Розрахунки чеками та порядок здійснення розрахунків векселями

Розрахунки чеками

Чек — це грошовий документ установленого зразка, який містить безумовне письмове розпорядження власника рахунку (клієнта) банку, що його обслуговує, виплатити зазначену суму коштів пред'явникові чека або іншій особі, вказаній у документі. Він слугує інструментом управління грошима, розміщеними на розрахунковому рахунку.

Під час чекових розрахунків формуються економічні взаємини між трьома сторонами:

— чекодавець — особа (юридична чи фізична), яка володіє рахунком, здійснює платіж за допомогою чека та ставить на ньому підпис;

— чекодержатель — особа, яка отримує кошти за чеком;

— банк-емітент — установа, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) клієнту та веде його рахунки.

У безготівкових розрахунках застосовуються розрахункові чеки. Чеки, призначені для отримання готівки з банківських рахунків, називаються грошовими. Розрахунковий чек — це письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту переказати чекодержателю вказану в документі суму.

Власник рахунку виписує чеки в межах наявного залишку коштів (або понад нього, якщо передбачено овердрафт).

Банківська практика визначила обов'язкові реквізити чека: 1) найменування банку; 2) розпорядження про виплату суми; 3) отримувач коштів; 4) дата та місце оформлення чека; 5) підпис чекодавця. В Україні діє уніфікована форма розрахункового чека.

Бланки чеків об'єднуються у чекові книжки, які виготовляються на банкнотній фабриці НБУ на спеціальному папері за затвердженим зразком. Книжки можуть містити 10, 20 або 25 аркушів.

За дозволом НБУ комерційні банки можуть самостійно виготовляти чекові книжки, дотримуючись усіх вимог та додаючи фірмове позначення.

Чек належить до цінних паперів, а чекові книжки є бланками суворої звітності.

Для разових операцій фізичних осіб використовуються окремі бланки розрахункових чеків, облік яких ведеться відокремлено.

Залежно від того, на кого виписано чек, розрізняють:

— іменні — оформлені на конкретну особу;

— ордерні — виписані на певну особу із застереженням про наказ оплатити;

— пред'явницькі — без зазначення одержувача, кошти видаються пред'явнику.

Чекова книжка діє протягом одного року. Розрахунковий чек для разового платежу фізичній особі дійсний три місяці. За погодженням із банком строк дії невикористаної книжки може бути подовжено.

Чек із книжки подається до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки не враховується).

У чеках заборонені будь-які виправлення. Не допускається передача чекової книжки іншим особам, підписання незаповнених бланків та завірення їх печаткою. При виписуванні чека на корінці зазначаються отримувач коштів, номери оплачуваних документів, сума та залишок ліміту. Ліміт чекової книжки — це гранична сума, на яку чекодавець може виписувати чеки.

Головні бухгалтери підприємств, що використовують чекові розрахунки, мають періодично контролювати: правильність використання чеків уповноваженою особою; коректність виведення залишків ліміту на корінцях; звіряти суми на корінцях із банківськими виписками. Чекові книжки на підприємстві зберігаються в захищеному від пожежі та крадіжки приміщенні під замком.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву. На її підставі банк видає книжку. Операційний працівник перевіряє наявність усіх чеків (кожен має номер), заповнює обкладинку та вписує реквізити в кожен чек. Банк реєструє номери чеків у спеціальній картці, де фіксуються номер рахунку, дата видачі, номери чеків, строк дії та призначення розрахунків.

Гарантована оплата забезпечується депонуванням коштів на балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у межах ліміту). Депонування коштів — це внесення грошей на зберігання до банку для гарантії своєчасного платежу. Разом із заявою подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок № 722.

Чеки виписуються в момент платежу та передаються чекодавцем за отримані товари чи послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з попереднього корінця на новий і виводить актуальний залишок.

Приймаючи чек, чекодержатель перевіряє: відповідність зразку; правильність заповнення; відсутність виправлень; відповідність сум на корінці та в чеку; строк дії; наявність чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (для фізичної особи — прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані).

Після приймання чека чекодержатель відділяє його від корінця, ставить календарний штемпель на звороті та на корінці, підписує та робить позначки у відомості про прийняті чеки. Чеки здаються до банку разом із трьома примірниками реєстру, який містить повну інформацію про них.

Під час оплати кошти списуються з рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків — відповідальна операція, оскільки чеки можуть бути недійсними, дефектними або підробленими. Ризик для банків є суттєвим.

Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки. Для цього подається доручення (фізична особа — заяву або спеціальний ордер) разом із книжкою. У призначенні платежу вказується "Поповнення ліміту за чековою книжкою".

Отже, розрахунки чеками відбуваються так:

1) покупець отримує в банку чекову книжку на основі заяви, банк депонує кошти (ліміт); 2) покупець після отримання рахунку виписує та передає постачальнику чек; 3) постачальник здає чек до свого банку, який зараховує суму на його рахунок та списує її з рахунку покупця (незалежно від того, чи обслуговуються сторони в одному банку).

В Україні чекові розрахунки не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Це зумовлено недостатністю коштів на рахунках клієнтів та обмеженою платоспроможністю багатьох комерційних банків.

Порядок здійснення розрахунків векселями

Вексель — це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити у визначений строк певну суму власникові векселя (векселедержателю). Він виконує подвійну функцію: є розрахунковим документом (засобом платежу) та цінним папером, який можна купувати й продавати на фондовому ринку.

В Україні векселі використовуються в господарському обороті з 1992 року. Вексельний обіг слугує інструментом комерційного кредиту та покращення розрахунків між суб'єктами господарювання. Векселі відіграють важливу роль у покритті взаємної заборгованості. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість векселів знижується.

Існують два види векселів: простий і переказний. Простий вексель містить безумовну обіцянку векселедавця сплатити власникові певну суму після зазначеного терміну. Переказний вексель (трата) містить письмовий наказ векселетримача (трасанта) платникові (трасату) сплатити третій особі (ремітенту) певну суму у визначений строк. Ремітент — це одержувач коштів, який володіє векселем, пред'являє його до оплати та отримує гроші.

Основними суб'єктами вексельних розрахунків є:

— векселедавець (трасант, перший набувач);

— векселедержатель (ремітент);

— платник (трасат).

Головна відмінність простого векселя від переказного полягає в тому, що векселедавець і платник є однією особою. Трасат стає боржником лише після акцепту — згоди на оплату, підтвердженої підписом. Тільки після акцепту вексель набуває сили виконавчого документа. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель виписаний постачальником, платник зобов'язаний його акцептувати. Головним боржником за переказним векселем є акцептант, за простим — векселедавець.

Строк платежу встановлюється за домовленістю між постачальником і покупцем. При настанні строку вексель оплачується з розрахункового рахунку платника.

Вексельний обіг пов'язаний із виникненням боргових зобов'язань між контрагентами. Схема взаємозв'язків проста: підприємство, отримавши вексель від покупця, використовує його для розрахунків зі своїм постачальником.

Невиконання вексельних зобов'язань, несплата у визначений строк може призвести до банкрутства боржника через принцип повної матеріальної відповідальності.

В умовах кризи платежів вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків.

Важливим є формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу могла б скласти загальнодержавна вексельна палата, яка організувала б реєстровий контроль за єдиними правилами та ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація та відстеження руху векселів дозволяє вчасно виявити фальшиві документи та недобросовісне придбання.

Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням: у ньому не зазначається матеріальна підстава боргу, на відміну від інших розрахункових документів, де чітко вказано, за які товари чи послуги здійснюються розрахунки.

Вексель оформлюється письмово на папері та містить строго визначену кількість обов'язкових реквізитів. Розвиток бездокументарних (електронних) векселів є малоперспективним, оскільки неможливо забезпечити такий реквізит, як підпис видавця. Відсутність підпису позбавляє вексель законної сили та робить його беззмістовним — без підпису немає письмового зобов'язання.

Переказний вексель може передаватися через індосамент — особливий передатний напис на звороті. Особа, яка передає права, називається індосант, а та, що набуває, — індосат. Здійснюючи індосамент, індосант бере на себе абстрактні зобов'язання, подібно до векселедержателя при видачі векселя.

Особа, у якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселедержателем, якщо її право ґрунтується на неперервному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються ненаписаними.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або частково через аваль — вексельне поручительство. Аваліст приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати. Аваль підвищує надійність векселя та сприяє ширшому застосуванню цієї форми розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той, за кого він поручився.

При настанні строку платежу, якщо оплата не здійснена, векселедержатель може пред'явити позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Відмова в акцепті або платежі засвідчується актом, складеним у публічному порядку (протест у неакцепті або неплатежі). У разі неспроможності платника чи векселедавця достатньо пред'явлення судового визначення про оголошення неспроможності.