Спілкування як міжособові стосунки

Вступ.

1. Спілкування як одна з нагальних потреб людини.

2. Поняття, види і засоби спілкування.

3. Міжособистісні взаємини у спілкуванні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Категорія спілкування охоплює надзвичайно широке коло явищ і має багато вимірів.

Насамперед, спілкування — це багатогранний процес налагодження та підтримання контактів між людьми, що виникає через потреби та спільну діяльність. Воно передбачає обмін інформацією, сприйняття й осмислення іншої людини. Крім того, це взаємодія суб'єктів, опосередкована знаковими системами, яка зумовлена потребами спільної роботи та орієнтована на суттєві зміни у стані чи поведінці партнера.

У широкому розумінні спілкування є формою життєдіяльності. Воно реалізує низку важливих функцій:

1. Комунікативна функція — забезпечує зв'язок особистості зі світом у різних видах активності.

2. Інформаційна функція — виявляється через відображення навколишньої дійсності. Вона реалізується за допомогою базових пізнавальних процесів, а в ході спілкування відбувається отримання, збереження та передача відомостей.

3. Когнітивна функція — полягає в осмисленні отриманих значень через мислення, уяву та рефлексію. Вона тісно пов'язана з індивідуальними особливостями партнерів, їхнім бажанням пізнати один одного та розкрити психологічні риси особистості.

4. Емотивна функція — відображає переживання людиною стосунків зі світом. У процесі комунікації ці переживання набувають форми взаємин: симпатії чи антипатії, любові чи ненависті, злагоди чи конфлікту. Саме вони формують соціально-психологічне тло взаємодії.

5. Конативна функція — пов'язана зі спрямованістю особистості на певні об'єкти, що виступають як спонукальні сили. Завдяки їй стосунки втілюються у конкретних поведінкових актах.

6. Креативна функція — забезпечує творче переосмислення та перетворення дійсності.

1. Спілкування як одна з нагальних потреб людини

Як уже було сказано, спілкування посідає ключове місце в житті людини, а його психологічна природа є досить складною. Без контактів з іншими людині важко досягти щастя, ефективно працювати, розвиватися та утверджувати себе. Науковці вважають спілкування однією з базових потреб людини, що існує в соціумі. Воно необхідне для взаємодії з оточенням, упорядкування стосунків і самоствердження. Багато психологів називають цю потребу комунікативною та пов'язують її з прагненням бути зрозумілим іншими. Потреба у спілкуванні з'являється вже в перші місяці життя, а до трьох років у дитини чітко простежується бажання взаємодіяти з оточуючими. Упродовж перших семи років у дітей яскраво виражена потреба в доброзичливій увазі, повазі дорослих, взаєморозумінні та співчутті. Зазвичай ця потреба залишається провідною протягом усього життя. Згодом вона еволюціонує: від простих форм емоційного контакту людина переходить до складніших — співпраці, інтимно-особистісного та ділового спілкування. Розглядаючи потреби як основу активності, частина дослідників наполягає на єдності спілкування та діяльності. Одні вважають їх рівнозначними категоріями людського буття, інші — що спілкування є складовою діяльності, а треті — що воно становить особливий різновид діяльності.

Далі ці потреби розглядаються як єдиний психологічний механізм, окремі компоненти якого виконують специфічні функції[3, c. 34-35].

2. Поняття, види і засоби спілкування

Спілкування є фундаментом для багатьох професійних сфер. Ефективність роботи значною мірою визначається формою, стилем та емоційним забарвленням комунікації. Це безпосередньо стосується й діяльності керівника, для якого комунікативні навички, уміння та здібності є головними професійними якостями.

Важливу роль у спілкуванні відіграє міжособистісний простір, тобто дистанція між учасниками. Вона залежить від багатьох чинників: характеру взаємодії, особливостей суб'єктів (їхньої близькості, віку, соціального статусу, психічних рис, національних традицій тощо).

Американські психологи встановили, що дистанція між партнерами залежить від типу взаємодії:

- інтимна дистанція (для близьких стосунків) — до 0,5 м;

- міжособистісна дистанція (для розмов із друзями) — 0,5-1,2 м;

- соціальна дистанція (для неформальних і ділових стосунків) — 1,2-3,7 м;

- публічна дистанція — 3-7 м і більше.

Правильно обрана дистанція суттєво впливає на перебіг будь-якої комунікації.

Не менш важливим є візуальний контакт, адже погляд часто передає більше, ніж слова. Він допомагає регулювати хід розмови.

Згідно з психологічними дослідженнями, до 40% інформації передається через жести та міміку.

Жестикуляція охоплює рухи рук ("мову рук"), а також інші дії, що мають смислове навантаження (наприклад, співрозмовник дістає сигарети — це може означати бажання завершити розмову).

Міміка включає всі зміни на обличчі людини: не лише риси обличчя, контакт очей і напрям погляду, а й психосоматичні прояви (наприклад, почервоніння)[1, c. 39-41].

Міжособистісна комунікація як складова предметної діяльності має на меті регуляцію поведінки та діяльності, що є її кінцевим результатом. Саме ця функція дозволяє оцінити продуктивність спілкування;

■ пізнавальну. Завдяки систематичним контактам у процесі спільної роботи члени групи отримують знання про себе, своїх колег та оптимальні способи вирішення завдань. Ця функція разом із соціально-психологічним відображенням забезпечує оволодіння вміннями й навичками, компенсацію браку знань та досягнення взаєморозуміння;

■ експресивну. Вербальні та невербальні форми спілкування відображають емоційний стан учасників, часто всупереч логіці та вимогам діяльності. Це виявлення ставлення до подій через звернення до іншого. Розбіжності в емоційному регулюванні можуть призвести до відчуження, порушення стосунків і навіть конфліктів;

■ соціального контролю. Способи виконання завдань, форми поведінки, емоційні реакції та стосунки мають нормативний характер. Групові й соціальні норми забезпечують цілісність колективу та узгодженість спільних дій. Для цього використовуються різні форми контролю, а міжособистісне спілкування часто виступає як негативна (осуд) або позитивна (схвалення) санкція. Варто зазначити, що не лише схвалення чи осуд сприймаються як заохочення або покарання — іноді навіть відсутність спілкування може бути санкцією;

■ соціалізації. Ця функція є однією з ключових у діяльності. У процесі спільної роботи та комунікації члени групи набувають комунікативних навичок, що дозволяють ефективно взаємодіяти з іншими. Хоча вміння оцінювати співрозмовника, орієнтуватися в ситуації, слухати й говорити є важливими для адаптації, ще більше значення мають здатність діяти в інтересах групи, доброзичливе та терпляче ставлення до інших.

Урахування невербальних чинників є надзвичайно важливим у діловому спілкуванні. Жести та міміка можуть надати учасникам переговорів значну інформацію. Успішність результатів нерідко залежить від розуміння нюансів невербальної комунікації.

Отже, спілкування — це складний процес, що включає не лише вербальний компонент, а й невербальні елементи, які часто несуть суттєве смислове навантаження та значно впливають на комунікацію загалом[3, c. 54-55].

3. Міжособистісні взаємини у спілкуванні

Взаємодія учасників спілкування зазвичай супроводжується сприйняттям і розумінням один одного. Деякі психологи трактують це як процес пізнання однієї людини іншою. Сприйняття іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, зіставлення їх із внутрішніми характеристиками та інтерпретацію вчинків на цій основі.

Пізнаючи іншого, людина емоційно оцінює його, прагне зрозуміти мотиви поведінки, виробити стратегію впливу та побудувати власну лінію поведінки. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою ідентифікації та рефлексії. Ідентифікація полягає в уподібненні, ототожненні себе з партнером, що сприяє розумінню та стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, емпатійну тощо). Рефлексія — це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають інші.

Міжособистісні взаємини — це зв'язки між людьми, які суб'єктивно переживаються та об'єктивно виявляються в характері взаємного впливу. Вони настільки ж важливі для людини, як їжа чи повітря. За відсутності здорових стосунків продуктивна взаємодія та спільна діяльність стають неможливими. Погіршується настрій, здоров'я, зникає відчуття радості. Нездорові взаємини впливають і на характер спілкування: розмови про інших зводяться до оцінок і ярликів, усе сприймається в чорно-білих тонах. Для ефективної системи взаємин і здорового суспільства варто відмовитися від звички бачити в усіх учинках людей злий намір. Отже, важливою ознакою міжособистісних взаємин є їхня емоційна основа. Одні люди легко викликають в інших позитивні емоції та підтримують гарний настрій, інші — вносять напруженість і тривогу. Для успішного спілкування необхідні гуманістичні орієнтації та емпатійний спосіб комунікації, що передбачає точне сприйняття внутрішнього світу іншого зі збереженням емоційних і змістовних відтінків. Саме ці орієнтації та емпатія є ознаками високої культури спілкування, на основі якої формуються гуманістичні комунікативні установки[5, c. 59-60].

Спілкування — це активна взаємодія суб'єктів. Вони по черзі впливають одне на одного, оцінюють дії, сприймають або відкидають думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів пасивний, спілкування не відбувається. Часто можна спостерігати таку ситуацію: один розповідає, інший формально слухає, але не виявляє зацікавленості та байдужий до інформації. У цьому разі мовець не може "передати" свої думки іншому та залучити його до активного обговорення. Отже, взаємодії не сталося.

Дослідження показують, що спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає планувати та змінювати її, об'єднує людей у групи для спільної діяльності, у якій формуються позитивні взаємини. Особливості цих взаємин визначають взаємодію в життєвих ситуаціях. Виокремлюють два основні види міжособистісної взаємодії: співробітництво (кооперацію), коли досягнення мети одним суб'єктом сприяє або не заважає іншим, і суперництво (конкуренцію), коли досягнення мети одним ускладнює або унеможливлює досягнення цілей іншими. Ці види також позначають як згоду та конфлікт, пристосування та опозицію, асоціацію та дисоціацію.

Інша класифікація взаємодії ґрунтується на кількості суб'єктів: взаємодія між групами, між особистістю та групою, між двома особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути вплив лідера на групу, члена групи на групу, підгрупи на одного члена тощо. Усі члени групи, включно з лідером, впливають одне на одного та на самих себе. Ця класифікація, як показало дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури спілкування та особистісному зростанню тих, хто переходить від простих видів взаємодії до складніших, зокрема спільної діяльності. Іноді, за браком інформації, людям приписують характеристики, яких вони не мають (каузальна атрибуція). Найчастіше негативні риси приписують тим, кого ми не любимо[2, c. 71-72].

Рольові позиції у спілкуванні описують як "прилаштування зверху", "прилаштування знизу" та "прилаштування поруч". Наприклад, у тролейбусі люди діють переважно несвідомо. Один сяде так, що іншому буде незручно. Другий примоститься на краю, щоб не турбувати сусіда. Третій сяде вільно та зручно, не заважаючи іншим. Пасажири не розмовляють, але їхня рольова позиція передає інформацію про кожного.

Цікавою є концепція Е. Берна, який описує життєві ігри людей через позиції Батька, Дитини та Дорослого. Він виокремлює шість рівнів спілкування: 1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе"; 2) ритуали (норми спілкування); 3) розваги; 4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше, щоб завести партнера в пастку); 5) близькість; 6) робота (ділове спілкування). На кожному рівні людина використовує різні способи та засоби, оскільки мета щоразу змінюється.

Існують різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте аналіз показує, що всі вони, як правило, включають три основні рівні:

маніпулювання (від грубого поводження до зовні приємної поведінки);

— конкуренція, суперництво (від ставлення "людина людині — вовк" до чесного суперництва, що сприяє розвитку);

— співробітництво ("людина людині — людина"). На цьому рівні можливе олюднення людини, тобто спілкування з гуманістичними установками та високою культурою.

Описані функції, види та рівні спілкування дають його різнобічну характеристику. Однак більшість людей зводять спілкування до простого обміну інформацією, не використовуючи діалог для організації спільної діяльності. Людина часто не вміє розпізнавати інших, користується стереотипами та не розшифровує невербальні засоби. Водночас людина з культурою спілкування швидко розпізнає нав'язувану позицію, наприклад, "прилаштування зверху", і зможе підняти бесіду на рівень, де не принижуватиметься гідність обох співрозмовників.

Отже, знання про особливості спілкування для тих, хто їх засвоїть і застосовуватиме на практиці, стануть "кермом і вітрилом", що допоможуть гідно жити, ефективно спілкуватися, духовно зростати та допомагати в цьому іншим. Такі знання й уміння допоможуть уникнути багатьох ускладнень у взаєминах[7, c. 152-154].

Висновки

Спілкування — це багатовимірний, поліфункціональний процес. У психології існує кілька класифікацій видів спілкування, які подають цей феномен різнопланово. Найпоширеніші з них можна описати так:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне.

Щодня ми контактуємо з багатьма незнайомими людьми. Таке спілкування є анонімним. За великої кількості контактів людина прагне зняти нервове напруження, розслабитися. Тому люди часто уникають контактів у транспорті чи в черзі: заплющують очі, гортають газети, дивляться у вікно. Якщо ж спілкування відбувається, воно здійснюється на ритуальному рівні.

Спілкування проявляється з перших хвилин нашого ставлення до обраної ролі. Хтось із нас підлеглий, хтось керівник. Кожен має діяти відповідно до функціональних обов'язків, дотримуючись професійної культури. Нерідко керівник поводиться зверхньо, нехтує гідністю підлеглого, розмовляє грубо. А підлеглий розуміє, що така поведінка свідчить про невпевненість керівника, його страх втратити місце та прагнення приховати неспроможність.

Для функціонально-рольового спілкування важливі доброзичливість, повага до людей, уміння бачити особистість. Про це свідчать посмішка та вміння сказати щось приємне (наприклад, комплімент на фоні антикомпліменту собі: "У вас така пам'ять, що можна по-доброму позаздрити", "Ви так добре працюєте на комп'ютері, я так не вмію").

Список використаної літератури

1. Вашека Т. Психологія спілкування: навч.-метод. комплекс. — К. : Книжкове видавництво Національного авіаційного ун-ту, 2006. — 184с.

2. Дунець Л. Психологія спілкування: Навч. посіб. для студ. спец. "Соціальна педагогіка" та "Практична психологія" / Технологічний ун-т Поділля. — Хмельницький, 2003. — 142с.

3. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. - 3-тє вид., стереотип.. - Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. - 221 с.

4. Орбан Л. Е., Гриджук Д. М., Терещук В. М., Терещук С. В., Синютка Л. П. Психологія професійної діяльності і спілкування / Л.Е. Орбан (ред.), Д.М. Гриджук (ред.). — К. : Преса України, 1997. — 191с.

5. Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія: Підручник для студ. вищих навч. закл.:У 2 кн.. — К. : Либідь, 2004. — Кн. 1 : Соціальна психологія особистості і спілкування. — 574с.

6. Цимбалюк І. Психологія спілкування: Навчальний посібник/ Іван Миколайович Цимбалюк,; - Київ: ВД "Професіонал, 2004. - 303 с.

7. Щербан Т. Д. Психологія навчального спілкування / Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К. : Міленіум, 2004. — 345с.