Соціально-економічні проблеми розвитку туризму в суспільстві

Вступ.

1. Економічні проблеми розвитку туризму в суспільстві та його регулювання.

2. Шляхи вирішення проблем в туристичній галузі України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В Україні, що має значний туристичний потенціал, останнім часом зростає зацікавленість науковців і фахівців питаннями розвитку туризму як прибуткової галузі економіки та інструменту культурного збагачення населення. Позитивним є те, що ця проблематика привертає дедалі більше уваги з боку державних і місцевих органів влади. Підтвердженням цього є ухвалений Верховною Радою України Закон "Про туризм" та затверджена Кабінетом Міністрів Програма розвитку туризму в Україні до 2005 року.

Подальший поступ туризму в Україні залежатиме від впливу широкого кола природних, історико-культурних, соціальних, економічних і політичних чинників, які мають виразну регіональну специфіку. Водночас сучасна ситуація ускладнюється тим, що становлення розвиненої національної туристичної індустрії та її входження у світовий ринок туристичних послуг потребують розв'язання нагальних соціально-економічних проблем, що виникають у період трансформації суспільно-економічних відносин.

У цьому контексті туризм нині сприймається як національне явище у сфері реалізації прав і потреб людини, як технологія задоволення потреб і попиту в ринкових умовах, як окремий сектор сучасної національної та регіональної економіки, а також як невід'ємна частина соціально-економічної політики держави і регіонів. Такий підхід до туристичної сфери зумовлює необхідність проведення ґрунтовних і всебічних досліджень різних аспектів її функціонування. Вагомий внесок у теорію територіальних рекреаційних систем, методологію оцінки туристичного потенціалу, визначення соціально-економічної ефективності його використання, а також у формування та реалізацію туристичної політики зробили відомі українські вчені: Адаменко О.М., Багров М.В., Балацький О.Ф., Веденічев Л.Ф., Генсірук С.А., Гринів Л.С., Долішній М.І., Євдокименко В.К., Жупанський Я.І., Живицький О.В., Жук П.В., Ігнатенко М.Г., Кравців В.С., Крачило М.П., Недашківська Н.Ю., Руденко В.П., Шаблій О.І.

Разом із тим, динамічні суспільні перетворення та реформування економічних відносин в Україні загострили питання пошуку оптимальних шляхів розвитку національного та регіонального туристичного господарства. Це вимагає не лише теоретичного переосмислення сутності та змісту сфери туристичних послуг, а й розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо створення ефективного ринкового механізму економічного регулювання та розвитку цієї сфери, зокрема на регіональному рівні.

Саме такий підхід до активізації використання потужного туристичного потенціалу є найбільш реалістичним сьогодні, враховуючи вкрай обмежені фінансові можливості держави для підтримки туристичної сфери. Потреба у віднайденні раціональних способів стимулювання туристичних процесів також зумовлена перспективою отримання значної економічної вигоди від туристичної індустрії, яка здатна стати дієвим інструментом оздоровлення національної економіки загалом.

1. Економічні та соціальні проблеми розвитку туризму в суспільстві та його регулювання

Попри значний туристичний потенціал, туризм в Україні досі не посів належного місця у структурі господарського комплексу, а його економічна віддача залишається невисокою. Причини цього слід шукати не лише у практичній площині, а й у недостатньому теоретичному осмисленні соціально-економічної природи туризму.

Одним із ключових завдань туристичної політики є прискорене формування цивілізованої сфери туристичних послуг. Під туристичною політикою слід розуміти систему намірів і дій, що спрямовані на створення необхідних умов для виробництва туристичних послуг та забезпечення їх реалізації за допомогою засобів і методів, адаптованих до конкретної соціально-економічної ситуації.

Аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду реалізації господарської політики у сфері туризму свідчить, що в Україні туристична політика перебуває на етапі становлення, а її впровадження залежить насамперед від економічних чинників. За таких умов вихід вбачається в активізації туристичної політики на регіональному рівні, пошуку нетрадиційних джерел фінансування туристичної сфери та впровадженні методів економічного стимулювання її розвитку.

На сьогодні, окрім загального відставання рекреаційно-туристичної сфери України від аналогічних галузей багатьох країн світу, спостерігається значна диференціація територіальних одиниць країни за рівнем розвитку санаторно-курортної та туристичної діяльності. Стан розвитку індустрії відпочинку і туризму в Україні відрізняється залежно від регіону (АР Крим, адміністративні області, м. Київ, м. Севастополь). За кількістю обслугованих туристів лідирує м. Київ, далі йдуть Автономна Республіка Крим, Одеська область, м. Севастополь, Львівська, Херсонська, Запорізька, Донецька та Харківська області. Найменше туристів обслуговується у Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Найбільша кількість обслугованих екскурсантів зафіксована в АР Крим, м. Севастополі та м. Києві, далі йдуть Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Херсонська та Запорізька області. Найменше екскурсантів було у Сумській, Рівненській, Чернігівській, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Миколаївській та Донецькій областях [3, c. 109-110].

Основними принципами формування та реалізації регіональної туристичної політики є:

• принцип відповідності, який передбачає узгодженість регіональної туристичної політики з державною;
• принцип узгодженості із загальною регіональною політикою;
• принцип ієрархічності, згідно з яким кожна ланка управлінської вертикалі туристичної галузі має чітко виконувати свої функції, при цьому особлива роль відводиться регіональним та місцевим органам управління;
• принцип раціонального поєднання економічних і соціальних критеріїв у туристичній політиці, що дозволяє поряд з економічною вигодою забезпечувати фінансову підтримку соціальних завдань;
• принцип комплексності, який передбачає розвиток туристичної галузі у взаємозв'язку з іншими галузями, що забезпечують туристичну сферу та визначають соціально-інфраструктурний стан регіону;
• принцип об'єктивності, що відображає відповідність темпів і масштабів туристичного освоєння території реальним фінансово-ресурсним можливостям;
• принцип синхронізації, який означає, що швидкість реалізації туристичних програм має відповідати темпам економічних реформ;
• принцип забезпечення внутрішньої та зовнішньої конвертованості туристичних послуг, що орієнтується на відродження як внутрішнього, так і зовнішнього туризму.

При формуванні туристичної політики важливо не лише забезпечити міжгалузеві пропорції в господарському комплексі регіону, а й узгодити темпи та масштаби розвитку туристичної індустрії з процесами економічних перетворень у державі.

Слід зазначити, що соціалізація туризму має відбуватися не тільки через залучення до туристичної діяльності широких верств населення, а й через створення умов для організації короткотривалого відпочинку. У контексті соціалізації та партнерства варто розглядати подальшу орієнтацію туризму на національні цінності, що сприятиме консолідації та духовному відродженню українського народу.

Другим важливим напрямом розвитку туризму є його екологізація. Актуальність цього питання зумовлена не лише необхідністю збереження природного середовища під час туристичної діяльності, а й стрімким зростанням популярності екологічного туризму. За даними Всесвітньої туристичної організації, на екологічний туризм припадає 7%–10% усіх доходів від туризму у світі.

Питання екологізації слід розглядати у трьох аспектах.

По-перше, це розвиток власне екологічного туризму, пов'язаного з відвідуванням "дикої" природи, екзотичних природних ландшафтів та об'єктів.

По-друге, мінімізація впливу туристичних об'єктів на довкілля: припинення скидання забруднених стоків у водойми, ліквідація побутових відходів тощо.

По-третє, впровадження екологічно чистих технологій на всіх стадіях надання туристичних послуг та дотримання норм рекреаційного навантаження на природні ландшафти [7, c. 121-123].

Загалом можна стверджувати, що на сьогодні більшість туристичних фірм країни працюють переважно на вивіз туристів, а отже, і капіталу, за кордон, тобто на "імпорт вражень". При цьому сфера відпочинку і туризму в Україні вже пройшла етап спаду та поступово покращує свої економічні показники. Тенденції останніх років щодо збільшення "експорту вражень" у галузі іноземного туризму виявили також проблеми, з якими стикаються туристичні організації: складність візових процедур, низька якість вітчизняних автодоріг, недостатньо розвинена рекреаційна інфраструктура, її пікове переповнення або навіть відсутність в окремих випадках.

Як показує проведений аналіз, ця галузь розвивається нерівномірно за регіонами країни: є як найбільш розвинені адміністративні одиниці, так і регіони, що значно відстають у розвитку санаторно-курортного лікування та туризму. Такий стан не відповідає потенційним можливостям регіонів держави і потребує вдосконалення. Це спонукає до вжиття термінових юридичних, економічних та проектних заходів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Ключовими дійовими особами цього процесу мають бути, окрім інших фахівців, архітектори — як на етапі наукового обґрунтування перспективних видів середовища для відпочинку і туризму, так і на стадії його проектування. Такий підхід сприятиме вирівнюванню розвитку рекреаційної галузі в регіонах країни та значно покращить загальні показники розвитку цієї сфери в Україні загалом [9, c. 459-460].

2. Шляхи вирішення проблем в туристичній галузі України

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення державної скарбниці валютними надходженнями та створення додаткових робочих місць.

Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочиваючих на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

З урахуванням тенденцій реформування усіх сфер суспільного життя доцільним є розроблення Основних напрямків розвитку туризму в Україні до 2010 року (далі — Основні напрями). Вони мають стати концептуальною базою довгострокової Державної програми розвитку туризму, створення організаційно-правових та економічних засад становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, важливого засобу культурного та духовного виховання громадян України, відтворення їх трудового потенціалу.

Метою розвитку туризму в Україні є створення сприятливого організаційно-правового й економічного середовища для розвитку цієї галузі, формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту на основі використання природного та історико-культурного потенціалу України, забезпечення її соціально-економічних інтересів і екологічної безпеки.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- впровадити ефективні механізми фінансово-економічного регулювання розвитку галузі туризму;

- визначити шляхи, форми та методи стимулювання розвитку підприємництва в цій сфері;

- створити, з урахуванням соціально-економічних інтересів держави, ефективну модель інвестиційної політики в галузі туризму;

- удосконалити організаційні структури управління галуззю туризму;

- забезпечити раціональне використання та відновлення природного й історико-культурного середовища;

- прийняти екологічні регламенти та затвердити допустимі норми освоєння туристичних ресурсів, розробити механізми їх дії та запровадити в практику управління.

Стратегія розвитку туристичної індустрії в Україні полягає у виробленні державної політики в галузі туризму як одного із пріоритетних напрямків розвитку національної культури та економіки [2, c. 263-265].

Основу державної політики в галузі туризму повинні складати такі чинники:

- державне стимулювання внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму, в тому числі через удосконалення системи оподаткування;

- забезпечення внутрішньої конвертованості туристичних послуг шляхом підвищення їх якості та розширення асортименту, поліпшення умов обслуговування туристів;

- поетапна приватизація туристичних об'єктів з їх інфраструктурою;

- будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих туристичних об'єктів;

- державне фінансування відновлення пам'яток архітектури, культури, історії України;

- залучення коштів підприємницьких структур, суб'єктів туристичної діяльності для розвитку інфраструктури туризму (шляхи, пункти пропуску, системи водопостачання та каналізації, зв'язок, служби сервісу тощо);

- організація приміських зон короткочасного відпочинку, створення нових рекреаційних зон загальнодержавного та місцевого значення;

- сприяння організації виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції для забезпечення потреб туристів і відпочиваючих у високоякісних продуктах харчування;

- залучення приватного сектора, особливо у сільській місцевості, до рекреаційно-туристичного підприємництва та підсобної діяльності у сфері туризму (сільського зеленого туризму);

- створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького тощо);

- державне сприяння просуванню на міжнародний ринок туристичного продукту України через міждержавні угоди та програми;

- створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері туристичного бізнесу;

- проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу країни, створення геоінформаційної системи "Туризм в Україні" тощо.

Разом із цим необхідно реалізувати низку науково-організаційних програм з метою забезпечення екологічно допустимих масштабів і темпів розвитку рекреаційно-туристичних зон, зокрема:

- провести комплексні ландшафтно-екологічні та історико-культурні дослідження території України, встановити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля;

- переглянути природо- та пам'яткоохоронні нормативно-правові акти з метою посилення відповідальності за їх порушення;

- обґрунтувати на основі норм антропогенного навантаження гранично допустимі межі сумарної місткості об'єктів, розміщених у туристичних центрах [5, c. 216-218].

Першочерговими практичними кроками у контексті реалізації Основних напрямів слід вважати:

- розроблення нормативно-правової бази з питань туризму, здійснення за участю Державного комітету України по туризму експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів у цій галузі;

- розроблення стандартів на послуги, що надаються туристам і екскурсантам;

- проведення сертифікації туристичних послуг;

- здійснення паспортизації туристичних підприємств і організацій;

- удосконалення порядку ліцензування суб'єктів туристичного підприємництва;

- запровадження пільгових умов для стимулювання організацій відпочинку й оздоровлення дітей та молоді, насамперед дітей-сиріт, дітей-інвалідів, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших соціально незахищених груп населення;

- облаштування туристичної інфраструктури у мережі міжнародних транспортних коридорів, що пролягають через територію України;

- налагодження потужної реклами вітчизняного туристичного продукту;

- випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, створення спеціалізованих видань туристичного профілю (газет, журналів, законодавчих збірників, методичних рекомендацій, тематичних монографій, навчальних посібників, підручників тощо), постійних радіо- та телепрограм;

- забезпечення регулярного проведення в Україні міжнародних і національних туристичних виставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів тощо, організацію участі вітчизняних виробників туристичного продукту в аналогічних заходах за межами України з метою залучення в Україну найбільшого числа іноземних туристів;

- створення сприятливих умов для збільшення туристичних потоків шляхом спрощення, згідно з міжнародною практикою, візових, митних і прикордонних формальностей;

- формування мережі туристичних представників України за кордоном;

- створення тематичних програм, у яких всебічно, повно та правдиво висвітлюються вітчизняна історія, життя і діяльність видатних українських політичних і військових діячів, народних героїв, митців;

- проведення науково-практичних, методичних конференцій, семінарів та інших заходів для визначення науково обґрунтованих напрямів туризму;

- підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму [1, c. 246-248].

Висновки

Проведені дослідження дали змогу зробити ряд теоретичних узагальнень та опрацювати науково обґрунтовані рекомендації, зокрема:

Сучасний стан розвитку туристичної індустрії в Україні не відповідає наявному потенціалу туристичних ресурсів, а її економічна ефективність залишається низькою. Однією з основних причин такого становища є недостатній рівень теоретичного осмислення соціально-економічної суті туризму як суспільного явища та його економічної значимості як прибуткової галузі. Функціонування туризму як специфічної галузі національної економіки базується на виробництві та споживанні туристичного продукту, що дає змогу зробити висновок про об'єктивне існування ринку туристичних послуг.

Дослідження показали, що через певні обставини, передусім економічного характеру, активізація туристичної політики в найближчі роки є малореальною. Тому найбільш прийнятним сьогодні є курс на регіоналізацію процесів стимулювання розвитку туристичної сфери, де провідна роль повинна належати місцевим, обласним органам влади та регіональним органам Державного комітету України по туризму.

Перспективними напрямами розвитку туризму слід вважати його соціалізацію, екологізацію та інформатизацію. При цьому політика формування ринку туристичних послуг має відповідати критеріям економічної результативності, соціальної ефективності та екологічної безпеки. У її реалізації активну участь повинні взяти як Держкомтуризму України, місцеві органи державної виконавчої влади в галузі туризму, так і суб'єкти туристичної діяльності, профспілки, громадські об'єднання.

До числа пріоритетних завдань туристичної політики належить формування ринкової інфраструктури у сфері туризму. Це передбачає необхідність створення відповідних інститутів ринкового регулювання, забезпечення інформаційного обслуговування туристичних процесів, розвитку законодавчо-нормативної бази туризму. У цьому процесі важливу роль повинні відігравати органи законодавчої і виконавчої влади України, суб'єкти туристичної діяльності.

Пріоритетним завданням розвитку туризму є запровадження ефективних методів економічного стимулювання, побудованих на принципах туристичної ренти. Запропонована схема розподілу та використання цих платежів спрямована на забезпечення самофінансування та саморозвитку туристичної сфери.

Реалізація Основних напрямів стимулюватиме туристичну діяльність в Україні, посилить взаємозв'язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного та культурного розвитку окремих регіонів і всієї країни. А це, у свою чергу, сприятиме зростанню авторитету України на світовому ринку туристичних послуг, зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, створенню потужної туристичної галузі, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Людмила Агафонова, Ольга Агафонова; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Знання України, 2002. — 351 с.
2. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. — Чернівці: Зелена Буковина, 2003. — 312 с.
3. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). — К.: Альтерпрес, 2002. — 436 с.
4. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 320 с.
5. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2004. — 272 с.
6. Менеджмент туризма: основы менеджмента. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 352 с.
7. Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Збірник наукових праць / Київський нац. торговельно-економічний ун-т; Ред. кол.: М.І. Пересічний, Н.Я. Орлова, Т.І. Ткаченко. — К., 2002. — 168 с.
8. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие / Под ред. Шматько В.Л. — М.: ИКЦ "МарТ"; Ростов н/Д: Издательский центр "МарТ", 2003. — 352 с.
9. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. — Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. — 662 с.