Соціальні та психологічні проблеми сучасних сімей

Вступ

Сім'я посідає ключове місце в житті сучасного суспільства, виступаючи первинним осередком соціальних груп і класів, що формують соціальну структуру будь-якої держави. Для більшості людей життя нерозривно пов'язане з родиною — своєрідним мікрокосмосом, у якому переплітаються найрізноманітніші економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні питання. Перебуваючи під впливом економічного стану країни, політичного курсу та рівня культури, сімейне життя, своєю чергою, впливає на національну економіку, політичні процеси тощо. Дослідження сім'ї та шлюбу має вагоме практичне значення, оскільки є ключем до розуміння багатьох суспільних процесів.

Соціологія шлюбу та сім'ї є галуззю соціологічної науки, що вивчає процеси формування, розвитку та функціонування сім'ї, а також шлюбно-сімейних відносин.

Своєю чергою, соціологія сім'ї — це спеціальна соціологічна теорія, яка розглядає сім'ю як соціальний феномен у всій сукупності її соціальних характеристик та взаємин.

До основних тенденцій розвитку сучасної сім'ї належать: 1) збільшення кількості розлучень, неповних сімей, дітей, народжених поза шлюбом, а також осіб, які не одружуються, та пар, що живуть без офіційної реєстрації; 2) скорочення тривалості шлюбу, зменшення розміру сім'ї та народжуваності, а також зниження кількості повторних шлюбів.

Сучасний стан сім'ї в Україні потребує розроблення зваженої та активної державної соціальної політики, спрямованої на підтримку родини, що передбачає консолідацію зусиль усіх державних органів, соціальних інституцій та громадськості для створення умов її подальшого розвитку.

1. Стан і тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні

Сім'я як соціальний інститут пройшла тривалий історичний шлях, ключовими етапами якого, за визначенням американського соціолога Дж. Голдторпа, є:

1-й етап — сім'я в дохристиянському суспільстві (характеризується домінуванням парної сім'ї, пізніми шлюбами, значною кількістю самотніх людей);

2-й етап — сім'я в християнському суспільстві (відзначається значним впливом церкви на сімейне життя та шлюб, забороною кровноспоріднених шлюбів, добровільністю вступу до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів);

3-й етап — сім'я в індустріальному суспільстві (починаючи з промислової революції кінця XVIII ст., відбувається перша революція в сімейному житті: знижується вік вступу до шлюбу, зростає народжуваність, поширюється жіноча праця, дозволяються розлучення за рішенням суду).

Сучасний етап, який триває й досі, приніс у розвиток сім'ї радикальні зміни, що отримали в науковому середовищі визначення революційних. Соціологи називають цей період другою революцією в сімейному житті, яка не лише суттєво змінила сімейні стосунки, місце та роль сім'ї в суспільстві, але й, на думку деяких учених, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Серед соціальних умов, що дають підстави для таких висновків, виділяють [6, с.19-20]:

• по-перше, зростання економічної незалежності жінок та їх активне залучення до трудової діяльності (що породжує прагнення жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, зміни традиційних функцій сім'ї, рівноправності з чоловіками у прийнятті рішень, контролі над сімейним бюджетом та майном);

• по-друге, виникнення двох центрів життя — місця роботи та дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство були єдиним цілим у межах однієї сім'ї);

• по-третє, еволюція поглядів на сексуальну мораль (так звана сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням таємності позашлюбних зв'язків, активним впливом засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання чи не головним критерієм цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною суспільного ставлення до сексуальної поведінки з тенденцією до пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене);

• по-четверте, винахід надійних контрацептивних засобів та методів запобігання вагітності (уперше в історії людства вдалося відокремити секс від зачаття).

Аналіз впливу зазначених чинників свідчить про їхню загальність і типовість для всього сучасного цивілізованого світу. Це дає підстави говорити про типовість та порівняну універсальність наслідків їх впливу на сучасну сім'ю та визначення тенденцій її подальшого розвитку. До таких тенденцій належать: 1) збільшення кількості розлучень (як абсолютне, так і відносне); 2) збільшення кількості неповних сімей та дітей, народжених поза шлюбом; 3) зменшення середньої тривалості шлюбу; 4) відкладення часу вступу до шлюбу; 5) проживання подружніх пар без офіційної реєстрації шлюбу; 6) зменшення розмірів сім'ї та народжуваності, що призводить до старіння населення та навіть його депопуляції; 7) збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; 8) зменшення кількості повторних шлюбів.

Очевидно, що ці тенденції тією чи іншою мірою характерні й для розвитку сім'ї в Україні. При загальній кількості сімей (близько 17 млн.) середній розмір сім'ї становить від 3,1 до 4 осіб. В Україні щороку реєструється близько 500 тис. шлюбів, або 9,3-9,5 на тисячу мешканців. Це один із найнижчих показників серед країн СНД (нижчий — лише в Росії та Вірменії), хоча дещо вищий, ніж у Франції, Швеції, Японії, Швейцарії та Канаді (там 4,9-7,3 шлюбів на тисячу мешканців). Водночас за 2004 рік в Україні зареєстровано понад 240 тис. розлучень. Основні їх причини: зловживання алкоголем (пияцтво переважає серед чоловіків); різниця в характерах та інтересах і пов'язані з нею сімейні конфлікти; передчасне, непродумане одруження; незадоволення сімейним життям, зрада; втручання третіх осіб; фінансові труднощі; нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей. Аналіз показує, що понад 3/4 молодих людей одружуються до 28 років, а пік розлучень припадає на 1—4-й роки подружнього життя. Найміцніші шлюби на Закарпатті, найменш міцні — в Криму. Зростає питома вага повторних шлюбів (23-24%). Щорічно до 200 тис. дітей залишаються без одного з батьків. Збільшується кількість матерів-одиначок, дошлюбних дітей. Через перевищення рівня смертності над народжуваністю та еміграцію, в Україні з 1991 р. спостерігається природне скорочення населення. Отже, основні сучасні тенденції розвитку сім'ї, зумовлені станом українського суспільства, можна звести до таких:

• по-перше, шлюб, що лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

• по-друге, дотримується принцип егалітарності, не обмежуються права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

• по-третє, у сучасній сім'ї долається відчуження подружнього життя; системою прав та обов'язків створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю та обов'язком;

• по-четверте, суспільство об'єктивно зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.

За результатами аналізу стану і тенденцій розвитку сім'ї в Україні відомий український соціолог І. Мигович дійшов висновку, що за цих умов зростає суспільне значення підготовки юнаків і дівчат до шлюбу, підтримки молодих сімей, створення мережі необхідних соціальних служб, медико-психологічних консультаційних центрів, розвитку вітчизняної демографії, цілеспрямованої демографічної політики держави.

Демографія — одна із суспільних наукових дисциплін, що вивчає населення та закономірності його розвитку. Головне місце в ній посідають дослідження проблем відтворення населення, змін його кількісного складу, розміщення під впливом як природного руху (народжуваність, смертність), так і міграції населення. При цьому слід пам'ятати, що відтворення населення залежить не лише від природних факторів. Значною мірою воно обумовлене соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства.

Сучасні демографічні процеси торкнулися багатьох держав, у тому числі й України, де, починаючи з 1992 р., рівень смертності населення перевищує рівень народжуваності. А це, як відомо, негативно впливає на відтворення трудових ресурсів, на розвиток соціально-економічних та інших життєво важливих сфер суспільства. Тому з метою врегулювання процесів дитячої народжуваності багато держав свідомо розробляють і втілюють у життя активну демографічну політику [4, c. 69-71].

2. Сучасні проблеми сімей

Сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці та культурі — усе це позначається на життєдіяльності сім'ї, поглиблюючи її дезорганізацію.

В Україні налічується 10,3 млн. молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1% загальної кількості населення. У країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, у яких народжується 80% усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6% молодих сімей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і не встигає за кількістю розлучень, можна сказати, що 50% молодих перебуває у шлюбі (або була у шлюбі). Тому проблеми сім'ї значною мірою залежать від суспільства, допомоги та підтримки держави. Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві, життя кожної людини пов'язане з сім'єю.

Сімейне життя — це великий екзамен для людей. Спосіб життя сім'ї багато в чому залежить від побуту, матеріального становища. Якщо є якісь відхилення, то треба вміти переборювати труднощі. Несерйозне ставлення подружжя є причиною досить численних розлучень. Готовність до шлюбного життя — це насамперед сформованість навичок боротьби з труднощами, яких, як правило, буде чимало на будь-якому життєвому шляху сім'ї. Таким чином, виникнення сім'ї, її розвиток та збереження є складним соціальним, психологічним та біологічним явищем суспільства. Здорова сім'я — здорове суспільство.

Скорочення кількості дітей у сім'ї зумовлено не стільки матеріальними труднощами, скільки конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї та дітей девальвується, а перевагу отримують зовсім інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне «Ми» і збільшують «вартість» позасімейного «Я». Ослаблення почуття сімейного обов'язку в усіх членів сім'ї — у батьків перед дітьми, молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним. Усе це постає в центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім'я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Дедалі частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з одним із батьків, адже в зазначених випадках мінімізуються затрати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1—2 дітьми, але з постійною відсутністю батька, матері, дітей удома у зв'язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах, стає формою особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняє відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності дедалі частіше асоціюється з перешкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві названі процеси відбувалися взагалі в дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні «соціалістична індустріалізація», «колективізація» сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація породжували або посилювали кризові явища в сім'ї.

Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами, а також проведене нами, дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім'ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічне погіршення матеріального благополуччя сім'ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункційний розвиток сім'ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності [7, c. 213-215].

Ситуація, яка склалася у сфері шлюбу та сім'ї, вимагає невідкладного втручання з боку суспільства, політиків, бізнесменів, учених. Аналіз проблем, тенденцій, механізмів функціонування сім'ї дозволить розробити концепції та програми допомоги. Науковий підхід до вирішення завдань соціальної і демографічної політики полягає у врахуванні об'єктивних процесів розвитку сім'ї та соціально-демографічних тенденцій, які дають можливість прогнозувати майбутнє інституту сім'ї.

Результати наукових досліджень дозволили виділити та описати сучасні тенденції у функціонуванні української сім'ї:

- Дедалі більшого розвитку набуває неповна та позашлюбна сім'я.

- Багато чоловіків і жінок свідомо не вступають у шлюб, а задоволення потреби в коханні пов'язують із пошуком сексуального партнера, а не створенням сім'ї.

- Дошлюбна поведінка молоді характеризується активними сексуальними пробами на фоні недостатньої психосексуальної обізнаності.

- Зростає кількість молодих сімей (до 39%), основним мотивом укладення шлюбів у яких було «народження дитини». За нашими даними, значна частка таких сімей (до 31%) розпадається протягом трьох років.

- Серед мотивів вступу в шлюб у молоді домінують раціональний і матеріальний розрахунок.

- У дошлюбній поведінці молодих людей спостерігаються неадекватно завищені вимоги до особистості партнера та до шлюбу в цілому (частіше у жінок), що веде до відмови від створення сім'ї та самоактуалізації особистості в професійній діяльності.

- В установках на лідерство та керівництво в сім'ї значна частина чоловіків (72%) віддає перевагу чоловікові, більша частина жінок орієнтована на демократичну сім'ю. Але в сімейному житті багато молодих жінок виявляють тенденцію до домінування та маніпуляції партнером, дітьми.

- Сучасні сім'ї та особи, що вступають у шлюб, стійко орієнтовані на малодітну сім'ю.

- Більшість пар (з різним сімейним стажем) не схильні до співробітництва, пошуку шляхів стабілізації відносин, у них не сформовані соціально-психологічні вміння вирішувати міжособистісні проблеми. Усе це формує установку на розлучення як засіб вирішення конфліктів і напруги.

- Протилежність мотивів, цілей, функціонально-рольових позицій, особистісних характеристик молодого подружжя дедалі більше ускладнює адаптацію до шлюбу, зменшує гнучкість і толерантність партнерів, скорочує тривалість адаптивного періоду молодої сім'ї, наближає їх до розлучення.

- «Хвороба сім'ї» знижує її психотерапевтичну функцію та здатність самостійно долати труднощі й переборювати кризові періоди.

- Сучасна сім'я характеризується дезінтегрованістю та незахищеністю її членів перед зовнішніми факторами.

- Аналізуючи якісні показники сімей, відмічено, що середню сучасну сім'ю відрізняє: закритість, консервативність, дисгармонійність, корпоративність у відносинах.

- Прослідковується зростання кількості розлучень людей похилого віку.

- Збільшується кількість жінок, незадоволених сексуальними відносинами з чоловіком.

- Збільшилися скарги подружжя на сексуальні дисфункції, які детерміновані психологічними факторами.

- Погіршуються батьківсько-дитячі відносини. Відомий американський дослідник D. Bradshow вважає, що джерелом кризи сім'ї виступають батьківські норми, які, незважаючи на розвиток суспільства, залишаються незмінними вже протягом 150 років.

Укоріненим нормам характерні авторитарна, домінантна поведінка батьків, подавлення дитячих потреб, заборона прояву емоцій і почуттів, використання дітей для задоволення своїх незадоволених потреб, що в комплексі формує співзалежну поведінку та веде до дисфункційного розвитку особистості.

- Значна частина молоді орієнтована на повторний шлюб і позашлюбні зв'язки (у випадку, якщо шлюб невдалий).

- До сімей, які включені в «групу ризику», можна віднести:

1. За стажем шлюбу — молоду, літню сім'ю.

2. За віком подружжя — 17-20-річні, 38-42-річні, 50-64-річні.

3. Різниця у віці подружжя — 1-3 роки, 10-20 років.

4. Шлюби, укладені «за вагітністю нареченої».

5. Сім'ї військовослужбовців, бізнесменів, безробітних.

- На фоні описаних тенденцій відбувається зниження цінності сім'ї, її значення для особистості.

- В умовах економічної нестабільності, зниження матеріального достатку сім'ї подружжя змушене шукати інші форми заробітку (бізнес, індивідуально-торговельна діяльність), що вносять зміни в життєві плани сім'ї та її функціонально-рольову структуру.

- Неузгодженість функцій і ролей збільшує незадоволеність шлюбом.

Адекватно оцінивши ситуацію, яка склалася: послаблення сім'ї, її нездатність адаптуватися до змін життя, різке погіршення фізичного і психічного здоров'я, зростаюча міжособистісна ізоляція, постає питання про розробку термінових заходів щодо надання допомоги сім'ї в усіх її напрямках. Кардинальні заходи з боку держави повинні передбачати не лише економічні та соціальні заходи, але й створення служб психологічної допомоги сім'ї.

Таким чином, турбота про сім'ю є проблемою великої політики, а значні зміни у функціонуванні сім'ї є стрижнем структурних, політичних, економічних, демографічних реформ в Україні [3, c. 64-66].

Висновки

Демографічна політика — це система соціальних, економічних та юридичних заходів держави та інших суспільних інституцій, спрямованих на досягнення в перспективі бажаного рівня дитячої народжуваності. Основні елементи демографічної політики: охорона материнства; поліпшення матеріального рівня багатодітних та малозабезпечених сімей; створення і розвиток широкої мережі медичних та дитячих закладів; надання безкоштовної та якісної медичної допомоги; надання допомоги при народженні дитини (виплати і пільги); надання оплачуваних відпусток у зв'язку з вагітністю та доглядом за дітьми, надання різноманітних пільг молодим сім'ям, передусім у забезпеченні їх житлом.

Демографічна політика, як правило, здійснюється у двох протилежних напрямах. Вона може бути спрямована або на підвищення народжуваності серед населення (там, де спостерігається її низький рівень), або, навпаки, — на зниження народжуваності.

Як бачимо, обидва напрями безпосередньо пов'язані з сімейним життям і залежать від рівня державної політики щодо підтримки сім'ї. Важливо об'єднати для цього всіх суб'єктів соціальної політики нашої держави — владні структури, систему освіти і виховання, наукові установи, систему охорони здоров'я і соціального захисту, а також широку громадськість. Передумови для такої координації постали зі створенням в Україні відповідного Міністерства сім'ї, молоді та дітей, функції якого охоплюють сьогодні найважливіші соціальні складові сім'ї: батьків і дітей. Як свідчить історична практика, періоди духовного піднесення суспільства супроводжуються, як правило, зростанням поваги до сім'ї, матері, жінки. Таке ставлення до сім'ї притаманне й українському менталітетові і є глибоким духовним підґрунтям для формування та здійснення ефективної державної соціальної політики підтримки і захисту сім'ї в умовах трансформації українського суспільства до ринкової економіки.

Список використаної літератури

1. Антонов А. И., Борисов В. А. Кризис семьи и пути его преодоления. — М.: Наука, 1998.

2. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи. — М.: Логос, 1996.

3. Заостровцев А. П. Социология семьи //Социально-полит, журн. — 1993.—№9-10.

4. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004.

5. Мацковский М. С. Социология семьи: проблемы теории, методологи и методики. — М: Наука, 1999.

6. Харчева В. Г. Основы социологии: Учебник. — М.: Логос, 1999.

7. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 2002.