Рефлексія як імпульс виникнення культури (за П.Тейяром де Шарденом)

Вступ.

1. П. Тейяр де Шарден: постать і роль у культурологічній науці.

2. Осмислення П. Тейяром де Шарденом генези культури та значення рефлексії.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

Вступ

«Щоб остаточно розв’язати питання про "перевагу" людини над тваринами, я вбачаю лише один шлях — рішуче відкинути всі другорядні та неоднозначні вияви внутрішньої активності та зосередитися на центральному феномені — рефлексії», — стверджує П. Тейяр де Шарден.

Відповідно до обраної нами позиції, рефлексія — це набута свідомістю спроможність звертатися до самої себе й опановувати себе як предмет, що має власну стійкість і значення. Це здатність не просто пізнавати, а пізнавати себе; не лише знати, а знати про власне знання. Завдяки такому самоусвідомленню живий елемент, який раніше перебував у розмитому колі сприйняттів і дій, уперше стає точковим центром, де всі уявлення та досвід поєднуються в органічну цілісність, що усвідомлює власну структуру.

Які ж наслідки такого перетворення? Вони є величезними, і їх можна спостерігати в природі так само чітко, як і будь-які факти, зафіксовані фізикою чи астрономією. Істота, здатна до рефлексії, через саме зосередження на собі раптово отримує можливість розвиватися в новій площині. Це фактично народження іншого світу. Абстрагування, логіка, свідомий вибір і творчість, математика, мистецтво, осмислене сприйняття простору й часу, тривоги та мрії кохання... Уся ця внутрішня діяльність є не чим іншим, як пульсацією новоствореного центру, що запалюється зсередини.

1. Постать П. Тейяра де Шардена та його внесок у розвиток культурології

П. Тейяр де Шарден (1881–1953) — французький мислитель, католицький священик, член єзуїтського ордену. Він здобув освіту в Оксфордському університеті, де вивчав природничі та теологічні дисципліни. Як учений він відомий своїми працями в галузі палеонтології, археології та біології. Ґрунтовне знання природничих наук, особливо біологічного циклу, суттєво вплинуло на його філософсько-теологічні роздуми та сприяло формуванню концепції "еволюційно-космічного християнства".

Ця концепція Тейяра де Шардена спирається на засади релігійно-ідеологічного монізму, еволюціонізму та універсалізму. На думку мислителя, основою всього світобудови є Бог. Бог виступає осередком, джерелом і центром світу, тією точкою, від якої все починається і до якої все повертається. Кожен елемент реальності зароджується й існує в Богові. Бог настільки іманентний світові, що весь світ постає як Божественне середовище.

Тейяр долає традиційний для християнства дуалізм буття (духовне/матеріальне, божественне/земне), визнаючи загальну натхненність матерії. Він стверджує, що для пояснення походження всього сущого з єдиної субстанції необхідно допустити наявність у атомів, електронів та інших елементарних частинок спільної основи — "іскри духу". Таким чином, усі матеріальні утворення містять духовний складник, який учений називає "радіальною енергією". Саме ця енергія, на його переконання, зумовлює розвиток матерії.

Щоб людина досягла рівня рефлексії, життя мало поступово й одночасно підготувати комплекс чинників, "провіденціальний" зв’язок яких на перший погляд не був очевидним.

З органічної точки зору вся гомінізантна метаморфоза зрештою зводиться до питання про досконаліший мозок. Але як відбулося б це вдосконалення і як воно функціонувало б, якби не було одночасно забезпечено низку інших умов?.. Якби істота, від якої походить людина, не була двоногою, її руки не звільнилися б вчасно, а щелепи не позбулися б хапальної функції. Отже, щільна мускулатура щелеп, що стискала череп, не була б ослаблена.

Мозок зміг збільшитися лише завдяки прямоходінню, яке звільнило руки. Водночас очі, наблизившись одне до одного на обличчі, що зменшилося, отримали змогу дивитися в одну точку й фіксувати те, що руки брали, наближали й показували в різних напрямках, — це зовнішній вияв самої рефлексії!.. Таке дивовижне поєднання не повинно нас дивувати. Хіба все, що виникає у світі, не є результатом разючого збігу — вузлом волокон, що сходяться з різних боків простору?

Життя не діє за однією ізольованою лінією чи окремими прийомами. Воно рухає вперед усю свою мережу одночасно. Так формується зародок у материнському лоні. Нам приємно визнавати, що виникнення людини відбувалося за тим самим материнським законом. Ми раді усвідомлювати, що поява розуму пов’язана з розвитком не лише нервової системи, а й усієї істоти. Однак нас лякає думка про те, що цей крок мав статися одномоментно.

Не намагаючись уявити неможливе, зафіксуймо лише те, що виникнення думки є порогом, який потрібно перетнути одним стрибком. Це "трансдосвідний" інтервал, про який із наукових позицій годі щось сказати, але після якого ми опиняємося на зовсім новому біологічному рівні...

І лише тут повною мірою розкривається природа щабля рефлексії. По-перше, це зміна стану. По-друге, внаслідок цієї зміни — початок життя іншого роду, того внутрішнього життя, про яке йшлося вище. Щойно ми порівнювали простоту мислячого духу із простотою геометричної точки. Але радше варто говорити про лінію чи вісь. Справді, для розуму "бути покладеним" не означає "бути завершеним". Щойно народившись, дитина мусить дихати — інакше вона помре...

2. Погляди П. Тейяра де Шардена на виникнення культури та вплив рефлексії

З огляду на сучасні підходи, системне вивчення складних об’єктів, що розвиваються, зокрема культури, передбачає взаємодію двох різних "зрізів" дослідження: один акцентує функціонування об’єктів (статику), інший — їхній розвиток (динаміку). Коли головні зусилля спрямовані на статику (функціонування) культури, у центрі уваги опиняються характеристики, що забезпечують її стабільність і тривалість як системи за відносно мінливих умов. Якщо ж акцент зроблено на динаміці (розвитку) культури як соціальної форми рефлексії, на перший план виходять характеристики, що відображають зсуви та зміни в ній, за умови збереження якостей, які дають змогу розглядати культуру як тотожну собі.

Цьому підходові відповідає визначення П. Тейяра де Шарденом культури як граничної спільності всіх шарів історичного процесу. Воно дає змогу розглядати відношення культури до окремих шарів і царин історичного процесу як відношення загального та часткового (одиничного), тобто системно. При цьому останнє розуміється діалектично: загальне не відірване від одиничного, а є законом його виникнення; одиничне не відірване від загального, а завжди є тим чи тим його проявом і здійсненням.

Системний аналіз явища культури, запропонований П. Тейяром де Шарденом, став підґрунтям для виокремлення одинадцяти шарів у культурно-рефлективних здібностях людства: життєдіяльного, комунікативного, поведінкового, чуттєво-пізнавального, раціонально-пізнавального, інтелектуального, теоретичного, методологічного, системного, екологічного та філософського. У межах концепції, яку розробляє автор статті, кожному із цих шарів відповідає своя форма культурної рефлексії, що забезпечує в процесі біосоціальної еволюції людського роду сталість структури шару (його статичний бік) як елемента цілісної, але постійно ускладнюваної системи культури.

Форми культурної рефлексії виникають не одночасно, а послідовно, у певному порядку, через певні історичні часові інтервали. Поява кожної наступної форми рефлексії зумовлена взаємодією попередніх культурних шарів або окремих ліній (зрізів) їхнього розвитку. Попри часову всезагальність явища домінування вищих форм культурної рефлексії над нижчими, у нерозривному процесі становлення людської цивілізації кожен із відповідних шарів своєрідно й у різні історичні періоди робить внесок у створення єдиної соціальної кодограми для культурного відтворення нових поколінь. Нині всі шари культури утворюють строго ієрархізовану систему соціокультурного генотипу людини.

Наведемо один приклад "дії" зазначеного механізму. На найранніших етапах антропосоціогенези успадковані від тварин і дещо "культурно модифіковані" (досоціальні) способи комунікації посідали домінуюче місце в житті далеких пращурів людини — абилисів-переднеандертальців (500–125 тисяч років до н. е.). У ході еволюції форм спілкування в наступних видів передлюдини та людини їхня роль поступово зменшувалася, вони відходили на другий, третій та ще віддаленіші плани взаємозв’язків людей, відтиснені складнішими культурно-психологічними утвореннями. Але, згідно із З. Фрейдом, усі "природні" психічні механізми, зокрема й способи комунікації, продовжують посідати значне місце в житті людини сучасного типу.

Понад те, відповідно до концепції, яку ми розробляємо, вони, як і найпростіші культурно-психічні утворення "давніх" людей, і в умовах домінування в антропосоціогенезі, і на допоміжних (другорядних) ролях, неухильно кількісно розвиваючись, досягали такого рівня, який спонукав їх рефлектувати між собою, утворюючи нові елементи та шари культури.

Аналогічне відбувалося й відбувається з усіма розвиненішими елементами та шарами культури. Це явище становить внутрішній механізм розвитку культури. Наприклад, у Стародавній Греції у VII–V сторіччях до н. е. в результаті рефлексії достатньо розвинених рівнів ритуальних танців мисливців (поведінковий шар культури) та розмовної мови (у вигляді поетики) виникло театральне мистецтво. У середні віки, в ході потрійної рефлексії співу, музики та театру, — оперне мистецтво. І так у всіх компонентах культури. З наведеного прикладу видно, що культурний розвиток іде від злитності та неповної наявності компонентів рефлективної ситуації до їх виокремлення, розділення та повного набору, а в подальшому — до злитності, але на іншому рівні, до виникнення нових елементів і шарів, які є взаємопов’язаними і взаємно впливають на всі складові системи культури. Проте, попри багатоманітність компонентів і складових у цілісному організмі культури, на кожному щаблі його еволюції виокремлюються дві-три головні лінії. Ними можуть бути як домінуючі шари розвитку культури, так і окремі елементи всередині них.

Життєдіяльна форма рефлексії як статичний бік відповідного шару культури є матеріальним підґрунтям, яке визначає й інтегрує в єдине ціле всі інші. Комунікативна форма рефлексії пов’язана з проявом першого (такого, що соціалізує напівтваринного прапращура людини) почуття "любові" до матері та близьких родичів. Поведінкова форма культурної рефлексії зумовила відрив форми, що відображає успадковані від тваринного світу умовні рефлекси, від форми діяльної та виникнення в прадавніх людей перших випереджальних ("плануючих") поведінкових програм. Чуттєво-пізнавальна форма викликає до життя естетичну насолоду від споглядання правильних геометричних пропорцій природи, культури та слухового сприймання звукових гармоній. Утворення внутрішнього плану розмовної мови — результат діяльності, яка створює раціонально-пізнавальні форми культурної рефлексії. Інтелектуальна форма, що йде слідом генетично, формує у внутрішній мові плани висловлення і розуміння. Розподіл останньої на об’єктну та суб’єктну складові пов’язаний із появою теоретичної форми культурної рефлексії. Методологічна форма зумовлює виокремлення в "ідеальному" боці суб’єкта пізнання того, що означається (заміщається), і того, що означає (заміщає). Системна форма культурної рефлексії "будує" цілісність суб’єктивного світу людини на гранях розпізнавання в його складових предмета та значення, форми та змісту, типу зв’язку між ними. Екологічна ж форма відображає і простоту, і всю складність взаємовідносин людини та різних форм буття. Вона дозволяє і пересічним людям, і вченим зі світовими досягненнями усвідомити на своєму рівні інтелектуального розвитку важливість досягнення гармонії між природою та суспільством.

На відміну від інших культурних шарів, специфіка філософії зводиться до того, що рефлексія і рефлектування стають для неї від моменту зародження головним змістом і метою. Тому можна стверджувати, що історичне формування структур рефлексії багато в чому тотожне ґенезі філософського знання.

У процесі свого культурно-історичного розвитку людство виробляє спеціальний механізм прискорення процесу засвоєння новими поколіннями соціокультурного генотипу — інституції освіти та виховання. Процес спілкування як наступник "природних" механізмів функціонування інформації формує в антропосоціогенезі людську суб’єктивність, яка реалізує себе індивідуальним чином у світі культури. Завдяки відтворенню закладеної в культурі інформації, виробленої попередніми поколіннями, та асиміляції інформації, якою володіють її сучасники, дитина стає повноцінною людиною, соціальною істотою. Успадкована від тваринних пращурів і така, що переноситься на перші "культурні прояви" комунікативних процесів немовляти, сигнікативна функція призводить до виникнення нового, символічного типу психологічної діяльності, що як прояв безпосереднього ставлення маленької людини до навколишнього світу поступово перетворюється на його опосередковане відображення за допомогою знакових засобів.

Мислення і мова як два головні формотворці людської свідомості з’являються у дитини після народження не тільки в різний час, але й, на думку Л. С. Виготського, виникають як в онтогенезі, так і у філогенезі з різних коренів. Якщо витоки першого явища в неорганічній природі закладені в різному "спектрі" свободи від субстрату функціональних якостей тіл, а в біологічному світі — в активному координаційному характері пристосувальної життєдіяльності всіх живих організмів, то витоки другого — відповідно в інформаціогенних властивостях і кодовому вираженні всіх процесів взаємодії у Всесвіті та успадкуванні людиною від тваринних пращурів емоційно-поведінкових, звукових та жестових форм комунікації. У річищі цілісного процесу розумового розвитку дитини її мислення проходить домовну стадію, а мовлення — доінтелектуальну. Найвидатніший генетичний момент у всьому розумовому розвитку, з якого виростають суто людські форми практичного і пізнавального інтелекту, полягає в поєднанні цих двох, первинно незалежних ліній у розвитку. Момент перетину цих ліній пов’язаний із початком навчання дітей письму. Саме від цієї відправної точки можна говорити, що мислення стає мовленнєвим, а мовлення — інтелектуальним.

Поява мови у вигляді мовлення — головне надбання людства, каталізатор його вдосконалення. В онтогенезі мовлення стоїть на самому початку розвитку дитини, визначає появу і подальший розвиток її свідомості. Мова робить доступними пізнанню не тільки ті об’єкти, які людина сприймає безпосередньо, тобто з якими досяжна реальна взаємодія. Мова дозволяє оперувати і з такими об’єктами, які людина взагалі не зустрічала раніше, тобто з такими, що не входять до її індивідуального досвіду, а присвоєні нею із загальнолюдського досвіду.

Мова у найзагальнішому розумінні звільняє дитину від повної зануреності у зовнішній світ і робить її здатною осягати своє "Я". Розмовна мова, будучи першою натурально-безпосередньою практикою свідомості на шляху руху суб’єктивності до самосвідомості, виникнувши одного разу, дозволяє у будь-якій ситуації протиставити "слово" всьому іншому. Через слово суб’єктивність стає для самої себе предметом.

Засвоєння письмової мови "дозволяє вийти за обмежені просторові та часові рамки мовної комунікації, а також зберегти вплив мови і за відсутності одного з партнерів. Так виникає історичний вимір суспільної самосвідомості... Оволодіння граматикою — не формальний процес, він відбиває певну стадію розвитку мислення". Осягаючи спочатку абетку, а потім синтаксис рідної мови, діти засвоюють відношення між предметами. Засвоєння ними синтаксису визначене розвитком смислової складової мовлення.

Семантична складова мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять, означених словом. "Образи та уявлення у різних людей найвищою мірою індивідуальні і, сильно відрізняючись, не забезпечують надійного взаєморозуміння. Це пояснює, чому дорослі не можуть досягти високого рівня порозуміння з дітьми, які знаходяться на рівні допоняттєвого мислення. Поняття істотно більшою мірою збігаються за змістом у різних людей, що веде до полегшення взаєморозуміння". У юнаків та дівчат 16–17 років вони не виходять за рамки спроможності спостерігати та аналізувати лише зовнішні, видимі властивості предметів та явищ навколишнього світу, тобто емпіричного рівня пізнання. Для переходу до пізнання їхньої сутності, перетворення поняттєво-категорійного апарату на об’єкт цілеспрямованої професійної та наукової діяльності рівня середньоосвітньої шкільної підготовки недостатньо. Оволодіння теоретичною формою культурної рефлексії пов’язане з подальшим розвитком у процесі отримання вищої форми семіотичної складової людської свідомості.

Людина не народжується особистістю, вона стає нею на підставі загальних психічних ознак біологічного виду Homo sapiens шляхом поетапного оволодіння дитиною в онтогенезі формами культурної рефлексії, виробленими за історичний розвиток людства. Головними рушійними силами цього процесу є навчання та виховання як спеціальні засоби каталізації культурно-психічного прогресу дітей.

Проте особистостями стають люди, у яких на підставі успадкованої від батьків низки природних задатків, передусім на ґрунті біогенетичної активності в поведінці, в результаті неповторної своєрідності умов формування їхньої індивідуальності в онтогенезі і, відповідно, складання з типового для фенотипу набору "культургенів" в оригінальну конструкцію соціокультурного генокоду виробляються до зрілого віку потреба і спроможність виявляти творчість у тій чи тій сфері суспільного життя. І хоча в різні історичні епохи і в різних народів усвідомлення феномена особистості розрізнялося і за формою, і за змістом, можна стверджувати, що спільним для них завжди була діяльність щодо створення нових еталонів культури, завдяки яким людство не тільки здійснювало своє соціокультурне відтворення, але й розвивалося за прогресивною домінантою. Інакше кажучи, особистості в усі часи і в усіх народів виконували функцію атомів у "молекулярній тканині" суспільства.

Висновки

Передбачувані операції: розгляд, аналіз і оцінка здійснених і вироблених дій входять у коло поняття рефлексія. Розрізняють три види рефлексії, її перший вид називають елементарною.

Рефлексія, — як пише П. Тейяр, — пов’язана із центром, у якому всі уявлення й досвід зв’язуються й скріплюються в єдине ціле. Рефлектуюча істота раптово стає здатна розвиватися в новій сфері, у сфері розумного. Та область реальності, у якій ми (люди) розвиваємося, перед твариною закрита, вона не може в неї вступити. Нас розділяє непереборний рів. У дійсності це і є виникнення нового миру. Розум — еволюційний стан тільки людини. Будучи рефлектуючими, ми інші порівняно із твариною. Ми не проста зміна ступеня, ми зміна природи, як результат зміни стану [Тейяр де Шарден, 136–137].

Рефлексія як властивість інтелекту, незалежно від ступеня її розвитку, виводила археоантропа на той інтелектуальний рівень, що був необхідним і достатнім для подальшого розвитку й удосконалювання людської діяльності. Багато видів діяльності людина для себе відкрила, маючи у своєму розпорядженні галькові знаряддя. Нагадаю: ними можна було рубати, колоти, скребти, скоблити й різати. Знаряддя-вироби нижнього палеоліту мало змінилися порівняно з археолітом функціонально: як і раніше, це й універсальне знаряддя — рубала, і спеціалізовані знаряддя: шкребки, струганки й проколки. Багато нижньопалеолітичних знарядь мали форму, що фахівці називають невизначеною, інша їхня частина набула певної форми, що була пізнаваною й відтворюваною. Визначеність форми — нова властивість, що характеризує нижньопалеолітичні знаряддя. Це помітно поліпшувало й знаряддя, і результати їхнього застосування.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник / Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова ; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. — К. : Кондор, 2005. — 347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие / Нела Багновская ; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова. — М. : Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. — 297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз. / Володимир Бокань ; Межрегион. акад. управл. персоналом. — К. : МАУП, 2000. — 134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник / Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська ; Наук. ред. Василь Шейко. — К. : Кондор, 2004. — 763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття) : Навчальний посібник / Людмила Кормич, Володимир Багацький ; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія. — 2-е вид. — Харків : Одіссей, 2003. — 303 с.

6. Культурологія : Навчальний посібник / І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик ; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула ; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 367 с.

7. Культурология: История мировой культуры / Под ред. А. Н. Марковой. — 2-е изд., переработ. и доп. — М. : Культура и спорт : ЮНИТИ, 2000. — 575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник / Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова ; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. — Вид. 2-е, перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник / Євген Поліщук. — К. : Укр. Центр духовної культури, 2000. — 181 с.

10. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. — М., 1987. — С. 136–137.