Стан розвитку страхування майна громадян в Україні

Сучасний стан ринку страхування майна населення в Україні

Страхування майна фізичних осіб є багатогранною системою, формування та функціонування якої залежить від специфіки окремих страхових продуктів. Ці продукти відрізняються набором організаційних процедур, рівнем зацікавленості клієнтів у отриманні захисту, їхніми фінансовими можливостями, а також параметрами страхового покриття та вартістю послуг.

Усі продукти в цьому сегменті належать до ризикових видів страхування, головна мета яких — надати фінансову підтримку власникам майна при його втраті чи ушкодженні через непередбачувані події (природні катаклізми, займання, техногенні аварії, крадіжки чи інші незаконні дії). Сюди входять поліси для нерухомості, особистих речей, свійських тварин, автомобілів, а також страхування на випадок проведення ремонтних робіт у помешканні.

До початку ринкових трансформацій в Україні цей механізм працював досить активно. Наприклад, обсяг премій за добровільним страхуванням майна населення у 1976 році складав 35,5 млн. крб., а вже у 1980-му — 52,2 млн. крб., що означало зростання на 47%. До 1990 року цей показник досяг 118 млн. крб., збільшившись порівняно з 1980 роком на 126,1% (тобто майже в 2,5 раза).

Хоча найбільшою популярністю серед населення користувалися продукти особистого страхування (особливо довгострокові програми страхування життя), частка надходжень від майнових видів зросла з 4,3% у 1976 році до 5,5% у 1990-му.

Таке збільшення обсягів премій пояснювалося суттєвим розширенням портфеля договорів (за винятком страхування тварин) та підвищенням страхових сум.

У 90-х роках Україна розпочала побудову власної ринкової економіки, що закономірно вплинуло на всі її сегменти, включно зі страхуванням. Саме тоді поряд із державним Держстрахом почали з'являтися перші приватні страхові компанії, що започаткувало формування національного страхового ринку.

Проте поява великої кількості страховиків не призвела до зростання рівня охоплення майна громадян страховим захистом. Попит на такі послуги залишався низьким. Так, у 1999 році середньостатистичний громадянин витрачав на придбання майнових полісів лише 1,63 грн.

Окрім того, негативно на рівень захисту вплинуло скасування у 1996 році обов'язкового страхування будівель та тварин, що належали громадянам. У тому ж році надходження від обов'язкових майнових видів склали 27,4 млн. грн., а виплати відшкодувань — близько 6,0 млн. грн.

Аналіз динаміки розвитку цього сегмента дає змогу виокремити кілька ключових тенденцій (див. таблицю).

По-перше, спостерігається зростання питомої ваги майнового страхування, що відображає поглиблення ринкових реформ та появу нових власників, які усвідомлюють потребу в захисті свого майна.

По-друге, обсяг премій від громадян за майновими договорами збільшився на 56,9%, однак їхня частка ледь перевищує 10% у структурі майнового страхування та становить лише 7% від загальних страхових надходжень.

По-третє, рівень виплат за договорами страхування майна громадян у 1999 році скоротився більш ніж у 1,5 раза порівняно з 1998 роком, що зумовлено передусім зменшенням кількості укладених угод.

По-четверте, кількість таких договорів у 1999 році зменшилася на 6,5% (на 343 тис. угод) порівняно з попереднім роком. Їхня частка склала 21,7% від загальної кількості всіх договорів та 97,5% у структурі майнового страхування. При цьому варто зазначити, що 3,9 млн. договорів (78,7% від майнових угод або 21,7% від загальної кількості) було укладено лише однією компанією — "Оранта" (Київ).

По-п'яте, попри зростання обсягів премій на 56,9%, кількість договорів скоротилася на 6,5%. Це може пояснюватися різними чинниками: зміною умов страхування, збільшенням середньої страхової суми, а також соціальними факторами (зниженням доходів частини населення та втратою довіри до фінансових установ).

Варто також враховувати, що на розвиток страхування майна громадян безпосередньо впливають зміни в обсязі та структурі їхньої власності, які, своєю чергою, залежать від рівня грошових доходів. Зі зростанням доходів збільшується обсяг особистого майна та покращується його структура. Наприклад, у період з 1985 по 1990 рік спостерігалося постійне зростання середньодушових доходів сімей та їхніх витрат на непродовольчі товари, що призвело до збільшення забезпеченості товарами тривалого користування на 1,5–12%, а автомобілями — на 37%³.

Однак перехід до ринкової економіки супроводжувався значним падінням доходів населення. Відповідно, частка витрат сімей на непродовольчі товари скоротилася з 31,4% у 1990 році до 10,3% у 1999-му. Це призвело до різкого зменшення забезпеченості населення товарами тривалого користування. Зокрема, у розрахунку на 100 сімей забезпеченість телевізорами у 1999 році становила лише 37,5% від рівня 1990 року, холодильниками — 51,7%, пральними машинами — 40,3%. Винятком стали лише автомобілі, забезпеченість якими зросла майже вдвічі.

Отже, зменшення обсягу та складу майна громадян автоматично звужує коло потенційних об'єктів страхування та обсяг страхового поля.

Таким чином, аналіз тенденцій розвитку страхування майна громадян в Україні за останні роки свідчить про погіршення ситуації порівняно з періодом 1976–1990 років.

Для подолання цих негативних явищ необхідна послідовна державна політика, спрямована на підвищення купівельної спроможності населення та посилення ролі страхування в суспільстві.

Важливим кроком стало прийняття Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001—2004 роки" від 2 лютого 2001 року № 98. Заходи цієї Програми зосереджені переважно на вдосконаленні нормативно-правової бази (зокрема, Закону України "Про страхування", організації особистого страхування та цивільної відповідальності автовласників), підвищенні фінансової стійкості страховиків та ефективності державного нагляду. Причому до соціально значущих видів із державною підтримкою віднесено лише медичне страхування та довгострокове особисте страхування.

Отже, страховий захист майнових інтересів громадян знову залишається поза межами державної уваги.

Безумовно, розвиток особистого страхування (як добровільного, так і обов'язкового) має велике значення, особливо як додатковий інструмент удосконалення системи соціальних виплат та забезпечення належного соціального захисту.

Проте втрата, крадіжка чи пошкодження майна також створюють серйозні проблеми в житті людини. Повені, пожежі, землетруси та інші надзвичайні ситуації суттєво погіршують рівень життя, порушують побут, знижують продуктивність праці, а іноді й повністю унеможливлюють роботу на певний час. Усі ці обставини зумовлюють об'єктивну необхідність організації захисту майна громадян.

Крім того, особисте майно населення є складовою національного багатства країни та показником її економічної могутності, джерелом соціально-економічного прогресу. Тому його примноження та захист мають важливе значення.

Держава забезпечує захист майна громадян насамперед через законодавство (наприклад, кримінальну відповідальність за крадіжки, знищення чи пошкодження майна) та шляхом профілактичних заходів (запобігання пожежам, аваріям, стихійним лихам).

Існує також економічний захист, який реалізується через організацію страхового захисту та ліквідацію наслідків несприятливих подій за допомогою страхових і резервних фондів, прямих державних асигнувань, індивідуальних заощаджень (самострахування) та колективних страхових фондів. Це свідчить про комплексний характер джерел відшкодування можливих збитків.

Використання централізованих державних резервів для компенсації збитків майну громадян відбувається лише в надзвичайних випадках (наприклад, події в Чорнобилі або повінь у Закарпатті).

Самострахування передбачає індивідуальне накопичення коштів протягом тривалого часу. Однак такий метод доступний лише сім'ям із високим рівнем доходів. Родини з низькими доходами змушені виживати, задовольняючи лише першочергові потреби згідно з ієрархією А. Маслоу. До того ж навіть заможні сім'ї не завжди можуть створити фонд, достатній для повного відновлення майна, оскільки для цього потрібні заощадження, що дорівнюють вартості всього майна. Нарешті, для держави та самих громадян доцільніше, щоб доходи не резервувалися, а витрачалися на товари та послуги. Це, з одного боку, прискорює обіг коштів, а з іншого — дозволяє населенню повніше задовольняти свої потреби.

Метод страхування дозволяє перерозподіляти частину національного доходу для зміцнення суспільного виробництва та матеріального забезпечення громадян. Це відбувається через створення грошового страхового фонду за рахунок внесків фізичних (та юридичних) осіб, які використовуються виключно для відшкодування збитків учасникам фонду в разі непередбачених подій.

Зацікавленість у страхуванні майна визначається насамперед обсягом особистої власності громадян. Збільшення власності, зміни в її структурі, поява нових предметів споживання — усе це створює основу для розвитку страхування та розширює коло об'єктів.

Викладені міркування дозволяють зробити висновок, що за останнє десятиліття послуги страхування майна не користуються значним попитом серед населення. За таких умов страхові компанії не виявляють зацікавленості в розвитку цього напряму.

Як наслідок, сьогодні страхуванням майна громадян займається обмежене коло компаній, серед яких "Оранта" (Київ), "Княжа" (Рівне), "Скарбниця" (Львів). Майже всі вони є резидентами українського страхового ринку. Деякі, наприклад "Оранта" (Київ), використовують розгалужену мережу "материнської" компанії. Крім того, традиційними видами страхування займаються компанії, які колись входили до системи державного страхування, а після здобуття незалежності України відокремилися та отримали самостійний статус. Це такі компанії, як "Оранта-Лугань" (Луганськ), "Оранта-Дніпро" (Дніпропетровськ) тощо.

Зовсім інша ситуація склалася зі страхуванням автотранспортних засобів громадян. Цим видом займається більшість страховиків, які працюють у ризикових видах страхування. Це пояснюється тим, що автомобілі є джерелом підвищеної небезпеки, тому їхні власники прагнуть захистити свої економічні інтереси від різноманітних ризиків під час експлуатації. Цей чинник суттєво впливає на рівень розвитку автострахування. Однак, якщо надходження за договорами автострахування від громадян за період з 1998 по 1999 рік зросли на 68,4% (у 1,7 раза), то кількість договорів зменшилася на 28,4% (у 1,4 раза).

Ці дані вказують на необхідність удосконалення підходів до пошуку резервів зростання показників автострахування та розвитку інших видів майнового страхування громадян.

Цього можна досягти шляхом підвищення доходів населення та його платоспроможності; забезпечення економічної стабільності та зростання вітчизняного виробництва (що сприятиме збільшенню продажів непродовольчих товарів); зниження інфляції. Це зовнішні фактори, що впливають на незадовільний стан розвитку страхування. Багато залежить і від внутрішніх чинників, які допоможуть підвищити престиж і популярність усіх видів майнового страхування. Серед них: відновлення довіри населення через обов'язкове та своєчасне виконання страховиками зобов'язань; удосконалення умов страхового захисту; активне залучення страхових посередників; кваліфіковане консультування клієнтів під час переговорів; прагнення укладати договори на максимальні страхові суми; рекламування послуг; розробка нової програми розвитку страхового ринку з урахуванням потреб економічного захисту населення; забезпечення належного інформування про стан ринку та можливості страхового захисту.

Використана література

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — К.: Знання, 1997.

2. Балабанов И.Г., Балабанов А.И. Страхование. Учебник. — СПб.: Питер, 2001.

3. Біленчук Д.П., Залетов О.М., Кліменко Н.І. Страхове право України: Підручник. — К.: Атіка, 1999.

4. Кривошлик Т.Д. Страхування майна громадян. // Фінанси України. – 2001. – №11.

5. Осадець С.С. Страхування: Підручник – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К: КНЕУ, 2002.