Сім’я як об’єкт демографії

Вступ

Демографія посідає центральне місце в системі знань про народонаселення. Це наука, що вивчає закономірності відтворення населення в їх суспільно-історичній зумовленості. Відтворення населення є ключовим процесом у відтворенні суспільства загалом і означає безперервну зміну поколінь людей, що виникає через взаємодію народжуваності та смертності в межах історично визначених соціальних відносин.

Предметом демографії є закономірності та соціальна обумовленість народжуваності, смертності, шлюбності та розірвання шлюбів, відтворення подружніх пар і сімей, міграційні процеси, а також відтворення населення як єдиної системи цих процесів. Науковці досліджують зміни у статево-віковій, шлюбній та сімейній структурах, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення та сімей як результату їхньої взаємодії.

У практичному вимірі демографічні дослідження охоплюють опис демографічної ситуації, аналіз тенденцій та чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих територіях або в групах населення в різні часові періоди. Вивчаючи особливості народжуваності, смертності та міграційного руху в різних поколіннях, соціальних групах і на різних територіях, демографія оцінює їхні ймовірні зміни в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози.

1. Сутність сім’ї як об’єкту демографії

У демографічній науці сім'я трактується як мала група, що базується на шлюбі або кровній спорідненості. Її членів об'єднує спільний побут, спільний бюджет, взаємна моральна відповідальність і взаємодопомога. Водночас сім'я є однією з найважливіших соціальних інституцій, що забезпечує відновлення поколінь. Демографічне вивчення сім'ї передбачає її аналіз як осередку відтворення населення, тому на перший план виходить її репродуктивна функція, яку розглядають у тісному зв'язку з іншими соціальними функціями. Об'єктом вивчення також є процес утворення та розвитку сімей, тобто демографічний розвиток сім'ї.

Життєвий цикл сім'ї складається з кількох фаз: утворення сім'ї (укладання першого шлюбу), початок дітонародження (народження першої дитини), завершення дітонародження (народження останньої дитини), утворення «порожнього гнізда» (укладання шлюбу та відокремлення останньої дитини) та припинення існування сім'ї (смерть одного з подружжя).

Життєвий цикл зазвичай вивчають на шкалі віку членів подружжя або на шкалі віку сім'ї, під яким розуміють тривалість шлюбу пари, що становить ядро сім'ї. Нормальна послідовність сімейного циклу може порушуватися через смерть члена сім'ї, роз'єднання або возз'єднання родичів чи припинення шлюбу. Важливе значення мають час і причини припинення шлюбу (розлучення чи овдовіння), укладання повторного шлюбу тощо. Частота та причини таких змін, а також їхній вплив на демографічний розвиток сім'ї досліджені недостатньо.

Протягом життєвого циклу кожен член сім'ї послідовно змінює свій сімейний стан: спочатку він є дитиною, потім чоловіком або дружиною, а згодом — прабатьком. Це змінює його рольові стосунки та взаємодію в сім'ї. Перехід сім'ї з однієї фази в іншу змінює її демографічний склад, тобто розподіл членів сім'ї за ознаками, важливими для відтворення населення. Найбільш значущими характеристиками є наявність подружньої пари або лише одного з подружжя, їхній вік, кількість та вік дітей. Демографічний склад визначає демографічні типи сімей, які характеризують стадію сімейного циклу та перспективи демографічного розвитку. Перехід між фазами не завжди супроводжується зміною типу сім'ї: наприклад, укладання шлюбу старшою дитиною, овдовіння чи розлучення змінюють тип, а народження ще однієї дитини — ні [5, c. 192-194].

2. Типи сімейних організацій та сімей

Типологія сімейної організації в демографії базується на формах шлюбних союзів. Найпоширенішими є моногамія та полігамія. Моногамія — це історично зумовлена форма шлюбу та сім'ї, за якої чоловік одружений лише з однією жінкою, а жінка — лише з одним чоловіком. Такий союз санкціонований суспільством і часто має пожиттєвий характер. Навіть у країнах, де юридичні та соціальні норми не приписують моногамної сім'ї, вона залишається найпоширенішим типом шлюбно-сімейних стосунків.

Полігамія, або багатошлюбність, означає шлюб, за якого один із членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію (багатоженство) та поліандрію (багатомужжя).

Полігінія — історична форма шлюбу, за якої чоловік перебуває одночасно в кількох шлюбних союзах із різними жінками. Часто вона реалізується у формі гаремної сім'ї. Дослідження показують, що полігінія знижує показник плідності, але в деяких випадках може збільшувати народжуваність. Поліандрія — рідкісна архаїчна форма групового шлюбу, за якої жінка може перебувати одночасно в кількох шлюбних союзах із різними чоловіками. У минулому столітті вона була поширена серед деяких груп ескімосів та алеутів, а до недавнього часу — серед деяких етнічних меншин Тибету та Індостану. Поліандрія виникала через переважання чоловіків на шлюбному ринку, що було наслідком високої смертності дівчаток; її вплив на рівень народжуваності не вивчений [4, c. 26].

Сім'ї класифікують за двома підставами: на повні та неповні, а також на прості (нуклеарні) та складні. Повна сім'я складається з однієї подружньої пари з дітьми або без них. Неповна сім'я базується на одному з батьків із дітьми. Такі сім'ї часто називають «уламками» повних. Навіть якщо неповна сім'я виникає через народження позашлюбної дитини самотньою жінкою, зазвичай це є наслідком розірвання фактично незареєстрованого шлюбу між батьками ще до народження дитини. Народження дітей від випадкових зв'язків — відносно рідкісне явище. Як повна, так і неповна сім'я може бути простою або складною.

Простими, або нуклеарними (від латинського «нуклеус» — ядро), вважаються сім'ї, що включають лише шлюбну пару з дітьми, які не перебувають у шлюбі, шлюбну пару без дітей або одного з батьків із дітьми. Згідно з рекомендаціями статистичної комісії ООН для переписів населення, подружня пара з однією чи кількома дітьми, які ніколи не перебували в шлюбі, утворює повне ядро сім'ї, а один із батьків із дітьми, які ніколи не перебували в шлюбі, — неповне ядро сім'ї. Кількість повних ядерних сімей, де обоє подружжя перебувають у репродуктивному віці, визначає перспективи відтворення населення.

Складні сім'ї включають дві або більше нуклеарні сім'ї чи три або більше поколінь. Для віднесення до складної сім'ї важливим є факт спільного проживання та ведення спільного господарства, незалежно від того, чи належать нуклеарні сім'ї до однієї чи кількох генерацій. До складної сім'ї можуть входити один або обоє батьків когось із подружжя, самотня мати (батько) або інші родичі [2, c. 14-15].

У вітчизняній статистиці виокремлюють так звані «інші сім'ї», які не кваліфікують ні як прості, ні як складні. Вони, як і неповні сім'ї, є «уламками» повних. Проживання дітей без обох батьків у бабусь, дідусів, старших братів чи сестер та інших родичів зазвичай є наслідком повного розпаду батьківської сім'ї через смерть обох батьків, розлучення, позашлюбне народження з подальшою смертю матері, відмову матері від дітей або позбавлення її материнських прав.

У більшості країн світу при опрацюванні даних переписів сім'ї не поділяють на нуклеарні та складні. В економічно розвинених країнах, за винятком Японії, частка складних сімей надто мала, тому їх розглядають як дві різні сім'ї. У країнах, що розвиваються, зазвичай використовують рекомендації ООН щодо поділу сімей за кількістю сімейних ядер. Невелика частина сімей (кілька відсотків) взагалі не має жодного повного чи неповного сімейного ядра, тому їх називають «без'ядерними». Вітчизняна статистика відносить їх до категорії «інших».

Сім'я і хатнє господарство. Для міжнародних зіставлень зазвичай використовують статистику «хатніх господарств», оскільки щодо неї легше досягти порівняльної однаковості. Хатні господарства бувають двох типів: особисті (приватні) та колективні. Згідно з рекомендаціями ООН, поняття «хатнє господарство» ґрунтується на побутовому укладі, у рамках якого окремі особи або групи забезпечують себе всім необхідним для життя, насамперед харчуванням. Вони можуть складатися з однієї або кількох осіб, які проживають разом, об'єднують доходи та ведуть спільне господарство. На відміну від сім'ї, відносини спорідненості чи свояцтва між членами хатнього господарства не обов'язкові. Крім родичів, вони можуть включати прислугу, пожильців та інших неродичів.

Хатнє господарство розглядають переважно як споживчий осередок, а елементи виробничої діяльності враховують лише тією мірою, якою вони забезпечують власні потреби. Більшість країн дотримується визначення ООН, хоча в деяких на перший план висувається спільне проживання, а в інших — спільне харчування. У США, Швеції, Швейцарії та низці інших країн до хатнього господарства зараховують особу або групу осіб, що займають окреме житлове приміщення. Оскільки типи житла в цих країнах надзвичайно різноманітні, виокремлення хатніх господарств є доволі складним завданням. Особи, об'єднані в хатні господарства, можуть проживати в одно- або багатоквартирних будинках, службових квартирах, готелях, палатках у таборах або взагалі не мати житла. Наприклад, згідно з рекомендаціями ООН, до хатніх господарств зараховують і безпритульних.

Від приватних хатніх господарств без родичів слід відрізняти колективні хатні господарства — в'язниці, казарми, дитячі будинки, будинки для старих та інвалідів, лікарні для хронічно хворих тощо. У багатьох країнах кожного мешканця колективного хатнього господарства умовно розглядають як приватне хатнє господарство з однієї особи.

В економічно розвинених країнах хатні господарства з однієї особи зазвичай становлять значну частину (20—25%) усіх приватних хатніх господарств. До них слід додати ще 1—2% населення, яке проживає в колективних хатніх господарствах. Проте з демографічної точки зору одинаків неправомірно вважати сім'ями з однієї людини. Їхню кількість слід зіставляти із загальною чисельністю населення, об'єднавши всіх самотніх осіб, які живуть як у приватних, так і в колективних хатніх господарствах. У такому разі частка самотніх у цих країнах становитиме 10—15% населення. Структуру хатніх господарств за кількістю осіб слід обчислювати щодо кількості приватних хатніх господарств із двох та більше осіб. У межах цієї категорії поняття «хатнє господарство» та «сім'я» (у розумінні вітчизняної статистики) у більшості випадків збігаються, що уможливлює міжнародні зіставлення.

Одного з членів сім'ї або хатнього господарства, який відіграє роль лідера, називають главою сім'ї (хатнього господарства). Зміст інституції главенства визначений соціальними функціями сім'ї та рівнем розвитку суспільних відносин у країні. У дореволюційній Росії, наприклад, главу сім'ї розглядали як головного годувальника, відповідального за добробут членів сім'ї та такого, що надає їм засоби до життя. Сьогодні в багатьох країнах глава сім'ї наділений особливими правами та несе відповідальність за сім'ю. Там, де сім'я залишається виробничим осередком, статусні характеристики глави визначають соціальну приналежність решти членів і всієї сім'ї. Зі зміною соціальних функцій сім'ї економічне становище глави втрачає значення єдиного критерію соціального статусу, і приналежність сім'ї до соціальної групи визначають за характеристиками кількох її членів або сім'ї загалом [1, c. 42-45].

Сімейний склад населення. Сімейний склад населення, або сімейна структура, відображає розподіл людей по сім'ях різної величини, складу й типу. На відміну від складу сім'ї (розподілу членів однієї сім'ї за демографічними та соціально-економічними ознаками), сімейний склад населення репрезентований у вигляді групувань сімей за кількістю членів, кількістю дітей, кількістю зайнятих та утриманців тощо, а також групувань членів усіх сімей за цими характеристиками. Загальноприйнята система показників сімейного складу населення відсутня, а сам він вивчений недостатньо глибоко. Відомості про нього отримують лише за даними переписів або обстежень населення, оскільки поточний облік його змін не ведеться.

Сімейний склад населення залежить від його статево-вікової структури та формується під впливом народжуваності, смертності, шлюбності та розлучуваності. Вплив справляють і міграції населення. Таким чином, сімейний склад населення зазнає прямого або опосередкованого впливу практично всіх демографічних процесів і всього комплексу умов життя, які визначають характер їх перебігу [5, c. 196].

3. Головні процеси, що впливають на демографічний розвиток сім'ї

Дослідження різних років свідчать, що загальна тенденція зміни величини й складу сімей мала вирішальний вплив на радикальне зрушення в характері відтворення населення під час демографічної революції. Кожному етапу демографічного переходу відповідали певні структура й тип сім'ї.

У першій фазі переходу, за збереження високої народжуваності та швидкого зниження смертності, спостерігалися помірне зростання частки великих сімей, скорочення частки невеликих, відносна стабільність частки простих сімей, збільшення частки самотніх за незначного зростання середньої величини сім'ї. У другій фазі, разом зі зниженням народжуваності, скорочується частка великих сімей і зростає частка малих, збільшується частка простих і зменшується частка складних сімей, а також середня величина сім'ї. За даними американського демографа Н. Райдера, середня величина сім'ї до початку демографічного переходу становила 3,15 особи, у перехідний період — 4,67 особи, а після його завершення — 3,37 особи. Тенденція до скорочення величини сім'ї виявляється синхронно зі скороченням народжуваності або з невеликим відставанням. Істотну роль у зниженні розмірів сім'ї відіграє процес нуклеаризації, пов'язаний зі збільшенням частки простих сімей у сімейній структурі населення [3, c. 106].

Сьогодні майже для всього світу характерне прагнення молодих сімей до відокремлення від батьківських. Цей процес частково стримують матеріальні труднощі та житлові умови. Але за першої ж можливості відбувається нуклеаризація сім'ї, тобто подрібнення складної сім'ї на дві прості. Процес нуклеаризації повсюдно збільшує кількість сімей, і в низці випадків вона зростає швидше, ніж чисельність населення. Для економічно розвинених країн характерні не лише відхід із сім'ї всіх дорослих дітей, які уклали шлюб, але й виокремлення дорослих неодружених дітей із батьківських сімей. Зазвичай відхід дорослих дітей пов'язаний з міграцією — від'їздом на роботу або навчання в інший населений пункт чи навіть в іншу країну. Така міграція дуже часто має необоротний характер. Однією з головних її причин є прагнення дорослих дітей до незалежності від батьків. Відхід дорослих дітей призводить до утворення значної кількості сімей типу «порожнього гнізда» — старих пар, полишених усіма дітьми. Їх тим більше, чим нижча народжуваність і чим менше дітей. За умов малодітності та раннього відокремлення дітей багато сімей стають «порожніми гніздами», коли батькам лише по 40—45 років. Упродовж 25—30 і більше років, аж до смерті одного з подружжя, такі сім'ї зберігають цей статус. Овдовілий член подружжя, найчастіше жінка, поповнює категорію самотніх. Крім того, за масового відходу з батьківських сімей неодружених дітей останні також потрапляють до цієї категорії й залишаються в ній тим довше, чим раніше відокремлюються від батьків і чим пізніше укладають шлюб.

Крім нуклеаризації, помітний вплив на сімейну структуру населення справляє припинення шлюбів — розпад сімей у результаті смерті одного з подружжя, роздільного проживання, розлучень або позашлюбних народжень. Іноді неповні сім'ї стають повними через укладання самотнім нового шлюбу. Але оскільки повторний шлюб укладається не одразу після розлучення, а тим паче овдовіння, кількість неповних сімей на кожен конкретний момент часу буває доволі значною. Період існування неповної сім'ї зазвичай коротший, ніж повної дітної сім'ї. Якщо остання не розпадається, вона існує щонайменше від народження первістка до відходу останньої дитини або її пошлюблення. Тому частка неповних сімей (або дітей, що в них проживають, що не одне й те саме) дає занижене уявлення про те, скільки дітей переживають таку психічну травму, як розлучення батьків або смерть одного з них [2, c. 51-52].

Поширеність неповних сімей у країнах, що розвиваються, пояснюється іншими причинами. У Латинській Америці вони виникають переважно в результаті розпаду типових для регіону так званих «консенсуальних» шлюбів. Це вільні союзи, які не оформлюють згідно із законом через невіру в міцність шлюбу, а здебільшого через великі труднощі отримання розлучення у католиків. Тому дітей, народжених у таких сім'ях, формально реєструють як позашлюбних. Проте вони з'являються на світ у фактично існуючих повних сім'ях, які або не розпадаються зовсім, або розпадаються після тривалого часу. В останні 10—15 років позашлюбні союзи набули широкого поширення майже в усіх країнах Західної Європи.

Для більшості країн Азії та Африки традиційною причиною виникнення неповних сімей є вдівство. Його роль особливо помітна там, де місцеві культи або традиції не схвалюють повторні шлюби овдовілих жінок. Проте мусульманська культура не забороняє повторні шлюби вдів та розлучених. Тому поширеність розлучень у низці арабських країн не є причиною виникнення значної кількості неповних сімей, а позашлюбні народження для таких країн взагалі не типові.

Процес нуклеаризації сім'ї тісно пов'язаний із проблемою міцності шлюбу. Відокремлення молодої сім'ї від батьківської супроводжується багатьма труднощами, серед яких, крім житлової, є такі проблеми, як міра підготовленості молодого подружжя до ведення хатнього господарства, рівень матеріальної забезпеченості, навички виховання дітей, готовність цивілізовано розв'язувати сімейні конфлікти. Часто молоді пари виявляються непідготовленими до самостійного життя. Їм доводиться звертатися по допомогу до батьків, у тому числі й матеріальну, хоча вони визнають, що це несумісне з їхнім прагненням самостійності.

Незавершеність процесу нуклеаризації виявляється ще й у тому, що батьки втрачають право контролю над шлюбним вибором дітей раніше, ніж діти дістають можливість жити окремо, навчаються бути самостійними й відповідальними за свої рішення [5, c. 198].

Висновки

Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу.

Демографічний розвиток сім'ї становлять ті зміни в її складі, які справляють безпосередній вплив на процес відтворення населення. Вони включають такі події, як укладання шлюбу, народження дитини, розлучення, смерть когось із членів сім'ї. Кожна з цих подій змінює демографічний статус сім'ї й переводить її в новий соціально-демографічний стан. Розвиваючись, сім'я проходить низку етапів, послідовність яких утворює життєвий цикл сім'ї. Останній іноді називають моделлю сім'ї або моделлю розвитку сім'ї.

Найзагальнішою характеристикою сімейного складу населення є його розподіл на членів сімей та людей, котрі живуть поза сім'ями; сімей за величиною, тобто за кількістю членів; членів сімей за сім'ями різної величини; і нарешті, розподіл сімей за типами, виокремленими відповідно до структури відносин спорідненості в сім'ї.

Про еволюцію сім'ї за достатньо тривалий час можна скласти уявлення тільки за побічними даними, оскільки хатні господарства та сім'ї почали враховувати в переписах населення лише від середини XX сторіччя.

У демографії об'єктом вивчення є, як правило, сімейне хатнє господарство, яке не включає осіб, не пов'язаних спорідненістю. У більшості економічно розвинених країн переважна частина хатніх господарств складається з однієї сім'ї й не має у своєму складі неродичів.

Список використаної літератури

1. Борисов В. Демография: Учебн. для вузов / Владимир Борисов. — М.: Nota bene, 1999. — 269 с.
2. Волков А. Семья — объект демографии / Андрей Волков. — М.: Мысль, 1986. — 269 с.
3. Демографія, економіка праці та соціальна політика: Зб. наук. ст. / М-во освіти України, КІСМ; Редкол.: Л.М. Фільштейн (відп. ред.) та ін. — Кіровоград: КДТУ, 1996. — Вип. 7. — 1999. — 253 с.
4. Муромцева Ю. Демографія: Навчальний посібник / Юлія Муромцева; М-во освіти і науки України. — К.: Кондор, 2006. — 299 с.
5. Прибиткова І. Основи демографії: Навч. посіб. для студ. вузів / Ірина Прибиткова; М-во освіти України. — К.: АртЕк, 1997. — 252 с.