Соціально – гігієнічні проблеми охорони здоров’я жінок і дітей

Соціально-гігієнічні аспекти охорони здоров'я жінок та дітей

Тема: «Соціально-гігієнічні проблеми охорони здоров'я жінок і дітей»

Структура матеріалу

Вступ.
1. Поняття здоров'я та фактори, що його формують.
2. Показники здоров'я населення.
3. Політика держави у галузі охорони здоров'я.
4. Профілактична робота в системі медичного забезпечення.
5. Актуальні питання охорони здоров'я жінок і дітей в Україні.
Висновки.
Перелік використаної літератури.

Вступ

Згідно з Конституцією України, кожен громадянин має право на медичну допомогу, охорону здоров'я та медичне страхування. Фінансування охорони здоров'я здійснюється державою через реалізацію соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава забезпечує умови для розвитку доступної та ефективної системи медичного обслуговування. У державних та комунальних медичних закладах допомога надається безкоштовно, а їх мережа не підлягає скороченню. Також держава підтримує розвиток закладів охорони здоров'я різних форм власності, сприяє розвитку фізичної культури та спорту, гарантує санітарно-епідемічне благополуччя.

Водночас, сучасний рівень медичного обслуговування в Україні викликає нарікання як з боку пацієнтів, так і з боку медичних працівників. Це призводить до значного погіршення стану здоров'я населення. На цей стан впливають різноманітні чинники, зокрема: спосіб життя, стан довкілля, генетична схильність, а також доступність та якість медичних послуг.

1. Сутність здоров'я та визначальні чинники

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) трактує здоров'я як стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише як відсутність недуг чи фізичних вад.

Існують й інші підходи до розуміння здоров'я. Ще до створення ВООЗ класики марксизму розглядали хворобу як обмеження природної волі до життя. Тобто хвора людина, порівняно зі здоровою, втрачає певні можливості. Розвиваючи цю ідею, можна дійти до хибних висновків. Проте, застосовуючи метод від протилежного, здоров'я можна трактувати як життя без обмежень. Але чи це реально? Адже навколо існує безліч обмежень — фізичних, духовних, соціальних.

Варто зауважити, що багато дослідників і раніше, і тепер дотримуються думки: живи згідно зі своєю природою, і будеш здоровим. Отже, здоров'я можна також визначити як життя у відповідності до законів природи та власної сутності.

Відсутність больових відчуттів не завжди свідчить про відсутність патології, особливо духовної чи моральної. Медики завжди виходили з того, що якщо людина вважається здоровою, це означає лише те, що наявними методами діагностики на даний момент не виявлено жодних захворювань.

Загалом, здоров'я — це поняття відносне та індивідуальне, яке складно конкретно виміряти чи визначити.

Важливе значення має взаємозв'язок складових здоров'я та їх взаємна компенсація. Людина може бути фізично слабкою, але розумною; психічно хворою, але доброю; сильною, але недалекою. У підсумку вона може відповідати певній нормі та успішно жити.

Здоров'я є різним для різних людей: вантажнику потрібне одне здоров'я, піаністу — інше, президенту — третє. Чоловікові — чоловіче, жінці — жіноче.

Багато авторів, враховуючи це, визначають здоров'я людини як стан, що дозволяє їй виконувати свої біологічні чи соціальні функції. Саме ті, які вона має, а не всі можливі. Функцій існує безліч: біологічні, соціальні, духовні, сімейні, виробничі, спортивні, репродуктивні. Їх можна класифікувати за різними ознаками. Але не слід забувати, що хтось здатний на багато, а хтось — лише на одну єдину функцію.

Останнім часом фахівці почали виділяти так званий «третій стан» — коли людина нібито не хвора, але й не зовсім здорова. До цієї категорії відносять більшість людей. Проте це не робить їх здоровішими.

Сучасне життя висуває все менше вимог до здоров'я людини — не лише фізичного, а й психічного, духовного, морального. Сумніваєтесь? Озирніться навколо. Життя не таке складне, як ми звикли думати. Чи змогла б людина з таким рівнем здоров'я, особливо соціального та духовного, вижити п'ять тисяч років тому?

Отже, здоров'я — це багатофакторне, соціально та історично зумовлене, глибоко індивідуальне поняття. Тисячі років тому без фізичного здоров'я людина просто не вижила б — природний відбір робив свою справу. Сьогодні умови змінилися, але людина, як і раніше, змушена боротися за існування, і для цього їй потрібне здоров'я.

Вітчизняні експерти визначають такий внесок факторів у порушення здоров'я: генетика — близько 20%, екологія — близько 20%, спосіб життя — понад 50%, система охорони здоров'я — менше 10%.

Ця формула, запропонована USA Health Department, відносно точно відображає ситуацію в розвинутих західних країнах, де за останні 30-40 років успішно вирішувалися проблеми екології та медицини, тому їх внесок у стан здоров'я став меншим. Однак для України, де екологічна криза поглиблюється, а рівень медицини залишає бажати кращого, це співвідношення має бути іншим. Погіршення здоров'я українців зумовлене насамперед тривалим екологічним неблагополуччям та недостатнім фінансуванням медичних закладів.

Тому застосування вищезгаданої формули без корекції є помилковим. Крім того, поняття «спосіб життя» в українських реаліях суттєво відрізняється від західного. Вважаючи, що основний внесок у погіршення здоров'я робить недотримання здорового способу життя, ми перекладаємо провину на саму людину. Але ж «спосіб життя» включає не лише шкідливі звички, а й якість повітря, яким ми дихаємо, води, яку споживаємо, продуктів, які купуємо, доступність місць для відпочинку та оздоровлення.

2. Індикатори здоров'я населення

Якщо уважно проаналізувати визначення здоров'я, можна помітити, що воно складається з двох частин: об'єктивних показників (хвороби, фізичні вади) та суб'єктивних (психічне і соціальне благополуччя).

Слід зазначити, що зміст поняття «здоров'я» не є сталим, він залежить від соціального та культурного рівня суспільства і змінюється в часі та просторі.

Визначення здоров'я є широким, тому його неможливо оцінити одним показником. Позитивний підхід передбачає оцінку здоров'я через середню тривалість життя при народженні — кількість років, які проживе немовля за умови незмінності рівня смертності у вікових групах. Цей показник залежить від статі: біологічна різниця між чоловіками та жінками становить 4-5 років. Також використовується показник якості життя — кількість років без обмежень, пов'язаних із хворобою чи інвалідністю. Наприклад, у Нідерландах тривалість життя без обмежень у чоловіків становила 59,5 років, у жінок — 58,2 (дані 1984-1985 років), а додаткове життя з обмеженнями — 13,3 та 23,3 роки відповідно.

Негативний підхід (більш поширений) описує стан здоров'я через показники смертності, захворюваності та функціональних порушень.

Смертність вимірюється як загальна або за причинами на 100 000 населення. Смертність дітей до одного року розраховується на 1000 дітей цього віку. Для порівняння популяцій із різним віковим складом необхідно стандартизувати показники за віком, оскільки «старі» популяції матимуть вищі коефіцієнти смертності від онкологічних, серцево-судинних та інших захворювань.

Вважається, що показник дитячої смертності (до 1 року) відображає якість та доступність медичної допомоги дітям, а також спосіб життя населення.

Захворюваність — це відношення кількості осіб із вперше виявленими випадками хвороби за певний період до середньої чисельності населення за цей же період. Поширеність — це відношення кількості осіб, які мають певну хворобу в даний період, до середньої чисельності населення.

При використанні статистичних даних слід враховувати, що показники смертності та середньої тривалості життя більш точно характеризують стан здоров'я. Дані про захворюваність і поширеність є достовірними лише для деяких хвороб (інфекційних, онкологічних, діабету тощо). Часто різниця в показниках між регіонами відображає доступність медичної допомоги, рівень освіти та соціально-економічні відмінності. Наприклад, дитяча смертність нижча там, де вищий рівень освіти матерів.

Показники захворюваності та поширеності доцільно використовувати в спеціальних епідеміологічних дослідженнях, які, однак, є досить дорогими.

Фактори ризику для здоров'я населення України є різноманітними. У спадок від СРСР залишилися висока концентрація промислових об'єктів із застарілими технологіями, низька ефективність очисних споруд, наслідки аварії на ЧАЕС. Енергомісткість ВВП України у 9 разів вища, ніж у країнах ЄС. Незважаючи на складну екологічну ситуацію, частка природоохоронних витрат у ВВП у 1996-1999 роках становила лише 0,3-0,4%. У 1999 році капіталовкладення в природоохоронне будівництво були в 2,7 раза меншими, ніж у 1990 році.

Вплив забруднювачів на здоров'я може поєднуватися з іншими чинниками (паління, алкоголь, економічні проблеми). Цей негативний вплив не завжди достатньо вивчений, але вже зараз зрозуміло, що забруднювачі можуть підвищувати рівень захворювань органів дихання, пухлин, вроджених аномалій та погіршувати самопочуття.

Як оцінити масштаби негативного впливу довкілля на здоров'я, визначити пріоритетність факторів та послідовність профілактичних заходів, особливо в умовах економічної нестабільності?

Для оцінки наслідків несприятливої дії факторів враховується:

• біологічна дія шкідливого чинника;
• ступінь його поширення;
• стійкість чинника в часі;
• розміри груп населення, які зазнають негативного впливу.

Шкідливі чинники забороняються або регламентуються. У міжнародній практиці рішення про рівень регламентації приймається згідно з концепцією «користь-шкода». Користь від застосування чинника порівнюється зі шкодою для довкілля та здоров'я. Визначається прийнятний допустимий ризик — те, чим людство нехтує заради отримання користі. Ця величина встановлюється з урахуванням економічного стану суспільства.

В Україні досі регламентування шкідливих чинників здійснюється з позицій «примату здоров'я» та «нульового» ризику. Вважається, що при дотриманні нормативів антропогенні чинники не впливатимуть на здоров'я. Але це не відповідає дійсності: у популяції завжди є більш чутливі індивіди — з хронічними захворюваннями, спадковою схильністю тощо.

В Україні майже не використовується концепція ризику для регламентування шкідливого впливу. Поняття допустимого ризику існує лише для радіаційного фактора.

Без застосування поняття ризику неможливо правильно ранжувати чинники за ступенем шкідливості. Для країни з нестабільною економікою потрібні реальні та прийнятні рівні ризику.

Відсутність цих понять ускладнює кількісну оцінку шкоди, що завдається здоров'ю негативним впливом середовища.

3. Державна політика у сфері охорони здоров'я

Державна політика в галузі охорони здоров'я спрямована на підвищення рівня здоров'я, покращення якості життя та збереження генофонду українського народу.

Реалізація цієї політики потребує комплексу державних та галузевих заходів.

Державні заходи мають передбачати:

• поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я та їх ефективне використання;
• забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, посилення профілактичних заходів, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків, пов'язаних із забрудненням довкілля;
• вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань;
• створення умов для формування здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби зі шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту;
• забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;
• здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності та зниження смертності, збереження репродуктивного здоров'я, соціальну підтримку молоді, захист інвалідів та людей похилого віку;
• забезпечення гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання;
• запровадження ефективної системи багатоканального фінансування охорони здоров'я;
• удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;
• визначення критеріїв диференціації оплати праці медичних працівників залежно від кваліфікації, обсягів, якості та умов роботи;
• інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, здешевлення лікарських засобів.

Галузеві заходи мають передбачати:

• розроблення державних комплексних та цільових програм охорони здоров'я;
• визначення пріоритетів медичної допомоги та обґрунтування переліку гарантованого рівня безоплатної допомоги;
• розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;
• реструктуризацію галузі для ліквідації диспропорцій та раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;
• удосконалення системи інформаційного забезпечення галузі;
• створення системи контролю якості надання медичної допомоги;
• запровадження ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих медичних навчальних закладах;
• удосконалення порядку акредитації закладів та атестації працівників.

4. Профілактична діяльність у системі охорони здоров'я

Створення умов для здорового способу життя та активізація профілактичної роботи передбачає вдосконалення нормативно-правової бази та формування державної політики, спрямованої на збереження здоров'я населення.

Запроваджуватиметься система соціально-економічного стимулювання здорового способу життя, обмеження тютюнопаління та реклами алкоголю й тютюну.

Гігієнічне виховання населення буде трансформовано в державну систему безперервного навчання на всіх етапах соціалізації особистості.

Широке впровадження профілактичних технологій потребує змін у роботі амбулаторно-поліклінічних закладів. Ключовою фігурою має стати сімейний лікар — лікар загальної практики.

Здоров'я населення є інтегральним показником суспільного розвитку, відображенням соціально-економічного та морального стану країни, фактором формування демографічного, економічного та культурного потенціалу. В Україні за останні роки воно значно погіршилося. Про це свідчить гостра демографічна криза: низька народжуваність, поширення однодітності та бездітності, високий рівень смертності, зниження тривалості життя. З 1991 року спостерігається природне скорочення населення. У 1991-1994 роках чисельність населення скоротилася на 565 тисяч осіб. Рівень народжуваності дуже низький: заміщення поколінь становить лише 73% (у містах — 64%), і лише в селах зберігається просте відтворення. Зменшується демовідтворювальний потенціал, погіршується сімейна структура, знижується кількість шлюбів та зростає кількість розлучень.

Несприятлива екологічна ситуація, ускладнена наслідками Чорнобильської катастрофи, посилила генетичний тягар. Збільшується народжуваність дітей із вродженими вадами розвитку (у 1980 році — 6 тисяч, у 1994 році — 34 тисячі). На обліку в медичних закладах перебуває близько 275 тисяч дітей із психічними захворюваннями та понад 25 тисяч із дитячим церебральним паралічем.

Важливим фактором збереження здоров'я жінок і дітей, зниження материнської та дитячої смертності є планування сім'ї.

За визначенням ВООЗ, планування сім'ї включає запобігання небажаній вагітності, вільний вибір кількості та часу народження дітей залежно від віку та здоров'я батьків.

Проблеми планування сім'ї та сексуальної поведінки населення в Україні залишаються поза увагою громадськості. Недостатньо використовуються засоби масової інформації. Викликає занепокоєння ранній початок статевого життя у підлітків, профілактика гінекологічних та венеричних захворювань, запобігання небажаній вагітності в ранньому віці. Існуюча система статевого виховання не сприяє підвищенню рівня знань молоді.

Відсутність комплексного підходу призвела до того, що штучне переривання вагітності стало основним методом регулювання народжуваності. В Україні щороку реєструється майже 800-900 тисяч абортів, що в 1,5-2 рази перевищує кількість пологів. На 1000 жінок дітородного віку в 1993 році припадало 68,6, у 1994 році — 66 абортів. Для порівняння: у США — 20,1, Франції — 14,9, Канаді — 10,2, Австралії — 15,5. Саме аборти є першопричиною порушень дітородної функції та бездітності сімей (22%), тяжких запальних процесів (30%), ускладнень вагітності та пологів, що призводять до смерті чи ушкоджень здоров'я новонароджених, а також зумовлюють економічні збитки.

Причинами поширення абортів є переважання традиційних малоефективних засобів контрацепції, недостатній їх асортимент, відсутність системи статевого виховання. В Україні лише 18% жінок використовують механічні контрацептиви (ВМК) і 3,5% — оральні, що значно менше, ніж у розвинутих країнах.

Відсутність ефективної державної допомоги в плануванні сім'ї є однією з причин внутрішньосімейних конфліктів. Програма покликана сприяти розв'язанню цих проблем шляхом підвищення культури використання контрацепції, скорочення абортів, налагодження виробництва сучасних протизаплідних засобів та виховання населення.

5. Проблеми охорони здоров'я жінок і дітей в Україні

Серед основних стратегій ВООЗ пріоритетними залишаються питання забезпечення здоров'я дітей та жінок репродуктивного віку. Україна дотримується цього курсу, адже період трансформації супроводжується не лише соціально-економічним спадом, а й погіршенням здоров'я населення. Це підтверджують високі рівні захворюваності, інвалідності та смертності.

Аналіз здоров'я дітей та жінок репродуктивного віку неможливо розпочати з певної вікової категорії. Доведено, що хвора жінка не може народити абсолютно здорову дитину, а хвора новонароджена дівчинка у майбутньому матиме проблеми з репродуктивним здоров'ям.

За даними вітчизняних і зарубіжних авторів, найбільш вразливим є підлітковий вік. Аналіз соматичного здоров'я підлітків свідчить про негативні тенденції. За 1991-2000 роки загальна захворюваність дівчат 15-17 років зросла в 1,7 раза, зокрема: хвороби сечостатевої системи — у 4,6; розлади менструальної функції — у 4,5; запальні захворювання придатків матки — у 4,6 раза.

Експерти ВООЗ наголошують, що більшість хвороб у цей період може спричинити порушення репродуктивного здоров'я в майбутньому.

Низький рівень соматичного здоров'я жінок до вагітності має наслідки під час вагітності та пологів. Нині у кожної третьої вагітної спостерігається анемія, у кожної шостої — хвороби сечостатевої системи, у кожної п'ятнадцятої — хвороби системи кровообігу.

Такий стан призводить до зростання ускладнень пологів, загрози материнських і плодово-малюкових втрат. Ці втрати значною мірою зумовлені високим відсотком (5-8%) передчасних пологів.

Аналізуючи статистичні дані щодо перинатальних втрат та смертності дітей першого року життя, слід зазначити, що рівні та структура цих показників протягом 1991-2004 років мали різні величини. Найвищий показник малюкової смертності був у 1995 році — 14,7 на 1000 народжених живими.

Перинатальна смертність у 1995-1997 роках сягала 12 на 1000 народжених живими і мертвими. Рівень неонатальної та ранньої неонатальної смертності був найвищим у 1997 році — 7,7 і 5,6 на 1000 народжених живими відповідно.

Високим був показник материнської смертності — на початку 90-х років він становив 39,7-32,4 випадки на 100 тисяч народжених живими.

Вивчаючи структуру малюкової та материнської смертності, можна зробити висновок, що за останні 25-30 років вона суттєво змінилася. Якщо чверть століття тому малюки помирали головним чином від хвороб органів дихання та інфекційних захворювань, то на початку ХХІ століття переважають втрати від станів, що виникли в перинатальний період, та вроджених вад.

За результатами вивчення вікової структури померлих на першому році життя встановлено, що 50-60% гине протягом першого місяця життя (неонатальний період). У ранній неонатальний період (0-6 днів) новонароджені гинуть у 60-70% випадків від асфіксії та інших гіпоксичних станів. Ця причина зумовлює високі показники мертвонароджуваності.

Змінилася структура материнської смертності. Якщо в першій половині 90-х років жінки помирали від ускладнень соматичних захворювань (ЕГП) (33,8%), абортів (19,2%), кровотеч (16,4%) та гестозів (9,4%), то в останні роки рівень втрат від абортів та кровотеч суттєво знизився. Спостерігається також зменшення смертності, пов'язаної з ЕГП.

Наукові дослідження свідчать, що питання збереження репродуктивного здоров'я, зменшення материнських та плодово-малюкових втрат, демографічна ситуація виходять далеко за межі медичної галузі. Тому було прийнято ряд законодавчих актів та програм: Національна програма «Планування сім'ї» (1995), Національна програма «Діти України» (1996), Цільова комплексна програма генетичного моніторингу (1999), «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 року» (2001), Національна програма «Репродуктивне здоров'я 2001-2005» тощо.

Ще однією особливістю є те, що незадовільний рівень здоров'я нашаровується на вкрай несприятливу демографічну ситуацію, яку деякі демографи вважають кризовою. Сучасний період характеризується низьким рівнем народжуваності.

Незважаючи на певне підвищення народжуваності у 2002-2004 роках, темпи відтворення населення залишаються критичними. Сумарний коефіцієнт народжуваності становить 1,2, тоді як для простого відтворення необхідно не менше 2,4 дитини на 1 жінку. На Європейському континенті нижчий коефіцієнт реєструється лише в Чехії та Болгарії.

Якщо внесок молодих матерів (до 25 років) у сумарну народжуваність у більшості країн Європи знижується, то в Україні цей показник становить 55% і є одним із найвищих у Європі.

Внаслідок несприятливих змін у процесах народжуваності не задовольняється потреба в дітях, відбувається деформація вікового складу населення, зменшення демографічного та трудового потенціалу. Кризовий стан дітородної активності даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь, маючи наслідком хвилеподібну динаміку чисельності населення, що може стати перешкодою для сталого розвитку країни.

Тому було прийнято ряд документів щодо «стимулювання» народжуваності: Указ Президента України від 03.01.2002 р. № 5/2002 «Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 161-р «Про затвердження Концепції безпечного материнства» та ін.

Відповідні заходи реалізуються на галузевому рівні. За роки незалежності створені та удосконалені служби планування сім'ї, дитячої та підліткової гінекології, медико-генетичної та дитячої неврології, неонатології.

Активно запроваджуються нові технології: спільне перебування матері та новонародженого; нові принципи грудного вигодовування; сімейні пологові зали; неонатальні та перинатальні центри; неонатальні тренінгові центри.

Такий комплексний підхід дав змогу поліпшити рівень здоров'я дітей та жінок і зменшити плодово-малюкові втрати та материнську смертність.

Проте досягнуті показники залишаються гіршими, ніж в інших країнах Європи. Для подальшого покращення необхідні значні інвестиції, раціональне використання ресурсів та приведення якості медичної допомоги у відповідність до стандартів ВООЗ, а головне — формування у населення розуміння необхідності збереження власного здоров'я.

Висновки

Необхідно створити в державі умови для реалізації концепції реформування охорони здоров'я, які підтверджували б, що здоров'я людини — найважливіший пріоритет державної політики. Реальним кроком є розробка та утвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» (2002 р.), що охоплює практично всі аспекти життя людини і відповідає стратегії ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI столітті». Стан здоров'я населення та соціально-економічні умови взаємозалежні і визначають рівень розвитку та цивілізованості країни.

Наукові дослідження та практичні напрацювання свідчать, що питання збереження репродуктивного здоров'я, зменшення материнських та плодово-малюкових втрат, демографічна ситуація виходять далеко за межі медичної галузі і стали загальнодержавною, міжсекторальною проблемою. Для їх вирішення було прийнято ряд законодавчих актів та програм: Національна програма «Планування сім'ї» (1995), Національна програма «Діти України» (1996), Цільова комплексна програма генетичного моніторингу (1999), «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми "Діти України" на період до 2005 року» (2001), Національна програма «Репродуктивне здоров'я 2001-2005» тощо.

Список використаних джерел

1. Аналіз здоров'я населення України та діяльності лікувально-профілактичних установ у 1998 р.: Статистичний довідник Центру медичної статистики МОЗ України. - К.: МОЗ України, 1999. - 322 с.
2. Гойда Н. Г., Жилка Н. Я. Репродуктивне здоров'я (ситуаційний аналіз) // Мед.-соц. проблеми сім'ї. – 2003. – № 2 (8). – С. 3–14
3. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я // Джура. - К.: - 1997. - 328 с.
4. Демографічна криза в Україні: проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. В. Стешенко. – К., 2001
5. Здоров'я населення України та діяльність лікувально-профілактичних закладів системи охорони здоров'я. – К.: Центр мед. статистики МОЗ України, 2001. – 383 с.
6. Моисеенко Р. О. Охрана здоровья матерей и детей в Украине: проблемы и перспективы // Здоровье женщины. – № 3 (15). – С. 8–16
7. Навколишнє природне середовище і здоров'я населення України. Доповідь до плану дій з гігієни навколишнього середовища. Київ. 1998.
8. Хижняк М. І., Нагорна А. М. Здоров'я людини та екологія. - К.: Здоров'я, 1995. - 229 с.