Соціально-економічні функції місцевих фінансів

Вступ.

1. Місцеві фінанси, їх функції та призначення.

2. Основні соціально-економічні функції місцевих фінансів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Термін «місцеві фінанси» використовується як еквівалент поняття «фінанси місцевих органів влади». Також застосовуються такі тотожні визначення, як муніципальні (комунальні) фінанси, фінанси громади, міста, області, району чи селища. Це свідчить про те, що місцеві фінанси можуть набувати різних форм, залежно від державного та територіального устрою конкретної країни.

В Україні місцеві фінанси представлені фінансами територіальних громад (комунальні фінанси), Автономної Республіки Крим, областей (а також міст Києва та Севастополя), міст, районів (включно з районами у містах), сіл та селищ.

Перед формуванням системи місцевих фінансів важливо чітко розмежувати повноваження між центральною владою та завданнями, що покладаються на місцеві органи влади.

Місцеві фінанси виступають як окрема, самостійна ланка у фінансовій системі держави.

Отже, місцеві фінанси являють собою систему відносин щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, які забезпечують виконання місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Перш ніж розбудовувати місцеві фінанси, необхідно визначити коло питань, які вирішуються центральними органами влади спільно з тими гілками влади, що відповідають за управління місцевими фінансами.

1. Місцеві фінанси, їх функції та призначення

Місцеві фінанси є однією з ключових складових загальнодержавної фінансової системи.

Їх функціонування спрямоване на забезпечення фінансовими ресурсами місцевих Рад депутатів та органів місцевого самоврядування. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування реалізується територіальними громадами сіл, селищ, міст безпосередньо або через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси цих громад.

Головна мета діяльності місцевих органів влади полягає у сприянні соціально-економічному розвитку регіону та задоволенні суспільних інтересів і потреб.

Через місцеві фінанси держава реалізує соціальну політику, зокрема шляхом:

• фінансування закладів та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення та соціального захисту населення;
• спрямування місцевих фінансових ресурсів на заходи з охорони навколишнього природного середовища, відновлення пам'яток природи і культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання та капітальний ремонт житлового фонду й об'єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного підпорядкування; на захист прав споживачів тощо.

Крім того, з державного бюджету до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів передаються кошти у формі дотацій для їх подальшого розподілу між територіальними громадами та для реалізації спільних проектів.

Навіть такий неповний перелік напрямів перерозподілу коштів свідчить про визначальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян та підвищенні їх добробуту.

Для виконання покладених обов'язків місцеві представницькі та виконавчі органи влади формують, розподіляють і використовують централізовані (мобілізовані до бюджету) кошти. Економічні відносини, що виникають при цьому, відображають:

• формування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів;
• міжбюджетні розрахунки;
• формування та використання регіональних спеціальних фондів;
• місцеві позики, лотереї;
• створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі ці економічні відносини мають розподільний і перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється їхній власник. Наприклад, частина прибутку підприємств комунальної власності у вигляді податків стягується до бюджету та перерозподіляється за рішенням органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з огляду на збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів [4, c. 14-17].

Враховуючи демократичні процеси в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси, які відображають рух коштів організацій та підприємств усіх форм власності, що спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та задоволення соціальних потреб. Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соціально-культурних потреб; будівництво та капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів; на доброчинність, підтримку творчих колективів тощо.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб також сприяють фінансові ресурси громадських організацій та установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, в Україні останнім часом починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні благодійні фонди. Для порівняння, у США існує понад 50 тис. різних благодійних фондів. Такі фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їх кошти мають бути використані на відповідні цілі.

Підсумовуючи викладене, можна сформулювати визначення місцевих фінансів.

Місцеві фінанси — це економічні відносини, пов'язані з формуванням централізованих та децентралізованих фондів коштів і їх використанням для забезпечення соціальних потреб та економічного розвитку території.

Місцеві фінансові ресурси — це фонди коштів, що створюються та використовуються для соціального й економічного розвитку регіону.

Важливе методологічне значення має структуризація місцевих фінансових ресурсів.

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом, Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», законом про Державний бюджет України на відповідний рік та чинним податковим законодавством.

Серед доходів місцевих бюджетів можна виділити такі види надходжень:

• загальнодержавні податки і збори;
• місцеві податки і збори;
• надходження коштів від приватизації майна;
• інші надходження.

Оскільки рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх доходи вирівнюються за допомогою таких інструментів, як трансферти та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, а також фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними для фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є спеціальні регіональні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб [1, c. 21-23].

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.

В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.

Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Виділяють такі функції місцевих фінансів:

1. Розподільна. За допомогою цієї функції здійснюється перерозподіл ВВП. Перерозподіл відбувається у зв'язку з:

• міжгалузевими і територіальними потребами;
• наявністю виробничої і невиробничої сфери;
• наявністю різних соціальних груп населення;
• наявністю різних форм власності.

Кінцевою метою перерозподілу ВВП, що здійснюється за допомогою місцевих фінансів, є розвиток виробничих сил, забезпечення високої якості життя всіх прошарків населення, підтримка рівноправності всіх форм власності та зміцнення держави.

Метою фінансового перерозподілу є також економічне стимулювання раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів, уникнення непродуктивних витрат.

2. Регулююча. Ця функція фінансів пов'язана із втручанням держави (через податки, видатки, державні кредити) у процес відтворення виробництва.

3. Контрольна. Ця функція проявляється в контролі за розподілом ВВП та його витрачанням за цільовим призначенням.

Основні завдання фінансового контролю:

• перевірка дотримання норм законодавства всіма суб'єктами;
• своєчасність і повнота виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом;
• виконання дохідної і видаткової частин бюджету;
• виконання взаємних зобов'язань підприємств і організацій по розрахунках і платежах.

Ця функція реалізується працівниками контрольно-ревізійної служби, фінансових органів, податкової та казначейської систем.

4. Стабілізаційна. Ця функція полягає у забезпеченні для господарюючих суб'єктів і громадян стабільних умов економічного та соціального розвитку. Насамперед це діяльність, пов'язана з реалізацією соціальних програм держави, до яких, зокрема, відносяться соціальний захист населення, освіта, охорона здоров'я, розвиток культури, спорту, молодіжні програми; а також діяльність, пов'язана з наданням послуг та забезпеченням ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають комунальні, житлові, транспортні та інші послуги.

Отже, основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві фінанси, насамперед — місцеві бюджети. Велике значення має система їх формування, яка забезпечує місцевим радам право використання власних фінансових ресурсів [7, c. 144-145].

2. Основні соціально-економічні функції місцевих фінансів

За своєю економічною суттю місцеві фінанси — це сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами місцевого самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі економічного й соціального розвитку відповідних територій.

В Україні місцеві фінанси нині перебувають на стадії становлення й розвитку. На сьогодні вже створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять розділів присвячені місцевому самоврядуванню, де зазначено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності.

Незважаючи на відносну самостійність державних і місцевих фінансів, у межах держави публічні фінанси являють собою єдину категорію, що підтверджується унітарним устроєм держави; єдністю грошової системи, економічної, фінансової та митної політики; єдністю державної та місцевої систем управління й регулювання фінансово-кредитної системи.

Виходячи з зазначеного вище, у матеріальному значенні фінанси можна визначити як сукупність грошових фондів держави (державні фінанси) та її місцевих утворень (місцеві фінанси), які використовуються для задоволення суспільних потреб і розвитку виробництва. Однак такої характеристики недостатньо, оскільки сутність фінансів як економіко-правової категорії більш повно розкривається не лише з точки зору їх кількісної сторони, а й змісту тих суспільних відносин, що виникають при функціонуванні цієї категорії. У процесуальному значенні фінанси — це економічні грошові відносини щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів держави, її місцевих (адміністративно-територіальних) утворень, а також підприємств, установ та організацій, необхідних для забезпечення розширеного відтворення та соціальних потреб, у процесі здійснення яких відбувається розподіл і перерозподіл суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб.

Найбільш важливі ознаки, властивості й риси, які розкривають сутність фінансів, знаходять свій прояв у їх функціях. У реалізації притаманних фінансам функцій проявляється також соціально-економічна роль фінансів у життєдіяльності суспільства і держави. Передусім, фінанси виконують розподільчу функцію, оскільки за їх допомогою відбувається розподіл сукупного суспільного продукту та національного доходу. Внаслідок існування фінансів створюються, розподіляються та використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби суспільства і держави. Розподільча функція покликана сприяти організації збалансованого й ефективного виробництва, розвитку усіх галузей економіки відповідно до суспільних потреб з метою найбільш повного задоволення цих потреб. Таким чином, фінанси є важливим важелем регулювання економіки з широкими можливостями впливу на цю сферу [3, c. 24-26].

Для більшості розвинутих країн з унітарним державним устроєм у післявоєнний період була характерна тенденція зростання ролі місцевих органів влади в соціальній і економічній сферах. У цей період відповідно зростала роль місцевих фінансів та їх джерел.

Поновлення в Україні, як в унітарній державі, інституту місцевого самоврядування об'єктивно пов'язане зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмежена. У період становлення нашої держави особливо яскраво проявилася тенденція збільшення ролі місцевих фінансів.

Виділимо основні форми впливу місцевих органів влади та фінансової сфери на економіку держави.

По-перше, до фінансових систем місцевих органів влади відноситься значна частина внутрішнього валового продукту (ВВП). Місцеві фінанси є інструментом регулювання соціального розвитку регіону. Держава і місцеве самоврядування розділяють між собою функції соціально-економічного регулювання.

Разом з тим, фінанси місцевих органів влади не обмежуються вилученням, розподілом та перерозподілом частини ВВП. Місцеві органи влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють також нормативно-правове регулювання соціально-економічної діяльності, тобто встановлюють певні правила поведінки суб'єктів, що господарюють, на території, відведеній даному місцевому органові влади.

По-друге, місцеві фінанси є фіскальним інструментом, оскільки місцеві органи влади мають право, у рамках, визначених законодавством, встановлювати місцеві податки і збори. Фіскальна політика місцевих органів влади в багатьох країнах є інструментом впливу на розміщення продуктивних сил, розвиток депресивних територій, на впровадження і виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Створюючи особливі або пільгові режими оподаткування, місцеві органи влади залучають додаткові інвестиції, сприяють новому будівництву, розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, створенню спеціальних економічних зон, а також зон промислового будівництва. Часто у створенні сприятливих фінансових умов для розвитку депресивних територій бере участь і держава. Систему таких пільг називають преференцією. Основними формами преференції є особливі бюджетні режими, валютного регулювання та візові режими.

По-третє, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення громадян різними послугами. Місцеве самоврядування — це інститут, що надає послуги громадянам України безпосередньо. Діяльність місцевих органів влади у сфері надання громадських послуг є однією з форм регулювання економічного і соціального розвитку регіону.

По-четверте, місцеві фінанси є інструментом економічного зростання. Забезпечення економічного зростання — це також одна з форм економічного регулювання.

Крім вищевказаних форм впливу на економіку і соціальну сферу, існують також інші форми, приміром, пов'язані з виконанням делегованих повноважень регіону центральною владою. На Заході їх називають агентськими повноваженнями. У цю сферу входять проблеми цивільної безпеки, охорони порядку, оборони, державного нагляду і державної реєстрації. У цій сфері місцеві органи влади є допоміжним органом центральної влади на місцях.

Таким чином, фінанси місцевих органів влади є інструментом забезпечення частини функцій, що виконує держава [6, c. 31-33].

Висновки

Процес формування місцевих фінансів України, як свідчить практика десяти років самостійності нашої держави, супроводжувався рухом фінансів зверху вниз, тобто переважав дотаційний метод розподілу: від держбюджету дотації йшли в місцевий бюджет. А місцевому бюджетові потрібно було вирішувати проблеми фінансування: початкової і середньої освіти, охорони здоров'я, доріг місцевого значення, ветеринарної допомоги, благоустрою населених пунктів, догляду за інвалідами і сиротами, житлово-комунального господарства; здійснення житлового будівництва, забезпечення теплом, працевлаштування безробітних і їх перепідготовки, роботи ритуальних служб, збору й утилізації сміття, захисту екології, організації землекористування тощо.

Слід зазначити, що витрати, які закріплюються за місцевими органами влади в межах їхньої компетенції, поділяються на обов'язкові та факультативні.

Обов'язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов'язковому порядку за переліком, визначеним законодавством України.

Факультативні витрати здійснюються місцевими органами влади за їх власним розсудом, на основі рішень, прийнятих урядом країни, та відповідного законодавства.

Для виконання делегованих повноважень орган, що їх визначає, передає органам місцевої влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевим органам влади. Це положення закріплене в Європейській Хартії про місцеве самоврядування і неухильно виконується в Україні.

Список використаної літератури

1. Владимиров К. М. Місцеві фінанси: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю "Фінанси"/ К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 351 с.

2. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник/ Василь Кравченко; М-во фінансів України; НДФІ. - К.: Знання, 1999. - 487 с.

3. Петленко Ю. Місцеві фінанси: Опорний конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050104 "Фінанси" (усіх форм навчання)/ Юлія Петленко, Олександр Рожко. - К.: Кондор, 2004. - 281 с.

4. Рева Т. М. Місцеві фінанси/ Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 207 с.

5. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

6. Сазонець І. Управління місцевими фінансами: Навчальний посібник/ Ігор Сазонець, Тетяна Гринько, Ганна Придатко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 261 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. - К.: Знання, 2007. - 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін. - К.: Знання, 2006. - 247 с. - Бібліогр.: с. 243-247

9. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання, 2006. - 415 с.