Раціоналізація праці управлінського персоналу

Вступ

Ключові складові раціоналізації управлінської діяльності можна звести до такого переліку:

• Системне залучення працездатного населення до виробничих процесів.
• Розподіл праці та кооперація в межах держави.
• Єдина державна політика регулювання оплати праці.
• Загальнодержавна система навчання та відтворення кадрового потенціалу.

В умовах ринкової економіки ці елементи організації управлінської праці активуються через товарне виробництво та обмін. Зокрема, залучення персоналу, його оплата та інші аспекти суспільної організації праці реалізуються через купівлю-продаж такого специфічного товару, як робоча сила. Остання, подібно до будь-якого іншого товару, володіє споживчою вартістю та вартістю, і саме через вартість робочої сили діє закон мотивації та оплати праці.

Кожен елемент організації управлінської праці на державному рівні має власний показник — продуктивність суспільно визнаної праці, яка оцінюється ринком. Праця, що не отримала ринкової оцінки, не вважається суспільно корисною. Отже, організація суспільної праці регулює лише ту діяльність, яка знайшла своє визнання на товарному ринку.

Такий підхід до організації управлінської праці безпосередньо впливає на організацію праці на рівні окремого підприємства.

1. Сутність раціоналізації та види норм праці

Раціоналізація праці — це процес встановлення науково обґрунтованих норм трудових витрат для виконання конкретної роботи.

Наукове обґрунтування норм передбачає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей предметів праці, застосування прогресивних методів і прийомів роботи, фізіологічно прийнятну інтенсивність та нормальні умови діяльності.

Норми праці є результатом технічних та організаційних рішень на виробництві, вони відображають досягнутий рівень технологічного й організаційного розвитку підприємства та визначають міру трудових витрат для цих умов. Крім того, норми є важливим інструментом планування: на їх основі розраховується трудомісткість виробничої програми, визначається необхідна чисельність та структура персоналу. Також норми праці є основою для організації оплати праці, оскільки через них встановлюються розцінки — розмір заробітку за виконання одиниці роботи.

У практичній діяльності застосовуються такі види норм праці:

- норма часу — обсяг робочого часу, потрібний для виготовлення одного виробу або виконання певної роботи;

- норма виробітку — кількість виробів, яку необхідно виготовити за одиницю часу (годину, зміну тощо). Між нормою часу та нормою виробітку існує обернено пропорційна залежність;

- норма обслуговування — кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць), які працівник або група працівників мають обслужити за одиницю робочого часу;

- норма часу обслуговування — час, необхідний для обслуговування одного об'єкта. Ця норма також перебуває в обернено пропорційній залежності від норми обслуговування;

- норма чисельності — кількість працівників певного профілю та кваліфікації, необхідна для виконання конкретних завдань протягом визначеного періоду [4, c. 56-57].

2. Класифікація витрат робочого часу

Щоб зрозуміти, з яких показників формуються різні норми праці, необхідно розглянути класифікацію витрат робочого часу. Згідно з нею, весь робочий час виконавця або групи працівників поділяється на час роботи та час перерв.

Час роботи — це період, протягом якого працівник здійснює підготовку та безпосереднє виконання отриманого завдання. Він включає час роботи над виробничим завданням та час роботи, не передбачений цим завданням.

Час роботи над виробничим завданням складається з таких категорій: підготовчо-заключний час, оперативний час та час обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час — це період, який працівник витрачає на підготовку засобів виробництва до виконання завдання та дії, пов'язані з його завершенням. Сюди входить час на отримання спецодягу, інструментів, приладів і технологічної документації; ознайомлення з роботою, кресленнями та документацією; інструктаж; налагодження обладнання; здавання готової продукції тощо.

Тривалість підготовчо-заключного часу не залежить від обсягу роботи за завданням. Якщо одна й та сама робота виконується тривалий час, цей час у розрахунку на одиницю продукції стає незначним, тому в таких випадках його часто не враховують при встановленні норм.

Оперативний час — це час, витрачений на виконання заданої операції, який повторюється з кожною одиницею або певним обсягом продукції. Він поділяється на основний, під час якого предмет праці зазнає кількісних і якісних змін (наприклад, зняття стружки з деталі на верстаті), та допоміжний, що витрачається на дії, які забезпечують виконання основної роботи (наприклад, встановлення та зняття деталі).

Час обслуговування робочого місця — це період, який працівник витрачає на догляд за робочим місцем та підтримання його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. Цей час поділяється на технічне та організаційне обслуговування.

Час технічного обслуговування — це час, витрачений на догляд за робочим місцем та обладнанням, необхідним для виконання конкретного завдання.

Час організаційного обслуговування — це час, витрачений на підтримання робочого місця в робочому стані протягом зміни (прийом і здача зміни, збирання інструменту тощо).

Час роботи, не передбачений виробничим завданням, — це час, витрачений на випадкову або непродуктивну роботу (наприклад, виправлення браку).

Час перерв — це період, протягом якого працівник не бере участі в роботі. Він поділяється на регламентовані та нерегламентовані перерви.

Регламентовані перерви включають перерви, зумовлені технологією та організацією виробничого процесу, а також час на відпочинок та особисті потреби.

Нерегламентовані перерви — це перерви, спричинені порушенням нормального перебігу виробничого процесу. Вони включають перерви через недоліки в організації виробництва та через порушення трудової дисципліни [3, c. 92-94].

Першим кроком до ефективного використання робочого часу є його «інвентаризація», яка проводиться за допомогою хронометражу та фотографування.

Хронометраж — це спостереження та вимірювання витрат робочого часу на виконання окремих повторюваних елементів операції або операції в цілому.

Об'єктом хронометражу є оперативний або підготовчо-заключний час на машинно-ручних роботах. За результатами можна розрахувати середню тривалість операції за формулою.

Знання середньої тривалості операції та її елементів дозволяє вдосконалювати їх зміст і структуру, раціоналізувати витрати часу та встановлювати оптимальні норми.

Фотографування робочого дня здійснюється шляхом спостереження та вимірювання всіх корисних витрат і втрат часу протягом дня або його частини. Це проводиться два-три рази на рік протягом двох-трьох тижнів як безпосередньо фотографуванням, так і за участю нормувальників, майстрів тощо.

Усі витрати робочого часу виконавця поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані витрати включаються в норматив і необхідні для виконання заданої роботи. До них належать підготовчо-заключний час, час оперативної роботи, обслуговування робочого місця та регламентованих перерв.

Ненормовані витрати (час випадкової та непродуктивної роботи, нерегламентованих перерв) не включаються в норму часу, оскільки є прямими втратами. Класифікація витрат робочого часу дозволяє виявити величину та причини втрат, а також нераціональних витрат. Для цього проводиться вивчення витрат часу на робочому місці [1, c. 63-64].

3. Організація праці на підприємстві. Зміст і складові елементи

Організація праці на підприємстві — це розподіл загального обсягу робіт, встановлення пропорцій у чисельності виконавців, розміщення працівників та забезпечення узгодженості їх дій для продуктивного використання техніки, матеріальних і трудових ресурсів.

Організація праці на підприємстві включає такі елементи:

а) форми організації праці;

б) організація та планування робочих місць;

в) обслуговування робочих місць;

г) багатоверстатне обслуговування;

д) прийоми та методи праці;

є) режими праці та відпочинку;

ж) методи оцінки ефективності заходів наукової організації праці.

Форма організації праці — це об'єднання працівників у певній структурі на основі раціонального поділу та кооперації праці. Поділ праці означає спеціалізацію працівників на виконанні певних функцій або їх комплексу. Кооперація — це система виробничих взаємозв'язків між групами або окремими виконавцями в процесі роботи. Глибина поділу та кооперації визначається технічними, технологічними та організаційними факторами, які постійно змінюються та впливають на форми організації праці через зміну обсягу та тривалості робіт.

Схема класифікації показників, що визначають характер поділу та кооперації праці, представлена на рис. 1, форм організації праці — на рис. 2, факторів, що визначають форми організації праці, — на рис. 3.

Поділ праці має певні межі:

— економічні (враховуються витрати робочого часу);

— технологічні (враховується час виконання операцій, прийомів);

— фізіологічні (враховується інтенсивність праці);

— соціальні (враховується змістовність праці, задоволеність, монотонність) [8, c. 86-88].

У промисловості виділяють такі види поділу праці:

— за характером виконуваних робіт (основна діяльність, обслуговування виробництва, управління);

— за функціональними ознаками (за професіями, спеціальностями);

— за рівнем кваліфікації та складності робіт.

Суміщення професій є формою кооперації.

Поєднання факторів у конкретних техніко-організаційних умовах виробництва змінює розрахункові умови, що визначають форми організації праці. До таких умов належать: обсяг продукції (кількість операцій) за один цикл, кількість виконуваних операцій, тривалість і послідовність їх виконання, режим праці та спосіб виконання робіт [2, c. 82-83].

Висновки

Удосконалення соціально-трудових відносин тісно пов'язане з упровадженням сучасних форм раціоналізації праці та активізацією особистісного фактора на виробництві. Ці форми включають: програми гуманізації праці; програми професійного розвитку персоналу; методи матеріального стимулювання (участь працівників у прибутках, володінні акціями, колективне стимулювання); нетрадиційні форми організації робочого часу; програми, спрямовані на реконструкцію самого процесу праці.

Особлива роль в удосконаленні соціально-трудових відносин належить гуманізації праці. На практиці вона реалізується через законодавчі акти, державні галузеві та регіональні програми, колективні договори підприємств. Виділення гуманізації як пріоритетного напряму зумовлене глибокими змінами в усіх сферах життя людини під впливом зростання освітнього та культурного рівня, демократизації суспільства, ускладнення та підвищення технічного рівня виробництва, зростання вимог до якості продукції.

Гуманізація праці має сприяти підвищенню змістовності роботи, адаптації матеріально-технічної бази до потреб людини, а також активній участі працівників у вирішенні виробничих завдань.

Список використаної літератури

1. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / Ніна Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

2. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник / Дем'ян Богиня, Олена Грішнова. — 2-е вид., стереотип. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.

3. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник / Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський. — К.: Кондор, 2005. — 328 с.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник / Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник / Олена Грішнова. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін.; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

7. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник / Галина Завіновська; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

8. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Алла Калина; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

9. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник / М.Б. Махсма. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.