Ризики в особистому страхуванні та можливість їх страхування

Вступ.

1. Класифікація ризиків в особистому страхуванню.

2. Особливості особистого страхування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У сфері страхової діяльності найбільш розповсюдженими різновидами страхування життя є:

• страхування на випадок смерті;
• страхування на випадок дожиття до завершення терміну страхування або досягнення певного віку;
• змішане страхування життя.

За цільовим призначенням, способами формування страхових фондів та процедурою визначення суми страхових виплат, види страхування життя мають яскраво виражений накопичувальний характер.

У світовій практиці прийнято розрізняти страхування капіталів, коли страхова сума виплачується при дожитті застрахованої особи до обумовленої в договорі дати чи події або у випадку її смерті, та страхування рент, що передбачає періодичні виплати застрахованій особі.

Об'єктом страхування життя виступають майнові інтереси застрахованої особи, що пов'язані з її життям (смертю) та спрямовані на отримання нею або вигодонабувачем певного доходу при настанні відповідної страхової події.

Суб'єктами таких правовідносин виступають страховик, страхувальник, застрахована особа та вигодонабувач.

Укладання договору страхування життя відбувається на основі заяви страхувальника за формою, встановленою страховиком.

Страховими випадками визнаються:

• смерть застрахованої особи;
• дожиття застрахованої особи до завершення терміну страхування або досягнення віку, визначеного договором.

1. Класифікація ризиків в особистому страхуванню

Особисте страхування має чимало спільних рис із соціальним страхуванням, особливо щодо об'єктів страхового захисту громадян. Втім, між ними існують суттєві відмінності. Ключова з них полягає у джерелах формування страхових фондів: для особистого страхування це переважно індивідуальні доходи громадян, тоді як соціальне страхування фінансується з коштів підприємств, установ та організацій.

В особистому страхуванні виділяють наступні страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; завершення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку з виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

Особисте страхування охоплює як короткострокові, так і довгострокові договори.

Ризики, притаманні страхуванню життя, обумовлені невизначеністю тривалості життя для кожного окремого страхувальника. Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії у разі смерті страхувальника (застрахованого) протягом дії договору або його дожиття до обумовленого строку чи певної події.

Страхування від нещасних випадків при обов'язковій формі покриває такі ризики: загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, отримання застрахованим травми, тимчасова втрата працездатності. Добровільне страхування додатково включає травми, утоплення, опіки, ураження блискавкою або електричним струмом, обмороження, випадкове гостре отруєння, укуси тварин.

Медичне страхування охоплює ризики, пов'язані із втратою здоров'я з будь-яких причин.

Поділ страхування на підгалузі визначається сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів та порядком накопичення коштів для страхових виплат. З огляду на це, страхування життя, що характеризується поступовим накопиченням коштів протягом дії договору, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків та медичне страхування — ризиковані.

Ризики у страхуванні життя пов'язані з невизначеністю тривалості життя для кожної конкретної людини. Наприклад, коротке життя годувальника сім'ї створює серйозні проблеми для його дружини та дітей, тоді як тривале життя породжує питання фінансового забезпечення у похилому віці.

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії у разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору або дожиття до обумовленого строку. Додатково договір може включати відповідальність страховика при дожитті застрахованої особи до певної події, наприклад, одруження чи народження дитини, а також у разі втрати здоров'я від нещасного випадку.

Світовий досвід свідчить, що страхування життя завжди вважалося вигідним вкладенням коштів. Страхувальник (застрахований) може розраховувати на страхову суму або пенсію при дожитті до закінчення договору, що слугує засобом накопичення. Крім того, страхування життя виступає інструментом захисту спадщини, дозволяючи передбачити наслідки своєї смерті для близьких та визначити частку спадщини для кожного з них. Таким чином, страхування життя полегшує передання майна та створює грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання) [5, c. 103-105].

Крім того, широке розповсюдження страхування життя сприяє зниженню соціальної напруги та зменшенню навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за яким можуть укладатися на 10, 20 і навіть 40 років, дозволяє накопичувати значні страхові фонди. Тимчасово вільна частина цих фондів може використовуватися як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

При здійсненні страхування життя основними страховими випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Тому страховій компанії необхідно визначати ймовірність цих подій. Врахування цього моменту дозволяє досягти еквівалентності відносин між страховиком та страхувальником і забезпечити страховикові міцну фінансову основу діяльності. Важливе місце у вирішенні цього завдання займає вимірювання норм смертності. Для цього складаються таблиці смертності, що базуються на показниках статистичного обліку населення або матеріалах самої страхової компанії. Таблиця смертності містить розрахункові показники, які характеризують смертність населення в окремих вікових групах та доживаність при переході до іншої вікової групи. Вона показує, скільки років у середньому може прожити людина з-поміж тих, хто народився, або тих, хто досяг певного віку. Страховикові, який займається страхуванням життя, важливо знати фактори, що впливають на смертність населення: вік, професію, місце проживання, стать. При розробці умов страхування необхідно враховувати, що найбільше людей помирає в дитячому віці, до 25 років смертність зменшується, а далі поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втрати здоров'я і життя. Наприклад, ризик каліцтва або смерті в акробата значно вищий, ніж у службовця. Також необхідно враховувати стать потенційних страхувальників [2, c. 132-133].

2. Особливості особистого страхування

Страхова компанія може запропонувати страхувальникові, який має труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (з припиненням сплати внесків). Така операція, яка по суті є невигідною для страховика, називається редуціюванням.

Світова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає можливість укладення договорів з умовою виплати певної суми при дожитті страхувальника до зазначеного строку (події) або у разі його смерті, що спрямоване на створення нових капіталів. Особливою популярністю користується змішане страхування життя, яке передбачає виплату як при дожитті до зазначеного строку (віку), так і у разі смерті протягом дії договору.

Рентне страхування передбачає виплату обумовленої договором частки страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних платежів, загальна сума яких залежить від тривалості його життя.

Класифікація страхування за об'єктами передбачає його поділ на види. Це дозволяє страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів для різних видів страхування та визначати особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування включала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування та страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи зацікавленість страхувальників у цих видах, можна відзначити, що вони користувалися популярністю (за винятком довічного страхування), оскільки дозволяли захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть) та накопичити певну суму до закінчення строку договору або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Страхування життя є надзвичайно важливим напрямком діяльності на більшості страхових ринків економічно розвинених країн. Потреба в його розвитку існує і в Україні, яка вже має певний досвід у цій сфері за умов ринкової економіки. Цей досвід пов'язаний, зокрема, з Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», ухваленим у травні 1993 року. Цей документ передбачав формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, що не забезпечило страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для майбутніх виплат. Крім того, він не висував вимог до переліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договорами страхування життя, та до обсягу зобов'язань страховика. Це призвело до значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхування, які не мали з ним нічого спільного. В результаті цьому важливому напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, а страхувальники зневірилися в його дієвості. Для виправлення ситуації у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей документ визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, встановив перелік страхових випадків та порядок розрахунку нетто-тарифів з урахуванням особливостей цього виду діяльності [11, c. 256-258].

Подальшому розвитку страхування життя сприяло ухвалення у березні 1996 року Закону України «Про страхування», який усунув недоліки Декрету. Важливою вимогою цього Закону стала заборона з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, здійснювати інші види страхування.

У червні 1997 року Укрстрахнагляд затвердив Методику формування резервів зі страхування життя, яка й нині визначає механізм виконання актуарних розрахунків і формування резервів. Згідно з Методикою, страховими подіями, при настанні яких здійснюється виплата, можуть бути: смерть застрахованої особи, дожиття до закінчення строку дії договору, досягнення пенсійного віку або віку, обумовленого в договорі, а також смерть найближчого родича застрахованого.

У жовтні 2001 року набула чинності нова редакція Закону України «Про страхування», в якій значну увагу приділено страхуванню життя. Зокрема, визначено, що страхування життя передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі смерті застрахованого, а також, якщо це передбачено договором, у разі його дожиття до закінчення строку дії договору та/або досягнення визначеного віку. Умови страхування можуть передбачати обов'язок страховика здійснити виплату у разі нещасного випадку із застрахованою особою та/або її хворобою. Якщо при настанні страхового випадку передбачаються регулярні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), у договорі обов'язково має передбачатися ризик смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору і першою довічною виплатою. В інших випадках обов'язково має передбачатися ризик смерті застрахованої особи протягом усього строку дії договору. Також підвищено вимоги до розміру мінімального статутного фонду страховиків, які займаються страхуванням життя — він має становити 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Станом на 1 січня 2005 року в Україні було зареєстровано та ліцензовано на здійснення страхування життя лише 18 страхових компаній, серед яких «Аска-Лайф» (Донецьк), «Оранта-Життя» (Київ), «Терен-Життя» (Тернопіль). Майже всі компанії зі страхування життя є резидентами на страховому ринку України [1, c. 49-51].

При формуванні страхового ринку України практика страхування життя базувалася на відомих та популярних у населення видах страхування. Дуже популярним як у колишньому СРСР, так і в Україні, було змішане страхування життя, яке давало впевненість в одержанні страхової суми як у разі закінчення дії договору, так і при настанні інших обумовлених подій.

Страхування дітей можна вважати різновидом змішаного типу страхування життя. Страхувальниками виступають батьки та родичі дитини, які укладають договори та сплачують страхові внески. Вік і стан здоров'я страхувальника зазвичай не мають значення при укладанні договору, хоча страхові компанії можуть робити певні застереження. Договори страхування дітей можуть укладатися й юридичними особами — підприємствами, установами, організаціями, де працюють батьки.

При укладенні договору враховується вік застрахованої дитини. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років (страхова компанія може обумовити інші вікові межі). Стан здоров'я дитини зазвичай не перевіряється. Договір укладається на підставі заяви страхувальника встановленої форми. Страхувальник насамперед зацікавлений у можливості накопичити до закінчення договору певну суму. Здебільшого договори страхування дітей укладаються на дожиття до закінчення строку страхування. Договором також передбачається виплата страхової суми у випадку смерті застрахованої дитини, при втраті нею здоров'я від нещасного випадку тощо. Розмір страхової суми визначається за домовленістю сторін, при цьому страхова компанія може обумовити мінімально можливий її розмір.

Розмір страхового внеску залежить від розміру страхової суми та тарифної ставки, яка, своєю чергою, визначається віком застрахованого та строком страхування. Внесок може бути сплачений за один раз, щорічно, щоквартально або щомісячно, готівкою чи безготівково.

Договір страхування набирає чинності після надходження першого (або одноразового) внеску на рахунок страхової компанії або після сплати його готівкою працівникові страхової компанії.

Максимальний строк страхування становить 18 років, якщо вік дитини на момент укладання договору не перевищує 6 місяців. В інших випадках він визначається як різниця між 18 роками та віком дитини на момент укладення договору. Мінімальний строк дії договорів страхування життя, зокрема й страхування дітей, в Україні нині становить 3 роки.

Застрахований або страхувальник мають право на одержання страхової суми після закінчення строку дії договору. Розмір суми, яку виплачує страхова компанія за наслідки нещасного випадку, визначається з урахуванням ступеня розладу здоров'я. Максимальна виплата передбачається при стійкому розладі здоров'я, що спостерігається протягом одного року від настання нещасного випадку. Умови договору передбачають виплату страхової суми і в разі смерті застрахованого. Якщо настала смерть страхувальника (фізичної особи), який уклав договір, права та обов'язки може взяти на себе інша особа. У цьому разі, якщо виникає потреба розірвати договір, інший страхувальник може одержати викупну суму лише за той період страхування, протягом якого він сплачував внески. Викупну суму щодо частини договору, сплаченого першим страхувальником, одержує застрахований. Це не стосується випадку, якщо перший страхувальник сплатив внески за один раз — тоді заміна страхувальника може не проводитись [6, c. 196-198].

У деяких випадках страхова компанія може відмовити у виплатах. Це стосується випадків, коли застрахований помер раніше, ніж минуло 6 місяців від дня набрання договором чинності, від вродженого або тяжкого хронічного захворювання; коли застрахований віком від 14 років отримав травму або помер у зв'язку зі скоєнням ним злочину, в якому слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину; або якщо застрахований зазнав травми чи загинув під час управління транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. Умови страхування можуть передбачати й інші випадки, що не тягнуть за собою виплату страхової суми (акти тероризму, наслідки радіоактивного опромінювання тощо). Страхова сума виплачується страхувальникові (застрахованому) готівкою або безготівково перерахуванням на його особистий рахунок в установі банку.

Страхування до вступу в шлюб (весільне) передбачає можливість укладення договору з батьками (усиновителями), іншими родичами дитини, опікунами (піклувальниками), тобто з фізичними особами, а також з юридичними особами — підприємствами, установами, організаціями. При укладанні договору з фізичною особою страхова компанія обумовлює її вік (наприклад, від 18 до 72 років з умовою, що на момент закінчення договору цій особі буде не більш як 75 років) та стан здоров'я. Договори не можуть бути укладені з непрацюючими інвалідами І групи. Договори можуть укладатися відносно дітей віком від дня народження до 15 років на випадок дожиття застрахованого до закінчення строку страхування та вступу в зареєстрований шлюб або досягнення 21 року. Договір може передбачати відповідальність страховика при настанні смерті застрахованого під час дії договору або при втраті здоров'я у зв'язку з нещасним випадком.

У страхуванні до вступу в шлюб необхідно розрізняти строк страхування та вичікувальний період. Строк страхування визначається як різниця між 18 роками та віком дитини на момент укладення договору. Період між закінченням строку страхування і 21 роком вважається вичікувальним. Протягом цього періоду діє лише відповідальність страховика щодо дожиття застрахованого до обумовленої події, на відміну від періоду між набуттям договором чинності та закінченням строку страхування, коли обсяг відповідальності ширший. Вичікувальний період закінчується в день реєстрації шлюбу або в день, коли застрахованому виповниться 21 рік.

Особливістю цього виду страхування є те, що в разі смерті страхувальника дія договору не припиняється — він продовжує діяти без подальшої сплати внесків до кінця строку страхування та дає право застрахованому одержати страхову суму на підставі дожиття [8, c. 224-226].

При укладенні договору страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але страхова компанія може встановити мінімально можливий розмір. Загалом робота страховика з укладення та обслуговування договору до вступу в шлюб така сама, як і за іншими видами страхування життя. Договір може передбачати відповідальність страхової компанії в разі смерті застрахованого, але страхова сума не виплачується, наприклад, у таких випадках: застрахований помер до закінчення 6 місяців з дня набуття чинності договору від вродженого або тяжкого хронічного захворювання (захворювання крові, онкологічні та деякі інші); застрахований помер у віці від 14 років у зв'язку зі скоєнням дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину; застрахований помер під час управління транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або внаслідок того, що передав управління особі, яка перебувала в такому стані.

У цьому разі страхувальникові повертаються сплачені внески.

Довічне страхування. Більшість договорів довічного страхування укладаються з метою полегшення фінансового тягаря тих, хто залишився живим після смерті страхувальника та повинен його поховати або сплатити його борги. Договори поширюються на фізичних осіб, які перебувають у певних вікових межах, наприклад, від 20 до 70 років, і не укладаються з інвалідами І (і ІІ) групи. При укладенні договору на велику суму страховик може вимагати лікарського засвідчення стану здоров'я страхувальника.

Основою для укладення договору є письмова заява, яка підписується страхувальником особисто. Страхувальником визначається особа (фізична або юридична), яка при настанні страхового випадку одержить страхову суму. Протягом дії договору страхувальник має право на заміну вигодонабувача (вигодонабувачів). Страхова сума встановлюється за домовленістю між страховиком і страхувальником. Правилами страхування можуть встановлюватися мінімальний і максимальний розміри страхової суми. Розмір страхового внеску залежить від віку страхувальника на день подання заяви, страхової суми та встановлюється окремо для чоловіків і жінок за спеціальною таблицею, що додається до правил страхування. Страхувальнику може бути надане право сплатити внески за один раз, протягом певного строку (наприклад, до досягнення 80 років) або протягом усього життя. У разі припинення сплати внесків договір діє довічно, якщо страхувальник сплатив усі внески, або протягом певного часу, якщо внески сплачені за два роки і більше (строк виплати залежить від віку страхувальника на день подання заяви та кількості років і місяців, за які були сплачені внески).

Страхувальнику надається право протягом дії договору зменшити розмір страхової суми (але не менш ніж до встановленого правилами мінімального рівня) і далі сплачувати внески у зменшеному розмірі. У цьому разі частина сплачених внесків може бути за бажанням страхувальника повернена або зарахована як внески за наступний період.

У разі настання смерті страхувальника виплачується страхова сума, обумовлена договором, призначеній ним особі. Винятками вважаються випадки, коли страхувальник помер, перш ніж минуло 2 роки від початку набуття договором чинності, від злоякісного (онкологічного) захворювання чи захворювання серцево-судинної системи, або внаслідок самогубства (наслідків замаху на самогубство); смерть настала у зв'язку зі здійсненням дій, у яких слідчими органами або судом встановлені ознаки умисного злочину [3, c. 163-165].

Страхування додаткової пенсії. Добровільне страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на дожиття, яке, попри безперечну доцільність, з різних причин досі не набуло в Україні достатнього розвитку.

Світова практика страхування життя пропонує страхувальникам різні його види: страхування на випадок смерті та на дожиття з підвищеною виплатою на випадок смерті (або на випадок дожиття), відновлюване або невідновлюване страхування життя, динамічне, фондове страхування життя тощо. Такі види користуються попитом у страхувальників, захищаючи їх самих або їхніх близьких від різних негараздів. Асортимент послуг із страхування життя, пропонований у розвинених країнах, становить великий інтерес для українських страховиків, а набутий там досвід уже починає використовуватися в Україні [9, c. 56].

Висновки

Страхування життя може бути індивідуальним та колективним. Його комбінують не лише зі страховими випадками «смерть» і «дожиття», але й зі страхуванням від нещасних випадків.

Обсяги страхової відповідальності за договором страхування життя визначаються виходячи зі складу страхових випадків (ризиків) та страхової суми.

Страхова сума при страхуванні життя встановлюється за згодою сторін. У правилах страхування життя страховик може передбачити мінімальну страхову суму, з якої починається укладання договорів. Якщо в договір включено лише один страховий випадок, страхова сума за страховим випадком і договором в цілому буде однаковою. Якщо ж договір включає кілька страхових випадків, розмір загальної страхової суми залежатиме від розміру страхової суми кожного страхового випадку. Для страхувальника страхування життя тим дорожче, чим більша кількість страхових ризиків охоплена страховим захистом і чим більша загальна величина страхової суми за договором.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Наталя Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. - 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. - К.: Знання, 1998. - 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1998. - 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. - Харків: Бурун Книга, 2004. - 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Вища школа, 2003. - 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. - К.: Каравела, 2006. - 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2005. - 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2000. - 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

12. Таркуцяк Анатолій Олександрович. Страховий менеджмент: Метод. матеріали і рекомендації для студ. Київського ун-ту права / Київський ун-т права. — К., 2000. — 26с.

13. Ткаченко Н. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів/ Н.Ткаченко. - К.: Ліра-К, 2007. - 375 с.

14. Федоренко В. Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник / Міжрегіональная академія управління персоналом / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : МАУП, 2002. — 344с.