Страхування та його необхідність

Вступ.

1. Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування.

2. Страхування як чинник фінансової стабілізації економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У матеріалі розглядається значення страхування як інструмента фінансової стабілізації економіки. Проаналізовано функції та принципи страхування в умовах ринкової економіки, окреслено його фінансові особливості. Запропоновано шляхи повнішого застосування страхових механізмів для активізації економічного зростання на сучасному етапі ринкових реформ в Україні.

Постановка проблеми. Ринкові зміни в економіці України суттєво змінили функції та місце страхування у структурі сучасних фінансових відносин. Однак рівень розвитку страхової сфери в державі залишається низьким і не відповідає новим умовам господарювання. Актуальність теми зумовлена потребою посилення ролі страхування як фактора фінансової стабілізації економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях В. Базилевича, К. Базилевич, С. Осадця, Е. Піддубної, В. Шахова, а також зарубіжних дослідників Е. Брігхема, А. Манеса, Д. Хлептона та інших розглядаються різні аспекти страхової діяльності. Водночас у цих роботах недостатньо висвітлено питання походження страхових відносин та зміни їхніх функцій у контексті економічного розвитку суспільства під час ринкових реформ, а також малодослідженими залишаються фінансові аспекти ролі страхування.

Цілі роботи. Обґрунтування підходів до ефективнішого використання потенціалу страхування як інструмента фінансової стабілізації та стимулювання економічного розвитку в умовах поглиблення ринкових перетворень в Україні.

1. Економічна необхідність, суть, роль і значення страхування

Страхування є економічною категорією та складовою фінансової системи держави. Як і фінансові відносини загалом, воно пов'язане з рухом грошових коштів під час розподілу та перерозподілу доходів і нагромаджень суб'єктів виробництва й обміну. Однак специфіка страхування полягає в тому, що його економічні відносини спрямовані на перерозподіл доходів і коштів виключно для відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності тощо).

Як економічна категорія, страхування являє собою систему перерозподільчих економічних відносин, яка охоплює:

— формування спеціального фонду коштів за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб;

— використання цих коштів для компенсації майнових збитків, спричинених стихійними лихами та іншими випадковими подіями, а також для надання громадянам допомоги в різних життєвих ситуаціях.

Офіційне визначення терміна «страхування» закріплено в Законі України «Про внесення змін до Закону України "Про страхування"» (від 4 жовтня 2001 р.), відповідно до якого:

страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Ринковий зміст страхування як системи перерозподільчих відносин розкривається через такі специфічні ознаки:

— участь у страхових відносинах щонайменше двох сторін, інтереси яких збігаються;

— страхування формує грошові перерозподільчі відносини, особливість яких полягає в тому, що вони виникають між учасниками, пов'язаними солідарним розподілом збитку одного з них між усіма. Саме замкнутий розподіл збитку є визначальною рисою категорії страхування, що відрізняє її від інших фінансових категорій;

— страхування передбачає розподіл збитку від страхових подій як за територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;

— страхування забезпечує поверненість страхових платежів, внесених до страхового фонду, та цільове використання страхових резервів (фондів) винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть виникнути в тих чи інших випадках [5, c. 127-129].

При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший передбачає покриття збитків за рахунок власних фінансових ресурсів суб'єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак це призводить до відволікання коштів від їх основного призначення — забезпечення життєдіяльності та безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і можуть спричинити скорочення виробництва та масштабів життєдіяльності або навіть повне припинення діяльності. Такий підхід є дуже ризикованим. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів для відшкодування збитків — страхових фондів, які є матеріальним втіленням системи страхового захисту і для формування яких спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових засобів для покриття збитків, спричинених несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід'ємною складовою будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується для страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виокремлюють:

— теоретико-методологічні концепції формування фонду;

— стан розвитку економіки;

— співвідношення між формами власності;

— методи залучення коштів для реалізації соціальних програм;

— традиції населення;

— міжнародні відносини тощо.

Чим більший потенціал суспільства, тим більшим має бути страховий фонд.

На сьогодні суспільна практика, залежно від суб'єктів власності на ресурси (держава, окремі суб'єкти господарювання та страховик), виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду (рис. 1).

Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загальнодержавних ресурсів. Їх основне призначення — відшкодування збитків та ліквідація наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили значні руйнування та людські жертви.

Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. Натуральні резерви — це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що перебувають у підпорядкуванні спеціалізованого державного відомства — Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі — це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) — це організаційно відокремлені фонди суб'єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і в грошовій формах. Призначення цих фондів — оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюються насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають на меті пом'якшити або усунути негативний вплив природно-кліматичних умов на результати господарювання. У ринковій економіці межі самострахування значно розширені, оскільки суб'єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного середовища та забезпечити безперебійну роботу. З цією метою, згідно з чинним законодавством України, кожен суб'єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок розподілюваного прибутку в розмірі 15—25 % від статутного капіталу.

Недоліком системи самострахування є те, що вона змушує суб'єктів відволікати свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, своєю чергою, зменшує їхні фінансові можливості для операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика (згідно з чинним законодавством — страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників — як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено. Фонд має тільки грошову форму вираження. Витрачання коштів фонду відбувається на конкретні цілі — відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності та оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації — страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва — страховики).

Страхування ґрунтується на таких специфічних принципах (рис. 2).

Отже, всі економічні блага, які перебувають у розпорядженні людства, стають головною причиною існування різних форм страхового захисту [6, c. 65-74].

2. Страхування як чинник фінансової стабілізації економіки

Історичний досвід розвитку страхування свідчить, що людство завжди прагнуло захистити себе від несприятливих явищ, які виникають унаслідок природних катаклізмів та негараздів між окремими суб'єктами виробничих відносин. Саме необхідність відшкодування збитків у результаті їхнього настання є об'єктивною передумовою виникнення певних економічних відносин між суб'єктами у формі страхового захисту.

У процесі еволюції суспільних відносин способи страхового захисту постійно розвиваються. Як справедливо зазначає С.С. Осадець [10], людство вживає дедалі ефективніших заходів для протистояння стихійним явищам. Зокрема, підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, новітні ізоляційні матеріали, більше уваги приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо. Водночас суспільний розвиток породжує нові види ризиків техногенних катастроф, невідомих раніше захворювань та епідемій інфекційного характеру, зростання злочинності, поширення наркоманії та алкоголізму. Все це призводить до необхідності акумуляції все більшого розміру страхового фонду для відшкодування збитків.

Страхування як один із методів створення страхового фонду виступає важливим економічним інститутом, спроможним компенсувати та зменшити втрати від подій, виникнення яких носить випадковий характер. Як свідчить наведена в табл. 1 порівняльна характеристика організаційних форм існування страхового фонду суспільства, страхування використовується паралельно з такими формами страхового захисту, як централізовані (резервні) фонди держави та фонди самострахування суб'єктів господарювання.

Характерні ознаки категорії страхування в ринкових умовах узагальнено на рис. Як зазначає Фурман В. М. у своїй статті «Страхування та його роль у соціально-економічних процесах» [11], аналізуючи їх, слід звернути увагу на деякі фінансові аспекти:

1. Під час страхування виникають грошові перерозподільчі відносини, причиною яких є наявність страхового ризику, тобто можливість виникнення події, яка здатна зумовити матеріальні та інші витрати.

2. Замкнутий розподіл збитків є характерною ознакою страхування. З метою організації замкнутого розподілу збитків для всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий фонд, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих осіб. Обсяг внеску і виражає участь кожного з них у розподілі збитку.

3. Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від настання страхових подій у просторі і часі.

4. Страхові компанії здатні забезпечити свою самостійність завдяки дії двох основних механізмів, покладених в основу страхування, — ефекту рідкісних подій та ефекту накопичення. Ефектом рідкісних подій називається страховий випадок, який відбувається протягом певного періоду не в усіх учасників формування страхового фонду. Ефект накопичення полягає в тому, що страховий внесок завжди менший від страхової виплати, оскільки страхові виплати видаються не одночасно, і в результаті дисконтування грошових потоків страхова компанія отримує інвестиційний прибуток. Таким чином, з огляду на вищезгадані ознаки, можна зробити висновок, що фінансовий аспект страхування полягає в існуванні особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду та відшкодування можливих збитків у зв'язку з наслідками страхових випадків, які відбулися.

У процесі здійснення страхування створюються значні резерви грошових коштів, які можна розглядати як джерело інвестицій в економіку держави. Тимчасово вільні кошти страхових компаній можуть інвестуватися в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, інші цінні папери, банківські депозити. Важливим моментом даного аспекту є те, що акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню та оновленню виробничого потенціалу суспільства.

Страхування є чинником стимулювання економіки, активізації суб'єктів господарювання і водночас забезпечення економічної рівноваги в країні. Цей аспект ролі страхування в ринковій економіці обумовлений тим, що завдяки механізму страхового захисту для всіх ринкових суб'єктів створюються рівні права, є можливість отримати вигоду, з'являється бажання ризикувати, забезпечуються стимули до зростання продуктивності праці, технічного оновлення виробничих потужностей, інвестування коштів у розвиток бізнесу.

Особливо важливим страхування є для новостворених підприємств, які ще не мають достатнього виробничого потенціалу та власних коштів для інвестування виробничого розвитку.

Страхування є ефективним способом нагромадження та використання коштів для здійснення соціальних програм і зменшення соціальної напруги в суспільстві. Як свідчить світовий досвід, сформовані страховим методом ресурси широко використовуються в багатьох країнах із ринковою економікою як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, придбання житла, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення. Водночас повноцінний розвиток страхового ринку дає помітний імпульс росту національної економіки, оскільки страхування життя і пенсійне страхування є ефективними способами трансформації заощаджень населення в довгострокові інвестиції.

І нарешті, страхування, завдяки кількості створюваних робочих місць, є ефективним способом вирішення проблем зайнятості в умовах ринку праці.

В умовах ринку актуальним стає страхування від комерційних, технічних, правових і політичних ризиків.

Страхування забезпечує раціональне формування та використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані за цим методом ресурси використовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення тощо.

У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу та добробуту людей, а з іншого — видом підприємницької діяльності, що приносить прибуток. Займаються такою діяльністю відповідні організаційні структури — страховики або страхові компанії, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Джерелами прибутків страхових компаній є доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити, цінні папери тощо [7, c. 41-43].

Висновки

Серед основних стримуючих чинників більш повного використання потенціалу страхування як потужного інструменту фінансової стабілізації економіки країни слід виділити:

— чинники загального характеру, які перебувають поза площиною страхового ринку (недостатня платоспроможність населення через нечисленність середнього класу, значна частка тіньової економіки; збиткова діяльність більшості підприємств; наявність прихованих монопольних утворень тощо);

— чинники, які безпосередньо пов'язані зі страхуванням (низький рівень страхової культури населення, недосконале вітчизняне законодавство та його невідповідність вимогам ЄС та Міжнародної асоціації страхового нагляду, нерозвиненість довгострокового страхування життя, недостатня капіталізація вітчизняних страховиків, обмежені можливості внутрішнього страхового і перестрахового ринків, високий обсяг переданих за кордон страхових премій за договорами перестрахування, використання схем псевдострахування вітчизняними суб'єктами господарювання з метою податкової оптимізації грошових потоків через механізм страхування тощо).

З метою більш повного використання потенціалу страхування як інструменту фінансової стабілізації економіки необхідно здійснити низку невідкладних заходів, а саме:

— приведення національного страхового законодавства у відповідність до стандартів Європейського Союзу;

— активне використання інвестиційного потенціалу учасників страхового ринку при одночасному забезпеченні максимального захисту страхових резервів шляхом впровадження спеціальних державних інвестиційних програм;

— розвиток інфраструктури страхового ринку, удосконалення його кадрового та інформаційного забезпечення;

— посилення контролю за віднесенням суб'єктами господарювання до складу валових витрат на страхування за завищеними страховими тарифами за згодою сторін з метою досягнення податкової оптимізації, а також внесення змін у відповідні законодавчі акти з метою унеможливлення схем псевдострахування.

Реалізація зазначених заходів дозволить усунути вплив негативних чинників на розвиток страхового ринку України, а також сприятиме більш повному використанню потенціалу страхування у стабілізації економічних процесів.

Список використаної літератури

1. Алєксандрова М.М. Страхування: Навчально-методичний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002.
2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.
3. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту / Пер. з англ. — К.: ВАЗАКО, 1997.
4. Вовчак О.Д. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. — Львів: Вид-во Львівської комерційної академії, 2005.
5. Горбач Л.М. Страхова справа. — К.: Кондор, 2003.
6. Лебединська Л.Д. Страхування як чинник фінансової стабілізації економіки // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — С. 65–74.
7. Никонович А. Страховий ринок України: проблеми і шляхи вирішення // Економіст. — 2006. — № 1. — С. 41–43.
8. Піддубна Е. Страхування фінансових ризиків в Україні // Фондовий ринок. — 2003. — № 6. — С. 16–24.
9. Про внесення змін до Закону України «Про страхування»: Закон України від 04.10.2001 року № 2745-III // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 7. — С. 138–157.
10. Страхування: Підручник / За ред. С.С. Осадця. — К.: КНЕУ, 2002.
11. Фурман В.М. Страхування та його роль у соціально-економічних процесах // Фінанси України. — 2005. — № 8. — С. 145–152.