Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні

Вступ

Одним із ключових векторів економічних реформ в Україні є формування сприятливих умов для появи та діяльності суб’єктів малого й середнього підприємництва. Цей сектор виступає дієвим інструментом для вирішення нагальних соціально-економічних завдань. До них належать: пришвидшення структурної перебудови економіки; насичення ринку необхідними товарами та послугами; формування конкурентного середовища; суттєве наповнення місцевих бюджетів; створення нових робочих місць; розв’язання проблем зайнятості в депресивних регіонах, де існує високий ризик структурного безробіття; покращення інвестиційного клімату; раціональне використання місцевих сировинних ресурсів.

В умовах економічної кризи та дефіциту фінансових ресурсів саме малі підприємства здатні найшвидше та найефективніше впоратися з цими завданнями, оскільки вони не потребують значного стартового капіталу й характеризуються високою оборотністю ресурсів. Сьогодні в ринковому середовищі склалися об’єктивні передумови для активного розвитку малого та середнього бізнесу. Конституція та законодавча база України гарантують рівні права для всіх форм власності та право кожного громадянина на зайняття підприємницькою діяльністю, що не заборонена законом. Цьому також сприяють заходи з реформування власності та процеси роздержавлення й приватизації, які проводить держава.

1. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Адміністративно-командна система управління, що існувала в Україні в складі колишнього СРСР, протягом усього періоду свого існування створювала штучні перешкоди для підприємницької діяльності. За таких умов держава повністю монополізувала господарське життя, а всі підприємницькі функції були сконцентровані в руках партійно-державного апарату. Централізація економічних рішень виправдовувалася наступними аргументами:

а) курсом на побудову «державного соціалізму», де державна власність вважалася найбільш прогресивною формою;

б) логікою розвитку великого машинного виробництва, яке на певному етапі об’єктивно потребує посилення одержавлення та регламентації. Ця тенденція спостерігалася в багатьох індустріальних країнах, однак у колишньому СРСР вона набула гігантських, абсурдних масштабів, тоді як розвинуті капіталістичні держави не доводили одержавлення до такого рівня.

Концентрація влади на верхніх щаблях управлінської ієрархії практично повністю унеможливила вільне господарювання, придушуючи ініціативу та пошук. Від рядових працівників вимагалася лише добросовісна ретельність, а виконавська дисципліна без роздумів подавалася як соціалістична чеснота.

Творчі починання того часу мали здебільшого формальний, ідеологічний характер і втілювалися у формі «соціалістичного змагання». Будь-які думки про підприємницьке господарювання — чи то сімейна ферма, чи кооператив — вважалися крамолою. Ділові люди, від представників буржуазії до селян, кустарів та винахідників, піддавалися політичному, економічному тиску та навіть фізичному знищенню.

Це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система сформувала не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну культуру. Пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професіоналізму, заздрість до чужих статків, підозрілість до конкуренції та ринкових механізмів, залежність від політичної кон’юнктури — усе це гальмувало утвердження підприємницьких цінностей.

Тому постало складне завдання психологічного та культурного характеру: подолати суспільну антипатію до підприємництва. Необхідний перехід від принципу «ініціатива карається» до стародавнього римського принципу «закон любить дійових».

Для адміністративно-командної системи були притаманні:

• відсутність ринкових та конкурентних регуляторів економічної активності;
• недосконала структура господарства з переважанням сировинних галузей та недостатнім розвитком високотехнологічних і сфери послуг;
• відомчий монополізм і фондовий розподіл ресурсів, що обмежував підприємливість навіть великих господарств;
• неефективна кредитно-фінансова система та відсутність ринку капіталу;
• нерозвинена ділова інфраструктура, включаючи підготовку кадрів та консультування.

1.1. Становлення підприємництва в сучасних умовах

На сьогодні всі ці проблеми потребують вирішення. Першочерговим завданням є формування корпусу підприємців з числа управлінців, спеціалістів, робітників і селян, а також створення необхідних елементів підприємницької інфраструктури.

Ключовими передумовами для розвитку підприємництва є подальша демократизація, урізноманітнення форм власності, подолання жорсткої ієрархічної підпорядкованості, формування конкурентного ринку та забезпечення законних прав суб’єктів господарювання.

Можливості для підприємницької діяльності відкриваються на основі законів України «Про власність», «Про підприємства», «Про підприємництво». На їхній базі формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне; колективні підприємства (акціонерні товариства, кооперативи); державні та спільні підприємства.

Різні форми підприємницької діяльності дедалі більше поширюються. На початок 1996 року в промисловості державна частка становила лише 43% підприємств проти 70% у 1992 році. За вісім місяців 1996 року недержавний сектор промисловості виробив близько 52% загального обсягу продукції. Загалом за час приватизації понад 40 тисяч державних підприємств змінили організаційну форму. Частка державних основних фондів скоротилася з 96% до 49%. Однак, попри кількісне зростання недержавного сектора, підприємництво ще не стало домінуючим способом господарювання в Україні.

Причини такого стану слід шукати в реальній економічній ситуації. Перехід від командно-адміністративних до ринкових методів — це тривалий процес, де поспішність може призвести до матеріальних і моральних втрат.

Крім того, на розвиток підприємництва негативно впливає кризовий стан економіки. Лібералізація цін та інфляція знищили фінансову базу малого бізнесу через знецінення заощаджень і зростання відсоткових ставок. Слід також враховувати, що суть підприємництва полягає в отриманні прибутку за рахунок зниження витрат і впровадження науково-технічного прогресу, а не будь-яким шляхом. Інфляція, спричинена високими цінами на засоби виробництва, фактично закриває доступ до сучасних технологій.

Глибокий спад виробництва також негативно позначається на підприємництві, посилюючи монополізм, дефіцитність та економічну невизначеність. Інфляція, що випереджає зростання доходів, звужує внутрішній ринок і стримує розвиток виробничої сфери. Залишаються недосконалими організаційні, правові, фінансово-кредитні та податкові засади. Усі ці факти свідчать про суперечливий процес становлення підприємництва, на шляху якого потрібно подолати чимало об’єктивних і суб’єктивних труднощів.

Розвиток підприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами та догматичними підходами в управлінні. Помилки тут катастрофічно впливають на становище підприємця. Успіху досягає лише той, хто здатен творчо мислити, генерувати нові ідеї та організовувати колективи для їх втілення.

2. МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ

2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва

У будь-якому суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд із великими підприємствами цілої системи малих та середніх, зокрема заснованих на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб чи сімей. В Україні ця форма господарювання практично не розвивалася, однак перехід до економічних методів створює реальні умови для її розвитку.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку, оскільки воно безпосередньо не регулюється державою, а економічні відносини між дрібними бізнесменами здійснюються лише через ринок.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися економічною діяльністю в межах закону. Приватна власність є неодмінною умовою цього виду діяльності, який має яскраво виражений трудовий характер із прямим зв’язком між виробником і тим, хто привласнює результати.

Важливою передумовою є визначення сфери діяльності. Обираючи вид діяльності, підприємець має чітко бачити свою ринкову нішу, яка повинна «вписуватися» у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосереджуватися на тих видах робіт, які великому бізнесу виконувати невигідно.

Підприємцю також необхідно визначитися з характером діяльності, щоб вона не суперечила законам. Закон України «Про підприємницьку діяльність» встановлює обмеження: лише окремі державні підприємства можуть виготовляти наркотичні засоби, зброю, вибухові речовини, цінні папери та гроші. Деякі види діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів або уповноваженим органом.

Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та отримання прибутку. На відміну від державних підприємств, індивідуальний бізнес передбачає реальне банкрутство. Тому підприємець повинен постійно покращувати економічну діяльність, бачити перспективу, робити прогнозні розрахунки та маркетингові дослідження.

2.2. Малі та середні підприємства: суть, система організації та принципи діяльності

Малий та середній бізнес реалізується через створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України «Про підприємства» до малих відносяться підприємства:

• у промисловості й будівництві — до 200 працівників;
• у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб;
• в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) — до 50 осіб;
• у галузях нематеріального виробництва — до 25 осіб;
• у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Законодавство України надає широкі права щодо створення таких підприємств. Засновниками можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, а також громадяни, члени сімей та інші особи, що спільно ведуть трудове господарство.

Малі підприємства — це поширена й ефективна форма господарювання з рисами, непритаманними великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку, надаючи ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість особливо важлива в сучасних умовах швидкої індивідуалізації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу та розширення номенклатури товарів і послуг.

За характером діяльності можна виділити кілька видів підприємств. Перший — індивідуальні (засновані на особистій власності та праці окремої особи) або сімейні (засновані на праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Їх майно формується з майна громадянина (сім’ї), доходів та інших законних джерел.

Інший вид — кооперативи або колективні підприємства з чисельністю, що не перевищує встановлених обмежень. Майно кооперативу формується з внесків учасників, доходів та інших законних джерел і належить учасникам на правах пайової часткової власності.

Крім названих, можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавство передбачає можливість утворення на території України іноземних та спільних підприємств.

Серед характерних особливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділити: по-перше, підприємець сам обирає, що, як і для кого виробляти, без жодної регламентації «зверху»; по-друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю.

Перспективи розвитку малого та середнього підприємництва значні. Зарубіжний досвід свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу, займаючись виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту та компонентів для великих підприємств. Особливо відчутна їх роль у сфері НТП. Невеликі науково-пошукові фірми стали важливим фактором прогресу. У США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63% усіх зайнятих, 45% сукупних активів, 35% чистого доходу. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.

3. РОЗВИТОК ТА ПЕРСПЕКТИВИ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні в 90-ті роки

Кількість діючих малих та середніх підприємств в Україні зросла з 19,6 тис. у 1991 р. до 101 тис. у 1997 р., тобто в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствах збільшилася з 310,9 тис. до 1 млн осіб за відповідні роки.

У 1997 р. функціонувало 3,7 тис. кооперативів із 82,5 тис. працюючих та близько 1 млн індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис. фермерських господарств, де зайнято 90 тис. осіб.

Загалом у секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн осіб, що становить майже 10% зайнятого населення України. Малі підприємства створюються в різних галузях. Дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та громадському харчуванні (51,4%), промисловості (14,0%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2%). У невеликій кількості вони функціонують у сфері науки, транспорту та зв’язку, охорони здоров’я, матеріально-технічного постачання, фінансово-кредитній діяльності, культурі, освіті тощо.

Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал спрямовується переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше можна отримати великі прибутки.

Аналіз структури малого підприємництва за формами власності свідчить, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формою власності (64,1%). Питома вага приватних підприємств — 34,5%, державних — лише 1,3%.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції та 24% балансового прибутку, а з колективною — 77% та 75% відповідно. В сучасних умовах колективні підприємства стають життєздатнішими завдяки об’єднанню капіталу кількох засновників, спільному веденню бізнесу та привабливим умовам обмеженої відповідальності.

Дослідження територіального розподілу показало, що колективні підприємства переважають у м. Києві (78,6%), Житомирській (71,0%), Дніпропетровській (67,8%), Київській (66,4%), Харківській (65,5%) та Львівській (65,5%) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств — в Івано-Франківській (50,6%), Черкаській (48,4%), Сумській (44,4%) та Херсонській (43,7%) областях.

На малому підприємстві в середньому працює 10 осіб. Із загальної кількості працівників питома вага штатних становить 88,0%, сумісників — 8,1%, працюючих за договорами цивільно-правового характеру — 3,9%.

Кількість діючих малих підприємств на 1000 осіб у середньому по Україні становить 2 одиниці. Значно вища ця кількість у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7), Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).

3.2. Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження в США та західних країнах свідчать, що зі 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік зазнають невдачі 20, у другий — 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини, а на кінець п’ятого — лише 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

На процес формування, розвитку та стабілізації малих форм підприємництва впливає велика кількість факторів, які класифікуються за сферою та характером впливу.

Зовнішні фактори — це компоненти середовища функціонування приватного підприємства. Вони поділяються на базові та доповнюючі. Основний базовий фактор — наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм. Доки держава не дозволяла створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес не міг легально функціонувати.

До інших базових факторів належать: наявність та доступність основних компонентів для організації діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина), співвідношення фіскальної та економічної функцій податків, що дає змогу здійснювати розширене відтворення, загальна економічна стабільність у державі.

Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки, інфраструктура сприяння, процедура реєстрації підприємницьких структур.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності: рівень психологічної готовності, мотивації, професійна підготовка.

Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і значно впливають один на одного.

Соціально-психологічні фактори характеризують сприйняття підприємництва суспільством та окремими громадянами. Ця група має особливе значення в Україні, де десятиліттями насаджувався культ відчуження від власності, а словам «підприємець», «бізнесмен» надавався негативний підтекст.

Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього сектора економіки.

Серед організаційно-правових факторів одним із основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу: сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх форми, організацію виробництва, забезпечення ресурсами, збут, систему оподаткування.

Останньою, не менш важливою групою є фінансово-економічні фактори, які поділяються на економічні, фінансові та ресурсні підгрупи. Значний вплив на розвиток малого та середнього бізнесу має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучення виробничих і фінансових ресурсів.

3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва

Розвиток малого підприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики в цьому важливому секторі ринкової економіки.

Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальної політики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу уряду у сфері малого бізнесу.

Основними принципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва, зокрема забезпечення:

• системності та комплексності механізмів державного регулювання;
• цілеспрямованості та адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів;
• рівноправного доступу суб’єктів малого підприємництва всіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Останніми роками в Україні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики у сфері підприємництва. Кабінетом Міністрів України затверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3 квітня 1996 р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівня координації діяльності органів виконавчої влади. У Концепції визначено стратегічні напрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискорення розвитку малих форм господарювання Кабінет Міністрів затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86), яка передбачає комплекс заходів з формування правової бази, вдосконалення фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, інформаційного та кадрового забезпечення.

Важливим кроком до вдосконалення легалізації підприємницької діяльності є розробка нормативно-правових документів щодо ліцензування та патентування, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування. Відповідно до Указу Президента від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створено Ліцензійну палату України як центральний орган виконавчої влади, визначено її функції та передбачено створення представництв в областях, містах Києві та Севастополі.

З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97 створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва.

У грудні 1997 року Верховна Рада України прийняла зміни та доповнення до Закону України «Про підприємництво», якими встановлено єдиний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Їх кількість скорочено з 112 до 41.

3.4. Труднощі становлення малого та середнього бізнесу в Україні

Незважаючи на прийняті нормативні документи, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється в несприятливому макро- та мікросередовищі. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить, що значна кількість новостворених підприємств не може розпочати роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировини, власних площ, обладнання та практичних навичок. Вони мають проблеми виробничого характеру, труднощі в реалізації продукції та формуванні клієнтури. Через невеликі обсяги діяльності деякі малі підприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців і забезпечувати високу оплату праці.

Негативно впливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спад товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівень платоспроможності населення, рекет, корупція. Частка малих та середніх підприємств у ВВП України становить лише 9%, тоді як у країнах ринкової економіки — 50-65%, у Росії — близько 10-11%. Виручка від реалізації продукції виробничих малих підприємств дорівнює лише 2,3% від загального обсягу продукції промисловості України.

Результати дослідження показали, що основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:

• неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому;
• високі податки, що змушує деяких суб’єктів йти в тіньову економіку;
• недостатня державна фінансово-кредитна і майнова підтримка;
• відсутність дійового механізму реалізації державної політики;
• недосконалість системи обліку та статистичної звітності;
• обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;
• недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
• відсутність стимулів для інвестицій;
• психологічне неприйняття позитивної ролі підприємців серед окремих верств населення.

Основними напрямками подальшого розвитку малого підприємництва в Україні є: формування належної законодавчої бази; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки; забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов; інформаційне та кадрове забезпечення; стимулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Формування законодавчої бази передбачає встановлення правових гарантій для свободи та захисту приватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів для стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей і скасування положень, що гальмують приватну ініціативу.

Найактуальнішими проблемами сьогодні є розробка нових та вдосконалення діючих підходів до власності та форм її захисту; створення сприятливішого податкового, інвестиційного, інноваційного та цінового режимів; упорядкування механізму державного регулювання та контролю підприємницької діяльності.

4. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу

Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується не в повному обсягу, так само як і місцеві мінерально-сировинні ресурси. Порівняно з розвинутими країнами Україна має значно гірші як якісні, так і кількісні показники.

На середину 1997 року в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах ЄС — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств у ВВП України становить близько 9%, у країнах Західної Європи — 50-67%, США — 52%, Японії — 55%.

Ще більшої актуальності розвиток цього сектора набуває у зв’язку з прогнозними оцінками щодо обсягів вивільнення працівників у 1999 році та необхідності створення додаткових робочих місць.

На основі детального аналізу можна зробити висновок: формування процесів підтримки малого бізнесу повинне відбуватися на двох основних рівнях: державному та регіональному.

На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку малого підприємництва та його загальні межі. Держава повинна забезпечити спрощення законодавства, визначити обсяги прав та обов’язків суб’єктів малого бізнесу, межі втручання місцевих органів влади. Крім нормативів прямої дії, держава має здійснювати економічне регулювання ринкового середовища через податкову, митну, грошово-кредитну, зовнішньоекономічну системи та інші заходи макроекономічного характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у цьому процесі.

Конкретні напрями, форми та заходи держави повинні реалізовуватися через Державну програму розвитку малого підприємництва, яка має стати невід’ємною частиною Програми соціально-економічного розвитку України. Формування та реалізацію державної політики у сфері малого бізнесу повинні проводити Міністерство економіки та Міністерство фінансів України. Створення ж окремого державного органу з підтримки підприємництва істотних зрушень не дасть.

Макроекономічне регулювання не може охопити всіх аспектів та врахувати особливості територій. Практичний досвід показує, що на формування ринкового середовища для суб’єктів малого підприємництва на рівні регіонів мають впливати щонайменше чотири групи заходів:

1. стимулювання пропозиції суб’єктів малого та середнього підприємництва (програми професійної підготовки, диференційована система допомоги);
2. стимулювання попиту на продукти та послуги малого бізнесу;
3. співвідношення попиту і пропозиції (інформаційна та консультативна діяльність, професійна орієнтація);
4. допомога регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна, локальні програми).

Визначені заходи мають стати основою впливу на ринкове середовище через створення системи регіонального сприяння розвиткові малого підприємництва. Для цього можна виділити два типи організацій. По-перше, це структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади та самоврядування — відділи сприяння підприємницькій діяльності. Поряд із виконавськими функціями (реєстрація, видача ліцензій) вони мають здійснювати інші функції підтримки: організація моніторингу ринкового середовища; виділення пріоритетних галузей; формування привабливого інвестиційного середовища; створення системи підготовки кадрів; залучення суб’єктів до розв’язання регіональних проблем; розробка програми розвитку; створення недержавних структур підтримки; організація навчання; створення фонду підтримки; залучення міжнародної технічної допомоги; методична допомога; організація єдиного інформаційного поля.

По-друге, це регіональні об’єднання суб’єктів малого підприємництва. Вони створюються на добровільних засадах, а їх виконавчі дирекції — за рахунок внесків членів. Основною метою цих структур є: дотримання вимог державної політики з урахуванням інтересів території; узгодження інтересів підприємців з інтересами населення; поєднання розвитку малого підприємництва з вирішенням соціально-економічних проблем; сприяння концентрації фінансових ресурсів; участь у розробці регіональних програм.

Головною складовою системи регіонального сприяння має стати відповідна програма, заходи якої орієнтовані на три проміжки часу: довго-, середньо- і короткостроковий.

У довгостроковій програмі вирішуються стратегічні цілі. Одним із напрямів має стати створення системи підготовки менеджерів за схемою: наукові розробки з малого підприємництва; регіональні вищі навчальні заклади; бізнес-інноваційні центри; сфера малого підприємництва.

Механізм функціонування цієї системи полягає у формуванні силами академічної науки напрямку наукових розробок. Ці розробки мають дістати теоретичне втілення в навчальних процесах підготовки менеджерів. Практична реалізація знань майбутніх менеджерів повинна відбуватися у створених при регіональних навчальних закладах бізнес-інноваційних центрах. Такий підхід дасть змогу готувати високопрофесійних спеціалістів.

Програмні заходи, розраховані на середньостроковий період, мають забезпечувати реалізацію тактичних цілей. Однією зі складових мають стати створення і трансформація недержавних структур підтримки малого бізнесу. На рівні області це: консалтинговий центр; бізнес-інформаційний центр; бізнес-інкубатор.

До складу таких центрів на добровільних засадах можуть входити різні суб’єкти підприємницької діяльності. Учасники, не втрачаючи економічної самостійності, можуть делегувати центру ряд управлінських функцій. Їх економічні відносини з центром будуватимуться на принципах платності за проведену роботу та надані послуги.

4.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу в Україні

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів; розробити чіткий механізм направлення частини коштів від приватизації на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів; забезпечити сприятливі умови для розвитку лізингу.

Фінансове забезпечення може здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку та інших міжнародних фінансових організацій.

Одним із значущих напрямків є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих умов передбачає розробку механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і потужностей, розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяння забезпеченню матеріально-технічними ресурсами.

Мале підприємство не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку доцільно здійснювати шляхом створення мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрів.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності державна політика спрямовується на підвищення експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій.

Держава, спрямовуючи діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність, контролюючи виконання законів.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Мале та середнє підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову, робить внесок у збільшення обсягів виробництва та роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню ресурсів, створює сприятливе середовище для конкуренції та усунення монополізму, забезпечує стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Пропонуючи свою продукцію на товарний ринок, малі підприємства сприяють задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочі місця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності, сприяють формуванню середнього класу суспільства.

Загальновизнані переваги малого та середнього бізнесу — це мобільність, гнучкість, раціональна організаційна структура, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.

З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацію на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток; несення майнової відповідальності; свободу та самостійність у прийнятті рішень; постійний характер господарської діяльності.

Як певний стиль господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів.

Головна (кінцева) мета малого та середнього підприємництва — отримання прибутку. Проміжними цілями є найповніше задоволення споживчого попиту, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів, підвищення іміджу фірми.

Відсутність сучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності — одна з основних причин фінансового краху більшості малих підприємств. Створення малого підприємства завжди пов’язане з величезним ризиком та переборенням опору, що неминуче виникає при народженні нового.

Становлення малого та середнього бізнесу в Україні — тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни та існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.

Література

1. Закон України «Про підприємства в Україні» // Світ бухг. обліку, № 8, 1997, С. 36—47.
2. Закон України «Про приватизацію майна державних підприємств» // Голос України, № 12, 1994.
3. Закон Украины «Об Антимонопольном комитете Украины» // О приватизации, 1994, № 2, С. 3—12.
4. Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» // Збірник поточн. законодавства, 1996, № 29, С.3—5.
5. Постановление Верховного Совета Украины «О временном положении и Фонде государственного имущества Украины» // Голос Украины 1994, № 149, С.12.
6. Бутко М., Мурашко М. Організаційні заходи сприяння малому бізнесу // Економіка України, № 7, 1997, С. 20—24.
7. Виноградська А. Розвиток малого підприємництва // Економіка України, № 2, 1999, С. 36—43.
8. Голиков В. Приватизация как фактор перехода Украины к рыночной экономике // Економіка України, № 8, 1996, С. 3—21.
9. Голикова Т. О структуре государственной и коммунальной собственности // Экономика Украины, 1995, № 8, С. 44—52.
10. Завада О., Малах В. Від монополії до конкуренції // Економіка. Фінанси. Право. 1998, В. 11, С. 2—6.
11. Загородній А., Громяк Л. Фактори, що визначають розвиток малого бізнесу в Україні // Економіка України, № 6, 1996, С. 65—70.
12. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство и экономика. — Запорожье, 1997.
13. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночная трансформация государственно-плановой экономики. — Запорожье, 1996.
14. Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред. проф. Ю.В. Ніколенка. К., «Либідь», 1998.
15. Черняк В. Модель экономики: выбор Украины // Экономика Украины. 1995, № 9, С. 33—54.
16. Экономика Украины: актуальные вопросы ее современного развития. Доклад Президента Украины Л. Кучмы на Всеукраинском совещании экономистов 14 сентября 1995 г. // Экономика Украины. 1995, № 11, С. 10—12.