Співвідношення понять: діяльність і особистість

Вступ

Під діяльністю прийнято розуміти особливу форму активності, притаманну людині, що орієнтована на освоєння та свідоме перетворення довкілля, а також на зміну власної природи й умов існування. Саме в процесі такої активності створюються продукти матеріальної та духовної культури, розвиваються здібності, зберігається і покращується природне середовище, формується соціум і виникають речі, які без людських зусиль у природі не з'явилися б. Творча сутність діяльності полягає в тому, що людина завдяки їй долає біологічні обмеження, перевершуючи власні генетично задані можливості. Саме завдяки продуктивному характеру своєї активності людина створила знакові системи та інструменти впливу на природу і на саму себе. Ці інструменти дозволили їй збудувати сучасне суспільство, міста, техніку, виготовити нові товари, розвинути культуру та, зрештою, змінити саму себе.

Спонукальні причини людської діяльності можуть бути дуже різними: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовані на задоволення базових фізіологічних потреб (у людини — на створення оптимальних для цього умов). Вони пов'язані з ростом, виживанням і розвитком організму, що виявляється у виробництві їжі, одягу, будівництві житла тощо. Функціональні мотиви спонукають до різноманітних культурних форм активності, як-от ігри чи спорт. Матеріальні мотиви стимулюють діяльність, що веде до створення предметів побуту, інструментів та речей, які обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують активність, спрямовану на здобуття певного статусу в суспільстві, визнання та поваги. Духовні мотиви є основою для діяльності, пов'язаної із саморозвитком і самовдосконаленням.

1. Сутність понять «особистість» і «діяльність» та їхній взаємозв’язок

Особистість — це обумовлена соціальними чинниками система психічних властивостей індивіда, яка формується через включеність людини в конкретні суспільні, культурні та історичні відносини.

Вона формується та виявляється у процесі свідомої активності та комунікації, поєднуючи в собі загальнолюдські, суспільно значущі та індивідуально неповторні риси.

Структура особистості є багаторівневою. До її найважливіших складових належать: скерованість (вибіркове ставлення до дійсності), можливості (комплекс здібностей, що забезпечують успішність діяльності), характер (стійка система психічних властивостей, які проявляються у поведінці, ставленні до себе та суспільства) та самоуправління (здатність до саморегуляції, самоконтролю, корекції дій і планування життя).

До ключових ознак особистості відносять:

• розумність (показник інтелектуального розвитку);
• відповідальність (здатність керувати поведінкою та відповідати за свої вчинки);
• свобода (спроможність до автономних дій і самостійних рішень);
• особиста гідність (рівень вихованості та самооцінки);
• індивідуальність (унікальність, несхожість на інших).

Особистість визначається неповторними фізичними даними, психічними процесами, темпераментом, рисами характеру, здібностями, потребами та інтересами. Усе це впливає на її пізнавальну діяльність, навчання, працю, вчинки та взаємини з оточенням.

Унікальність психіки та особистісна неповторність індивіда формують його індивідуальність.

Психічні процеси — сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова — є невід'ємними складовими будь-якої діяльності. Щоб задовольняти потреби, спілкуватися, гратися, навчатися чи працювати, людина має сприймати світ, зосереджуватися на певних аспектах, уявляти майбутні дії, запам'ятовувати, обмірковувати та висловлювати судження. Таким чином, діяльність неможлива без участі психічних процесів, які є її внутрішніми компонентами.

Більше того, психічні процеси не лише беруть участь у діяльності, але й розвиваються в ній, виступаючи як особливі види діяльності.

Сприйняття у процесі практичної діяльності набуває своїх ключових якостей, формуючи основні види: сприйняття глибини, напрямку, швидкості руху, часу та простору. Маніпулюючи з об'ємними та віддаленими предметами, дитина відкриває для себе, що простір має виміри: ширину, висоту, глибину. Так людина вчиться сприймати та оцінювати форми. Рухи рук і очей, що супроводжуються координованими скороченнями м'язів, сприяють формуванню сприйняття руху та його напрямку. Зміна швидкості об'єктів відображається у прискореннях і уповільненнях м'язових скорочень, що навчає органи чуття сприймати швидкість.

Уява також тісно пов'язана з діяльністю. По-перше, людина не може уявити те, чого не було в її досвіді, що не було елементом чи умовою певної діяльності. Уява є відображенням, хоча й не буквальним, практичного досвіду.

Ще більшою мірою це стосується пам'яті, зокрема її основних процесів — запам'ятовування та відтворення. Запам'ятовування відбувається в діяльності і саме є особливим видом мнемонічної діяльності, що включає дії та операції, спрямовані на краще засвоєння матеріалу: структурування, осмислення, асоціювання, включення різних предметів і рухів у процес запам'ятовування.

Пригадування також передбачає виконання певних дій, щоб вчасно і точно відтворити закарбований матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, під час якої матеріал був запам'ятований, полегшує його пригадування.

Мислення у деяких своїх формах тотожне практичній діяльності (так зване «ручне» або практичне мислення). У більш розвинених формах — образній і логічній — діяльнісний аспект виступає у вигляді внутрішніх розумових дій. Мова також є особливим видом діяльності, тому часто вживається термін «мовна діяльність».

З іншого боку, жоден із психічних процесів не протікає як суто внутрішній; він завжди включає зовнішні, зазвичай рухові, компоненти. Зорове сприйняття пов'язане з рухами очей, дотик — з рухами рук, увага — з м'язовими скороченнями, що забезпечують зосередженість. При вирішенні завдань працює артикуляційний апарат, а мовна діяльність неможлива без рухів гортані та лицьових м'язів. Отже, будь-яка діяльність — це поєднання внутрішніх і зовнішніх, психічних і поведінкових дій та операцій.

2. Особистісні особливості та професійна діяльність

Розуміння природи особистості є важливим чинником підвищення ефективності її діяльності. У дослідженнях особистості перевага надається підходу, що враховує як особистісні, так і ситуаційні фактори. Успішні підприємці зазвичай володіють різноманітними психологічними навичками: умінням тривалий час зберігати концентрацію, адаптуватися до нестандартних ситуацій, бути впевненими у собі. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, що формують її індивідуальність — поєднання психологічних рис, які надають людині своєрідності та відрізняють її від інших. Індивідуальність проявляється у здібностях, домінуючих потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, почутті власної гідності, світогляді, системі знань, умінь і навичок, рівні розвитку інтелектуальних і творчих процесів, індивідуальному стилі діяльності, типі темпераменту, емоційній та вольовій сфері.

Індивідуальність формує важливу характеристику особистості, що забезпечує властивий лише їй стиль взаємодії з дійсністю [2]. Сутність особистості найкраще розкривається через її структуру [3; 4], у якій виокремлюють три взаємопов'язані рівні:

• психологічне ядро — основний рівень, що охоплює відносини, цінності, інтереси, самооцінку;
• типові реакції — способи адаптації до зовнішнього середовища та особистісні відповіді на навколишній світ;
• поведінка, зумовлена виконанням певної «ролі» залежно від соціальної ситуації.

Психологами розроблено методи оцінки особистості, що дозволяють зрозуміти її характерні риси та психічний стан. Загальні шкали оцінок дають змогу отримати інформацію про особистісні якості людей певних професій. Оцінка особистості з урахуванням специфіки діяльності та ситуацій, що виникають у її процесі, дозволяє краще прогнозувати поведінку людини. У діяльності працівника важливо враховувати професійність, комунікабельність, уміння ставити запитання та слухати співрозмовника.

Важливу роль у трудовій діяльності відіграє психологічна енергія, під якою розуміють рівень психічного стану людини — від глибокого сну до надмірного збудження. Згідно із ситуаційною теорією, збудження працездатності та сила процесу збудження взаємопов'язані: вищий рівень психологічної енергії відповідає вищому рівню працездатності [5; 6].

Правильно організована трудова діяльність, що відповідає інтересам людини та суспільства, є запорукою зміцнення фізичного та нервово-психічного стану. Нервово-психічний стан залежить також від правильної організації праці та розподілу часу протягом дня [7].

Ефективність діяльності, особливо професійної, значною мірою визначається адекватністю, точністю та повнотою інформаційної основи. Інформативність сприяє професійній і соціальній орієнтації, становленню гармонійно розвинутої особистості, допомагає розкрити природні здібності та талант. Діяльність виступає універсальною основою для розуміння особистості, охоплюючи всі підструктури її соціально-психолого-індивідуального виміру.

Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби — динамічно-активні стани, що виражають її залежність від конкретних умов. У процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе та працює людина. Отже, потреби є рушійною силою розвитку особистості.

Основу особистості визначають як сукупність її суспільних за своєю природою відношень до світу, що реалізуються через діяльність, точніше — через розмаїття діяльності. Тільки завдяки діяльності особистість стає суб'єктом пізнання та перетворення об'єктивної дійсності. Це сприяє підвищенню якості роботи та розкриттю можливостей кожного працівника. Діяльність становить базовий вимір багаторівневої структури особистості, який доцільно диференціювати за такими компонентами: потребово-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеспрямовуючий, результативний, емоційно-чуттєвий, операційний та регуляторний (схема 1) [2]. Кожну з підсистем класифікують за низкою характерних ознак. Виконання будь-якої діяльності (ціннісно-орієнтаційної, пізнавальної, професійної) неможливе без інформаційного забезпечення. Тому особливого значення набуває широке залучення всіх секторів сучасного навчання та виховання, всіх джерел впливу та інформації, що відкриває необмежені можливості для виявлення всіх здібностей людини.

Надзвичайно ефективними є мотиви поведінки працівників та стимули їх трудової діяльності. Для вищого класу мотивів більшого значення набувають нематеріальні стимули. Однак межа між матеріальними та нематеріальними стимулами дещо розмита. Один і той же стимул може виконувати різні функції. Розуміючи свою причетність до забезпечення якості та свою роль у цьому процесі, працівник стимулює себе до праці та професійного зростання. Проте заробітна плата завжди залишається найбільш універсальним стимулом, оскільки вона є джерелом задоволення фізіологічних потреб і одночасно має властивість нематеріального заохочення [8].

Вивчення впливу трудових процесів і взаємин між людьми на здоров'я конкретної людини дозволяє впроваджувати заходи, що оберігають людину від згубних впливів. Йдеться про створення таких умов праці, які сприяли б не лише виробництву матеріальних благ, але й фізичному та моральному вдосконаленню людини, розкриттю можливостей кожного працівника для досягнення найвищих показників якості роботи. Особливе значення має правильний вибір професії. Якщо людині добре працюється, у неї сформовано інтерес до праці, досягається професійний успіх, то праця стає джерелом творчості, натхнення, задоволення та збереження психічного здоров'я. Мотивація творчого ставлення до праці має важливе значення в управлінні якістю.

Останнім часом значно зросла увага до духовності особистості — внутрішнього стану та сили людини (інтуїції, уваги, творчого натхнення, емоцій, волі). Враховуючи єдність духовних і матеріальних потреб, проблему якості праці та духовності особистості слід розглядати комплексно, оскільки духовність є одним із чинників, що істотно впливають на ставлення до створюваних матеріальних цінностей. Духовність спонукає до сумлінної праці, належних взаємостосунків у колективі, прояву нових, вищих потреб, а отже — до підвищення якості продукції та якості життя. Усвідомлення цього товаровиробниками та споживачами сприяє досягненню найвищої ефективності в управлінні якістю.

Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи певні дії та операції. Розвиток засобів діяльності веде до її вдосконалення, у результаті чого діяльність стає більш продуктивною та якісною. Мотивація діяльності в процесі її розвитку не залишається незмінною. Наприклад, у трудовій чи творчій діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а старі — відійти на другий план. Іноді дія, раніше включена до складу діяльності, може виділитися з неї та набути самостійного статусу, перетворитися на діяльність із власним мотивом. У такому разі ми спостерігаємо появу нової діяльності.

З віком, у міру розвитку людини, відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів у бік зростаючого одухотворення (від органічних — до матеріальних, від матеріальних — до соціальних, від соціальних — до творчих, від творчих — до моральних).

Висновки

Складність природи людини зумовлює надзвичайну диференціацію здібностей людей сприймати, пізнавати та оцінювати якість як на професійному, так і на побутовому рівні. Використання зарубіжного досвіду у формуванні «нової свідомості», нової філософії індивідуальної та суспільної діяльності сучасної людини, що відповідає високим моральним вимогам, істотно сприятиме інтеграції нашого суспільства у світову спільноту. Необхідні оригінальні технології виховання професійних якостей, здатності до творчого, цілеспрямованого мислення, можливості ретельно та плідно аналізувати нестандартні ситуації. Усе це благотворно позначиться на плідній діяльності людини в сучасних умовах.

Сукупність характеристик, що зумовлюють неповторність індивідуума, ще вимагає ретельного дослідження особистості в її професійній діяльності, вивчення та специфічної оцінки її характерних особливостей і станів, застосування психологічних тестів і принципів тестування з урахуванням можливих похибок залежно від ситуації. Також слід вдосконалювати нормативно-правове забезпечення стандартизації та контролю якості фахівців.

Оскільки закони науки про особистість мають надто високий рівень узагальнення та складності, важливим є поглиблення наукових досліджень у цій сфері, визначення їх нових напрямів, адаптованих до потреб сьогодення, з використанням акмеологічного підходу та інформаційного ресурсу в комплексі наук про людину.

Список використаних джерел

1. Шаповалов М. І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. - К.: Вища школа, 2000. - 160 с

2. Психологія / За ред. Трофімова Ю. Л. — К: Либідь, 2000. - 558 с

3. Уейнберг Р. С, Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. - К.: Олимпийская литература, 1998. - 335 с.

4. Вітенко I. С Загальна та медична психологія — К.: Здоров'я, 1994. -291 с.

5. Єсінова Н. І. Економіка праці. - К: Академія, 1999. — 176 с

6. Адлер Ю. П., Липкина В. В. Лидерство как механизм постоянного обеспечения конкурентоспособности // Стандарты и качество. М., 2000, № 10.-С. 14-22.

7. Друзюк В., Сидорко I., Байцар Р. Роль керівника і персоналу в забезпеченні якості діяльності лабораторії // Стандартизація, сертифікація, якість. - Харків, 2005, № 2. — С. 47 — 49.

8. Мухарський М., Глухова С, Хотинський А. Сертифікація персоналу в УКРСЕПРО: підсумки та аналіз // Стандартизація, сертифікація, якість. - Харків, 2004, № 3. - С 35 - 41.