Стан ринку корпоративних і державних облігацій у світі

Вступ.

1. Глобальний ринок державних боргових зобов'язань.

2. Корпоративні облігації: основні тренди та протиріччя.

3. Характерні риси облігаційного ринку.

Висновки.

Перелік джерел.

Вступ

Облігація є борговим інструментом. Зазвичай кошти, отримані від їх розміщення, надходять безпосередньо емітенту (компанії, що випустила папери) та спрямовуються у виробничу діяльність (за винятком державних позик).

У міжнародній практиці більшість облігаційних запозичень мають довгостроковий характер та порівняно невисоку відсоткову ставку, через що їх іноді називають «дешевими кредитами». Останніми роками обсяги залучення коштів через такі інструменти на світовій арені суттєво зросли. З огляду на нагальну потребу українських виробників у доступних довгострокових позиках, можна припустити, що загальні світові тенденції на ринку цінних паперів, пов'язані зі збільшенням частки облігацій, поширяться і на вітчизняний ринок.

Облігація — це різновид боргового інвестиційного цінного паперу, що засвідчує відносини позики між її власником та емітентом і підтверджує зобов'язання останнього повернути номінальну вартість у визначений термін, а також сплатити певний відсоток (винагороду). Такі папери можуть існувати у документарній або електронній формі. У першому випадку зміна власника фіксується шляхом фізичної передачі бланків від продавця покупцю або особі, що зберігає цінні папери.

1. Світовий ринок державних облігацій

Вільні кошти фізичних та юридичних осіб можуть залучатися для покриття дефіциту бюджету через емісію та продаж державних цінних паперів. Оптимальний обсяг запозичень на фондовому ринку є більш прийнятним способом фінансування дефіциту, ніж пряме кредитування від центрального банку. Уряди багатьох країн активно використовують державні облігації як інструмент залучення позикових ресурсів для покриття поточного дефіциту та обслуговування державного боргу. Розвинений ринок внутрішніх державних облігацій є ключовим елементом ефективної монетарної політики.

Облігації підприємств мають містити такі обов'язкові реквізити: назву «облігація», повне найменування та адресу емітента; ім'я власника (для іменних паперів); номінальну вартість; строк погашення, розмір та періодичність виплати відсотків (для відсоткових облігацій); дату та місце випуску, серію та номер; підпис керівника або уповноваженої особи та печатку емітента.

До облігації може додаватися купонний лист для виплати доходу, який має містити: порядковий номер купона; номер облігації; найменування емітента та рік виплати відсотків.

У більшості країн внутрішні державні облігації становлять основу державного боргу та суттєво впливають на економіку. У розвинутих державах майже вся заборгованість уряду оформлена у вигляді цінних паперів для внутрішнього та зовнішнього ринків. Випускаючи такі папери, держава виступає позичальником, і саме міністерства фінансів є найбільшими позичальниками на фінансових ринках. Значна частина емітованих державних паперів розміщується на внутрішніх ринках, де вони часто домінують у сегменті інструментів із фіксованим доходом.

Розрізняють номінальну, викупну та курсову вартість облігацій. Остання формується під впливом попиту та пропозиції на фондовому ринку і зазвичай виражається у відсотках до номіналу.

В Україні, окрім паперів вітчизняних емітентів, можуть обертатися й іноземні облігації, зокрема Міжнародного банку реконструкції та розвитку, МВФ тощо. Критерії поділу на вітчизняні та іноземні аналогічні тим, що застосовуються для акцій: місце реєстрації головного офісу емітента та територія обігу випущених паперів.

Придбавати облігації можуть громадяни та юридичні особи України як за власні, так і за позичкові кошти.

Внутрішні державні облігації вважаються найменш ризикованим інвестиційним інструментом у країні. Однак іноді ситуація може бути іншою, особливо порівняно з іншими інструментами державних запозичень. Зобов'язання за внутрішніми паперами є менш жорсткими: їх невиконання не має таких серйозних наслідків для кредитного рейтингу, як дефолт за зовнішніми облігаціями. Втім, криза на ринку державних цінних паперів може негативно вплинути на економіку загалом. Взаємозв'язок між ефективним функціонуванням ринку державних запозичень та економікою простежується в багатьох країнах.

У розвинутих країнах дохідність облігацій зазвичай становить від 6 до 12%. Для підвищення привабливості емітент може погодитися на рейтингову оцінку надійності. При визначенні рейтингу враховуються обсяг нематеріальних активів, прогнози розвитку галузі, рівень диверсифікації виробництва та портфеля, конвертованість паперів та інші фактори. Ринкова ціна облігації зростає, якщо дохід нараховується частіше, оскільки за незмінної річної ставки сума виплат збільшується. Такі папери вважаються висококласними. Якщо емітенти не забезпечують належної надійності, регулятори можуть обмежувати коло осіб, які мають право купувати такі безрейтингові облігації.

Кошти від розміщення зовнішніх, внутрішніх та місцевих позик спрямовуються відповідно до державного, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Емісія цінних паперів загалом зростає швидкими темпами, особливо облігацій. Наприклад, у США обсяг випущених цінних паперів у 1986 році перевищив показник 1980 року майже в 5 разів: випуск акцій зріс у 3 рази, а облігацій — у 7 разів. Це свідчить про високу популярність облігацій серед інвесторів.

У країнах із перехідною економікою випуск облігацій також зростає. Наприклад, у Латвії річний обсяг розміщення державних облігацій сягає близько 700 млн лат (1 млрд дол. США).

2. Ринок корпоративних облігацій: тенденції та суперечності

Ринок облігацій є важливою складовою фондового ринку. Залучаючи кошти інвесторів через облігаційні позики, він формує інвестиційну базу та забезпечує перспективний розвиток. Сучасний світовий фондовий ринок демонструє стрімке зростання сегмента облігацій. За деякими оцінками, світовий ринок корпоративних боргових паперів (з урахуванням інструментів в обігу) з початку 1998 року до липня 2003 року зріс більш ніж наполовину — з 3131 млрд до 4757,3 млрд дол. США (приріст 51,9%) [1]. Це зростання відбувалося на тлі глобальної кризи на ринку акцій, падіння індексів капіталізації, корпоративних скандалів та банкрутств великих компаній. Саме ринок облігацій став рушієм зростання світового фондового ринку в несприятливих умовах.

Кожен тип облігацій потребує особливого підходу. Наприклад, облігації з бонами на передплату дають власнику право першочергового отримання паперів нових випусків, або право продати бони на ринку як самостійні цінні папери. Облігації з правом дострокового погашення надають таку можливість емітенту.

За терміном обігу облігації поділяються на короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 7 років) та довгострокові (від 7 до 30 років). Казначейські зобов'язання можуть випускатися на термін до року, від 1 до 5 років або від 5 до 10 років. Такі папери називаються терміновими, оскільки емітент зобов'язаний погасити їх після закінчення визначеного періоду. Більшість облігацій є саме такими, але існують і безстрокові, які не дисконтуються, а розмір виплат за ними може змінюватися.

За способом виплати відсотків облігації поділяються на іменні (зареєстровані) та на пред'явника. Іменна облігація виписується на ім'я власника, який отримує сертифікат, не має купонів, а дохід надходить поштою або іншим способом. До облігацій на пред'явника додаються відривні купони для отримання відсоткових виплат.

Облігації можуть існувати не лише у вигляді окремих документів, а й як записи в боргових книгах (так звані касові облігації).

Оподаткування облігацій може бути звичайним, зниженим або взагалі відсутнім.

Деякі облігації мають вільний обіг і можуть вільно купуватися та продаватися будь-якими особами, тоді як інші мають обмеження. Обмеження можуть стосуватися терміну володіння, коливань цін або кола учасників торгів. Деякі облігації випускаються без права обігу: інвестори зобов'язані тримати їх до погашення або викупу емітентом, не маючи права продавати, обмінювати, дарувати чи використовувати як заставу.

Державні облігації поділяються на ринкові та неринкові (дозволені чи недозволені до вторинного продажу). До неринкових належать ощадні та пенсійні облігації, які купують індивідуальні інвестори. Ощадні облігації погашаються за номіналом на вимогу власника і не можуть бути забезпеченням позички. Такі папери називають також необоротними — дохід від них отримують лише перші покупці.

За забезпеченістю облігації поділяються на забезпечені (із заставою) та незабезпечені. Про забезпечення можна говорити, коли емітент гарантує повернення основної суми та виплату доходів, виключаючи можливість неповного чи несвоєчасного виконання зобов'язань (усі державні та місцеві облігації є забезпеченими). Забезпечені облігації гарантуються заставою, на яку може бути звернене стягнення.

Для забезпечення використовуються різні активи: майно, фондові цінності, доходи від майбутніх проектів, податкові надходження, гарантії тощо. Облігації із заставою майна поділяються на першозаставні та загальнозаставні. Борг власникам загальнозаставних паперів виплачується після розрахунку з власниками першозаставних, але до інших кредиторів. Застава під нерухомість оформлюється заставними листами, а під рухоме майно (автомобілі, літаки, судна) має свої особливості. Облігація під заставу нерухомості називається іпотечною і використовується для довгострокового рефінансування.

Облігації із заставою фінансових активів забезпечуються цінними паперами емітента (акціями, облігаціями інших компаній, зокрема філій чи дочірніх фірм), а також паперами, що зберігаються на умовах трасту.

Інвестиційна привабливість світового ринку облігацій значною мірою зумовлена змінами в його структурі, зокрема зростанням ролі корпоративних облігацій. Вони стають основним інструментом інвестиційної політики корпорацій [2]. Ці процеси мають перманентний характер. Збільшення обсягів емісій створює сприятливі умови для економіки та стимулює інвестиційне середовище. Як зазначають дослідники, в умовах концентрації кредитного ринку та конкуренції випуск облігацій є конкурентною перевагою підприємств [3]. Завдяки облігаціям корпорації вирішують проблеми довгострокового інвестування, оптимізуючи витрати на обслуговування боргу та концентруючи інвестиції на пріоритетних напрямках. Ринок корпоративних облігацій забезпечує ресурсний потенціал економіки.

Український ринок корпоративних облігацій перебуває під впливом світових тенденцій. Інвестиційна привабливість таких паперів стимулює українських емітентів до нових випусків. Популярність облігацій як альтернативного боргового інструменту зростає серед підприємців. Зі зростанням економіки зростають і потреби в інвестиціях. Водночас становлення українського ринку має свої особливості, як позитивні, так і негативні. Про необхідність детальнішого вивчення тенденцій ідеться в роботі В. Шапрана, присвяченій перспективам розвитку ринку облігацій України в 2003 році [4]. Події 2004-го та початку 2005 року внесли корективи в динаміку розвитку, що потребує аналізу. Перед українською наукою стоїть завдання дослідити сучасні тенденції, виявити загальні риси та чинники розвитку. Це дозволить забезпечити об'єктивне бачення процесів і виробити стратегію регулювання цього сегмента.

Ключовим чинником розвитку ринку корпоративних облігацій є інвестиційні очікування. Облігації — це довгострокова інвестиція, що вимагає від інвестора передбачення перспектив. Нестабільність економіки, різкі зміни монетарної та валютної політики, негативні інфляційні очікування формують негативний прогноз і знижують зацікавленість інвесторів. Для подальшого розвитку ринку необхідно забезпечити гармонійну фінансову та грошову політику, уникати різких змін індикаторів. Не можна вирішувати тимчасові проблеми за рахунок непередбачених заборон, адже втрата інвестиційної привабливості завдає більшої шкоди, ніж миттєвий позитивний ефект. Прогнозованість та стабільність — головні умови розвитку ринку.

Немає потреби обмежувати права суб'єктів господарювання щодо обсягів емісії корпоративних облігацій. Такі облігації є боргом у широкому розумінні і за економічною суттю не відрізняються від банківського кредиту чи позики. Штучне обмеження обсягів емісії акціонерних товариств, коли обмежень на кредити не існує, не має економічного обґрунтування. Ефективний ринок вимагає рівних прав для всіх учасників. Обмеження допустимі лише за умови економічної доцільності, в інших випадках вони мають негативний характер. Обмеження випуску облігацій акціонерними товариствами є саме таким негативним чинником, що згубно впливає на фінансовий ринок.

3. Особливості ринку облігацій

На сучасному світовому фінансовому ринку триває інтеграція економік різних країн. Українські вчені відзначають, що типовою тенденцією початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, яка проявляється в глобалізації всіх сторін економіки [1]. Глобалізація економічного середовища України стала нагальним завданням. Цей процес вимагає не лише впровадження міжнародних правил, але й адаптації стандартів до українських умов. За таких умов формуються нові підходи до розуміння завдань фінансового ринку.

Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу чи завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину резервного фонду. Це підвищує їх привабливість як інструмента позики.

Ринок облігацій — найбільший фінансовий ринок світу. На відміну від випуску акцій, облігаційне фінансування не передбачає участі у відносинах власності та не дає права голосу. Держава особливо активно використовує облігації для отримання позик.

Облігації — це форма кредиту. Емітенту дешевше звертатися до інвестора безпосередньо, без посередництва банку. Облігації продаються на біржі, їх ціна залежить від попиту та пропозиції, доходу та рівня позичкового відсотка. Це найнадійніші цінні папери, доходи за якими виплачуються в першу чергу. Вони можуть випускатися з нульовим купоном (дохід визначається різницею між курсом випуску та вартістю при погашенні) або зі змінною процентною ставкою. Власник отримує фіксований дохід протягом усього періоду дії. Облігації можуть бути короткостроковими (до 10 років) та довгостроковими (понад 10 років) [4].

Облігації поділяються на іноземні та єврооблігації. Іноземні продаються поза межами країни позичальника, але виражаються в її валюті. Навіть національні облігації, номіновані в іноземній валюті, відносяться до іноземних. Єврооблігації постачаються на ринок синдикатом банків з різних країн і розміщуються в країнах з іншою валютою. Наприклад, якщо українська компанія розміщує облігації в Німеччині в марках — це іноземні облігації, а якщо у Франції, Швейцарії чи Лондоні — це єврооблігації. Основними центрами торгівлі іноземними облігаціями є Нью-Йорк, Цюрих, Токіо, Лондон, Амстердам, Франкфурт-на-Майні. Найпоширенішими міжнародними паперами є єврооблігації. Їх головна перевага — можливість розміщення на ринках кількох країн та менший рівень державного регулювання. Вони не обов'язково продаються в Європі, але основний ринок знаходиться в Лондоні. Єврооблігації не мають національних кордонів і реалізуються через міжнародні синдикати. Їх номінал встановлюється у валюті іншої країни, зокрема в євродоларах та євроієнах. Сьогодні всі облігації, випущені на ринках євровалют, називають єврооблігаціями [6].

Ринок єврооблігацій — це система відносин щодо боргових зобов'язань у євровалютах, де фіксуються сума боргу, умови та терміни погашення, порядок отримання відсотків. Цей ринок привабливий для іноземних вкладників завдяки відсутності жорсткого контролю, довгостроковому характеру позик (10-15 років) та можливості отримати кошти в кількох країнах одночасно. На відміну від єврокредитів, єврооблігації не дають власнику права впливати на грошову політику позичальника. Тому на цей ринок допускаються лише позичальники з високим кредитним рейтингом. Процентна ставка може бути фіксованою або плаваючою. Крім урядів, облігації випускають місцеві органи влади для фінансування соціальної інфраструктури — це муніципальні облігації. Їх вигідність обумовлена податковими пільгами. У розвинутих країнах з федеральним устроєм вони становлять значну частку ринку: у США — майже 25% державних і муніципальних паперів, у Німеччині — більше половини.

Ринок єврооблігацій майже не регулюється, вільний від оподаткування та є гнучким. Емітент має пройти перевірку провідних європейських рейтингових агентств. Випуск та розміщення здійснюється групою банків з кількох країн. Однак цей ринок поступається ринку США, хоча переважає японський. Ситуація змінилася з введенням єдиної європейської валюти, що зробило цінні папери більш зіставними та усунуло валютні ризики. Виник загальноєвропейський ринок, де європеєць може купувати акції будь-якої країни ЄС. Відбулася уніфікація державних облігацій, і вони стали доступнішими.

Розвиток ринку внутрішніх державних позик передбачає:

• утримання темпів зростання заборгованості за облігаціями не вище темпів зростання ВВП;
• запровадження дострокового викупу державних облігацій на вторинному ринку в межах касового планування;
• забезпечення доступу небанківських фінансових установ до первинного ринку;
• присвоєння облігаціям міжнародного ідентифікаційного номеру ISIN;
• реєстрацію облігацій у Euroclear/CEDEL для підвищення їх привабливості.

Глобалізація фінансових ринків посилилася. Великі компанії випускають корпоративні облігації для залучення капіталу з метою розширення чи модернізації виробництва. Ці папери забезпечені майном підприємства. Лише великі та відомі фірми можуть розраховувати на довіру. Перед виходом на ринок компанія має отримати висновок спеціалізованого агентства про кредитоспроможність, від якого залежить доля облігацій та ставка відсотка. Для підвищення привабливості корпоративні облігації випускаються з різними властивостями:

• індексовані облігації;
• облігації з правом участі у прибутку;
• конвертовані в інші цінні папери, зокрема в акції;
• повернені облігації (викуповуються до закінчення терміну);
• облігації з плаваючим процентом.

Існують також папери, що поєднують переваги корпоративних і державних облігацій [4].

На сьогодні найбільшими центрами торгівлі облігаціями є США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія.

Структура світового ринку облігацій підприємств повільно, але неухильно змінюється.

Американські корпорації утримують лідерство у випуску боргових інструментів. Хоча їх частка знижується, вона все ще перевищує половину світових обсягів. Зважаючи на загальноекономічні тенденції, найближчим часом навряд чи хтось зможе похитнути їх позиції.

Ще одна специфічна риса — зростання частки країн, що не належать до світових лідерів, з 6,6% у 1998 році до 8,8% у 2003 році. До цієї групи входять ринки країн, що розвиваються, та «нові» ринки постсоціалістичних країн. За даними російського агентства Cbonds, найдинамічніше ринки облігацій розвиваються в Росії, Казахстані, Україні, Узбекистані, Киргизстані та Молдові.

Якщо використовувати відносні показники (відношення до ВВП), картина майже не зміниться, але перевага США не буде такою відчутною. Лідирує ринок США (24-25% ВВП у 2003-2006 рр.), за ним — японський (16-18%); європейські ринки значно поступаються — від 2% ВВП у Німеччині до 12-14% у Великобританії. Втім, саме європейські ринки демонструють найвищі темпи зростання відносно ВВП [6].

Висновки

Завдяки таким властивостям, як дешевизна порівняно з банківським кредитом, надійність, простота випуску та обігу, облігації є дуже привабливими для емітентів та інвесторів. Можливість неемісійного фінансування бюджетного дефіциту та регулювання макроекономічних показників робить їх необхідною складовою державної грошово-кредитної політики.

Державні облігації — це свідоцтва про надання позики державі в особі уряду чи місцевих органів влади. Випуск здійснюється для покриття державних витрат при нестачі бюджетних коштів. Держава гарантує викуп, тому ці папери вважаються першокласними з високим рейтингом.

Підтвердженням масштабів сучасних ринків державних запозичень є загальна сума зобов'язань за всіма емісіями державних облігацій, яка на межі тисячоліть перевищила, за оцінками експертів, 15 трлн доларів. Це еквівалентно сукупному ВВП США та країн єврозони. У самих США, де бюджет є профіцитним, державний борг сягає 3,6 трлн доларів, що становить майже 40% ВВП (у 1980 році борг не перевищував 710 млрд, або 26,1% ВВП).

Найбільшими центрами торгівлі облігаціями є США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія. Однак на світову арену виходять країни з економікою, що розвивається, зокрема Україна, Росія, Молдова, Білорусь, Киргизстан. Це переважно постсоціалістичні країни. Особливо швидко розвиваються європейські ринки облігацій, які, ймовірно, у недалекому майбутньому займуть перші позиції та «зіштовхнуть» США на нижчі місця.

Список використаної літератури

1. Горілей О.С. Перспективи залучення позичкових коштів підприємствами шляхом емісії облігацій. // Вісник аграрної науки. — 2002. — №4. — С. 74—76.

2. Мендрул О.Г. Шевчук И.А. Ринок цінних паперів, К.: КНЕУ, 1998.

3. Проблеми економіки та управління / Ред. Петрович Й.М. — Львів. — 2003. — С. 333.

4. Стеценко Б. Ринок корпоративних облігацій: сучасні тенденції та перспективи // Цінні папери України. — 2004. - 2 вересня. - С. 22-23.

5. Ходаківська В.П. Економічна сутність фінансового ринку та методологічні підходи щодо аналізу механізму його територіальної організації. – Ірпінь: УФЕІ, – 2004.

6. Шапран В. Будущее рынка корпоративных облигаций Украины // Рынок ценных бумаг (Россия). — 2003. - №17. - С. 48—51.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб.. — К.: Знання-Прес, 2002. — 535 с.