Шлюб та батьківські права

Вступ.

1. Підстави для визнання шлюбу недійсним.

2. Підстави і наслідки позбавлення батьківських прав.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Шлюб, зареєстрований відповідно до встановленої процедури, вважається законним і породжує правові наслідки, передбачені законодавством, до моменту ухвалення судового рішення про його недійсність. До цього моменту особи, які його уклали, мають статус законного подружжя з усіма відповідними правами та обов'язками. Припущення про дійсність шлюбу, укладеного з дотриманням закону, не піддавалося сумніву ані в теорії радянського сімейного права, ані в сучасній юридичній науці. [1]

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового впливу, що застосовується до батьків, які не виконують належним чином обов'язки з виховання дітей. Такий захід можливий виключно на підставі судового рішення. Законодавство визначає перелік підстав, за наявності яких батьки можуть бути позбавлені цих прав. Однією з ключових підстав є відмова батьків без поважних причин забрати дитину з пологового будинку чи іншого медичного закладу, а також відсутність батьківського піклування протягом шести місяців. Жінки, які вступають до пологового будинку, зазвичай пред'являють паспорт, однак трапляються випадки, коли документ відсутній. Найчастіше це свідчить про намір залишити новонародженого та відмовитися від нього. Зазвичай від дітей відмовляються одинокі матері, але іноді таке рішення ухвалюють і сімейні пари, пояснюючи це наявністю інших дітей або складним фінансовим становищем. Суд у кожному конкретному випадку, дослідивши обставини справи, визначає поважність причини відмови. Якщо суд встановить, що особа без поважних причин не забирає дитину з пологового будинку або не виявляє піклування протягом пів року, вона може бути позбавлена батьківських прав. [2, 163]

1. Підстави для визнання шлюбу недійсним

Сімейне законодавство встановлює вичерпний перелік обставин, за яких шлюб може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Цей перелік міститься у статтях 22, 24-26 Сімейного кодексу України та не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до чинного законодавства, підставами для визнання шлюбу недійсним є:

а) укладення шлюбу особою, яка не досягла шлюбного віку (ст. 22 СК);

б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки на укладення шлюбу (ст. 24 СК);

в) укладення шлюбу з особою, визнаною судом недієздатною (ст. 24 СК);

г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК);

ґ) перебування особи, яка уклала шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК);

д) укладення шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК);

е) укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою дитиною (ст. 26 СК);

є) приховування тяжкої хвороби або хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК);

ж) укладення шлюбу без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Для визнання шлюбу недійсним достатньо довести в суді наявність однієї з указаних обставин. За КпШС України 1969 року порушення умов укладення шлюбу саме по собі не тягло недійсності — потрібне було відповідне судове рішення. У Сімейному кодексі України законодавець підходить до цього питання інакше, розглядаючи шлюб як різновид цивільно-правової угоди. Залежно від характеру порушення, шлюб може бути або абсолютно недійсним з моменту укладення (нікчемним), або відносно недійсним (оспорюваним). Статті 39-41 СК України передбачають три правові моделі визнання шлюбу недійсним:

1. Шлюб, який є недійсним. Це означає, що при його укладенні були допущені настільки серйозні порушення, що він вважається недійсним автоматично, без рішення суду.

2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для цього необхідне судове рішення, яке ґрунтується на доведених у судовому засіданні обставинах порушення умов укладення шлюбу.

3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки в цьому випадку залежать від розсуду суду: він може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або визнати його недійсним.

1. Недійсним є шлюб:

А) Зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Порушення принципу одношлюбності є однією з найпоширеніших підстав для визнання шлюбу недійсним у судовій практиці.

Захист одношлюбності як обов'язкової умови укладення шлюбу реалізується через визнання недійсним шлюбу, що порушує цю умову. Це відбувається, як правило, коли стикаються інтереси та права, що випливають із двох шлюбів. Така ситуація виникає, коли:

1) на момент укладення шлюбу один із подружжя вже перебував в іншому шлюбі;

2) після укладення шлюбу з'являється той із подружжя, хто раніше був оголошений померлим у встановленому порядку. [8]

У першому випадку йдеться про бігамію — одночасне перебування у двох шлюбах. Оскільки на момент укладення другого шлюбу перший не було розірвано, другий шлюб визнається недійсним як такий, що укладений із порушенням встановленого порядку.

Другий шлюб є недійсним і не впливає на правову природу першого шлюбу. Недійсність другого шлюбу та збереження чинності першого є безумовними і не залежать від волі сторін зберегти чи анулювати той чи інший шлюб. Не має значення, чи усвідомлено порушили подружжя вимоги закону, чи добросовісно помилялися. Наприклад, подружжя тривалий час не підтримувало стосунків, і один із них міг вважати, що інший загинув унаслідок бойових дій чи нещасного випадку. Однак ці обставини не мають правового значення, і повторний шлюб буде визнаний недійсним.

Другий випадок виникає, коли повертається особа, оголошена померлою. У цій ситуації смерть була зареєстрована органом РАЦС на підставі судового рішення, шлюб було припинено, а перешкод для укладення нового шлюбу не існувало. Тому другий шлюб із самого початку був правомірним, оскільки принцип одношлюбності не порушувався. [5, 32]

Б) Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.

Підставою для визнання шлюбу недійсним є його укладення з близькими родичами — родичами по прямій висхідній і низхідній лініях, а також між рідними братами та сестрами (повнорідними, які походять від спільних батьків, і неповнорідними — єдинокровними чи єдиноутробними). Перешкодою для шлюбу є не лише шлюбні родинні зв'язки, а й будь-яка, зокрема позашлюбна, спорідненість.

У будь-якому разі шлюби між близькими родичами (по прямій лінії), між рідними братом та сестрою (як повнорідними, так і неповнорідними) є абсолютно недійсними.

В) Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Особа, визнана судом недієздатною, не може свідомо висловити волю на укладення шлюбу, оскільки внаслідок психічного захворювання чи недоумства не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може бути дійсним. [9, 341]

2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду:

А) Зареєстрований без вільної згоди чоловіка та жінки. Відсутність взаємної згоди при укладенні шлюбу в теорії сімейного права за аналогією з цивільним правом називають пороком волі.

Б) У разі його фіктивності.

Серед підстав визнання шлюбу недійсним законодавець окремо виділяє фіктивність, тобто укладення шлюбу без наміру створити сім'ю, а лише з метою отримання пільг чи привілеїв, що випливають із реєстрації (право на житло чи майно другого з подружжя, право на пенсію, страхову суму, ухилення від сплати податків тощо). Зовнішня згода таких осіб на шлюб не відповідає їхній внутрішній волі.

3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду:

А) Між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без отримання дозволу суду на такий шлюб.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням.

Б) Між двоюрідним братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею.

У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами третього ступеня спорідненості заборонені (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Швейцарія). Орієнтація на сучасну європейську модель законодавства зумовлює жорсткіші вимоги до можливостей укладення шлюбу родичами.

В) З особою, яка приховала свою тяжку хворобу.

Законодавець також називає підставою для визнання шлюбу недійсним приховування тяжкої хвороби або хвороби, небезпечної для іншого з подружжя чи їхніх нащадків. Якщо ж особа не приховувала наявність хвороби, то підстави для визнання шлюбу недійсним відсутні.

Поняття "тяжка хвороба" є оціночним. У кожному конкретному випадку суд, враховуючи вік хворого з подружжя, його соціальний стан, професію, може визнати ту чи іншу хворобу "тяжкою", оскільки стан здоров'я особи 50-60 років не може бути таким, як у 20-річної.

Г) З особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним, якщо особі, що не досягла шлюбного віку, рішенням суду не було надано таке право.

Порушення може бути допущене як працівниками РАЦСу, так і внаслідок подання неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі відповідає інтересам неповнолітньої особи. Водночас суд має право, виходячи з інтересів того з подружжя, хто не досяг повноліття, відмовити в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли жінка вагітна чи народила дитину). [10, 58]

2. Підстави і наслідки позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується лише тоді, коли інші заходи не дали позитивних результатів. Цей захід можливий лише щодо дітей, які не досягли 18 років.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, де вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14 років.

Органи опіки та піклування і прокурор не лише мають право подавати позови про позбавлення батьківських прав, але й зобов'язані брати участь у розгляді кожної такої справи незалежно від того, хто є позивачем.

Якщо під час розгляду справи суд виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, порушується кримінальна справа.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав свідчить про те, що особа злісно не виконує обов'язки з виховання дитини. Зрозуміло, що така особа не може залишити дитину в себе, тому виникає потреба визначити подальшу долю дитини.

Якщо дитина проживала з тим із батьків, хто позбавлений прав, суд вирішує питання про можливість їхнього подальшого спільного проживання. [7]

Суд може ухвалити рішення про виселення батька чи матері, позбавленого батьківських прав, із житлового приміщення, де він проживає з дитиною, якщо встановлено, що він має інше житло, або ухвалити рішення про примусовий поділ чи обмін житла.

Дитина за бажанням другого з батьків може бути передана йому. Якщо це неможливо, переважне право на передання дитини мають баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі за їхньою заявою. Якщо дитина не може бути передана родичам, мачусі чи вітчиму, вона передається під опіку органу опіки та піклування. Дитина, передана родичам, мачусі, вітчиму чи органу опіки, зберігає право на проживання в житловому приміщенні, де вона проживала, і може будь-коли повернутися до нього. [3, 132]

Із позбавленням батьківських прав припиняються сімейні правовідносини між батьками та дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків з її виховання; перестає бути законним представником дитини; втрачає право на пільги та державну допомогу, що надається сім'ям із дітьми;

не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не може в майбутньому отримати майнові права, пов'язані з батьківством, які могла б мати у разі непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Позбавлення батьківських прав як наслідок винної поведінки не означає повного звільнення від обов'язку утримувати дітей.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Аліменти стягуються на користь другого з батьків (опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина), а також організації, де дитина перебуває на вихованні.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він):

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав (згідно зі ст. 166 Сімейного кодексу України)

1. Особа, позбавлена батьківських прав:

1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

2) перестає бути законним представником дитини;

3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності. [4, 227]

Висновки

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 СК України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто між особами, які уклали недійсний шлюб, не виникає жодних прав та обов'язків.

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що він не лише припиняє правовідносини на майбутнє (що має місце і при розірванні шлюбу), а й відновлює становище, яке існувало до укладення шлюбу. Таким чином, визнання шлюбу недійсним відрізняється від розірвання шлюбу: а) правовими підставами; б) колом суб'єктів, які мають право ініціювати розірвання шлюбу чи вимагати визнання його недійсним; в) процедурою; г) правовими наслідками; д) моментом, з якого шлюб припиняється чи визнається недійсним.

Як кажуть, "Батьків не обирають", і, на жаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, порушуючи тим самим подальше становлення та розвиток дитини в суспільстві.

Насамперед варто визначити обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Ці обов'язки висвітлені у ст. 150 Сімейного кодексу України, а саме:

1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; 4. Батьки зобов'язані поважати дитину; 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. [6, 53]

Список використаних джерел

1. Адміністративна відповідальність. - К.: Магістр - ХХІ сторіччя, 2005.

2. Ващенко А.В. Сімейне право України. К: Юридична література, 2006. - 250с.

3. Вісник Запорізького державного університету. Сер.:Юридичні науки. №1/2004/ Гол. ред. В.Ф. Погорілко.- Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 216с.

4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 336с.

5. Методичні вказівки з курсу цивільного і сімейного права України.- Луганськ: , 2000.- 63с.

6. Наливайко, Лариса Романівна Конституційне право України: Навчально-методичний посібник для студентів юридичного факультету).- Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 120с.

7. Плєшнева Н.В. Сімейне право України, Київ, 2001 р.

8. Проект Сімейного кодексу, Київ, 2001р.

9. Цивільне право: Підручник. Частина перша/ Ред. Дзера О.В.- К: Вентурі, 1997.- 544с.

10. Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П.Бажана, 2001.- 160с.