Соціальна робота як механізм реалізації соціальної політики

Соціальна робота як інструмент реалізації соціальної політики

1. Специфіка соціальної роботи у державах Західної Європи.
2. Соціальна політика в період існування СРСР.
3. Механізми організації соціальної політики в сучасній Україні.

У структурі соціальної політики важлива роль належить соціальній роботі.

Соціальна політика є невід’ємною частиною внутрішнього курсу держави, що втілюється через соціальні програми та механізми регулювання суспільних відносин між різними соціальними групами та окремими громадянами.

Термін «соціальний працівник» почав використовуватися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть. Однак утвердження соціальної роботи як професії та академічної дисципліни відбулося лише після Другої світової війни. Відповідно до концепції «держави загального добробуту», у 30-х роках у США та в 40-х роках у Західній Європі було закріплено право кожної особи на певний мінімальний рівень гідного життя, а держава стала гарантом дотримання цього права. Проте для втілення такої ідеї виявилося недостатньо лише ухвалення законів і виділення фінансових ресурсів. Виникла потреба в системі адресної допомоги людям, які з різних причин не могли інтегруватися в тогочасне суспільство та опинялися «за бортом». Урядові рішення та державне фінансування соціальних потреб потребували конкретного адресата. Саме цю місію взяли на себе соціальні працівники. Фундаментом західної соціальної роботи став добре розроблений і систематизований метод «роботи з індивідуальним випадком» — практика підтримки інвалідів та сімей, що перебувають у кризовій ситуації або потребують такої допомоги.

Попри те, що батьківщиною соціальної роботи прийнято вважати західні країни, певною мірою можна говорити й про внесок колишніх соціалістичних держав у розвиток соціальної політики та соціальної роботи зокрема. Так, ще до формування західної моделі соціальної роботи, в СРСР уже функціонувала досить ефективна система соціального забезпечення громадян. Конституцією гарантувалися права на працю, відпочинок, освіту та пенсійне забезпечення, безробіття було відсутнє, а заробітна плата забезпечувала прожитковий мінімум. Дієвою була система підтримки малозабезпечених верств, інвалідів та сімей із дітьми. Водночас соціальна сфера перебувала під суворим ідеологічним наглядом, а функції соціальної допомоги, реабілітації та адаптації виконували представники державних і партійних структур (органи соцзабезпечення, відділи міськвиконкомів, партійні органи). Соціальна робота зазвичай здійснювалася професіоналами, однак до неї залучалися й добровольці, які виконували громадські доручення, обов’язкові для кожної «радянської людини».

Напрями, у яких провадилася соціальна робота:

• система народної освіти;
• громадські об’єднання (профспілки, Червоний Хрест);
• заклади культури;
• сфера охорони здоров’я;
• органи внутрішніх справ.

Ключовою проблемою формування соціальної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства є перегляд ролі матеріального чинника. Попри складну економічну ситуацію, покладатися лише на вирішення соціальних питань через грошові дотації було б недалекоглядно.

Окрім матеріально-фінансового забезпечення, необхідним є індивідуальний підхід до клієнта, що, своєю чергою, потребує належної соціально-професійної та психолого-педагогічної підготовки фахівця.

Це завдання підготовки соціальних працівників взяла на себе соціальна педагогіка.

Характер професійної діяльності вимагає від соціальних працівників обізнаності в широкому спектрі питань: від організації системи соціального забезпечення та відповідного законодавства до конкретних методів, форм і прийомів індивідуальної взаємодії з людьми.

Сфера діяльності соціального працівника є надзвичайно широкою та не завжди має чіткі межі. Тому підготовка майбутніх фахівців цієї галузі, окрім академічного компонента — оволодіння науковими знаннями, — обов’язково передбачає практичну підготовку під керівництвом досвідченого наставника. Значна увага приділяється також формуванню особистісних психологічних якостей і рис соціального педагога, що відповідають професійним вимогам, а також розвитку навичок комунікації, ведення переговорів, захисту інтересів клієнтів, співпраці з представниками суміжних професій, здатності бути формальним і неформальним лідером тощо.

Сьогодні державну соціальну політику в Україні в різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй роботі вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, а також постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Основними міністерствами в Україні, що здійснюють соціальну політику щодо захисту сім’ї, дітей, молоді та різних категорій населення, є:

• Міністерство праці та соціальної політики України;
• Міністерство охорони здоров’я України;
• Міністерство освіти і науки України;
• Міністерство культури і мистецтв України;
• Міністерство юстиції України;
• Міністерство внутрішніх справ України;
• Державний комітет України у справах молоді, спорту і туризму та інші.

Маючи вичерпну інформацію про різні міністерства, відомства та установи, які можуть надати допомогу людям, соціальні працівники та соціальні педагоги мають використовувати ці ресурси на користь клієнта. Результатом їхньої діяльності має бути насамперед професійне володіння різноманітними технологіями, серед яких: соціальна діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, терапія, соціальна експертиза, прогнозування, соціальне посередництво, консультування, соціальне забезпечення, страхування, опіка та піклування тощо.

Найважливішим у цьому процесі є вміння соціального працівника пробудити в людині інтерес до повноцінного життя, підтримати її внутрішні сили та бажання самостійно будувати власне життя. Саме в цьому виявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної діяльності зокрема та соціальної політики загалом.

Література:

1. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Кольської. – К., 2000.
2. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К., 2001.
3. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: в 3-ох ч. / За заг. ред. А.Я. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2002.
4. Соціальна робота: навчальний посібник у 2-х ч. – К.: ДЦССМ, 2002.