Ризики у менеджменті - класифікація та інші критерії

Вступ.

1. Класифікація ризиків у менеджменті.

1.1. Базова класифікація ризиків.

1.2. Інші критерії класифікації ризиків.

2. Загальна схема процесу управління ризиками.

3. Вимірювання ризику.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В сучасній економічній науці одним із ключових напрямів розвитку став пошук дієвих механізмів управління ризиками. Ризик є складним, багатоаспектним явищем, яке важко охопити повністю. У найзагальнішому вигляді ризик трактують як невизначеність щодо настання певної події в майбутньому. Для бізнесу ризик передусім асоціюється з фінансовими втратами, які можуть виникнути в разі його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними необхідно свідомо керувати, враховуючи, що всі види ризиків взаємопов'язані, а їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного середовища.

У світовій практиці управління ризиками вважається ключовою сферою менеджменту. Значна увага приділяється дослідженню ризикових зон, розробці ефективних методів контролю, оцінки та моніторингу, а також створенню відповідних управлінських систем. Вітчизняні науковці у своїх теоретичних розробках зосереджуються переважно на аналізі причин виникнення, класифікації та кількісній оцінці ризиків, тоді як питанням пошуку практичних методів управління, адаптованих до реалій українських підприємців, приділяється менше уваги.

1. Класифікація ризиків у менеджменті

1.1. Базова класифікація ризиків

Існує велика кількість різновидів ризиків, тому керівнику компанії необхідно їх систематизувати.

Класифікація ризиків передбачає їх упорядкування на основі певних ознак та критеріїв, що дає змогу об'єднати окремі підмножини ризиків у відповідні групи. Таке групування має як наукове, так і прикладне, управлінське значення.

Загалом налічується понад 40 різних критеріїв ризиків та більше 220 їх видів, тому в економічній літературі відсутній єдиний підхід до цього питання. Основними принципами управлінської класифікації ризиків є науковість, чіткість та зручність застосування.

На сьогодні найбільш поширеною є така класифікація ризиків [4, с. 94]:

• операційний ризик (operational risk);
• ринковий ризик (market risk);
• бізнес-ризик (business risk);
• кредитний ризик (credit risk).

Цю класифікацію можна застосовувати як до фінансових установ (банки, страхові та інвестиційні компанії тощо), так і до звичайних компаній, що працюють у сфері матеріального виробництва чи надання послуг.

Таким чином, вже на початковому етапі аналізу можна розділити ризики на ті, що характерні для фінансових інститутів, та ті, що притаманні нефінансовим компаніям і організаціям.

Проблематика та методологія ризиків, властивих банкам і фінансовим організаціям, досить детально опрацьована в літературі (переважно зарубіжній). Основні документи, якими керуються банківські ризик-менеджери, розробляє Базельський комітет з банківського нагляду (Basle Committee on Banking Supervision). Найпоширенішим показником ринкових ризиків фінансових інститутів є VaR (Value at Risk), тобто вартість капіталу з урахуванням ризику.

У діяльності корпорацій можна виділити такі види ризиків (рис. 1).

Операційний ризик — це ризик, що виникає через недоліки в системах і процедурах управління та контролю в організації. Сюди можна віднести ризики, пов'язані з помилками менеджменту компанії чи її працівників, проблемами внутрішнього контролю, неякісно розробленими правилами роботи тощо, тобто ризики, зумовлені внутрішньою організацією діяльності компанії. Яскравим прикладом такого ризику була «проблема 2000» (Millennium Bug), яка могла спричинити значні збитки. Техніко-виробничі ризики — це ризик завдання шкоди навколишньому середовищу (екологічний ризик), ризик виникнення аварій, пожеж, поломок, ризик порушення функціонування об'єкта через помилки в проектуванні та монтажі, а також ряд будівельних ризиків.

Кредитний ризик — це ризик того, що контрагент не виконає свої зобов'язання повністю або частково, до визначеної дати чи в будь-який час після неї.

Ринковий ризик — це ризик втрат, зафіксованих на балансових і позабалансових позиціях компанії, внаслідок зміни ринкових цін. Він охоплює ризик зміни таких параметрів ринку, як процентні ставки, валютні курси, ціни акцій чи товарів, кореляція між різними ринковими параметрами та їх волатильність.

Цінові ризики (бізнес-ризики) безпосередньо пов'язані з діловими операціями компанії на ринках постачання та збуту, тобто з її основною діяльністю.

Кожен із зазначених ризиків включає безліч конкретних різновидів. Наприклад, операційний ризик охоплює ризик обману, ризик аварій, ризик стихійних лих, а ринковий — процентний, валютний та інші ризики.

Найчастіше ці ризики тісно переплітаються між собою. Показовим прикладом є ситуація з відомим англійським банком Barings: недоліки внутрішнього контролю (операційний ризик) та біржова гра одного з працівників призвели до неможливості закрити ф'ючерсні позиції на біржі SIMEX (ризик втрати ліквідності) через неправильне прогнозування цін (ринковий ризик).

1.2. Інші критерії класифікації ризиків

Ризики можна класифікувати й за іншими ознаками. За наслідками ризики поділяють на кілька категорій [4, с. 438]:

• припустимий ризик — це ризик рішення, у разі невиконання якого підприємству загрожує втрата прибутку. У межах цієї зони підприємницька діяльність зберігає економічну доцільність, тобто втрати можливі, але вони не перевищують розмір очікуваного прибутку;
• критичний ризик — це ризик, коли підприємству загрожує втрата доходу. Зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що перевищують очікуваний прибуток і в крайньому випадку можуть призвести до втрати всіх коштів, вкладених підприємством у проект;
• катастрофічний ризик — це ризик, коли виникає неплатоспроможність підприємства, а втрати можуть сягати розміру його активів. До цієї групи також відносять будь-який ризик, пов'язаний із прямою загрозою для життя людей або виникненням екологічних катастроф.

Основою наступної класифікації є характер впливу на результати діяльності підприємства. За цим критерієм ризики поділяють на два види [9, с. 8-9]:

• чисті — передбачають можливість отримати збиток або нульовий результат;
• спекулятивні — виражаються в імовірності отримати як позитивний, так і негативний результат.

Очевидно, що наведені класифікації взаємопов'язані, причому друга має більш загальний характер.

Існує також багато класифікацій залежно від специфіки діяльності компанії. Окремо виділяють інвестиційні ризики, ризики на ринку нерухомості, ризики на ринку цінних паперів тощо.

Класифікація ризиків може ґрунтуватися на різних характеристиках [4, с. 13-15]:

• причини (рід небезпеки), що викликають несприятливі події;
• характер діяльності, з яким пов'язані відповідні ризики;
• об'єкти, на які спрямовані ризики.

Класифікація за родом небезпеки виділяє техногенні (антропогенні), природні та змішані ризики.

Техногенні ризики породжені господарською діяльністю людини: аварійні ситуації, забруднення навколишнього середовища тощо. Прикладом техногенних ризиків можуть бути вогневі ризики, пов'язані з впливом вогню на різні об'єкти.

Природні ризики не залежать від діяльності людини. До них належать переважно ризики стихійних лих: землетрусу, повені, урагану, тайфуну, удару блискавки, виверження вулкана тощо.

Змішані ризики — це події природного характеру, ініційовані господарською діяльністю людини. Наприклад, зсув, спричинений будівельними роботами.

В основі іншої класифікації лежить характер діяльності, з якою пов'язані ризики.

Підприємницькі ризики пов'язані з виробництвом і прибутком, а саме: недоотримання прибутку внаслідок простою виробництва, банкрутство, упущена вигода, непередбачені витрати тощо.

До фінансових і комерційних ризиків можна віднести ризики зі сфери управління фінансами та взаємин торгових партнерів у процесі угоди: невиконання договірних зобов'язань контрагентом, неповернення кредиту, непередбачені судові витрати.

Професійні ризики пов'язані з виконанням професійних обов'язків.

До інвестиційних належать ризики, що виникають у інвесторів, які вкладають кошти з метою отримання прибутку, а також ризики довгострокових маркетингових проектів.

Ще одна класифікація ризиків ґрунтується на природі об'єктів, що піддаються ризику. Відповідно до неї можна виділити ризики завдання шкоди життю та здоров'ю громадян і майнові ризики, серед яких особливо виокремлюють ризики настання цивільної відповідальності. Таку класифікацію використовують у страховій справі. Серед майнових ризиків варто назвати ризики завдання збитків фізичним об'єктам і ризики завдання шкоди майновому інтересу, наприклад прибутку.

2. Загальна схема процесу управління ризиками

Процес ризик-менеджменту (згідно зі стандартом AS/NZS Standard 4360:1999 [4]) можна визначити як систематичне застосування наявних у менеджерів методів, способів і прийомів для вирішення завдань, пов'язаних із ризиками: встановлення контексту, аналіз (виявлення та оцінка), вплив, моніторинг і комунікація.

Управління ризиками — це ітеративний процес із чітко визначеними етапами, який дозволяє менеджерам чітко усвідомити ризики, з якими стикається їхня організація.

Розглянемо основні етапи процесу управління ризиком:

• встановлення контексту ризику;
• аналіз (виявлення та оцінка) ризику;
• ранжування і відбір ризиків;
• вплив на ризик (вибір методів і стратегії) (рис. 2).

На етапі встановлення контексту ризику визначають стратегічні та тактичні цілі компанії.

Аналіз ризику — це етап, метою якого є отримання необхідної інформації про структуру, властивості об'єкта та наявні ризики. Зібраної інформації має бути достатньо для прийняття адекватних рішень на наступних стадіях. Аналіз передбачає виявлення ризиків (іноді говорять про фактори ризику, тобто певні події та обставини) та їх оцінку. Під час виявлення ризиків (якісна складова) визначають усі ризики, властиві досліджуваній системі. Головне тут — не пропустити важливих обставин і детально описати всі суттєві ризики.

Оцінка — це кількісний опис виявлених ризиків, у процесі якого визначають такі їх характеристики, як імовірність і розмір можливих наслідків.

Водночас формують набір сценаріїв розвитку несприятливих ситуацій. Для різних ризиків можна побудувати функції розподілу ймовірності наслідків залежно від їх розміру.

Виявлення та оцінка тісно пов'язані між собою, і не завжди можна розділити їх на самостійні частини загального процесу. Більше того, часто аналіз відбувається у двох протилежних напрямках — від оцінки до виявлення і навпаки. У першому випадку вже зафіксовано збитки, і слід виявити їх причини. У другому випадку на основі аналізу системи виявляють ризики та можливі наслідки.

Ранжування і відбір ризиків — це визначення ступеня важливості ризиків для компанії та порядку, у якому вона ними займатиметься. Критерієм може бути порівняння наслідків із прибутком, доходом та активами компанії.

Вплив на ризик — це застосування конкретних способів впливу на ризики компанії для нейтралізації їх наслідків.

Усі заходи щодо управління ризиком можна поділити на доподійні та післяподійні. Перші, як випливає з назви, планують і здійснюють завчасно, а другі — після того, як непередбачена подія вже відбулася.

До доподійних заходів відносять: страхування, самострахування, запобіжні організаційно-технічні, юридичні, договірні та інші заходи для передачі ризику.

Післяподійні заходи — це отримання ресурсів на ліквідацію збитків у вигляді фінансової допомоги, позик тощо.

3. Вимірювання ризику

Ризик є ймовірнісною категорією, тому в процесі оцінки невизначеності та кількісного визначення ступеня ризику використовують імовірнісні розрахунки. Одним із найпоширеніших методів кількісної оцінки ризику є статистичний метод [5, с. 312].

Основними інструментами статистичного методу розрахунку ризику є:

1. середнє значення X досліджуваної випадкової величини (наслідків впливу певної події, так званого фактора ризику), наприклад доходу, прибутку тощо;
2. дисперсія цієї величини (доходу, прибутку тощо);
3. стандартне (середньоквадратичне) відхилення цієї величини (доходу, прибутку тощо);
4. коефіцієнт варіації V;
5. розподіл імовірності досліджуваної випадкової величини.

З теорії статистики відомо, що для обмеженої кількості n можливих значень випадкової величини її середнє значення (математичне сподівання) X визначають за формулою:

де Хі — значення випадкової величини; Рі — імовірність появи випадкової величини.

Середня величина є узагальненою кількісною характеристикою очікуваного результату.

Важливою характеристикою, що визначає ступінь мінливості можливого результату, є дисперсія — зважене середнє з квадратів відхилень дійсних результатів від середнього значення, а також тісно пов'язане з нею середньоквадратичне відхилення, яке розраховують так:

Дисперсія та стандартне відхилення є мірами абсолютного розсіювання, їх вимірюють у тих самих фізичних одиницях, у яких вимірюють варіюючу ознаку.

Для аналізу міри мінливості часто використовують коефіцієнт варіації, який являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середнього арифметичного і показує ступінь відхилення отриманих значень.

Коефіцієнт варіації — відносна величина, тому з його допомогою можна порівнювати мінливість ознак, виражених у різних одиницях виміру.

Оскільки на формування очікуваного результату (наприклад, величини прибутку) впливає безліч випадкових факторів, він природно є випадковою величиною.

Однією з характеристик випадкової величини X є закон її розподілу. Характер і тип розподілу відображає загальні умови, що випливають із сутності та природи явища, а також особливості, що впливають на варіацію досліджуваного показника (очікуваного результату). Як показує практика, для характеристики розподілу соціально-економічних явищ найчастіше використовують так званий нормальний розподіл.

З курсу теорії ймовірностей і математичної статистики відомо, що нормально розподілена випадкова величина є неперервною, а її диференціальна функція розподілу має вигляд:

де у, що дорівнює f(X), визначає щільність розподілу ймовірності для кожної точки X.

Графік функції нормального розподілу описують так званою нормальною кривою — кривою Гаусса (рис. 3).

Рис. 3. Крива нормального розподілу

Важливою властивістю графіка диференціальної функції нормального розподілу є те, що площа, обмежена нормальною кривою та віссю X, завжди дорівнює одиниці.

Функція щільності нормального розподілу дозволяє обчислити частоту (імовірність) появи випадкової величини. Для оцінки ймовірності потрапляння випадкової величини у визначений інтервал використовують інтегральну функцію щільності ймовірності Ф(X):

Імовірність потрапляння випадкової величини в інтервал визначають таким чином:

де f(t) — диференціальна функція нормального розподілу.

Експертні методи оцінки рівня ризику застосовують, якщо на підприємстві немає достатньо інформативних даних для розрахунків економіко-статистичними методами. Ці методи ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих фахівців (страхових, фінансових, інвестиційних менеджерів відповідних спеціалізованих організацій) з подальшою математичною обробкою результатів опитування.

Узагальнена схема групових експертних опитувань має такий вигляд (рис. 4).

На першому етапі ризик-менеджер підбирає необхідну кількість експертів та формує з них групу для опитування. Для визначення їх кількості використовують різні методи. Детально про те, як це зробити, а також як математично обробити результати опитування, йдеться у спеціальній літературі [3; 25]. Наприклад, згідно з рекомендаціями В. С. Вентцеля та виходячи із заданого рівня довірчої ймовірності (95 %), кількість експертів має становити від 5 до 15.

На другому етапі ризик-менеджер складає запитання анкети, відповідаючи на які, експерти оцінюють імовірність можливих ризикованих подій. Для цього використовують певну бальну шкалу вимірювання ймовірності ризику. Вона може мати, наприклад, три або п'ять категорій ризику. Основою для вибору кількості категорій має слугувати розмірність карти ризику. Наприклад, можна використовувати три рівні ймовірності: низька (1-3 бали), середня (4-6), висока (7-9).

На третьому етапі експерти відповідають на запитання анкети.

На четвертому етапі відповіді експертів підлягають математичній обробці, під час якої розраховують середньозважену оцінку ймовірності кожного фактора ризику. Вагами при цьому виступає компетентність експерта, яку можна визначити на основі того, наскільки правильні відповіді давав експерт у попередніх випадках, або з урахуванням певних об'єктивних критеріїв — посади, досвіду роботи тощо. Далі отримані середньозважені оцінки ймовірності факторів ризику аналізують з позиції узгодженості думок експертів. Для цього розраховують коефіцієнт варіації або коефіцієнт конкордації. Якщо думки узгоджені, оцінку ймовірності використовують для ранжування факторів ризику та побудови карти ризиків.

Аналогові методи оцінки рівня ризику дозволяють визначити рівень ризиків за окремими наймасовішими операціями підприємства. При цьому для порівняння можна використати як власний, так і зовнішній досвід інших організацій щодо таких операцій.

Висновки

У процесі своєї діяльності підприємці стикаються із сукупністю ризиків, які різняться за місцем і часом виникнення, зовнішніми та внутрішніми чинниками, що впливають на їхній рівень, а отже, і за способом їх аналізу та характеристикою.

Усі види ризиків взаємопов'язані та впливають на діяльність підприємця, перешкоджаючи прийняттю рішень і оптимізації ризику. Саме тому необхідний поглиблений аналіз складу конкретних ризиків, а також чинників їх виникнення.

В економічній літературі з проблем підприємництва немає стрункої системи класифікації підприємницьких ризиків. Існує безліч підходів до такої класифікації, які здебільшого визначаються її цілями та завданнями.

Ризик — це порівняно нове явище для українських підприємців, тому воно потребує особливої уваги.

Найпоширенішим видом економічного ризику, в якому сконцентровані окремі ризики, є зміна кон'юнктури ринку, незбалансована ліквідність (неможливість своєчасно виконувати платіжні зобов'язання), зміна рівня управління тощо.

Список використаної літератури

1. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2000. - № 5. - C. 13-23

2. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74

3. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 3 жовтня. - C. 35-39

4. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60

5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С.83-86

6. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 39-46

7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 66-72

8. Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних проектів // Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 122-129

9. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13

10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 5. - C. 34 - 38

11. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 79-84

12. Циба Т. Финансовые риски: суть, контроль // Регіональні перспективи. - 1997. - № 1. - C. 51-55