Страхування та бізнес

1. Вплив страхування на розвиток підприємницької діяльності.

2. Організація рекламної діяльності страховика.

3. Особливості страхування ризиків, пов'язаних з автотранспортом.

4. Особисте страхування як складова соціального захисту громадян.

5. Перестрахування та виклики його становлення в Україні.

Перелік використаної літератури.

1. Вплив страхування на розвиток підприємницької діяльності

Страхування стає запорукою впевненого поступу бізнесу. У період становлення приватної власності неможливо централізовано, через накази, регулювати розподіл фінансових потоків. Таке регулювання є прерогативою кожного власника, який діє, виходячи з власних інтересів, що постійно змінюються під впливом кон'юнктури ринків товарів, цінних паперів та кредитів. Жоден підприємець не вкладатиме кошти у виробництво чи сферу послуг, не оцінивши потенційний ризик втрати вкладених ресурсів.

Передавши за відносно невелику плату відповідальність за наслідки ризикованих подій страховим організаціям, інвестор отримує гарантію відшкодування збитків у разі пожежі, стихійного лиха чи іншого страхового випадку.

Страхування є критично важливим як для підприємств із багаторічною історією, так і для новостворених компаній, що ще не накопичили достатніх резервів та виробничого потенціалу. Воно не лише компенсує фактичні втрати від певних подій, а й надає можливість впевненіше залучати кредитні ресурси для будівництва чи придбання засобів виробництва, поповнення товарних запасів тощо.

Нерідко страхування стимулює впровадження інноваційних технологій, нової техніки та наукових розробок.

Особливо значущим є страхування в аграрному секторі, де існує безліч природних ризиків, що спричиняють значні втрати. На сьогодні рівень страхового захисту сільськогосподарських та фермерських господарств залишається вкрай низьким. Проведення аграрної реформи вимагає суттєвого посилення страхової діяльності на селі. Цьому сприятиме рішення про запровадження обов'язкового страхування врожаю зернових та цукрових буряків для підприємств усіх форм власності з частковим відшкодуванням страхових платежів із бюджетних коштів.

Негативним явищем є ігнорування страхування ризиків замовниками, підрядниками та іншими учасниками будівництва складних промислових, комунальних і транспортних об'єктів.

Перспективним напрямом є широке застосування зарубіжного досвіду страхування збитків від простою виробництва на період, необхідний для відновлення об'єктів, пошкоджених страховими випадками.

Страхування безпосередньо впливає на розвиток міжнародного бізнесу. Україна, розташована в центрі Європи, є перехрестям транспортних шляхів між Сходом і Заходом. Зростання товарообміну та транзитних вантажопотоків робить страхування вантажів, туристів, транспортних засобів та інвестиційних проектів невід'ємною умовою нормальних міжнародних відносин.

Цивілізований бізнес неможливий без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності виробника за якість продукції, відповідальності роботодавця перед працівниками та професійної відповідальності за шкоду споживачам. Важливу роль у підвищенні комерційної дисципліни відіграє страхування юридичних витрат.

Таким чином, страхування майнових ризиків та розширення страхування відповідальності спрямовані на підтримку комерційної діяльності, від якої залежить задоволення потреб споживачів та наповнення бюджету.

2. Організація рекламної діяльності страховика

У ринкових умовах реклама є невід'ємною частиною економічних відносин та дієвим інструментом просування товарів і послуг.

Реклама підпорядкована маркетинговим планам і розглядається як один із чотирьох ключових елементів маркетингу поряд із товаром, ціною та збутом.

Спочатку термін «реклама» означав публічне звернення для залучення якомога більшої кількості покупців. Сьогодні це поняття значно ширше. Більш точно суть рекламної діяльності відображає термін «комплекс маркетингових комунікацій», що охоплює сучасні напрями реклами та включає:

• рекламу в засобах масової інформації (ЗМІ);

• заходи стимулювання збуту;

• діяльність із формування позитивного іміджу компанії та її продуктів;

• пошук і утримання клієнтів, встановлення довгострокових зв'язків між виробником і споживачем.

Варто зазначити, що чітко розмежувати елементи маркетингових комунікацій досить складно. Наприклад, рекламні оголошення можуть містити купони на знижку, що є формою стимулювання продажу, а виставки можуть включати престижні розділи з елементами «паблік рілейшнз».

Реклама — це платне повідомлення, адресоване певній категорії потенційних споживачів, яке поширюється через ЗМІ або іншим публічним способом з метою агітації на користь товару, марки, фірми чи особистості.

Розглянемо основні канали поширення реклами.

1. Друковані ЗМІ — газети та журнали (міжнародні, національні, місцеві; популярні, ділові, спеціалізовані).

2. Друкована продукція — проспекти, каталоги, довідники, листівки, інформаційні листи, прес-релізи.

3. Аудіовізуальна реклама — радіо та телебачення (міжнародне, національне, місцеве).

4. Пряма поштова реклама — розсилання друкованих матеріалів, відеокасет чи дисків.

5. Зовнішня реклама — щити, вивіски різних форм і розмірів (панно, ролери, брендмауери); світлові конструкції (електронні табло, бігборди); піро- та лазеротехнічні засоби; реклама на зупинках транспорту.

6. Кіно- та відеореклама — фільми, слайд-фільми, поліекранні презентації.

7. Реклама на транспорті — написи та наклейки на зовнішніх поверхнях, плакати в салонах.

8. Реклама в місцях продажу — вітрини, вивіски, покажчики, упаковка, етикетки.

9. Інші види — виставки, ярмарки, семінари, комп'ютеризовані інформаційні системи, купони на знижки, сувеніри, лотереї, нагадувальна реклама (пакети, клейкі стрічки з логотипами).

Французькі дослідники А. Катля та А. Каде виділяють п'ять функцій засобів масової інформації.

1. Функція «антени» — ЗМІ постачають інформацію, що порушує баланс у суспільстві. Властива телебаченню, кінематографу, інформаційній пресі.

2. Функція «підсилювача» — посилює та поширює дисбаланс до масового рівня. Характерна для радіо, регіонального ТБ, популярних щоденних видань.

3. Функція «фокуса» — ЗМІ виступають місцем концентрації соціокультурних змін. Таку роль виконують видання, що представляють інтереси певних соціальних груп (політичні та ділові журнали).

4. Функція «призми» — ЗМІ фільтрують і деталізують нові тенденції, адаптуючи їх до повсякденного життя та пропонуючи нові моделі поведінки. Реалізується через журнали для домогосподарок, модні видання, спеціалізовані технічні журнали.

5. Функція «відлуння» — ЗМІ відтворюють та захищають інтереси певних соціальних структур. Характерна для оголошень, провінційних газет, видань для сімейного читання.

Реклама використовує ці функції залежно від ринкової ситуації та маркетингових цілей.

• Реклама-антена застосовується для впровадження нових моделей поведінки та споживання.

• Реклама-підсилювач — для драматизації змін у соціальних стереотипах, наприклад, при введенні обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників.

• Реклама-фокус — для пропозиції нового «способу життя» та відповідних послуг.

• Реклама-призма — для адаптації звернень до різних груп споживачів та видів страхових послуг.

• Реклама-відлуння — для нагадування про традиційні та поширені види страхування.

За способом впливу реклама поділяється на раціональну та емоційну.

Раціональна (предметна) реклама звертається до логіки потенційного покупця, наводить аргументи, підкріплені малюнками та цифрами. Саме такою, на думку експертів, має бути реклама страхових послуг — конкретною, з продуманими аргументами та даними.

Емоційна (асоціативна) реклама впливає на почуття та підсвідомість, викликаючи певні асоціації. Часто використовує зображення щасливих людей, що створює іміджевий ефект. Такий підхід широко застосовують західні страхові компанії.

Часто страховики використовують ефект порівняння, показуючи емоційний стан людини без страхового захисту та з полісом.

На практиці рекламні повідомлення рідко бувають суто раціональними чи емоційними, зазвичай вони поєднують обидва підходи.

За способом вираження реклама буває «жорсткою» та «м'якою».

«Жорстка» реклама близька до методів стимулювання продажу, має короткострокові цілі та спонукає до негайної купівлі. У страхуванні для цього використовуються анкети, які можна заповнити на місці для подальшого оформлення полісу. Це реклама прямої дії.

«М'яка» реклама не лише інформує про послуги, а й створює сприятливий образ компанії, підкреслюючи її фінансову стабільність та професіоналізм. Вона впливає на почуття та асоціації, поступово змінюючи ставлення споживача до придбання полісу. Така реклама розрахована на довготривалий вплив і часто використовується банками та виробниками товарів широкого вжитку.

Реклама є одним із ключових інструментів страховика для досягнення стратегічних та оперативних цілей. Починаючи рекламну кампанію, необхідно чітко визначити її мету та способи досягнення.

Метою реклами страхових послуг є сприяння укладанню нових та відновленню діючих договорів страхування. Для цього потрібні такі заходи:

• інформування потенційних клієнтів про наявні види страхування;

• стимулювання інтересу до умов та переваг страхування;

• формування позитивного іміджу компанії.

Можливості реклами можна представити у вигляді піраміди (рис. 1).

Розглянемо рівні піраміди знизу вгору.

1. Обізнаність — ознайомлення частини потенційних споживачів зі страховими продуктами.

2. Засвоєння інформації — збільшення обсягу знань про продукти, що дозволяє споживачам розуміти їхній характер.

3. Переконання — надання достатньої інформації про цінність продукту для переконання аудиторії.

4. Бажання — досягнення рівня, коли переконання викликає бажання отримати послугу.

5. Дія — певний відсоток споживачів, пройшовши всі рівні, придбає страховий поліс.

Головною характеристикою рекламної кампанії є не бюджет, а ефективність. Серед критеріїв ефективності реклами страхових послуг фахівці виділяють:

• відповідність образу, який рекламодавець прагне створити;

• доступність цільової аудиторії;

• узгодженість із думкою аудиторії (подолання стереотипів складне, дисонанс може знизити ефективність);

• правдивість — уникнення перебільшень;

• оригінальність із збереженням балансу: реклама має запам'ятовуватися продуктом, а не власною креативністю;

• розпізнавання: аудиторія має пов'язувати рекламу з продуктом;

• комплектність: усі елементи реклами мають бути взаємопов'язані та підпорядковані меті;

• своєчасність: важливо вчасно відмовитися від реклами, коли вона втрачає дієвість.

Основним критерієм ефективності реклами та маркетингу загалом є успішність продажу рекламованих продуктів, зокрема страхових послуг.

3. Особливості страхування ризиків, пов'язаних з автотранспортом

Наземний автомобільний транспорт є найбільш доступним для людей засобом пересування. На відміну від водного чи повітряного транспорту, зіткнення з якими малоймовірні, автомобіль людина зустрічає щодня. Це одночасно найзручніший і найнебезпечніший вид транспорту. Як об'єкт підвищеної небезпеки, він створює ризики для довкілля та життя людей, а сам часто зазнає пошкоджень.

Постійне вдосконалення конструкцій транспортних засобів не усуває загроз від природних сил, стихійних лих, ДТП та протиправних дій. Тому страхування наземного транспорту користується найбільшим попитом серед інших видів транспортного страхування.

За даними Укрстрахнагляду, у 1996 році страхування наземного транспорту за зібраними преміями становило 14,5% у загальному обсязі майнового страхування, значно випереджаючи страхування каско морських та повітряних суден.

У розвинених країнах популярність цього виду страхування настільки висока, що деякі компанії пропонують укладати договори телефоном.

Основним ризиком пошкодження чи знищення транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС, в Україні щороку стається близько 40 тисяч ДТП із постраждалими, у яких гине до 5 тисяч і травмується до 40 тисяч осіб. Кількість аварій без шкоди життю та здоров'ю не обліковується, але за експертними оцінками сягає 150–200 тисяч на рік.

ДТП має характерні статистичні показники щодо місця, часу та стажу водія.

Наприклад, понад 30% усіх ДТП стається в обласних центрах, найбільша кількість припадає на жовтень, який майже вдвічі перевищує показники лютого та березня. За часом доби найбільше аварій трапляється у вечірні години «пік».

Існує цікава залежність імовірності ДТП від стажу водія. Водії зі стажем до одного року їздять обережно та скоюють менше аварій. Водії зі стажем 6–10 років потрапляють в аварії більш ніж удвічі частіше через зниження пильності. Інші водії займають проміжне становище, але водії зі стажем 10–15 років їздять дещо краще.

При оцінці ризику враховуються й інші фактори. Помічено, що автомобілі яскравих кольорів (червоні, жовті) рідше потрапляють у ДТП, ніж сірі та чорні.

Ці фактори враховуються при визначенні тарифу на страхування від пошкодження внаслідок ДТП. Висока ймовірність аварії компенсується невеликою збитковістю ризику (2–5 тисяч грн), тому середній тариф становить 1,5–3,5%.

Значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, викрадення та пограбування. При страхуванні повного каско тариф від викрадення становить понад половину страхового тарифу і досягає 4–6%. Це пояснюється майже 100% збитковістю страхової суми, адже при настанні випадку виплачується вся сума. До того ж такий випадок легко сфальсифікувати, тому багато страховиків взагалі не приймають ризик крадіжки, а при прийнятті застосовують великі франшизи.

Ризик пограбування залежить від престижності автомобіля, місця зберігання, наявності охоронних систем та терміну експлуатації.

Окрема група ризиків — стихійні лиха, де суб'єктивні фактори не впливають на ймовірність збитків. Важливе значення має регіон експлуатації. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1%.

Українські страховики пропонують різноманітні умови страхування наземного транспорту. Проте рідко можна знайти компанію, яка застрахує автомобіль від усіх ризиків незалежно від країни виробництва та терміну експлуатації. Старі автомобілі частіше потерпають у ДТП, а престижні моделі — об'єкт викрадення.

Серед поширених обмежень страхування:

• не приймаються легкові авто та причепи з терміном експлуатації понад 10 років;

• не приймаються на страхування від угону автомобілі без протиугінних пристроїв;

• не страхуються багаж та скло з пошкодженнями;

• не відшкодовуються збитки:

— від пошкодження шин внаслідок руху без ДТП;

— від крадіжки коліс окремо від угону автомобіля.

Враховуючи різноманітність ризиків, їх доцільно визначати окремо, що дозволяє оптимально поєднати набір ризиків із фінансовими можливостями страхувальника.

Класичний спектр страхового захисту можна представити такими умовами.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

На страхування приймається технічно справний транспортний засіб.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження чи знищення об'єкта внаслідок аварії та інших подій у процесі руху;

б) пошкодження чи знищення внаслідок протиправних дій третіх осіб:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі;

в) пошкодження чи знищення внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град, обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, сель, удар блискавки, просадка ґрунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, пожежі чи вибуху;

г) угон або викрадення транспортного засобу та причепів, крадіжка приладдя та обладнання:

• у будь-якому місці;

• на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

До договору можна включити одну, кілька або всі перелічені події.

Існують обмеження, при яких страховик не здійснює відшкодування.

До страхових випадків не належать ситуації, при яких зафіксовано:

а) використання транспортного засобу у заздалегідь відомому аварійному стані;

б) управління особою без посвідчення водія;

в) управління водієм у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

г) непокору владі (втеча з місця події, переслідування ДАІ), порушення Правил дорожнього руху;

д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення вогненебезпечних речовин;

є) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, порушення правил експлуатації;

є) передання керування особі у стані сп'яніння або без відповідного посвідчення.

Не передбачаються виплати при знищенні чи пошкодженні внаслідок:

• воєнних дій, мін, бомб, громадянської війни, народних заворушень, страйків, конфіскації, арешту чи знищення за вимогою влади;

• атомного вибуху, радіації чи радіоактивного ураження;

• перевезення транспортного засобу іншими видами транспорту;

• участі у спортивних змаганнях (перегони);

• гниття, корозії, втрати природних властивостей матеріалів через зберігання в несприятливих умовах;

• обробки теплом, вогнем чи термічного впливу (сушіння, зварювання);

• збитків майну страхувальника, водія чи пасажирів, що перебували в транспортному засобі;

• природного зносу, втрати товарного вигляду, заводського браку;

• пошкодження покришок через поганий стан дороги, наїзд на гострі предмети, природний знос (якщо це не збільшило збитки);

• експлуатації з покришками зі зносом протектора понад допустиму норму.

Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки (штрафи, оренда транспортного засобу, проживання в готелі, відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, моральні збитки тощо).

Договір страхування зазвичай укладається на один рік. Можливе укладання на коротші терміни, наприклад, при виїзді за кордон або перегоні.

Страхова сума визначається на підставі заяви та документів, що підтверджують вартість транспортного засобу та обладнання.

Примітка. Документи для визначення страхової суми:

• рахунок-фактура заводу-виробника;

• каталог офіційного дилера;

• експертна оцінка страховика.

Можливе укладання договору з урахуванням ступеня зносу та втрати товарної вартості.

Важливим застереженням є франшиза. Договір зазвичай укладається з умовою власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків із встановленим розміром безумовної франшизи.

За бажанням страхувальника може бути заявлена умовна франшиза, що дозволяє застосувати знижки зі страхової премії.

Страхова премія обчислюється залежно від страхової суми та обраних страхових випадків, а також факторів, що впливають на ймовірність їх настання: марки автомобіля, року випуску, стажу та віку водія (кожного з них), наявності охоронної сигналізації та розміру умовної франшизи.

При розрахунку відшкодування розмір матеріального збитку, якщо є сенс відновлювати пошкоджений транспортний засіб, визначається як сума вартості відновлювальних робіт з урахуванням експлуатаційного зношення замінних деталей та втрати товарної вартості.

Втрата товарної вартості — це умовна величина, що показує зниження дійсної вартості відновленого після пошкодження транспортного засобу (при виконанні вимог щодо якості ремонту) порівняно з аналогічним непошкодженим.

Втрата товарної вартості враховується, коли потрібні ремонтні роботи з відновленням пошкоджених деталей (вузлів, агрегатів) усіх типів транспортних засобів, незалежно від характеру пошкоджень.

Втрата товарної вартості не враховується, якщо:

а) строк експлуатації легкових ТЗ перевищує 5 років для ТЗ виробництва країн СНД і 7 років для іноземних ТЗ;

б) легкові ТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), а строк експлуатації перевищує 3,5 року для ТЗ виробництва країн СНД, 5 років для ТЗ виробництва країн далекого зарубіжжя;

в) строк експлуатації вантажних ТЗ та автобусів перевищує 3 роки для країн СНД, 4 роки — для ТЗ виробництва країн далекого зарубіжжя;

г) ТЗ раніше був перефарбований зовні (для автобуса і причепа-дачі — коли відбулося повне перефарбування ззовні та всередині салону);

д) ТЗ має сліди минулих аварій або корозійні руйнування;

є) здійснено заміну кузова;

є) заміна окремих деталей ТЗ (скло, фари, пластмасові бампери, декоративні накладки, шини, зовнішня та внутрішня фурнітура тощо) не зумовлює потреби фарбування та не погіршує зовнішнього вигляду. Але якщо, крім зазначених деталей, пошкоджено й інші деталі, то розрахунок втрати товарної вартості необхідно проводити з урахуванням усіх пошкоджених деталей у комплексі;

ж) якщо ТЗ був виданий громадянинові безкоштовно, через органи соціального захисту населення (крім випадків, коли нарахування втрати товарної вартості здійснюється за завданням особи або органу, які призначили експертизу).

При визначенні розміру прямої шкоди обов'язково враховується вартісне збільшення ціни досліджуваного автомобіля в результаті його додаткового переобладнання чи реконструкції до часу страхового випадку. Але ціна та строк експлуатації додатково встановленого обладнання (оснащення) та вартість ремонтних робіт, пов'язаних з реконструкцією даного ТЗ, обов'язково повинні бути документально підтверджені. Відсутність таких документів не дає права на врахування таких змін у розрахунку вартості транспортного засобу.

4. Особове страхування і його місце в системі соціального захисту населення

Вивчення питання слід почати з визначення про необхідність особистого страхування, його мету і класифікацію. Результатом розгляду класифікації особистого страхування має стати чітка орієнтація у визначенні підгалузей і видів страхування. При цьому важливо враховувати, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування проводиться виключно в добровільній формі. Слід пам'ятати й те, що страхування життя на відміну від інших підгалузей особистого страхування характеризується поступовим накопиченням страхової суми протягом строку дії договору страхування.

Необхідно звернути увагу й на обсяг відповідальності, який бере на себе страховик, укладаючи договір страхування із страхувальником.

Так, при укладенні договору страхування життя основними страховими випадками є дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору або її смерть протягом цього часу. При страхуванні від нещасних випадків — це тимчасова втрата працездатності, постійна втрата працездатності або смерть протягом строку дії договору страхування від нещасних випадків. При проведенні медичного страхування страховим випадком є звертання застрахованої особи до медичної установи за наданням медичної допомоги.

Страхування життя є найважливішою підгалуззю особистого страхування. Варто наголосити, що найпопулярнішим видом страхування життя є змішане страхування життя. Договір змішаного страхування життя дає змогу поєднати в собі відповідальність страхової компанії як у випадку дожиття до закінчення строку страхування, так і у випадку смерті під час дії договору. Крім того, відповідальність страховика може бути розширена за рахунок прийняття на страхування відповідальності виплатити страхову суму або певну її частину у разі настання нещасного випадку із застрахованою особою. Розглядаючи цей вид страхування, треба звернути увагу на те, що при проведенні змішаного страхування життя страхувальник і застрахований можуть бути однією особою, якщо договір страхування страхувальник укладає відносно своєї особи. Крім того, змішане страхування життя, як і взагалі всі види страхування життя, є довгостроковим видом страхового захисту громадян.

При вивченні питання про сутність змішаного страхування життя треба дослідити умови його проведення. Слід приділити увагу порядку укладення договору страхування, а також вимогам, які страховики висувають до страхувальників; порядку визначення страхової суми; розрахунку страхових платежів і порядку їх сплати; часу набрання договором чинності; можливим змінам у відносинах між страховиком і страхувальником під час дії договору страхування, в тому числі й можливому розірванню договору; діям сторін у разі настання страхового випадку, а також порядку визначення і виплати страхової суми. Необхідно звернути увагу й на той факт, що не кожне звернення страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача може бути задоволено страховою компанією, визначити причини відмови у виплаті.

Одним із видів страхування життя є й такий достатньо популярний вид, як страхування до вступу в шлюб (весільне). За такого виду страхування, на відміну від попереднього виду, страхувальник і застрахований завжди є різними особами. При цьому необхідно зазначити, що договори страхування укладаються на користь дітей.

Самостійно вивчаючи тему, треба чітко визначити, які умови страхова компанія ставить до страхувальників (фізичних осіб) і до застрахованих щодо віку, стану здоров'я; в яких родинних відносинах повинні знаходитися страхувальники (фізичні особи) і застраховані. Треба зазначити, що механізм укладення та обслуговування цього договору страхування такий самий, як і договору змішаного страхування життя, але цей вид має певні особливості. Насамперед, це стосується таких понять, як строк страхування і вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками і віком дитини на момент укладення договору страхування, а вичікувальний період — часом між закінченням строку страхування і 21 роком.

Ще одним видом страхування життя є довічне страхування. Необхідно врахувати, що серед інших видів страхування життя це — найбільш специфічний вид страхування. Його особливість полягає у тому, що договір страхування укладається фізичною особою тільки на свою користь, а у разі настання страхового випадку (смерть протягом дії договору страхування) страхову суму одержує вигодонабувач, який визначається страхувальником за життя і може бути як фізичною, так і юридичною особою. Розглядаючи цей вид страхування, необхідно дослідити порядок укладення і ведення страхової угоди, а також ефективність цього виду страхового захисту громадян.

Крім згаданих вище видів страхування життя, при самостійній підготовці необхідно звернути увагу й на інші його види, а також на умови їх проведення.

Особисте страхування включає в себе й таку важливу підгалузь страхування, як страхування від нещасних випадків. Розгляд цієї підгалузі слід почати з характеристики існуючих форм страхового захисту. Тут доречно звернути увагу на той факт, що на відміну від страхування життя, яке проводиться лише в добровільній формі, страхування від нещасних випадків проводиться як в добровільній, так і в обов'язковій формі. Добровільна форма страхування надає страхувальнику більш широкий вибір страхових послуг і можливостей у визначенні страхової суми, ніж обов'язкова форма страхування.

Важливе значення при розгляді страхування від нещасних випадків має визначення об'єкта страхування. У даному випадку об'єктом страхового захисту є майнові інтереси застрахованої особи, які пов'язані із тимчасовим чи постійним зниженням доходу або додатковими витратами через втрату працездатності, також смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку. Про страхові випадки, які входять в обсяг відповідальності страховика, вже йшлося вище.

Договори страхування від нещасних випадків можуть укладатися в колективній або індивідуальній формі. При цьому важливо визначити, хто виступає страхувальником у кожній із цих форм. При індивідуальній формі страхувальником виступає фізична особа, яка укладає договір відносно себе самої або іншої фізичної особи, наприклад, дитини. При колективній формі страхувальником виступає юридична особа (підприємство, установа, організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, які є застрахованими. Необхідно звернути увагу й на той факт, що індивідуальне страхування проводиться переважно в добровільній формі, а серед колективних договорів страхування від нещасних випадків багато видів укладаються в обов'язковій формі (див. Закон України «Про страхування», ст. 6).

Порядок укладення та обслуговування договорів страхування від нещасних випадків такий самий, як і при страхуванні життя.

Як вже зазначалося, види страхування, що проводяться в обов'язковій формі, визначено Законом України «Про страхування». Розгляд обов'язкових видів страхування має бути спрямований на визначення особливостей їх проведення (суб'єкти страхування; джерела сплати страхових внесків; перелік осіб, яких охоплює той або інший вид страхування; обсяг страхової відповідальності страховика; порядок визначення і виплати страхової суми (або її частини) при настанні страхового випадку; причини відмови у виплаті). При цьому треба виявити спільні та відмінні риси видів страхування, які проводяться в обов'язковій формі.

Добровільні види страхування від нещасних випадків також проводяться відповідно до Закону України «Про страхування», але, на відміну від обов'язкових, ним не визначаються. Як і при проведенні обов'язкових видів страхування, страхова компанія для здійснення добровільного страхування від нещасних випадків також повинна мати відповідну ліцензію. Слід звернути увагу на перелік видів страхування від нещасних випадків, які можуть бути здійснені в добровільній формі, а також на умови страхування, розглянути вимоги страхової компанії щодо страхувальників (застрахованих), визначення розміру страхової суми, страхових внесків, прав та обов'язків сторін під час дії договору і при настанні події, яка передбачає виплату страхової суми або її частини.

Третьою підгалуззю особистого страхування є медичне страхування. Це — особлива сфера діяльності страхової компанії. Існують певні вимоги, які враховують її особливості.

Розглядаючи медичне страхування, необхідно звернути увагу на об'єкт страхування і мету його проведення. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета медичного страхування — забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.

Варто наголосити, що медичне страхування, як і страхування від нещасних випадків, може проводитися в обов'язковій і добровільній формі. Кожна з цих форм має певні особливості щодо суб'єктів страхування і умов страхового захисту. Так, одним із суб'єктів обов'язкового медичного страхування, а саме страхувальником, є лише юридична особа, яка укладає договори страхування на користь застрахованих. Страхувальником при добровільній формі страхування може бути як юридична, так і фізична особа.

Необхідно звернути увагу і на те, що на відміну від інших видів страхового захисту при проведенні медичного страхування є ще один суб'єкт страхових відносин — лікувально-профілактична установа. Враховуючи це, слід визначити вимоги, які висуваються до лікувально-профілактичної установи.

Обов'язкове медичне страхування охоплює все населення країни і призначене задовольняти основні, першочергові потреби в медичній допомозі. Але обов'язкове медичне страхування не може задовольнити всі існуючі потреби. І саме це визначає необхідність проведення добровільного медичного страхування, яке базується на залученні вільних коштів юридичних і фізичних осіб у сферу охорони здоров'я.

У результаті розгляду питання про здійснення медичного страхування необхідно мати чітке уявлення про механізм відносин між суб'єктами страхування, а також здійснення страховиком своїх обов'язків перед страхувальниками.

5. Перестрахування та проблеми його розвитку в Україні

Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.

• Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком.

• Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

• Перевищується середня частота збитків.

Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику.

Визначення німецьких страховиків також лаконічне і точне: перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, — цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.

Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії.

Отже, головні функції брокера такі:

• представлення клієнта;

• консультування;

• ведення переговорів;

• розподіл ризиків.

Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.

У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії з премії. Отже, комісія — це узгоджена частина понесених цедентом витрат з укладання договорів страхування. Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера. Покриває витрати, пов'язані з розміщенням перестраховувального договору, і враховує прибуток по цьому розміщенню.

Страховик (цедент) має також право на тантьєму — відрахування з прибутку перестраховика, який він може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.

Значне місце у перестрахуванні посідають перестраховувальні пули. Розрізняють два типи пулів: пул страхування і пул перестрахування. Пул страхування проводить продаж полісів, за якими всі його учасники беруть на себе раніше узгоджену частку відповідальності. Пул перестрахування передбачає, що страховики випускають поліси самостійно, утримують узгоджену частку, а решту передають у пул на основі квоти або ексцеденту. Перестраховувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики між своїми членами. З огляду на світовий досвід доцільним вважається створювати пули у страхуванні ризиків з можливою катастрофічною відповідальністю (ядерні ризики, авіаційні, каско морських суден).

Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. Слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один із них — створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикових ситуаціях.

Отже, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансово підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Список використаних джерел

1. Внукова Н. Страхування : Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. -Харків: Бурун Книга, 2004. -371 с.

2. Івасишина Н. Страхування на автомобільному транспорті // Автошляховик України. -1998. -№ 3. - С. 8-9

3. Клапків М. Страхування фінансових ризиків/ Михайло Клапків,. -Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. -570 с.

4. Самойловський А. Страховий бізнес в Україні // Вісник Національного банку України. -1997. -№ 11. - С. 41-44

5. Страхування : Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. -К.: КНЕУ, 2000. -117 с.

6. Страхування : Підручник/ Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,; М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2002. -599 с.