Розвиток міжнародної економіки

1. Основні напрямки розвитку міжнародної економіки

Сучасний етап розвитку міжнародної економіки вирізняється низкою характерних рис, зумовлених прогресом науково-технічної революції, активізацією міжнародних господарських зв'язків та глобалізацією економічних процесів на світовому рівні. Серед ключових особливостей варто виокремити такі:

1. Цілісність формування міжнародної економіки. У сучасних умовах вона розвивається та функціонує як єдиний соціально-економічний організм.

2. Системність міжнародної економіки. Вона розвивається як система, що має ядро та органічно пов'язані з ним структурні елементи. Ядром міжнародної економіки виступає Організація Об'єднаних Націй, зокрема її економічні органи — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. Структурними елементами є розглянуті вище складові.

3. Діалектичність міжнародної економіки. Розвиток міжнародної економіки відбувається через розв'язання внутрішніх діалектичних протиріч, які виникають як усередині ядра системи, так і в її структурних елементах та у взаємодії між ними.

4. Суперечливість міжнародної економіки. Ця риса фіксує конкретний стан взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться насамперед про суперечності між основними центрами міжнародної економіки — США, Західною Європою, Японією.

5. Інтегративність міжнародної економіки. У процесі розвитку міжнародної економіки з'являються загальні закономірності, властиві її структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Зазначені особливості можна розглядати як загальні тенденції розвитку міжнародної економіки в сучасних умовах. Важливими передумовами функціонування міжнародної економіки в таких напрямах є наявність певних факторів розвитку країн світу. Серед них слід виділити такі:

1. Науково-технічна революція. Це процес об'єднання революцій у науці та техніці. Вона зумовлює об'єднання зусиль країн світу для використання сукупного науково-технічного потенціалу світового співтовариства, зокрема й у межах окремих країн.

2. Інтернаціоналізація господарського життя. Цей фактор об'єктивно передбачає всебічний розвиток господарських зв'язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об'єктивному процесі розвитку продуктивних сил та економічних відносин у країнах світу.

3. Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки. Цей фактор означає, що у світі існують проблеми, які об'єктивно не визнають національних кордонів. До таких глобальних проблем належать:

а) проблема війни і миру — не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу;

б) екологічні проблеми — мають особливе значення для нашої країни, яка зазнала шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи;

в) продовольча проблема;

г) медична проблема;

д) демографічна проблема;

є) енергетична проблема;

є) інформаційна проблема та інші.

Розв'язання глобальних проблем має важливий вплив на формування системи міжнародної економіки, оскільки передбачає об'єднання виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів країн світу [7, c. 24-25].

Отже, перелічені фактори об'єктивно впливають на формування та розвиток міжнародної економіки як цілісного соціально-економічного організму. Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціонування в сучасних умовах. До них належать:

а) зміни у структурі міжнародної економіки — поява нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки;

б) динамізм економічного розвитку, якому притаманні в цілому постійні темпи економічного зростання;

в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

г) посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються;

д) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку міжнародної економіки слід виділити й певні структурні зміни, що відбуваються у процесі її функціонування за умов посилення міжнародних економічних зв'язків країн світу. До таких змін насамперед можна віднести:

а) збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері;

б) зниження частки сільськогосподарського виробництва в цілому в межах міжнародної економіки;

в) високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення числа зайнятих в ній;

г) швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційної систем;

д) зниження частки традиційних зовнішньоторговельних угод порівняно із зовнішньоторговельними операціями, які обслуговують виробництво;

є) зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються;

є) скорочення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення частки машин та устаткування.

Розвиткові міжнародної економіки притаманні економічні закони та закономірності. Зміст економічних законів, які діють у межах міжнародної економіки, полягає в тому, що це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв'язки, які відображають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів. Вони є певною модифікацією економічних законів, що діють на національному рівні. Економічні закони в межах міжнародної економіки діють об'єктивно, тобто не залежать від волі та свідомості суб'єктів міжнародних економічних відносин. Оскільки міжнародна економіка в цілому розвивається на засадах товарно-грошових відносин, то їй притаманні насамперед закони ринкової економіки [8, c. 21-22].

2. Експортний потенціал України і перспективи його розвитку

Економічний та експортний потенціал країни є взаємозалежними сторонами суспільного виробництва. Динамічна й ефективна національна економіка з досконалою структурою є запорукою високого рівня експортного потенціалу. Своєю чергою, високі обсяги експорту створюють можливості для збільшення імпорту, зокрема високих технологій і устаткування, що сприяє розвитку економіки в цілому. Отож, якщо країна хоче посісти гідне місце в сучасному світі, вона повинна приділяти дуже серйозну увагу розвитку світового експортного потенціалу. Ця безперечна істина особливо важлива для України як країни, що порівняно недавно вийшла на світову арену як незалежна держава.

На жаль, за десятиріччя незалежності Україна не тільки не збільшила свій експортний потенціал, але частково втратила й те, що було нагромаджено за минулі роки. На момент проголошення незалежності Україну можна було класифікувати як індустріально-аграрну країну, що мала високий рівень науково-технологічного потенціалу й висококваліфіковані людські ресурси. Звідти й наявність відносно високого експортного потенціалу. Зокрема, за оцінками експертів у 1992 році Україна очолювала рейтинг країн СНД за зовнішньоекономічним потенціалом із сукупною оцінкою 83 з максимально можливих 120 балів; тоді як країни Балтії мали 77 балів, Росія — 72. Проте у подальшому було втрачено чималу частину цих конкурентних переваг. І в третьому тисячолітті для України досить реальною стає загроза опинитися на периферії світового господарства щодо розвитку економіки, структури промислового виробництва, стану сільського господарства [12, c. 151].

Про недосконалість експортного потенціалу свідчить і структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту. Більшу частину експорту України становить продукція з низьким ступенем переробки, зокрема чорні метали та вироби з них (понад 42%), мінеральні продукти (понад 10%). У той же час частка продукції більш високого ступеня переробки, насамперед машин та устаткування, незначна. В 2003 р. вона становила лише 1,5%. А питома вага такої наукоємної продукції, як літальні й космічні апарати та їх складові, ледь перевищує 1%, що не відповідає загальносвітовим тенденціям. У товарній структурі світової торгівлі нині переважають готові вироби (передусім, машини та устаткування), хімічні товари, при відносно незначній частці палива, сировини та продовольства в загальному обсязі. У розвинених країнах питома вага продовольства в експорті становить 7-8 відсотків, сільськогосподарської сировини — близько 1 відсотка, руд та металів — близько 3 відсотків, палива — 4 відсотки, готових виробів — понад 80 відсотків. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів становить, відповідно, близько 8, 2,5, 3,7, 15 та 70 відсотків. Таким чином, структура експорту України не відповідає навіть відповідній структурі країн, що розвиваються.

Аналогічна картина спостерігається і щодо експорту послуг. Так, найбільшу їх частину становлять транспортні послуги — близько 85 відсотків. Цей показник практично не змінюється в останні роки, хоча у світових масштабах відповідний сектор вже не перевищує 25%. Експорт туристських послуг України сягає близько 0,1% загального обсягу, в той час як у світі — понад 32%. І це при тому, що Україна має один із найбільших у світі туристичних і рекреаційних потенціалів.

Підвищення рівня експортного потенціалу України й на його основі збільшення обсягів і раціоналізація структури вивозу та надання послуг можливі лише за умов розвитку і вдосконалення економіки в цілому. Світова практика має певний досвід щодо вирішення вказаних проблем, врахування якого, на нашу думку, є доцільним і може сприяти підвищенню як економічного, так і експортного потенціалу України [4, c. 202-204].

3. Основні категорії міжнародних торгівельних відносин: суть та їх взаємозв'язок

Міжнародна торгівля є найстаршою формою міжнародних економічних відносин. Вона існувала ще задовго до формування світового господарства і була його безпосередньою попередницею. Саме розвиток міжнародної торгівлі створив економічні умови для розвитку машинного виробництва, що найчастіше могло рости лише на базі імпортної сировини і масового заморського попиту.

Міжнародна торгівля займає провідне місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародний торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичній еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва. В умовах НТР міжнародний торговий обмін здобуває все більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі.

У сучасних умовах активна участь країни у світовій торгівлі пов'язана зі значними перевагами: вона дозволяє більш ефективно використовувати наявні в країні ресурси, прилучитися до світових досягнень науки і техніки, у більш стислий термін здійснити структурну перебудову своєї економіки, а також більш повно і різноманітно задовольняти потреби населення.

У цьому зв'язку значний інтерес представляє вивчення регулювання торгових відносин. Особливу значимість ця проблема має для України й інших країн, що стали на шлях створення розвинутої ринкової економіки, орієнтованої на активну участь у світовій торгівлі.

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світових господарських зв'язків, опосередковуючи практично усі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля, опосередковуючи рух усіх міждержавних товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% росту світового виробництва припадає 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Аналізуючи процеси, що протікають у світовій торгівлі, варто підкреслити, що лібералізація є її основною тенденцією. Відбулося значне зниження рівня митних податків, скасовані багато обмежень, квоти і т.п. Однак існує цілий ряд проблем. Одна з основних — наростання протекціоністських тенденцій на рівні економічних угруповань, торгово-економічних блоків країн, багато в чому конфронтуючих один одному [1, c. 194-196].

4. Регулювання міжнародних торгівельних відносин, його цілі

Для будь-якої країни роль зовнішньої торгівлі важко переоцінити. За визначенням Дж. Сакса, «економічний успіх будь-якої країни світу ґрунтується на зовнішній торгівлі. Ще жодній країні не вдалося створити здорову економіку, ізолювавши від світової економічної системи».

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є зовнішня торгівля. На долю торгівлі припадає близько 80 відсотків усього обсягу міжнародних економічних відносин.

У міжнародній торгівлі режим найбільшого сприяння означає порядок, при якому рівень митних пошлин та інших зборів, стягнутих при імпорті товарів із країни, що користується таким режимом, не повинен бути вище аналогічних пошлин і зборів, що накладаються на товари будь-якої іншої країни. Те ж відноситься і до різних, пов'язаних з торгівлею формальностей і процедур. Іншими словами, режим найбільшого сприяння передбачає лише рівний з іншими торговими партнерами (не дискримінаційний) статус, а не які-небудь особливі претензії і пільги. Режим найбільшого сприяння надається на взаємній основі, як правило, в рамках двосторонніх і багатосторонніх торгових договорів і угод і є загальноприйнятою нормою в міжнародній торгівлі, зафіксованою в статуті ГАТТ: "будь-яка країна, приєднуючись до угоди, зобов'язується забезпечувати дотримання принципів режиму найбільшого сприяння стосовно всіх інших його учасників".

Як правило, рівні митного обкладання всіх країн не залишаються незмінними, а міняються залежно від ступеня міжнародного поділу праці, інтеграційних процесів тощо. У цілому ж характерна тенденція (для розвинутих країн, як приклад у розвитку) до поступового зниження митних податків. Так, за останні 40 років їхній рівень знизився більш ніж на 3/4.

До загальних для всіх країн форм регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносяться нетарифні заходи. Відповідно до прийнятої в ООН класифікації до них відносяться заходи, спрямовані на непряме й адміністративне обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва. Сюди відносяться: ліцензування і контенгування імпорту, антидемпінгові і компенсаційні мита, імпортні депозити, так звані "добровільні експортні обмеження", компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін і т.п. Розглянемо основні з них більш докладно.

Під ліцензією розуміється дозвіл, що видається державними органами на право тієї чи іншої діяльності. Система ліцензій виникла ще в період меркантилізму і використовувалася для регулювання торгового балансу. Минулий час змінив її характер. Значення ліцензії зросло в період світової кризи 1929-1933 рр., а потім — під час Другої світової війни.

Ліцензія як форма регулювання міжнародної торгівлі являє собою документ на право ввозу чи вивозу товарів, що видається імпортеру чи експортеру державним органом. Її використання дозволяє державі впливати на зовнішню торгівлю країни, обмежуючи її розміри, а в ряді випадків і цілком забороняючи експорт чи імпорт окремих товарів.

У деяких випадках країни застосовують так звані компенсаційні мита, коли встановлено, що експортер товару одержав державну субсидію на його виробництво. У деяких випадках застосовується регулювання зовнішньоекономічних зв'язків за допомогою заходів адміністративного характеру, таких як: технічні норми і стандарти, митні формальності, санітарні і ветеринарні норми, вимоги до упакування і маркірування товару тощо [5, c. 163-165].

5. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції робочої сили

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечує безперечні переваги як країнам, що приймають робочу силу, так і країнам, які її постачають. Разом з тим, міжнародна міграція робочої сили породжує й гострі соціально-економічні проблеми.

Країни, що приймають робочу силу, отримують при цьому такі переваги:

• внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

• іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

• при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

• іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

• іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвинених країн знівелювали спад приросту населення, в першу чергу це стосується країн Західної Європи.

Залучення іноземної робочої сили призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку праці, до певної міри стимулює зростання продуктивності праці та ефективності виробництва в країні. Необхідно також зазначити, що економіка цілого ряду промислово розвинених держав була створена за рахунок масового залучення робочої сили ззовні [10, c. 136-137].

Необхідно також зазначити, що трудящі-іноземці, як правило, зазнають у країні — імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

Країни, що експортують робочу силу, також отримують цілий ряд як переваг, так і додаткових труднощів. До переваг можна віднести таке:

1) експорт робочої сили є важливим джерелом надходжень ВКВ у країну. За даними МВФ, середня норма прибутку від експорту товарів становить 20%, послуг — 50%, а від експорту робочої сили вона значно вища. Так, колишня Югославія у 80-х роках XX ст. отримувала від експорту робочої сили тільки у вигляді переказів 3,5 млрд дол. США, а при поверненні працівників з-за кордону — ще стільки ж;

2) експорт робочої сили означає зменшення тиску надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальної напруженості в країні;

3) безкоштовне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, знайомство з передовою організацією праці тощо.

Водночас країни — експортери робочої сили стикаються з певними негативними явищами. Головне — це "відплив інтелекту", тобто кваліфікованих, ініціативних кадрів, які так необхідні національній економіці. Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.

Наслідки для країн імміграції

1. Країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол., лікаря — 646 тис. дол.

2. Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати.

3. Робітники-емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

4. Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.

Разом з тим наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників. Поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Наслідки для країн еміграції

Для країн еміграції повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки. Для деяких з цих країн грошові перекази емігрантів є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів. Водночас еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів. Це веде до старіння структури трудових ресурсів.

Серйозною є проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених. Тому уряди цих країн намагаються проводити політику гальмування такого процесу [11, c. 89].

6. Глобальні проблеми розвитку світової економіки

Глобальність — не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають у тому, що сьогодні, як ніколи, споживання відновлювальних та невідновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та в інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера — розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування [10, c. 157-158].

Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв'язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема об'єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об'єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем. Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання, які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.

Крім того, на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з'ясувати сутність та джерела таких проблем.

При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил, впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб'єктами її втілення є зацікавлені країни та народи світу [9, c. 151-153].

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник / Людмила Горбач, Олексій Плотніков. — К. : Кондор, 2005. — 263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб. / Іван Дахно, Юлія Бовтрук ; Міжнар. акад. управл. персоналом. — К. : МАУП, 2002. — 214 с.

3. Економічна теорія : Підручник / В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін. ; За ред. В. М. Тарасевича ; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник / Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко. — 4-те вид., стереотипне. — К. : Знання-Прес, 2003. — 405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Володимир Липов ; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. — Харків : ВД "ІНЖЕК", 2005. — 406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини : Підручник для студ. екон. вузів і фак. / А. С. Філіпенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин : Підручник для екон. вузів і фак. / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. — К. : Либідь, 1992. — 190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник / Григорій Климко, Віра Рокоча ; Ред. Анатолій Румянцев ; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Знання-Прес, 2003. — 447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник / Борис Одягайло. — К. : Знання, 2005. — 397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник / Олександр Передрій ; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби / Євген Савельєв ; За ред. Олександра Устенка. — Тернопіль : Економічна думка, 2002. — 495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник / Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов ; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т державного та муніципального управління". — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 231 с.