється, як правило, у валюті оплати страхової премії страховику або особі, зазначеній страхувальником у письмовій заяві. Розрахунок страхового відшкодування здійснюється за курсом Національного Банку України на час оплати претензії.

Передбачається також, що виплата відшкодування за викрадену автомашину виробляється не раніше ніж через 2 місяці після викрадення, після закінчення терміну попереднього розслідування органами МВС з урахуванням амортизації на дату викрадення. Однак, якщо автомашина не була обладнана протиугінною сигналізацією, страховик має право знизити страхове відшкодування.

Слід мати на увазі, що страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник або його представник:

· Не виконав обов'язків, передбачених умовами договору страхування;

· Не вжив заходів для врятування або збереження застрахованого транспортного засобу;

· Повідомив невірні відомості про обставини, що мають істотне значення для судження про страховий ризик, або не освідомив страховика про істотні зміни в ступені ризику;

· Не надав документів, необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, або надав документи, оформлені з порушенням існуючих норм (без підпису, печатки тощо).

Сповіщення про дорожньо-транспортні пригоди. Згідно з умовою полісу вимагається, щоб страхувальник (або його законні представники) повідомив компанію про те, що мала місце будь-яка «пригода» (із зазначенням повних подробиць і учасників ДТП) з тим, щоб страховики мали можливість провести розслідування фактів незалежно від того, була чи не була заявлена претензія на відшкодування збитків. Досвід показує, що треті сторони інколи затримують подачу заяви про претензію і, якщо не буде зроблене розслідування негайно після пригоди, страховикам можуть бути нанесені збитки, особливо коли будуть відсутні вірогідні свідоцтва. При цьому важливо, щоб страховики вчасно отримали сповіщення про пригоди з тим, щоб вони могли провести розслідування і отримати заяви від свідків, якщо такі є, тому що може, як наслідок, виникнути претензія третьої сторони. Серед обов'язків страхувальника може бути передбачена умова про негайну заяву в міліцію про ДТП, крадіжку або пошкодження транспортного засобу зловмисниками.

Нещасні випадки зі смертельним наслідком. Розслідування «фатальних випадків» є терміном, відповідним «дізнанню», і з цієї причини обидва терміни часто згадуються в полісі. Зазвичай для того, щоб організувати юридично обґрунтоване дізнання про розслідування при отриманні сповіщення про ДТП, можуть бути отримані письмові свідоцтва органів ДАІ, міліції, охорони здоров'я.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності укладається на основі заяви страхувальника, в якій зазначається тип, марка і державний номерний знак та місце реєстрації транспортного засобу, термін страхування і розмір страхової суми. Дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом на законних підставах.

Страхувальник зобов'язаний надавати страховику (страховій організації) відомості, необхідні для укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, за достовірність яких він несе відповідальність.

Допускається укладення договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності підприємствами, установами та організаціями на користь штатних та позаштатних працівників, якщо вони використовують власний транспортний засіб у службових цілях, що оформлено згідно з чинним законодавством.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеного в страховому полісі, але не раніше внесення страхувальником страхового платежу на користь страховика (страхової організації), що засвідчується відповідними документами.

У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування третій особі страховиком (страховою організацією) в обсязі більшому ніж 25 відсотків страхової суми, страхувальник, з вини якого була скоєна дорожньо-транспортна пригода, повинен переукласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика (страхової організації) страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховий поліс складається за такою формою: назва та адреса страховика (страхової організації), тип, марка транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи — її найменування та адреса, для страхувальника-фізичної особи — прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашня адреса, підписи сторін.

Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я водія та пасажирів. Зразок страхового поліса встановлюється Моторним (транспортним) страховим бюро за погодженням з Укрстрахнаглядом.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності поширюється на нового власника за умови переоформлення страхового поліса на його ім'я.

У разі в'їзду на територію України власник (водій) транспортного засобу повинен укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності, крім випадків, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією по страхуванню цивільної відповідальності власників транспортних засобів якої Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який скоїв дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

· дотримуватися правил дорожнього руху, встановлених чинним законодавством;

· вживати всіх заходів до запобігання збільшенню розміру шкоди;

· надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);

· повідомити страховика (страхову організацію) протягом трьох робочих днів про настання страхового випадку, подати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та пред'явити у разі потреби транспортний засіб для огляду і експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду співробітники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

Органи внутрішніх справ згідно з чинним законодавством зобов'язані видавати страховику (страховій організації) або Моторному (транспортному) страховому бюро на їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку.

Особи, що експлуатують транспортний засіб без наявності страхового поліса, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Контроль за наявністю страхового поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу під час його експлуатації здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Дію договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може бути достроково припинено згідно із статтею 27 Закону України «Про страхування» ( 85/96-ВР ) за вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика (страхову організацію) не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено цим договором.

У разі розірвання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності страховик (страхова організація) за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно періоду страхування, що залишився до закінчення терміну дії договору, з утриманням 20 відсотків цієї частки на ведення справи, і вилучає страховий поліс.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійснювати страховик (страхова організація), який має філії, представництва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом Моторного (транспортного) страхового бюро, а також за наявності у нього не менше двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті.

Спори, що виникають стосовно обов'язкового страхування цивільної відповідальності, вирішуються в установленому порядку.

Страхування цивільної відповідальності при міжнародних автотранспортних повідомленнях.

Страхування автогромадянської відповідальності перед третьою стороною з метою захисту своїх резидентів у випадках, коли вони ставали жертвами ДТП, починаючи з 30-х років проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного сполучення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з матеріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, у межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсне і за кордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скориговані між собою.

Додаткові труднощі викликала й та обставина, що в багатьох країнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку документально слід було оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. У цій ситуації автомобіліст на кордоні змушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

У післявоєнні роки з метою усунення даних труднощів страховиками країн ЄЕС була заснована система автострахування «Зелена карта», основана на прийнятих 25 січня 1949 року рекомендаціях Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК ООН.

Згідно з принципами, закладеними в основу страхування за «Зеленою картою», підлягають страхуванню вантажні та легкові автомобілі, автобуси.

При цьому:

1. Страхові підприємства, яким було дозволено проводити автострахування цивільної відповідальності в межах національних територій, об'єдналися в бюро автостраховиків.

2. Кожне національне бюро стало стороною міжнародної угоди, що визначає чинність системи «Зеленої карти».

3. Автомобіліст-резидент, який має транспортний засіб в одній з країн-учасниць угоди, при подорожі на ньому в інші країни, підписавши дану угоду, міг звернутися до свого національного страховика для одержання страхового покриття, необхідного для додержання закону країни відвідання.

4. Страховик забезпечує необхідне страхове покриття і надає документальне свідоцтво у формі «Зеленої карти», виданої національним бюро автостраховиків, членом якого він є. «Зелена карта» є міжнародно визнаним сертифікатом, у якому вказані країни, де дане страхове покриття має законну силу, а також реквізити страховика, страхувальника (транспортного засобу) і термін дії виданої карти.

5. При перетині межі однієї з країн, де визнаний даний сертифікат, водію достатньо подати «Зелену карту» як доказ законності страхування в країні відвідання.

6. Якщо водій (автомобіль) став учасником ДТП у країні відвідання, страховик країни базування гарантує виплату будь-якої компенсації, що належить третій особі, згідно з місцевими правилами страхування цивільної відповідальності. Виконання цих зобов'язань продавця гарантується національним бюро автостраховиків, до якого входить страховик, що видавав «Зелену карту», на основі договору бюро автостраховиків країни відвідання.

7. Договір про «Зелену карту», в якому беруть участь національні бюро страховиків, має приватний характер, але його законність повинна бути визнана на державному рівні з тим, щоб домовленості щодо виконання вимог страховиків країни відвідання мали законодавчий захист. «Зелена карта» розглядалася як законне і достатнє свідоцтво наявності страхового покриття.

Система «Зеленої карти» діяла успішно доти, доки не позначилися ознаки того, що вона недостатньо зручна в основному з двох причин:

— зростання числа власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Щоразу, коли автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати «Зелену карту», що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, призводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах.

— пред'явлення «Зеленої карти» водієм транспортного засобу при перетині кордону між державами — членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки «Зеленої карти» на межі дозволила б будь-якій людині відчути, що Співтовариство надає першорядне значення його вигодам у повсякденному житті.

Шлях до вирішення проблеми був знайдений у результаті застосування системи «Зеленої карти» на основі координації приватних угод між бюро страховиків різних країн і національних законодавчих актів країн Співтовариства. Структура, яка виникла в результаті цього, виявилася ефективною, незважаючи на наявну можливість її різноманітного тлумачення через подвійну законодавчо-нормативну базу.

Мета перевірки наявності «Зеленої карти» на кордоні полягала в забезпеченні того, щоб кожний транспортний засіб, який в'їжджає на територію країни, був покритим страхуванням цивільної відповідальності відповідно до правил цієї держави, згідно з якими жертви дорожніх аварій повинні одержувати компенсацію, незалежно від фінансового становища особи, яка вчинила ДТП.

Відміна контролю на кордоні зажадала створення механізму, що міг би гарантувати, що жертви ДТП отримають компенсацію, навіть якщо транспортний засіб, що вчинив аварію, не був зареєстрований при в'їзді в країну перебування.

Новий механізм регулювання базувався на наступних основних принципах, передбачених у першій Директиві ЄЕС з автострахування.

1. Кожний транспортний засіб, що базується в будь-якій країні-члені ЄЕС, повинен підлягати обов'язковому страхуванню цивільної відповідальності в порядку, передбаченому законодавством цієї країни.

2. Вимога обов'язкового страхування відноситься не тільки до використання транспортного засобу в межах країни базування, але і в межах усіх країн Співтовариства, де діє договір «Зеленої карти».

3. Характер і обсяг обов'язкового покриття будуть залишатися такими, якими вони передбачені в законодавстві кожної країни, але зважаючи на відсутність на даному етапі єдності правил страхування цивільної відповідальності в країнах ЄЕС, величина страхового покриття може змінюватися після перетину межі.

4. У випадку, якщо з транспортним засобом відбулася аварія в країні відвідання, бюро автостраховиків цієї країни гарантує, що жертва ДТП отримає необхідне відшкодування, тобто Бюро діє таким чином, немов воно саме є страховиком.

5. У випадку, коли бюро країни відвідання зазнало витрат з компенсації результатів ДТП, вони повинні бути відшкодовані бюро країни базування, в якому застрахований даний транспортний засіб.

6. Оскільки постраждалі особи в країні відвідання в результаті ДТП на її території, які сталися за участю автомобілістів з інших країн — членів ЄЕС, були гарантовані в одержанні компенсації, як і у випадку, якби страхування було проведене в даній країні, немає причини перевірки наявності «Зеленої карти» на кордоні і цю процедуру слід було скасувати.

Видозмінення схеми функціонування «Зеленої карти» ґрунтувались на тому, що автомобіліст, додержуючись вимог обов'язкового страхування, що пред'являється країною, де базується транспортний засіб, одержує покриття від страховика, що є членом одного з національних бюро автостраховиків, які взаємопов'язані між собою угодою про взаєморозрахунки і гарантії на державному рівні країн-членів ЄЕС.

Особливістю цієї системи є та обставина, що, з точки зору жертви ДТП, не має значення, чи були додержані всі формальності щодо страхування і реєстрації транспортних засобів, оскільки бюро автостраховиків у будь-якому випадку при ДТП забезпечує виплату передбаченої компенсації за завдану шкоду.

Стан страхування автотранспортних засобів на Україні і перспективи розвитку.

На сферу страхування автотранспортних ризиків, пов'язаних зі страхуванням автотранспортних засобів, цивільної відповідальності і життя та здоров'я пасажирів і водіїв, припадає більше 30% загального обсягу збору страхових премій. У країнах Європейського співтовариства за рік відбуваються до 100 тисяч ДТП. В Україні в 1996 році зареєстровано 42 тисячі ДТП, в яких загинуло 8 тисяч осіб. Кількість ДТП занижено через несвоєчасність повідомлення про страхові випадки, а також через статистичні помилки. Кількість ДТП на 1 тисячу осіб у Європі — 15 осіб, у Португалії (найвищий показник) — 21, в Україні — 8,3 особи.

З 1 січня згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1175 від 28 вересня 1996 року «Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» вводиться новий вид страхування, обов'язковий для всіх автомобілістів.

За оцінкою експертів страхової компанії «Аска-Київ-Центральна», введення нового виду страхування в Україні стане кроком до формування цивілізованого вітчизняного страхового ринку.

Здійснювати цей вид страхування зможуть тільки ті страхові компанії (а бажаючих сьогодні чимало — до 500 страхових агентств), які мають відповідну ліцензію і є членами Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). У будь-якому разі власникові авто перед тим, як укласти угоду з якоюсь страховою компанією, варто поцікавитись, чи має страховик відповідну ліцензію (аби не бути ошуканим).

Варто зазначити, що коли клієнт страхової компанії запланував поїздку за межі України, він наперед повинен укласти додатковий договір обов'язкового страхування громадської відповідальності на умовах, встановлених МТСБУ, якщо згідно з укладеними угодами використання транспортного засобу за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Згідно з повідомленнями відділу автострахування Української транспортної страхової компанії (UTICO), власники авто також мають можливість застрахувати свій майновий інтерес, пов'язаний з володінням, розпорядженням і користуванням автотранспортними засобами, або ж їх додатковим обладнанням.

По-перше, це може бути страхування від пошкодження чи знищення автомобіля, його приладів та додаткового обладнання внаслідок якоїсь дорожньо-транспортної пригоди. По-друге, застрахувати можна авто або його комплектуючі від викрадення. Є ще один вид страхування — від пошкодження, знищення автотранспортного засобу, його приладів у результаті стихійного лиха, а також від пожеж чи вибуху в автомобілі. І хоча в кожному випадку сума, на яку можна застрахувати автомобіль, може бути різною, вона не повинна перевищувати ринкової вартості автомобіля (з урахуванням того, що договір страхування укладається терміном на рік, середній внесок становитиме від 8% до 12% справжньої вартості автотранспортного засобу).

При настанні страхового випадку страхова сума сплачується клієнту після закриття кримінальної справи за фактом викрадення, але не пізніше чотирьох місяців з дня подання заяви в страхову компанію. При страхуванні автомобіля від збитку страхова компанія відшкодовує розрахункову вартість відновлення автомобіля, в яку входить вартість роботи з демонтажу пошкоджених і монтажу нових деталей, що замінюються. Для ненових автомобілів враховується ступінь зношеності деталей.

При страхуванні від нещасного випадку (маються на увазі тілесні ушкодження чи загибель водія і пасажирів застрахованого авто за кількістю посадочних місць), що стався внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, компанія виплачує у разі травми 0,1% страхової суми за кожний лікарняний день (але не більше 120 днів). При визначеній інвалідності першої групи виплата становить 80% страхової суми, другої групи — 65% і третьої — 50%. У разі смерті виплачується страхова сума, визначена для одного потерпілого.

Клієнт, який упродовж року не звертався до страхової компанії за одержанням відшкодування, має право на знижки зі страхової премії у розмірі 10% за кожний рік безаварійної експлуатації.

Власникам автомобілів при страхуванні бажано наперед ознайомитися з деякими термінами. Наприклад: страхова сума, страхова премія (процент, встановлений тарифом, від страхової суми, яку вносить клієнт страхової компанії), франшиза (передбачене умовами страхового договору звільнення страхової компанії від відшкодування збитків, що не перевищують визначеного терміну). Існує й таке поняття, як право на регрес, тобто право страхової компанії, що виплатила страхове відшкодування, вимагати в розмірі проведеної виплати відшкодування збитків від третьої особи, з вини якої збиток стався.

Слід мати на увазі, що жодна з існуючих страхових компаній не практикує страхування автомобіля тільки від одного конкретного страхового випадку, наприклад, від викрадення (оскільки його ймовірність, за свідченням експертів, надто велика). Тому перевага частіше надається страхуванню за кількома позиціями.

Сума страхового відшкодування не повинна перевищувати 2 тис. грв., а вартість страхового поліса (залежно від терміну страхування, протягом якого використовуватиметься автомобіль) становитиме 0,7 — 21,4 гривні. Мінімальний строк страхування обмежуватиметься 15 добами. У разі дорожньо-транспортної пригоди страхова компанія сплачує відшкодування кожному потерпілому. Максимальний розмір відшкодування — 2 тисячі гривень — встановлено на випадок смерті чи при визначенні потерпілому інвалідності 1 групи.