Роль НБУ у реформуванні економіки України

Вступ.

1. Місце Національного банку України у механізмі монетарного регулювання.

2. Як НБУ впливає на фінансовий ринок України.

3. Завдання Національного банку України в контексті економічних реформ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У сучасних умовах особливої ваги набуває забезпечення стійкості національної валюти, достатнього рівня капіталізації та стабільності банківської системи, здатної протистояти кризовим явищам. Ключову роль у цьому процесі відіграє грошово-кредитна система, центральною ланкою якої є центральний банк. Саме його діяльність визначає стабільність грошової одиниці, надійність фінансових установ та ефективність платіжних механізмів, що в кінцевому підсумку впливає на загальну продуктивність економіки. Це зумовлює важливість дослідження статусу та функцій центрального банку, оскільки його роль у ринковій економіці значною мірою визначає траєкторію та характер економічного поступу.

Мета роботи полягає у дослідженні діяльності центрального банку, його функцій, принципів та сучасного стану в Україні, визначенні особливостей і цілей його роботи в умовах ринкової економіки, а також у розробці рекомендацій для підвищення ефективності функціонування Національного банку України.

Відповідно до мети, завданнями є характеристика діяльності НБУ, його функцій, принципів та поточного стану, а також аналіз дискусійних питань щодо його впливу на соціально-економічний розвиток країни.

1. Місце Національного банку України у механізмі монетарного регулювання

Враховуючи визначальну роль грошових відносин у житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їхнього устрою, формування грошових систем перебуває у віданні центральних органів влади. Центральний банк наділяється широкими повноваженнями щодо регулювання грошового обігу. Він виступає інституційним ядром грошової системи та відіграє ключову роль у забезпеченні її дієвості.

Сьогодні центральні банки різних країн мають спільні риси: незалежність від політичного впливу, чітко визначені цілі та суспільна підтримка їх досягнення. Однак центральний банк має не лише бути незалежним, але й сприяти підтримці рівня ВВП доступними йому інструментами. З огляду на це, цілями грошової політики є: стабілізація цін, оскільки інфляція перешкоджає довгостроковому плануванню; стабілізація обсягів виробництва, адже у довгостроковій перспективі цінова стабільність та зростання ВВП взаємопов'язані, і лише досягнення цінової стабільності відкриває шлях до зростання ВВП; стабілізація обмінних курсів, що необхідна для підтримки фінансової стабільності, без якої неможлива макроекономічна рівновага. Центральний банк повинен вживати заходів для мінімізації впливу фінансових криз на економіку [1].

Основне призначення центрального банку полягає в управлінні грошовим обігом для забезпечення стабільного, безінфляційного розвитку економіки. Він впливає на грошовий обіг, регулюючи пропозицію грошей та їхню вартість.

Головним завданням центрального банку є формування та підтримка ефективної фінансової системи, а стратегічною метою монетарної політики — забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Виступаючи посередником між державою та банківською системою, центральний банк регулює грошові та кредитні потоки за допомогою відповідних інструментів. Набір цих інструментів залежить від рівня розвитку фінансово-кредитної системи. Наприклад, інструменти Федеральної резервної системи США для контролю за грошима та кредитом поділяються на загальні (обов'язкові резерви, дисконтна політика, операції на відкритому ринку) та вибіркові (вимоги до маржі, обмеження відсоткових ставок). Загальні інструменти впливають на грошові агрегати та обсяги банківського кредитування, тоді як вибіркові — на їхню структуру [2].

Інструменти регулювання грошової сфери, що є в розпорядженні центрального банку, класифікуються: за об'єктами впливу (пропозиція грошей або попит на гроші); за формою (прямі та опосередковані); за характером параметрів (кількісні та якісні); за термінами впливу (короткострокові та довгострокові).

Адміністративні інструменти — це директиви та інструкції центрального банку, що обмежують діяльність кредитних установ (наприклад, механізм готівкової емісії, кредитні "стелі").

Ринкові інструменти — це способи впливу на грошово-кредитну сферу через створення певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів (регулювання облікової ставки, норм банківських резервів, операції на відкритому ринку) [3].

Основні функції центрального банку:

• емісійний центр готівкового обігу — центральний банк, розробляючи та реалізуючи монетарну політику, регулює загальну пропозицію грошей, а емісію готівки обмежує відповідно до реального попиту на неї. У країнах з ринковою економікою готівка становить лише 5-10% грошової маси, але відіграє особливу роль. В Україні цю функцію виконує НБУ, який має виключне право на організацію та регулювання готівкового обігу;

• банк банків — центральний банк надає комерційним банкам касові, розрахункові та кредитні послуги. Комерційні банки зберігають частину своїх резервів на рахунках у центральному банку. Форми участі центрального банку в розрахунках залежать від поєднання централізованої та децентралізованої платіжних систем. В Україні НБУ впровадив систему електронних платежів, що забезпечує міжбанківські розрахунки по всій країні;

• орган банківського регулювання та нагляду — для успішного регулювання грошового ринку необхідна стабільна банківська система. Регулювання банківської діяльності включає: використання монетарних інструментів для впливу на обсяг і структуру банківських резервів та рівень відсоткових ставок; прийняття нормативних актів, що регулюють діяльність банків; застосування превентивних та захисних заходів для забезпечення стабільності банківської системи;

• банкір і фінансовий агент уряду — тісно співпрацює з фінансовими органами при вирішенні питань монетарної та фіскальної політики. В Україні НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента з обслуговування державного боргу та є кредитором уряду;

• провідник монетарної політики — найважливіша функція, що полягає у визначенні та реалізації монетарної політики, яка є ключовим елементом грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обігу.

Центральні банки також виконують додаткові функції, що сприяють реалізації їхнього призначення: аналіз та прогнозування економічної ситуації на макрорівні; ведення банківської та монетарної статистики; надання роз'яснень щодо монетарної політики; представництво інтересів держави у відносинах з центральними банками інших країн та міжнародними фінансовими організаціями [4].

Національний банк України був створений у 1991 році Законом України "Про банки і банківську діяльність", а основи його правового статусу визначені Конституцією України. Швидкий розвиток банківської системи вимагав посилення незалежності центрального банку від владних структур у проведенні монетарної політики та підвищення його відповідальності за монетарну стабільність. У 1999 році було прийнято Закон України "Про Національний банк України", згідно з яким НБУ є особливим центральним органом державного управління, основне завдання якого — забезпечення стабільності гривні. Виконуючи це завдання, він сприяє стабільності банківської системи та, в межах своїх повноважень, ціновій стабільності.

Керівними органами НБУ є Рада та Правління. Рада НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчим органом. Її основні повноваження — розробка основних параметрів економічного та соціального розвитку України та основних засад грошово-кредитної політики, а також контроль за їх виконанням. Рада не має права втручатися в оперативну діяльність Правління. Правління є виконавчим органом, що здійснює безпосереднє управління діяльністю банку [3].

Основні принципи функціонування Національного банку України:

• незалежність — заборона прямого кредитування уряду для фінансування державного бюджету;

• президентський і парламентський контроль за діяльністю банку;

• економічна самостійність — здійснення видатків за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ;

• централізація системи банку — забезпечення реалізації єдиної монетарної політики в усіх регіонах України під централізованим керівництвом;

• єдність системи банку — всі структурні підрозділи об'єднані спільними цілями та завданнями і керуються єдиними правовими нормами;

• вертикальна структура управління — призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються лише по вертикалі.

НБУ є провідником монетарної політики, розробляючи основні засади грошово-кредитної політики — комплекс заходів та монетарних інструментів для управління грошовим обігом з метою забезпечення економічної та фінансової стабільності, що є основою стабільності національної валюти. Встановлюються цільові орієнтири: зміна грошової бази та грошової маси. НБУ досягає їх шляхом регулювання грошового ринку за допомогою ринкових та адміністративних інструментів.

На початку незалежності (1991-1993 рр.) ефективна монетарна політика була відсутня. Лише з 1994 року НБУ взяв курс на стримування інфляції, стабілізацію банківської системи та проведення грошової реформи. У 1996-1997 роках були впроваджені ринкові інструменти регулювання та поступово відмінені адміністративні (селективне рефінансування, "кредитні стелі"). У відносинах з комерційними банками почали використовуватися кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції РЕПО [4].

Для реалізації функції управління грошово-кредитним ринком НБУ має право:

• встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;

• надавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;

• купувати та продавати державні цінні папери;

• надавати кредити під заставу векселів та цінних паперів;

• купувати та продавати іноземну валюту та платіжні документи в іноземній валюті;

• здійснювати емісію та регулювати кількість грошей в обігу;

• встановлювати відсоткові ставки за своїми кредитами тощо [5, с. 165-167].

2. Як НБУ впливає на фінансовий ринок України

Проаналізувавши вищезазначене, можна зробити висновок, що вплив НБУ на фінансовий ринок України є суттєвим, однак потенціал його інструментів не завжди використовується відповідно до ринкових принципів. Спостерігається вплив фіскальних інтересів уряду, політичної нестабільності, повільних темпів реформ та несприятливої ситуації на сусідніх ринках. Ефективна монетарна політика може створити умови для досягнення цілей економічної політики, проте монетарні інструменти здатні забезпечити лише відносну фінансову стабілізацію в короткостроковій перспективі. Для більш радикальних змін необхідна реструктуризація промислового та агропромислового комплексів, податкової системи та розвиток ринкової інфраструктури.

Підвищення ролі центрального банку в оздоровленні реального сектора економіки можливе через вдосконалення індикативного регулювання банківської діяльності на основі виваженого використання регулятивних інструментів НБУ, зокрема:

• посилення впливу НБУ на фінансові відносини між банками та реальним сектором шляхом запровадження моніторингу підприємств різних галузей та використання його результатів для прийняття рішень [6];

• удосконалення нормативних актів, що регулюють кредитні операції банків та операції з корпоративними цінними паперами;

• активізація рефінансування банків під заставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобов'язань підприємств.

Аналіз монетарної політики НБУ 2000-2007 рр. показує, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабільну зайнятість та ціни лише монетарними заходами неможливо. Для цього держава має прискорити реструктуризацію реальної економіки та забезпечити реалістичний бюджет. НБУ, своєю чергою, має: забезпечувати внутрішню та зовнішню стабільність гривні як необхідну умову макроекономічної стабілізації та зростання доходів населення; забезпечувати фінансову стійкість банківської системи; стимулювати кредитно-інвестиційну діяльність банків для підтримки реальної економіки.

Для досягнення стабільного довгострокового зростання з низькою та стабільною інфляцією науковці визначають такі передумови:

• відповідальність за низьку інфляцію несе не лише центральний банк, а й уряд, а також узгодженість монетарної та фіскальної політики, особливо в перехідний період;

• центральний банк не повинен підтримувати дії уряду, якщо вони суперечать стратегічній меті монетарної політики;

• відкритість та прозорість монетарної політики є ключовими для досягнення цілей, оскільки вона проводиться через банківську систему та фінансові ринки [7].

Ці принципи є визначальними для успішної діяльності більшості центральних банків світу. Досвід розвинутих країн свідчить, що достатньо незалежний центральний банк може і повинен відігравати провідну роль у формуванні стабільної банківської та фінансової системи. Важливе значення має раціональне співвідношення економічних реформ, стратегії та тактики розвитку. Для подальшого розвитку банківської системи України необхідно реалізувати комплекс заходів для формування банківського сектора, що відповідає світовим стандартам.

Отже, метою банківського нагляду є:

- впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах банківської системи та економіки держави;

- забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їхньої спроможності задовольняти потреби клієнтів;

- забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи, що регулювання може суперечити меті їх діяльності;

- забезпечення додержання законів та нормативно-правових актів НБУ, що встановлюють правила професійної банківської діяльності [2, c. 187-191].

3. Завдання Національного банку України в контексті економічних реформ

Функції НБУ та його органів є невід'ємною частиною функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено ст. 99 Конституції України: "Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України".

Слід зазначити, що з моменту введення національної валюти вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним чинником, оскільки є ознакою економічного та політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство покладає на центральний банк і низку інших функцій. Насамперед, це визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України.

НБУ має монопольне право на емісію національної валюти та організацію її обігу. Жоден інший суб'єкт банківської системи не може виконувати цю функцію.

Центральний банк виступає кредитором в останній інстанції для банків, організовує систему рефінансування, визначає правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку та захисту інформації. З цією метою НБУ розробляє та ухвалює нормативні акти у вигляді положень та постанов.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, включаючи міжбанківські, напрями розвитку електронних банківських технологій, координує створення платіжних систем та засобів захисту інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківських операцій.

На НБУ покладено функцію складання платіжного балансу та балансу міжнародних інвестицій України, їх аналіз та прогнозування. Це особливо важливо, оскільки наша країна наприкінці 1991 року, як нова незалежна держава, не мала доступу до іноземних кредитів. Фінансове становище погіршила заява Зовнішекономбанку СРСР про зникнення понад 7 млрд дол. США, з яких понад 1 млрд дол. належав українським підприємствам та громадянам. Банк також заявив про припинення обслуговування виплат, пов'язаних із зовнішньою торгівлею колишніх радянських республік [1, c. 34-36].

Для міжнародного авторитету НБУ важливим є покладення на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та кредитних установах. Центральний банк також здійснює валютне регулювання, визначає порядок розрахунків в іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом та забезпечувати його накопичення і зберігання.

НБУ реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

До функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні та контрольні. Їх виконання забезпечується через:

1) здійснення всіх видів перевірок банків, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності (крім перевірок фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається під час реєстрації банків та ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

НБУ може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів, засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії банку з правом дорадчого голосу. Він також може вимагати проведення обов'язкових аудиторських перевірок банків та отримувати висновки незалежних аудиторів.

НБУ має право вживати заходів впливу до порушників законодавства. У разі порушення банком банківського законодавства, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників, НБУ має право вимагати усунення порушень. Якщо вимоги не виконані, НБУ може застосовувати такі заходи:

1) підвищувати норму обов'язкових резервів;

2) стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво від управління банком та призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі незадовільного фінансового стану банку НБУ може вживати заходів щодо його фінансового оздоровлення.

Водночас законодавство передбачає обмеження щодо вимог НБУ. Він не має права вимагати від банків виконання операцій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

НБУ здійснює аналіз діяльності банків з метою виявлення ситуацій, що загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи. Однак він не несе відповідальності за зобов'язання комерційних банків, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання. Банки також не несуть відповідальності за зобов'язання НБУ, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов'язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому законодавством.

НБУ визначає для банків форми звітності та порядок їх складання, необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється ревізійним управлінням, підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки проводяться не рідше одного разу на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України та визначає аудиторську фірму для перевірки річного звіту [5, c. 204-207].

Висновки

Прийнятий у 1999 році Закон України "Про Національний банк України" заклав нові підходи до організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку. Згідно з Конституцією України та статусним законом, керівними органами НБУ є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організований та функціонує відповідно до загальних правових принципів, притаманних більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України", до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк виконує своє основне завдання — забезпечує стабільність грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляції, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с.
2. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2005. -№ 1. - С. 187-191
3. Петрик О. Якою має бути стратегічна ціль монетарної політики? // Вісн. НБУ. - 2004. -№ 1.-С 20-23.
4. Савлук М.І., Мороз А.Н. та ін. Гроші та кредит. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
5. Стельмах B.C., Єпіфанов А.О. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні. - К.: Знання, КОО, 2003. - 421 с
6. Терещенко О. Регуляторні можливості центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки // Вісн. НБУ. - 2004. - № 1. - С. 9-12.
7. Уманців Ю. Розвиток національної безпеки банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Національного банку України. -2006. -№ 10. - С. 60-65.