Спільне підприємство

План роботи:

1. Галузі господарства, які є пріоритетними для залучення іноземних інвестицій в Україну.
2. Принципи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності.
3. Обґрунтуйте своє рішення щодо наступної ситуації.
Список використаної літератури.

1. Галузі господарства, які є пріоритетними для залучення іноземних інвестицій в Україну

Світова практика переконливо демонструє, що залучення іноземного капіталу є доцільним та вигідним для національних економік. Однак Україна, як і інші постсоціалістичні держави, стикається з численними перешкодами на цьому шляху. Серед головних бар'єрів варто назвати несприятливий інвестиційний клімат, нерозвиненість ринкових механізмів, політичну нестабільність, недостатній рівень професійної підготовки підприємців, а також слабку привабливість інвестиційних пропозицій та дефіцит зацікавлених партнерів. Додатково на потік іноземних інвестицій негативно впливають обтяжлива податкова система, відсутність ефективного страхового захисту для інвесторів, високий рівень монополізації економіки та значна інфляція. Не можна оминути увагою й відсутність приватної власності на землю та неконвертованість національної валюти.

Корінь цих проблем криється у відсутності послідовної державної стратегії як щодо економічного розвитку загалом, так і щодо залучення інвестицій зокрема. Розрив у рівнях розвитку між центральноєвропейськими країнами та їхніми східноєвропейськими сусідами стає дедалі помітнішим, залишаючи все менше шансів для аутсайдерів у конкурентній боротьбі за інвестиційні ресурси. Сьогодні ефективність інвестиційної політики визначає стан виробництва, технічний рівень основних фондів, можливості для структурної модернізації економіки та вирішення соціальних і екологічних питань. Інвестиції є фундаментом для зростання підприємств, окремих секторів та економіки в цілому. В умовах економічної кризи інвестиційна активність в Україні різко скоротилася, причому попит на інвестиції падав швидше, ніж обсяги виробництва. Значною мірою це було спричинено інфляцією, яка знецінювала інвестиційні ресурси.

На сучасному етапі інвестиційна ситуація в Україні має подвійний характер. З одного боку, спостерігаються позитивні зрушення: обсяг інвестицій поступово збільшується. Проте Україна досі перебуває серед країн із найнижчою інвестиційною привабливістю. Потік міжнародних інвестицій тісно пов'язаний із внутрішньою економічною ситуацією. Україна продовжує експортувати переважно низьковартісні товари, причому 70% цього експорту спрямовується до країн колишнього СРСР. Це свідчить про незавершеність внутрішньої трансформації економіки. Для цього критично важливими є іноземні інвестиції, які можуть принести нові технології та сприяти виробництву конкурентоспроможної на світовому ринку продукції. Однак не можна ігнорувати проблему «чистих» інвестицій. Щонайменше 50% української економіки перебуває в «тіні», що зумовлено слабкістю державних інституцій та законодавчої бази. У таких умовах існує ризик репатріації «брудного» капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат в Україні характеризується адміністративними бар'єрами, складною системою ліцензування, високими податками та арбітражними функціями податкових органів. З огляду на це, інвестори часто обирають привабливіші ринки, і МВФ прогнозує подальше зниження інвестиційних потоків у Східну Європу [4, c. 62-64].

В Україні наразі функціонують 11 спеціальних економічних зон, 9 територій пріоритетного розвитку та 8 технопарків зі спеціальними режимами оподаткування. Проте результати діяльності перших СЕЗ виявилися доволі скромними. Наприклад, у північнокримській експериментальній зоні «Сиваш» зареєстровано лише 13 підприємств. Території пріоритетного розвитку охоплюють близько 10% території країни. Однак пільгові режими СЕЗ часто використовуються для нелегального ввезення товарів, що підлягають квотуванню та митним зборам, а державний бюджет недоотримує податки, які могли б бути спрямовані на модернізацію виробництва та економічний розвиток.

У галузевій структурі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції, а також оптова торгівля та посередницькі послуги (15,7% та 15,6% від загального обсягу інвестицій відповідно). Західні компанії вкладають кошти в українську харчову промисловість, торгівлю, фінансовий сектор та фармацевтику, оскільки це забезпечує швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Також привабливим є інвестування в бізнес-інфраструктуру, орієнтовану на обслуговування підприємств з іноземним капіталом. За обсягом прямих іноземних інвестицій на душу населення беззаперечним лідером є Київ (705 дол. на особу). Проте слід враховувати, що де-юре реєстрація іноземного капіталу відбувається за місцем розташування головного офісу, який великі інвестори зазвичай розміщують у столиці. Найнижчі показники питомих ПІІ спостерігаються в Чернівецькій (16,7 дол. на особу), Хмельницькій (20,2 дол. на особу) та Луганській (20,6 дол. на особу) областях. Водночас Запорізька область за останній рік змогла збільшити цей показник удвічі, а Сумська – втричі. Негативна динаміка зафіксована в Харківській та Черкаській областях [1, c. 8-10].

За останні роки галузева структура іноземних інвестицій в Україні зазнала суттєвих змін. Якщо у 1998 році частка інвестицій у виробничі галузі становила 92,9% від загального обсягу, то у 2005 році вона знизилася до приблизно 80%. При цьому в промисловості цей показник скоротився з 52,5% до 35%. Інвестиції в чорну та кольорову металургію зменшилися втричі (з 7,5% до 2,5%), у легку промисловість – у 2,5 раза (з 5,6% до 2,2%), у машинобудування та металообробку – у 1,7 раза (з 17,3% до 10,0%). Натомість обсяг прямих іноземних інвестицій зріс у торгівлю (з 22,2% до 34,8%), у невиробничу сферу загалом (з 7,1% до 20%), зокрема в охорону здоров'я – більш ніж у 50 разів.

Серед ключових факторів розширення інвестиційної діяльності – стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектору та залучення заощаджень населення. Вирішення цього завдання потребує впровадження ефективних механізмів захисту прав кредиторів, прозорого порядку реалізації заставного майна, підвищення концентрації банківського капіталу, стимулювання залучення депозитів, запровадження іпотечного кредитування та сприяння надходженню іноземного капіталу в банківську сферу.

Державна політика має бути зосереджена на формуванні ефективного конкурентного середовища, глибокій лібералізації ринків енергоносіїв, сільськогосподарської сировини, транспортних та комунальних послуг, виправленні цінових диспропорцій та вдосконаленні механізмів банкрутства. Особливо важливо створити рівні умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності та походження капіталу. Держава як власник має бути рівноправною з приватними власниками. Потребують скасування невиправдані пільги для підприємств з іноземними інвестиціями, які обмежують конкуренцію. Визначальним чинником створення сприятливого інвестиційного клімату та забезпечення сталого економічного зростання є комплексне проведення ринкових реформ, що має гарантувати розвиток на самодостатній ринковій основі [8, c. 57-59].

2. Принципи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується активним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, яка здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та інші форми взаємовигідної співпраці суб'єктів господарювання з різних країн. Основним стимулом для активізації участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва завдяки інтернаціоналізації ринкових сегментів, залученню додаткових інвестиційних ресурсів та диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Міжнародне спільне підприємство (МСП) – це організаційно-правова форма об'єднання зусиль партнерів різних національностей у сферах інвестування, управління, виробництва, торгівлі, розподілу прибутків та підприємницьких ризиків. Мотиваційний механізм створення МСП формується на макро- та мікрорівнях національної економіки. Мотивація до створення та функціонування МСП як стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки зумовлена: 1) зниженням питомих інвестиційних витрат і підприємницького ризику; 2) розвитком підприємницького потенціалу суб'єкта господарювання; 3) використанням переваг дешевших факторів виробництва, активізацією маркетингу, створенням нових каналів збуту та проникненням на нові територіальні сегменти ринків. Мотивація безпосередніх партнерів ґрунтується на узгодженні їхніх виробничо-економічних, маркетингових, екологічних та іміджевих інтересів.

Попередні переговори щодо створення МСП зазвичай завершуються підписанням протоколу про наміри, в якому зазначаються:

а) загальні обсяги виробництва та поставок продукції на внутрішній і зовнішній ринки;
б) розмір статутного фонду з частками партнерів, співвідношення власних і позикових коштів, можливий банк-кредитор;
в) наявність місцевої кваліфікованої робочої сили та потреба в іноземному персоналі;
г) організація продажу продукції, післяпродажного обслуговування та його тривалість;
д) трансферт (репатріація) прибутку іноземного партнера [5, c. 47-49].

Домовленості партнерів деталізуються при складанні техніко-економічного обґрунтування. Основним установчим документом МСП є статут, який визначає: предмет і цілі діяльності, місцезнаходження, склад засновників; розмір статутного фонду та частки партнерів, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень; процедуру ліквідації.

Після завершення переговорів та підписання установчих документів МСП реєструється у відповідному державному органі. Для реєстрації подаються такі документи:

1) письмова заява встановленого зразка;
2) згода обласної (міської) держадміністрації та керівного органу вітчизняного учасника;
3) нотаріально засвідчені копії установчих документів;
4) обґрунтування ефективності та валютної окупності діяльності МСП;
5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи.

В Україні вже окреслилися певні тенденції розвитку МСП. До основних з них належать:

• постійне зростання кількості різнопрофільних спільних підприємств з частковим або повним іноземним капіталом;
• переважання партнерів із промислово розвинених країн, що зумовлено їхньою стратегічною орієнтацією та мобільністю експортного капіталу;
• створення МСП переважно на двосторонній основі для промислової діяльності;
• обережне ставлення іноземних партнерів до великих інвестицій через брак надійних правових гарантій;
• активніша участь малих зарубіжних фірм, які віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або разовим комерційним операціям;
• зосередження МСП у науково-технічних та виробничо-промислових центрах України [6, c. 48-50].

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності, яке здійснюється через організацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання, має на меті:

1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та зовнішньоекономічних зв'язках;
2) створення умов для інтеграції економіки України у світовий поділ праці та наближення до ринкових структур розвинутих країн;
3) захист економічних інтересів України та конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
4) надання рівних можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності.

Функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади.

Верховна Рада України ухвалює закони щодо зовнішньоекономічної діяльності, затверджує нормативні акти з регулювання окремих напрямів та ратифікує міжнародні договори.

Кабінет Міністрів України:

• координує зовнішньоекономічну діяльність міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв за кордоном;
• проводить переговори та підписує міжурядові угоди з питань зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує їх виконання;
• організовує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу та раціональне використання державного валютного фонду.

Національний банк України має повноваження:

1) забезпечувати збереження та раціональне використання золотовалютного резерву України;
2) представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати міжбанківські угоди;
3) здійснювати облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються Державним валютним фондом України.

Міністерство економіки України виконує функції щодо: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координації діяльності суб'єктів господарювання у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяльності суб'єктів спільного підприємництва [3, c. 82-84].

На міжнародному рівні зазвичай регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення форм інвестицій, включно з тими, що можуть з'явитися після укладання угоди; зазначення юридичних осіб, які вважаються національними суб'єктами господарювання);
2) умови імпорту та заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей», зобов'язання країни, що приймає, щодо стимулювання інвестицій);
3) переказ коштів (гарантії безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни);
4) вирішення господарських та фінансових суперечок (дрібних – компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших – Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок);
5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні принципи, яких мають дотримуватися іноземні підприємці для створення позитивного іміджу).

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних об'єднань регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод, що фіксують взаємовідносини між країнами. Таке регулювання відбувається за умови забезпечення вільного руху капіталів та гармонізації економічної політики країн-учасниць [2, c. 83].

3. Обґрунтуйте своє рішення щодо наступної ситуації

Ви – виконавчий директор компанії «Рита» – розмірковуєте над стратегічним вибором щодо подальшого розвитку компанії. Галузь, у якій працює «Рита», за останнє десятиліття зазнала значних змін. Середні виробничі підприємства, що працювали на місцевому ринку, поступилися місцем великим компаніям, які обслуговують численні регіональні та міжнародні ринки. «Рита» використовує застарілі методи підвищення продуктивності праці та залучення капіталу в нові технології, тому зараз відчуває жорстку конкуренцію. Ви маєте два стратегічні підходи. Перший – виставити на продаж три виробничі підприємства «Рита» (де працюють близько 5000 працівників). Працівники матимуть можливість викупити свої підприємства через придбання акцій «Рита». Друга стратегія передбачає більш послідовну трансформацію, згідно з якою три виробничі підприємства можуть бути ліквідовані поетапно через відсутність інвестицій, брак тренінгів для працівників та поступове зникнення попиту на продукцію. Компанія «Рита» мала дуже сприятливий соціальний імідж, особливо у взаємовідносинах із працівниками, який необхідно зберегти на майбутнє. Яку стратегію Ви оберете?

Більш лояльною в соціальному та економічному плані є перша стратегія. По-перше, вона вигідніша, оскільки капітал для розвитку підприємства надійде від продажу акцій, що сприятиме його зростанню. По-друге, працівники, ставши акціонерами, будуть більш зацікавлені в розвитку підприємства та сприятимуть його піднесенню. При цьому вони збережуть робочі місця. Отже, на мою думку, слід обрати першу стратегію, оскільки вона є більш конкурентоспроможною для даного підприємства.

Список використаної літератури

1. Жорнокуй Ю. Поняття спільного (корпоративного) інвестування та його ознаки //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 10. - C. 8-11
2. Журавська І. Спільна діяльність //Бухгалтерія. - 2004. - № 32. - C. 82-83
3. Пестрецова О. Організація та функціонування спільних підприємств в Україні: Навч. посіб./ Ольга Пестрецова,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 1997. - 95 с.
4. Поліщук С. Спільні підприємства як форма залучення іноземних інвестицій //Економіка АПК. - 2001. - № 9. - С.62-65
5. Рєзнікова В. Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні: Навчальний посібник/ Вікторія Рєзнікова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 279 с.
6. Рєзнікова В. Проблемні аспекти здійснення спільної господарської діяльності в Україні //Право України. - 2005. - № 2. - С.48-51.
7. Смирнова Е. Совместные предприятия: закономерности возникновения и перспективы развития/ Е. Е. Смирнова, Н. В. Хвалынская. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 163 с.
8. Спільна діяльність: Добірка статей //Бизнес. - 2003. - № 10: Бухгалтерія. - C. 21-73