Регіональні аспекти формування туристичних послуг

Вступ.

1. Територіальна структура туристичного ринку.

2. Регіональні особливості споживання туристичних послуг.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інтеграція України в глобальний туристичний простір, формування туристичної індустрії та функціонування суб'єктів ринку вимагають наукового підґрунтя для визначення векторів розвитку та вирішення проблем просторової організації національного туризму. Це можливо на основі аналізу світових тенденцій та їхнього прикладного осмислення.

Таким чином, туризм постає як геопросторовий процес, що реалізується через ринок туристичних послуг.

Цей ринок є механізмом узгодження попиту та пропозиції, який відображає об'єктивну потребу у відповідності вартісних і натуральних форм платоспроможного попиту та товарної пропозиції в просторі й часі. Він функціонує на основі коливань у виробництві та споживанні турпродукту. Ринок туристичних послуг вирізняється поліструктурністю, багатоформністю та багаторівневістю, а його характерною рисою є постійне ускладнення функціонально-компонентної структури внаслідок диверсифікації попиту та пропозиції.

Світовий туристичний ринок, як і інші провідні галузі, дедалі більше спирається на закони порівняльних переваг та попиту. Однак, дія закону абсолютних переваг, що базується на ресурсній складовій, залишається вагомим чинником. Урізноманітнення ресурсної бази стає основою для розвитку ринку як через підвищення атрактивності наявних ресурсів, так і через залучення нових територій до туристичного обігу.

Сучасна тенденція до регіоналізації туристичного ринку, що виявляється у зростанні ролі локальних ініціатив у створенні та просуванні конкурентоспроможного турпродукту, посилює значення ресурсного фактору та актуалізує географічні дослідження ринкових процесів.

1. Територіальна структура туристичного ринку

Видова диверсифікація супроводжується ускладненням територіальної структури ринку, що проявляється в агломеруванні, територіальній концентрації та спеціалізації на рекреаційній функції. Це закріплюється у формуванні туристичних вузлів, курортних районів та зон.

Елементи територіальної структури ринку ієрархізовані, проте суб'єкти ринкових відносин не завжди чітко вписуються в цю ієрархію і можуть виходити на ринки різних рівнів. Туристичні потоки пов'язують ці елементи, утворюючи лінійно-сітьову структуру, де «світові міста» виконують функції розподільчих центрів, а курортні зони – центрів концентрації та агломерування глобального масштабу. Відповідно, елементи, що забезпечують міжнародні переміщення, формують макрорегіональний рівень, а в межах країни – національний ринок. Усередині держави існують місцеві ринки різного масштабу, що складаються з геомаркетингових зон виробників турпродукту. Отже, ієрархія ринку включає глобальний, макрорегіональний, національний, місцевий та субрегіональний рівні, які формуються за ресурсним або країноцентричним принципом.

Формування територіальних ринків відбувається завдяки взаємодії двох структур: галузевої, що представлена компонентами туристичної індустрії, та територіальної, яка виникає внаслідок концентрації споживання в межах спеціалізованих територій. Регуляторні механізми (рух капіталу, інформації, маркетингова політика), підсилені державною туристичною політикою та зусиллями міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських структур.

Динаміка туристичних потоків, на нашу думку, відображає глобалізаційні процеси, оскільки туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У ній проявляється зміна стилю життя, зростання його рівня та інтелектуалізація, що виражається у прагненні «розширити всесвіт». З цим пов'язана диверсифікація видової та територіальної структури попиту та пропозиції, зокрема, зсув у бік екологізації відпочинку, що відображає загальну тенденцію та створює економічні стимули для вирішення екологічних проблем на локальному та регіональному рівнях [4, c. 56-58].

Відповідно до поляризації економічних та соціальних процесів у суспільному розвитку країн, відбувається перехід від моделі життєзабезпечення до моделі урізноманітнення вільного часу, де роль туризму зростає. За цими ознаками країни можна класифікувати наступним чином:

• країни, де туризм розвивається еволюційно, органічно вплітаючись у стиль життя, та мають розвинену індустрію, здатну створювати інноваційний продукт (переважно високорозвинуті);
• країни привнесеного туризму, де він розглядається лише як сфера зайнятості, а індустрія формується транснаціональним капіталом за підтримки держави (ті, що розвиваються);
• країни, де туризм був частиною стилю життя значної частини населення за умов соціалізації, і відновлюється після стабілізації економіки та зростання доходів (постсоціалістичні).

Отже, розвиток туризму як суспільного явища та індустрії як частини господарського комплексу залежить від загального рівня соціально-економічного розвитку країни, і ця залежність є взаємною. Таким чином, аналіз ринкових процесів у туризмі дозволяє відстежити глобальні соціально-економічні та соціокультурні зміни та визначити їхні регіональні особливості.

Україна на міжнародному ринку виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни відбуваються в межах субрегіонального ринку з сусідніми країнами: Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною. Вони є як генераторами в'їзних потоків, так і реципієнтами для українських туристів. На сусідські обміни припадає близько 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Здобуття незалежності та суспільно-політичні зміни призвели до зміни статусу України на міжнародному ринку. Країна розширила свою участь, перетворившись з реципієнта з дозованим обслуговуванням на генератора виїзних потоків. Подібний процес спостерігався на перехідному етапі в Польщі, Чехії та інших постсоціалістичних країнах і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя [6, c. 42-44].

Поступове покращення економічної ситуації та зростання добробуту населення створили передумови для розвитку ринкового середовища. Позитивні результати дала державна політика, зокрема, впровадження ліцензування, що посилило контроль за якістю послуг. Однак, ситуація в міжнародному туризмі залишається нестабільною: пожвавлення чергується зі спадами, що відображає як стан внутрішнього ринку, так і коливання світової кон'юнктури, де імідж України залишається невизначеним.

Частка в'їзного туризму залишається майже незмінною і становить близько п'ятої частини загального обсягу туристичної діяльності. Спостерігається значна сезонність, з піком у липні-серпні, оскільки основною метою візитів є рекреація (більше половини) та бізнес (майже 32%). Зростає кількість туристів з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча їхня частка залишається незначною. Територіальний розподіл потоку відповідає мотивації: майже половина спрямована до Криму, третина – до Києва, п'ята частина – до Одеси.

Зростає роль України як транзитної держави, що позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких стабільно зростає, перевищуючи 50% усіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму в експорті послуг за аналізований період зросла з 7% до 10%, а в імпорті становить 15% [3, c. 14].

2. Регіональні особливості споживання туристичних послуг

Туристичне споживання має комплексний характер і є специфічною формою споживання продукції індустрії туризму. Воно включає комплекс різноманітних товарів та послуг, що задовольняють мотиваційні потреби туриста та забезпечують його життєдіяльність під час подорожі. Результатом для споживача є комплексне враження від відпочинку та оздоровлення, а для виробника – прибуток.

Споживання має виражений сезонний характер, доповнює споживання в місці постійного проживання та створює додатковий попит. У місцях відпочинку воно відрізняється за обсягом та структурою: туристи більше споживають сувенірної та друкованої продукції, зростає попит на послуги дозвілля, змінюються вимоги до харчування (повне три- або чотириразове харчування в закладах, на відміну від вибіркового вдома) тощо.

Незважаючи на комплексність, склад туристичного споживання постійно змінюється під дією закону зростання потреб. Виникають нові споживчі запити, які реалізуються на ринку, а пропозиція нових послуг, у свою чергу, стимулює попит. Таким чином, комплекс споживання є динамічним та диверсифікованим: інноваційні послуги швидко стають стандартними. Умови споживання залежать від шляхів розвитку внутрішнього ринку та можливостей національної індустрії.

Неоднорідність умов споживання зумовлена рівнем інтегрованості внутрішнього ринку в макрорегіональну та світову системи. Інтенсивний шлях розвитку передбачає постійне оновлення пропозиції на основі моніторингу ринку в умовах конкуренції. Екстенсивний шлях базується на задоволенні зростаючого попиту через залучення нових ресурсів та територій, що потребує додаткових витрат та зумовлює неоднорідність турпродукту.

Споживання турпродукту локалізоване умовами місцевого ринку. Різнорідність цих умов є причиною мінливості споживання за обсягами та структурою, оскільки товари та послуги на різних ринках відрізняються за кількісними та якісними параметрами [5, c. 84-86].

Різнорідність умов об'єктивно зумовлює наявність диференціальної туристичної ренти. Можна виділити «часову» ренту, що залежить від тривалості сезону, та «територіальну» ренту, яка залежить від умов залучення території до туристичного процесу. Величина територіальної ренти залежить від атрактивності ресурсів, транспортно-географічного положення, рівня соціально-економічного розвитку та визначається витратами на створення оптимальних умов споживання. Обсяг споживання визначається сумою витрат туристів і залежить від їхньої платоспроможності, цін та інтенсивності витрат. Витрати поділяються на загальні (валові) та «чисті», що відображають перевищення витрат під час подорожі над витратами, які могли б бути здійснені вдома.

Структура споживання відображає частку витрат на кожен вид товарів та послуг. Витрати можна структурувати за місцем, часом та видами. Активно подорожуючий турист завжди витрачає більше, ніж людина, що відпочиває вдома. Витрати поділяються на три етапи: а) підготовка до подорожі (придбання туру, спорядження); б) подорожування (поточні витрати в місцях відпочинку); в) завершальний етап (витрати вдома після повернення). Отже, період витрат не збігається з періодом подорожі [1, c. 203-205].

На обсяг витрат впливає «лабільність туриста» – здатність пристосуватися до умов та стилю життя в місці відпочинку. Соціальне середовище та усталений стиль життя впливають на характер та інтенсивність споживання.

Психологи відзначають зміни в поведінці туриста порівняно з його поведінкою вдома. Потрапляючи в інше середовище на короткий термін, турист гірше орієнтується в економічних умовах, що збільшує вірогідність неякісних покупок та нераціональних витрат.

Туристичні послуги та товари в міжнародному туризмі реалізуються за різними схемами: за внутрішніми цінами країни постійного проживання, за світовими цінами, що відображають міжнародні витрати праці, або за роздрібними цінами країни тимчасового перебування. Ринки можна поділити на «дорогі» та «дешеві» лише відносно внутрішнього ринку конкретної країни, оскільки абсолютного поділу не існує. Важливу роль відіграє валютно-банківський фактор – курс місцевої валюти.

Можна виділити три варіанти порівнянь: «дешеві» місця відпочинку (ціни нижчі, ніж вдома), «дорогі» (ціни вищі) та «рівнозначні» (ціни практично не відрізняються). Різниця в цінах не є вирішальним чинником при виборі місця відпочинку, оскільки визначальним є реалізація мети подорожі. Однак, для туристів з країн з високим рівнем життя різниця в курсі валют та цінах, за умови гарантії якості, розширює вибір та впливає на урізноманітнення пропозиції. Це дає шанс країнам з відносно низькими цінами вийти на ринки країн-постачальників туристів. Різниця в цінах слабо впливає на вибір місця, але впливає на термін відпочинку та структуру споживання.

Турист розподіляє наявну суму грошей на основні та додаткові витрати. Якщо рівень цін у країні відпочинку нижчий, це стимулює зростання обсягів додаткових послуг або збільшення терміну перебування, але практично ніколи не веде до заощадження. Туристичне споживання є задоволеною частиною попиту і залежить від ємності ринку – суми послуг та товарів, пропонованих у даний час і в даному місці. Ємність ринку залежить від сукупної дії внутрішніх та зовнішніх чинників, що визначають рівень розвитку індустрії.

Таким чином, ємність ринку відображає рівень розвитку індустрії туризму та умови створення турпродукту. Вона пов'язана з кон'юнктурою та рівнем цін. Ціна є результатом збалансованості попиту та пропозиції. У стандартній структурі споживання дві третини витрат припадають на основні послуги та сувеніри. Структура витрат залежить від терміну подорожі: чим коротша подорож, тим більше витрат на транспорт. На додаткові витрати впливають демографічні характеристики споживачів (вік, стать, етнічна та релігійна приналежність).

Психологічні чинники також впливають на обсяг та структуру витрат. Якщо подорож сприймається як елемент розкошу, виникають ірраціональні мотиви, що стимулюють збільшення витрат. Деякі туристи, прагнучи самоствердження, витрачають кошти на дорогі курорти не заради відпочинку, а заради хибного престижу [7, c. 114-117].

Отже, на туристичне споживання впливають об'єктивні економічні та соціальні умови, правові аспекти, геодемографічні характеристики та суб'єктивна психологічна мотивація. Співвідношення попиту та пропозиції може складатися в такі варіанти: а) ідеальний (попит і пропозиція збігаються); б) територіального дисбалансу (збіг за обсягом, але наявні територіальні відміни); в) дефіциту (попит випереджає пропозицію, що веде до зростання цін); г) інноваційний (пропозиція випереджає попит, що потребує додаткових витрат на просування, але ціни підтримуються на мінімальному рівні). Пропозиція повинна відповідати попиту в часі, просторі, за обсягами та структурою. У такому випадку можна говорити про врівноважений стан ринку.

В іншому випадку утворюється дисбаланс, що відповідає правилу Вальраса: надлишковий попит на одному ринку балансується надлишковою пропозицією на іншому. Зростання попиту з перевищенням ємності ринку є результатом неможливості для споживача реалізувати надлишок грошей. Ринок туристичних послуг можна розглядати як систему, що взаємодіє з ринками грошей, товарів, послуг та робочої сили.

Перевищення попиту на будь-якому з цих ринків виводить систему з рівноваги. Задоволення попиту є результатом обміну грошей туристів на турпродукт. Якість турпродукту визначається тим, наскільки отримані враження відповідають сподіванням туриста. При обміні задовольняються потреби споживача та виробника, створюючи умови для розвитку індустрії. Турист, купуючи тур, заздалегідь оплачує ще ненадані послуги, надаючи підприємству «кредит довіри» та створюючи матеріальне підґрунтя для роботи. Позитивна динаміка споживання свідчить про зростання ролі туризму, а його територіальна диференціація засвідчує поляризацію світового господарства.

Таким чином, туристичне споживання є комплексним показником розвитку ринку, що відображає його просторово-часову неоднорідність. Полікомпонентний аналіз дозволяє визначити тенденції та регіональні відміни, спрогнозувати подальший розвиток туризму в умовах мінливого ринкового середовища. Туристичне споживання як реалізований попит відображається в статистичних показниках [2, c. 161-163].

Висновки

Експерти ВТО вбачають долучення України до світового туристичного процесу через розвиток стандартної пропозиції на масовому ринку відпочинку та розваг, на ринку екскурсійного туризму культурно-просвітницького спрямування (програми «Намисто Славутича», «Чумацькими шляхами», «Шовковий шлях») та екологічного напряму з активними формами дозвілля (спортивно-оздоровчі, спеціалізований спортивний, з елементами екстремального туризму). Перспективними сегментами є ринок релігійного туризму та паломництва (християнство, іудаїзм), круїзний туризм (особливо ріка-море) та сільський (зелений) туризм. Розвиток цих напрямів має бути забезпечений внутрішнім попитом та зусиллями національних суб'єктів ринку. Лише апробація на внутрішньому ринку забезпечить конкурентоспроможність продукту на міжнародних ринках, насамперед європейському.

Розглянуті питання не вичерпують тему розвитку туристичного ринку. Існують проблеми раціонального використання санаторно-курортної інфраструктури, відновлення традицій екологічного туризму, розвитку в'їзного релігійного туризму та інші, що можуть бути темою окремих публікацій.

Шляхи розвитку туризму в Україні визначені в Державній програмі, прийнятій у 2002 році та розрахованій до 2010 року. Програма має соціальну спрямованість на збереження здоров'я людей, зміцнення духовного, культурного та творчого потенціалу нації, впровадження екологічної культури та здорового способу життя, а також має забезпечити можливості для прояву суспільної та самодіяльної ініціативи населення.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2002. - 351 с.
2. Гостиничный и туристический бизнес: Учебник/ Под ред. Чудновского А.Д.. - М.: ЭКМОС, 1998. - 351 с.
3. Кабушкин Н. Менеджмент гостиниц и ресторанов: учбовий посібник/ Николай Кабушкин, Галина Бондаренко,. - 3-е изд., перераб. и доп.. - Мн.: Новое знание, 2002. - 367 с.
4. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К,: ЦУЛ, 2004. – 272 с.
5. Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Збірник наукових праць/ Київський нац. торговельно-економічний ун-т; Ред. кол.: М.І. Пересічний, Н.Я. Орлова, Т.І. Ткаченко. - К., 2002. - 168 с
6. Роглєв Х. Основи готельного менеджменту: Навчальний посібник / Христо Роглєв,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Кондор, 2005. - 405 с.
7. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие. /Под ред. Шматько В.Л.– М.: ИКЦ „МарТ”; Ростов н/Д: Издательский центр „МарТ”, 2003. – 352 с.