Соціологічні категорії і закони

Зміст

Вступ.
1. Сутність і зміст соціологічних законів.
2. Класифікація соціологічних законів.
3. Поняття і специфіка соціологічних категорій.
4. Типологія і зміст соціологічних категорій.
Висновки.
Список використаної літератури.

Вступ

У соціологічній науці закон трактується як внутрішній, суттєвий зв'язок (відношення) явищ і процесів, що визначає їхній необхідний розвиток. Йому властиві загальність, необхідність і повторюваність за певних умов. Так, відвідування ринку не є випадковим: поведінка людей тут підпорядкована закону попиту та пропозиції. Отже, закон, з одного боку, універсальний, оскільки відображає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню та якісну визначеність. З іншого боку, він фіксує стабільні, об'єктивні й повторювані зв'язки елементів, що утворюють ціле, завдяки чому якісна специфіка цього цілого (суспільства, спільноти, групи) постійно відтворюється та зберігається в його русі, безперервній зміні.

Метою роботи є:

• розкрити сутність поняття «соціологічний закон» та окреслити його відмінності від законів інших наук;
• охарактеризувати структуру, види соціологічних законів та надати стислу характеристику кожному з них;
• розглянути класифікацію соціологічних законів та продемонструвати форми їх прояву в суспільстві;
• з'ясувати сутність категорій соціології та їх відмінність від соціологічних законів;
• визначити типологію соціологічних категорій та їх значення для розвитку соціологічного знання;
• пояснити зміст основних соціологічних категорій та класифікувати їх за різними підставами.

1. Сутність і зміст соціологічних законів

Соціологічні закони регулюють відносини та зв'язки між індивідами й спільнотами, проявляючись у їхній діяльності. Насамперед, це «відносно стійкі та систематично відтворювані відносини і зв'язки між народами, націями, класами, різними соціально-демографічними і соціально-професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією й особистістю» [7, с.75].

Ці закони функціонують у всіх сферах людської діяльності та відрізняються сферою поширення. Існують закони, що діють у межах малої групи, певної соціальної страти, прошарку чи класу, а також у масштабах усього суспільства. Іншими словами, об'єктом дії закону може бути як суспільство загалом, так і окремі його частини.

Соціологічним законам, як і будь-яким науковим законам, притаманні такі основні ознаки: 1) вони діють лише за наявності чітко визначених умов; 2) за цих умов закон діє завжди і скрізь без винятків (твердження про виняток, що підтверджує правило, є безпідставним); 3) умови дії закону реалізуються не повністю, а лише частково та приблизно.

Люди постійно стикаються із соціологічними законами: вони або підкоряються їхній дії, або намагаються їх уникати, пристосовуючи власну поведінку чи протестуючи. Однак важливо розуміти: відкриваючи соціологічний закон, дослідник не виявляє якісь невідомі, приховані явища. Навпаки, люди завжди впізнають у законах риси свого повсякденного життя та зіставляють їхні прояви з власним досвідом.

Отже, принципова схема дії соціологічного закону є досить зрозумілою, а його прояви помітні для членів суспільства. Водночас дослідники одностайні в тому, що виявлення та вивчення соціальних законів є надзвичайно складним завданням. Це зумовлено численністю умов, їхньою складністю, накладанням законів один на одного та їхнім переплетенням, що ускладнює поле дослідження. Саме тому повторюваність поведінки людей у соціальних групах, а отже, і дію соціологічного закону, часто важко виокремити через надмірну деталізацію, велику кількість вихідних даних і припущень.

Дослідження соціологічних законів і закономірностей передбачає встановлення істотних, необхідних і стійких зв'язків між елементами соціальної системи (сфери). Це, своєю чергою, потребує виявлення соціальної ґенези (походження) явища чи процесу, їхньої соціальної обумовленості та залежності, а також визначення їхньої ролі й місця в розвитку та функціонуванні соціальної сфери (системи) і суспільного життя загалом.

Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами, на відміну від культурних норм або правових законів. Люди діють відповідно до них несвідомо, навчаючись такої «узаконеної» поведінки в процесі спілкування з іншими людьми та соціальними інститутами, керуючись власними потребами.

Варто зазначити, що соціологічні закони характеризуються різноманіттям властивостей, які фіксуються в таких поняттях, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера та спрямованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону тощо.

Однак, попри це різноманіття, головне в характеристиці соціологічних законів полягає в тому, що вони:

1) виражають процес об'єктивної людської діяльності в структурі певного типу суспільних відносин, а також зв'язок цієї діяльності з визначальними її умовами та результатами, розкриваючи як саму діяльність, так і характер системи суспільних відносин;

2) на відміну від економічних та інших законів, відображають функціонування і розвиток як усього суспільства, так і окремих соціальних груп (об'єктів) усередині нього як цілісної системи, утворюючи системоутворюючі зв'язки;

3) виражають взаємозв'язок економічних, політичних, демографічних, психологічних, виховних, соціокультурних та інших сторін суспільного життя як компонентів конкретної соціальної системи;

4) мають статистичну природу, зумовлену вірогідним характером соціальної причинності, тобто виражають як загальну спрямованість розвитку суспільства та його підсистем, так і панівну тенденцію зміни масових явищ за певний проміжок часу, тому часто виступають як закони-тенденції;

5) виконують функцію стабілізації соціального організму (об'єкта) та суспільства в цілому, забезпечуючи його цілісність;

6) діють у сукупності з іншими соціальними законами, насамперед економічними, психологічними, педагогічними;

7) реалізуються та виявляються не абстрактно, а в конкретній формі в процесі практичної діяльності людей, у взаємодії всіх сил, що беруть участь у соціальному процесі — як особистостей, так і різних соціальних груп.

Таким чином, соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі та повторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах, так і в суспільстві загалом. Вони виникають, виявляються та реалізуються лише в результаті масової практичної діяльності людей. Своєю чергою, люди не можуть скасувати дію соціологічних законів, якщо існують відповідні умови для їхнього виникнення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорювати) їхні дії у своїх інтересах [12, c. 51-53].

2. Класифікація соціологічних законів

У суспільстві діють соціологічні закони різних видів і структурних рівнів. Це закони загальні, специфічні (особливі) та часткові, основні й неосновні, закони, що виражають причинні та функціональні залежності, закони розвитку, закони функціонування та інші.

За ступенем спільності та тривалості дії в соціології виокремлюють такі закони.

• Загальні (загальносоціологічні) закони, що виявляються протягом усієї історії людства, діють у всіх суспільних системах і характеризують функціонування суспільства загалом. Прикладами є закон соціалізації, закон суспільного поділу праці, закон соціальної гармонії, закон соціальної мобільності, закон вартості, закон товарно-грошових відносин, закон залежності соціального явища від співвідношення базису і надбудови чи закон детермінації соціального явища станом матеріальних продуктивних сил суспільства.

• Специфічні (особливі) закони, дія яких обмежена однією чи кількома суспільними системами. Наприклад, закони переходу від одного типу суспільства до іншого, закони первинного накопичення капіталу, закони класової боротьби.

• Часткові (частковосоціологічні) закони, що діють протягом існування певної суспільної системи та характеризують функціонування окремих елементів соціальної сфери (соціальних спільнот, класів, груп) у їхньому взаємозв'язку із суспільством. Наприклад, закони організації та життєдіяльності колективу, родини, соціальної групи.

За способом прояву в соціології розрізняють динамічні та статистичні закони.

Динамічні закони визначають напрям, чинники та форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Вони поділяються на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв'язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від одного типу суспільних відносин до іншого). Функціональні динамічні закони відображають емпірично зафіксовані та чітко повторювані взаємозалежності між соціальними явищами.

Динамічні закони охоплюють усі соціальні об'єкти та виражають причинні й функціональні зв'язки соціальних явищ. До них можна віднести закон обумовленості (залежності) соціального стану людини (соціальної групи) від характеру розподілу праці в суспільстві.

Статистичні закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відображають основні напрями змін, їхні тенденції за умови збереження стабільності соціального цілого. Іншими словами, ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не точно, а з певним ступенем імовірності. Сутнісною характеристикою статистичних законів є те, що вони виражають властивості системи, цілого на основі вірогіднісного зв'язку елементів цієї системи. Ці закони розкривають необхідні внутрішні зв'язки між масовими явищами випадкового характеру, що мають загальну підставу. Прикладом прояву статистичних законів є демографічні процеси, процеси плинності робочої сили, процеси товарного виробництва [14, c. 44-47].

У соціологічній науці також прийнято виділяти два типи соціологічних законів, органічно пов'язаних між собою: закони розвитку (процесу) та закони функціонування (організації, будови, структури).

Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану соціального об'єкта, явища чи процесу до іншого, тобто їхні якісні зміни та перетворення. Наприклад, закон прискорення історичного розвитку свідчить, що на кожну наступну стадію витрачається менше часу, ніж на попередню. Чим ближче до сучасності, тим сильніше стискається спіраль історичного часу, а суспільство розвивається швидше та динамічніше.

Інший закон розвитку історії проголошує, що народи та нації розвиваються з неоднаковою швидкістю. Тому в Америці чи Україні поряд з індустріально розвиненими регіонами сусідять райони, де проживають народи з доіндустріальним (традиційним) укладом життя.

Важливо підкреслити, що і закони функціонування (організації), і закони розвитку (процесу) розкривають дії одних соціальних сил — сил даного суб'єкта соціального процесу. Однак результати їхньої взаємодії різні: перші характеризують необхідність і визначеність саме даної організації сил суб'єкта, другі — визначеність і необхідність тієї чи іншої тенденції зміни, розвитку.

Таким чином, соціологічні закони складаються як рівнодіюча сукупних дій усіх членів суспільства та реалізуються через зіткнення інтересів різних соціальних груп.

Дія соціологічних законів охоплює всю сферу соціальної дійсності (соціального виробництва), у якій ці закони виникають, реалізуються та діють. Вона здатна розширюватися та звужуватися. Соціологічні закони не можуть бути довільно скасовані людьми та діють незалежно від того, бажані вони людям чи ні, пізнали вони їх чи ні.

У соціології як відносно молодій науковій дисципліні ще не склалася чітка класифікація соціологічних законів. Водночас, як свідчить практика розвитку соціологічного знання, соціологічні закони можна класифікувати за різними критеріями та підставами.

По-перше, за критерієм специфіки соціальних систем, відображених даними законами, можна виділити три групи соціологічних законів.

1. Закони, що діють на рівні соціальних інститутів (наприклад, діалектичної єдності людини і соціальної сфери).

2. Закони, що відображають розвиток компонентів соціальної структури суспільства (наприклад, постійного збільшення самостійного населення; прискореного зростання міського населення).

3. Закони, що діють на рівні конкретних суспільних систем (наприклад, закон самовдосконалення соціальних систем, пропорційного та планомірного їхнього розвитку).

По-друге, при управлінні соціальними процесами в суспільстві, а також при розробці прогнозів і планів його розвитку важливо враховувати дію таких соціологічних законів.

1. Закону соціального порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі реального життєвого положення та його сприйняття, що складається шляхом зіставлення.

2. Закону вільного часу, який полягає в тому, що для підвищення ефективності виробничої діяльності суспільство повинне виділяти із сукупного часу частину вільного.

3. Закону зростання потреб, що характеризує об'єктивний характер динаміки людських потреб (участь одних, виникнення нових, їх розвиток, заміщення) із удосконаленням матеріального виробництва, зміною умов, якості та способу життя.

4. Закону великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у суспільних системах. Соціальні процеси та дії людей (попит, народжуваність, міграція, задоволеність, суспільна думка), будучи явищами масовими, підкоряються статистичним закономірностям, соціологічний зміст яких — у варіативності вибору, розходженні (збігу) інтересів, мотивів, переваг, матеріальних можливостей.

По-третє, у практиці соціологічних досліджень велике значення має класифікація соціологічних законів за формами зв'язків. Виділяють такі групи.

1. Закони, що відбивають інваріантне існування спеціальних зв'язків чи пов'язаних з ними явищ. Відповідно до них, якщо є явище А, то обов'язково повинне бути і явище Б. Наприклад, у будь-якому суспільстві, заснованому на системі тоталітарного управління, існує латентна (прихована) опозиція.

2. Закони, що відбивають тенденції суспільного розвитку. Вони обумовлюють динаміку структури соціального об'єкта, перехід від одного типу взаємин до іншого.

3. Закони, що встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. Вони забезпечують стан відносної стійкості тієї чи іншої соціальної системи.

4. Закони, що фіксують причинні зв'язки між соціальними явищами (наприклад, найважливішою та необхідною умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних і особистих інтересів).

5. Закони, що встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами (так, імовірність правопорушень серед сільської молоді зростає у зв'язку з її міграцією в місто).

І, нарешті, по-четверте, велике значення в соціології мають закони перетворювальної діяльності людей, спрямованої на зміну (вдосконалення) даного соціального явища чи процесу відповідно до його законів. Ця діяльність здійснюється свідомо, відповідно до розроблених прогнозів, соціальних проектів чи планів і за законами, властивими їй.

Отже, соціологія як наука спирається на складну ієрархічну систему законів, що характеризують особливість соціального буття в його різних проявах — від загальносоціологічної сутності явища чи процесу до його індивідуального одиничного здійснення — та його свідоме перетворення в інший, більш досконалий стан. Пізнаючи соціологічні закони, людина може свідомо використовувати їх у своїй перетворювальній діяльності, а також видозмінювати форму й умови їхньої дії. Більше того, соціологічні закони мають велике значення в дослідженні суспільних явищ та в управлінні соціальними процесами. Саме їхня наявність і дія забезпечують можливість застосування наукового підходу в соціології [15, c. 72-74].

3. Поняття і специфіка соціологічних категорій

Соціологічні категорії — це основні та найбільш загальні поняття соціології, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді [11, с.120], у її становленні, розвитку й утвердженні. Вони виступають «сходинками» пізнання соціальної дійсності, «цеглинками» соціологічної науки та соціологічного знання. Категорії складають основу процесу мислення про соціальну дійсність, про ті явища та процеси, що протікають у тому чи іншому суспільному організмі.

Соціологічні категорії мають свої визначені особливості.

По-перше, вони відображають не суспільство в цілому, а конкретні його компоненти різної функціонально-структурної спрямованості.

По-друге, вони є не загальними, як філософські категорії, а специфічними, тобто діють лише в соціології.

По-третє, вони мають подвійне призначення: з одного боку, їхній розвиток збагачує спеціальні соціологічні теорії, що складають спеціальну методологічну основу соціології, а з іншого — поповнення їхнього арсеналу сприяє більш глибокому проведенню польових робіт із прикладної соціології (оскільки це розширює можливості виміру нових явищ соціальної дійсності), більш широкому здійсненню операціоналізації (опису) соціологічних понять.

У працях К. Маркса поняття «соціальне» та «суспільне» розрізняються. Перше використовувалося при аналізі відносин людей одне до одного, до умов життєдіяльності. Друге застосовувалося при аналізі суспільних відносин на рівні суспільства в цілому, взаємодії його сторін: політичної, економічної, ідеологічної тощо.

На основі проведеного аналізу [15, с. 13-17] можна зробити такі висновки. По-перше, соціальне — це внутрішня властивість, притаманна індивідам і спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації та інтеграції людини в суспільство, у суспільні відносини.

По-друге, соціальне відбиває зміст і характер взаємодій між суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами) як результат виконуваних людиною визначених соціальних ролей, які вона бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти.

По-третє, соціальне є результатом взаємодії та може бути виражене в культурі, оцінках, орієнтаціях, поведінці, духовній діяльності, способі життя людей. Як видно з рис.1, сучасне суспільство можна уявити як свого роду систему, яка складається з окремих рівнів соціальних груп та їхніх зв'язків, і розглядається з таких позицій:

• фундаментальний рівень формування організації суспільства — це людство в цілому, яке складає свої інтереси як єдина цивілізація;

• соціальні інститути — стійкі, організовані форми спільної діяльності людей;

• соціальні класи, групи, спільноти, прошарки, верстви, кола;

• рівень окремого індивіда, особи, оскільки для соціології сама особистість є предметом вивчення — як суб'єкт та об'єкт соціальних відносин.

Це розмежування має велике методологічне значення при емпіричному аналізі проблем (тобто конкретному вивченні реального соціального світу, реальних людських відносин). Наприклад, знаючи характер соціальних норм на рівні суспільства, ми можемо визначити їхнє співвідношення з груповими та міжособистісними формами їхнього функціонування. І навпаки, вивчаючи особистісні та групові цінності — вийти на загальносоціальний рівень.

Нарешті, соціальне може мати й позаособистісну форму буття. Наприклад, духовні та матеріальні цінності суспільства, груп, особистості; твори мистецтва та літератури, у яких втілено соціальну ідею людини як їхнього духовного творця.

Як бачимо, категорія «соціальне» слугує, перш за все, для виявлення та відображення сутності суспільного життя людей (теоретичні та прикладні проблеми взаємодії природи і суспільства); специфіки соціальної форми руху матерії, тобто відмінності суспільства від об'єднань тварин; суперечливої єдності людини як суспільної істоти та водночас біологічного організму; структури суспільних систем з погляду оптимізації їхнього функціонування та розвитку.

Отже, категорія «соціальне» відображає та виражає специфіку буття суспільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а відповідно — специфіку всіх соціальних процесів і соціальних суб'єктів.

Складність фактичного здійснення соціального процесу, різноманіття його соціальних суб'єктів, кожний з яких являє собою соціальну цілісність, відображається відповідною категорією (особистість, колектив, родина, соціальна група, спільнота, суспільство), а також має свої сутнісні характеристики, які виявляються через категорію соціальне [5, c. 48-50].

4. Типологія і зміст соціологічних категорій

Усі соціологічні категорії умовно поділяють на два типи (види): методологічні та процедурні. Серед методологічних категорій виділяють п'ять основних груп.

Перша група методологічних категорій розкриває сутність соціальних зв'язків:

1) соціальна система — визначене, структурно впорядковане цілісне утворення, основними елементами якого є люди, норми, зв'язки та відносини;

2) соціальний інститут (від латинського institutum — пристрій, заснування) — історично сформована, стійка форма закріплення та організації відносин між людьми у специфічних видах діяльності;

3) соціальна організація — складна, взаємозалежна система соціальних позицій і ролей, виконуваних індивідами, об'єднаними для реалізації визначених загальних цілей організованим способом;

4) соціальний контроль — механізм саморегуляції в соціальних системах (групах, колективах, інститутах, організаціях, у суспільстві в цілому), здійснюваний за допомогою нормативного (морального, правового, адміністративного) регулювання поведінки людей з метою забезпечення соціального порядку;

5) соціальні дії — визначена система вчинків, засобів і методів, за допомогою яких особа чи група має намір змінити поведінку, установки або думки інших осіб чи груп;

6) соціальні відносини — вид суспільних відносин, що тлумачаться в науковій літературі подвійно: у широкому та вузькому значеннях. У широкому сенсі вони означають відносини між будь-якими соціальними спільнотами (наприклад, колективами підприємств, населенням різних регіонів); у вузькому — відносини між класами, соціальними шарами та групами, що посідають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та духовному житті та розрізняються рівнем і джерелом доходів, структурою особистого споживання;

7) соціальна сфера — галузь відносин між групами, що посідають різне соціально-економічне положення в суспільстві, у першу чергу розрізняються роллю в суспільній організації праці, відношенням до засобів виробництва, джерелами та розмірами одержуваної частки суспільного багатства. У такому (вузькому) розумінні соціальна сфера відбиває лише один аспект суспільного життя — відносини, пов'язані з характером суспільної нерівності, розходженнями в положенні груп у суспільстві. Трактування соціальної сфери в широкому сенсі дає уявлення про те, як функціонують ті чи інші галузі невиробничої сфери народного господарства: торгівля, побут, охорона здоров'я, освіта, спорт, комунальне обслуговування та інші галузі;

8) соціальна залежність — визначений елемент соціальних відносин, що виникає між людьми, які живуть в одному суспільстві, і випливає зі свідомих впливів одне на одного членів суспільства (соціальна залежність — важлива основа встановлення законів);

9) соціальний зв'язок — організована система відносин, інститутів і засобів соціального контролю, що єднає індивідів, підгрупи та інші основні елементи у функціональне ціле, здатне до самозбереження та розвитку;

10) соціальний факт — фіксована одинична суспільно значуща подія (чи сукупність однорідних подій) соціальної реальності, вихідний момент соціологічного та інших видів соціального аналізу [11, c. 41-43].

Друга група методологічних категорій розкриває зміст соціальних спільнот:

1) суспільство (глобальне суспільство) — найважливіша категорія, спосіб буття людства, що історично розвивається, сукупність зв'язків і відносин між людьми, що складаються на основі їхньої спільної діяльності та культури;

2) соціальна спільнота — реально існуюча та емпірично фіксована сукупність індивідів, що відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб'єктом історичної та соціальної дії і поведінки (до найважливіших з них належать: соціальні групи, у тому числі класи; національні, територіальні, професійні спільноти; трудові колективи; родини);

3) соціальний клас — велика група людей, що розрізняється за їхнім місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім ставленням до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, тобто за способом одержання та розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють (класи — це складні соціальні утворення, в рамках яких можуть виділятися соціальні верстви, прошарки, групи);

4) соціальний шар — соціальне утворення, об'єднане внутрішнім зв'язком, почуттям належності, що має орієнтовно окреслений принцип відокремлення, який знаходить своє вираження в тому, що в основу взаємодії між членами шару покладається висота суспільного становища (іноді в соціології соціальний шар розглядається як проміжна, перехідна суспільна група, що не володіє всіма ознаками класу та досліджується в контексті соціально-класової структури суспільства);

5) соціальна група — відносно стійка сукупність людей, об'єднаних загальними інтересами, цінностями, нормами свідомості та поведінки, що складається в конкретно-історичних умовах певного етапу розвитку суспільства (розрізняють великі, середні та малі соціальні групи);

6) особистість — стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти, включеного в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності та спілкування. Іншими словами, особистість — це продукт суспільних відносин.

Третя група методологічних категорій розкриває сутність соціальних процесів:

1) соціальний процес — серія явищ взаємодії людей чи серія явищ, що відбуваються в організації або структурі груп, які змінюють відносини між людьми чи відносини між складовими елементами спільноти та характеризують перехід з одного стану в інший зі зміною якісних або кількісних характеристик;

2) соціалізація — процес становлення особистості, що забезпечує включення індивіда в систему цінностей (норми, установки, зразки поведінки та діяльності) і культуру суспільства, соціальної спільноти чи групи, їх засвоєння та створення на цій основі сприятливих умов життєдіяльності;

3) соціальна адаптація — процес взаємодії індивіда чи соціальної групи із зовнішнім середовищем, у результаті якої відбувається засвоєння нової соціальної ситуації;

4) соціальна мобільність (чи соціальне переміщення) — процес переходу людей з одних соціальних груп чи прошарків до інших, а також їхнє просування до позицій з вищим статусом, престижем, доходом і владою (соціальне сходження) або рух до нижчих ієрархічних позицій (соціальне низходження, деградація);

5) соціальна інтеграція — сукупність процесів, унаслідок яких відбувається зчеплення різнорідних взаємодіючих елементів у соціальну спільноту (ціле, систему), що забезпечує певну стійкість і рівновагу суспільних відносин;

6) соціальний конфлікт — процес, у якому індивід чи група прагне досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізація інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда чи групи, що прагнуть подібних чи ідентичних цілей;

7) соціальна дезорганізація (чи аномія) — сукупність соціальних процесів, які призводять до того, що в рамках визначеної спільності відбуваються дії, що відхиляються від норми та оцінюються негативно, а також перевищують припустимий оптимум, загрожуючи усталеному плину процесів колективного життя.

Четверта група методологічних категорій розкриває суть соціального розвитку:

1) соціальний прогрес — послідовне сходження до більш складних форм суспільного життя, яке здійснюється в результаті вирішення протиріч, що розгортаються на попередніх етапах і фазах соціального розвитку, і яке глибоко змінює всі сфери колективного життя, структуру (як на макро-, так і мікрорівнях) спільнот, їхню культуру та спосіб задоволення повсякденних потреб;

2) соціальна дія — спосіб вирішення соціальних проблем і протиріч, в основі якого лежить зіткнення інтересів і потреб основних соціальних сил даного суспільства;

3) соціальний рух — спільна дія різних соціальних (демографічних, етнічних та інших) груп, об'єднаних загальною метою, цінностями, системою норм, що регулюють їхню поведінку, неформальним лідером і специфічними способами символізації своїх цінностей в ідеології;

4) соціальна діяльність — спосіб існування та розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності індивіда або групи чи цілеспрямоване відображення та перетворення навколишнього світу;

5) соціальний розвиток — постійне поліпшення функціонування соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому;

6) соціальна інновація (нововведення) — запровадження нових форм організації праці, життєдіяльності людей та управління, що охоплює не тільки окремий соціальний об'єкт (наприклад, підприємство), але і їхню сукупність, тобто соціальну організацію, інститут, спільноту.

П'ята група методологічних категорій розкриває характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя:

1) соціальне проектування — обґрунтоване конструювання соціального об'єкта як стану, так і процесу, що відповідає заданим вимогам і наміченого до побудови в близькому або віддаленому майбутньому;

2) соціальне прогнозування — одна з форм конкретизації наукового передбачення, доведення гіпотез до втілення в теоретичні та імітаційні моделі, тобто випереджального проектування та конструювання соціальних об'єктів;

3) соціальне планування — система розробки планів економічного та соціального розвитку на всіх рівнях організації суспільства (його сутність — у науково обґрунтованому визначенні цілей, задач, показників, завдань і заходів, встановленні термінів, темпів і пропорцій розвитку соціальних об'єктів);

4) соціальна технологія — сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування та розвитку, вирішення різного роду соціальних проблем (підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управління, цілеспрямований вплив на суспільну думку).

На завершення зазначимо, що кожна з категорій соціології відображає окрему сторону об'єктивного світу. Водночас не окремі категорії, а їхній зв'язок, діалектична єдність дають адекватне уявлення про те чи інше соціальне явище, процес, соціальний інститут, соціальну систему, соціальну діяльність людей. Разом з тим, із розвитком об'єктивної соціальної дійсності та поглибленням соціологічного знання змінюються роль і місце окремих категорій, виникають нові, тобто відбувається подальший розвиток уже сформованих категорій.

Таким чином, соціологічні поняття та категорії є вузловими пунктами виділення й аналізу різних соціальних систем, суспільства в цілому, а також «сходинками» проникнення мислення в сутність соціальної дійсності. Вони наповнюються реальним соціальним змістом лише через свої системоутворюючі елементи — конкретних індивідів та їхню практичну діяльність [6, c. 63-66].

Висновки

Соціологічні закони — це істотні, необхідні, стійкі та повторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціальних системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються та реалізуються в результаті масової практичної діяльності людей. Своєю чергою, люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо існують відповідні умови для їхнього виникнення. Вони здатні лише використовувати (прискорювати чи уповільнювати) їхні дії у своїх інтересах.

Основними ознаками соціологічних законів є такі: закон діє лише за визначених умов; за цих умов закон діє завжди і скрізь; умови дії закону реалізуються не цілком, а частково та приблизно.

Механізм дії соціологічних законів являє собою сукупність ланок (явищ, процесів, відносин), через які реалізується об'єктивний зв'язок, що виражається законами. Своєю чергою, діяльність людей, соціальних інститутів та організацій може змінювати як механізм дії, так і форму прояву соціологічних законів.

Класифікація соціологічних законів здійснюється за такими критеріями: за специфікою соціальних систем, стосовно яких діють закони; за характером управлінських дій і процесів; за формами соціальних зв'язків, що відображаються законами; за характером перетворювальної діяльності людей.

Соціологічні категорії — це основні та найбільш загальні поняття соціології, що відображають об'єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, у її становленні, розвитку й утвердженні. Центральною для соціології визнають категорію «соціальне», яка відображає та виражає специфіку буття суспільства як суб'єкта життєвого процесу в цілому, а відповідно — специфіку всіх соціальних процесів і суб'єктів.

Соціологічні категорії умовно поділяють на два типи: методологічні та процедурні. До методологічних належать категорії, які розкривають: сутність соціальних зв'язків (соціальні системи, інститут, організація, контроль, дія, відносини, сфера); зміст соціальних спільнот (суспільство, спільнота, клас, шар, група, особистість); сутність соціальних процесів (адаптація, мобільність, інтеграція, конфлікт, дезорганізація, соціалізація); сутність соціального розвитку (прогрес, дія, рух, діяльність, розвиток, інновація); характер використання соціологічних знань у практиці суспільного життя (проектування, прогнозування, планування, технології). Процедурні категорії відображають особливості збору, аналізу та обробки соціальної інформації, організації соціологічних досліджень і обробки їхніх результатів (соціологічне дослідження, методологія, методика і техніка дослідження, соціологічний вимір і його прийоми, емпірична інтерпретація понять, програма і технології дослідження).

Соціологічні категорії та поняття наповнюються реальним соціальним змістом через свої системоутворюючі елементи — практичну діяльність конкретних індивідів.

Список використаної літератури

1 Арон Р. Этапы развития социологической мысли /Общ.ред. П. С. Гуревича. — М.: Прогресс-Политика, 1992.

2. Капитонов Э. А. Социология XX века. — Р/на Дону, Феникс, 1996.

3. Кравченко А. И. Социология: Справоч. пособ. — М.: Моск. лицей, 1996.

4. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Введение в социологию: Учеб.-метод, пособ. — К.: МАУП, 1996.

5. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособ.—К.: МАУП, 2002.

6. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

7. Осипов Г. В. Социология и социализм. — М.: Мысль, 1990.

8. Осипов Г. В. Теория и практика социологических исследований в СССР. — М.: Наука, 1979.

9. Система социологического знания: Учеб. пособ. /Сост. Г. В. Щёкин. — К.: МАУП, 1998.

10. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX ст.: Навч. посіб. - К.: Либідь, 1996.

11. Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології: Навч. посіб. — К.: Наук, думка, 1995.

12. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії /Навч. посіб. — К.: Атіка, 2004.

13. Соціологія: Навч. посіб. /За ред. С. О. Макеєва — К.: Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999.

14. Соціологія: Загальний курс: Навч. посіб. /Піча В. М.—К.: Каравела, 2000.

15. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посіб. —X.: Константа, 1996.