Ринкове господарство, як невід’ємний компонент товарного виробництва

Ринкове господарство, як невід’ємний компонент товарного виробництва

Товарне виробництво є об'єктивною основою функціонування підприємства. Важливо також розглянути сутність ринкової інфраструктури та її значення для розвитку підприємницької діяльності.

Ринкове господарство являє собою таку суспільну форму організації економіки, яка базується на товарному виробництві та забезпечує взаємозв'язок між виробниками і споживачами через ринковий механізм.

У сучасних наукових працях, навчальній літературі, а також у політичних і законодавчих документах терміни «ринок», «ринкове господарство» та «ринкова економіка» часто використовуються як синоніми. Проте, попри всю їхню близькість, між цими поняттями існують певні змістовні відмінності, які варто враховувати.

Ринкове господарство — це певне середовище, в межах якого відтворюються та домінують відносини і зв'язки, притаманні товарному виробництву. З одного боку, ринкове господарство тісно пов'язане з процесом товарного виробництва, а з іншого — саме товарне виробництво є такою організацією господарювання, коли продукти створюються з метою обміну та купівлі-продажу.

Поняття ринкового господарства має багатовимірний характер. Воно охоплює численні складові: сферу товарного виробництва, сферу обміну, сукупність актів купівлі-продажу, а також процес збалансування попиту та пропозиції під час розширеного відтворення. Таким чином, ринок є складовою частиною ринкового господарства, через механізм якого товарно-грошові відносини стають реальністю. Формуючи конкурентне середовище, ринок виступає ефективним організатором товарного виробництва.

Окрім безпосередньо виробництва та споживання економічного продукту, необхідна сукупність дій, які забезпечують його просування від виробника до споживача. Сферу діяльності, що пов'язана з розподілом, обміном економічного продукту та його рухом від виробників до споживачів, прийнято називати сферою обігу.

Ця сфера є шляхом продукту від «воріт» підприємства (фірми), що його виробило, до «столу» споживача. При цьому мається на увазі не лише транспортування, а й перехід права власності на продукт від одних осіб до інших, тобто продаж його однією стороною та купівля іншою.

Товарний обіг — це обмін продуктів праці за допомогою грошей у формі купівлі-продажу. Він складається з купівлі-продажу засобів виробництва, предметів споживання та матеріальних послуг. Зрозуміло, що купівля-продаж товарів (або обмін) передбачає існування ринку.

На ринку зазвичай діють дві головні постаті: продавці та покупці. Саме між ними встановлюються відносини купівлі-продажу. Розглянемо як продавців і покупців трьох головних суб'єктів економіки: державу, підприємства (фірми) та населення у вигляді домашніх господарств. Їхні товарно-грошові відносини через ринок, на якому вони виступають і в ролі продавця, і в ролі покупця, подано на рис. 36.

Кожен із трьох суб'єктів товарно-грошових відносин виходить на ринок із товарами, що є їхньою власністю. Підприємства продають насамперед вироблені ними засоби виробництва, які мають придбати інші покупці (держава, підприємства, населення). Вони також реалізують споживчі товари та послуги, якими користується переважно населення.

Держава може поставляти на ринок природні, паливно-енергетичні ресурси, що перебувають у її розпорядженні, а також надає державні платні послуги (наприклад, оренда землі) та реалізує державне майно (під час аукціонів у процесі приватизації).

Головним товаром, який населення продає на ринку праці, є його робоча сила. Водночас населення може торгувати на ринку різними товарами, що йому належать.

Усі три суб'єкти ринкових відносин можуть продавати цінні папери у вигляді акцій, облігацій, векселів. І держава, і підприємства, і населення використовують на ринку гроші як засіб оплати за куплені товари та отримують їх як платіж за реалізований товар. Різниця полягає лише в тому, які це розрахунки: готівкові чи безготівкові.

Держава як покупець придбаває на ринку в населення робочу силу для використання на державній службі. У підприємств вона купує замовлені товари та послуги, необхідні для задоволення загальнодержавних потреб.

Отже, те, що на схемі позначено одним словом «Ринок», фактично є сукупністю численних видів товарно-грошових відносин, які характеризують ринкове господарство в цілому.

У будь-якому суспільстві важливі економічні проблеми вирішуються по-різному. Історії суспільного розвитку відомі три типи організації економіки: проста (традиційна) система, командна система та ринкова система.

Господарство з простою (традиційною) системою в початкові періоди історії розвивалося на основі інстинктів, звичаїв і традицій. Однак і тепер у деяких економічно слаборозвинених, відсталих народностей господарські рішення ґрунтуються на звичаях і традиціях. Ці традиції передаються з покоління в покоління. Освячені часом і підтримувані спеціальними ритуалами звичаї визначають засоби праці, обмін, розподіл і споживання вироблених продуктів. Впровадження сучасних наукових і технічних досягнень у господарське життя таких традиційних систем обмежено, оскільки суперечить стародавнім традиціям та релігійним устоям.

Які передумови з погляду історії та логіки необхідні для виникнення ринкових відносин?

По-перше, продавці товару повинні бути його власниками. Перетворення товарного обміну на регулярне явище тісно пов'язане з поширенням приватної власності. Вона надає право розпоряджатися готовою продукцією, створюючи особисту зацікавленість у здешевленні виробництва товарів, підвищенні їхньої якості та поліпшенні споживчих властивостей. Крім того, приватна власність стимулює відповідальність та ініціативу.

По-друге, обмін має утвердитися як необхідний і сталий процес. Перехід від випадкового обміну до явища, що систематично повторюється і є життєво необхідним, пов'язаний із суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва. Згадаймо: як від загальної сукупності первісних племен відокремилися племена скотарів (тобто виникло тваринництво як самостійна галузь трудової діяльності), так само пізніше від землеробства відокремилося ремесло, виникли його спеціалізовані галузі.

Зародження ринкової економіки спостерігається у стародавніх рабовласницьких державах. Вона відіграє дедалі більшу роль у середньовічних феодальних землях і містах, хоча там було чимало перешкод, які гальмували розвиток ринкових відносин.

З переходом до індустріального (капіталістичного) суспільства виникає єдиний національний ринок, а економіка ґрунтується переважно на товарному виробництві й обміні.

Виходячи з викладеного, можна доповнити попереднє визначення ринкового господарства: це задоволення потреб через обмін, попит і пропозицію між самостійно функціонуючими суб'єктами господарювання.

1. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва:

• натуральну;
• товарну.

Історично першим виникло натуральне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника та споживання всередині господарства, де вони вироблені.

У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині, коли люди не знали суспільного поділу праці.

Натуральне господарство має такі основні риси:

1) універсальність праці;

2) замкненість виробництва;

3) прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

На зміну натуральному господарству приходить товарне виробництво (капіталістична форма).

Товарне виробництво — це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами для задоволення не власних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.

Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.

Продукт праці набуває форми товару, який має дві властивості:

• здатність задовольняти певну потребу людини;
• здатність до обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу.

Товар — це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

Товарне виробництво є матеріальною основою виникнення підприємства. Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і є продуктивними силами суспільства.

До цієї системи належить:

1) працівники;

2) засоби праці (інструменти, машини, двигуни, різні апарати, пристрої);

3) предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини);

4) використання сил природи;

5) наука як специфічна продуктивна сила;

6) форми і методи організації виробництва;

7) інформація.

Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

1) обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності;

2) економічна відокремленість виробників, що передбачає самостійний вибір видів діяльності господарюючих суб'єктів (вільні програми формування діяльності), а це є нічим іншим, як підприємницькою діяльністю.

Ознаки підприємницької діяльності повною мірою виявляються в сучасній ринковій економіці, де вони мають визначені особливості, зумовлені товарними відносинами.

Як свідчить історичний досвід цивілізації XVI–XX століть, рух здорової економічної системи, орієнтованої на критерії ефективності та здатності до саморегулювання, відбувався на основі ринкових відносин.

Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин.

Товарне виробництво — це певна організація суспільного виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Товарне виробництво — це виробництво, за якого продукти праці виготовляються відокремленими виробниками і призначаються не для власного споживання, а для продажу та обміну.

Можна виділити дві основні умови, які породили товарне виробництво.

1. Суспільний поділ праці зумовлює ситуацію, коли окремі працівники спеціалізуються на виготовленні певних видів продуктів (наприклад, одні вирощують зерно, другі розводять худобу, треті шиють одяг або взуття тощо). Суспільний поділ праці веде до того, що працівники різних професій стають залежними один від одного: хлібороб — від кравця, тваринник — від коваля і навпаки. Однак для виникнення товарного виробництва поділу праці недостатньо.

2. Економічна відокремленість виробників і наявність приватної власності на засоби виробництва означає, що кожний товаровиробник є власником своїх предметів і засобів праці або землі, худоби, а отже, й власником продуктів, які він виготовляє та обмінює на інші товари, потрібні йому для життя і праці.

Спільними рисами простого і розвиненого товарного виробництва є такі:

• суспільний поділ праці;
• приватна власність на засоби виробництва;
• конкуренція між виробниками;
• ринкова форма зв'язку між виробниками.

Відмінності між простим і розвиненим (підприємницьким) товарним виробництвом:

• при простому товарному виробництві:
• власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;
• виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;
• виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;
• конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру;
• при розвиненому (підприємницькому) товарному виробництві:
• виробник продукту — найманий працівник, власник товару — власник капіталу, засобів виробництва;
• виробництво товарів здійснюється заради одержання прибутку;
• виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці;
• товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживання;
• товарне виробництво набуває загального характеру.

До характерних рис товарного виробництва також належать: наявність конкуренції, вільне ціноутворення, здійснення обміну товарами на принципах еквівалентності та відплатності, стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Як бачимо, товарні відносини насамперед формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва й обміну продуктами господарської діяльності економічно залежних один від одного товаровиробників. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.

Товарне виробництво як більш високий ступінь конкретно-історичного типу організації виробництва знімає ті перешкоди, що стримували прискорений соціально-економічний розвиток суспільства. Цьому сприяє утвердження товарно-грошової форми обігу.

Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерну, тобто коли будь-який товар можна безпосередньо обміняти на інший без використання грошей, і грошову, коли обмін відбувається за участю особливого товару — грошей. При грошовому обміні суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Обмін в умовах товарного виробництва набуває важливого значення, а саме:

• є умовою суспільного поділу праці;
• забезпечує спеціалізацію і кооперацію виробництва;
• дає можливість економічним суб'єктам отримувати товари, необхідні для задоволення їхніх потреб;
• виявляє вартість виробленого товару;
• сприяє встановленню взаємовідносин між виробниками та споживачами.

Схематично взаємодію між товарним виробництвом і формами обміну подано на рис. 9.

Рис. 9. Взаємодія товарного виробництва і форм обміну

Інфраструктура ринку — це система інституційних різних форм власності (підприємств, фірм, організацій) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин та забезпечують їхню ефективну взаємодію. Виділяють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктури ринку.

Дослідження ринку як економічної категорії потребує аналізу його структури, тих елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати науково обґрунтований інструментарій та критерії, за якими можна розмежувати ринки за певними ознаками, рисами, специфікою. Таких критеріїв багато, адже ринок є складним і багатовимірним господарським утворенням.

Економічну структуру ринку визначають такі чинники:

• форми власності на засоби виробництва і готову продукцію;
• структура товаровиробників (державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства тощо);
• особливості сфери товарного обігу;
• рівні приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
• форми і види торгівлі, що функціонують у країні.

Загальну характеристику ринкових структур, поділ їх на групи і види можна скласти за такими ознаками:

1. За формами конкуренції (монополізованості):

висококонкурентний, немонополізований (ідеальний);

монополістичної конкуренції з диференціацією продукту;

олігополістичний;

дуополістичний;

монополізований (чиста монополія);

2. За економічним призначенням об'єктів ринкових відносин:

ринок предметів споживання і послуг;

ринок засобів виробництва;

ринок науково-технічних розробок та інформації;

ринок цінних паперів;

ринок робочої сили;

3. За видами і способами торгівлі й формами оплати за товари:

ринок оптової торгівлі;

ринок роздрібної торгівлі;

продаж за безготівковим розрахунком;

продаж товарів у кредит;

продаж товарів під заклад особистого майна покупця;

надання товарів у прокат;

4. За нормами чинного законодавства:

легальний (офіційний) ринок;

нелегальний (тіньовий) ринок;

5. За адміністративно-територіальною ознакою:

міський ринок;

ринок окремих територій (зональний);

ринок регіонів (обласний, районний, селищний);

ринок коаліції різних країн;

світовий (зовнішній) ринок.

6. За характером продажу існує:

оптовий ринок;

ринок роздрібної торгівлі.

Важливим елементом відтворення ринкового середовища є ринкова інфраструктура — це сукупність (система) підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо.

До таких структур належать: біржі, банки, дилерські та брокерські кантори, служби зайнятості, оптові та постачально-збутові організації, інвестиційні компанії, страхові організації, аудиторські фірми.

Головним інструментом створення моделі ринку має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави зі створення необхідних для ринкової економіки інститутів.

Ринкова економіка включає такі елементи:

• ринковий механізм;
• методи державного регулювання;
• рівень та ступінь громадянської свідомості;
• дієвий механізм соціального захисту населення (особливо на перехідному етапі).

Таким чином, ринок є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, може створити сприятливі умови для його формування та розвитку. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини, а це, своєю чергою, сприятиме процесу встановлення і розвитку підприємницької діяльності.

Література

1. Основи ринкової економіки і підприємства. — Бобров В. Я. Випуск 2003 р. — 719 с.

2. Планування діяльності підприємств. — Белов М. А.; Євдокимова В. Є. Випуск 2002 р.

3. Загальна економіка. — Радіонова І. Ф. Випуск 2000 р.

4. Функціонування економічної системи. — Александров В. В. Випуск 1999 р.

5. Основи ринкової економіки. — Бобров В. Я. Випуск 1995 р.