Вступ.

1. Видатні вчені України, що зробили значний внесок у розвиток науки і виробництва рибогосподарської галузі.

2. Характеристика основних об’єктів, що застосовуються при відтворенні водних біоресурсів.

3. Взаємодія рибництва із суміжними спеціальностями, переробні підприємства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Рибне господарство України від часів СРСР пройшло через значні трансформації. Наприкінці 80-х років минулого століття рибопромисловий флот УРСР здійснював вилов риби біля узбережжя Мавританії, Марокко, Росії та в антарктичних водах. Основу виробництва рибної промисловості тоді становили консерви, переважно із сардини та сардинелли. Завдяки потужній матеріально-технічній базі підприємства галузі могли щорічно добувати, переробляти, зберігати та реалізовувати на теренах колишнього СРСР близько 1200 тисяч тонн продукції. Інфраструктура ринку риби та інших водних живих ресурсів, а також харчової продукції з них, охоплювала промисловий флот (Одеса, Севастополь, Керч), транспортну систему доставки сировини та готових виробів (залізничний, автомобільний, морський транспорт), мережу складських приміщень для зберігання рибної продукції, а також переробні підприємства — консервні заводи та берегові рибопереробні комплекси, заклади оптової й роздрібної торгівлі та науково-дослідні інститути.

Після здобуття Україною незалежності потреба у постачанні риби на простори колишнього СРСР зникла. Сировинна база для вітчизняного рибопромислового флоту суттєво звузилась, тому промисел вівся лише у внутрішніх водах та в обмеженій акваторії біля Мавританії. Рибна продукція користувалася попитом лише частково — головним чином у споживачів системи Міноборони, МВС та державного матеріального резерву. Певне покращення ситуації відбулося у 1996 році, коли Україна уклала угоду про вільну торгівлю з країнами Балтії.

Починаючи з середини 90-х років, на українському ринку риби формується нова кон'юнктура. Після зниження митних ставок на зміну російській рибі приходить продукція з Норвегії. Застаріла виробнича база галузі на той час уже не могла забезпечити випуск продукції, що відповідала б сучасним вимогам.

1. Видатні вчені України, що зробили значний внесок у розвиток науки і виробництва рибогосподарської галузі

Державний комітет рибного господарства України було створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 року № 1523. Цей орган є центральним у системі виконавчої влади, його діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через Міністра аграрної політики. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року № 183 р, головою Держкомрибгоспу призначено Волкова Володимира Васильовича.

До складу рибогосподарської галузі входять:

• понад 600 користувачів водних живих ресурсів;
• 4 морські порти;
• 9 наукових установ та іхтіологічна лабораторія;
• 12 підприємств, що спеціалізуються на відтворенні різних видів риб;
• більше 120 підприємств та організацій різних форм власності, які займаються розведенням і вирощуванням риби;
• 125 підприємств, що здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та морепродуктів, асортимент яких налічує до 3000 найменувань;
• 4 навчальні заклади, де навчається 7,5 тисяч осіб за 16 спеціальностями.

Загальна кількість працівників, зайнятих у галузі рибного господарства, перевищує 35 тисяч осіб.

Державне підприємство «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії» (ОдЦПівденНІРО) очолює директор Бушуєв Сергій Генріхович, кандидат біологічних наук, член-кореспондент Міжнародної академії наук Екології, безпеки Людини та Природи (Українське відділення). Одеський центр ПівденНІРО є науковим державним підприємством Держкомрибгоспу України.

Головне завдання Центру — наукове забезпечення функціонування та розвитку рибогосподарської галузі в регіоні, що охоплює північно-західну частину Чорного моря та прилеглі водойми (озера, лимани, пониззя річок) на території Одеської, Миколаївської і Херсонської областей. Фахівці Центру досліджують водні живі ресурси Чорного моря та внутрішніх водойм Північно-Західного Причорномор'я, розробляють рекомендації щодо їх раціонального використання. Дослідження спрямовані на забезпечення рибної промисловості стабільною сировинною базою, прогнозування та моніторинг стану промислових об'єктів, а також розробку заходів для оптимізації промислу.

Щороку Інститут готує біологічне обґрунтування до проекту лімітів вилучення водних живих ресурсів, на основі якого формуються відповідні нормативні документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища та здійснюється квотування підприємств галузі. Значна частина наукових розробок Одеського центру ПівденНІРО стосується водойм Одеської області. Інститут оцінює стан їх сировинної бази та водних екосистем, проводить дослідження на шельфі північно-західної частини Чорного моря. Здійснюється розробка та науковий супровід «Режимів рибогосподарської експлуатації СТРГ» для водойм, що використовуються як спеціальні товарні рибні господарства (озера Кагул-Картал, Катлабуг, Китай, Сасик, лимани Тузловської групи, Хаджибейський і Дофіновський лимани). Центр також бере участь у розробці нормативних документів щодо використання водних живих ресурсів, Правил і Режимів рибальства.

Окремі розробки інституту мають екологічне та природоохоронне спрямування. На замовлення організацій виконуються розрахунки шкоди, завданої навколишньому середовищу внаслідок господарської діяльності та порушення чинного законодавства. Одеський центр ПівденНІРО співпрацює з багатьма науковими установами, серед яких — Дунайський і Чорноморський біосферні заповідники НАН України, Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», Одеська філія Інституту біології південних морів НАН України, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова та інші.

Основні напрями діяльності Центру:

• вивчення водних живих ресурсів Чорного моря та Світового океану, внутрішніх водойм Північно-Західного Причорномор'я, пониззя річок та їх раціональне використання (проведення комплексних рибогосподарських досліджень для забезпечення рибної промисловості сталою сировинною базою, розроблення методів прогнозування та контролю за станом запасів промислових об'єктів, рекомендацій із раціонального використання біоресурсів, участь у впровадженні нових типів знарядь лову та методів промислу);
• комплексний моніторинг морських і лиманних екосистем;
• розробка наукових засад підвищення біопродуктивності рибогосподарських водойм на основі розвитку аквакультури;
• розробка заходів з акліматизації та відтворення цінних видів промислових риб і нерибних об'єктів;
• розробка наукових засад охорони рибогосподарських водойм від забруднення та оцінка впливу забруднення на гідробіонтів та екосистему в цілому;
• розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок господарської діяльності та порушення законодавства і правил рибальства;
• технологічні дослідження з переробки риб і морепродуктів для отримання харчової, кормової, технічної, лікувально-профілактичної та фармакопейної продукції, впровадження нових технологічних процесів переробки морепродуктів;
• створення нових наукових продуктів та їх реалізація;
• зовнішньоекономічна діяльність;
• міжнародне науково-технічне співробітництво.

До складу Одеського центру ПівденНІРО входять три лабораторії: сировинних ресурсів, сировинних ресурсів Нижнього Дунаю та аквакультури. В інституті працює колектив досвідчених науковців, серед яких 3 кандидати біологічних наук.

Південний науково-дослідний інститут морського рибного господарства і океанографії (ПівденНІРО, до 1988 р. — АзчерНІРО) є найстарішим і єдиним в Україні профільним НДІ, що проводить комплексні морські рибогосподарські дослідження. Інститут підпорядковується Державному комітету рибного господарства України. З 1993 року він є колективним членом Кримської академії наук (КАН), а з 2007 року — Українського відділення Міжнародної академії наук екології, безпеки людини і природи (УВ МАНЕБ).

Наказом Мінрибгоспу України № 52 від 04.04.97 р. ПівденНІРО призначено головним НДІ галузі, відповідальним за розробку наукових основ марікультури, раціонального рибальства і промислового прогнозування в Азовському і Чорному морях та в промислових районах Світового океану. Директор ЮгНИРО — Панов Борис Николаевич, кандидат географических наук, старший научный сотрудник, член-корреспондент Крымской академии наук.

Наказом Держкомрибгоспу України № 69 від 14.05.1998 р. ПівденНІРО визначено відповідальним за надання статистичної інформації та взаємодію з Антарктичною комісією зі збереження морських живих ресурсів (CCAMLR). Наказом Держкомрибгоспу України № 9 від 19.09.2000 р. інститут призначено відповідальним за надання статистичної інформації та взаємодію з Північно-Атлантичною Риболовною Організацією (NAFO). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. № 1822, ПівденНІРО є Науковим органом України з питань виконання вимог Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС), щодо осетрових видів риб і виготовленої з них продукції.

Наказом Укрдержрибгоспу № 149 від 23.06.2003 р. ПівденНІРО визначено головним інститутом у сфері рибогосподарських досліджень в Азово-Чорноморському басейні та інших районах Світового океану, що становлять інтерес для українського рибодобувного флоту. Інститут забезпечує науково-методичне керівництво рибогосподарськими дослідженнями в галузі, зокрема розробку основ раціонального рибальства (визначення запасів промислових об'єктів, лімітів їх вилучення), аквакультури, переробки гідробіонтів та природоохоронних досліджень. На інститут також покладено відповідальність за науково-технічну співпрацю з Міжнародною продовольчою організацією (FAO).

Згідно з угодами між Кабінетом Міністрів України та Урядом Ісламської Республіки Мавританія (2003 р.) і Урядом Королівства Марокко (2007 р.), ПівденНІРО погоджує з відповідними установами цих країн конкретні умови проведення рибогосподарських досліджень та обміну науковою і рибопромисловою інформацією. Згідно з угодою між Укрдержрибгоспом та Комітетом РФ, ПівденНІРО бере активну участь у роботі Українсько-Російської комісії з питань рибальства в Азовському морі з 1993 року. Лише ПівденНІРО делеговано офіційні права на збір і надання до міжнародних організацій статистичних даних щодо використання водних живих ресурсів суднами під прапором України у Світовому океані та Азово-Чорноморському басейні.

Державне підприємство «Азовський центр ПівденНІРО» (ДП АзПівденНІРО) очолює директор Ізергін Леонід Владиславович, кандидат біологічних наук. Азовський центр ПівденНІРО є науковим державним підприємством Держкомрибгоспу України, заснованим у місті Бердянську у 1975 році.

У складі ДП АзПівденНІРО працюють два дослідницькі відділи: відділ аквакультури (з двома лабораторіями — осетрівництва та морського і прісноводного рибництва) та відділ іхтіологічних досліджень (включає лабораторію прогнозів біоресурсів, кілька дослідницьких секторів та груп). Підприємство має власну лабораторію генетичних досліджень. У секторі промислової іхтіології та біоінформатики працюють досвідчені математики та програмісти, що дозволяє забезпечувати майже всі дослідження комп'ютерними програмними пакетами власної розробки.

Одним із головних напрямів діяльності ДП АзПівденНІРО є моніторинг запасів водних живих ресурсів Азовського басейну, визначення щорічних обсягів вилучення з Азовського моря таких цінних промислових риб, як осетрові, судак, піленгас, камбала-калкан, азовські бички, камбала-глоса, частикові види риб та інші. Фахівці ДП АзПівденНІРО беруть участь як радники та експерти в усіх зустрічах і нарадах у рамках роботи Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (саме цей міждержавний орган з 1993 року визначає спільну українсько-російську політику ведення рибного господарства на Азовському басейні).

Центр забезпечує виконання функцій Адміністративного органу Конвенції СІТЕС в Україні щодо осетрових видів риб (Держкомрибгоспу) та співпрацює з науковим органом CITES в Україні — головним галузевим інститутом ПівденНІРО, м. Керч. Крім зазначеного, до спектру досліджень Азовського центру ПівденНІРО входять:

• комплексні рибогосподарські дослідження річок, озер і водосховищ Приазовського регіону;
• розробка біологічних основ осетрівництва, а також штучного відтворення і товарного вирощування інших видів риб;
• наукові розробки в області багатофункціонального рифобудування;
• нові методичні розробки для виконання робіт з обліку водних біоресурсів;
• дослідження в області математичного моделювання екосистем Азовського басейну;
• фундаментальні дослідження найцікавіших риб Азовського моря.

Публікації фахівців АзПівденНІРО (серед яких — п'ять кандидатів наук) регулярно з'являються у провідних спеціальних виданнях: «Рибне господарство України», «Гідробіологічний журнал», «Вісник зоології», «Вопросы ихтиологии» та інших. Останніми роками видано дві монографії — унікальний «Визначник риб Азовського моря» (автори — О.О. Діріпаско, Л.В. Ізергін, Е.Г. Яновський і К.В. Дем'яненко) та книга Е.Г. Яновського «Рыбы Азовского моря». Співробітники Азовського центру щорічно беруть участь у наукових конференціях і семінарах в Україні та за кордоном.

Серед найбільш показових успіхів за весь період діяльності організації можна відзначити успіх робіт з акліматизації кефалі-піленгаса, що проводилися з 1978 року. Сьогодні цей вид є одним із масових промислових об'єктів не лише Азовського, а й Чорного та Середземного морів. Також варто згадати провідну роль АзПівденНІРО у відновленні промислового лову бичків. Азовський центр одним із перших порушив питання про критичний стан осетрових в Азовському морі, і саме ДП АзПівденНІРО переважно готував біологічне обґрунтування щодо припинення промислового вилову осетрових риб з Азовського моря.

2. Характеристика основних об’єктів, що застосовуються при відтворенні водних біоресурсів

Рибне господарство як постачальник цінних продовольчих ресурсів відіграє важливу роль в економіці України, що зумовлює зацікавленість держави в ефективності його функціонування. Запаси риби та інших водних тварин є ключовою складовою біоресурсів. Проте протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Серед основних факторів, що стримують розвиток рибного господарства та негативно впливають на процеси відтворення запасів риби й інших водних живих ресурсів, особливо цінних видів, слід назвати забруднення водних об'єктів, необґрунтоване водоспоживання, порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах, а також послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.

Перспективи промислового використання живих ресурсів Азово-Чорноморського басейну мають визначатися насамперед з урахуванням стану його екосистеми. Стабільний розвиток промислу в Азовському та Чорному морях можливий лише за умови раціонального використання і відтворення живих водних ресурсів та широкого розвитку марикультури. Внаслідок негативного антропогенного впливу значно скоротилися площі та зменшилася продуктивність нерестилищ в Азово-Чорноморському басейні. Зменшення кормової бази, площ нагулу та відтворення цінних видів риб через інтенсивне забруднення води і донних відкладів нафтопродуктами призвело до скорочення обсягів їх добування в басейні.

Основним напрямом підвищення біопродуктивності Азово-Чорноморського басейну є розширення відтворення та розвиток товарного рибництва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галузевих програм «Осетер», «Піленгас», «Аквакультура» та інших. За умови стабільного відтворення рибних запасів в Азовському та Чорному морях та їх раціонального використання можливо довести вилов риби і морепродуктів у цих водоймах до 160 тисяч тонн.

Збільшення обсягів вилову риби можливе також у дніпровських водосховищах, зокрема за рахунок поліпшення умов природного відтворення риб шляхом проведення загальної меліорації мілководдя та збільшення обсягів вселення рибопосадкового матеріалу цінних видів риб у Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське та Каховське водосховища. Доцільно продовжувати роботу, спрямовану на переорієнтацію господарств внутрішніх водойм на широке впровадження полікультури та ресурсозберігаючих технологій із переходом підприємств на прогресивні технології вирощування товарної риби.

Потенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наука оцінює в межах 100–130 тисяч тонн на рік, у тому числі 50 тисяч тонн риби у водосховищах, річках, озерах та 70–80 тисяч тонн у ставкових господарствах. У галузі виробництва рибопродукції насамперед мають здійснюватися реконструкція і технічне переоснащення берегових рибопереробних підприємств з метою випуску конкурентоспроможної як на вітчизняному, так і на світовому ринку рибної продукції, розширення її асортименту, особливо продукції з великою доданою вартістю. Має продовжуватися робота щодо стимулювання імпорту видів риб, які вітчизняними підприємствами не виловлюються або виловлюються в недостатніх обсягах. Необхідно створювати кредитно-фінансові та податкові умови, які б стимулювали збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту та підвищення якості рибопродукції.

У вирішенні завдань, що стоять перед галуззю рибного господарства щодо відродження вітчизняного виробництва рибної продукції, важлива роль належить науково-технічному забезпеченню. Пріоритетними напрямами наукового супроводження діяльності рибного господарства мають стати:

• наукове обґрунтування обсягів сировинної бази та раціонального рибальства;
• аквакультура;
• охорона водних екосистем;
• технології переробки водних біоресурсів.

Недофінансування наукових установ зумовлює відставання фундаментальних і прикладних досліджень від сучасного світового рівня, призводить до зменшення дослідженої сировинної бази для вітчизняного рибальства, погіршення стану рибогосподарських водойм, низького рівня технологічної і технічної бази виробництва, неконкурентоспроможності продукції та зниження обсягів виробництва. Крім того, це спричиняє значний відтік високопрофесійних наукових кадрів, а відповідно — і втрату існуючих наукових напрацювань. Тому фінансування досліджень, що мають першочергове значення для гарантування продовольчої безпеки, виробництва і забезпечення населення харчовою, а народного господарства технічною рибною продукцією, має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету. Науково-дослідні роботи, які мають регіональний характер або необхідні конкретним підприємствам, повинні фінансуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів і власних коштів підприємств.

3. Взаємодія рибництва із суміжними спеціальностями, переробні підприємства

Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку, які реалізовані далеко не повністю. Найбільш розвинуте воно в Лісостепу і Карпатах. Основна частина загального вилову риби і морепродуктів в Україні припадає на моря та океани. Скорочення вилову тріски, пікші, оселедців, морського окуня компенсується розширенням промислу менш цінних видів — мойви, минтая, сардин, скумбрії, ставриди. Головні рибопереробні підприємства розташовані у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Севастополі, Ялті, Генічеську, Бердянську, Маріуполі. Частина риби і морепродуктів переробляється безпосередньо в морі на плавучих рибоконсервних заводах.

На початку 1990-х років почав стихійно формуватися рибний ринок України. Сьогодні він має такий вигляд: 85% — чистий імпорт сировини, 15% — внутрішній ресурс. У структурі імпорту понад 94% припадає на морожену рибопродукцію. Очевидно, що на українському ринку якість зберігання сировини і, як наслідок, кінцевого продукту не відповідає нормам цивілізованого ринку.

Наприкінці 80-х років минулого століття потужний рибальський флот України займався виловом риби біля берегів Мавританії і Марокко, Росії й Антарктиди. Матеріально-технічна база дозволяла добувати, переробляти, зберігати і продавати через систему дистрибуції до 750 тисяч тонн риби й рибної продукції на рік. А у 2002 році, за даними Держкомстату, вилов риби становив 250 тисяч тонн, із яких на внутрішній ринок України надійшло всього 40 тисяч.

Раніше інфраструктура галузі включала рибальський флот, систему доставки продукції та сировини (автомобільний, морський, залізничний транспорт), систему зберігання (холодокомбінати по всій Україні), переробні заводи, мережу оптової та роздрібної торгівлі, науково-дослідні інститути. Відповідно до принципів планової соціалістичної економіки, українська рибна промисловість спеціалізувалася на виробництві й поставках у Держрезерв і Радянську армію переважно консервів із сардин і сардинели, а інші республіки (передусім Російська Федерація) постачали сировину (оселедець, скумбрія та столові сорти риби) на споживчий ринок України. З розпадом Радянського Союзу зникли централізовані поставки, а заодно й сировинна база. Сьогодні судна під українським прапором можуть вести промисел тільки в Азово-Чорноморському басейні, у низькопродуктивній зоні Мавританського узбережжя (сардинела, сардина) та в обмеженому районі відкритої рибальської зони неподалік берегів Канади (креветка). В інших районах промислу лов неможливий без прямого фінансування з державного бюджету експлуатаційних витрат рибальського флоту.

Нині галузь перебуває в стані стагнації. Основні фонди рибопереробних підприємств у плачевному стані — досі використовуються екологічно небезпечне устаткування й технології 50–60-х років минулого століття. Риба — продукт сезонний, тому потребує тривалого (шість–дев'ять місяців) зберігання. Оптимальна температура зберігання — мінус 24–26 градусів за Цельсієм, але в Україні не більше 7% складських холодильних площ можуть забезпечити такий температурний режим!

Проте сьогодні найважливішим чинником успішного розвитку ринку є саме якість продукції. Сучасний споживач перебірливий і вибагливий — йому вже не догодити м'ятою кількою в томаті й сумнівної якості шпротним паштетом. Зростає попит на рибну продукцію, виготовлену за новими технологіями, зі свіжої сировини, розфасовану в зручну упаковку, продукцію, яку не потрібно довго готувати: філе, стейки, суримі (крабові й рибні палички).

Докорінно змінити ситуацію може тільки об'єднання зусиль зацікавлених сторін — бізнесу й держави. Саме тому Центр стратегічних проектів зосередив увагу на двох напрямах: будівництво мережі сучасних холодильників і переробних підприємств. Це базис програми «Антикриза», який у фінансовому вираженні дорівнює 200 мільйонам євро. Сьогодні потреба в сучасних холодильних складських потужностях становить близько 100 тисяч тонн одночасного зберігання. Виконання цього ключового для галузі завдання допоможе забезпечити розвиток сучасних переробних потужностей в Україні й передусім — потужностей із берегового заморожування риби. Брак цих потужностей призводить до того, що 7 тисяч тонн українського судака щороку вивозиться на переробку в Польщу для подальшого експорту на європейський ринок.

Зважаючи на тривалу тенденцію щорічного падіння виробництва галузі рибного господарства України, скорочення запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм, старіння та відсутність механізмів відновлення основних фондів виробництва, недосконалість законодавчої бази тощо, необхідні дієві заходи щодо подолання зазначеної кризи. З метою систематизації заходів, спрямованих на поліпшення рибогосподарської політики, необхідно найближчим часом, на основі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106, розробити та прийняти концепцію розвитку галузі рибного господарства України.

Основними розділами концепції відповідно до зазначеної постанови мають бути:

• визначення проблематики, на розв'язання якої спрямована концепція;
• аналіз причин виникнення проблем та обґрунтування необхідності її вирішення програмним методом;
• мета концепції;
• визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів;
• шляхи і способи розв'язання проблеми, терміни виконання концепції;
• строки виконання концепції;
• очікувані результати.

Основними напрямами концепції мають бути:

• приведення у відповідність із законодавством діяльності Державного комітету рибного господарства України;
• проведення аналізу ефективної діяльності структурних підрозділів, підприємств та установ Держкомрибгоспу;
• вжиття заходів (у тому числі непопулярних) задля максимально ефективної діяльності структурних підрозділів, підприємств та установ, підпорядкованих Державному Комітетові рибного господарства України, в рамках чинного законодавства України, з метою подолання випадків корупції, порушення законодавства та зловживання службовим становищем посадових осіб;
• ініціювання тристороннього діалогу між роботодавцями, профспілками та Держкомрибгоспом і підписання галузевої угоди;
• ініціювання створення всеукраїнської організації роботодавців галузі рибного господарства (за досвідом країн Євросоюзу, відповідно до чинного законодавства України про організації роботодавців);
• активна співпраця з іншими центральними органами виконавчої, законодавчої влади та місцевого самоврядування щодо удосконалення законодавчої бази, подолання корупції та порушення законодавства, посилення взаємодії задля боротьби з випадками злочинів у галузі рибного господарства;
• проведення аналізу соціально-економічного розвитку галузі рибного господарства, надання оцінки гідних умов праці, рівня доходів та життя, втілення проекту соціальної картки рибалки, соціальної захищеності та добробуту працівників галузі;
• визначення пріоритетів у галузі рибного господарства України на короткострокову (2009 рік), середньострокову (понад 5 років) і довгострокову (понад 10 років) перспективу та подання відповідних пропозицій до проектів державної програми економічного і соціального розвитку України та Державного бюджету України у відповідні періоди;
• перегляд механізмів контролю Держкомрибгоспу за використанням бюджетних коштів на відтворювальні заходи, а також за процесом вселення водних живих ресурсів у рибогосподарські водойми України;
• проведення аналізу селекції рибництва та вжиття заходів щодо прозорості та досконалості процесів;
• запровадження дієвої системи контролю за роботою державних органів рибоохорони;
• проведення моніторингу рибогосподарських водойм України і створення їх єдиного реєстру;
• вжиття заходів щодо будівництва рибовідтворювальних комплексів з відтворення найбільш цінних та зникаючих видів риб природних водойм України;
• проведення щорічних конференцій з розвитку аквакультури в Україні за участю вітчизняних товаровиробників, науковців та іноземних фахівців, з метою залучення інвестицій та втілення новітніх прогресивних технологій у вітчизняному виробництві;
• проведення щорічних нарад за участю представників користувачів Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водойм України щодо відновлення основних фондів виробництва, зокрема рибопромислового флоту, з метою визначення механізмів фінансування та державної підтримки заходів;
• проведення заходів за участю керівників підприємств океанічного промислу та суднобудівних заводів щодо відновлення рибопромислового океанічного флоту;
• проведення аналізу діяльності науково-дослідних та освітніх установ Держкомрибгоспу та прийняття відповідних рішень щодо їх удосконалення;
• розробка та узгодження з іншими центральними органами виконавчої влади оновленої системи визначення лімітів та розподілу квот на добування водних живих ресурсів;
• проведення аналізу роботи рибних портів України та вжиття заходів щодо вдосконалення та прозорості їх роботи;
• надання оцінки зовнішньоекономічної діяльності Державного комітету рибного господарства України та вжиття заходів щодо посилення позицій держави в міжнародних угодах;
• вжиття заходів щодо покращення матеріальної бази та гідного рівня заробітної плати апарату Державного комітету рибного господарства України.

Метою прийняття концепції мають бути наступні результати:

• створення державних установ та підприємств з метою відтворення океанічного промислу України та відновлення основних фондів галузі рибного господарства, а також з удосконалення наукової та освітньої діяльності, роботи рибних портів, селекції та відтворення, переробних та торгівельних підприємств галузі тощо;
• втілення дієвих заходів щодо відтворення найбільш цінних видів водних живих ресурсів Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водойм;
• використання вітчизняними підприємствами прогресивних технологій з аквакультури;
• реєстрація в органах юстиції всеукраїнської організації роботодавців України;
• проведення щорічних всеукраїнських з'їздів працівників галузі рибного господарства України;
• здійснення заходів щодо відновлення океанічного промислу України;
• проведення наукових заходів щодо збільшення рибогосподарського потенціалу природних водойм України;
• здійснення заходів щодо державної підтримки підприємств аквакультури та відтворення водних живих ресурсів;
• створення державного реєстру рибогосподарських водойм України;
• поліпшення умов праці та соціальної складової працівників галузі рибного господарства та членів їх сімей, підвищення рівня життя;
• здійснення прозорого розподілу лімітів на квоти з лову водних живих ресурсів рибогосподарських водойм України;
• припинення скорочення виробництва та чисельності працівників галузі;
• збільшення на вітчизняному ринку океанічної рибної продукції українського походження;
• збільшення загального обсягу споживання населенням України рибної продукції вітчизняного виробництва;
• поглиблення міжнародного співробітництва з питань ведення промислу українськими суднами в спеціальних економічних зонах інших держав та відповідно до інших міжнародних угод, а також у напрямку розвитку аквакультури;
• збільшення приватних інвестицій в галузь рибного господарства України на основі досконалої законодавчої бази та прозорого ведення бізнесу;
• створення нових підприємств з океанічного промислу;
• створення переробних підприємств з використанням новітніх технологій переробки;
• збільшення експорту готової рибної продукції українського виробництва до країн Євросоюзу;
• суттєве збільшення товарного виробництва цінних видів риб;
• скорочення браконьєрства на рибогосподарських водоймах України, подолання корупції та хабарництва в галузі;
• збільшення рибної продукції товарного рибництва (аквакультури);
• експорт товарної продукції з осетрових видів риб;
• збільшення океанічної продукції українського походження на внутрішньому ринку країни до 50%;
• покращення стану запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм України;
• збільшення лову водних живих ресурсів в Азово-Чорноморському басейні та на внутрішніх водоймах України;
• раціональне використання внутрішніх рибогосподарських водойм України;
• ефективна робота органів державної рибоохорони;
• розвиток прикладної рибогосподарської науки та учбових закладів галузі;
• суттєве збільшення надходжень до Державного бюджету України;
• поліпшення соціально-економічної ситуації в галузі, підвищення рівня життя, освіти, гідних умов праці працівників, збільшення кількості робочих місць тощо.

Висновки

За даними досліджень, на сьогодні в Україні споживається значно менше риби, ніж у країнах Східної Європи. Середній рівень споживання ледь перевищує 8 кілограмів на рік, тоді як у країнах Східної Європи цей показник становить 14 кілограмів. Проте, враховуючи динаміку споживання рибної продукції за останні роки, можна прогнозувати, що цей показник у 2010 році може становити 800 тисяч тонн, тобто 17 кілограмів на душу населення.

Позитивна динаміка споживання риби стимулює роботу підприємств-імпортерів. З огляду на те, що в Україні відсутня сировинна база оселедця, скумбрії, сьомги, палтуса та інших видів риби, імпорт їх сировини завжди становитиме 70–80 відсотків загального обсягу. Водночас потребують розширення потужності для зберігання рибної продукції.

Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства і негативно позначаються на процесах відтворення запасів риби та інших водних живих ресурсів, насамперед цінних їх видів, є забруднення водних об'єктів, необґрунтоване водоспоживання, порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.

Зважаючи на тривалу тенденцію щорічного падіння виробництва галузі рибного господарства України, скорочення запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм, старіння та відсутність механізмів відновлення основних фондів виробництва, недосконалість законодавчої бази тощо, необхідні дієві заходи щодо подолання зазначеної кризи. З метою систематизації заходів, спрямованих на поліпшення рибогосподарської політики, необхідно найближчим часом, на основі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106, розробити та прийняти концепцію розвитку галузі рибного господарства України.

Список використаних джерел

1. Васюков М. В. Тенденції розвитку виробництва та ринку рибної консервованої продукції // Економіка АПК. - 2004. - № 9. - С.130-133
2. Васюкова Г. Т. Економічні перетворення у розвитку рибного господарства // Економіка АПК. - 2005. - № 1. - С.25-28
3. Гринжевський М. Аквакультура України: стан та перспективи розвитку // Вісник аграрної науки. - 2002. - № 4. - С.34-38
4. Долинський В. Рибне господарство: проблеми, шляхи їх розв'язання // Харчова і переробна промисловість. - 2003. - № 7. - С. 12-13
5. Сидоренко О. Тенденції сучасного ринку рибних продуктів в Україні // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2005. - № 5. - С. 63-67
6. Стасишен М. Проблеми інноваційного розвитку рибного господарства України // Економіка України. - 2007. - № 1. - С. 50-56
7. Теслюк Т.Ю. Основні тенденції розвитку рибної галузі в Україні // Економіка АПК. - 2007. - № 7. - С.72-75