"Риторика" Аристотеля

1. "Риторика" Аристотеля як вершина давньогрецького красномовства

Через багатогранність внеску Аристотеля в риторичний напрям сучасної теорії аргументації досі складно визначити, що традиція, яка трактує риторику лише як мистецтво гарної мови, походить ще від римських ораторів. В аристотелівській риторичній спадщині питанням красномовства справді відводилося помітне місце. Однак значно вагомішою в ній була проблематика переконання та аргументації. Для самого філософа риторика була передусім універсальною наукою про переконання, і лише в другу чи навіть третю чергу — мистецтвом гарно говорити. Аристотель послідовно розмежовував два типи переконання: вербальне, що спирається на розум, і невербальне, засноване на фізичному примусі. Складовими вербального переконання виступали етос, патос і логос риторичного процесу. До невербальних різновидів він відносив підкуп, тортури тощо. Зіставляючи ці два способи, Аристотель явно надавав перевагу першому, а саме пістис — мистецтву аргументації.

Трактат "Риторика" посідає особливе місце як серед праць самого Аристотеля, так і серед інших античних творів із риторики. Передусім, цей твір з'явився раніше, ніж остаточно сформувалася розроблена система риторичних категорій. Серед попередників Аристотеля можна згадати лише школу Ісократа, один із представників якої, Теодект, згодом опинився в Академії Платона. Теодект створив окрему працю з риторики, яка була опрацьованим конспектом лекцій молодого Аристотеля. Цей незбережений твір, поряд із відомим нині трактатом ритора Анаксимена, імовірно, містив чимало цінних практичних порад, але був доволі слабким у теоретичному плані.

У працях Аристотеля відображено всі ключові принципи, на яких базується доказовість, емоційно-психологічна та стилістична відповідність публічного виступу. Можна впевнено стверджувати, що "Риторика" Аристотеля є найглибшим і найсистемнішим дослідженням основних проблем ораторського мистецтва, особливо тих, що стосуються аргументації.

Саме на цій основі в античному світі сформувалася аристотелівська традиція, яка, на відміну від платонівської, переносить акцент із діалогу на публічну мову — чи то виступ на форумі, народних зборах, у суді тощо. Унаслідок цього значно розширилися й збагатилися прийоми та методи аргументації, а разом із ними — і можливості самої риторики. Отже, Аристотель заклав підвалини риторичної системи, яку назвали класичною і яка понад два з половиною тисячоліття слугувала зразком для навчання мистецтву публічної мови. Більше того, його ідеї стали основою для виникнення одного з сучасних напрямів у теорії аргументації, який бельгійський філософ Х. Перельман назвав "Новою риторикою". Це засвідчує, що аристотелівська риторика спиралася передусім на логічні засади переконання, що давало їй міцний фундамент і забезпечувало стрункість та послідовність у процесі аргументації.

Аристотель суттєво розширив межі риторики порівняно з тогочасним повсякденним її розумінням. Оскільки дар мови, на його думку, має загальний характер і застосовується в найрізноманітніших ситуаціях, а дія під час подання поради, у роз'ясненнях і переконаннях, звернених до однієї особи чи до цілих зборів (з якими має справу оратор), по суті однакова, то риторика, як і діалектика, не обмежується якоюсь однією сферою: вона охоплює всі галузі людського життя. Риторикою послуговуються всі повсякчас; вона однаково потрібна як у справах, що стосуються повсякденних потреб окремої людини, так і в питаннях державної ваги: щойно людина починає схиляти іншого до чогось або відмовляти його від чогось, вона — свідомо чи несвідомо — вдається до риторики. Трактування риторики в такий спосіб дає Аристотелю підстави визначити її як здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного конкретного предмета. Звідси зрозуміла й мета, яку він ставив у своєму трактаті: на основі спостережень подати загальні форми ораторського мистецтва, вказати, чим має керуватися оратор або будь-хто, хто прагне переконати іншого в чомусь. Відповідно до цього він поділив трактат на три частини: перша присвячена аналізові принципів, на основі яких оратор (тобто будь-який мовець) може спонукати слухачів до чогось або відхиляти їх від чогось, може хвалити чи гудити щось. Друга частина розглядає особисті якості та особливості оратора, завдяки яким він може викликати довіру в слухача й так вірніше досягти мети — умовити чи відмовити. Третя частина стосується спеціальної, технічної сторони риторики: ідеться про способи вираження, які слід використовувати в мові, та про побудову промови.

Завдяки численним тонким психологічним спостереженням щодо взаємодії оратора й аудиторії (наприклад, про роль гумору, пафосу, вплив на молодь і людей похилого віку), а також блискучому аналізові сили доказів, що застосовуються в промові, праця Аристотеля не втратила актуальності й сьогодні та вплинула на весь подальший розвиток європейської риторики. По суті, деякі питання, порушені Аристотелем, і нині могли б стати предметом наукового дослідження, причому, звісно, мав би застосовуватися той самий емпіричний метод, яким користувався філософ. Сприйнявши багато положень Аристотеля як догматичні істини, риторика — і в Греції, і згодом у Західній Європі — значно відхилилася саме від його методу дослідження, повернувшись на шлях практичних настанов, яким ішли софісти.

Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика: Учебное пособие/ Дмитрий Александров,. - М.: Флинта: Наука, 2002. - 622 с.

2. Вандишев В. Риторика: Екскурс в історію вчень і понять: Навчальний посібник/ Валентин Вандишев,. - К.: Кондор, 2003 , 2006. - 262 с.

3. Зарецкая Е. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации/ Елена Hаумовна Зарецкая,; Елена Зарецкая. - М.: Дело, 1998. - 475 с.

4. Кохтев Н. Риторика: М.: Просвещение, 1994. - 206 с.

5. Мацько Л. Риторика: Навч. посіб./ Любов Мацько, Оксана Мацько,. - К.: Вища шк., 2003. - 310 с.

6. Риторика: Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Валеріан Молдован, Марія Чикарькова,; Шеф-редактор В. С. Ковальський; М-во освіти і науки України, Чернівецький торговельно-економічний ін-т. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 415 с.

7. Сагач Г. Риторика: Навч. посібник для середн. і вищих навч. закладів/ Галина Сагач,; КНУ ім. Т.Г. Шевченка. - К.: Ін Юре, 2000. - 565 с.

8. Чибісова Н. Риторика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Наталя Чибісова, Ольга Тарасова,; М-во освіти і науки України, Народна українська академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 227 с.