Ризик в підприємницькій діяльності

Вступ

І. Теоретичні проблеми психології ризику в підприємницькій діяльності

§ 1. Основні особливості й закономірності психології ризику

1.1 Ризик як загальнонаукове поняття

1.2 Ситуація ризику

1.3 Ризик як характеристика дій суб’єкту

1.4 Зміст ймовірнісних оцінок

1.5 Суб’єкт – головне джерело невизначеності

1.6 Коли і чого суб’єкт ризикує

2.1 Теорії ризику

2.2 Концепція мотивації досягнення успіху

2.3 Теорія рішень

2.4 Концепція надситуативної активності

§ 2. Психологічні особливості та характеристики ризику в сфері підприємництва

§ 3. Класифікація видів ризиків підприємницької діяльності

ІІ. Методика емпірико-практичного дослідження ризику у сфері підприємництва

§ 1. Цілі, задачі і програма емпірико-практичного дослідження ризику в підприємництві

§ 2. Характеристика методик емпіричного дослідження ризику в підприємництві

1.1 Результати досліджень

Висновки

Використана література

Вступ

Сьогодні навряд чи потрібно переконувати когось у тому, що дослідження такої багатошарової категорії, як ризик, вимагає міждисциплінарного підходу. Цьому сприяє ситуація тотального ризику, зумовлена масштабними соціальними перетвореннями, що супроводжують перехід суспільства до якісно нового стану.

Однією з цілей і водночас рушійних сил такого переходу є ставка на індивіда, здатного самостійно ухвалювати ризиковані рішення та нести відповідальність за їх реалізацію. Особливої ваги це набуває тоді, коли остаточно відмовляються від настанов на „масовий трудовий героїзм” і починають покладатися на підприємця – економічно активного індивіда, суб”єкта господарювання, який не може не ризикувати. Попри те, що такий перехід санкціонований пакетом законів, він дуже болісний, а його уповільнення не лише загрожує економічними негараздами й навіть катастрофами, а й не дає змоги уявити господарчий потенціал цього індивіда, відповівши на запитання: що він по суті може? Ситуація ускладнюється тим, що „героями” сучасного економічного життя часто стають дуже ризикові люди, які спекулюють на невизначеності нинішнього періоду. У зв”язку з цим одне з важливих завдань економічної психології – змоделювати прийнятний для суспільства психологічний тип сучасного підприємця, здатного до ризику, який міг би забезпечити економічний підйом у майбутньому. Природно, з опорою не тільки на задану мету економічного розвитку, але і на моделі традиційної господарської поведінки. І звичайно, з урахуванням того, яке місце в цих моделях займають різні види ризику – соціального, фінансового, комерційного.

У зв”язку з цим вражає майже повна відсутність робіт із проблематики ризику в суспільній та психологічній літературі (за вийнятком розглядаємих нижче книг А.П.Альгіна). Це і спонукає нас задати питання: що ж таке ризик у самому загальному його розумінні?

У словнику російської мови ризик визначається, з одного боку, як можлива небезпека будь-чого, а з іншого – як дія на вдачу, яка потребує сміливості, в надії на щасливий результат.

Згідно словнику Даля, ризикувати – значить, в одному випадку пускатися на оманливу справу, піддаватися випадковості, а в іншому – діяти сміливо, рішуче, надіятися на щастя.

Етимологічний словник Фасмера виводить слова „ризик”, „ризикувати” від грецького rysikon – скеля; звідси – ризикувати – лавірувати між скелями.

Тема дослідження „Психологія ризику в підприємницькій діяльності”

А к т у а л ь н і с т ь науково-психологічного дослідження психологія ризику в підприємницькій діяльності полягає у тому, що сучасному світі зароджується опора на підприємця – економічно активного індивіда, суб”єкта який господарює, та не може не ризикувати.

О б ’ є к т о м нашого дипломного дослідження є взаємозв’язок між підприємницькою діяльністю та вмінням ризикувати.

П р е д м е т о м нашого дипломного дослідження є науково-практичне вивчення взаємозв’язку між психологією ризику та підприємницькою діяльністю.

Г і п о т е з а нашого теоретико-практичного дослідження полягає у тому, що ризик розглядається як прагматична тенденція, пов”язана з розрахунком шансів на успіх. Це ризик мотивований, доцільний. Він завжди розрахований на ситуативні переваги. Це ризик для чогось: заради самоствердження, грошей, кар”єри та інше.

М е т а нашого дипломного дослідження психології ризику в підприємництві має три аспекти: теоретичний, методичний й емпіричний.

Теоретична мета дипломного дослідження полягає у аналізі й характеристиці психологічного стану ризику та вивчення його в контексті підприємницької діяльності.

Методичною метою емпіричного дослідження проблеми психології ризику в підприємництві є розробка нових методик та експериментальних підходів.

Емпіричною метою нашого дослідження є експериментально-практичне вивчення проблеми взаємозв’язку ризику та успішності в підприємництві у різних категорій (груп) піддослідних.

Виходячи з гіпотези та цілей дипломного дослідження, ми визначаємо основні завдання нашого теоретико-практичного дослідження.

Перше завдання нашого дипломного дослідження полягає у теоретичному огляді й аналізі наукових теорій і концепцій щодо проблеми психології ризику в підприємницькій діяльності.

Друге завдання нашого дипломного дослідження заключається у розробці теоретичного інтерсуб’єктно-діалогічного підходу до вивчення взаємозв’язку психічного здоров’я та сенсу життя людини.

Трете завдання дипломного дослідження полягає у визначенні основних напрямків і аспектів эмпирико-практического дослідження взаємозв'язку психічного здоров'я та сенсу життя людини.

Четверте завдання полягає в розробці нового методу аналізу й інтепретації граничних змістів випробуваного і модифікації наративно-проективной методики “Лист другу”.

П'ята задача нашого дипломного дослідження полягає в полягає у установленні взаємозв'язку між особливостями емоційного вигоряння (як характеристики психічного здоров'я) і особливостями (параметрами) структури надії (як характеристики ціннісної-значеннєвої сфери свідомості й особистості випробуваних).

Шоста задача нашого емпіричного дослідження складається у виявленні взаємозв'язку особливостей емоційного вигоряння (психічного здоров'я) і структури граничних сенсів життя особистості.

Сьома задача нашого дослідження полягає у вивченні взаємозв'язку психічного здоров'я й особливостей інтимно-приятельської комунікації.

Основними эмпирико-практическими методами нашого дипломного дослідження є: бесіда, спостереження, тестування, контент-анализ, нарративный метод, математико-статистичні методи опрацювання результатів дослідження.

Контингентом нашого дослідження є три групи випробуваних: перша група – студенти Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки; друга група – люди, що працюють у державних організаціях (лікарі обласної дитячої поліклініки, вчителі середньої школи № 30, працівники Кіровоградського обласного центру зайнятості населення); третя група – приватні підприємці.

І. Теоретичні проблеми психології ризику в підприємництві

Починаючи з 20-х років ХХ століття, розпочалася активна дослідницька робота в новій царині – аналізі ризику, насамперед у комерційній сфері (а також у медицині та технологіях), через обчислення шансів того чи іншого рішення та прогнозування на цій підставі ймовірності успіху. Так почали окреслюватися контури теорії прийняття рішень, у якій ступінь ризику вже піддавався розрахунку.

Дж. М. Кейнс, економіст, знаний своїми напрацюваннями в теорії ймовірності, пов'язував ризиковане рішення з психологічними характеристиками економічного агента й увів аналіз ризику до переліку головних визначників діяльності підприємця. Проте психологи майже не звернули на це уваги.

Але якщо будь-яка дія є ризиком, то де ж, власне, сам ризик? Аби знайти відповідь на це питання, варто уважно розглянути феномен ризику в бізнесі. Саме тут він постає найбільш рельєфно, хоч його й важче зафіксувати.

Описуючи ситуацію ризику в підприємництві, С. Бергстрем зауважує, що він міститься в самому осерді бізнесмена. При цьому повний успіх – і то назавжди – не гарантований нікому. Особливо виразно це видно з результатів досліджень невеликих фірм (до 50 працюючих), проведених автором. Серед них радше можна віднайти дві крайнощі. «З одного боку, є „ідеалісти” – люди, які вбачають сенс життя у тому, щоб виробляти добрий продукт і вести чесний бізнес. З другого боку, можна знайти циніків, які не відмовляються від можливості робити гроші шляхами, недоступними великим фірмам, тож вони прагнуть залишатися непізнаваними. В обох ситуаціях люди чудово усвідомлюють, на що вони йдуть». Отже, підсумовує шведський психолог, програвати й вигравати можуть і перші, і другі, але соціальне оточення оцінює їх по-різному.

Зрозуміло, що європеєць ризикує не так, як американець, японець чи росіянин. На ризиковану поведінку впливає чимало детермінантів соціального оточення, культурних традицій тощо. Але в будь-якому суспільстві існує певний прошарок «людей ризику», а історія їхнього успіху – найкращий посібник для вивчення ризику.

У другій книзі Альгіна подано визначення, ближче до економічної практики: «Ризик – діяльність суб'єктів господарського життя, пов'язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі та відхилення від цілі, що містяться в альтернативах вибору» (А.П. Альгин. Грани экономического риска. М., 1991). Найбільший успіх при цьому випадає на долю «ризик-тейкерів» – людей, які думають і діють непересічно, творчо розв'язують економічні проблеми, ухвалюють зухвалі рішення, ламають стереотипи та долають психологічні бар'єри. Ризик-тейкери, або ризиковані люди, повною мірою виявляють свій великий потенціал в умовах, коли запобігання ризику не заохочується, а можливість поразки не виводить людину з гри.

Такі умови гри створюються там, де закріплює свої позиції венчурний (ризиковий) капітал, який зосереджується в інноваційних банках та призначений для підтримки наукових дослідів і дослідних конструкторських розробок з неясним результатом.

В. Роллер указує на значимість регуляції ризику в умовах стабільної економіки. Тут «цивілізований ризик» виводиться із чинника взаємного розуміння та взаємного визнання («джентльменської угоди»), що сприяє створенню ефективних «портфелів ризику», тобто набору рішень, які взаємно підстраховують. Психологічно вони виступають гарантом безболісного виходу з кризових та конфліктних ситуацій, розв'язання гострих соціальних проблем. Роллер, як і Дюкло, підкреслює також морально-психологічну готовність іти на ризик, яка насаджується в суспільній свідомості через механізми «раннього оповіщення» про можливий неприємний результат, що підвищує рівень пошукової активності, мобілізує потенціал довіри до прийнятих рішень. Ризик – мотор творчого рішення, підкреслює автор, але і можлива небезпека невиправданої ейфорії в соціумі.

У визначенні ступеня ризику, наголошують англійські економісти, важлива роль такого психологічного чинника, як «приватна інспекція», тобто особистісне оцінювання здатності банківської системи до інвестування та відбору одержувачів кредитів. Брокери, ділери та інші раніше екзотичні для нас фігури, відповідно до авторів, – передусім хороші практичні психологи. Саме тому «невдачі на ринку вони співвідносять з обманом, крадіжками, нерегульованими діловими зв'язками», які в принципі можна передбачити та уникнути, якщо знаєш людину, переконуючись, з ким маєш діло. У цьому ракурсі «чисто фінансова поразка має обмежене значення». Тому добре ім'я в підприємництві – вагомий ресурс, який дозволяє конструктивно сприймати поразку і знову починати діло? А «приватна інспекція» значить і відбір людей у бізнес за моральними якостями? Тому положення – прибуток за будь-яку ціну – неприйнятне в сучасному підприємництві.

Загалом характеризуючи підприємництво та ефективний, креативний менеджмент, американські автори В. Врум та Е. Десі зазначають, що в принципі він – демократична процедура. У глибинному задумі креативний менеджмент (як інноваційне підприємництво) – це прорив індивіда за обмеження, які накладає суспільне оточення, вибух усталених стандартів, що завжди загрожує ризиком.

Огляд західної літератури показує, що в психографічному портреті ділової людини, підприємця здатність до ризику виявляється доволі рельєфно, впливаючи на мотивацію його поведінки, яка не вкладається в задані рамки; що підприємництво та ризик – глибинно пов'язані між собою феномени. Поняття ризику як ніяке інше випадає з чисто економічного аналізу. А без нього не можна прийняти жодного енергійного й самоцінного господарського, комерційного або фінансового рішення. Причому ризик тут носить не характер гри, тобто не є чистим підрахунком ймовірностей, із принаймні трьох причин:

По-перше, тому що гра на кшталт «казино» в підсумку має нульовий результат і зводиться до перерозподілу ресурсів готівки (грошей або фішок). Вдалий ризик при здійсненні господарського рішення, комерційної угоди (не орієнтованої лише на спекуляцію), впровадження інновації передбачає щось принципово нове: благо або послугу на ринку, зв'язок між економічними агентами, який до комерційної угоди не існував. Тому комерція у своєму вищому прояві уподібнюється не дарвінському закону боротьби за існування, а соціобіологічному закону взаємодопомоги (котрі не надали такої допомоги, часто виводяться з гри). Введення нової технології чи нового виробництва – це результат саме ризикової поведінки, елімінованої економічною наукою, але поставленої в центр уваги економічною психологією.

Характеризуючи відчуття людини, яка йде на економічний ризик (виявлене під час пілотажного дослідження та інтерв'ю), слід зазначити, що ризик є своєрідною оболонкою креативної ідеї, задуму, плану, алгоритму дій. Один з опитуваних порівняв його з пелюшками для дитини, які абсолютно необхідні спочатку, але в подальшому вже заважають. Але можна сказати, що ризик – «одяг», який потрібен завжди, на різних ступенях справи, але вона завжди різна, залежна від багатьох чинників особистості та середовища.

По-друге, ризик господарської діяльності – не тільки дії в ситуації невизначеності, але й створення таких ситуацій. Звідси неприйняття підприємцями усталених зразків діяльності, створення своїх форм та фірм, свого стилю поведінки, особистісно забарвленого та ситуативно змінюваного.

Ризик – це несподіване рішення. Його когнітивні параметри відрізняються прив'язкою «тут» і «тепер», так само як і прагненням робити «інакше, ніж інші». Результати інтерв'ювання показали, що найбільш високо оцінювались ризиковані рішення, які розходяться з уявленнями, що встановилися про господарський суб'єкт. Так, високо була оцінена здатність до витримки одного з комерсантів, який раніше відрізнявся великою мобільністю в прийнятті рішень. Він зловив мить перелому на ринку земельної власності та вигідно розмістив свої заощадження.

По-третє, ризик у підприємництві на відміну від ситуації гри – це як би заміна випадку собою, ситуації – суб'єктом. Звідси більша ризикованість ризику, більша його ціна. Так, відоме «слово купеческое» – це не тільки взяття на себе обов'язків, але й така опора на свої зовнішні засоби та внутрішні (психологічні) ресурси, які припускають можливість виходу з тупикової ситуації, налагодження діла на «пустому місці». Це – енергія «створення із нічого», а в психологічному плані – демонстрація необмеженого потенціалу суб'єкта. Це особистісно забарвлений прорив у нове разом з тягарем відповідальності.

Цікава в цьому плані думка, висловлена в інтерв'ю одного з бізнесменів. Він переконаний, що сучасна комерційна діяльність – всього лише тренінг для навчання прийняття дійсно відповідальних рішень, потрібних для конструктивної ділової активності. Сьогодні в таку діяльність залучені багато людей, які практично не вміють продуктивно працювати та ставити собі свідомі цілі. Лише приблизно один із шести «комерсантів» може вийти на новий рівень дійсно ризикової самостійної поведінки в господарській сфері. На жаль, виявлення такого індивіда також пов'язано з ризиком, підсумував бізнесмен.

Продовжуючи його думку, можна сказати, що таке виявлення не може бути алгоритмізоване, бо власне суб'єкт підприємництва завжди орієнтований на щось нове, традиційно невловиме, психологічно не закріплене. Тому економіко-психологічні методи повинні бути спрямовані скоріше на виявлення здібностей, нахилів, спрямованості до підприємництва, а не на навчання його.

Характерно, що порівняно невелика кількість людей, які давали інтерв'ю (14 осіб), виявили неспівпадання думок та оцінок щодо стилю та характеру ризикових рішень. Більшість зазначила, що самі не знають, як будуть діяти в тій чи іншій ситуації: з опорою на мобільні рішення або на чекання, з пошуком своїх можливостей або в надії на партнерів. Водночас практично всі згодні, що без почуття ризику не можна займатися підприємництвом. Приблизно рівно розділилися думки тих, хто вважає: кожний повинен сам платити за ризик (їх умовно можна назвати «індивідуалістами»), та тих, хто думає, що повинна існувати підстраховка ризикуючого («колективісти»). Із числа останніх цікава думка підприємця, який стверджував, що власне ризикових людей дуже мало, що вони – свого роду «надбання нації», їх потрібно берегти. Інший відмітив наявність деякої психологічно детермінованої «солідарності» підприємців: вони куди рідше «топлять» один одного, ніж це уявляється поверхневому погляду. Водночас вони керуються певним кодексом поведінки, порушення якого блокує підтримку і може призвести до розвалу справи, яка починалася успішно. Ризик у підприємницькому середовищі тому осмислюється з огляду на думку значимих інших.

Сьогодні в нелегкі часи для підприємництва та підприємців (раніше було легше: сховався в «тінь» – та й налагоджуй виробництво) безумовний інтерес викликають контури цієї вкрай необхідної кожному суспільству, яке розвивається, фігури. І в першу чергу – соціально-психологічні контури, щоб людині, яка починає займатися підприємницькою діяльністю, знати, або хоч здогадуватися, підходить вона їй чи ні? Представники економічної психології намагаються окреслити ці контури, виходячи не тільки із загального погляду та здорового глузду (але і не враховуючи його!), не тільки із міркувань про незнищенність у частини людей (яка складає невелику частину населення) потягу до підприємництва, але й опираючись на серйозні психологічні дослідження.

Ризик – це невизначеність результату та можливі негативні наслідки, проте це і очікуваний виграш при реалізації доречних дій. Один із ключових моментів у пошуку сприятливого результату – активна та цілеспрямована діяльність суб'єкта (не обов'язково «шокова», швидкісна; ризик може проявлятися і в умінні чекати), його здатність до індивідуально забарвлених рішень.

Ще в 1920 році західний економіст Ф. Найт відмітив, що підприємець – це людина, яка не боїться ризикувати в умовах невизначеності. Пошук відповідних ситуацій, уміння вирішувати їх на свою користь описується психологами як схильність до ризику. У випадку з інноваціями це набуває першочергової значимості при пошуку ризикових ситуацій, «продуктивних аномалій», «щілин у паркані», «ділянок прориву».

Ризикові ситуації характеризуються, згідно з американськими психологами А. Тверскі та Д. Канеманом, як принципова застосовність ідеї (усвідомлення цього моменту багатьма породжує, наприклад, таке питання: як же я не здогадався?..) або ініціативи (відповідно: чому я не взявся за це діло?); їх порівнянність зі схожими, не вичерпними момент новизни ідеями або ініціативами; «прискореність» нових пропонованих продуктів (благ) у вже існуючій кількості речей. Важливим параметром оцінки ризикової ситуації є і конкретність, іншими словами виявлення змісту ідеї (інновації) через інформацію, яка доступна іншим.

Ідучи на ризик, підприємець-інноватор знає (або здогадується) про ситуації та можливості її рішення більше, ніж це здається іншим і навіть йому самому; він дуже прицільно вистрелює на ринок будь-яке нове благо: товар, послугу або ідею.

Дані параметри ризикових ситуацій описуються з опорою на теорію прийняття рішень та теорію інформаційних процесів, де все доволі чітко калькулюється. При цьому, підкреслюють психологи, нерідко з поля зору випадає «темна» сторона підприємництва (не в плані «тіньової» економіки, а наявності раціонально не пояснюваного відчуття, яке існує у підприємців). Де є повна ясність – там немає власне підприємництва, особливо інноваційного, а є рутинна діяльність, яка має властивість понижувати продуктивність діяльності. Тим самим пошук ризикових ситуацій – не авантюризм, а неминучий спосіб втриматися «на плаву». Та «зірвати банк» – далеко не головна ціль підприємця, навіть «тіньового»… Кейнс ще в 1925 році писав, що в Росії прагнення до ділової кар'єри розцінюється як бажання навчитися крадіжкам зі зломом, підлогам та розчищенням – на відміну від Англії, де бажання грошей – таке ж респектабельне заняття, як бути чиновником або священником. У нас же саму активну частину популяції адміністративно-командна система або «наймала» на службу, або всіма засобами виживала. Хоч ця система порядком застаріла, стереотип несприйняття приватної ділової людини все ще давить на свідомість широкого соціального оточення. Ми все ще не можемо визнати безумовність того, що пошук ризикових ситуацій й уміння їх вирішувати – важливий засіб регулювання економічного життя, а люди, які здатні до цього – надбання нації.

Ризикована ситуація та вміння вийти з неї мають для підприємця самодостатню цінність (як тут не згадати прислів'я: «шукає на свою голову» – з логічним наголосом саме на «свою»). Якщо на ранніх ступенях своєї діяльності підприємець і буде розглядати як адекватну винагороду за свій ризик скоріше всього тільки гроші, то в подальшому все більше ним буде цінитися своє «бачення» суті справи. Визнаючи за собою здібність вирішувати ризикову ситуацію та високо оцінюючи цю здібність, підприємець-інноватор може навіть ставити вище своє «право на поразку», ніж випадкове чуже – на успіх. І завжди починати справу з початку. В Америці «горять» кожного року дев'ять із десяти дрібних підприємців, але це не відлякує від «вогню підприємництва». І державні структури змушують великий бізнес ділитися своїми надприбутками з дрібними через систему державної підтримки, пільгових кредитів. Адже дрібний бізнес – давно не довідок, а скоріше бездонний резервуар ініціатив та інновацій (при правильному регулюванні), наприклад, у «високих» технологіях. Ці міркування роблять зрозумілою на перший погляд «збиткову» політику великих банків, які – часто ризикуючи своїми засобами – вкладають великі суми в малий бізнес.

Цікава деталь: найбільший Ллойд-банк у Лондоні видає за свій рахунок і розсилає майже безкоштовно книгу Сари Вільямс «Введення в малий бізнес». Вона про те, що бути своїм власним босом – соціальна цінність високого рангу у фінансовому та психологічному відношенні, якщо це, звичайно, вдається. Вона також про те, що багато дрібних підприємців роблять ставку на ризик, багато досягають, забезпечують себе засобами та підвищують рівень добробуту держави. Тут важливі не тільки гроші, але і:

• готовність трудитися довго та тяжко
• вміння «держати удар» – бути стійкими до стресу
• вибирати бізнес за своїми схильностями
• незалежність
• потреба і прагнення до досягнень
• вміння володіти собою та обставинами
• володіння важелями особистісних відношень

Найголовніше в цьому реєстрі якостей дрібного підприємця, який може одного чудового дня перетворитися в середнього, а то й у великого (доля молодих інженерів-інноваторів, які сконструювали персональний комп'ютер у гаражі – цьому підтвердження) – схильність до ризику. При цьому ризик – не сліпа вдача гравця в успішний бізнес – «кращі шанси на успіх виникають тоді, коли ризик можна прорахувати».

Уміння ризикувати, згідно з посібником Сари Вільямс, – глибоко індивідуальна риса характеру, тут нема місця «колгоспній» посередності. Головне – як Ви хочете це робити, причому часто дане це і видно тільки Вам, наставляє книга, яка підвищує до всього іншого і рівень настрою на креативну діяльність у сфері економіки.

Повертаючись до підприємців-інноваторів, слід підкреслити, що їх схильність до ризику з позицій повсякденної свідомості звичайно завищується: самі успішні підприємці ризикують помірковано, «приховуючи» за сміливим рішенням тверезий рахунок своїх можливостей, уміння використовувати конфігурацію навколишнього соціального середовища, особистісні параметри майбутніх споживачів та контрагентів. Крім того, у феномені ризику є різні складові: ризикувати можна фінансовим станом, кар'єрою, соціальними зв'язками, емоційним благополуччям, коротше – чим завгодно, але не за принципом: пан або пропав.

Підприємець, судячи з тестових випробувань, схильний до всіх видів ризику, та ще може придумати і свої особисті різновидності ризиків. Але на відміну від «гравця», він прагне поєднувати оптимальним чином суб'єктивні та об'єктивні обставини, проявляючи витримку та розрахунок, бачить у «темряві» невизначеної ситуації те, що не бачать інші. Це не фаталіст, який вірить у щасливу зірку; це людина, яка враховує і розширює «зазор» між об'єктивними обставинами і суб'єктивною здатністю змінити їх на свою користь – з допущенням можливих відхилень та готовністю їх виправити.

Дивовижно, але підприємці, починаючи нову справу, впевнені, що вони особливо не ризикують; якщо ж за цю справу беруться інші люди, то, посилаючись на відсутність у себе відповідних здібностей, вони перебільшують рівень ризику до такого ступеня, що не вірять у досягнення успіху. Прислів'я: очі бояться, а руки – роблять, явно не про них.

Американський психолог Дж. Ронен стверджує, що підприємцю притаманна особлива «ризикова» евристика — здатність, подібно до справжнього науковця, розв’язувати задачі нестандартним шляхом. Він чинить опір тиску обставин більш стійко, адже вміє змінювати кути зору на ситуацію та власні можливості; одні рішення (зазвичай ті, що ведуть до успіху) він задумує й реалізує значно швидше, а інші (нейтральні або ж ті, що несуть загрозу) — значно повільніше. Надзвичайно важлива риса евристики ризику — це вміння оперативно віднайти дію, доречну для ситуації, та її темп, гнучко перебудовувати стратегію поведінки на шляху до мети, вишукуючи ідеї та унікальну інформацію. Попри тиск обставин, конкуренцію та жорсткі форми контролю, підприємці-інноватори здатні відкривати нові «ніші» для втілення й розвитку своїх задумів, вправно оминаючи небезпеки. І нині доволі складно передбачити, що підприємець-інноватор може відкрити завтра, яку непомічену потребу виявити на ринку. Історія успіху десятків промислових магнатів, біржових ділків у ХІХ столітті та творців «високих технологій» і принципово нових виробництв у ХХ столітті свідчить про це з достатньою визначеністю.

Окреме значення в діяльності підприємців має готовність до миттєвого переструктурування інформації, а також специфічна спостережливість, яку жартома описують як «вміння відшукувати дірку в паркані». Підприємець інстинктивно не сприймає ризику, коли наявна в нього інформація вказує лише на можливість втрат або на автоматичний виграш. «Портфель ризику» (набір можливих рішень) у нього наповнений планами та вказівками, тож він не затримується надовго «на перехресті», а рішуче рухається вперед (часто в правильному напрямку), осмислюючи своє рішення вже в дорозі.

§ 1 Основні особливості й закономірності психології ризику

На сьогодні не існує єдиного загальновизнаного чи узгодженого трактування предметної сфери „ризику”, його концептуального й операційного наповнення. У психологічних студіях ризику наразі виокремлюють три провідні напрями:

Перший — потрактовує ризик як ситуаційну властивість діяльності суб'єкта, що позначає невизначеність її результату для того, хто діє, та ймовірність „неприємних наслідків у разі неуспіху”. Ризик тут постає як міра очікуваного неблагополуччя, що складається зі сполучення ймовірності неуспіху та величини збитку (програшу, втрати). Психологічний зміст цього визначення має загальний характер, адже йдеться лише про активність суб'єкта, його діяльність чи дії. Напрацювання цього напряму доповнюються дослідженнями окремих психологічних характеристик ризику — як мотивованого чи немотивованого, виправданого чи невиправданого.

Другий напрям трактує ризик як ситуацію вибору між альтернативними або можливими варіантами дій і безпосередньо вписується в контекст ухвалення рішень. У психологічному плані зміст поняття „ризик” операціоналізується через різні шкали, що стосуються психологічних реалій (рівень прив'язаності, здібності суб'єкта).

Третій напрям досліджує взаємозв'язок індивідуальної та групової поведінки в ситуаціях ризику і становить соціально-психологічний аспект досліджень.

Дещо інакше напрями досліджень виокремлено в статті Кумбса (Coombs, 1975). Роботи з аналізу ризику поділяються на ті, що пов'язані з оцінкою ризику, і ті, що належать до „прийняття ризику”, до ухвалення рішень в умовах невизначеності та ризику. Стаття Кумбса присвячена переважно аналізу ризику в ситуаціях гри (лотереях) і містить деякі „емпіричні узагальнення” щодо поведінки суб'єкта за різних початкових умов лотереї.

Низку додаткових характеристик поведінки, які стосуються мотивації суб'єкта та його готовності до ризику, проаналізовано в монографії Т.В. Корнілової (1997). Однак подібних праць, власне психологічних за змістом, небагато. Помітно більше уваги приділяється традиційним для дослідження операцій у теорії ухвалення рішень інтерпретаціям ризику та модельним уявленням про ситуації, в яких суб'єктові доведеться приймати складні ризиковані рішення. У праці Москвича і Банна (Moskowitz, Bunn, 1987) проаналізовано взаємозв'язок понять „ризик” і „невизначеність”, а також подано класифікацію можливих моделей та прийомів оптимізації поведінки в ситуації ризику, сформульовано основні напрями аналізу ризику. Серед робіт загального характеру варто виокремити книгу А.П. Альгіна (1989), у якій викладено деякі постановки проблеми ризику, що перетинаються з психологічною теорією ухвалення рішення, та Ю. Козелецького (1979). Загалом же працю з виявлення власне психологічного змісту цього поняття ще належить виконати.

1.1 Ризик як загальнонаукове поняття

Зазвичай дослідження ризикових ситуацій мають на меті оцінити ймовірність того, що становище погіршиться або результат виявиться негативним. Метод встановлення такої ймовірності може бути порівняно простим (коли закон розподілу змінних, що описують ситуацію, відомий) або доволі складним (коли такого закону немає, або ситуацію доводиться описувати в погано визначених термінах „лінгвістичних” змінних). Як приклад першого випадку можна навести визначення ймовірності наявності третьої дами у вістуючого в грі в преферанс; приклад другого – визначення ймовірності смерті від інфаркту міокарда. Значення поняття „ризик” сформувалось майже п'ятдесят років тому. Нині, як і раніше, ймовірності задаються, наприклад, для катастрофічного розвитку ситуації, а прогрес полягає в тому, що збільшується кількість розглядаємих допусків та обмежень. Останнє призводить до уточнення зони ризику, точки якої інтерпретуються як вірогідності настання небажаного розвитку та завершення ситуації.

Оцінка вірогідності небажаного завершення виноситься на основі аналізу факторів, які впливають і служать прогнозом розвитку ситуації. Практична задача мінімізації ризику та небезпеки наслідків вирішується шляхом виділення факторів які їх обумовлюють та пошуку засобів їх нейтралізації. Подібну стратегію не можна назвати оптимальною, постільки вона потребує перебору багатьох окремих факторів-перемінних та їх сполучень. Більш конструктивно, на наш погляд, змістовно-психологічний аналіз ситуацій, пов”язаних з ризиком, і перш за все визначення основних характеристик ситуацій, які традиційно відносяться до ризикованих.

1.2 Ситуація ризику.

Згідно з М.А.Котиком (1981), небезпечні ситуації – це ситуації, які відображають зовнішній вплив і спричиняють пошкодження „субъектно-организменной целостности субъекта”. Слід зауважити: по-перше, ймовірність пошкоджень у небезпечних ситуаціях оцінюється досить високо. А вся психологія безпеки зводиться до пошуку факторів та умов, за яких імовірність небажаного завершення зменшується. По-друге, характеристика „небезпека” означає об”єктивну оцінку ситуації, в якій опиняється суб”єкт незалежно від того, чи буде він у ній діяти чи ні. Небезпека, таким чином, рівнозначна загрозі пошкодження, яка виходить із самої ситуації, дії суб”єкта в якій направлені на їх запобігання або зменшення. Психологічно інший зміст мають ситуації, в яких джерелом небезпеки є дії самого суб”єкту. Небезпека в цьому випадку повинна розумітися ширше – як „пошкодження” намірів, планів, очікувань та інше.

У зв”язку з цим доцільно всі ситуації, які потенційно можуть неблагополучно закінчуватися, розділити на два класи: перший – ті ситуації, завершення яких може бути неблагополучним для суб”єкта, але безпосередньо не залежить від нього і не визначається його актуальними діями, - небезпечні ситуації; другий – ситуації, завершення яких прямо залежить від дій людини, визначається її рішенням і актуальними діями, - ситуації ризику. При такому розподілі всі ситуації, де діють природні сили, можуть бути небезпечними, якщо є підстава для прогнозування неблагополучних або катастрофічних наслідків (наприклад, паводок, розрив нафтопроводу). Ситуації можливого настання екологічних катастроф внаслідок природних або техногенних процесів, які розвиваються в не залежності від поточних дій людей, не слід визначати як ризиковані. Ситуації ризику виникають тільки тоді, коли з”являється суб”єкт, який діє в цій ситуації. При цьому потрібно відмітити, що ситуація ризику може бути небезпечною, якщо суб”єкт повинен в ній діяти, але небезпечна ситуація не обов”язково являється ризикованою. Ризик в його „чистом” вигляді ще не пов”язаний з небезпекою. Для різних суб”єктів, діючих в одних і тих же умовах, ситуація може бути різною – ризикованою для одного і не ризикованою для іншого. Ризик в цьому випадку може бути визначеним як можливість не одержати бажаний результат в актуальній діяльності.

1. 3 Ризик як характеристика дій суб”єкту

З наведеного вище випливає, що поняття «ризик» тісно пов'язане з уявленням про дії суб'єкта і може визначатися як характеристика цих дій. Однак воно належить до другого класу характеристик, а не до часових чи структурних та їхніх похідних. Оскільки останні зазвичай застосовуються при описі дії, то й повільні, і швидкі, і прості, і складні дії можуть бути ризикованими. Характеристика дії як ризикованої має не атрибутивний, а оціночний характер. Застосовуючи різні критерії та шкали, можна оцінити дії як добрі чи погані, корисні чи шкідливі, успішні чи неуспішні відповідно до критеріїв, висунутих до неї зовнішніми оцінювачами або самим діючим суб'єктом.

Ці характеристики оцінюють дію як завершену, за досягнутим нею результатом. Ризик є оцінкою можливості здійснення дії, можливості досягнення результату, що відповідає поставленій меті. Це означає, що ризик — це прогностична, попередня оцінка дій, яка формується на стадії організації або планування дії. Лише після завершення дії її можна оцінювати як ризиковану. За змістом ця оцінка виводиться з точки початку дії і залишається оцінкою потенційних (як правило, нереалізованих) можливостей одержання результату з метою накопичення досвіду та знань реалізації подібних дій в аналогічних умовах.

Ризик можна пов'язати і з оцінкою вірогідності успіху загальної практики, оскільки діяльність деякого «загального» суб'єкта, яка планується та оцінюється ним, але власний психологічний зміст цього поняття потрібно співвідносити з характеристиками індивідуальної діяльності, індивідуального чи колективного прийняття рішень та оцінювати ризик як вірогідність невдалого завершення в досягненні індивідуальної цілі.

1. 4 Зміст ймовірнісних оцінок

З наведеного визначення ризику випливає, що оцінюванню підлягає ймовірність невдалого завершення дії – тобто співвідношення кількості небажаних результатів до загальної кількості можливих. Однак виникає питання: що саме і яким чином оцінювати, коли дія ще не розпочата і реальний результат відсутній? Припустимо, що на етапі планування суб'єкт прагне сформувати уявлення про те, що він зможе отримати внаслідок дій за даних конкретних умов. П.К. Анохін позначав це уявлення як акцептор результату дії. Суб'єкт формує уявлення про результат майбутніх дій шляхом «програвання» впливу наявних зовнішніх умов (об'єктивних факторів) на уявлення про мету та фіксує результат такого «уявного експерименту» у вигляді уявлення про майбутній (можливий) результат дій. Отже, оцінці підлягає ймовірність збігу уявленого та реального, прогнозованого та дійсного.

Якщо суб'єкт неодноразово діяв у подібних ситуаціях з аналогічними цілями та має досвід успішного прогнозування майбутнього результату, ситуація для нього може бути охарактеризована як відома, визначена. Ризик тут як оцінка ймовірності збігу очікуваного результату та наявного зведений до мінімуму. Умови дій, які з певних причин не можуть бути враховані, є невизначеними, а самі дії – ризикованими. У даному контексті умови дій суб'єкта можуть бути поширені на ситуацію в цілому. При збігу очікуваного та реального результату ситуація характеризується як визначена і дія в ній не допускає ризику. Всі інші ситуації можна віднести до класу невизначених, а дії в них розглядаються як ризиковані з тією чи іншою ймовірністю досягнення очікуваного результату. В умовах невизначеності суб'єкт може або розпочати діяти, або відкласти дію, або взагалі відмовитися від реалізації дії. Те, як він учинить, визначається оцінкою ймовірності досягнення бажаного результату. Ризик стосується тільки ситуацій, у яких суб'єкт діє, а аналіз ситуацій ризику передбачає аналіз власне дій суб'єкта.

1. 5 Суб’єкт – головне джерело невизначеності

З розуміння ризику як прогностичної характеристики дії випливає, що основне джерело невизначеності криється в самому суб’єкті, який діє. Адже саме він «зважує» ті умови, за яких дія відбуватиметься, а також чинники, що впливають або можуть впливати на її успішність. Зрештою, всі джерела невизначеності мають суб’єктивний характер і зумовлені тим, які можливості та обмеження має людина щодо врахування різних факторів, що позначаються на дії та її майбутньому результаті. Спроможність людини аналізувати й обчислювати зміни зовнішніх умов обмежена можливостями аналізаторних систем, перцептивних і мислительних процесів. Умовно можна розглядати зовнішні об’єктивні джерела невизначеності як такі, що не відповідають можливостям людини. Ці джерела можна співвіднести з неконтрольованими (поряд із контрольованими) факторами, розробка яких досить успішно ведеться в дослідженні операцій. Систематизація «зовнішніх» джерел невизначеності відносно повно розроблена в межах інформаційного підходу. Виокремлюють два класи джерел інформаційної невизначеності – її дефіцит та надлишок. Дефіцит інформації (для одержувача) може поставати з її недостовірності, суперечливості, викривленості, неможливості оцінити; надлишок – через великий (для суб’єкта) обсяг, зашумленість. Можлива також невизначеність часового інтервалу, протягом якого з’являється й існує інформаційний потік. Дослідження зовнішніх джерел невизначеності та факторів, які суб’єкт не контролює, ускладнюється через умовність їх виділення.

1.6 Коли і чого суб”єкт ризикує

Згідно з поглядами В.А. Лефевра, здатність людини до рефлексії виступає ключовим механізмом, який організовує її дії, дозволяє оцінити ситуацію та шанси на успіх; людині притаманне бажання зменшувати невизначеність і підвищувати суб”єктивну ймовірність успіху. Статистичний критерій (імовірність 0, 5) не робить дію доцільною, позбавляє активності та впевненості в успіху, тому він має бути вищим. Цю ймовірність автор визначає на рівні 0, 62, а співвідношення ймовірностей „успіх – неуспіх” – за правилом „золотого сечения” (Лефевр, 1991).

Інші чинники, що визначають критерій прийняття рішення про дію, систематизовані недостатньо добре, проте вивчені ґрунтовно. Обмежимося їх стислим переліком. Передусім це значимість успіху або ціна неуспіху майбутньої дії. Коли значимість висока, суб”єкт готовий ризикувати, знижувати критерій прийняття рішення та розпочинати дію при ймовірності успіху нижче 0, 62. Критерій також знижується, якщо ціна (плата за неуспіх) невелика. (На цьому, зокрема, ґрунтується рішення людини зробити ставку в грі, якщо вона невелика, а виграш її значно перевищує). В ситуаціях, де небажані наслідки мають високу ціну, критерії прийняття рішень підвищуються, дії суб”єкта стають більш обережними.

Ще один фактор – суб”єктивна оцінка витрат на досягнення бажаного результату. В загальному виді дія цього фактору визначається правилом: чим більше затрат потребує дія, тим вище критерій прийняття рішення про його необхідність.

Особлива група факторів, які впливають на вибір критерію, пов”язана з індивідуально-особистісними особливостями суб”єкта. Насамперед це схильність до ризику. Різні люди в ідентичних ситуаціях ведуть себе по-різному: одні діють, хоча і правильно оцінюють високу ймовірність ризику, інші воліють „виждати”, відкласти дію до кращих часів, незважаючи на те, що ймовірність успіху велика. Певне, є глибинні зв”язки схильності до ризику з іншими особистісними особливостями.

Добре відомо, що багато інтерпретацій рис особистості або процесів людської діяльності, які претендують на пояснення їхніх психологічних коренів або закономірностей, запозичується не тільки із суміжних, але інколи і з дуже далеко розташованих галузей знань або зовсім будуються на побутовій лексиці. Ми часто говоримо про людей як про азартних гравців, схильних до невтримного ризику, чи про інших, обачливих та обережних, які воліють сім раз відмірити, а потім вже різати. Математична теорія гри та статистичних рішень містить ряд принципів-стратегій, описуваних в термінах ризику: мінімаксна стратегія, мінімізації середнього або допустимого ризику. При цьому легко виводиться деяка умовна типологія стратегій поведінки (прийняття рішень), грубо кажучи, від стратегії мінімізації збитків до стратегії максимілізації виграшу. Бачиться дуже актуальним розглядати психологічні закономірності, які лежать в основі вибору цих стратегій, фактори, які обумовлюють дії суб”єкта в ситуації ризику.

Таким чином, зміст поняття „ризик” може бути визначеним як прогностична оцінка можливості не одержати бажаний результат дії. При такому розумінні стають значимими наступні напрямки психологічних досліджень ризику:

1. вивчення рефлексивної природи можливостей та обмежень як визначаючої передумови оцінки ситуації невизначеності та прийняття рішення в ній;
2. систематизація джерел невизначеності та аналіз чинників та умов, які перетворюють ситуації невизначеності в ситуації ризику;
3. дослідження індивідуально – особистісних особливостей рефлексивної регуляції дій суб”єкта в ситуації ризику.

Аналіз психологічної літератури про ризик дозволяє зробити деякі висновки. Існують дві основні різновидності ризику – мотивований та немотивований. Ступінь ризикованого рішення, яке приймають змінюється в залежності від суб”єкта (індивід або група), які беруть участь в виборі ризикованої альтернативи. Мотивований ризик зазвичай ототожнюється з наступними рисами та елементами:

• емоційним очікуванням неуспіху при досягненні бажаної мети;
• мірою очікуваної невдачі в випадку несприятливого результату діяльності або ймовірністю наступу для здійснення певної дії несприятливих наслідків для людини, яка йде на ризик;
• відсутністю впевненості в досягненні поставленої мети;
• ймовірністю досягнення поставленої мети;
• вибором між декількома варіантами дій – менш привабливими, але більш надійними та більш привабливими , але менш надійними.

2.1 Теорії ризику

У психології ризик нерідко трактують як „звернення до діяльності при відсутності впевненості в досягненні мети”.

Під ризиком також розуміють дію, спрямовану на привабливу мету, досягнення якої для людини пов'язане з елементами небезпеки, загрозою втрати, неуспіху (програш, травма, захворювання, смерть тощо).

Поєднання цих двох підходів дає підстави розглядати ризик як ситуативну характеристику діяльності, що включає невизначеність результату і можливість несприятливих наслідків у разі неуспіху.

Іноді ризик постає як міра очікуваної невдачі, неблагополуччя при неуспіху в діяльності. Ця міра визначається співвідношенням ймовірності неуспіху та ступеня несприятливих наслідків, які можуть настати в цьому випадку.

У деяких дослідженнях під ризиком розуміється ситуація неминучого вибору між декількома варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним та більш привабливим, але менш надійним. Результат другого варіанту завжди проблематичний і пов'язаний з можливими несприятливими наслідками.

Психологія прагне дослідити причини, умови, обставини, які змушують одних людей уникати ризику, а інших – добровільно ставити себе в нелегкі ситуації. Останні цілком могли б не наражати себе на небезпечний ризик, ходити на роботу у визначений час, а додому повертатися у визначені години, в один і той самий час снідати, обідати, вечеряти. Але це їм чомусь не подобається. Їм більше до вподоби мерзнути в кучугурах снігу на Крайній Півночі, йти при температурі 50 С в пустелі, пробиватися під дощем, боротися з настирливими комарами в тайзі.

У психології ризик досліджується переважно в рамках:

• теорії мотивації досягнень
• теорії рішень
• та концепції надситуативної активності. Різні підходи припускають і різне розуміння феномену „ризик”. Виділимо головні з них.

2. 2 Концепція мотивації досягнення успіху

У професійній, навчальній, спортивній та інших сферах діяльності людина нерідко потрапляє в умови, для яких характерні дві складові: завдання, що потребує виконання, та стандарт якості цього виконання. Такі умови дістали назву ситуацій досягнення. У реальному житті однакових людей та характерів не буває, однак щодо реакції на небезпеку та манери поведінки у складних, екстремальних обставинах їх умовно поділяють на два основні типи. Представники першого, прямуючи до певної мети, намагаються здобути успіх, досягти бажаного результату навіть ціною значних зусиль. Це люди рішучі, ініціативні, ділові, які відчувають постійний потяг до ризику — як розумного, так часом і невиправданого. Особливо виразно ці риси виявляються у складних ситуаціях, коли вчинки пов'язані з ризиком та потребою обирати з-поміж кількох альтернатив.

Якщо перший тип можна назвати «типом смільчака», який часто ризикує, розраховуючи на щасливий випадок, то другий — це обережна людина. Для неї головне — уникнути невдачі, неуспіху під час виконання тих чи інших дій та досягнення різних цілей. Зазвичай вона виявляє обачність, побачивши небезпеку, що могла б загрожувати неприємними наслідками. Така людина спрямовує свої зусилля переважно на те, щоб не брати участі в діяльності, пов'язаній із ризиком. Водночас варто зважати, що ставлення до ризику в людей першого та другого типів у різних ситуаціях може бути неоднаковим. Приміром, залежно від структури навколишнього середовища та сама людина може або уникати ризику, або прагнути до нього. Утім, загалом можна дійти висновку, що в ситуаціях досягнення в діяльності особистості виявляються дві протилежно спрямовані тенденції: прагнення досягти успіху і прагнення уникнути невдачі. Отже, під час вибору рішень, що містять ризик, поряд з об'єктивними умовами обстановки важливе значення мають певні риси людини, яка наважується на ризик. Це передбачає необхідність ураховувати в ході виховання, навчання, здійснення професійно-орієнтовної роботи особливості мотивів досягнень, які найінтенсивніше формуються в дитинстві. Водночас важливим є застосування текстів, проведення досліджень, орієнтованих на виявлення схильності цієї людини до ризику, оскільки це має, наприклад, безпосереднє практичне значення для вибору професії, або в різних видах діяльності той чи інший тип поведінки приводить до різних результатів та наслідків.

У психологічних дослідженнях ризик розглядається іноді як ситуація вибору між двома варіантами дій. При цьому звичайно виділяють ситуації, при яких неуспіх веде до покарання (фізична загроза, болючий вплив, соціальні санкції), та ситуації, в яких успіх і неуспіх оцінюються залежно від того, до досягнення цілей якої складності людина вважає себе здатною. Якщо суб'єкт прагне до підвищення самооцінки в умовах вільного вибору ступеня важкості чергової дії, то це веде до появи протиборства між двома основними тенденціями — тенденцією підвищити претензії, щоб мати максимальний успіх, та тенденцією знизити претензії, щоб уникнути невдачі.

Зниження важкості мети, яку ставлять перед собою після успіху, або її підвищення після невдачі свідчать про нереалістичний рівень домагань, тобто про неадекватну оцінку. Люди, які мають реалістичний рівень домагань, відрізняються впевненістю в своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до підвищених або занижених домагань. У поведінці це проявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей та невпевненості в своїх силах, у тенденції уникати ситуації ризику, у некритичності при оцінці досягнутого, у помилковості прогнозів.

2. 4 Концепція надситуативної активності

Гіпотезу про існування «надситуативного» ризику сформулював В.А. Петровський. Він експериментально підтвердив, що ризик може виступати не лише як характеристика мети діяльності, котра реалізує зовнішній щодо самого ризику мотив, а й як самостійний мотив діяльності. Іншими словами, поряд із «розумним», «доцільним», «мотивованим» ризиком існує і «найбезкорисливіший» ризик — «ризик заради ризику», очищений від сторонніх мотивів. «Надситуативний» ризик як особлива форма вияву активності суб'єкта пов'язаний з існуванням «надситуативної активності» — здатності суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації та ставити цілі, надлишкові з погляду вихідного завдання. Надситуативна активність проявляється у явищах творчості, пізнавальної та інтелектуальної активності, «безкорисливого» ризику, понаднормативної активності й дає суб'єкту змогу долати зовнішні та внутрішні обмеження діяльності. Наявність «безкорисного», «надситуативного» ризику експериментально спостерігається, зокрема, в ситуаціях, що містять момент погрози. Деякі категорії людей надають перевагу небезпечним варіантам дій перед безпечними за відсутності зовнішнього спонукання до ризику та йдуть на ризик, не отримуючи при цьому жодних ситуативних переваг.

Існування немотивованого ризику пов'язане з наявністю у людей механізму самонаслідування: щоб освоїти та здійснити будь-яку дію, людина спочатку подумки її «програє». Це один зі способів, якими наша психіка освоює нове. Коли навички вже склалися, попереднє моделювання ситуації в умі «згортається», відбувається миттєво — людина діє ніби автоматично. Ситуація змінюється, і щоб освоїти нову дію, психіка знову починає роботу з попереднього програвання майбутніх операцій. Механізм зв'язку самонаслідування та ризику побудований на такій особливості людської психіки: коли подумки уявляється майбутня ризикована дія, може виникнути страх, оскільки уявляються не тільки можливі вигоди, але й невдачі, небезпеки. Страх має різко послабити самоконтроль, який виробляється в міру дорослішання людини. Виникає посилене, нав'язливе самонаслідування — наслідування своїм уявленням. І здійснюється ризикований немотивований вчинок.

Вивчення «ризику заради ризику», тобто ризику як самоцінності, як немотивованої дії, дозволяє з нових позицій підходити до таємниць творчої діяльності, інтуїції, виховання (особливо дітей та підлітків), розробляти конкретні рекомендації для тих працівників, професії яких пов'язані з підвищеним ступенем ризику.

Психологічні особливості та характеристики ризику в сфері підприємництва

Ризик у підприємництві — це:

• здатність діяти у необхідному темпі;
• уміння зосереджувати увагу на одних аспектах справи, залишаючи поза увагою інші;
• спроможність опиратися на потрібних людей (потрібних саме справі, а не амбіціям, наживі та іншим подібним обставинам, зайвим для справжнього підприємця).

Ідеться про навички розподілу ресурсів — об'єктивних і суб'єктивних — у «природний» для задуманої справи спосіб. Це вміння налагодити справу, тобто, у буквальному розумінні, — зайнятість підприємництвом. І таких умільців, попри несприятливі, а часом і руйнівні обставини, чимало. Якщо вірити Анохіну, то щонайменше 3–5 млн, а якщо взяти верхню межу — то й десятки мільйонів осіб. Тож нехай вони ризикують, до того ж ризикують постійно — це закладено в самій природі їхнього характеру. Ризик — це неодмінна умова життєдіяльності суспільства, продуктивності його економічних структур.

У психологічних дослідженнях ризику на сьогодні виокремлюють три основні напрями:

• Перший тлумачить ризик як ситуативну характеристику дій (діяльності) суб'єкта, що відображає невизначеність результату для діючого суб'єкта та можливість несприятливих наслідків у разі невдачі. Тут ризик постає як міра очікуваного неблагополуччя, що визначається поєднанням імовірності неуспіху і ступеня збитків (втрат, програшу тощо). Психологічний зміст цього напряму має загальний характер, адже йдеться лише про поведінкову активність суб'єкта, його діяльність чи вчинки.
• Другий напрям розглядає ризик як ситуацію вибору між альтернативними варіантами дій і безпосередньо вплітається у контекст прийняття рішень, беручи до уваги рівень домагань суб'єкта, його здібності.
• Третій вивчає взаємозв'язок індивідуальної і групової поведінки в ситуаціях ризику і є соціально-психологічним аспектом досліджень ризику. Прикладом такого підходу є виявлений у 60-х роках ХХ століття феномен «зсуву ризику». Суть феномена полягає в тому, що ризикованість групових або індивідуальних рішень має тенденцію до зростання після проведення групової дискусії. Поясненням «зсуву ризику» є перебільшення ризикованості дій за умов рівномірного розподілу відповідальності між учасниками дискусії, що, у свою чергу, нівелює можливості індивіда по-своєму розв'язувати ризиковану ситуацію, підкоряє його стандартам і нормам групової поведінки. Встановлено, що колективне прийняття рішення зменшує почуття відповідальності в індивідів, особливо за негативні наслідки.

Загалом у явищі ризик прийнято виділяти такі основні елементи, взаємозв'язок яких і становить його сутність:

• можливість відхилення від передбачуваної мети, заради якої реалізуються певні дії;
• відсутність бажаного результату;
• відсутність впевненості у досягненні поставленої мети;
• можливість несприятливих наслідків (матеріальні або фізичні збитки, захворювання, смерть тощо) при здійсненні тих чи інших дій в умовах невизначеності для суб'єкта, який наважився на ризик;
• матеріальні, екологічні, моральні та інші витрати, пов'язані з реалізацією обраного в умовах невизначеності стилю поведінки;
• очікування небезпеки, невдачі в результаті вибору певного стилю поведінки та його реалізації.

Ризик існує у будь-якій сфері людської діяльності. Особливо це стосується підприємництва, яке, зазвичай, реалізується в умовах конкуренції, можливих втрат і пов'язано з великою кількістю умов і чинників, що впливають на результативність прийнятих рішень.

Підприємницький ризик як складова діяльності виникає в результаті виконання суб'єктом дій, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх реалізацією, товарно-грошовими операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.

Аналізуючи проблему ризику в підприємництві, розглянемо два основні його аспекти: об'єктивність і суб'єктивність.

Об'єктивність підприємницького ризику зумовлена присутністю великої кількості чинників (зовнішніх умов), існування яких не залежить від окремого підприємця. Це політичне і економічне становище в країні, міжнародні події, стихійні лиха, наявність корупції та рекету, зміни у законодавстві, що регулює підприємницьку діяльність, економічний стан галузі, у межах якої здійснюється діяльність тощо.

Суб'єктивність підприємницького ризику зумовлена безпосередніми діями економічного агента. Адже саме підприємець оцінює ситуацію, формує стратегію подальшої поведінки, вибирає альтернативи. Крім того, сприйняття і оцінка ризику є індивідуальними, оскільки для різних суб'єктів, які діють у одних і тих самих умовах, ситуація може бути різною: ризикованою для одного і неризикованою — для іншого.

Суб'єктивний підхід ставить у центр уваги поведінку людини у різних ситуаціях ризику. Як правило, у реальних ситуаціях люди, оцінюючи рівень ризику, беруть до уваги дві головні змінні, а саме вірогідність невдачі (збитків, нещасного випадку) і величину невдачі. Крім того, поведінка людини у різних ситуаціях характеризується варіативністю, ситуативністю. Так, суб'єкт у своїй виробничій діяльності може не проявляти ознак ризикованої поведінки, але сідаючи за кермо свого автомобіля, може поводити себе надто ризиковано.

Усю сукупність ризикованих ситуацій, у яких перебуває людина, можна розділити на два класи:

• ситуації, розвиток або наслідки яких можуть бути несприятливими для суб'єкта; це ситуації, які безпосередньо не залежать від нього і не визначаються його діями — небезпечні ситуації. «Небезпечна» означає об'єктивну оцінку ситуації, у якій опиняється суб'єкт незалежно від того, чи буде він у ній діяти чи ні;
• ситуації, розвиток яких залежить від суб'єкта, визначається його рішенням і актуальними діями; це ситуації ризику, які виникають лише за умови наявності діючого суб'єкта у даних обставинах.

Поведінка суб'єкта у ситуаціях другого класу значною мірою визначається індивідуально-особистісними характеристиками. Передусім йдеться про схильність людини ризикувати.

Готовність ризикувати у сучасній психології пов'язується з можливостями суб'єкта досягти поставленої мети і регулювати свої поведінкові стратегії, розглядається як неадаптивна форма поведінки активної особистості, особливо за умов відсутності розвинутих структур діяльності, як особливий спосіб мислення суб'єкта, який діє в умовах невизначеності.

Значна кількість психологічних досліджень спрямована на пошуки специфічних індивідуально-психологічних рис людини, що зумовлюють її готовність ризикувати. Такими рисами, що тісно корилюють із готовністю ризикувати, виступають імпульсивність, незалежність, прагнення до успіху, лідерства і домінування.

Крім цих індивідуально-психологічних рис, на готовність ризикувати впливає цілий ряд інших чинників:

• вік людини. Встановлено, що готові ризикувати більш молоді підприємці. Хоча на емпіричному рівні не підтверджується гіпотеза, що для реально діючих підприємців є властивою значна готовність ризикувати;
• емоційний стан. Результати економіко-психологічного аналізу показують, що під дією позитивних емоцій суб'єкти применшують значущість негативних наслідків і перебільшують значущість позитивних. Позитивні емоції генеруються сприятливим розвитком подій;
• наявний рівень доходів (багатства). Досить реальною для широкого кола людей у підприємництві є готовність ризикувати при невеликих сумах та неготовність, коли вони значні;
• життєвий досвід. Якщо суб'єкт неодноразово діяв у подібних ситуаціях ризику і має досвід успішного прогнозування майбутнього результату, ситуація для нього може бути охарактеризована як відома, визначена. Ризик за таких обставин є мінімальним. Умови дії, які за певних причин не можуть бути враховані, є невизначеними, а безпосередньо самі дії характеризуються як ризиковані. Набувши досвід діяльності, підприємці ризикують виважено. Висловлюється гіпотеза про здатність підприємців розподіляти серед інших ризик;
• інформованість. Недостатність інформації при прийнятті відповідальних рішень для суб'єкта створює умови інформаційної невизначеності. Виділяють дві групи джерел інформаційної невизначеності: дефіцит і надлишок інформації. Дефіцит інформації (для отримувача) може породжуватися її невизначеністю, суперечливістю, спотвореністю, неможливістю оцінки; надлишок — великим (для суб'єкта) обсягом, замаскованістю. Можлива невизначеність часового інтервалу, протягом якого з'являється та існує інформаційний потік. Дуже часто в реальній підприємницькій діяльності недостатність (дефіцит) часу, який відводиться на роздуми і прийняття рішення, є тим спонукальним чинником, що може спровокувати підприємця на дуже ризиковані дії;
• привабливість мети (очікуваного прибутку). Чим вищий прибуток (виграш), пов'язаний із виконуваною дією, тим більше готовий ризикувати діючий суб'єкт. Можливість отримання підприємцем додаткового прибутку зменшує критерії та знижує особисті вимоги до прийняття рішення і спонукає діяти навіть при низькій ймовірності успіху;
• тактика поведінки суб'єкта. Як приклад, розглянемо можливі поведінкові дії підприємця, пов'язані з внутрішньою чи зовнішньою адаптацією до ризику. Зовнішня адаптація (екстравертність) до ризику полягає у спробі суб'єкта модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб отримати певні переваги і зменшити ризик: маневрування ресурсами, маніпулювання поведінкою контрагентів (партнерів) під час укладання угод тощо. Навпаки, внутрішня адаптація (інтровертність) до ризику є характерною для осіб, що не впевнені у власних можливостях контролювати оточуюче середовище та прямо на нього впливати. Їх основний інструмент — збір додаткової інформації, виграш у часі, генерація нових рішень;
• ділові і професійні якості суб'єкта, його кваліфікація. Серед ділових і професійних якостей та їх можливих впливів на підприємницьке середовище особливо цінується передбачання і прогнозування розвитку подій, інтуїтивне передчуття раптових змін у ринковому просторі, здатність до найоптимальнішого використання виробничих і людських ресурсів.

Поведінка підприємця, який ризикує, охоплює комплекс взаємопов'язаних дій, які умовно можна описати у вигляді алгоритму:

• 1. Усвідомлення ризикованої ситуації. Передбачає первинну оцінку ситуації ризику з точки зору прийнятності для діючого суб'єкта і можливості входження в неї. Якщо таке входження має місце, підприємець повинен всебічно вивчити ризиковану ситуацію, а це зумовлює перехід до наступного кроку: когнітивних і поведінкових дій.
• 2. Діагностика та аналіз ризикованої ситуації. Передбачає осмислення суб'єктом проблеми, що виникла; пошук тих основних чинників і умов, що зумовили ситуацію ризику; розгляд можливих способів модифікацій обставин і зменшення ризику. Зменшення ризику можна досягнути за допомогою страхування, делегування повноважень, розподілу ризику серед інших тощо.
• 3. Знаходження зв'язку даної ризикованої ситуації з попередніми. За умови подібності реальної ризикованої ситуації, що склалася, до тих, які вже мали місце в діяльності підприємця, актуалізується наявний досвід, використовуються апробовані стратегії поведінки, зменшується вірогідність виникнення помилки.
• 4. Зіставлення ризикованої ситуації з ймовірним розвитком подій. Як наслідок, екстраполяція існуючих тенденцій на майбутнє, прогнозування загроз та збитків для бізнесу. Передбачання потенційних втрат (збитків) стосується не лише грошей, а й престижу, відносин з парнерами, колегами тощо.
• 5. Розгляд можливих альтернатив дій, їх оцінка та вибір такого стилю поведінки, що повністю відповідає вимогам ризикованої ситуації.
• 6. Прийняття рішення на підставі обраного стилю поведінки. Результат: остаточне «прийняття ризику» підприємцем.
• 7. Розробка конкретного способу (програми) дій, формування адекватного стилю поведінки, добір методів і засобів, що є найефективнішими з точки зору підприємця, у ризикованій ситуації.

Важливим загальним висновком більшості дослідників психології ризику є його характеристика як поведінкової активності, необхідної для досягнення мети у ситуації невизначення. Як зазначають І. Задорожнюк і А. Зозулюк, за таких обставин на ризиковану поведінку у змозі впливати чотири групи чинників:

• тип завдання;
• ситуативні впливи;
• особистісні характеристики суб'єкта;
• характер міжіндивідних і міжгрупових взаємодій.

Підприємницький ризик має свої характерні особливості. З одного боку, надто висока «ціна» ризику, з іншого, — присутність азарту, деякого авантюризму. Ризикувати у підприємництві — це вміння концентрувати увагу на одних сторонах справи та ігнорувати інші; це здатність спиратися на інтуїцію і не втрачати надію навіть за умов несприятливого розвитку подій. Без ризику взагалі не можна займатися підприємництвом.

Ризик — це невід'ємна складова підприємництва, є чи не найголовнішою його психологічною ознакою, оскільки підприємництво і ризик — це феномени, які генетично пов'язані один з одним. Ризик у контексті підприємництва зумовлює такі пріоритети психологічного дослідження, як:

1) вивчення індивідуально-психологічних, особистісних рис, що мають регулятивний вплив на поведінку суб'єкта у різних ризикованих ситуаціях;

2) систематизацію джерел і чинників, здатних трансформувати невизначені ситуації у ризиковані;

3) пошук оптимальних шляхів і заходів (методів, когнітивних стратегій, тактики поведінки), які б мінімізували ризик;

4) аналіз можливостей суб'єкта в оцінці ризикованих ситуацій і особливостей прийняття рішень за таких обставин;

5) попередження і профілактика наслідків неадекватного поводження підприємців у ризикованих ситуаціях з подальшим коригуванням їх поведінки

Класифікація видів ризиків підприємницької діяльності

Будь-яка підприємницько-комерційна діяльність чи фінансова угода є ризикованою, оскільки її результативність визначена лише частково і не повною мірою відома на момент започаткування справи або укладання договору.

Ризик – це гіпотетична можливість виникнення шкоди. Він є об'єктивним явищем у кожній сфері людської діяльності та проявляється як сукупність окремих відокремлених ризиків. По своїй суті ризик – це подія з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можуть настати в майбутньому в якийсь момент у невідомих розмірах. Під ризиком також розуміють недосягнення раніше поставленої мети.

Окрім того, варто визначити і сам термін „ймовірність”. Можна виділити два її типи:

• логічну ймовірність;
• статистичну ймовірність.

В.Б.Гомелля та інші визначають їх так: „Логічна ймовірність будується на пізнанні законів природи та суспільства за допомогою індукції, дедукції, аналізу, синтезу та гіпотези. Якщо ж деякі ймовірнісні залежності побудовані на основі обробки статистичних даних з залученням математичного апарату закону великих чисел, то ці залежності будуть включати статистичну ймовірність. Ці два типи ймовірності ми будемо називати об”єктивною ймовірністю, суб”єктивною ж назвемо ймовірність, яка присвоюється тій чи іншій події на інтуїтивному, підсвідомому рівні”.

Об”єктивність та суб”єктивність ймовірності, яка використовується до певного ступеня являються показником якості та надійності метода оцінки ризику, який застосовується.

Якщо розглядати різні прояви та аспекти ризиків, їх можна класифікувати за низкою ознак. Практично вся підприємницька діяльність поєднана з цілою гамою ризиків. Якщо дії підприємця не продумані в вищій мірі старанно, то майже завжди залишається можливість реорганізувати бізнес та вести його з меншим ступенем ризику. Теж саме можна сказати і про формування портфеля цінних паперів та про багато інше.

В зв”язку з цим ряд джерел пропонує розбивку ризиків:

1. по можливості зниження:
2. на несистематичний (який знижується, диференційний, диверсифікуємий) і
3. систематичний (який не понижується, не диференційний, недиверсифікуємий).

Такий розподіл ризиків використовується для аналізу ризикованості інвестицій в цінних паперах. Змінність останнього по відношенню до коливань на ринку цінних паперів вимірюється на практиці і називається В-коефіцієнтом.

1. Ризик, який не знижується можна розділити на:
2. компенсуємий та
3. некомпенсуємий.

Компенсуємий буде той, який не можна знизити, але можна оцінити та компенсувати за допомогою таких мір, як, наприклад, надбавка до ціни або підвищення ставки дисконту на певну кількість відсоткових пунктів.

1. Крім можливості зниження, ризики також можна класифікувати по джерелу виникнення:
2. господарські
3. пов”язані з особистістю людини
4. природні
5. Ще одна класифікація ризиків за причиною виникнення, які в свою чергу розподіляються на:
6. невизначеність майбутнього
7. непередбачуваність поведінки партнерів
8. брак інформації
9. За ознакою однозначності дії чинника ризику всі ризики можна розділити на дві групи:
10. чистий (статичний) і
11. спекулятивний (динамічний). От як ці ризики визначає П.Г.Грабовий.

„Чистий (статичний) ризик - це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Цей ризик може привести тільки до негативного або нульового результату.

Спекулятивний (динамічний) ризик – ризик непередбачуваних змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття комерційних управлінських рішень. Такі зміни можуть призвести як до втрат, так і до виграшів”.

Трапляються також класифікації ризиків за етапами виявлення в процесі комерційної ідеї, або за тим, яка сторона в угоді приймає на себе даний ризик. Класифікація за цим критерієм може виглядати інакше, якщо розглядатиметься інший вид виробничо-комерційної діяльності.

Спекулятивні ризики представляють собою всі фінансові ризики.

Природно-натуральні – ризики, пов”язані з проявом стихійних сил природи; землетрусів; бур; лісових пожарів; епідемій.

Екологічні – ризики, пов”язані з нанесенням шкоди навколишньому середовищу: забруднення, знищення біологічних видів та інше.

Політичні ризики пов”язані з політичною ситуацією в країні та втручанням держави в нормальний хід виробничо-торговельних процесів. До них відносяться:

• втручання держави (наприклад, несприятлива зміна податкового законодавства);
• війни, революції, заворушення;
• заборона на імпорт (оголошення мораторію державою);
• накладання ембарго або обмежень політичного характеру;

Наступна класифікація підприємницьких ризиків:

1. по етапу проявлення, вони в свою чергу підрозділяються на:
2. виробництво
3. розробка
4. продаж
5. фінансові ризики
6. ріст
7. по стороні, що зазнає збитки:
8. замовник
9. один з партнерів
10. виконавець.

Характеристика методик емпіричного дослідження ризику в підприємництві

1. Ваші здібності, підприємець? Чи можете Ви ризикувати?

Щоб ухвалити відповідальне управлінське рішення, потрібен певний набір особистісних рис, які загалом дають змогу стверджувати, що Ви здатні до ризику. Пропонований тест дозволяє (з певною часткою достовірності) визначити рівень розвитку інтуїції, стратегічного мислення, творчого стилю діяльності, рішучості, відповідальності та інших рис Вашої особистості. Відповідаючи на запитання, намагайтеся бути не кращим і не гіршим, ніж Ви є насправді. Що щирішими будуть Ваші відповіді, то об'єктивнішу й надійнішу інформацію про себе Ви отримаєте. Відповідайте так, як підказує думка при першому прочитанні питання, підкреслюючи слова «так» чи «ні».

1. Ухвалюючи відповідальне рішення, я покладаюся лише на себе і ні з ким не раджуся (1—Так, 2—Ні).

2. Я частіше маю точку зору, яка збігається з думкою мого керівника (1—Так, 2—Ні).

3. Я дотримуюся точки зору, що безвихідних ситуацій не існує (1—Так, 2—Ні).

4. Я завжди кажу лише правду (1—Так, 2—Ні).

5. Я швидко освоюю нові види діяльності (1—Так, 2—Ні).

6. В оцінці людей я більше довіряю власній інтуїції, ніж судженням інших людей (1—Так, 2—Ні).

7. Беручи відповідальне рішення, я болісно довго аналізую все «за» і «проти» (2—Так, 1—Ні).

8. Почату справу я прагну донести до кінця (1—Так, 2—Ні).

9. Я вважаю, що в колективі краще «не висовуватися», щоб менше було будь-яких неприємностей (2—Так, 1—Ні).

10. Перш ніж купити велику річ, я намагаюся порадитися з близькими мені людьми (2—Так, 1—Ні).

11. Я намагаюся жити лише сьогоднішнім днем (2—Так, 1—Ні).

12. Граючи в шахи й інші інтелектуальні ігри, я намагаюся будь-що виграти (1—Так, 2—Ні).

13. Вирішуючи складну проблему, я подумки логічно програю всі можливі її варіанти (1—Так, 2—Ні).

14. Досить часто на зборах трудового колективу я висловлюю думку, відмінну від думки інших (1—Так, 2—Ні).

15. На зборах колективу я виступаю часто експромтом, попередньо не готуючись (1—Так, 2—Ні).

16. Я вважаю, що у своєму житті я не вчинив великих помилок (1—Так, 2—Ні).

17. Я часто ловлю себе на думці, що будую фантастичні проекти, яким не судилося збутися (1—Так, 2—Ні).

18. У суперечці мої аргументи найчастіше бувають більш переконливими (2—Так, 1—Ні).

19. Я можу поступитися принципами, коли цього потребують інтереси справи (1—Так, 2—Ні).

20. Хоч де б я не працював, з керівництвом у мене складаються добрі стосунки (2—Так, 1—Ні).

21. Ухвалюючи те чи інше рішення, в мене перша ідея завжди буває сама правильна (1—Так, 2—Ні).

22. У колі своїх знайомих мені іноді хочеться зробити щось несподівано оригінальне (1—Так, 2—Ні).

23. Логіка деяких моїх вчинків не завжди відразу буває зрозуміла навіть моїм близьким знайомим, хоча потім виявляється, що я вчинив правильно (1—Так, 2—Ні).

24. Гадаю, що в моєму житті мені вдалося вирішити низку великих проблем (1—Так, 2—Ні).

25. Мене важко переконати, якщо я щось уже надумав (1—Так, 2—Ні).

26. Вирішуючи для себе якесь життєво важливе питання, я намагаюся продумати і передбачити все до дрібниць (2—Так, 1—Ні).

27. Заради справи я можу прийняти ризиковане рішення, якщо навіть шанси на успіх невеликі (1—Так, 2—Ні).

28. Мої друзі вважають, що я живу лише сьогоднішнім днем (2—Так, 1—Ні).

29. У свої справи я присвячую якомога меншу кількість людей (1—Так, 2—Ні).

30. Я не виступаю проти свого керівника, якщо не переконаний, що мене підтримає колектив (2—Так, 1—Ні).

31. Мої знайомі відносять мене до числа людей з «перспективою» (1—Так, 2—Ні).

32. У нових ситуаціях я дотримуюся традиційних для мене норм і правил ділової поведінки (1—Так, 2—Ні).

33. У житті я ніколи нікуди не спізнювався (2—Так, 1—Ні).

34. Якби переді мною стояло питання про одруження, то я б не став радитися з батьками, а поставив їх перед фактом (1—Так, 2—Ні).

35. Я вважаю, що ставлюся до числа людей, котрі передбачають розвиток подій у нашому колективі на рік-два вперед (1—Так, 2—Ні).

36. Бувають ситуації, коли я кидаю монету й по тому, як випаде («орел» чи «решка»), роблю вибір у спірному для мене питанні (2—Так, 1—Ні).

37. У колективі вважають, що на мене можна покластися, як на надійного співробітника (1—Так, 2—Ні).

38. Я систематично веду щоденник, де аналізую свої промахи і досягнення (2—Так, 1—Ні).

39. Я маю звичку планувати свою роботу на рік-два вперед (1—Так, 2—Ні).

40. Деякі мої друзі і близькі вважають мене перестрахувальником (2—Так, 1—Ні).

41. Мої колеги вважають мене безкомпромісним (1—Так, 2—Ні).

42. Серед моїх друзів є люди, які мені явно не подобаються (1—Так, 2—Ні).

43. Усе, що я обіцяю зробити, завжди виконую незалежно від того, зручно це мені чи ні (1—Так, 2—Ні).

44. Я ніколи не говорив про речі, у яких не розбираюся (1—Так, 2—Ні).

45. За все прожите життя я не вчинив жодного поганого вчинку (1—Так, 2—Ні).

46. Завжди і в усьому згоден з рішеннями керівництва (1—Так, 2—Ні).

Результати та інтерпретація тестування

Практика бізнесу показує, що прийняття відповідального рішення залежить не тільки від обсягу інформації про об'єктивні умови угоди, а й від типу особистості, рівня розвитку її вольових властивостей і мислення. Залежно від обставин та рівня ризику рішення можуть бути полярно протилежними і відповідати тому чи іншому типу особистості:

Рішучий — обережний

Для рішучого типу характерне те, що він швидко знаходить потрібне рішення і приймає його без зволікань. Обережний же, навпаки, дуже довго зважує всі «за» і «проти».

Відповідальний — безвідповідальний

Для відповідальної незалежної людини характерне те, що вона, приймаючи рішення, головним чином бере всю відповідальність на себе. А позиція колективу її або не хвилює, або вона не чинить на неї істотного впливу. Навпаки, безвідповідальний дуже схильний до впливу колективу, думки інших, особливо близьких йому людей. І відкрито або приховано він нібито перекладає відповідальність за прийняття рішення на інших.

Стратег — тактик

Приймаючи рішення, стратег робить прогноз і бачить, що буде і які можливі наслідки на порівняно велику перспективу. Тактик, навпаки, приймаючи рішення, враховує в основному реальну ситуацію сьогодні, нині. Його, як правило, не захоплюють і не надихають прогнози на віддалену перспективу.

Інтуїтивіст — логік

Інтуїтивіст довіряє лише своїй інтуїції і здоровому глузду. Для логіка ж характерний послідовний логічний аналіз самої ситуації, прийняття відповідального рішення. Він все наче розкладає по поличках, зважує все «за» і «проти» і, не довіряючи інтуїції, логічно розгортає весь ланцюг необхідних і достатніх підстав прийняття чи, навпаки, неприйняття відповідального рішення, які в нього, як він вважає, мають «виважений» характер.

Творчий — консервативний

Творча особистість приймає, як правило, оригінальне і часто несподіване для інших рішення. Консерватор же будує свої дії та рішення за відомим, раніше перевіреним зразком або за якимось аналогом.

Однак, якщо Ви творча особистість, рішучий, незалежний стратег — це не завжди є гарантом успішності Вашої діяльності. А обережний, перекладаючий відповідальність на інших тактик, логік, консерватор — це людина, що не завжди приймає лише малоефективні рішення. Відомо, що іноді здорова частка консерватизму буває цінніше, ніж творче, новаторське рішення. Звідси випливає, що консерватор — це лише тип особистості, який у ряді випадків може мати і гідності, і недоліки. У запропонованому тексті тесту крім виявлення вищезгаданих типів закладено можливість встановити, наскільки Ви чесні чи брехливі. Передусім необхідно осмислити те, що у Вас вийшло. Приміром, підсумовуючи бали Ваших відповідей на запитання 1, 2, 7, 9, 10, 27, 30, 34, 40, Ви одержали кількість 11. Це означає, що рівень «рішучості» у Вас «середній». Або, наприклад, за відповіді на запитання 4, 33, 42, 43, 44, 45, 46 Ви набрали сумарну кількість балів, рівну 17. Це означає, що Ви маєте «високий» рівень брехливості. Тобто при відповіді на тест Ви були не щирі, і результатам Вашого тестування довіряти не можна.

У Вас, наприклад, вийшло: рішучість — 11 балів (вище середнього). Ви — тактик, оскільки набрали за цими якостями 17 балів (це високий рівень); 10 балів — за шкалою інтуїтивності. Рівень розвитку творчих можливостей, наприклад, 11 балів — це вище середнього. За шкалою «чесний — брехливий» Ви набрали 10 балів. Це означає, що Ваші відповіді відповідають високому рівню чесності і їм можна довіряти. Програма саморозвитку здібностей до прийняття відповідальних рішень в даному разі має бути такою: опора на Ваші найрозвиненіші здібності — на інтуїцію (10 балів). І постійний розвиток в собі стратега, якщо хочете — стратегічного мислення, здібностей до прогнозування, до передбачення подій. Здібності до ризику розвиваються, і всі інші здібності, не інакше, як у процесі діяльності. Виробляйте власні стратегії, правила ризику. Нижче наводимо для Вас сім правил ризику, які ми сподіваємося, будуть Вам корисні.

Сім правил ризику

2. Перш ніж ухвалити рішення, наскільки це можливо, прорахуйте й продумайте власні можливі кроки наперед — з перспективою.

3. За можливості зберіть додаткову інформацію, порадьтеся з кимось — але, не відкладаючи надовго, ухвалюйте рішення.

4. Не лякайтеся думати й діяти ризиковано! Водночас остерігайтеся стереотипів. 5. Пам'ятайте давню, як світ, заповідь: ранок вечора мудріший. Тож, якщо є така можливість, відкладіть ухвалення рішення до наступного ранку.

6. Обирайте рішення, яке не лише найкраще, а й те, яке реально здійснити.

7. Працюйте частіше на межі власних здібностей — і Ви досягнете успіху!

2. Якби я був мільйонером! (Тест для початківця мільйонера)

Кожен підприємець чи комерсант зіставляє свої плани й дії з реальними можливостями чесного заробітку та одержання прибутку. І кожен так чи інакше мріє заробити «купу» грошей. Однак влада й гроші несуть із собою не лише авторитет у діловому світі, а й висувають особливі вимоги до моральних якостей бізнесмена, до морального боку його ділових взаємин. Тому, перш ніж «звалити на себе» важку ношу мільйонера, подумайте, що Ви робите з великими грошима, на що їх витратите, з ким і як надалі будете взаємодіяти. Тест, який пропонується для початківця мільйонера, допоможе Вам розібратися в цьому питанні, дасть змогу серйозніше поставитися до своїх можливостей у комерційній діяльності, перед вибором засобів отримання першого мільйона (Обведіть кружком вибрану Вами відповідь).

1. Яким чином Ви припускаєте розбагатіти найближчим часом?

а) зробити кар'єру, піднявшись вгору по сходах керівництва;

б) вкладати наявні гроші у і з вигодою ризикувати;

в) спробувати щастя в лотереї.

2. Якщо Вам надалася можливість виступити в ролі актора, то яку роль Ви змогли б зіграти найкраще?

а) Остапа Бендера;

б) Левіна з «Анни Кареніної»;

в) Штірліца з кінофільму «Сімнадцять миттєвостей весни».

3. Уявіть собі, що Ви заробили мільйон, що Ви зробите далі?

а) вкладу гроші в і житиму на відсотки від внеску;

6) ризикну вкласти в прибуткову справу;

в) частину грошей вкладу в нову справу, а частина покладу для надійності в солідний банк.

4. Що, на Ваш погляд, можуть принести Вам гроші?

а) влада;

б) життя в своє задоволення;

в) багато нових турбот і заздрість.

5. Якщо Ви розбагатієте, то хотіли б, щоб про це написали в газетах?

а) ні;

б) так;

в) про мене і так іноді пишуть.

6. Яка з запропонованих трьох груп Вам найбільше пасує?

а) письменник, художник, композитор;

б) адвокат, лікар, політик;

в) глава фірми, керівник інституту, директор видавництва.

7. При створенні своєї фірми чи будете Ви приймати на роботу осіб, які раніше з Вами дружили?

1) так;

б) ні;

в) відповісти на це запитання важко

8) Уявіть собі, що Ви заробили мільйон, що змінилося в Вашому житті? а) в моєму житті змінилися б лише квартира, машина, меблі та інша обстановка;

б) я б дозволив собі більше подорожувати;

в) я б кардинально змінив свій спосіб життя.

9. Уявіть собі, що Ви щойно стали директором фірми. З чого почнете Ви свою діяльність?

а) із вивчення людей, з якими Ви маєте працювати;

б) з основних напрямів роботи фірми;

в) з добору надійних помічників.

10. Яке з наведених тверджень Ви вважаєте більш правильним, якщо Ви одержали підвищення і стали директором фірми?

а) в роботі знизилася значимість професійно-технічних навичок і підвищилася роль концептуальних знань;

б) вищий ранг управління, тим більше значимі комунікативні здібності порівняно з професійно-технічними.

в) змінилися рівною мірою вимоги практично до всіх якостей особистості.

11. У Вашій фірмі в одній з бригад виникла конфліктна ситуація, які Ваші дії як директора фірми?

а) потрібно вислухати думки конфліктуючих і переконати їх дійти компромісного рішення;

б) потрібно вислухати думки всіх, але остаточний розбір конфлікту доручити бригадиру;

в) зробити все можливе, щоб не дати розрости малому конфлікту до великих розмірів.

12. Як часто Ви відчуваєте потребу у мати великі гроші?

а) постійно;

б) періодично;

в) ніколи.

13. Якби Ви мали мільйон і Вам надалася можливість укласти нову угоду, то якій би Ви віддали перевагу? Ту, яка дасть прибуток:

а) чверть мільйона;

б) в півмільйона;

в) в мільйон.

Далі на окремому аркуші Ви повинні записати номери питань і обрані Вами відповіді. Після цього Ви можете підрахувати сумарну кількість балів, яку Ви набрали.

Відповіді оцінюються в балах так:

Перше запитання. Відповіді: а) 6, 6)3, в) 0.

Друге питання. Відповіді: а) 3, б) 0, в) 6.

Третє питання. Відповіді: а) 0, б) 6, в) 3.

Четверте питання. Відповіді: а) 6, б) 0, в) 3.

П'ятє питання. Відповіді: а) 0, б)3, в) 6.

Шостє питання. Відповіді: а) 0, б) 3, і) 6.

Сьомє питання. Відповіді: а) 0, б) 3, в) 6.

Восьмє питання. Відповіді: а) 6, б) 3, в) 0.

Дев'ятє питання. Відповіді: а) 3, б) 6, в) 0.

Десятє питання. Відповіді: а) 6, б) 0, в) 3.

Одинадцяте питання. Відповіді: а) 3, б) 6, в) 0.

Дванадцяте питання. Відповіді: а) 6, б) 3, в) 0.

Тринадцятє питання. Відповіді: а) 0, б) 6, в) 3.

Далі складіть всі набрані Вами бали і визначите за дев”ятибальною шкалою рівень своїх здібностей до ризику і комерційної діяльності:

1-й — дуже низький рівень (від 0 до 11 балів).

2-й — низький рівень (становить від 12 до 19 балів).

3-й — значно нижчий середнього (від 20 до 27 балів).

4-й — трохи нижче середнього (від 28 до 35 балів).

5-й — середній рівень (від 36 до 43 балів).

6-й — трохи вищим за середній (від 44 до 51 балон).

7-й — вище середнього (від 52 до 59 балів).

8-й — високий рівень (від 60 до 67 балів).

9-й — дуже високий рівень (від 68 до 78 балів).

Як інтерпретувати результати? Якщо Ви визначили, що в Вас здібності до ризику у комерційній діяльності на 1, 2 чи 3-му рівні, то найкращий спосіб розбагатіти для Вас — це уперто працювати, уникаючи кар'єри менеджера, керівника. Якщо Ви перебуваєте на 4, 5 чи 6 рівні, то шанси розбагатіти у Вас є, але Вам необхідно дуже активно розвивати в собі здібності комерсанта. Якщо Ви перебуваєте на 7, 8-му рівнях, то в Вас є шанс опанувати професією менеджера. якщо ж Ви набрали від 68 до 78 балів, тобто перебуваєте на 9-му рівні, то в Вас є реальні шанси стати мільйонером, якщо Ви ним уже не стали!

3. Чи схильні Ви до ділового ризику?

З допомогою цього тесту можна оцінити, наскільки Ви схильні до підприємництва, індивідуальної трудової кар'єри. За зрозумілих причин тест носить лише орієнтовний характер. Відповідайте «так» чи «ні» на поставлені питання:

1. Я б ризикнув почати власну справу, ніж працювати на когось ще.

2. Ніколи не піду на таку роботу, де багато поїздок.

3. Якби я став грати, то ніколи не робив б малих ставок.

4. Мені подобається покращувати своє життя за допомогою ідей.

5. Ніколи не кину роботу, не будучи впевненим, що є інша.

6. Я не схильний йти на ризик, щоб розширити свій кругозір.

7. Знаючи, що якась конкретна справа може скінчитися невдало, я не став би вкладати в неї кошти, навіть якщо прибуток може бути великий.

8. Хотів би випробувати в житті якомога більше.

9. Не відчуваю в собі особливої потреби в збудливих подіях.

10. Я не володію великий енергією.

11. Я можу без труднощів породжувати безліч прибуткових ігор.

12. Я б ніколи не став сперечатися на суму, якої тепер не маю.

13. Мені подобається пропонувати нові ідеї чи концепції, коли реакції з них, наприклад мого начальника, непередбачувані і незрозумілі.

І4. Я готовий брати участь в таких угодах, що досить ясні й визначені.

15. Менш надійна робота з великим доходом мене приваблює більше, ніж більш надійна з середнім доходом.

16. За характером я не дуже незалежний.

Якщо Ви відповіли «так» на запитання 1, 3, 4, 8, 10, 11, 13 і 15 — призначайте за кожну відповідь по 1 балу. Якщо Ви відповіли «ні» на запитання 2, 5, 6, 7, 9, 12, 14 і 16 — також призначайте за кожну відповідь по 1 балу.

Якщо сума набраних Вами балів 13, 14 чи вище — Ви, цілком імовірно, схильні до підприємницького ризику і володієте певними рисами ризик-тейкера (так називають людей, схильних до ризику).

Що ж це за постать — підприємець, ризик-тейкер? Ось його основні характеристики: — в якій би області він ні діяв, він мислить і чинить незалежно, незаурядно, зухвало і «підриває» логіку здорового, виглядаючи іноді нерозумним і ледь не божевільним;

— проте в його думках і діях присутній суворий розрахунок, який не заважає натхненню. Його впевненість базується на творчому передбаченні результату;

— підприємницька жилка може виховуватися як «назло» обставинам (ризик-тейкери з незабезпечених і неблагополучних сімей), так і завдяки їм (ризик-тейкери, виховані і атмосфері любові, розуміння допомоги з батьків);

— недогматичні, нестандартні підходи до проблем, динаміка, ризик, експеримент — всі ці риси заокеанських підприємців необхідні і нам, особливо для молоді.

4. Оцінка схильності до ризику?

Мета дослідження: оцінка схильності до ризику

Матеріали та обладнання: опитувальник О.Г.Шмельова, бланк для відповідей, ручка

Процедура дослідження:

Дослідження можна проводити як з однією людиною, так і з групою. У другому разі важливо забезпечити незалежність відповідей досліджуваних. Кожен отримує текст опитувальника з інструкцією і бланком для відповідей, який складається з номерів запитань та розміщеної поряд графи для відповідей.

Інструкція досліджуваному: „Перед Вами перелік тверджень. Уважно прочитайте кожне твердження і вирішіть, правильне чи неправильне воно стосовно Вас. Якщо правильне, то в бланку відповідей проти номера цього твердження поставте знак плюс ( + ), а якщо неправильне – мінус ( - ).

Опитувальник

1. Я часто говорю до того, як обміркую сказане.
2. Мені подобається швидка їзда.
3. Я часто змінюю свої інтереси та захоплення.
4. Кращий спосіб знайти справжніх друзів – говорити людям те, що про них думаєш.
5. Здебільшого запитання на екзамені може бути сформульовано так, що виявиться не пов”язаним з програмою, і вся підготовка стає марною.
6. Життя без небезпек мені здається надто нудним.
7. Якщо бажаєш зайняти високу посаду на службі, дотримуйся прислів”я: „Хто не поспішає, той скрізь устигає”.
8. Азартні ігри заважають розвитку в людини почуття відповідальності за те, щоб приймати продумані рішення.
9. Я швидше відчуваю нудьгу від якого-небудь заняття, ніж більшість людей, які займаються тим самим.
10. Я краще пройду дві – три зупинки пішки, коли поспішаю, ніж буду чекати на автобус, хоча, очевидно, він мене наздожене.
11. Мені цікаво зробити так, щоб зачепити кого – небудь.
12. Тільки несподівані обставини і небезпека дозволяють мені мобілізувати свої сили.
13. Я не маю задоволення від почуття ризику.
14. Тільки по-справжньому сміливі дії дозволяють людині стати видатною і здобути визнання.
15. Мені неприємні ті люди, які через власні примхи перетворюють серйозні справи на легковажні ігри.
16. Коли я виробляю конкретний план дій, то майже завжди впевнений (впевнена), що мені пощастить його здійснити.
17. Коли на небі сяє сонце, я ніколи не беру на прогулянку парасольку, навіть якщо прогноз обіцяє дощ.
18. Я часто немагаюся відчути збудження.
19. Мені неприємно, коли нав”язують парі, навіть якщо я повністю впевнений у своїй думці з даного питання.
20. У деяких випадках я не зупинюся перед тим, щоб обманути, якщо мені треба справити гарне враження.
21. По – справжньому розумна людина уникає швидких рішень – вона вміє дочекатися таких моментів, коли діяти можна напевно.
22. Я не вважаю, що трюки, які виконують циркові акробати без страху вального паска, виглядають більш вражаюче.
23. Я надаю перевагу небезпечній роботі, якщо вона приносить переміни в житті і можливість мандрувати.
24. Я завжди сплачую перевезення багажу в транспорті, навіть якщо не побоююся перевірки.
25. Я вважаю, що треба вірити у свій шанс, навіть коли перевага не на моєму боці.
26. У творчій справі головне – це зухвалий задум, навіть якщо внаслідок цього нас очікує невдача через безглузду випадковість.
27. Я не пожалкую грошей заради того, щоб у потрібний момент показати свою заможність і мати вигляд привабливої людини.
28. Якщо під час зустрічі мій знайомий на мене не звертає уваги, я не буду нав”язувати йому своє спілкування і не привітаюся першим.
29. Більшість людей не розуміє, в якій мірі їхня доля залежить від випадку.
30. Якщо під час придбання автомобіля мені доведеться вибирати між швидкістю і комфортом, з одного боку, та безпекою, з іншого, я оберу безпеку.
31. Я почуваюся краще, коли дуже захоплений яким-небудь задумом.
32. Я віддаю перевагу такому одягу, про який твердо знаю, що він надійний і має добрий вигляд, незалежно від стрибків моди.
33. Коли я граю в різноманітні ігри, я намагаюся брати ініціативу на себе, навіть коли знаю, що супротивник тільки й чекає цього.
34. Під час мандрівок я полюбляю відхилятися від відомих маршрутів.
35. Я часто потрапляю в такі ситуації, з яких мені хочеться якнайшвидше вибратися.
36. Якщо я обіцяю, то практично завжди дотримуюся своїх слів, незалежно від того, зручно це мені чи ні.
37. Якщо мій безпосередній керівник буде стримувати мої новаторські ідеї, в мене вистачить сміливості довести їх до відома керівництва вищого рангу.
38. Азартні ігри розвивають у людини здібності приймати сміливі рішення в складних життєвих ситуаціях.
39. Коли я читаю гостросюжетну книгу, то ніколи не поспішаю швидше дізнатися, чим усе закінчиться, із задоволенням читаю по порядку.
40. Мені сподобалося б стрибати з парашутом.
41. Кращий спосіб викликати щире ставлення до себе – довіряти людям.
42. Я почуваюся краще, коли відчуваю щастя від спокою та комфорту.
43. Мені буває набагато важче купувати одну коштовну річ, ніж багато дешевих речей тієї ж сумарної вартості.
44. Якщо я граю, то віддаю перевагу грі або суперечці на заклад.
45. Люди занадто часто бездумно витрачають своє здоров”я, переоцінюючи його запаси.
46. Якщо мені не загрожує штраф, то я переходжу вулицю там, де мені зручно, а не там, де потрібно.
47. Я не ризикую купувати одяг без примірки.
48. Тільки смілива людина здатна на справжнє шляхетне ставлення до людей, незалежно від того, як вони реагують на неї.
49. У команді й грі найважливіше – це взаємна від страховка.
50. У житті людям справді дуже часто доводиться грати в небезпечну гру „пан або пропав”.

Обробка результатів

Мета обробки результатів – одержання показника величини схильності до ризику як риси характеру. Показник підраховується за кількістю збігань знаків відповідей згоди – незгоди на твердження шкали схильності до ризику.

Для оцінки ставлення до дослідження в опитувальнику подано твердження, згода з якими засвідчує щирість відповідаю чого, а незгода – нещирість.

Шкала щирості: відповіді неправильно ( -) за номерами запитань анкети

1, 5, 10, 16, 20, 24, 29, 35, 36, 46.

Показник збігання відповідей за другою шкалою, що дорівнює 8, 9 чи 10, засвідчує недостовірність результатів дослідження. У такому разі тестування треба повторити, звернувши увагу досліджуваного на виконання вимог інструкції.

Аналіз результатів

Аналіз схильності до ризику як риси характеру має важливе значення для психологічного прогнозування процесів прийняття рішень у невизначеній ситуації. Під час аналізу результатів слід орієнтуватись на те, що показник схильності до ризику може варіювати від 0 до 40. Чим вищий показник, тим більша схильність до ризику.

Якщо показник нахилу до ризику становить 30 і більше одиниць, то його рівень виявляється високим, таку людину можна назвати ризикуючою за умови, що її відповіді були достатньо щирими.

Якщо показник у межах від 11 до 29 – схильність до ризику середня, а якщо менший за 11 – рівень ризику низький, така людина не любить ризикувати, і її можна назвати обережною людиною.

Під час інтерпретації результатів слід враховувати, що високий рівень схильності до ризику є, з одного боку, показником рішучості, а з іншого, може призвести до авантюризму.

Використана література

1. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. — М.: Мысль, 1989.
2. Альгин А.П. Грани экономического риска. — М.: Знання, 1991.
3. Тимофеев Т. Классификация видов рисков предпринимательской деятельности // Маркетинг. — 1997. — № 6. — С. 108–115.
4. Задорожнюк И.Е., Зозулюк А.В. Феномен риска и его современные экономико-психологические интерпретации // Психологический журнал. — 1994. — Т. 15. — № 2. — С. 26–38.
5. Солнцева Г.Н. О психологическом содержании понятия «риск» // Вестник Московского университета. — 1999. — № 2. — С. 14–23.
6. Мусаэлян И.Э., Сливницкий Ю.О. Психология предпринимательства — новая область отечественной психологической науки // Вестник Московского университета. — 1995. — № 1. — С. 3–8.
7. Корнилова Т.В., Долныкова А.А. Диагностика импульсивности и склонности к риску // Вестник Московского университета. — 1995. — № 3. — С. 46–55.
8. Грабовый П.Г., Полтавцев С.Н. Риски в современном бизнесе. — М.: Аланс, 1994. — С. 59.
9. Пачковський Ю.Ф. Проблема ризику в підприємництві // Практична психологія та соціальна робота. — 2001. — № 2.
10. Корнилова Т.В. Диагностика мотивации и готовности к риску. — М., 1997.
11. Можете ли Вы стать бизнесменом? Научно-популярные тесты. — Чебоксары, 1992.
12. Энциклопедия психологических тестов / Сост. С. Касьянов. — М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО Пресс, 2000.
13. Пашукова Т., Дьяконов Г., Допіра А. Практикум із загальної психології. — К.: Знання, 2000.
14. Андреев В.И. Менеджеры, способны ли Вы к риску? — Казань: Эвристика, 1991.
15. Как стать предприимчивым и богатым: Из американских рецептов / Сост. и вступ. ст. Ю.В. Емельянова; Пер. с англ. Н.М. Емельяновой. — М.: Мол. гвардия, 1991.
16. Конюхов Н.И. Словарь-справочник по психологии. — М., 1996.
17. Данчева О.В. Практична психологія в економіці та бізнесі: Навч. посібник. — К.: Лібра, 1998.
18. Курс практической психологии, или как научиться работать и добиваться успеха: Для высшего управленческого персонала: Учеб. пособие / Центр нравственного воспитания «Фонд»; Высший колледж предпринимательства и права; Научно-внедренческая фирма «Психолог». — М.: Аст-Пресс; Ижевск: Изд-во Удмуртского ун-та, 1999.
19. Психологический словарь / Редкол.: В.В. Давыдов, В.П. Зинченко, В.И. Лубовский; Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. — М.: Педагогика-Пресс, 1996.
20. Ребер, Артур. Большой толковый психологический словарь / Пер. с англ. Е.Ю. Чеботарев. — М.: Вече; М.: АСТ, 2000. — Т. 1.
21. Ребер, Артур. Большой толковый психологический словарь / Пер. с англ. Е.Ю. Чеботарев. — М.: Вече; М.: АСТ, 2000. — Т. 2.
22. Попов С.Н. Думай и богатей по-русски. — М.: Изд.-торговый дом «Гранд»: ФАИР-ПРЕСС, 2001.
23. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтка. — К.: Вища школа, 1982.
24. Психология: Словарь / Под ред. А.В. Петровського, М.Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1990.
25. Петровський А.В. Введение в психологію. — М.: Академія, 1995.
26. Основи психології / За ред. Киричука О.В., Романця В.А. — К.: Либідь, 1995.
27. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2-х т. — М., 1989.
28. Психологія / За ред. Костюка Г.С. — К.: Радянська школа, 1968.
29. Загальна психологія / За ред. Скрипченка О.В., Долинської Л.В. — К., 1997.
30. Галасюк В. Риск как один из неотъемлемых факторов бизнеса // Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 7. — С. 17–23.
31. Ищук Г.П. Риск в современном бизнесе // Інформація і ринок. — 1997. — № 1. — С. 10–12.
32. Владимир Либерзон: «Бизнес — это риск. Нужно только уметь рисковать» // Бизнес. — 2003. — № 50. — С. 77–81.
33. Авалян К. Постадийная оценка рисков // Бизнес-консультант. — 2003. — № 5. — С. 3–6.
34. Литвинов Ф. Оценка рисков в предпринимательской деятельности // Маркетинг в России и за рубежом. — 1998. — № 4. — С. 12–21.
35. Предпринимательский риск: что это такое? // Коммерческий вестник. — 1998. — № 5–6. — С. 22.
36. Яновский А. Риски в деятельности предприятий // Маркетинг. — 2000. — № 6. — С. 99–106.
37. Березанська Н. Економічний ризик у суспільстві // Фінанси України. — 2003. — № 8. — С. 74–76.
38. Пачковский Ю.Ф. Психологія підприємництва: Навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2001.
39. Анастази Анна. Психологическое тестирование. — Спб., М., Харьков, Питер, 2001.
40. Выготский Л.С. Психология. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.