Стежками Київщини (на прикладі Бородянського району)

1. Загальна характеристика Бородянського району

Бородянський район, створений у 1923 році, розташований у західній частині Київської області. Його площа становить 0,9 тис. км². За даними на 1 січня 2002 року, тут мешкає 57,8 тисяч осіб.

До складу району входять п'ять селищ міського типу: Бородянка (районний центр), Бабинці, Клавдієво-Тарасове, Немішаєве, Пісківка, а також 43 сільські населені пункти. На території району розташовані залізничні станції Бородянка, Клавдієво, Немішаєве, Тетерів та Спартак. Протяжність автомобільних доріг загального користування сягає 206,4 км, з яких 199,4 км мають тверде покриття.

Адміністративно-територіальний устрій району включає 5 селищних та 19 сільських рад. Транспортне сполучення забезпечують 11 автобусних маршрутів.

Рельєф місцевості — це моренно-зандрова та алювіальна слабохвиляста горбиста рівнина. Серед корисних копалин, що мають місцеве значення, — суглинки, мергелі, вапняки, піски, торф та цегельні глини. Поклади граніту й базальту на поверхню не виходять, тому їх видобуток для будівельної промисловості не ведеться. Залізні руди залягають на невеликих площах і мають малу потужність, через що не розробляються.

Район розміщений у межах Київського Полісся, в теплій агрокліматичній зоні з недостатнім зволоженням. Метеорологічна станція працює в смт Пісківка.

Головні річки району належать до басейну Дніпра: Здвиж, Тетерів та Пісчанка. Загалом споруджено 33 ставки із загальною площею водного дзеркала 53,5 га. Ґрунти переважно дернові, слабо- та середньопідзолисті, піщані й глинисто-піщані, місцями супіщані, а також сірі лісові, темно-сірі опідзолені та лучно-болотні. Ліси займають площу 40,5 тис. га, де ростуть сосна, дуб, береза, осика та вільха. Створено 320 га лісосмуг і заліснень, а також заліснено 31,2 тис. га пісків.

Найдавніші археологічні знахідки на території району відносяться до пізнього палеоліту (20–25 тисяч років до н. е.). Перша письмова згадка про річки Тетерів та Здвиж датується 1150 роком і міститься в Іпатієвському літописі.

У 1793 році Бородянський край увійшов до складу Київської губернії Російської імперії. У 1866 році була утворена Бородянська волость, яка об'єднувала 15 сіл, 12 хуторів та 1 фільварок.

На початку XX століття почала діяти залізниця Київ–Ковель. На території району з'явилися три станції: Немішаєве, Клавдієво (названі на честь начальника Південно-Західної залізниці К. С. Немєшаєва) та Тетерів.

У 1930-х роках у районі відкрили 9 відділень зв'язку та створили міську телефонну мережу. До кінця 1960-х років населення району зросло до 54,8 тис. осіб. Тоді ж працювало 17 промислових підприємств, 3 радгоспи, 13 колгоспів, а також 11 середніх, 14 восьмирічних та 6 початкових шкіл.

У 1963 році в райцентрі відкрили сільське професійно-технічне училище. Того ж року Бородянський район було ліквідовано, а його територію та населені пункти приєднали до Макарівського району та Ірпінської міськради. Відновлення району відбулося у 1967 році.

Після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 році район віднесли до зони посиленого радіоекологічного контролю, а всі його мешканці отримали статус потерпілих 4 категорії.

Станом на 2002 рік у районі зареєстровано 1864 суб'єкти господарювання. Серед найбільших промислових підприємств — ВАТ «Борекс», ВАТ «Пісківський завод скловиробів», ВАТ «Бородянський молокозавод», ВАТ «Електромашкомплект» та ВАТ «Галімпекс-Клавдієвська фабрика ялинкових прикрас». Будівельну галузь представляють ЗАТ «ПМК-6» та ВАТ «Бородянська СПМК-15».

У районі працюють Ощадбанк та філії шести банків: «Аваль», «Правексбанк», «Індекс-банк», «Київська Русь», «Соцбанк» та «Приватбанк».

Сільське господарство району представлене двома приватними підприємствами, десятьма сільськогосподарськими виробничими кооперативами, п'ятьма товариствами з обмеженою відповідальністю, трьома господарствами наукових і навчальних закладів та 12 фермерськими господарствами. Також діють 5 мисливських господарств і понад 12 тисяч дачних ділянок.

Рослинництво орієнтоване на вирощування зернових культур, картоплі та льону. Сільськогосподарські угіддя займають 43,7 тис. га, з яких 29,4 тис. га — орні землі. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство та свинарство.

У смт Немішаєве розташовані Український науково-дослідний інститут картоплярства Української академії аграрних наук із дослідним господарством у с. Козинці, Немішаєвський державний аграрний коледж, а також Бородянське сільське професійно-технічне училище.

Освітня мережа налічує 27 загальноосвітніх шкіл, Тетерівську гімназію, 6 навчально-виховних об'єднань «Школа-сад», дитячий будинок «Веселка» та 19 дитсадків. Медичне обслуговування забезпечують центральна районна лікарня, 4 дільничні лікарні, 5 медамбулаторій, 28 ФАПів, 2 здоровпункти та 10 аптек. Для відпочинку діють дитячий оздоровчий табір у с. Пилиповичі та санаторій у Тетереві.

Культурне життя району представляють районний Палац культури ім. Т. Г. Шевченка, при якому працює близько 20 клубних формувань (з них 12 дитячих), 29 Будинків культури та сільських клубів, а також 2 школи мистецтв. Місцеві засоби масової інформації — районна газета «Вперед» (заснована 25 лютого 1932 року) та редакція місцевого радіомовлення.

Для занять спортом у районі облаштовано 22 спортзали та 15 футбольних полів. Найбільшим спортивним об'єктом є комплекс Немішаївського державного аграрного коледжу, що включає стадіон, 3 спортивні майданчики, спортивний та тренажерний зали. У райцентрі завершується будівництво сучасного спортивного комплексу футбольного клубу «Система» (президент В. Пилипенко) із 4 футбольними полями, центральне з яких розраховане на 5 тисяч глядачів, та спортивним залом.

На території району діє 38 релігійних громад: 19 — Української православної церкви Московського патріархату, 3 — Української православної церкви Київського патріархату, 8 — Євангельських християн-баптистів, а також громади адвентистів сьомого дня, римо-католицької церкви, християнської церкви Повного Євангелія «Слово віри», євангельських християн «Джерело життя» та християнської церкви Повного Євангелія «Вісник миру».

2. Символіка Бородянського району

Герб

Щит герба розділено на червоне та зелене поля й перетято срібним струмком, зображеним хвилястою ниткою. У верхній частині розміщено срібного лелеку, унизу праворуч — срібну розкриту книгу, а ліворуч — срібне зображення заводів.

Вінок, обгорнутий синьо-жовтою стрічкою, символізує Україну, на території якої розташований район. Квітка калини вказує на Київську область, до складу якої входить Бородянський район. Вінок утворюють золоте колосся, що символізує багаті врожаї та основну сільськогосподарську культуру району, а також гілки сосни й дуба, які уособлюють хвойні та листяні ліси.

Прапор

Лелека на прапорі символізує Поліський край, де розташований Бородянський район. Птах із розправленими крилами — це погляд у майбутнє та надія на щасливе життя. Лелека є символом щастя, добробуту, захисту, опіки та оновлення поколінь. Срібні елементи мають власні значення: хвиляста смуга уособлює водні багатства, чистоту й незайманість душі; розкрита книга — досягнення в науці та освіті; емблема заводів розповідає про різноманітну промисловість району.

Червоний колір символізує мужність, хоробрість і безстрашність поколінь, які захищали свою Батьківщину. Зелений колір означає свободу, родючість землі та достаток.

Прапор являє собою прямокутне полотнище з пропорціями 2:3, що складається з двох вертикальних смуг — червоної та зеленої, і перетяте срібним струмком на відстані 1/3 висоти від нижнього краю.

3. Пам'ятки історії та археології

На території району збереглися такі пам'ятки історії та культури:

1. Археологічний пам'ятник — городище XIII століття (с. Мирча). На південний захід від села, у лісі, на правому березі висохлої річки Таль, археологи розкопали округле городище розміром 65 на 75 метрів — залишки військового форпосту XII–XIII століть. До нашого часу зберігся потужний кільцевий вал заввишки 3,5 метра.
2. Музей військової слави (смт Немішаєве). Розташований при аграрному коледжі.

Загалом у районі діє 11 музеїв та музейних кімнат. У Немішаївському аграрному коледжі працюють музей бойової слави та музей селища Немішаєвого. У Луб'янці функціонує музей культури та побуту літературно-мистецького профілю, а в Новій Греблі — музей історії книги і книгодрукування. При восьми школах створено кімнати-музеї краєзнавчого спрямування: у Новому Корогоді — «Домашні обереги», у Пилиповичах — «Світлиця», у Новому Заліссі — «Бабусина світлиця», у Новій Греблі — «Берегиня», у Микуличах — музей Героя Радянського Союзу В. Г. Яковенка, у Загальцях — музей етнографії та побуту. У селі Здвижівка при Будинку культури триває створення краєзнавчого музею. Усі музеї та музейні кімнати працюють на громадських засадах.

Список використаної літератури

1. Винниченко І. Архітектурні пам'ятки Києва, створені німцями / Ігор Винниченко, Арно Кирхгоф ; Нім. культ. центр, Ін-т досліджень діаспори. — К. : Вік, 2004. — 23 с.
2. Новое в археологии Киева / П. П. Толочко, С. А. Висоцкий, Я. Е. Боровский и др. ; [Отв. ред. П. П. Толочко и др.]. — К. : Наук. думка, 1981. — 455 с.
3. Охрана местных природно-исторических святынь / Владимир Борейко, Олег Листопад, Владимир Руденко, Анатолий Подобайло ; Киев. эколого-культ. центр, Укр. мол. экологич. лига «Скорая заповедная помощь». — К. : Киевский эколого-культурный центр, 1998. — 143 с.
4. Пам'ятки архітектури та містобудування України : Довідник державного реєстру національного культурного надбання / Авт. колектив: В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін. ; За ред. А. П. Мардера, В. В. Вечерського. — К. : Техніка, 2000. — XIV, [2], 326 с.
5. У пам'яті народній / Українське товариство охорони пам'ятників історії та культури. — К. : УРЕ, 1995. — 311 с.
6. Шамурина З. Киев : [Архитектурные памятники] / З. Шамурина. — М. : Изд. Т-ва «Образование», 1992. — 83 с.