Розвиток творчої активності в процесі виховання

Вступ

Розвиток активності особистості нерозривно пов'язаний із формуванням самостійності, ініціативності, відповідальності та вольових якостей. Адже активність як риса характеру свідчить про те, що людина виступає суб'єктом власної діяльності та свідомо скеровує свій розвиток, орієнтуючись на загальнолюдські цінності.

Потреба у формуванні активності зумовлена рівнем розвитку суспільства, оскільки перетворювальний характер будь-якої діяльності безпосередньо залежить від активності суб'єкта.

Поняття активності має різні трактування, і його слід аналізувати з різних позицій, пам'ятаючи про їхній діалектичний взаємозв'язок. Дослідники цієї проблеми одностайні в тому, що активність — це властивість особистості, яка набувається, а не дається від народження. Йдеться про процеси соціального спрямування. Якщо ж розглядати активність людини як біологічної істоти, то вона є вродженою і становить необхідну основу для розвитку активної особистості. Активність особистості формується через прагнення задовольнити певні потреби. За А. М. Леонтьєвим, потреба є передумовою будь-якої діяльності [2, 301]. Щоб потреба спонукала до активності, вона має бути усвідомленою людиною та стати предметом її інтересу. Усвідомлення потреби виступає стимулом до діяльності, приводячи людину в активно-діяльнісний стан.

Розглядаючи активність у педагогічному контексті, ми погоджуємося з думкою В. І. Лозової, яка визначає її як рису особистості, що виявляється в готовності до дії, прагненні до самостійної діяльності, а також у реалізації цієї діяльності та виборі найоптимальніших шляхів досягнення мети.

1. Розвиток творчої активності учнів

Варто розрізняти активність окремого учня та активність процесу навчання загалом, який значною мірою визначає і формує активність кожного школяра. Творча активність, безсумнівно, є найвищим рівнем активності, тому її формування — це найважливіша мета активізації учнів. Передумовою виховання творчої активності є попередня активність, під час якої учні набувають елементарних знань і вмінь. Активність, що досягає рівня творчих процесів, відображає перетворювальний характер діяльності, пов'язаний зі створенням нового, зміною стереотипів і умов дій. Творча активність виховується, а її рівень і ступінь прояву залежать від вроджених задатків та організації навчально-виховного процесу.

Розвиток творчих здібностей учнів можливий лише через творчу діяльність, яку організовує вчитель на уроці. Оскільки мислення є продуктивним процесом, що породжує нові знання та відкриває невідоме, навчання слід будувати так, щоб учень відкривав для себе суб'єктивно нове, навіть якщо для науки ця інформація вже відома. Навчальний процес має відтворювати логіку наукового відкриття, що сприятиме формуванню творчого мислення.

Творча активність виявляється тоді, коли особистість із відповідним типом мислення має внутрішню мотивацію до діяльності та володіє прийомами творчого мислення для розв'язання конкретних задач. Для активізації пізнавальної діяльності школярів важливо використовувати активний діалог, ділові ігри, аналіз проблемних ситуацій, навчальні дослідження, спеціальні вправи. Академік Ю. К. Бабанський наголошує, що для мотивації навчання необхідно створити в класі сприятливий морально-психологічний клімат, забезпечити доброзичливі стосунки між учителем та учнями, дотримуватися норм педагогічної етики й такту.

Творча активність неможлива без пізнавальної активності на уроках фізики, яка полягає не лише у виконанні вправ і лабораторних робіт, а й у самостійності мислення, розвитку творчої думки, спостереженні дослідів. Т. І. Шамова пропонує виокремлювати три рівні пізнавальної активності учнів.

Перший рівень — відтворювальна активність — виявляється у прагненні учня зрозуміти, запам'ятати та відтворити знання, оволодіти способом їх застосування за зразком. Цей рівень характеризується нестійкістю вольових зусиль школяра. Показником першого рівня є відсутність інтересу до поглиблення знань, що проявляється у відсутності запитань типу «чому?».

Другий рівень — інтерпретуюча активність — характеризується прагненням учня зрозуміти смисл навчального матеріалу, проникнути в суть явища, пізнати зв'язки між явищами і процесами, оволодіти способами застосування знань у змінених умовах. На цьому рівні учень виявляє епізодичне прагнення до самостійного пошуку відповіді на запитання, що його зацікавило.

Третій рівень — творчий — характеризується інтересом і прагненням не лише глибоко проникнути в суть явищ та їх взаємозв'язків, а й знайти новий спосіб досягнення мети. Школярі на цьому рівні прагнуть застосувати знання в новій ситуації, здійснюючи перенесення знань і способів діяльності в невідомі умови. Характерна особливість цього рівня — вияв високих вольових якостей, наполегливість у досягненні мети, широкі й стійкі пізнавальні інтереси.

Одним зі шляхів формування творчої активності є впровадження проблемного навчання, яке поступово залучає учнів до творчої діяльності. За проблемного підходу засвоєння матеріалу стає проблемою самих учнів, у них виникає усвідомлена необхідність розв'язувати поставлену проблему. Ця необхідність є мотивуючим імпульсом для розвитку пізнавальної діяльності, допомагає мобілізувати зусилля, сконцентрувати увагу, активізувати мислення. Проблемна ситуація є початковим моментом мислення. Існують різні рівні проблемних ситуацій.

Перший рівень (найнижчий) — учитель ставить проблему і сам її розв'язує на уроці.

Другий рівень — учитель створює проблемну ситуацію, а учні під його керівництвом включаються в її розв'язування.

Третій рівень — учитель створює проблемну ситуацію, а розв'язок проблеми знаходять самі учні.

Четвертий рівень — учні самостійно формулюють проблему на основі здобутих знань і самі шукають шляхи її розв'язування.

Кожен навчальний предмет має специфічні особливості, що сприяють формуванню творчої активності учнів. Для фізики це — експериментальний метод пізнання на уроках і в позакласній роботі, лабораторні роботи конструкторського та дослідницького характеру, заняття фізико-технічних гуртків, метод моделювання, використання статистичного методу під час вивчення фізичних теорій, активний діалог, аналіз, синтез, індукція, дедукція, розкриття ролі фізичних знань для науково-технічного прогресу, ознайомлення з глобальними проблемами людства та роллю фізики в їх розв'язуванні, використання ЕОМ, розв'язування фізичних задач з елементами дослідження.

Творча активність кожного учня залежить від активізації навчального процесу загалом, а навчальний процес — від особистості вчителя, його вміння організовувати навчальну діяльність.

Під час виконання завдань і розв'язування проблемних задач головне — творчий підхід учнів, їхній потяг до самостійності. А чи не в цьому ключ до розв'язання однієї з найгостріших педагогічних проблем — «викорінення» формалізму в навчанні? Якого ефекту можна було б досягти, якби основу системи навчання визначала саме творча робота учнів. У наших школах ще багато інформаторів знань, але мало організаторів самостійної роботи учнів. Такі педагоги більше говорять про необхідність учити учнів навчатися, мислити, шукати істину, ніж дотримуються таких підходів у навчально-виховному процесі. Удосконалюючи зміст навчального процесу, слід подолати застарілу хворобу — «почасовий фетишизм». Коли все зводиться до певної кількості годин у навчальному плані, припиняються пошуки нових шляхів покращення навчального процесу та досконаліших форм роботи.

Між вдалим педагогічним досвідом і створенням стрункої системи творчого навчання — шлях великий. На цьому шляху належить вирішити багато педагогічних проблем: забезпечення активності всіх учнів класу, різних за характерами, рівнем підготовки та інтересами; визначення місця творчої активності в системі інших видів робіт (тренувальні вправи, пояснення тощо); принципів підбору творчих завдань. Зрозуміло, що вирішення цих проблем і створення науково-обґрунтованої системи творчого розвитку учнів неможливе без спільних зусиль учителів і вчених. Для обробки результатів експериментів потрібно чимало часу, але така система має бути створена, бо цього «вимагають» завдання сьогодення: Українській державі потрібні не просто розумні, а творчі люди. Від успішної підготовки таких спеціалістів багато в чому залежатиме прогрес української науки і техніки.

Нині школа перебуває у скрутному становищі: слабка матеріальна база, застаріле обладнання, а найстрашніше — у більшості шкіл не працюють предметні гуртки, зокрема й з фізики. Така ситуація неприпустима, і треба негайно шукати шляхи виходу з неї. Учні з великим задоволенням займатимуться творчою діяльністю в гуртку, керівник якого має достатній педагогічний досвід.

Розглянемо творчу роботу учнів на уроках. Звичайно, добре, коли учень пізнає світ, самостійно «відкриває» закони й досліджує явища. Можна уявити, наскільки глибшими й міцнішими будуть його знання, наскільки гострішим стане розум. Але постає запитання: де для цього знайти час? І скільки часу потрібно, щоб учень до всього дійшов «своїм розумом»? Творчий процес — індивідуальний. Один учень швидко виконає творче завдання, інший взагалі нездатен до цього. Творча робота на уроці — справа необхідна.

Учитель завжди вдало або невдало будує кожен урок. А чи не можна залучити до цього учнів? Чи не стане придуманий учнями урок для них особливим, рідним, надовго запам'ятається? Особливо вдалими є лабораторні роботи та роботи лабораторного практикуму, якщо їх придумали самі учні. Учні мають право вибору робіт фізичного практикуму, тобто кожен індивідуально обирає собі роботу. Якщо однакову роботу вибрали кілька учнів, вони об'єднуються в бригади з 2–3 осіб. Як правило, це роботи, які «винайшли» самі учні.

Якщо з теми, яку вивчають учні, необхідно провести лабораторні роботи, на окремих уроках відводиться час для обговорення, які лабораторні й практичні роботи можна виконати. Іноді для цього відводиться цілий урок. Такі уроки називають «винаходи уроку». Для учнів на таких заняттях створюється педагогічний комфорт. Вони виступають у ролі «вчителя перед уроком», мають можливість побачити «кухню» вчителя. Учням таке заняття до душі, вчителю — друге дихання. Він бере участь у змаганні з молодістю, може визначити свої успіхи й прорахунки. Від уроку до уроку вчитель спостерігає ріст винахідливості своїх учнів і своєї також. Адже головне — це повторення й узагальнення знань з теми.

Ми знаємо, що лише розвиток творчої уяви допоможе людині оцінити, охопити думкою всю незвичайність явищ, які суперечать старим істинам і «здоровому глуздові». Формування в учнів дослідницьких навичок — одне з головних завдань сучасного уроку. Академік А. М. Колмогоров зазначав: «Звичайно, не з кожного учня вийде вчений. Але необхідно добиватися, щоб кожному була знайома радість відкриття нового, радість творчого усвідомлення життя».

2. Особливості розвитку творчих здібностей у процесі виховання

Сьогодні суспільство гостро потребує творчих, діяльних, обдарованих, інтелектуально й духовно розвинених громадян. Тому завдання вчителя — не лише виявляти та розвивати таких учнів, а й привертати до них увагу науковців, психологів, друзів, колег, батьків.

Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранніх років, ураховуючи наявні нахили дитини. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. У дитячому віці учень більш здібний до творчості, ніж у зрілому, оскільки на нього не впливають стереотипи.

Саме тому адміністрації та колективу навчально-виховних закладів слід приділяти велику увагу навчально-виховному процесу початкової школи, основним елементом якого був і залишається урок, але в системі особистісно-орієнтованого навчання істотно змінити його функції та форму організації.

Перед учителем стоїть завдання не повідомити матеріал і перевірити знання, а виявити досвід учнів щодо викладеної інформації. Змінилася й режисура уроку: учні співпрацюють у діалозі з учителем, висловлюють свої думки, діляться інформацією, обговорюють пропозиції однокласників, відбирають під керівництвом учителя матеріал, закріплений науковими знаннями.

Найголовніше завдання вчителя в будь-якій ситуації — створити в класі творчу атмосферу, розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага до інтелектуальної сили дитини.

Варто відпрацьовувати форми позакласної роботи, які мають чимало специфічного порівняно із загальноосвітньою школою. Добре розвивати так звану клубну роботу.

Уже з учнів 2-х класів варто створити щось на зразок наукового клубу «Маленький ерудит».

Тісний зв'язок зі старшою школою може мати клуб для старшокласників «Еколог» та клуб любителів англійської мови. У невимушеній обстановці вчителі досягають високого рівня оперування математичними знаками, абстрактними символами, розвивають здатність до творчого самовираження, особистісно-ціннісного ставлення до навчання; діти насолоджуються діяльністю, яка приносить їм радість пізнання. Своїми маленькими успіхами в творчості учні діляться на сторінках власної газети з батьками, вчителями, друзями.

Краще, коли навчальний заклад формує комплекс, до якого входять школа, ліцей (коледж тощо), дитячий садок.

Педагогічний колектив має переслідувати головну мету — відродження національної еліти, забезпечення найсприятливіших умов для навчання дітей і розвитку їхніх творчих здібностей. Тому основною концептуальною метою в роботі вчителя є орієнтація на особистість, на формування і розвиток її творчої та пізнавальної активності.

Учителі мають відмовитися від будь-яких форм примушення, а тим паче пригнічення учнів. Учні мають отримати свободу у виборі навчання з профілюючої підготовки, у розвитку здібностей через науково-дослідницьку роботу, адже педагогічна система закладу має доповнюватися такою важливою сферою, як науково-дослідницька робота, яка виступає таким самим основним компонентом цілісного навчального процесу, як навчальний процес і виховна робота.

Формами звіту за виконану науково-дослідницьку роботу є реферати, творчі роботи. Після захисту робіт науково-методична рада школи має направляти кращі роботи в МАН.

Своєрідним звітом про науково-дослідницьку роботу має стати традиційна щорічна науково-практична конференція самостійного наукового товариства. Головні особливості цих конференцій — звіт роботи дитини за 1–3 роки щодо поєднання базових знань і тих, що дозволяють ліцеїсту виконувати функції дослідника; орієнтація ліцейської освіти на освіту вузівську, що дає змогу досягти високого рівня загальнонаукового навчання, озброєння ліцеїстів умінням одночасного оперування знаннями різних галузей науки.

Олімпіадний рух у школі має починатися з перших днів навчального року. Потрібно, щоб учні 7–11 класів мали можливість взяти участь у достатній кількості олімпіад І туру, завдання яких відповідають найвищим вимогам за рівнем складності, різноманітністю і практичною неординарністю.

Робота з обдарованою дитиною в школі базується на принципах демократичності, науковості, майстерності, системності, гуманізму. Гуманізм колектив розуміє як рішучий поворот до особистості учня, тому й створює для обдарованих дітей найоптимальніші умови їх розвитку і навчання. Уже в травні, після діагностики соціально-психологічної служби, діти обирають спецкурси, які відвідуватимуть у наступному навчальному році. Завдання цих спецкурсів — пробуджувати і виховувати власну активність молодої людини, її пізнавальні й творчі потреби. Але вчителі пам'ятають, що дитина з високим розвитком інтелекту і творчими нахилами потребує не тільки відповідного розумового навантаження, а й своєчасного мудрого керівництва вчителя. Тому розклад спецкурсів передбачає заняття в другій половині дня в суботу. Це дає змогу учням обирати предмет, рівень вивчення його на основі власного пізнавального досвіду. Наприклад, учням, що цікавляться інформатикою, за вибором пропонуються курси-користувача, розв'язування олімпіадних задач, методи програмування тощо.

Велика роль у роботі з обдарованою дитиною належить участі дітей у міжнародних програмах.

Особливо популярними стали ігри клубів веселих та кмітливих, які поєднують гумор і сатиру, драму і поезію, музику і танець.

Обдаровані діти... Унікальні складні характери... Вони надзвичайно чутливі й тому потребують особливої уваги. У чому ж полягає особливість роботи з такими дітьми? Насамперед, це традиційні форми роботи, але своєрідно поєднані з прийомами і методами навчання, модифіковані та інтерпретовані. Такі форми роботи поєднують раціональні та емоційні види діяльності, надають простір ініціативі дітей. Для розвитку творчих здібностей, інтелектуального потенціалу найбільш ефективними виявилися проблемні, дослідницькі, пошукові методи навчання. Під керівництвом учителя учень включається в пошук істини і досягає її розкриття власними зусиллями або простежує шлях від думки вченого. Він отримує не готові знання, а здобуває їх власною працею, тобто вчиться мислити. У практичних роботах перевага надається творчим завданням, які дають змогу саморозкритися обдаруванню.

Висновки

У період розбудови національної школи одним із найважливіших завдань є формування творчої активності учнів. Час вимагає висококваліфікованих спеціалістів, які творчо ставляться до своєї справи, здатні особистою працею сприяти успішному розвитку техніки, науки, мистецтва, виробництва.

Важливо, що в процесі творчої діяльності людина не тільки змінює світ, а й змінюється сама. Щоб людина могла самостійно пізнавати навколишній світ, її цьому треба вчити, що вимагає розвитку творчої активності як умови творчої діяльності. Творча активність — це результат внутрішньої потреби особистості, яка пробуджується лише за певних умов, що сприяють розвитку природних задатків. Тому дуже важливо виявити ці задатки, зберегти і знайти шляхи їх розвитку. Лише тоді спрацює творчий потенціал, відбудеться становлення творчо активної особистості.

Активність як наукова категорія завжди викликала підвищений інтерес учених. Питання про формування творчої активності особи — одне з найактуальніших у теорії педагогічної науки і в практиці шкільного навчання.

У сучасних умовах людина повинна сприймати величезний обсяг інформації, осмислювати її і на основі здобутих знань самостійно розв'язувати нові, складніші завдання.

Список використаної літератури

1. Базиленко Л.И. Заметки о творчестве // Обдарована дитина. - 2005. - № 7. - C. 25-27

2. Калюкина А. Об опыте детского творчества // Начальная школа. - 2000. - № 12. - C. 44-47

3. Кульчицька О.І. Простір для здійснення творчих задумів // Обдарована дитина. - 2005. - № 7. - C. 2-5

4. Кульчицька О. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості // Обдарована дитина. - 2001. - № 1. - C. 3-10

5. Лисенко О. Обдарована дитина у колективній творчій діяльності // Обдарована дитина. - 2001. - № 1. - C. 44-45

6. Мурзо Т. Заохочуючи учнів до власної творчості // "Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". - 2005. - № 3-4. - C. 172-176

7. Парамонов Л. Творческое конструирование: психологические и педагогические основы его формирования // Дошкольное воспитание. - 2000. - № 11. - C. 58-64

8. Світ творчої уяви в малюнках шестирічок // Початкова освіта. - 2005. - № 37. - C. 7-8

9. Тітов І. Розвиток творчої уяви молодших школярів як компонента їхньої суб'єктності // Обдарована дитина. - 2005. - № 9. - C. 35-38

10. Хоменчук І. Формування і розвиток творчих здібностей дітей // Світ дитячих бібліотек. - 2004. - № 2. - C. 21-22

11. Шляхи розвитку творчої фантазії // Початкова освіта. - 2005. - № 37. - C. 5-6