Регулююча діяльність психолога

Вступ

Практикуючий психолог зобов'язаний сприймати клієнта без оцінних суджень, спираючись не на власні моральні принципи чи усталені стереотипи, а на ціннісну систему особистості, яка звернулася по допомогу. Так званий феномен «приєднання» до світогляду клієнта формує довірливу атмосферу та робить психологічну допомогу значно ефективнішою.

Комунікативна культура фахівця включає здатність застосовувати широкий арсенал засобів і методів впливу, адекватно сприймати та інтерпретувати поведінку клієнта, вибудовувати плідну взаємодію, ставлячись до партнера як до рівноправного учасника діалогу. Справжня культура спілкування неможлива без розуміння існуючих стереотипів взаємодії. Саме спілкування ґрунтується на взаєморозумінні, що досягається через взаємне сприйняття, зіставлення та тлумачення особистісних характеристик поведінки — це і є перцептивний аспект комунікації.

Поступ суспільства та ефективне функціонування його членів, зокрема працівників органів внутрішніх справ, неможливі без вміння конструктивно розв'язувати наявні проблеми та запобігати виникненню нових у професійній та особистій сферах.

1. Специфіка професійної діяльності психолога

У щоденній практиці консультування та психотерапії фахівець стикається з найважливішими аспектами людського буття. Психолог постійно обговорює з клієнтом як дрібні, так і масштабні проблеми, прагнучи допомогти йому:

• усвідомити мотиви повсякденних рішень та їхні наслідки;
• впоратися з емоційними труднощами та заплутаними міжособистісними стосунками;
• подолати відчуття внутрішнього безладу, перетворивши незрозуміле та мінливе на конструктивне й осмислене.

Отже, психологу важливо чітко розуміти, ким він є, ким може стати та яким його очікує бачити клієнт. Постає питання про визначення ролі фахівця. Чи є він другом, професійним радником, наставником, експертом, супутником у життєвих лабіринтах чи гуру, що володіє абсолютною істиною? Багатьох, особливо новачків, бентежить відсутність єдиної відповіді на це питання. Роль психолога зазвичай визначається його теоретичною орієнтацією, кваліфікацією, особистими якостями та, зрештою, очікуваннями клієнта.

Успішність роботи значною мірою залежить від того, наскільки чітко фахівець усвідомлює своє місце в процесі консультування. Без такої ясності психолог керуватиметься не теоретичними засадами, а лише сподіваннями клієнта, роблячи тільки те, чого той прагне. Клієнти ж часто очікують, що психолог візьме на себе відповідальність за їхнє майбутнє та розв'яже всі питання — від вибору навчального закладу до доцільності розлучення [6, c. 194-195].

Початківцю може лестити, що люди звертаються саме до нього зі складними життєвими питаннями, і виникає ризик, що він почне вважати себе таким, що знає всі відповіді, або, що гірше, нав'язуватиме власні рішення. У такому разі хибне розуміння своєї ролі лише посилить залежність клієнта та завадить йому самостійно ухвалювати рішення. Жоден психолог не має права вказувати іншій людині, як їй жити. Варто частіше згадувати слова Дж. Бугенталя про таємницю та знання: «Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця нескінченна, знання має межі: коли зростає знання, ще більшою стає таємниця... Психотерапевтів підстерігає спокуса вступити в змову з клієнтами й відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі ілюзія, що існують відповіді на всі життєві проблеми, що можна розкрити значення кожного сну чи символу і що ідеальна мета здорового психічного життя — раціональний контроль. Психотерапевти зобов'язані багато знати, але водночас відчувати повагу й покірність перед таємницею. Будьмо відверті — ми ніколи не володіємо повнотою знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клієнта й можемо підказати правильний вибір, — означає зрадити клієнта. У будь-якій терапії варто допомогти клієнту прийняти таємницю в собі та нашу спільну таємницю...»

Найзагальніша відповідь про роль психолога полягає в розумінні сутності консультування. Головне завдання — допомогти клієнту виявити внутрішні резерви та усунути перешкоди для їх використання. Психолог також має сприяти усвідомленню клієнтом того, якою людиною він прагне стати. Під час консультування клієнти повинні чесно оцінювати свою поведінку та стиль життя, визначаючи напрямок бажаних змін.

М. Сох називає це «структуруванням процесу терапії», яке буває первинним і вторинним. Первинне структурування — це особиста присутність психотерапевта в терапевтичному просторі та її значення для клієнта. Вторинне — це діяльність консультанта, що забезпечує максимальне розкриття клієнтів. У першому випадку йдеться про те, ким є консультант, у другому — що він робить. Структуруючи процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті, іноді обмежуючи її, якщо клієнт надто енергійний. Іншими словами, консультант активує та контролює «потенціал розкриття» клієнтів [5, c. 28-30].

Виходячи з такого розуміння, можна виокремити ключові рольові функції психолога:

• формування довірливих стосунків із клієнтом;
• пошук альтернатив саморозуміння та способів діяльності клієнтів;
• безпосереднє залучення в життєві обставини клієнтів та їхні стосунки зі значущими людьми;
• створення здорового психологічного клімату навколо клієнтів;
• постійне вдосконалення процесу консультування.

Таке уявлення про роль психолога робить очевидним, що надзвичайно важливою складовою консультування є його особистість.

2. Особистість психолога

Особистість консультанта майже в усіх теоретичних підходах визнається найважливішим цілющим чинником. Відомий психоаналітик М. Балінт у 1957 р. наголошував, що психотерапія — це не теоретичні знання, а навички особистості. С. Роджерс також підкреслював, що теорія та методи менш важливі, ніж те, як консультант виконує свою роль. З. Фрейд на питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику не обов'язкова медична освіта, а необхідні спостережливість і вміння проникати в душу клієнта.

Отже, основна техніка консультування — це «я-як-інструмент», тобто головним засобом стимулювання розвитку клієнта є особистість консультанта (А. Адлер: «техніка лікування закладена у Вас»).

А. Сторр зазначає, що психотерапію та консультування вважають незвичайними професіями, адже багатьом важко уявити, як можна щодня вислуховувати чужі історії про труднощі. Тому представників цих професій або вважають ненормальними, або мирськими святими. Не є вірним ні перше, ні друге. Постає питання: «Хто такий психолог як людина, які вимоги до нього висуваються, що робить його професійним помічником?» Насамперед, ніхто не народжується психотерапевтом — необхідні якості розвиваються протягом життя.

Узагальнюючи, ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями та спеціальними навичками. Кожен із цих чинників забезпечує якісний консультативний контакт, який є стрижнем консультування. Від цього контакту залежить кінцевий ефект — зміна особистості клієнта. Не применшуючи значення теоретичної та практичної підготовки, варто віддати перевагу фактору особистості. М. Балінт та Е. Валінт писали, що знання можна отримати з книг, навички — у процесі роботи, але їхня цінність обмежена без удосконалення особистості психотерапевта; психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості [1, c. 4-6].

Яким має бути поєднання властивостей, що забезпечує успіх консультування? Досліджень багато, але однозначної відповіді немає. Часто для опису процвітаючого консультанта вживають побутові поняття: «відкритий», «теплий», «уважний», «щирий», «гнучкий», «терпимий». Національна асоціація професійної орієнтації США виділяє такі властивості:

• глибокий інтерес до людей і терпіння в спілкуванні (інтерес до людей як таких, а не тому, що деякі з них є шизофреніками чи психопатами);
• чутливість до установок і поведінки інших;
• емоційна стабільність і об'єктивність;
• здатність викликати довіру;
• повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США встановив шість необхідних якостей:

• довіра до людей;
• повага цінностей іншої особистості;
• проникливість;
• відсутність упереджень;
• саморозуміння;
• свідомість професійного боргу.

Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, об'єктивність (неототожнення себе з клієнтами), гнучкість, емпатію та відсутність власних серйозних проблем. Особливо шкідливими для консультанта є авторитарність, пасивність, залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення власних потреб, нетерпимість до різних спонукань клієнтів, невротичне ставлення до грошей.

На думку А. Сторра, ідеальним психотерапевтом може бути симпатична людина, відверта й відкрита почуттям інших; здатна ототожнюватися з різними людьми; тепла, але не сентиментальна; що не прагне до самоствердження, але має власну думку та здатна її захистити; готова служити на благо клієнтам.

Продовжуючи огляд літератури про необхідні властивості, ми наближаємося до моделі особистості ефективного консультанта. Це «рухлива» модель, оскільки кожен психолог може її доповнити.

Узагальнюючи вимоги до особистості психолога, можна стверджувати, що ефективний психолог — це насамперед зріла людина. Чим різноманітніший стиль його особистого та професійного життя, тим ефективніша його діяльність. Іноді найкраще — просто слухати клієнта, але небезпечно обмежуватися лише такою тактикою; часом необхідна конфронтація. Іноді варто інтерпретувати поведінку, а часом — спонукати клієнта до самостійного тлумачення. Часом потрібна директивність і структурованість, а іноді — вільна бесіда. У консультуванні, як і в житті, варто керуватися не формулами, а інтуїцією та потребами ситуації. Це одна з найважливіших установок зрілого психолога.

Описана модель може здатися надто величною та далекою від реальності. Проте риси ефективного психолога збігаються з рисами процвітаючої людини. До такої моделі й має прагнути психолог, якщо бажає бути не ремісником, а художником консультування. Властивості особистості ефективного психолога можуть бути метою консультування — їх поява в клієнта стає показником ефективності [6, c. 198-202].

3. Професійна підготовка психолога

Однією з найважливіших вимог професійної етики є компетентність психолога, оскільки він виконує регулюючу функцію в житті людини. Постають питання: «Яка підготовка може забезпечити компетентне консультування?» та «Який досвід необхідний претенденту?» У багатьох країнах статус психолога визначається ліцензією. Для її отримання потрібно пройти офіційну академічну програму, відпрацювати певну кількість годин під наглядом кваліфікованого фахівця та мати мінімальний професійний досвід. Ліцензування обмежує можливість практики для некваліфікованих осіб, але не гарантує ефективності. При навчанні психотерапії поряд із теоретичною базою часто підкреслюється важливість поглиблення самопізнання психотерапевта.

О.В. Киричук зазначає, що життєвий досвід психолога інтегрується з професійними знаннями на основі заглибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консультанту не однаково легко з усіма людьми, зате йому гарантований душевний комфорт.

Розвитку самопізнання сприяє інтенсивний курс індивідуальної та групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на вдосконалення особистості.

Кожен психолог до початку діяльності та в процесі роботи повинен пройти особисту терапію. У психоаналізі самоаналіз, що триває кілька років, є найважливішою ланкою підготовки. Досвід особистої терапії важливий з двох причин. По-перше, психолог, як і будь-яка людина, має «білі плями» в особистості — непізнані аспекти самості, внутрішні конфлікти, глибше пізнання яких сприяє становленню ефективного консультанта. Корисне самоспостереження під контролем іншого професіонала за переживанням таких подій, як любов, секс, насильство, сімейні відносини, влада, смерть. Це не означає, що особистість має бути «розібрана по кісточках». Йдеться про достатнє саморозуміння. Було б крайнім твердження, що перед консультуванням варто позбутися всіх внутрішніх конфліктів. Важливо розуміти їхню суть і вплив на стосунки з клієнтами. Якщо психолог із працею стримує злість чи постійно відчуває провину, велика ймовірність аналогічних реакцій у консультуванні. Якщо психолога гнітить вантаж минулого, чи зможе він допомогти клієнту? Ми не просунемося з клієнтом далі пройденого нами шляху.

Консультування в колеги коштовне й перед початком діяльності, оскільки зіткнення з проблемами клієнтів розкривають наші старі конфлікти. Початківця нерідко мучить почуття професійного безсилля, що також потребує допомоги колег. Інша перевага особистої терапії — психолог входить у роль клієнта та здобуває відповідний досвід. Як затверджує О. Киричук, доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом.

Особиста терапія дає унікальну можливість побачити процес консультування очима клієнта. Тільки так консультант може дізнатися, що таке занепокоєння, пов'язане із самоаналізом, що таке перенесення та як воно діє. Побувавши в ролі клієнта, консультант краще розуміє спектр внутрішніх переживань під час консультування.

В індивідуальній та груповій терапії з психологами важливо виділити питання, пов'язані з усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на мотиви, що привели їх у професію. Психолог має продумати такі питання:

• чому я обрав професію психолога?
• якими потребами обумовлений мій вибір?
• яку користь я прагну отримати зі своєї професії?
• як поєднати свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання, що стосуються особистості та проблем психолога:

• які в мене проблеми і як я їх вирішую?
• який вплив ці проблеми можуть мати на мою роботу?
• які мої цінності та як вони впливають на стиль консультування?
• як я використовую свою силу?
• яким людям я більше подобаюся і хто подобається мені?
• кому я не подобаюся і хто не подобається мені?
• яке враження я справляю на інших?

Спроба відповісти на ці питання в процесі терапії допоможе краще пізнати себе, а отже, стати ефективнішим психологом [6, c. 204-207].

Висновки

Завдання психолога-теоретика полягає в тому, щоб, розглянувши прояви психіки, побачити в одиничному істотне та загальне, розкрити закони розвитку психічних функцій, процесів і станів, виконати регулюючу функцію за потреби. Рівень відповідності реальності перевіряють експериментом і практикою. Безпосередній зв'язок психології з практикою конкретизує теоретичні абстракції, наповнює їх новим змістом та іноді спричиняє зміни типу самого психологічного знання.

За функціональною значимістю та спрямованістю виділяють споглядально-пояснювальний, емпіричний і дієво-перетворювальний типи психологічного знання.

Споглядально-пояснювальний тип формується в процесі набуття життєвого досвіду та відображає явища лише поверхово. Теоретичні уявлення при цьому запозичують з інших наук, які не відображають суті психічних явищ.

Емпіричний тип безпосередньо пов'язаний із практикою. Зароджуючись у споглядально-пояснювальному типі та включаючи його зміст, він визначає шляхи практичного впливу на об'єкт і дає змогу виявити емпіричні закономірності.

Найвищим є дієво-перетворювальний тип знань. Зароджуючись в емпіричному, він дає змогу виробити об'єктивні критерії для оцінювання й аналізу емпіричних даних. У ньому виділяють предмет вивчення та розкривають його зв'язки, формують стратегію і тактику дослідження.

Список використаної літератури

1. Киричук О.В. Психолого-педагогічне проектування в системі виховного процесу загальноосвітньої школи // Практична психологія та соціальна робота. - 2002. - № 8. - C. 4-6.

2. Киричук О.В. Чинники розвитку духовно-катарсичної активності підлітків // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - № 9. - C. 32-34

3. Киричук О. Духовні скарбниці - для дітей // Світ дитячих бібліотек. - 2003. - № 3. - C. 20-22

4. Киричук О. Розвивальне навчальне - шлях до науково-гуманістичної системи освіти // Початкова школа. - 2002. - № 5. - С.7-8

5. Киричук О. Розвиток і самореалізація особистості в умовах освітнього закладу // Рідна школа. - 2002. - № 5. - C. 28-30.

6. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -3-є вид., стереотип.. -К.: Либідь, 1997. -630 с.