Страхування: проблеми та перспективи

1. Ринок страхових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку

Страховий ринок являє собою сферу економічних відносин, у межах якої формуються попит та пропозиція на страхові продукти й відбувається їхній продаж. У деяких джерелах можна зустріти ширше трактування цього поняття, яке охоплює всі форми забезпечення страхового захисту. Однак із такою позицією важко погодитися, оскільки при відшкодуванні збитків із централізованих фондів відносини купівлі-продажу не виникають. Також вони відсутні, коли для цих цілей створюються та використовуються кошти фондів самострахування.

Існує й інша точка зору, згідно з якою страховий ринок слід розглядати як сукупність його учасників (страхувальників, страховиків, посередників) та страхових послуг, що виступають об'єктом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичної точки зору таке визначення не зовсім точне, проте воно набуло поширення, особливо серед практиків.

Сьогодні український страховий ринок стоїть на порозі поступової інтеграції у світовий економічний простір. Тому важливо розуміти, яку роль відіграє страховий сектор у країнах із розвинутою економікою, де він визнаний одним із ключових. Страхування там забезпечує надійний захист майнових прав та інтересів громадян і підприємств, сприяє соціальній стабільності та економічній безпеці держави, а також слугує важливим фінансовим механізмом регулювання економіки й потужним джерелом акумуляції капіталу для довгострокових інвестицій у народне господарство.

У розвинених країнах страхування є одним із провідних секторів національної економіки, забезпечуючи перерозподіл 8–12 % валового внутрішнього продукту. Надходження до бюджетів від страхової галузі там можна порівняти з доходами від банківської системи. Кошти, акумульовані через страхування, стають основою для значних інвестицій.

Порівняно з розвиненими країнами, де страховий ринок формувався століттями, український ринок ще досить молодий і перебуває на етапі становлення. Його частка у вітчизняній економіці поки що залишається незначною.

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці з'явилося на початку 90-х років, коли поряд із Держстрахом почали створюватися перші альтернативні страхові компанії.

Зародження та розвиток страхового ринку в Україні має багато спільних рис з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних державах. [12, c.41-44]

2. Формування страхового інтересу суб'єктів підприємництва в умовах ринкової економіки

Страхування базується на низці специфічних принципів, серед яких основними є:

• конкурентність;
• страховий ризик;
• страховий інтерес;
• максимальна сумлінність;
• відшкодування в межах реально завданих збитків;
• франшиза;
• суброгація;
• контрибуція;
• співстрахування і перестрахування;
• диверсифікація.

Розглянемо коротко суть кожного з них.

Конкурентність передбачає, що держава гарантує страхувальникам і страховикам вільний вибір видів страхування та рівні умови для діяльності, створюючи сприятливе середовище для розвитку страхування з метою забезпечення ефективного захисту інтересів юридичних і фізичних осіб. Важливу роль у формуванні цивілізованого ринку відіграє антимонопольна політика держави. Проте цей принцип поки що повною мірою реалізується лише у сфері добровільного страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або комплекс подій, на випадок яких проводиться страхування. У міжнародній практиці ризиком також називають конкретний об'єкт страхування чи вид відповідальності. Іноді страховий ризик трактують як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків при настанні страхового випадку. Через різне тлумачення цього терміна між сторонами можуть виникати непорозуміння, тому при укладанні договорів важливо чітко визначати, який зміст вкладається в поняття «ризик».

Загальноприйнятою є думка, що страхова угода неможлива, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат у разі несприятливого розвитку подій.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння певним об'єктом. Будь-який власник будинку, автомобіля чи виробничого комплексу зацікавлений у тому, щоб вкладені кошти не були втрачені через стихійні лиха, нещасні випадки, крадіжки тощо.

Ще більший інтерес фізичні та юридичні особи мають щодо захисту життя і здоров'я — свого чи своїх працівників. Це гарантує отримання доходів у разі втрати годувальника, втрати працездатності або настання інших обумовлених подій.

Своєю чергою, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-які комерційні структури, зацікавлені в отриманні прибутку, враховуючи й результати інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умови високої довіри між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не повинні приховувати інформацію, що стосується об'єкта страхування. Особливо важливо, щоб цього принципу дотримувався страхувальник, оскільки саме він володіє найповнішою інформацією про властивості та можливі дефекти майна, стан здоров'я чи інші особливості об'єкта.

Зазвичай страховик вимагає такі відомості: вік особи, яку планується застрахувати, її професію, наявні чи перенесені захворювання. У практиці багатьох компаній враховується навіть такий чинник, як куріння.

Ще більше факторів береться до уваги при страхуванні автомобіля. Крім марки, року випуску та вартості, страховиків цікавлять досвід водія, безаварійність, мета використання транспортного засобу, організація його охорони тощо. Для збору інформації страховики пропонують заповнювати спеціальні заяви на страхування, а також практикують усне опитування. Страховик має право відмовити в укладенні угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток. Щоб запобігти спекулятивним спробам, страховики дотримуються принципу, згідно з яким матеріальний стан страхувальника після відшкодування має бути таким самим, як і до страхового випадку. На практиці відхилення зазвичай бувають у бік заниження виплат. Особливо це було помітно в роки гіперінфляції. І сьогодні багато підприємств, економлячи на платежах, занижують страхову суму, яка до того ж знецінюється через інфляцію. Для деяких видів обов'язкового страхування встановлюються ліміти виплат. Українським страховикам ще належить пройти значний шлях до забезпечення повного відшкодування втрачених цінностей чи доходів постраждалих. [14, c.8]

3. Страхування нерухомого майна громадян

Будівлі належать до пріоритетного майна за ступенем важливості. Їх знищення або пошкодження завдає власнику значних збитків, тому кожен власник має заздалегідь подбати про можливість їх покриття. Для цього можна використовувати заощадження або страхування. Останнє має перевагу, оскільки зобов'язання за договором починають діяти з моменту його укладення, тоді як для накопичення заощаджень потрібен тривалий час. Саме тому страхування будівель відіграє важливу роль у захисті економічних інтересів громадян від непередбачуваних подій.

У сучасних умовах страхувальниками можуть виступати фізичні особи — власники будівель, повнолітні члени їхніх родин, а також особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах.

Об'єктами страхового захисту є різноманітні споруди: житлові, садові та дачні будинки, господарські будівлі (сараї, погреби, гаражі), зовнішні споруди (тротуари, тераси, огорожі, ворота), зведені на постійному місці, включаючи ті, що перебувають у заставі банку. Разом із будівлями на страхування приймається додаткове обладнання (газопроводи, лічильники, грати на вікнах). Договір може передбачати страхування цивільної відповідальності власника та членів його родини за шкоду, заподіяну при користуванні будівлями. Страхувальник має право обирати об'єкт страхування:

• усі будівлі на земельній ділянці;
• окремі будівлі (житловий будинок або гараж);
• окремі конструктивні елементи (вікна, двері, дах);
• незавершені будівлі.

Винятком є будівлі, що підлягають знесенню, аварійні, дуже старі, а також ті, що розташовані в зонах, яким загрожують обвали, зсуви, повені чи інші стихійні лиха, про що офіційно оголошено. Рухоме майно, що перебуває в будівлях (предмети домашнього вжитку, будівельні матеріали), у рамках страхування будівель не покривається. [16, c.145-146]

Відповідальність страховика включає відшкодування збитків від стихійних лих (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус), пожежі, вибуху, аварій опалювальної, водопровідної чи каналізаційної систем, проникнення води із сусідніх приміщень, викиду газу, а також неправомірних дій третіх осіб.

Не відшкодовуються збитки, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи; конструктивні недоліки, відомі страхувальнику до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; воєнні дії, громадські заворушення, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Договір укладається на підставі усної або письмової заяви терміном на 1 рік або на кілька місяців. Процес укладення договору включає такі етапи:

• перевірку факту належності будівель особі, з якою укладається договір;
• з'ясування, чи немає офіційного оголошення про загрозу обвалу, повені чи іншого стихійного лиха (якщо є — договір не укладається, крім випадків поновлення);
• обов'язковий огляд будівель у присутності страхувальника;
• перевірку забезпечення будівель належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд);
• страхову оцінку будівель для визначення страхової суми.

Ключовим моментом є визначення вартості будівель, на основі якої розраховуються страхова сума, платежі, а в разі настання страхового випадку — розмір збитку та відшкодування. Правильність оцінки впливає на фінансові результати страховика.

Для оцінки страховики використовують послуги експертів або оцінні документи бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства. Оцінні документи складаються на основі інвентаризаційних даних (поверхові плани, описи будівель). При оцінюванні застосовуються оцінні норми — вартість у грошових одиницях одиниці вимірювання (кв. метр, куб. метр, погонний метр) нової будівлі. В документах зазначається первісна вартість (вартість нової будівлі за оцінними нормами регіону) та дійсна вартість (первісна вартість мінус знос). [7, c.132-134]

У страховій практиці існує кілька варіантів визначення страхової оцінки.

Варіант І — страхова оцінка дорівнює дійсній вартості будівель на день укладення або поновлення договору.

Варіант II — страхова оцінка визначається на основі ринкових цін на будівлі в даному регіоні (тобто первісної вартості). Це забезпечує повноту страхового захисту, оскільки інакше страхувальнику довелося б самостійно покривати різницю між дійсною вартістю та витратами на відбудову.

В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі за домовленістю сторін, але не може перевищувати дійсної вартості. Якщо страхова сума менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність — виплачує відшкодування у відсотку від збитку, що відповідає відношенню страхової суми до дійсної вартості.

Якщо страхувальник бажає збільшити страхову суму (через інфляцію, прибудову або страхування не на повну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився. Загальна страхова сума не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.

Страхові платежі розраховуються залежно від страхової суми, терміну страхування та ступеня ризику з використанням граничних тарифних ставок: для сільської місцевості — від 0,2 до 0,45 % страхової суми; для міської — від 0,18 до 0,4 %, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 р. № 1122. Платіж може бути сплачений одноразово або частинами (у два чи три строки), готівкою представнику страховика або безготівково через бухгалтерію підприємства. При сплаті готівкою страхувальник одразу отримує страхове свідоцтво. При безготівковій оплаті свідоцтво видається після надходження коштів на рахунок страхової компанії. Якщо платіж не перераховано, договір вважається таким, що не відбувся.

Договір набирає чинності з наступного дня після сплати платежу готівкою або з дня надходження коштів на рахунок страховика. При поновленні договору до закінчення попереднього він починає діяти з наступного дня після завершення попереднього. Дія договору припиняється через строк, на який його укладено, у день, що передує даті набрання чинності. Якщо страхувальник не сплатив чергову частину платежу, договір припиняється наступного дня після зазначеної дати. Договір може бути поновлено, якщо протягом передбаченого терміну страхувальник звернувся із заявою, страховик оглянув будівлі, і за час прострочки не сталося страхового випадку.

Передбачено дострокове розірвання договору з ініціативи страхувальника (наприклад, при продажу чи даруванні будівель). У такому разі повертається частина платежу пропорційно невикористаному строку, зменшена на суму, використану для ведення справи. При зміні будівель укладається новий договір, а платіж обчислюється з урахуванням невикористаної частки за попереднім договором.

Для заохочення страхувальників передбачені пільги. По-перше, постійним клієнтам надається пільговий (місячний) строк для укладення нового договору, який вважається поновленим і діє з дня закінчення попереднього. Якщо в цей строк станеться страховий випадок, відшкодування виплачується за умовами попереднього договору. По-друге, постійним страхувальникам, які не отримували відшкодування, можуть надаватися знижки від страхового платежу. Постійними вважаються особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель.

Укладений договір гарантує відшкодування збитку при настанні страхового випадку. Оперативна виплата створює умови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника. При настанні страхового випадку страхувальник зобов'язаний: вжити заходів для зменшення збитків; протягом доби повідомити компетентні органи (пожежний нагляд, міліцію тощо); письмово повідомити страховика; дати можливість представнику страховика оглянути пошкоджені будівлі без виконання відновлювальних робіт. У разі невиконання цих вимог страховик може не виплатити відшкодування. Страховик, своєю чергою, зобов'язаний:

• прийняти та зареєструвати заяву страхувальника;
• запросити особу, відповідальну за шкоду (якщо така є), для складання страхового акта;
• скласти страховий акт;
• при потребі зробити запит до компетентних органів або самостійно з'ясувати причини та обставини страхового випадку;
• обчислити суму збитку та страхового відшкодування;
• виплатити страхове відшкодування;
• пред'явити винній особі (якщо така є) регресний позов. [7, c.135-136]

Розмір збитку та відшкодування визначається на підставі страхового акта, який складається на кожен страховий випадок за участю страхувальника або повнолітнього члена його родини, двох свідків та винної особи (якщо вона є).

У страховому акті, складеному на місці події після ретельного огляду, подається характеристика випадку, розміри будівлі та будівельні матеріали конструктивних елементів, відомості про розмір знищених чи пошкоджених частин, перелік рятувальних робіт, наявність придатних для використання залишків.

Ці дані є основою для розрахунку суми збитку, що є найскладнішою та найвідповідальнішою роботою страховика. Вона включає такі етапи:

• установлення факту загибелі або пошкодження будівель;
• визначення причини збитку та вирішення питання про страховий чи нестраховий випадок;
• визначення ступеня знищення або пошкодження.

Розрізняють тотальний та частковий збиток. Тотальний збиток (знищення) констатується, коли вартість відновлювальних робіт з урахуванням вартості залишків та витрат на запобігання збиткам перевищує дійсну вартість будівлі. Залишки враховуються лише якщо вони придатні для використання, за кількістю будівельного матеріалу (цегла, камінь, пиломатеріали, шифер тощо).

Вартість відновлення визначається двома способами: використанням одиничних розцінок на заміну чи відновлення конструктивних елементів або використанням відсоткового співвідношення вартості окремих елементів до загальної вартості будівлі. Метод розрахунку страховик обирає самостійно залежно від характеру, ступеня та обсягу пошкоджень, складності конструкцій та наявності технічної документації. [6, c.16-17]

4. Змішане страхування життя

Змішане страхування життя є одним із найпоширеніших видів особистого страхування. Воно дозволяє поєднати в одному договорі страхування капіталу на випадок дожиття до закінчення строку страхування та страхування капіталу на випадок смерті від будь-якої причини. Таким чином, цей вид страхування об'єднує два протилежні ризики: дожиття до певної дати чи події та смерть. Однак фактично реалізується лише один із них: людина або доживає до кінця дії договору, або ні. Страхувальник, укладаючи такий договір, не лише забезпечує накопичення, але й має впевненість, що в будь-якому разі не втратить своїх внесків.

Умовами договору може передбачатися відповідальність страховика при втраті застрахованим здоров'я внаслідок нещасного випадку. Включення цього ризику збільшує тарифні ставки.

Зазвичай у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією особою.

Договори змішаного страхування життя є довгостроковими та укладаються на різні строки. В Україні, як показує практика, вони можуть укладатися на 3, 5, 10, 15 і 20 років. При укладенні договору враховується вік застрахованого, який має бути не менше 16 років. Страхова компанія може встановити й менший початковий вік. Наприклад, у Росії при страхуванні з умовою виплати ренти пропонується встановлювати його не менш як 14 років.

Умови страхування обмежують і максимальний вік для укладення договору. Наприклад, компанія може встановити, що договір укладається, якщо страхувальнику ще не виповнилося 72 роки. Враховуючи, що мінімальний строк страхування в Україні становить 3 роки, страхувальник максимального віку може укласти договір лише на 3 роки. Тобто, якщо максимальний вік при укладенні — 72 роки, то на момент закінчення договору йому не повинно бути більш як 75 років.

Важливе значення має стан здоров'я страхувальника. Договори, як правило, не укладаються з непрацюючими інвалідами І групи. Можуть бути й інші обмеження (для інвалідів II групи, хворих на онкологічні, тяжкі хронічні захворювання або СНІД).

Для укладення договору особа подає заяву встановленої форми. Страхувальник має право визначити особу (осіб), яка отримає страхову суму в разі смерті застрахованого, а також може замінити її іншою до настання страхового випадку. [4, c.55-57]

Страхова сума встановлюється при укладенні договору, але компанія може обмежити її мінімальним розміром. Страхувальник за згодою страховика може зменшити або збільшити страхову суму, вносячи відповідні зміни до договору.

Страховий внесок залежить від розміру страхової суми та тарифної ставки, яка, своєю чергою, залежить від строку страхування, його варіанта, віку страхувальника. Внесок може сплачуватися одноразово, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівково.

Дія договору починається з дня сплати першого (одноразового) внеску готівкою працівнику страхової компанії або з дня надходження коштів на рахунок страховика. Якщо внесок не сплачено у встановлений строк, договір вважається недійсним, а сплачені внески повертаються.

Факт укладення договору засвідчується страховим полісом (свідоцтвом), у якому зазначаються строк дії, початок і закінчення, страхова сума, розмір внеску, а також вигодонабувач (особа, яка має право отримати страхову суму в разі смерті застрахованого).

Страхувальник має право достроково припинити договір. У цьому разі він отримує викупну суму, яка залежить від розміру сплачених внесків і строку дії договору з урахуванням інвестиційного доходу. Договір можна поновити, якщо викупна сума не була виплачена і строк дії договору ще не закінчився.

При дожитті застрахованого до закінчення строку страхова компанія виплачує обумовлену страхову суму. Виплати, пов'язані з наслідками нещасних випадків, на її розмір не впливають.

Якщо застрахований помер протягом дії договору, страховик також зобов'язаний виплатити страхову суму. Однак компанія не несе відповідальності, якщо смерть настала протягом перших 6 місяців дії договору від злоякісних пухлин або серцево-судинних захворювань. Також не виплачується страхове відшкодування, якщо смерть є наслідком умисного злочину, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, самогубства тощо. У таких випадках виплачується сума, що залежить від фактично сплаченого періоду страхування.

Якщо договором передбачена відповідальність при пошкодженні організму внаслідок нещасного випадку, виплата становить частину страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я, який визначається за спеціальною таблицею. Для підтвердження факту нещасного випадку подається довідка лікувального закладу. Повна сума виплачується при 100 % втраті загальної працездатності.

При дожитті до закінчення строку або при втраті здоров'я одержувачем є застрахована особа або, за її нотаріально оформленим дорученням, інша особа.

Якщо застрахований помер до отримання страхової суми, вона виплачується призначеній особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

Умовами договору може передбачатися право страхувальника на отримання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, обчисленої на основі резерву для виконання зобов'язань з виплати при дожитті. Період, з якого можна отримати позику, визначається, наприклад, після одного року від початку дії договору.

Для отримання страхової суми страхувальник подає заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску (якщо він сплачений готівкою). Залежно від страхового випадку можуть знадобитися й інші документи.

У разі смерті страхувальника вигодонабувач або спадкоємець подає копію свідоцтва про смерть, посвідчення особи або свідоцтво про спадщину. Виплата здійснюється на основі заяви та страхового акта у визначені договором строки: готівкою, поштовим переказом, чеком на отримання суми в банку або перерахуванням у вклад на ім'я одержувача. [15, c.110-114]

5. Фінансова надійність страховика, шляхи її забезпечення

Зацікавленість людей у страховому захисті є основою існування страхових компаній, які пропонують різноманітні послуги та виступають на ринку їх продавцями з метою отримання прибутку. Без попиту на страхові послуги страховик не може існувати, адже лише за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, інвестує кошти та накопичує доходи. Таким чином, страхувальнику належить вирішальна роль у відносинах зі страховиком.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумуляції коштів у вигляді страхових премій до страхових резервів. Ці резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика та мають цільове призначення — використовуються лише при настанні страхових випадків за укладеними договорами. Інакше кажучи, специфіка організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході та виході якого знаходяться гроші, що лише тимчасово затримуються у страховика.

На відміну від промислових і комерційних підприємств, страховик приймає гроші не в обмін на матеріальний товар чи послуги, а в обмін на послугу, що забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх виплат лише тим страхувальникам, які зазнали збитків. Ця особливість («плата наперед») потребує гарантій здатності компанії відповідати за своїми зобов'язаннями. Однією з таких гарантій є фінансова надійність страховика, яка постійно перебуває в центрі уваги обох сторін і пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестрахувальною політикою. При оцінці фінансової надійності застосовуються кілька критеріїв:

• розмір власних коштів;
• правильність розрахованих тарифних ставок;
• наявність збалансованого страхового портфеля;
• величина страхових резервів, адекватних сумі взятих зобов'язань;
• ефективність розміщення страхових резервів;
• перестрахувальні операції.

Фінансова надійність страховика — це спроможність виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування, у випадку впливу несприятливих чинників. Стійка фінансова надійність дозволяє страховику виконати всі зобов'язання за будь-яких обставин. [17, c.135-136]

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які формуються за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд є головним елементом функціонування будь-якого суб'єкта господарювання незалежно від форми власності. Він становить суму вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок його формування регулюється законодавством та статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній є наявність мінімального статутного фонду: 1 млн євро для страховика, який займається видами страхування, іншими ніж страхування життя, та 1,5 млн євро для страховика, який займається страхуванням життя, за валютним курсом. Важливо, що 100 % статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов'язань у разі нестачі страхових резервів.

Страховик у процесі діяльності повинен мати не лише статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду належать спеціальні та резервні фонди, а також нерозподілений прибуток. Вільні резерви — це частка власних коштів, що резервується для додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною страхової послуги. Цей розрахунок неможливий без урахування збитковості страхової суми. На основі статистичних даних за кілька років страховик розраховує тарифну ставку, враховуючи обсяг та рівномірність розподілу ризику, частоту страхових випадків, доходи компанії. Однак не завжди об'єктивні виміри доступні, оскільки страховик може не володіти потрібною інформацією. Тоді він покладається на суб'єктивний погляд щодо ймовірності негативних подій. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує тарифи та затверджує їх в уповноваженому органі. Існує система знижок до базових тарифів для поновлення договорів та для корпоративних клієнтів. Український ринок характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтовано низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення тарифу від об'єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності та невиконання зобов'язань.

Ще одним критерієм є достатність страхових резервів, які відображають обсяг зобов'язань за укладеними договорами. Розмір резервів має бути адекватним прийнятим зобов'язанням. Виконання зобов'язань насамперед здійснюється за рахунок страхових резервів, а їх достатність обумовлена правильно визначеною тарифною ставкою.

Акумульовані в резерви премії тимчасово перебувають у розпорядженні страховика та можуть бути інвестовані для отримання додаткового доходу. Однак тимчасово вільні кошти резервів підлягають державному регулюванню, оскільки вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті при настанні страхової події. Активи, сформовані за рахунок резервів, є гарантією виконання зобов'язань і повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Це дозволяє забезпечити своєчасні та повні страхові виплати. При розміщенні коштів необхідно враховувати характер розподілу ризику, термін страхування, обсяг акумульованих коштів, потребу в інвестиційному доході.

Фінансова надійність забезпечується також перестрахуванням. Висока вартість об'єктів, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності можуть негативно вплинути на надійність. При перестрахуванні страховик, передаючи частку ризику перестраховику, продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому важливо правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань. Якщо він буде надто високим, при настанні страхового випадку може не вистачити коштів для покриття збитків.

Розмір власного утримання залежить від галузі страхування, характеру та ймовірності ризику, можливого максимального збитку, обсягу власних коштів. Чим більше власних коштів, тим надійніше виконання зобов'язань. З метою захисту інтересів страхувальників Законом України «Про страхування» передбачено обов'язкове укладання угоди перестрахування, якщо страхова сума за окремою угодою перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду, сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли зобов'язання, що перевищують можливості їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання цих зобов'язань у перестраховиків.

Дотримання перелічених критеріїв є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують запевнення щодо страхового захисту. [8, c.7-10]

Список використаної літератури

1. Андрієвська А. Удосконалюється система соціального страхування // Охорона праці. - 2001. - № 10. - С.43-44

2. Боднарук М. До питання поняття соціального страхування // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - C. 75-76.

3. Волосенко І. Страховий ризик у страховому правовідношенні // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - C. 118-122

4. Кінащук Л. Види страхування та їх місце в управлінні ризиками // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - C. 55-57

5. Кінащук Л. Організаційно-правові особливості функцій та принципів страхування // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 10. - C. 48-53

6. Клапків М. Економічний зміст страхових гарантій // Банківська справа. - 2000. - № 5. - C. 16-20

7. Кривошлик Т. Страхування майна громадян // Фінанси України. - 2001. - № 11. - C. 131-136

8. Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні: стан і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. - 1998. - № 7. - C. 7-13

9. Пацурия Н. Правила страхования как основная правовая форма закрепления условий добровольного страхования // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 7. - C. 14-17

10. Рудавський О. Особливості національного страхування // Вісник податкової служби України. - 1999. - № 10. - C. 40-42

11. Руденко В. Соціальне страхування. Пошуки фінансово-правових основ // Віче. - 1999. - № 5. - C. 57-69

12. Самойловський А. Страховий бізнес в Україні // Вісник Національного банку України. - 1997. - № 11. - C. 41-44

13. Середюк А. Страхование как способ минимизации кредитных рисков // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997. - № 9. - C. 3-10

14. Талан М. Страхування - імунна система суспільства // Соціальний захист. - 2005. - № 12. - C. 8

15. Трубич С. Формування системи соціального страхування // Економіка України. - 2000. - № 2. - C. 110-114

16. Фурман В. М. Страхування та його роль у соціально-економічних процесах // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.145-152.

17. Шумелда Я. Організаційні схеми страхування // Фінанси України. - 2001. - № 12. - C. 135-141