Соціологія управління як наука

Вступ.

1. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст.

2. Ґенеза та еволюція соціології управління.

3. Технологічні засади соціології управління.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціологія управління є спеціальною соціологічною теорією, що досліджує закономірності, інструменти, форми та методи свідомого впливу на соціальні відносини та процеси в суспільстві та його підсистемах. Метою такого впливу є впорядкування, підтримка, збереження оптимального функціонування та розвитку системи або ж її трансформація та переведення в інший стан. Ця наука також вивчає природу управлінських відносин, визначає соціальні цілі управління через призму соціальних критеріїв та їх відповідність інтересам об'єкта управління, а також аналізує соціальні наслідки прийнятих рішень та управлінських дій.

Окрім цього, вона зосереджується на проблемах організації управлінських процесів, охоплюючи питання добору, розстановки, навчання та виховання кадрів, а також міжособистісних взаємин в апараті управління під час виконання службових обов'язків. Соціологія управління вивчає специфіку потреб та інтересів менеджерів як окремої соціально-професійної групи, особливості їхньої моралі, традицій, культури та виховання, а також механізми формування таких соціальних якостей, як дисципліна, відповідальність та сумлінність.

Ці явища розглядаються не як індивідуальні характеристики особистості, а як відображення соціальних відносин, що виникають у процесі управлінської діяльності.

1. Соціологія управління як наука: предмет, об'єкт, сутність та зміст

Як і будь-яка спеціальна соціологічна теорія, соціологія управління має власний предмет та об'єкт дослідження.

Об'єктом виступають соціальні системи різного рівня — групи, організації, спільноти, суспільство загалом, а також їх підсистеми та ланки, створені для досягнення конкретних цілей і вирішення завдань.

Предметом теорії є управлінські відносини, процеси та властивості суб'єктів управління на різних рівнях ієрархії, а також закономірності, умови, форми, функції та методи їхньої діяльності.

Серед ключових категорій виокремлюють "соціальне управління" та "управління соціальними процесами". У науковій літературі ці поняття трактуються майже однаково, проте є нюанс: перше охоплює весь комплекс цілеспрямованого регулювання соціальної сфери та суспільних відносин, а друге акцентує увагу на диференціації — виокремленні конкретних процесів, що потребують управлінського впливу з урахуванням їхньої специфіки.

Соціальне управління — один із основних типів управління, що забезпечує реалізацію потреб розвитку суспільства та його підсистем. Його найзагальніші властивості: по-перше, людина як суб'єкт і об'єкт управління, первинний елемент соціальної системи; по-друге, свідомий, цілеспрямований вплив на спільноти та групи для координації їхньої діяльності у вирішенні суспільних завдань та створення умов для розвитку особистості; по-третє, забезпечення функціонування та розвитку соціальної системи зі збереженням її якісних параметрів [2, с.412].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства головною функцією соціального управління є розробка та реалізація соціальної політики, спрямованої на підвищення матеріального та культурного рівня життя населення, подолання розриву в якості життя між заможними верствами та тими, хто за межею бідності, забезпечення робочими місцями охочих працювати, створення ефективної системи охорони здоров'я, освіти, підтримки малозабезпечених, боротьби зі злочинністю та запобігання конфліктам.

Отже, соціологія управління вивчає не лише зміст і функції, а й механізми та технології соціального управління, щоб виявити можливості його вдосконалення та оптимізації відповідно до цілей і завдань, які суспільство ставить перед собою на ближчу та далеку перспективу.

За проблематикою ця наука тісно пов'язана із соціологією організацій, праці, права, моралі, масових комунікацій, політики, економіки, а також із соціальним плануванням, прогнозуванням та проектуванням. Дослідження в цих галузях доповнюють соціологію управління, що позитивно впливає на ефективність соціального управління в різних сферах. Феномен управління, який спостерігається в системах різного класу (соціальних, біологічних, технічних), є предметом вивчення багатьох наук. Глибинні основи управління виявила кібернетика, яка трактує його як здатність складних динамічних систем до структурної та функціональної перебудови відповідно до змін внутрішнього та зовнішнього середовища. Це відбувається на основі інформації про "збурення", що надходить від самої системи та середовища. Управління підтримує корисні "збурення", протидіє шкідливим та ігнорує несуттєві.

Управління — функція будь-якої системи, а його головна властивість — життєзабезпечення. Іноді управління тлумачать як процес реалізації функцій. Воно нерозривно пов'язане з природою системи, підпорядковане законам її функціонування та розвитку, залежить від умов існування. Завдяки управлінню система зберігає цілісність та оптимізує функціонування, приводячи його у відповідність до об'єктивних закономірностей. Процес управління пов'язаний з обміном інформацією та енергією між регулюючим і регульованим компонентами, що є обов'язковим для всіх саморегульованих систем.

Управління виникає за двох обставин. По-перше, коли в регулюючій підсистемі є кілька варіантів виконання процесу — тобто там, де є проблема вибору. По-друге, коли між підсистемами існує особлива форма зворотного зв'язку, що дозволяє регулюючій підсистемі "оцінити" стан регульованої та заблокувати всі варіанти, крім одного. Таким чином, управління виступає як процес нормування, що забезпечує стійкість розвитку системи, її рівновагу та запобігання потрясінням.

Однак соціальне управління не можна зводити лише до висновків кібернетики. Воно має справу з проблемами, пов'язаними з інтересами та потребами людей і соціальних груп. Лише з'ясувавши якісну характеристику соціального організму, закони його функціонування та розвитку, можна зрозуміти, за рахунок яких сил суспільство чи організація забезпечують цілісність і саморозвиток, і яку роль у цьому відіграють механізми управління.

Проте все суспільне життя не можна зробити повністю соціально регульованим. Поряд зі свідомим управлінням завжди існує стихійне управління, тобто стихійні регулятори суспільних процесів.

Отже, управління, виконуючи функцію узгодження та забезпечуючи взаємодію між частинами цілого, значною мірою визначає результативність спільних дій, породжує нову продуктивну силу — силу системності, єдність і спрямованість дій.

2. Ґенеза та еволюція соціології управління

Управління стає потрібним тоді, коли ускладнюються економічні, політичні, соціальні та духовні процеси, і коли виникає потреба в кооперації, поєднанні суспільних елементів та узгодженні дій. Чим розвиненіше суспільство та розподіл праці, тим більша потреба в соціології управління, адже управління — це діяльність, спрямована на реалізацію свідомо артикульованого інтересу. Загальний інтерес виступає у вигляді держави, яка не лише усвідомлює інтереси панівного класу, а й захищає їх. Управління в суспільстві здійснює економічно панівний клас, і воно завжди ґрунтується на владі — силі, що примушує одну сторону підкорятися волі іншої.

Таким чином, управління є формою реалізації суспільної влади. Авторитет, традиції, харизма також є способами впливу, але в них відсутнє цілепокладання свідомого впливу, а отже, і соціальне управління.

Мистецтво управління як комплекс здібностей ефективного застосування досвіду склалося ще тоді, коли межі мистецтва і науки не були чітко усвідомлені. Воно формувалося протягом усієї історії людства. Виникнення управління пов'язують із зародженням писемності в стародавньому Шумері, що призвело до створення прошарку "жерців-бізнесменів", які виконували релігійно-комерційні операції. У наступні тисячоліття управлінське мистецтво розвивалося як у сфері державних справ, так і в господарстві. Філософи (Платон, Конфуцій, Мейцзи та ін.) сперечалися про переваги різних форм управління та порушували питання про розумне управління (див. рис.1).

Однак управління як самостійна наукова галузь виокремилося лише наприкінці XIX ст. Протягом понад вікової історії наука соціального управління розробляє теорію, змістом якої є закони, закономірності, принципи, функції, форми та методи цілеспрямованого й ефективного управління діяльністю людей.

Перші праці з наукового узагальнення досвіду та формування основ наукового управління з'явилися наприкінці XIX — початку XX ст. Це було відповіддю на потреби індустріального розвитку з його масовим виробництвом, масовим збутом та великомасштабною організацією у формі корпорацій. Підприємства-гіганти потребували раціональної організації виробництва та праці, чіткої роботи всіх підрозділів на основі науково обґрунтованих принципів і стандартів.

У своєму розвитку соціологічна теорія управління пройшла кілька етапів:

- класичний, або раціоналістичний напрям: школа наукової організації праці Ф. Тейлора, адміністративна школа А. Файоля, теорія ідеальної бюрократії М. Вебера;

- соціально-психологічний, або гуманістичний напрям: теорія людських відносин Е. Мейо, теорія "X" і "Y" Д. Мак-Грегора, теорія стилів управління К. Левіна та інші;

- системний, або методичний напрям, який об'єднує класичну та соціально-психологічну школи з прикладними концепціями на основі кількісних методів (кібернетики, математики) та комп'ютерних технологій.

З виникненням системного напряму відбувся перехід від суто інженерного підходу до соціологічного, в центрі якого — людина з її потребами та цінностями. Значний внесок у розробку проблем управління зробили А. Сміт, А. Файоль, М. Вебер, В. Зомбарт, Д. Кейнс, Й. Шумпетер, О. Богданов, В. Афанасьев, С. Булгаков, М. Туган-Барановський, М. Лосський, П. Друкер, Г. Саймон, Ч. Барнард та інші дослідники [1, с.118].

Найбільш чітких обрисів соціологічна теорія управління набула на початку століття в концепціях "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера та "науки адміністрування" А. Файоля. Спочатку розвиток ішов шляхом жорсткого раціоналізму. Однак технократичні ілюзії почали розвіюватися вже в 30-ті роки XX ст., коли стало зрозуміло, що жорсткий раціоналізм не завжди є кращим шляхом підвищення ефективності.

Тому раціоналізм поступився місцем поведінковому підходу, що ґрунтується на знаннях соціології та психології. Завдяки цим знанням стало можливим глибше розуміння суті управління в організаціях та соціальних системах. З'явилися поняття участі працівників в управлінні, лідерства, іміджу керівника, особистого зростання. Набуло права громадянства поняття "особистість в організації". Управління почало соціологізуватися, а соціологія — спеціалізуватися. Соціологія була не лише сприйнята наукою управління, а й почала розглядатися як необхідна складова цієї науки.

3. Технологічні засади соціології управління

Соціологічна теорія управління виявляє закономірності, що визначають складові процесу управління. Їх можна поділити на дві групи. Перша — закономірності функціонування та розвитку суб'єкта соціального управління: взаємовплив особистих інтересів суб'єктів, інтереси управлінських груп, соціальна відповідальність. Друга — суттєві зв'язки між суб'єктом та об'єктом: відповідність інтересів суб'єкта інтересам об'єкта, цілісність впливу, рівні розвитку об'єкта та суб'єкта, відповідальність носіїв інтересів об'єкта.

Суть функцій соціологічної теорії управління полягає в тому, щоб цілі, шляхи та засоби їх реалізації не суперечили одне одному, щоб забезпечити усунення соціальної напруженості та гармонізувати інтереси різних соціальних груп. Практичного втілення функції набувають у соціальному цілепокладанні — наданні спрямованості процесу розвитку суспільства.

Професійний розподіл праці зумовлює виділення самостійних функцій управління, тобто функцій його апарату, які об'єднуються поняттям "управлінська праця". У цій галузі динамічно відбувається процес диференціації та спеціалізації, виділення нових форм управлінської діяльності.

Управлінська праця пов'язана з реалізацією сукупності функцій управління (прогнозування, планування, організація, мотивація, контроль), діяльністю з підготовки рішень чи оцінки їх наслідків, діяльністю з прийняття управлінських рішень.

Соціальне управління як процес має циклічний, відносно замкнений характер. Процес починається з постановки цілей і завершується досягненням результату. Так відбувається управлінський цикл, що становить каркас соціально-управлінської технології. На основі інформації про результати ставляться нові завдання. Один цикл замикається, починається новий.

Іншими словами, будь-яка соціально-управлінська технологія будується на основі управлінського циклу і являє собою єдність формалізованих та неформалізованих дій. Основне завдання — знайти найефективніші шляхи трансформації наукового знання в соціально-управлінські технології та програми практичних дій.

Завершуючи розгляд теми, зазначимо: соціологія управління — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини та процеси в суспільстві з метою впорядкування, підтримки, збереження оптимального функціонування й розвитку або зміни, переведення до іншого стану.

Зміст соціології управління становлять дослідження соціальних основ управління, його функцій, принципів і законів, особливостей управлінської діяльності та відносин, закономірностей їх розвитку й ефективності, об'єктивних і суб'єктивних умов та факторів їх використання щодо різних рівнів соціальної організації суспільства.

Висновки

Виходячи з потреб суспільства, соціальне управління визначає, по-перше, шляхи розвитку суспільства в заданому напрямі, тобто виробляє цілі. По-друге, воно здійснює теоретичне та практичне забезпечення способів досягнення очікуваного результату, організацію та координацію діяльності людей. Для збереження цілісності суспільство створює необхідні механізми. Першим таким механізмом стала держава з атрибутами влади. У суспільстві регулююча підсистема — це суб'єкт управління, а регульована — об'єкт управління. Управління набирає вигляду впливу суб'єкта на об'єкт заради досягнення мети. Воно постає як специфічна соціальна діяльність, спрямована на розвиток соціальної системи в цілому та регулювання взаємодії всіх її компонентів. У широкому розумінні об'єктом цієї діяльності виступає система суспільних відносин, а не окремі процеси. Головним завданням соціального управління є досягнення відповідності суб'єктивної діяльності людей вимогам об'єктивних законів суспільного розвитку та забезпечення збалансованого функціонування соціального організму.

Зміст поняття "соціальне управління" може трактуватись і вужче. У цьому разі визначається специфіка управління соціальними групами та відносинами всередині спільнот, вивчаються особливості регулювання міжособистісних стосунків, наприклад у трудовому колективі, простежується процес формування потреб, інтересів, мотивів діяльності та поведінки людей. Соціальне управління — це не просто управлінський вплив на основі інформації, а насамперед політична діяльність, спрямована на врегулювання суспільних процесів.

Список використаної літератури

1. Бабосов Е. М. Социология управления. — Минск: ТетраСистемс, 2001.
2. Герасимчук А. Соціологія : Навчальний посібник/ Андрій Герасимчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.
3. Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.
4. Пшеничнюк О. Соціологія : Посібник для підготовки до іспитів/ Олена Пшеничнюк, Олена Романовська,; . -2-е вид., доп. та переробл.. -К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169 с.
5. Ратушна Г. Соціологія : Матеріали курсу лекцій. -2-ге вид., перероб. і доп.. -Тернопіль: Астон, 1999. -148 с.
6. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.
7. Сергейчук А.В. Социология управления. — СПб.: Бизнес-пресса, 2002.
8. Соціологія : Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.
9. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.
10. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.
11. Удальцова М. В. Социология управления: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1998.
12. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.