Специфіка дитячої агресивності і способи її корекції зусиллями спеціаліста та батьками

```html

Вступ

Актуальність теми. Трансформація суспільства, зумовлена переходом до ринкової економіки, спричинила не лише політичні та економічні зрушення, а й суттєві зміни в моральних орієнтирах, особливо серед молоді. Педагоги, шкільні психологи та батьки дедалі частіше фіксують зростання асоціальних проявів у дітей та підлітків. Вони стають вразливішими, але водночас агресивнішими, причому агресивні тенденції помітні вже в молодшому шкільному віці.

У психологічній науці дитинство розглядається як фундамент становлення особистості. Саме в цей період створення сприятливих умов, правильна організація життя та виховання є запорукою гармонійного розвитку здорової дитини. Надзвичайно важливо підтримувати та розвивати якості, притаманні дошкільному віку, адже цей період унікальний, і втрачені можливості згодом буде важко або й неможливо надолужити. Безумовне прийняття, любов і визнання — задоволення базової потреби дитини — є ключовою умовою її комфортного самопочуття, формування активності та самостійності.

Трактування агресії та агресивності в науковій літературі різниться. Одні автори (К. Лоренц, А. Андрі) вважають її вродженою реакцією захисту території, інші (Моррісон) — прагненням до домінування, треті (К. Хорні, Е. Фромм) — відповіддю на вороже оточення. Значного поширення набули теорії, що пов'язують агресію з фрустрацією (Дж. Доллард, Л. Берковітц).

Аналіз праць як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників (Н. В. Алікіної, В. Рахмаштаєвої, Н. Д. Левітова, О. Б. Бовть, О. В. Степанова, І. Фурманова) свідчить, що людська агресивність є складним явищем, яке потребує комплексного вивчення зусиллями різних наукових дисциплін.

1. Агресивні тенденції в дитячій поведінці

Історія розвитку кожної особистості бере свій початок у родинному колі. Як зазначав Бомарше, кожна людина — завжди чиясь дитина. Щоденні впливи членів сім'ї — людей різного віку, статі та звичок — постійно формують почуття, уявлення та поведінку дитини. Виховання відбувається щомиті через слова, інтонації, жести, вчинки та навіть мовчання. Саме модель сімейних стосунків стає першоосновою для формування моральних якостей, рис характеру та індивідуальних способів поведінки, визначаючи подальше життя.

Варто підкреслити, що виховання — це спільна діяльність дорослого та дитини. Сім'я є унікальним осередком, де гармонійний розвиток можливий за умови оптимального поєднання любові, турботи, розумної вимогливості та послідовності. Підтримка, визнання та доброзичлива оцінка намірів і вчинків створюють позитивний емоційний фон, що сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу дитини.

Дорослим слід усвідомлювати, що виховання та соціалізація дитини тісно пов'язані з рівнем сформованості відповідних якостей у самих батьків. Щоб розвивати в дитини інтерес до світу, ініціативу та моральні цінності, старші мають бути прикладом для наслідування та дотримуватися тих принципів, які вони пропагують. Лише безумовна позитивна увага до дитини, що не залежить від її вчинків, здатна забезпечити повноцінний розвиток особистості.

Аналізуючи причини проблемної поведінки, фахівці відзначають агресивну спрямованість не лише в діях, а й у словах. Вербальної агресії, тобто вираження негативних почуттів через крики, погрози чи образи, діти навчаються вже в дошкільному віці. Іноді від маленької дитини можна почути грубі слова та погрози, які можуть здаватися смішними, але за ними стоїть реальна ненависть, що виникає внаслідок образи чи неприязні. У таких конфліктах діти набувають досвіду нагнітання напруженості та її розрядки через зовнішню агресію. Якщо така поведінка повторюється часто, вона стає звичною, і дитина починає звинувачувати оточення у всіх негараздах, погрожуючи йому. Агресивність може виявлятися не лише в словах, а й в інтонаціях, наприклад, погрозливому тоні. Водночас діти часто безпричинно наслідують грубі слова та дії інших [4, c. 18-19].

Реакція дорослих на вербальну агресію дітей буває різною. Деякі починають кричати та сваритися у відповідь, що може сформувати в дитини впевненість у правильності такої форми поведінки. Інші вдають, що не помічають образливих фраз, сподіваючись, що вони забудуться. У сім'ях із жорстким контролем, де дітей карають за бійки та грубі слова, агресивні тенденції можуть трансформуватися в ненависть до всього живого. Це починається зі знищення рослин, а згодом може перерости в бажання завдавати болю тим, хто не може захиститися, зокрема тваринам. Жорстоке поводження з «братами нашими меншими» часто є формою заміщення інших видів агресії.

У психологічній практиці рідко зустрічаються родини, які б не використовували фізичні покарання у вихованні. Йдеться не про жорстокі тортури, а про такі поширені методи, як куток чи шльопанці. Батьки застосовують їх як дисциплінарний засіб, щоб примусити дитину робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також починають використовувати насилля для досягнення власних цілей, застосовуючи його до молодших та слабших. Переконавшись у дієвості таких прийомів, вони вдаються до них дедалі частіше.

Важливо пам'ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти вважають дружніми та рівноправними. Виховання, засноване на покаранні, не може бути справедливим. Для встановлення порядку та підтримання дисципліни зовсім не обов'язково карати, адже існують інші ефективні методи. Фізичні покарання принижують дитину, травмують психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх і біль заважають дитині зрозуміти свою поведінку та зробити правильні висновки. Вона стає лякливою, починає брехати, намагаючись уникнути покарання [1, c. 18-19].

Окремо слід згадати про масове поширення відео- та телепрограм зі сценами насильства, глядачами яких часто стають дошкільники. Переживання, що виникають навіть при пасивному спостереженні за агресією, посилюють агресивні тенденції, а не викликають ефект катарсису. Це пояснюється високою здатністю дітей до наслідування. Спостереження фахівців свідчать, що глядачі з високим рівнем агресивності більше цікавляться сценами насильства, тоді як малоагресивні переглядають їх поверхово.

Крім того, діти, яких часто карають удома, більше дивляться телепередачі, віддаючи перевагу програмам зі стріляниною, бійками та монстрами. Улюбленими героями вони обирають персонажів із ворожою та агресивною поведінкою [5, c. 25].

2. Концепції та форми дитячої агресії

Серед різноманіття західних концепцій агресії можна виділити три найбільш значущі.

Перша група теорій розглядає агресивність як вроджений інстинкт індивіда (З. Фрейд). Друга описує агресію як поведінкову реакцію на фрустрацію. Згідно з Дж. Доллардом, агресія — це автоматична реакція організму, спроба подолати перешкоди на шляху до задоволення потреб та досягнення емоційної рівноваги. Третя концепція — теорія соціального научіння — трактує агресію як поведінку, засвоєну в процесі соціалізації через спостереження (А. Басе, Мак Доугел). На сьогодні ця теорія є однією з найефективніших для передбачення агресивної поведінки.

Підсумовуючи різні погляди, можна визначити агресивність як властивість особистості, що характеризується деструктивними тенденціями у стосунках. Деструктивний компонент активності необхідний, оскільки потреба розвитку формує здатність усувати перешкоди та долати протидію.

Науково обґрунтованими є характеристики видів агресивних реакцій, виділені А. Басе і А. Дарки:

• Фізична агресія — використання фізичної сили проти іншої людини.
• Непряма агресія — спрямована через іншу людину або групу людей.
• Роздратованість — схильність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).
• Негативізм — опозиційна манера поведінки від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.
• Образа — заздрість і ненависть до оточуючих за справжні чи вигадані дії.
• Вербальна агресія — вираження негативних почуттів через форму (крик, вереск) або словесні відповіді (погрози).

Усі форми дитячої агресивності мають спільну рису: вони викликані спробами контролювати ситуацію та впливати на неї з метою вдосконалення себе чи оточення. Агресивна реакція приводиться в дію вродженими та набутими механізмами, внутрішньою мотивуючою силою (Г. Парене) [5, c. 26-27].

Виділяють дві основні форми агресії, з якими стикаються батьки та психологи:

1. Недеструктивна агресія — стійка неворожа самозахисна поведінка, спрямована на досягнення мети. За дослідженнями Г. Паренса, вона викликана вродженими механізмами адаптації та функціонує з моменту народження.
2. Ворожа деструктивність — злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточуючим. Ненависть, розлюченість, бажання помсти можуть бути формою захисту, але породжують особистісні проблеми. Цей тип агресії не виявляється відразу після народження, а активізується внаслідок сильних неприємних переживань (біль, дистрес).

Недеструктивна агресія виявляється в дітей з перших місяців життя. Дитина поводиться агресивно, щоб самоствердитися, перемогти в ситуації та вдосконалити досвід. Цей тип агресії є важливим мотивом для розвитку пізнання та здатності покладатися на себе. Він спонукає до конкуренції, яка на ранніх етапах не є ворожою. Така поведінка служить для захисту потреб, власності та прав і пов'язана із задоволенням бажань.

Нестерпний біль і дистрес змінюють недеструктивну агресію на протилежну, що викликається бажанням усунення болю. Виникає тип агресії, який набуває рис ендогенного бажання завдати шкоди або знищити джерело незадоволення. Таким чином, деструктивна ворожість, як і інші форми агресії, викликається спробами утвердитися та контролювати життєві ситуації.

Отже, перший тип агресії бажаний для виживання та успіху. Другий, попри негативні якості, іноді також необхідний для адаптації. Перед батьками стоїть завдання навчитися розуміти психологічні особливості дитячої поведінки, підтримувати здорову наполегливість та допомагати звільнитися від зайвої ворожості. Ця допомога необхідна, щоб діти не ускладнювали своє життя внутрішніми конфліктами, почуттям вини та сорому, а поважали себе й інших, будували доброзичливі стосунки та отримували задоволення від життя.

Не можна ігнорувати ситуативні фактори, на які вказував І. Фурманов:

• Оцінка іншими людьми. Присутність інших може посилювати або гальмувати агресію.
• Навмисність агресії. Для початку агресії достатньо знати про ворожі наміри іншої людини, навіть без безпосереднього акту агресії.
• Сприйняття агресії. Поширення відео- та телепрограм зі сценами насильства викликає критику педагогів, які вважають, що такі фільми роблять дитину агресивнішою.
• Бажання помсти. Агресія, особливо в дитячому віці, може виникати як відповідь на поведінку оточуючих, тобто як акт помсти [6, c. 132-135].

3. Напрями корекційної роботи

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити за чотирма напрямами.

1. Навчання дітей соціально прийнятних способів вираження гніву. Це передбачає вміння прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри, переносячи його на гумові іграшки, подушки чи «скляночки для крику». Ця техніка корисна для несміливих дітей, але не рекомендується для дітей холеричного типу.

Для зниження емоційної напруженості рекомендується залучати дітей до роботи з податливими матеріалами: глиною, пластиліном, тістом. У такій роботі дитина вивільняє накопичену енергію, розминаючи матеріал або відриваючи шматочки від фігурки.

2. Навчання прийомів саморегуляції та вміння володіти собою. Для цього корисні релаксаційні та психогімнастичні вправи, що знімають м'язову напругу в ділянці кистей рук та обличчя. Наприклад, вправа з «важкою штангою» допомагає зменшити напруженість. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» чи талісмана. Можна також навчити дитину простому способу довести свою силу: стиснути долонями лікті та притиснути руки до грудей — поза витриманої людини.

3. Навчання комунікативних умінь для виходу з конфліктних ситуацій. Агресивних дітей необхідно навчати вітанню, прощанню, звертанню, проханню про допомогу, вдячності, відмові. Важливо проводити роботу, спрямовану на розвиток компетентності у спілкуванні: вміння слухати, співпрацювати, говорити перед іншими, керувати та підкорятися.

4. Обговорення агресивних вчинків. Необхідно запитувати, що відчуває дитина, як вона співпереживає іншим, як може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливі розмови та сюжетно-рольові ігри, дорослий може формувати довіру до людей та емпатійні почуття [2, c. 40-42].

Для термінового конструктивного впливу в конфліктних ситуаціях рекомендуємо такі правила взаємодії з дитиною.

1. Спокійне ставлення у разі незначної агресії:

• повністю ігнорувати агресивні реакції дитини;
• виразити розуміння почуттів дитини («звичайно, тобі прикро...»);
• запропонувати дитині щось зробити, попросити про допомогу, переключити увагу («допоможи...», «подай...»);
• позитивно пояснити поведінку («ти сердитий, тому що втомився...»).

2. Дитина відреаговує гнів у дозволених межах і заспокоюється. Після цього доречно проаналізувати її поведінку разом, обговорити конкретні факти, що відбулися «тут і тепер». Важливо акцентувати увагу на вчинку, а не на особистості, не обзивати дитину та не нагадувати минулих проступків. Замість «читання моралі» краще вказати на негативні наслідки поведінки та можливі шляхи конструктивного вирішення конфлікту.

Для зниження дитячої агресивності необхідно встановити зворотний зв'язок, використовуючи такі прийоми:

• визнання факту агресії («ти поводишся агресивно»);
• розкриття мотивів агресивної поведінки («ти демонструєш силу»);
• називання особистого почуття, обумовленого негативною поведінкою («я хвилююсь, коли ти б'єш...»);
• нагадування правил («ми ж з тобою домовились...»).

3. Контроль за своїми негативними емоціями (роздратуванням, гнівом, страхом), які виникають у взаємодії з агресивними дітьми. Важливо пам'ятати про типові помилкові дії дорослих, що посилюють напруженість:

• підвищення голосу та зміна тону на погрозливий;
• демонстрування влади («буде так, як скажу»);
• агресивні пози та жести: розмова «крізь зуби», перехрещені руки, стиснені щелепи;
• негативна оцінка особистості дитини, її родичів та друзів;
• використання фізичної сили;
• втягування в конфлікт сторонніх людей;
• порівняння дитини з ровесниками не на її користь;
• накази, вимоги, тиск, висміювання та передражнювання.

Деякі з цих дій можуть тимчасово призупинити конфлікт, але не вирішують проблеми та мають серйозний негативний вплив на становлення особистості.

Часто в традиційній школі обділені професійною педагогічною турботою саме ті діти, які найбільше її потребують. Це агресивні діти, які стикаються з неповагою в сім'ї, брутальністю, діти зі складною долею, педагогічно занедбані, нерідко фізично та розумово відсталі. Найчастіше тільки вчитель може допомогти «важкій» дитині, припинити або загальмувати формування негативних тенденцій. Таким дітям насамперед потрібні увага, турбота про емоційне здоров'я та психолого-педагогічна допомога.

Практика досвідчених учителів свідчить, що проста констатація вад характеру («ти жорстокий, стань чуйним») не дає бажаних результатів. Тому виховання дитини молодшого шкільного віку має поєднуватися з вивченням особистості та умов її життя. Оскільки ефективність виховання значною мірою зумовлена впливом соціального оточення, вивчення особистості повинно супроводжуватися діяльністю педагога з оздоровлення (корекції) впливу цього середовища (сім'ї, груп неформального спілкування, ставлення в класі).

В.О. Сухомлинський [8, с 14-15] не раз наголошував, що не можна виставляти недоліки, сподіваючись, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Цей шлях вражає самолюбство та почуття власної гідності. Сухомлинський був переконаний, що багато шкільних конфліктів трапляються через невміння вчителя розмовляти з учнями.

Працюючи з агресивними дітьми, учитель має використовувати такі засоби психологічного впливу, які не викликали б внутрішнього опору. Учитель може дібрати вправи та завдання для уроків і позаурочного часу, зокрема для виховних годин. На основі цих вправ можна розробити психолого-педагогічний тренінг і проводити його з групою агресивних дітей або з усім класом. Це сприятиме загальному вихованню, корекції агресивної поведінки та профілактиці негативних проявів у «нормослухняних» дітей.

Для планування роботи тренінгової групи типи вправ можна розділити на кілька груп:

1. Бесіди.
2. Рольове програвання ситуацій.
3. «Самовиховання».
4. Етюди.
5. Пантоміма.
6. Образотворча діяльність.
7. Фізичні вправи.

Такий розподіл умовний: наприклад, при рольовому програванні можна використовувати пантоміму, під час образотворчої діяльності — бесіди. Кожен учитель творчо підійде до цієї справи [9, c. 124-125].

Висновки

Агресивний досвід засвоюється дитиною через безпосередню участь у ситуаціях прояву агресії та пасивне спостереження за нею. Тактику психолого-педагогічного впливу потрібно вибудовувати залежно від походження агресивної поведінки. В одному випадку необхідно ігнорувати агресивну тенденцію; у другому — включати агресивні дії в контекст гри, надаючи їм соціально прийнятного змісту; у третьому — встановити заборону на подібні дії; у четвертому — активно включатися в ігрові ситуації для «розтягування» агресивних дій та досягнення емоційно позитивного вирішення.

Дорослим важливо знайти для дитини особистісно значущу мету та спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості в собі. Будуючи стосунки на основі переконання та доброзичливого тону, надаючи можливості реалізувати організаторські здібності, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов'язана з непередбачуваними емоційними реакціями, засвоєння адекватних соціально прийнятних способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю.

У повсякденному спілкуванні спостережливий дорослий може передбачити розвиток агресивних подій, помітивши передвісники гніву: стиснуті кулачки, прикушена нижня губа, почервоніння або напруження ніг. Помітивши ці зміни на стадії зародження, дорослим легко переключити увагу дитини на інший вид діяльності. Після розгортання агресивної реакції дитина не в змозі адекватно сприйняти зауваження дорослих.

Список використаної літератури

1. Бовть О. Причины "агрессивности" одаренных детей //Обдарована дитина. - 2000. - № 1. - C. 18-24

2. Бовть О. Проблема корекції агресивної поведінки дітей/ О.Бовть //Рідна школа. - 1997. - № 5. - C. 40-43.

3. Дубинко Н.А. Влияние когнитивных процессов на проявление агрессивности в детском возрасте //Вопросы психологии. - 2000. - № 1 . - C. 53-57.

4. Марценківська І. Дитяча агресивність //Дошкільне виховання. - 1997. - № 8. - C. 18-19

5. Мдзелурі Т. Агресивні тенденції в дитячій поведінці //Початкова освіта. - 2005. - № 47. - C. 25-28

6. Скотт С. Агрессивное поведение в детском возрасте//Социально-психологические аспекты жестокости. - 2002. - № 12. - C. 132-147

7. Смирнова Е.О. Психологические особенности и варианты детской агрессивности //Вопросы психологии. - 2002. - № 1. - C. 17-26.

7. Славина Л.С. Дети с аффективным поведением. — М.: Просвещение, 1966.

8. Сухомлинський В.А. Верьте в человека. — М.: Молодая гвардия, 1960.

9. Эмоциональное здоровье вашего ребенка. Пер. с англ. — М., 1996.

```