Ринок, сутність, елементи ринку, закони попиту і пропозиції

Вступ.

1. Сутність ринку, його основні елементи.

2. Закон попиту та його зміст. Закон пропозиції товарів та його сутність.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Як свідчить світова практика, ринкова економіка є найбільш дієвою моделлю організації господарського життя суспільства.

Головна мета цієї роботи полягає у визначенні сутності та об'єкта ринку, ключових передумов його виникнення й успішного функціонування, а також основних засад ринкової економіки. У межах роботи аналізується кругообіг ресурсів, продуктів і доходів. Усі питання теми розглядаються у взаємозв'язку з процесом становлення ринкових відносин в Україні.

Предметом дослідження є ринок, його сутність та основні характеристики. Об'єктом дослідження виступають ринкові відносини в Україні.

Визначальною рисою ринку є те, що продукт створюється виробником не для власного споживання, а для інших споживачів через процедуру обміну.

В економічній науці відсутнє єдине трактування поняття ринку. У повсякденному розумінні ринок — це передусім простір (місце, територія, зона), де відбувається купівля-продаж товарів. Таким простором може бути торговельний зал магазину чи біржі, територія міського або сільського ринку, адміністративна територія, країна чи група країн, а також увесь світ. З огляду на територіальний критерій ринок поділяють на місцевий, національний, регіональний та світовий.

Багато дослідників розглядають ринок як фазу обміну в межах відтворювального процесу. Відтворення як безперервний цикл повторення й оновлення виробництва охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання. З цих чотирьох стадій ринок стосується лише однієї — обміну. У науковій літературі трапляються й інші визначення ринку, зокрема його ототожнення з торгівлею або сферою обігу.

1. Сутність ринку, його основні елементи

Розпочинаючи вивчення цієї теми, варто засвоїти, що її предметом є ринкова система, яку трактують як сукупність ринків, цін і конкуренції. Вона забезпечує координаційні та організаційні механізми, що запобігають хаосу в ринковій економіці, який може виникати через свободу підприємництва та вибору. Ринкова система є механізмом, що виконує дві важливі функції: 1) інформує споживачів, виробників і постачальників ресурсів про прийняті рішення; 2) узгоджує ці рішення, забезпечуючи координацію виробничих цілей.

Суспільною формою ринкової системи виступають ринкові відносини — зв'язки та взаємодії, що формуються між продавцями, покупцями та їхніми посередниками під час купівлі-продажу. Суб'єктами цих відносин є споживачі (покупці), виробники товарів і постачальники ресурсів. Окрім того, в аналізі ринкових відносин зазвичай виокремлюють два основних суб'єкти: домогосподарства та підприємства.

Суб'єкти ринкових економічних відносин — це носії цих відносин, тобто учасники процесу купівлі та продажу:

• будь-яка фізична особа, яка не обмежена законом у правоздатності та дієздатності;
• групи громадян;
• трудові колективи;
• юридичні особи всіх форм власності;
• держава.

Носіями ринкових відносин є особи, які займаються індивідуально-трудовою діяльністю; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; асоціації та консорціуми; спільні (змішані) підприємства; міжнародні економічні організації. [4, c.187-189]

Суб'єктів ринкових відносин також поділяють на виробників (продавців) та споживачів (покупців). Додатково виокремлюють посередників, які забезпечують взаємодію між покупцями та продавцями. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торгові філії, торгово-промислові палати, страхові компанії. Найбільшим посередником виступає держава. Прийнято виділяти чотири ключові суб'єкти ринкового господарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).

Об'єктами ринкових відносин є те, заради чого вони існують, а саме:

• товари та послуги (предмети споживання і засоби виробництва);
• капітал;
• праця;
• земля та інша нерухомість;
• цінні папери;
• інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриття тощо), інформація (зокрема реклама).

Отже, об'єктами ринкових відносин є все, що підлягає продажу та купівлі.

Існує кілька визначень ринку, серед яких:

1) сфера обміну, де здійснюються угоди купівлі-продажу товарів і послуг, тобто торгівля;

2) сфера обігу, тобто форма товарно-грошового обігу, що охоплює не лише товарний обмін, а й грошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;

3) місце, де зустрічаються покупці та продавці;

4) форма організації та функціонування економічних суб'єктів, що ґрунтується на купівлі-продажу.

Загалом ринок як економічну категорію визначають:

— як сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки щодо обміну результатами виробництва, товарного та грошового обігу, а також розподілу умов виробництва (факторів виробництва);

— як сферу економічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їхнє зіткнення та взаємодія;

— як форму об'єктивного та саморегульованого функціонування товарного виробництва.

У багатьох визначеннях ринку наголошується на системі відносин між людьми. Серед них найпоширенішими є такі:

— ринок — це інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);

— ринок означає групу людей, які вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

— ринок — це відносини між людьми, що проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.

Кожне з наведених визначень відображає певні аспекти ринкових відносин. Однак найбільш прийнятним видається останнє. Зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно, оскільки це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді цей процес значно складніший і потребує докорінної трансформації всіх сфер господарської діяльності: виробництва, розподілу, обміну та споживання. [11, c. 74-76]

Ринок є синтетичною категорією, що охоплює різноманітні за змістом і параметрами явища. Історично слово "ринок" позначало певне місце, де продавалися та купувалися товари. Зазвичай це була торгова площа в центрі міста або спеціально обладнане приміщення, де зустрічалися продавці (власники товару) і покупці (власники грошей). У результаті домовленості встановлювалися ціни на товар, який в обмін на гроші переходив до покупця.

З розвитком засобів зв'язку необхідність фізичного місця зустрічі для взаємодії продавців і покупців стає менш суттєвою. Учасники товарно-грошових відносин отримують можливість контактувати та вирішувати свої питання іншими способами. Як зазначає Ф. Котлер, "за наявності сучасних засобів зв'язку і транспорту купець може ввечері дати рекламу товару по телебаченню, зібрати сотні замовлень по телефону і вже на наступний день розіслати товари поштою, не вступаючи у фізичний контакт з покупцем".

Саме тому сьогодні економісти під терміном "ринок" розуміють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Автори відомого підручника зазначають, що ринок — це інститут або механізм, який зводить докупи покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг.

Це вузьке тлумачення категорії "ринок". У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Суспільне господарство, яке функціонує на цих засадах, називають ринковою економікою. Її антиподом є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб'єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на основі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Сучасна економіка є синтезом великої кількості взаємодіючих ринків. Їх поділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству, простору дії, об'єкта купівлі-продажу та інших ознак.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок — це ринок із великою кількістю виробників однорідної продукції, які не можуть впливати на рішення один одного. У ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут діє вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок — це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, узгоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок — це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству — легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.

Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці, й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається, і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Споживчий ринок — окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.

Ринок виробників — організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.

Ринок проміжних продавців — організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе.

Ринок державних установ — державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.

Міжнародний ринок — покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.

Кожен вид ринку має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства. [3, c. 371-373]

У цій темі акцентується увага на вивченні таких категорій сфери обміну і ринку, як попит і пропонування. Попит — сукупна потреба в товарах і послугах, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виокремлюють індивідуальний, ринковий та сукупний попит. Сутність попиту рекомендується вивчати на прикладі графіка попиту (рис. 1). Запам'ятайте: обернена залежність між ціною і обсягом попиту називається законом попиту.

Пропонування — це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а й відповідний рівень цін цих товарів (рис. 1). Прямий зв'язок між пропонуванням і ціною називається законом пропонування.

Варто також мати на увазі, що величина пропонування залежить ще від таких чинників: ціни на ресурси; технології та організації виробництва; податків і субсидій; кількості продавців на ринку.

У ринковій системі особливе значення належить ціні. Ціна може бути рівноважною, монопольною, плановою. У цій темі слід зосередити свою увагу на розумінні рівноважної ціни. Ціна на конкурентному ринку, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг, називається рівноважною ціною.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями і продавцями. Ринкова рівновага досягається за умови збігу величини попиту та величини пропонування. Зі зміною ціни величини попиту чи пропонування змінюються. Отже, ринковий механізм — це механізм координації діяльності суб'єктів через систему цін. [12, c. 214-216]

2. Закон попиту та його зміст. Закон пропозиції товарів та його сутність

Попит — це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари і послуги.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина доходу покупців; 2) кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих факторів можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни в структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомогу, яку уряд надає бідним верствам, та ін.).

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту при зниженні цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості. При цьому у випадку незначної кількості товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли із зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі незаможні сім'ї починають споживати її більше, цілком відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення. [7, c. 261-263]

Слід зауважити, що, простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зниження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту із зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають неглибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхневі, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при його обґрунтуванні зауважили, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а К. Еклунд зазначив, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.

Водночас закон попиту не діє в умовах ажіотажного попиту (тобто значного додаткового попиту понад нормальний, зумовленого очікуванням значного підвищення ціни товару або у випадку його зникнення з обігу), для окремих рідкісних, дорогих і невідтворюваних товарів (картини, антикваріат тощо), а також із "переключенням" попиту споживачів на якісніші й дорожчі товари (наприклад, масова закупівля масла замість маргарину).

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідними суб'єктами — продавцями. Еволюція товарного виробництва і розвиток суспільного поділу праці зумовили переміщення функції реалізації товарів та послуг на ринку від безпосереднього виробника до торгівлі. Вплив цієї функції на стан пропозиції може бути вагомим, але вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

Розбіжність у кількісній визначеності виробництва певних продуктів чи послуг та пропозиції їх може зумовлюватися відставанням у розвитку виробничої інфраструктури, що відповідає за своєчасну появу результатів виробництва на ринку (транспорт, зв'язок, заготівля). Іншою причиною можуть бути технологічні та організаційно-економічні порушення, що призводять до невідповідності споживчих якостей вироблюваної продукції чи послуг існуючому попиту. [8, c. 157-159]

Висновки

Ринок є надбанням усього людства. Ринкове господарство виступає середовищем, "атмосферою", в рамках і за допомогою якого відтворюються і панують відносини товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва.

З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.

У сучасній науковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюється з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції.

Ринкова економіка передбачає свої відповіді на основні економічні запитання: "Що і в якому обсязі виробляти?", "Як виробляти?", "Для кого призначена вироблена продукція?", "Який життєвий цикл виробленого товару?". На більшість цих запитань ринкові відносини відповідають таким чином:

- виробляється те, на що є попит;

- виробляється стільки, яка величина попиту;

- виробляється продукція для того, у кого є гроші;

- виробляється на основі технології, яка зумовлює зменшення витрат, і т. д.

Ринкова економіка ґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних економічних інтересів.

Конкурентно-ринкове середовище визначає найбільш життєздатні структури. Ринок спонукає до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. Ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник / Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Степан Дзюбик, Ольга Ривак. - К.: Знання, 2006. - 481 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., доп. і перероб. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник / Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій / Богдан Лановик, Микола Лазарович. - 6-те вид., стереотип. - К.: Вікар, 2006. - 405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г. Н. Климко. - 5-те вид., виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник / В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін. - К.: Академія, 2002, 2003. - 351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник / В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко та ін.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник / О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін.; За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2003. - 491 с.

13. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник / Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП. - К.: МАУП, 2005. - 323 с.